УВАГА! Визначаються сім нових чудес природи. Серед предендентів - Аканія-Нова - український степовий заповдник. Підтримаєм наших! 

Голосувати треба за сім об'єктів. На першому місці звісно ж Асканія. Треба вказувати свій e-mail. Далі більш детально в статті з УНІАНу.

Чи буде в Україні світове чудо? 

(матеріал уніан) Кажуть: потрібна національна ідея. Щось схоже на формулу успіху, яка надихне нас, об`єднає, запалить на подвиги, а в підсумку виведе країну з кризи. Незважаючи, однак, на всі заклики, щось та ідея поки що не генерується.  Є пропозиція. Не чекати, доки інтелектуали виведуть ту формулу на своїх “круглих столах”, а діяти за теорією, так би мовити, малих справ. Тобто, справ нехай не всесвітнього масштабу, але таких, що робитимуть нашу країну кращою, життя – заможнішим, а людей – добрішими. Колись про такі справи казали, що вони “богоугодні”. Тепер так не кажуть, бо пафосність не вітається, але принаймні ми всі розуміємо, що це має працювати на країну в цілому й нікому не шкодити конкретно. Одну таку справу я знаю: давайте поборемося за те, щоб наш, український заповідник “Асканія-Нова” став одним із “Семи нових чудес природи” у світі. Є такий конкурс, і “Асканія” виступає одним з претендентів високе звання.  Амбітно? А чому ні?  Десять причин поборотись за це Що таке “Сім нових чудес природи”? Конкурс стартував минулого року, і як зрозуміло з його назви, має назвати ті самі сім найбільших чудес природи на планеті. Визначать їх Інтернет-голосуванням на сайті акції. Уже пройшли перші етапи конкурсу, зараз триває, так би мовити півфінал – з півтисячі об’єктів залишилось 252. Вони розбиті на сім груп, “Асканія” номінується в категорії “Ліси, національні парки, національні заповідники”, у нас тут 55 суперників. Аби вийти до фіналу, тобто, потрапити в число 77 об`єктів на наступному етапі (назвемо це фіналом конкурсу), треба увійти до 11 найкращих у групі.  Запитаєте, чи варте воно того? Варте. З усіх точок зору. З комерційної. Чи треба пояснювати, що поява на українській карті світового “чуда” збільшить потік туристів до країни, а це – серйозні кошти? В останні роки перед кризою туристичний ринок ріс чи не найстрімкіше з-поміж інших світових ринків – по 30–40% щороку, і деякі країни, як та ж Туреччина чи Єгипет, за короткий час завдяки туризмові досягли того, до чого інші йдуть десятиліття. За прикладами далеко ходити не треба: після проведення конкурсу “7 чудес України” потік туристів до замків чи фортець, що стали переможцями, зріс майже наполовину. Так само вигідно з точки зору політичної, чи якщо хочете, з погляду іміджу країни. Скільки ще Україна у світі асоціюватиметься хіба що зі словом “Чорнобиль”, або, на крайній випадок, з салом та горілкою? Пам’ятаємо, звісно, що не так давно про нас заговорили і як про країну “помаранчевої революції”, але тепер часто-густо згадують хіба що як про країну перманентних воєн та “розборок” у політиці. Це нас влаштовує? То чим не завдання для того, аби ми всі, помаранчеві, синьо-білі, біло-сердешні, бандерівці й східняки, забули про всі свої “фішки”, і спільно попрацювали на те, аби заповідник в херсонському степу як єдиний представник країни став світовим дивом? Важливо й із психологічної точки зору – відчути свою впевненість, побачити, що є щось таке, що об’єднує всіх нас, таких різних (див. попередній абзац). Можливо, як то мовиться, в процесі народиться та сама національна ідея, якої нам таки не вистачає (див. перший абзац цих нотаток). Важливо з точки зору екологічної – заповідник є справді унікальним куточком природи на карті країни та світу, і чим відомішим ми його зробимо, тим менше шансів, що наші загребущі олігархи всеукраїнського, херсонського чи ще дрібнішого масштабу зможуть загарбати цю територію під себе. А боятись таки треба.  Чого вартий приклад лише одного ну дуже відомого заповідника в одній з південних областей України! Доки місцевим “крутим” вистачало землі, вони не накидали оком на заповідну територію. Відтак, колектив заповідника на чолі з директором-ентузіастом, маючи мізерні кошти та таку ж увагу з боку держави, облаштовував заповідник, як міг. Але землі ставало все менше, і загребуще око накинуло на заповідну територію. На директора-ентузіаста швиденько “завели справу”, турнули з роботи, пустили ходити по судах, поставили своїх людей, і пішли-поїхали “дерибанити” ласу територію. Тож, аби такого не сталось і з “Асканією”, таки варто поборотись за звання світового “чуда”. Знищити заповідник, який буде планетарною знаменитістю, погодьтесь, буде куди важче.   