От уже кілька років поспіль точиться розмова навкруги українського геополітичного майбутнього. Частина політиків (і експертів, і населення) виступає за приєднання до НАТО, інше до ОДКБ (під проводом Росії), а треті кажуть, що Україні треба бути нейтральною.

   Що-ж буде коли ми вступимо до НАТО?

   Існує міф про те, що вступивши до цієї організації Україна буде втягнута до якогось конфлікту за участю організації... Це звичайно брєд і провокакція, але все-ж таки є і "мінуси" із вступу до альянсу - в блоці кілька десятків військових держав, що мають досить різні культурні особливості (це англійці з американцями культурно схожі - а от українці з ісландцями щось не дуже), що у випадку небезпеки для України може вилитися не більше ніж простою словесною підтримкою. Так вступивши в НАТО - ми отримаємо певні гарантії, зростання ВПК і економію на оборону, але поміж тим втратимо шанс відігравати серйозну геополітичну гру - оскільки провідним державам НАТО це може несподобатися...

   Що відбудеться у разі приєднання до ОДКБ?
  
   Вступати до організації немає сенсу хоча-б тому, що усередині організації не існує чіткої мети, не існує чіткої стратегії розвитку і чіткої систему взаємодії. По своїй суті організація виконує не більше ніж політичну функцію задоволення амбіцій Кремля, як гегемона на пострадянському просторі. У випадку реального конфлікта буде дуже складно домогтися навіть слів підтримки, а не те щоб реальних дій. У середньостроковому майбутньому ця організація так чи інакше але буде втягнута у конфлікт з КНР - який саме сьогодні придивляється до територій країн-учасників ОДКБ.

   Що буде коли залишимося нейтральними?

   Дуже часто чується від політиків - "Україна - це східноєвропейська Швейцарія, що має бути нейтральною". Але ніхто з них не каже, що та-ж сама Швейцарія витрачаэ у рік приблизно 5 млрд долярів, а кількість особового складу і активного (АКТИВНОГО!) резерву складає 250.000 чоловік, а ще існують воєнізовані формування загальної чисельності в 280.000 - і це при населенні в 8 млн чоловік... Ситуація з другою великою нейтральною державою - Швецією подібна - бюджет в 6 млрд дол., у складі військ найсучасніша техніка, а флот найсильніший на Балтиці - 13 корветів і 7 підводних човнів (для довідки - це вже більше аніж має Україна і Росія разом узяті на Чорному морі) не кажучи уже про менші кораблі. В Україні таких можливостей немає - ані достойного фінансування (враховуючи специфіку країни нам потрібно не менше 6-7 млрд доларів, а маємо фактично трохи більше 1-го мільярду...), ані вигідного у оборонному плані розташування (вся Швейцарія - це гори, де наступати фактично неможливо, а Швеція відгорожена від сильних держав морем і при цьому має потужний флот), ані можливості відмобілізувати 3-х мільйонну армію за кілька днів (що може зробити з легкістю Швейцарія). Якщо Ви думаєте, ща нашу країну хтось захистить за її добровольну здачу ядерної зброї - дуже помиляєтесь (Тузла вам у приклад), а якщо думаєте - що ніхто і ніколи не нападе, бо ми нейтральні - теж помиляєтесь - світ має здатність змінюватись і неввідомо що буде завтра...

    Маємо вихід - але нереалізовуємо... 

   ГУАМ - об"єднання Грузії,України, Азербайджану та Молдови - політично-економічне об"єднання регіонального розвитку країн, що пов"язані міцним ідеологічним зв"язком, спільними демократичними цінностями навіть спільною історією - держави поміж яких ніколи не виникало конфліктів. Сумарний ВВП країн ГУАМ складає близько 350 млрд доларів, чисельність збройних сил і воєнізованих формувань складає близько 350.000 чоловік, населення складає більше 60 млн. Але головне зовсім не це - кожна країна зацікавлена у іншій, що створює певну взаємозалежність. Про взаємозалежність хотілося-б написати окремо - а зараз хочу звернути увагу на те, що такий політично-військовий блок зміг-би активно впливати як на "іранский процес" так і на чорноморські політичні процеси, нейтралізувати Румунію (що небезпечна для України), забезпечити стабільність на південному Кавказі і посилити економіки країн-учасник проекту (наприклад Грузія має потужності для виробництва військових літаків, Україна має науковий потенціал для створення літаків, а Азербайджан має ресурси для фінансування проектів по літакобудуванню).

