ИЗРАИЛЬ. Кана: первое чудо
- 14.12.09, 18:05
Кана Галилейская
Здесь Иисус сотворил свое перове чудо: превратил воду в вино.
Кана (Галилейская) показалась мне очень веселым, истинно свадебным городом, будто там каждый день только то и делают, что празднуют чью-то свадьбу. На каждом шагу вам предлагают купить сладкое свадебное вино и различные сопутствующие сувениры на память о первом чуде.
Во времена земной жизни Спасителя этот город был больше, чем Назарет, откуда и пришли на свадьбу Иисус и его мать Мария. Напомню, что после крещения в Иордане и 40-дневного поста, победив дьявольские искушения, Иисус вернулся домой, в Назарет, в силе Духа. Но впервые это проявилось именно на свадьбе в Кане:
На третий день был брак в Кане Галилейской, и Матерь Иисуса была там. Был также зван Иисус и ученики Его на брак. И как недоставало вина, то Матерь Иисуса говорит Ему: вина нет у них. Иисус говорит Ей: что Мне и Тебе, Жено? еще не пришел час Мой. Матерь Его сказала служителям: что скажет Он вам, то сделайте. Было же тут шесть каменных водоносов, стоявших по обычаю очищения Иудейского, вмещавших по две или по три меры. Иисус говорит им: наполните сосуды водою. И наполнили их до верха. И говорит им: теперь почерпните и несите к распорядителю пира. И понесли. Когда же распорядитель отведал воды, сделавшейся вином, — а он не знал, откуда это вино, знали только служители, почерпавшие воду, — тогда распорядитель зовет жениха и говорит ему: всякий человек подает сперва хорошее вино, а когда напьются, тогда худшее; а ты хорошее вино сберег доселе. Так положил Иисус начало чудесам в Кане Галилейской и явил славу Свою; и уверовали в Него ученики Его. Евангелие от Иоанна, глава 2
Интересно, что это было за вино и какое оно на вкус? Наверное, небесного сорта! Местные торговцы предлагают гостям Каны приобрести церковное красное вино 12-летней выдержки или изысканное десертное гранатовое вино.
0
Є пропозиція. Не чекати, доки інтелектуали виведуть ту формулу на своїх “круглих столах”, а діяти за теорією, так би мовити, малих справ. Тобто, справ нехай не всесвітнього масштабу, але таких, що робитимуть нашу країну кращою, життя – заможнішим, а людей – добрішими. Колись про такі справи казали, що вони “богоугодні”. Тепер так не кажуть, бо пафосність не вітається, але принаймні ми всі розуміємо, що це має працювати на країну в цілому й нікому не шкодити конкретно.
Одну таку справу я знаю: давайте поборемося за те, щоб наш, український заповідник “Асканія-Нова” став одним із “Семи нових чудес природи” у світі. Є такий конкурс, і “Асканія” виступає одним з претендентів високе звання.
Амбітно? А чому ні?
Десять причин поборотись за це
Що таке “Сім нових чудес природи”? Конкурс стартував минулого року, і як зрозуміло з його назви, має назвати ті самі сім найбільших чудес природи на планеті. Визначать їх Інтернет-голосуванням на сайті акції. Уже пройшли перші етапи конкурсу, зараз триває, так би мовити півфінал – з півтисячі об’єктів залишилось 252. Вони розбиті на сім груп, “Асканія” номінується в категорії “Ліси, національні парки, національні заповідники”, у нас тут 55 суперників. Аби вийти до фіналу, тобто, потрапити в число 77 об`єктів на наступному етапі (назвемо це фіналом конкурсу), треба увійти до 11 найкращих у групі.
Запитаєте, чи варте воно того?
Варте.
З усіх точок зору.
З комерційної. Чи треба пояснювати, що поява на українській карті світового “чуда” збільшить потік туристів до країни, а це – серйозні кошти? В останні роки перед кризою туристичний ринок ріс чи не найстрімкіше з-поміж інших світових ринків – по 30–40% щороку, і деякі країни, як та ж Туреччина чи Єгипет, за короткий час завдяки туризмові досягли того, до чого інші йдуть десятиліття. За прикладами далеко ходити не треба: після проведення конкурсу “7 чудес України” потік туристів до замків чи фортець, що стали переможцями, зріс майже наполовину.