Отже, з усіх боків, погодьтесь, за перемогу “Асканії” є сенс поборотись.  Тепер про те, чи...  ...Чи є шанс у Асканії? Якщо дивитися з точки зору колоритності чи екзотичності об’єкта, напевне, шанси не беззаперечні. Ніагарський водоспад, ліси Амазонії чи Галапагосові острови, безумовно, можуть вразити уяву пересічного Інтернет-голосувальника куди більше. За ступенем розкрученості – “Асканії” також, поза сумнівами, важко тягатись з озером Тітікака, горою Сінай чи рифами Червоного моря.  Але… Шанс з`являється, якщо ми захочемо цього і об`єднаємо зусилля. Судіть самі.  “Асканія” справді унікальний об’єкт – як в Україні, так і у світі. Так би мовити, три в олдному: “Асканія” – це зоопарк, дендропарк та степ. При цьому степ – найбільший заповідний степ у Європі. Уявляєте – 11 тисяч гектарів ковилового різнотрав`я, якого ніколи не торкався плуг! А де ще відразу, на одному шматкові землі, представлені кілька континентів? В “Асканії” представлені – Північна Америка, Центральна Африка, Середня Азія і, звісно, Європа.  “Асканія” – це півтори сотні дерев та кущів з тих самих кількох континентів, це майже півтисячі видів трав. Це – рідкісні види тварин та птахів, які перебувають у напіввільному утриманні, що вкрай рідко зустрічається у світі. По паркових доріжках розгулюють павичі, токують фазани, кричать папуги. Птахи вільно вилітають зі своїх вольєрів, мандрують на десятки кілометрів і знову повертаються до домівки.  У степ же ви можете виїхати на “Газелі”, і повз вас бігтимуть зебри, ви побачите стадо бізонів, які зупиняються, аби мами погодували малят (а знайомим автора цих рядків якось пощастило побачити, як отелилась бізониха). Поруч з вами пастиметься стадо величних африканських ватусі, красивих великих корів з величезними, майже горизонтальними рогами. Ви зустрінете тут африканських страусів, оленя Давида, який сьогодні живе на планеті лише завдяки зоологічним паркам, тут живіть і найдавніші на планеті копитні, ровесники мамонтів – сайгаки. Гордість заповідника – антилопи. Як водиться, антилопи-канни досить обережні. У себе на батьківщині, в Африці, приміром, вони уникають контактів з людьми. Тут же вони настільки приручені, що дають себе подоїти.  А ще це велика помилка вважати, що степ буває красивий лише весною, коли цвіте.  – Примітивні уявлення про степ, – каже директор “Асканії”, фанатичний патріот заповідника Віктор Гавриленко. – А восени? Тут колосальна кількість птахів. Де ви ще одночасно побачите одночасно більш як сорок тисяч журавлів? Я професійний орнітолог, але бачив їх лише тут, бо тут потужний трансконтинентальний міграційний коридор, через який птахи рухаються аж із Ямалу, Нової Землі, і тут цей коридор звужується, стаючи для них зоною спокою.  В “Асканію” є заради чого їхати навіть узимку, енергійно переконує Віктор Гавриленко. Звісно, у ньому говорить директор заповідника. Але що ти йому заперечиш, коли він у барвах розписує переліт гусей? Сто тисяч гусей, хмара, неба не видно…  Де ми і хто попереду? Тепер про “розклади” в нашій, “E”-групі. Сьогодні ми на 41-тій позиції із 56-ти. Тобто аби увійти до 11 переможців у групі, нам ще треба подолати 30 сходинок. Ого-го, скажете. Але... Якщо підходити прагматично, не таке вже й нездоланне “ого-го”.  Попереду нас чимало об’єктів, які так само не мають гучної світової відомості. Якби не конкурс, чи знали б ми, приміром, про існування національного парку Лоандо із Габону? Чи лісу Гранд-Етанж у Гренаді? Або парку Вірунга з Руанди, яка досі асоціювалася хіба що з громадянською війною. Чим “Асканія” гірша? Знову таки, за рівнем проникнення Інтернету (як відомо, це десь 20 відсотків населення) ми відстаємо від так званих розвинутих країн. Але, погодьтеся, цей рівень аж ніяк не може бути нижчим від країн Африки чи Океанії, чиї номінанти на сьогодні посідають місця в рейтингу значно вищі він нас. Отже, вони змогли мобілізуватись, а ми ні? І нарешті, про “розкручені” об’єкти з тих самих “розкручених” країн, де і рівень проникнення Інтернету в рази вищий (на кшталт тих же Штатів, Канади чи Японії), і туризм розвинутіший, і, чого гріха таїти, англійською мовою володіє трохи більше населення (сайт бо конкурсу англомовний). Погодьтеся, коли починався цьогорічний Кубок УЄФА, за участю іспанських, британських, італійських та інших грандів, хто всерйоз ставився до наших “металістів-шахтарів-динам”? Кубок же, як ми тепер знаємо, поїхав до Донецька.  Можемо, коли захочемо… Як нам цього досягти? Насамперед, треба забути про те, що хтось з “верхів” допоможе нам. Це саме той випадок, коли ні держава, ні уряд, ні хтось інший нічим не зарадять (у бюджеті на таку справу – ані копійки, тож жоден чиновник пальцем не поворухне), якщо нас не запалить сама ідея. Грубо кажучи, маємо по-хорошому розізлитись, зібратись з силами і діяти.  У Сергія Жадана є персонаж – самотня вагітна домогосподарка як лакмус будь-якої серйозної громадської акції. Вона сидить у чотирьох стінах, готуючись до Події подій свого життя, виключена з великого світу, з усіх його справ. Але варто чимось зачепити її, завести… О, тоді проти неї важко!  Певною мірою, кожен із нас у цій справі має відчути себе такою самотньою вагітною домогосподаркою. Сказати собі: це ж треба, це в нашої “Асканії” відбере призове місце якесь озеро Тітікака? А все через мою байдужість, мою самоізоляцію, мою невключеність у конкурс “Сім нових чудес природи”? І в цій ситуації я не знайду кількох хвилин, аби зайти на сайт “Сім чудес України” та проголосувати за рідну “Асканію”? А ще не підіб’ю на це куму (сусідку, колєжанку, сваху тощо)? А ще не вплину на Мого ( чоловіка, брата, свата, коханця)? А ще не черкону по електронці пару слів Людці ( Свєтці, Лєнці, Ірці), яку занесло до Німеччини ( Ізраїлю, Італії, Португалії), аби так само зайшла на сайт та проголосувала? При цьому в нашої “самотньої вагітної домогосподарки” (а ми впевнені, що вона таки здолає свою самоізоляцію) може бути безліч облич та реальних козирів.  Якщо, приміром, ви справді є фанатом Інтернет-спілкування, зазирніть до так званих соціальних мереж на популярних сайтах “В контакте” та Facebook, де вже утворились групи підтримки України. Маєте бажання та натхнення – створіть такі групи в інших мережах. Тусуєтесь у якихось своїх групах за інтересами в Інеті (байдуже, буде це “кіношна”, туристична чи байкерська тусовка) – загітуйте людей із цих груп. Реально маєте контакти з тими, хто залишив Україну заради заробітку чи просто виїхав, вийшовши заміж – чому не нагадати їм про конкурс, тим самим давши можливість відчути свій зв`язок з Україною? Вони ж, у свою чергу, цілком можливо, загітують ще когось із нашої діаспори у своєму Вермонті, Бремені чи своїй Хайфі.  Окрема розмова – Росія. Маєте там друзів, родичів чи знайомих, закиньте їм цю тему. А тема може звучати так: ось дивись, багато хто (насамперед, політики по обидва боки кордону) намагаються посіяти між нами недовіру. Але що нам ділити? Чому ми повинні дивитись з-під лоба один на одного? Тож давай доведемо, що реально підтримуємо один одного.  Конкретно: ми, українці, підтримаємо в конкурсі озеро Байкал, яке номінується на світові чудеса від Росії у групі “Озера, річки, водоспади”. Чи не прикро, що фантастичної краси озеро йде останнім – на 59-му місці з 59-ти? А отже, наші, українські голоси зовсім не завадили б Байкалові. Ви ж, росіяни, у свою чергу, підтримайте нашу “Асканію”. А ще ми разом (адже в конкурсі треба назвати не одне, не два, а цілих сім “чудес”) підтримаємо річку Дніпро. Дніпро був поданий на конкурс від Росії як річка, що витікає саме з російської землі, але чи не символічно, що протікає вона по території Росії, Білорусі та України? А отже, сам Бог велів нам у цьому конкурсі триматися разом. Є й складніші завдання. Відверто кажучи, авторові цих рядків, котрий не є надто “просунутою” людиною в комп’ютерних справах, важко зрозуміти, чи справді прозорим, справедливим та чесним є система підрахунку голосів на офіційному сайті акції. На мій погляд, не дуже. Не бачу тут ні статистики, ні динаміки голосування, ні інших звичних як для такого роду акцій моментів. Крім того, ми практично нічого не знаємо про організаторів конкурсу. За цих умов ми фактично змушені грати в сліпу, повністю покладаючись на порядність групи невідомих нам людей. Але ж бо відомо: довіряй, та перевіряй. Нікого не закликаю бути хакерами чи Інтернет-піратами, але, якщо ви справді вважаєте технічним генієм чи, принаймні, кандидатом на це звання, доведіть це, допоможіть нам, людям нетехнічним. Cпробуйте розібратись, як все там відбувається, скільки нас відділяє від найближчих суперників попереду, скільки голосів мають лідери.  