Так само вигідно з точки зору політичної, чи якщо хочете, з погляду іміджу країни. Скільки ще Україна у світі асоціюватиметься хіба що зі словом “Чорнобиль”, або, на крайній випадок, з салом та горілкою? Пам’ятаємо, звісно, що не так давно про нас заговорили і як про країну “помаранчевої революції”, але тепер часто-густо згадують хіба що як про країну перманентних воєн та “розборок” у політиці. Це нас влаштовує? То чим не завдання для того, аби ми всі, помаранчеві, синьо-білі, біло-сердешні, бандерівці й східняки, забули про всі свої “фішки”, і спільно попрацювали на те, аби заповідник в херсонському степу як єдиний представник країни став світовим дивом?
Важливо й із психологічної точки зору – відчути свою впевненість, побачити, що є щось таке, що об’єднує всіх нас, таких різних (див. попередній абзац). Можливо, як то мовиться, в процесі народиться та сама національна ідея, якої нам таки не вистачає (див. перший абзац цих нотаток).
Важливо з точки зору екологічної – заповідник є справді унікальним куточком природи на карті країни та світу, і чим відомішим ми його зробимо, тим менше шансів, що наші загребущі олігархи всеукраїнського, херсонського чи ще дрібнішого масштабу зможуть загарбати цю територію під себе. А боятись таки треба.
Чого вартий приклад лише одного ну дуже відомого заповідника в одній з південних областей України! Доки місцевим “крутим” вистачало землі, вони не накидали оком на заповідну територію. Відтак, колектив заповідника на чолі з директором-ентузіастом, маючи мізерні кошти та таку ж увагу з боку держави, облаштовував заповідник, як міг. Але землі ставало все менше, і загребуще око накинуло на заповідну територію. На директора-ентузіаста швиденько “завели справу”, турнули з роботи, пустили ходити по судах, поставили своїх людей, і пішли-поїхали “дерибанити” ласу територію. Тож, аби такого не сталось і з “Асканією”, таки варто поборотись за звання світового “чуда”. Знищити заповідник, який буде планетарною знаменитістю, погодьтесь, буде куди важче.
Отже, з усіх боків, погодьтесь, за перемогу “Асканії” є сенс поборотись.
Тепер про те, чи...
...Чи є шанс у Асканії?
Якщо дивитися з точки зору колоритності чи екзотичності об’єкта, напевне, шанси не беззаперечні. Ніагарський водоспад, ліси Амазонії чи Галапагосові острови, безумовно, можуть вразити уяву пересічного Інтернет-голосувальника куди більше. За ступенем розкрученості – “Асканії” також, поза сумнівами, важко тягатись з озером Тітікака, горою Сінай чи рифами Червоного моря.
Але…
Шанс з`являється, якщо ми захочемо цього і об`єднаємо зусилля.
Судіть самі.
“Асканія” справді унікальний об’єкт – як в Україні, так і у світі. Так би мовити, три в олдному: “Асканія” – це зоопарк, дендропарк та степ. При цьому степ – найбільший заповідний степ у Європі. Уявляєте – 11 тисяч гектарів ковилового різнотрав`я, якого ніколи не торкався плуг! А де ще відразу, на одному шматкові землі, представлені кілька континентів? В “Асканії” представлені – Північна Америка, Центральна Африка, Середня Азія і, звісно, Європа.
“Асканія” – це півтори сотні дерев та кущів з тих самих кількох континентів, це майже півтисячі видів трав. Це – рідкісні види тварин та птахів, які перебувають у напіввільному утриманні, що вкрай рідко зустрічається у світі. По паркових доріжках розгулюють павичі, токують фазани, кричать папуги. Птахи вільно вилітають зі своїх вольєрів, мандрують на десятки кілометрів і знову повертаються до домівки.