Іншими словами, виступіть свого роду громадським контролером, аби наші голоси ніхто не вкрав, а суперникам не накрутив. Якщо ж виявите порушення, тут вже наша, журналістська робота – донести це до всього світу. Тим самим, в разі відхилень, змусимо організаторів проекту внести корективи в його роботу проекту, чим забезпечимо справедливе врахування наших досягнень, аби нашу перемогу ніхто в нас не відібрав. Чим не можливість застосування відповідних знань та навичок “у мирних цілях”?  Приміром, така ось задачка: ліс Монтан із Сомаліленду, невизнаної держави, яка розпадається, за кілька тижнів піднявся із 56-ї на 18-ту позицію. Хто голосує за цей об’єкт – сомалійські пірати, усе населення країни чи “просунута” сомалійська діаспора? Напевне, “просунуті” люди могли б допомогти в цьому розібратись. Якщо виявиться, що все за правилами, нам залишається лише повчитись у сомалійців умінню мобілізовуватися та згуртовуватись для досягнення спільного результату. Якщо ж не все було чесним – думати, які контрзаходи можна вжити. Одне слово, поле діяльності є для кожного. Масштаби та форми діяльності залежать від вашого бажання, фаху та азарту. Працюєте в турбізнесі – уключіть “Асканію” до своїх маршрутів чи хоча б роздайте інформацію про неї для своїх туристів. Заробляєте на хліб рекламою – скреативте щось цікаве. Коли тобі відвалюють за роботу бабло, звісно, кожен зможе. Тут же можна перевірити себе, коли хочете, на патріотизм. Зрештою, і фах не має значення. Маєте відповідні хобі – “замутіть” флеш-моб, скреативте слоган чи банер, зафільмуйте сюжет чи розішліть по Інету фото. Тим самим приєднаєтесь до людей, котрі вже щось роблять.  До Миколи Томенка, приміром. Він робить це не тому, що хтось поклав на нього такі обов’язки як на віце-спікера Верховної Ради чи представника певної політичної сили (як бачите, ми й тут про неї не згадуємо). Просто вважає це своєю справою, відтак мотається по Україні, організує фестивалі, прес-тури… Хтось дає під його ім`я медіа-ресурси, хтось підключається з власною поліграфічною чи рекламною фірмою. Від епіцентру на ім’я “Томенко” йдуть круги – банери, телеролики, флаєри. Звісно, є безліч людей, які все пояснюють тим, що “Томенко піариться”. Так воно легше, якщо в самого катма ідей та бажання щось змінювати. Приєднаєтесь тим самим і до акторів Анатолія Хостікоєва та Наталі Сумської, дуету Потапа й Насті Каменських, гімнастки Ганни Бессонової, співака Олександра Пономарьова. Ці та інші відомі люди створили комітет громадської підтримки “Асканії” (очолив комітет незмінний “двигун” “Таврійських ігор” Микола Баграєв) і так само докладають багато зусиль для перемоги нашого заповідника.  Для перемоги важливий кожен голос, кожен крок. Член того ж комітету підтримки “Асканії” гендиректор телеканалу ICTV Олександр Богуцький ініціював на каналі появу роликів про заповідник. Шоу-продюсер Олександр Бригінець організовує концерти.  А ще чимало менш відомих людей роблять свої, менш гучні, але від того не менш вагомі кроки. Добрі знайомі автора цих рядків створили туристичний сайт “Тут і там”, де підтримують “Асканію”. Ніхто не сплачував ніяких гонорарів дизайнеру Андрію Петрову, який “запустив” в Інет цікаві та креатині банери. Станіслав Лячинський, скромний чиновник в одній зі столичних установ, агітує за “Асканію” на форумах, в соціальних мережах, його можна о будь-якій порі доби запитати про останню статистику чи про будь-якого з номінантів конкурсу, і отримаєте максимум інформації. Воно йому було б треба?  Отже, до завершення голосування (7 липня) нібито є час. Але не так уже його й багато, аби перемогти. Отже, усе залежить від нас. Під лежачий камінь в Інтернеті нічого не тече. . І без наших зусиль не бачити нам в Україні світового чуда як своїх вух. Тож розізлимо самотню вагітну домогосподарку, заведемо її! Вона має сказати собі: що, ми віддамо перемогу якомусь озеру Тітікака? Чи Тітікаці ( бачите, не знаємо, як навіть правильно писати). Та ніколи! Ніякої Тітікаки. Тільки – Асканія.  А-С-К-А-Н-І-Я. Кажуть, проти неї немає зброї. Олександр Харченко, головний редактор УНІАН, член комітету громадської підтримки заповідника “Асканія-Нова” в конкурсі “Сім нових чудес природи світу” Фото УНІАН