У степ же ви можете виїхати на “Газелі”, і повз вас бігтимуть зебри, ви побачите стадо бізонів, які зупиняються, аби мами погодували малят (а знайомим автора цих рядків якось пощастило побачити, як отелилась бізониха). Поруч з вами пастиметься стадо величних африканських ватусі, красивих великих корів з величезними, майже горизонтальними рогами. Ви зустрінете тут африканських страусів, оленя Давида, який сьогодні живе на планеті лише завдяки зоологічним паркам, тут живіть і найдавніші на планеті копитні, ровесники мамонтів – сайгаки. Гордість заповідника – антилопи. Як водиться, антилопи-канни досить обережні. У себе на батьківщині, в Африці, приміром, вони уникають контактів з людьми. Тут же вони настільки приручені, що дають себе подоїти.
А ще це велика помилка вважати, що степ буває красивий лише весною, коли цвіте.
– Примітивні уявлення про степ, – каже директор “Асканії”, фанатичний патріот заповідника Віктор Гавриленко. – А восени? Тут колосальна кількість птахів. Де ви ще одночасно побачите одночасно більш як сорок тисяч журавлів? Я професійний орнітолог, але бачив їх лише тут, бо тут потужний трансконтинентальний міграційний коридор, через який птахи рухаються аж із Ямалу, Нової Землі, і тут цей коридор звужується, стаючи для них зоною спокою.
В “Асканію” є заради чого їхати навіть узимку, енергійно переконує Віктор Гавриленко. Звісно, у ньому говорить директор заповідника. Але що ти йому заперечиш, коли він у барвах розписує переліт гусей? Сто тисяч гусей, хмара, неба не видно…
Де ми і хто попереду?
Тепер про “розклади” в нашій, “E”-групі.
Сьогодні ми на 41-тій позиції із 56-ти. Тобто аби увійти до 11 переможців у групі, нам ще треба подолати 30 сходинок. Ого-го, скажете. Але... Якщо підходити прагматично, не таке вже й нездоланне “ого-го”.
Попереду нас чимало об’єктів, які так само не мають гучної світової відомості. Якби не конкурс, чи знали б ми, приміром, про існування національного парку Лоандо із Габону? Чи лісу Гранд-Етанж у Гренаді? Або парку Вірунга з Руанди, яка досі асоціювалася хіба що з громадянською війною. Чим “Асканія” гірша?
Знову таки, за рівнем проникнення Інтернету (як відомо, це десь 20 відсотків населення) ми відстаємо від так званих розвинутих країн. Але, погодьтеся, цей рівень аж ніяк не може бути нижчим від країн Африки чи Океанії, чиї номінанти на сьогодні посідають місця в рейтингу значно вищі він нас. Отже, вони змогли мобілізуватись, а ми ні?
І нарешті, про “розкручені” об’єкти з тих самих “розкручених” країн, де і рівень проникнення Інтернету в рази вищий (на кшталт тих же Штатів, Канади чи Японії), і туризм розвинутіший, і, чого гріха таїти, англійською мовою володіє трохи більше населення (сайт бо конкурсу англомовний). Погодьтеся, коли починався цьогорічний Кубок УЄФА, за участю іспанських, британських, італійських та інших грандів, хто всерйоз ставився до наших “металістів-шахтарів-динам”? Кубок же, як ми тепер знаємо, поїхав до Донецька.
Можемо, коли захочемо…
Як нам цього досягти?
Насамперед, треба забути про те, що хтось з “верхів” допоможе нам. Це саме той випадок, коли ні держава, ні уряд, ні хтось інший нічим не зарадять (у бюджеті на таку справу – ані копійки, тож жоден чиновник пальцем не поворухне), якщо нас не запалить сама ідея. Грубо кажучи, маємо по-хорошому розізлитись, зібратись з силами і діяти.
У Сергія Жадана є персонаж – самотня вагітна домогосподарка як лакмус будь-якої серйозної громадської акції. Вона сидить у чотирьох стінах, готуючись до Події подій свого життя, виключена з великого світу, з усіх його справ. Але варто чимось зачепити її, завести… О, тоді проти неї важко!