"Бойтесь своих желаний - они имеют привычку сбываться."

Не далее как вчера произошел со мной казус. Я, решив,что надо бы мне и немного поучиться, стала писать дневник и перерывать весь материал по педпрактике. Короче, с 2-х часов ночи я была на ногах. Никакого желания что либо делать не было - мне до этого ненавязчиво намекнули, что к практике не допустят, а если и допустят, то никак не туда где я уже познакомилась со всеми.

В полдень я узнала, что буду проходить практику в экоцентре. Это такое место у нас в городе, где детей меньше, чем животных, и куда я изначально хотела попасть. Сбылась мечта идиота.

И вот тут все пошло наперекосяк. У меня закончился трафик, сломалась застёжка на рюкзаке и я наконец-то почувствовала, насколько больно ходить без платформы. А еще я поняла, что все что я до этого делала, было абсолютно впустую.

Зато в экоцентре сова классная!

Повезло нам с сезоном, нет еще таких толп, когда вместо  человеков лишь панамки и шлепанцы, а остальное роли не играет. Пусто было в урочище и чисто. Нельзя же считать мусором три окурка, художественно воткнутые в камень над склоном, где мы остановились перекусить.

Есть хлеб и какое-то мясо, прихваченное с собой, глядя на распахнутые крылья зелени, неба и древних скал - наслаждение. Часто ли едим так? Все ли знают, что это совсем другое - не то, что смотреть на грязные машины за стеклом или даже на приятного собеседника напротив?