Певною мірою, кожен із нас у цій справі має відчути себе такою самотньою вагітною домогосподаркою. Сказати собі: це ж треба, це в нашої “Асканії” відбере призове місце якесь озеро Тітікака? А все через мою байдужість, мою самоізоляцію, мою невключеність у конкурс “Сім нових чудес природи”? І в цій ситуації я не знайду кількох хвилин, аби зайти на сайт “Сім чудес України” та проголосувати за рідну “Асканію”? А ще не підіб’ю на це куму (сусідку, колєжанку, сваху тощо)? А ще не вплину на Мого ( чоловіка, брата, свата, коханця)? А ще не черкону по електронці пару слів Людці ( Свєтці, Лєнці, Ірці), яку занесло до Німеччини ( Ізраїлю, Італії, Португалії), аби так само зайшла на сайт та проголосувала? При цьому в нашої “самотньої вагітної домогосподарки” (а ми впевнені, що вона таки здолає свою самоізоляцію) може бути безліч облич та реальних козирів.
Якщо, приміром, ви справді є фанатом Інтернет-спілкування, зазирніть до так званих соціальних мереж на популярних сайтах “В контакте” та Facebook, де вже утворились групи підтримки України. Маєте бажання та натхнення – створіть такі групи в інших мережах. Тусуєтесь у якихось своїх групах за інтересами в Інеті (байдуже, буде це “кіношна”, туристична чи байкерська тусовка) – загітуйте людей із цих груп. Реально маєте контакти з тими, хто залишив Україну заради заробітку чи просто виїхав, вийшовши заміж – чому не нагадати їм про конкурс, тим самим давши можливість відчути свій зв`язок з Україною? Вони ж, у свою чергу, цілком можливо, загітують ще когось із нашої діаспори у своєму Вермонті, Бремені чи своїй Хайфі.
Окрема розмова – Росія. Маєте там друзів, родичів чи знайомих, закиньте їм цю тему. А тема може звучати так: ось дивись, багато хто (насамперед, політики по обидва боки кордону) намагаються посіяти між нами недовіру. Але що нам ділити? Чому ми повинні дивитись з-під лоба один на одного? Тож давай доведемо, що реально підтримуємо один одного.
Конкретно: ми, українці, підтримаємо в конкурсі озеро Байкал, яке номінується на світові чудеса від Росії у групі “Озера, річки, водоспади”. Чи не прикро, що фантастичної краси озеро йде останнім – на 59-му місці з 59-ти? А отже, наші, українські голоси зовсім не завадили б Байкалові. Ви ж, росіяни, у свою чергу, підтримайте нашу “Асканію”. А ще ми разом (адже в конкурсі треба назвати не одне, не два, а цілих сім “чудес”) підтримаємо річку Дніпро. Дніпро був поданий на конкурс від Росії як річка, що витікає саме з російської землі, але чи не символічно, що протікає вона по території Росії, Білорусі та України? А отже, сам Бог велів нам у цьому конкурсі триматися разом.
Є й складніші завдання. Відверто кажучи, авторові цих рядків, котрий не є надто “просунутою” людиною в комп’ютерних справах, важко зрозуміти, чи справді прозорим, справедливим та чесним є система підрахунку голосів на офіційному сайті акції. На мій погляд, не дуже. Не бачу тут ні статистики, ні динаміки голосування, ні інших звичних як для такого роду акцій моментів. Крім того, ми практично нічого не знаємо про організаторів конкурсу. За цих умов ми фактично змушені грати в сліпу, повністю покладаючись на порядність групи невідомих нам людей. Але ж бо відомо: довіряй, та перевіряй. Нікого не закликаю бути хакерами чи Інтернет-піратами, але, якщо ви справді вважаєте технічним генієм чи, принаймні, кандидатом на це звання, доведіть це, допоможіть нам, людям нетехнічним. Cпробуйте розібратись, як все там відбувається, скільки нас відділяє від найближчих суперників попереду, скільки голосів мають лідери.
Іншими словами, виступіть свого роду громадським контролером, аби наші голоси ніхто не вкрав, а суперникам не накрутив. Якщо ж виявите порушення, тут вже наша, журналістська робота – донести це до всього світу. Тим самим, в разі відхилень, змусимо організаторів проекту внести корективи в його роботу проекту, чим забезпечимо справедливе врахування наших досягнень, аби нашу перемогу ніхто в нас не відібрав. Чим не можливість застосування відповідних знань та навичок “у мирних цілях”?