Вода… Ахи и охи уместны. Прозрачна совершенно и потому вся разноцветна. Оттенки, нигде раньше не наблюдаемые, наверное, они так же эндемичны, как некоторые растущие и живущие тут сушества. Вода тут победительно вечна. Если море - гигант, то в горной реке вода - стрелец. Кентавр с луком. Догонит, застрелит. И так - все время, пока есть жизнь.

Камни. А им как бы и все равно. Жизнь камней медленна. Лежит валун под водопадом и о плечо его расшибается вечная быстрая вода. Быстрое и медленное - в вечном взаимодействии.

И всюду, под ногами на склонах, в небе над головами, вываливаясь из расщелин - охапками зеленого прозрачного света - листья деревьев. Описывать снятое нет нужды. Думать об увиденном надо и буду. Писать много о том, что подумалось, не знаю, надо ли. Многоговорение замыкается само на себя и кольцо его становится бесполезным…

девочки с лентами выпускными так и скачут, радуются!

небось, заполонили там уже собой все фонтаны в центре Киева)
дай им Бог, счастливой удачной жизни!

=
была вчера на Десне, на рыбалке

ничерта не клевало, ничего не поймали,

зато цветов насобирала, нафоткала птичек и самолетов!!!

цветы луговые порадовали - ирисы красивенные, фиолетовые!
-

завтра байкерское шоу на Крещатке

а в воскресенье пробег под каштанами, старт в 10-00 на Майдане Независимости, Киев

-

как вы там отдыхаете? что у вас хорошенького?

Давайте отвлечемся от гор рукотворного уродства, нагромождаемых вокруг нас! Посмотрим мимо бетонно-пластиковых коробок, которые возводим с придурковатым фанатизмом, и с гордостью именуем "архитектурой". Мы сможем заметить первозданную красоту природы, какой она была до появления человечества, и, думаю, останется после его самоуничтожения.
В городах самый простой способ узреть природу - поднять голову вверх.

 

Мы увидим НЕБО: синее, бездонное, пасмурное, лазурное, необъятное, звездное, облачное, свинцовое, высокое, солнечное, необозримое, ОГНЕННОЕ...

Бесконечно разнообразное небо. 

Попадаются и зеленые оазисы, выглядящие довольно прилично, если не обращать внимание на отходы нашей жизнедеятельности.

Есть еще в наших густонаселенных пунктах парковые зоны, клумбы, газончики.

Правда, становится их все меньше и меньше. Боюсь, что скоро, чтобы увидеть зелень деревьев и травы, услышать птиц да взглянуть на дикорастущие цветочки, - необходимо будет удаляться от городской черты как минимум на десяток километров.  
Но, как бы не старался человек уничтожить свою обитель, - никакая мощь научной мысли не сравнится с мощью первобытных стихий.
Мне вовсе не чужды многие достижения цивилизации, и некоторыми пользуюсь с удовольствием, но, если не контролировать разумно этот процесс, - достижения начнут пользоваться нами!

А ВАШЕ МНЕНИЕ ?

 

Половина жизни за спиною. Или меньше… Хорошо бы знать, Что случится через год со мною? Что я буду делать через пять?

Осторожно вглядываюсь в даль я – Незаметно молодость ушла. Времени горячее дыханье Чувствует усталая душа. Кажется – короче стали ночи. Протекают медленнее дни. И чуть-чуть грустнее эти строчки – Сам себя – попробуй, обмани!

Вечная трагедия природы: Все проходит в мире, все пройдет… Но как прежде месяцы и годы Будут также двигаться вперед.

Огорчайся, но не очень часто, В новый день с улыбкою иди Ну, подумай, это же прекрасно - Половина жизни – впереди!

 

Правда про все ....  

1. При виборі жертви, самка комара орієнтується на вуглекислий газ, що видихається людиною, на теплове випромінювання, а також на запах молочної кислоти, що міститься в поті. 

2. Самка комара реагує на світло. Наприклад, якщо включити світло в передпокої і відкрити двері, самки комарів полетять туди, незалежно від того, що люди весь цей час продовжуватимуть знаходитися в темній кімнаті. Подібний дослід проводився, цей спосіб допомагає боротися з комарами.

3. Крила комарів рухаються з частотою 500-600 (деякі види навіть 1000) разів в секунду, тим самим створюючи характерний звук.

4. Швидкість польоту комара 3,2 км/ч.

5. Укуси можуть викликати алергічну реакцію.

6. Самка комара відкладає 30-150 яєць кожні 2-3 дні. Яйце розвивається в дорослого комара протягом тижня.

І на додаток, хоботок комара знімок якого був зроблений через електронний мікроскоп:

                                                          

********************************************************************************************************************************************************

          Восьминоги чи восьмируки, чи може квадратнооко-трьохсердечні? ))

Довжина тіла восьминога разом з щупальцями залежно від вигляду може бути від декількох сантиметрів до шести метрів. Велика частина їх все-таки має довжину півметра. Найбільші мешкають біля берегів Британської Колумбії: там зустрічаються екземпляри вагою 15-23 кг і 2,5 м завдовжки, і лише щупальці. 

У восьминога не одне, а цілих три серця! Одне з них – головне, складається з шлуночку і двох передсердць, воно проганяє кров по всьому тілу. Інші два проштовхують її через жабра, а тому і називаються жабровими. А сама кров у цього морського мешканця – лише подумайте! – блакитна!!!

Восьминогів разом з кальмарами учені назвали приматами морів, оскільки серед молюсків вони самі високорозвинені. Спрути мають великий мозок, захищений хрящовою капсулою. Багато біологів вважають, що інтелект восьминога багато в чому схожий з розумом домашньої кішки. Це тварина володіє емоціями, кмітливістю, володіє дотиком і нюхом, має хорошу пам'ять і розрізняє геометричні фігури.

Восьминоги дуже добре бачать. На одному квадратному міліметрі сітківки ока у них близько 64 тис. сприймаючих зорових елементів. Бурий пігмент, наявний в сітківці, підвищує адаптацію до інтенсивності світла що змінюється, залежно від часу доби. Кришталик ока схожий на людський, а зіниці у них – прямокутні! Крім того, зорові аналізатори є і в присосках щупалець.

У восьминогів при собі ціла палітра засобів для зміни забарвлення тіла для маскування. Особливі клітки шкіри – хромотофори містять чорний, коричневий, червоний, помаранчевий і жовтий пігменти. Інші, ірідіоцисти,допомагають їм у разі чого стати фіолетовими, синіми, зеленими, а в разі чого, придбати металічний відтінок.

По теорії еволюції, інтелектом і психікою володіють лише теплокровні тварини. Восьминоги, не вступаючи в дискусію з людиною, самим своїм існуванням спростовують її. Так може, ми просто мало знаємо? І «скільки нам відкриттів дивних...» може припіднести вивчення цих підводних «інтелігентів»?))

******************************************************************************************************************************************************

Обожаю вид природы после дождя!!!!!!!!!!!!!!!

Ох, любит наш народ праздники-выходные... Теплые денечки, когда можно выбраться с мяском и водочкой поближе к природе, подышать воздухом деревьев и посмотреть на облака....

Любит "культурно" отдохнуть, поиграть "на воздухе" в мячик или просто повалятся на травке....

Вот и приходят люди в лес,на полянку, к озеру, как к месту некоего отрешения от города, от работы, от проблем, чтоб забыться и не думать....Жаль только, что со всеми заботами и проблемами, народ забывает, что природе нас терпеть тоже ой как тяжело....

Потому что люди поели-попили, и вот, какую память о себе оставили.... надеясь, что природа сама позаботиться о переработке пластика и стекла...

А здесь еще кто-то купается!! (сама была в шоке, когда увидела)...








А думаете, что вот так в пакетах, в ямках лучше???


Не стыдно????

 Скажите, а дома после обеда, вы тоже все со стола на пол сбрасываете???? Или в гостях у друзей - поели, побросали мусор и ушли??? Ну там за вами могут поубирать несколько раз, а потом просто на порог не пустят.....

А вот,как сознательный народ поступает после отдыха - собери все в пакет и донеси до мусорного бака....

Согласна, городские власти можно обвинить в том, что не оборудовали места отдыха (в данной заметке "Парк Дружбы Народов") достаточным количеством контейнеров.... Но вы же идете по направлению к трассе, мимо этих  несчастных 4-х контейнеров... Возьмите пакеты со своим мусором и выбросьте где надо!!!

Любите природу, мать вашу!!!!