Приміром, така ось задачка: ліс Монтан із Сомаліленду, невизнаної держави, яка розпадається, за кілька тижнів піднявся із 56-ї на 18-ту позицію. Хто голосує за цей об’єкт – сомалійські пірати, усе населення країни чи “просунута” сомалійська діаспора? Напевне, “просунуті” люди могли б допомогти в цьому розібратись. Якщо виявиться, що все за правилами, нам залишається лише повчитись у сомалійців умінню мобілізовуватися та згуртовуватись для досягнення спільного результату. Якщо ж не все було чесним – думати, які контрзаходи можна вжити.
Одне слово, поле діяльності є для кожного. Масштаби та форми діяльності залежать від вашого бажання, фаху та азарту. Працюєте в турбізнесі – уключіть “Асканію” до своїх маршрутів чи хоча б роздайте інформацію про неї для своїх туристів. Заробляєте на хліб рекламою – скреативте щось цікаве. Коли тобі відвалюють за роботу бабло, звісно, кожен зможе. Тут же можна перевірити себе, коли хочете, на патріотизм. Зрештою, і фах не має значення. Маєте відповідні хобі – “замутіть” флеш-моб, скреативте слоган чи банер, зафільмуйте сюжет чи розішліть по Інету фото. Тим самим приєднаєтесь до людей, котрі вже щось роблять.
До Миколи Томенка, приміром. Він робить це не тому, що хтось поклав на нього такі обов’язки як на віце-спікера Верховної Ради чи представника певної політичної сили (як бачите, ми й тут про неї не згадуємо). Просто вважає це своєю справою, відтак мотається по Україні, організує фестивалі, прес-тури… Хтось дає під його ім`я медіа-ресурси, хтось підключається з власною поліграфічною чи рекламною фірмою. Від епіцентру на ім’я “Томенко” йдуть круги – банери, телеролики, флаєри. Звісно, є безліч людей, які все пояснюють тим, що “Томенко піариться”. Так воно легше, якщо в самого катма ідей та бажання щось змінювати.
Приєднаєтесь тим самим і до акторів Анатолія Хостікоєва та Наталі Сумської, дуету Потапа й Насті Каменських, гімнастки Ганни Бессонової, співака Олександра Пономарьова. Ці та інші відомі люди створили комітет громадської підтримки “Асканії” (очолив комітет незмінний “двигун” “Таврійських ігор” Микола Баграєв) і так само докладають багато зусиль для перемоги нашого заповідника.
Для перемоги важливий кожен голос, кожен крок. Член того ж комітету підтримки “Асканії” гендиректор телеканалу ICTV Олександр Богуцький ініціював на каналі появу роликів про заповідник. Шоу-продюсер Олександр Бригінець організовує концерти.
А ще чимало менш відомих людей роблять свої, менш гучні, але від того не менш вагомі кроки. Добрі знайомі автора цих рядків створили туристичний сайт “Тут і там”, де підтримують “Асканію”. Ніхто не сплачував ніяких гонорарів дизайнеру Андрію Петрову, який “запустив” в Інет цікаві та креатині банери. Станіслав Лячинський, скромний чиновник в одній зі столичних установ, агітує за “Асканію” на форумах, в соціальних мережах, його можна о будь-якій порі доби запитати про останню статистику чи про будь-якого з номінантів конкурсу, і отримаєте максимум інформації. Воно йому було б треба?
Отже, до завершення голосування (7 липня) нібито є час. Але не так уже його й багато, аби перемогти. Отже, усе залежить від нас. Під лежачий камінь в Інтернеті нічого не тече. . І без наших зусиль не бачити нам в Україні світового чуда як своїх вух. Тож розізлимо самотню вагітну домогосподарку, заведемо її! Вона має сказати собі: що, ми віддамо перемогу якомусь озеру Тітікака? Чи Тітікаці ( бачите, не знаємо, як навіть правильно писати). Та ніколи! Ніякої Тітікаки. Тільки – Асканія.
А-С-К-А-Н-І-Я.
Кажуть, проти неї немає зброї.
Олександр Харченко, головний редактор УНІАН, член комітету громадської підтримки заповідника “Асканія-Нова” в конкурсі “Сім нових чудес природи світу”
Фото УНІАН 