   
   "Вишеградська четвірка" - подібна до ГУАМ організація, що включає Польщу, Чехію, Словаччину і Угорщину. У разі приєднання групи ГУАМ до "Вишеграду" Україна мала-б можливість впливати на глобальну політику в цілому - оскільки це-б дозволило "закрити" на собі простір від Балтики до Чорного моря - у такій ситуації газові шантажи Росії не мали-б ніякого сенсу (у свій час польський Президент пропонував створення "Енергетичного НАТО", але тоді польська ініціатива не була почута), це-б дозволило диверсифікувати постачання енергоресурсів, змогло-б збільшити промислове виробництво в Україні (для колосального по об"ємам ринку Польщі) а головне дати поштовх до подальшого розвитку ВПК України у рамках альянсу (не секрет, що у України найбільший потенціал усередині гіпотетичного альянсу). Окрім того жоден з учасників не міг-би диктувати умови Україні - оскільки наша-б країна була-юб тут наймогутнішою силою. Загальні військові сили склали-б більше 600.000 чоловік - з великим потужними виробничими можливостями усього спектру військової техніки та озброєння, з загальним ВВП країн-учасниць понад 1,5 трлн доларів. При всьому тому, що кожна країна мала-б свої мотиваційні причини для вступу у подібний військово-політично-економічний альянс.
Для Грузії, Азербайджана, Угорщини, Молдови, Чехії і Словаччини - це безумовно гарантування стабільності в регіоні (усі ці країни так чи інакше мають деякі проблеми із сусідами), а для України і Польщі (окрім гарантування безпеки) - це посилення власної ваги на світовій геополітичній арені.

   Ймовірним учасником подібного геополітичного проекту стає Білорусь (з огляду на недружні дії Росії) та країни Прибалтики (що історично зацікавлені в регіональному альянсі).
  

Спецоперации Лубянка и Кремль 1930-1950 годы "КАЛИФОРНИЯ В КРЫМУ" В 1942-1945 годах так называемый еврейский вопрос в свете отношений с союзниками приобрел существенное значение во внешней и внутренней политике советского государства. В Кремле рассчитывали получить значительные средства на восстановление народного хозяйства под видом оказания помощи еврейскому населению СССР, пострадавшему от гитлеровского нашествия. Правительство, продолжая старую линию заигрывания с сионистскими кругами, стремилось использовать "палестинский вопрос" в качестве козырной карты в переговорах с англичанами, опасавшимися за свои позиции на Ближнем Востоке и препятствовавшими массовому переселению евреев в Палестину и образованию там еврейского государства. В начале 1920-х годов, когда советская власть лишь становилась на ноги, среди руководителей всех уровней было немало лиц с еврейскими фамилиями. Замечу, что в то время не существовало паспортов, так что официально никто не делил людей по национальному признаку. В 1922-1923 годах в стране были ликвидированы многие еврейские и другие националистические организации и арестованы их руководители. Одной из наиболее активных групп подобного толка была, к примеру, "Поалей Цион" в Одессе, члены этой подпольной организации, сумев нейтрализовать службу наружного наблюдения, заманили нескольких оперработников на заброшенное кладбище и жестоко их избили. Другая подпольная группа, "Хатана", зародилась в Житомире, но по иронии судьбы именно работавшим в этом городе сотрудникам ГПУ-евреям было поручено возглавить операцию против этой еврейской националистической группы. Среди разгромленных еврейских организаций был и Бунд, входивший в социалистический интернационал. Была распущена и Еврейская коммунистическая партия, ранее отколовшаяся от Бунда: это соответствовало нашей политике ликвидации любых построенных по национальному принципу фракций коммунистических партий, как входивших в ВКП(б), так и вне ее. Кстати, тогда же распустили так называемую Украинскую коммунистическую партию. Коммунистическая партия Украины (большевиков) стала единственной правящей партией в республике и единственной, кроме ВКП(б) - КПСС, имевшей собственное Политбюро. Руководители этих еврейских организаций были либо высланы, либо выехали за границу. Это им позволили сделать: до 1928 года в стране фактически не существовало препятствий для выезда за границу и процедура была очень проста. У советских евреев больше не осталось своих националистических организаций, и постепенно произошло то, что можно назвать интенсивным процессом ассимиляции. Если говорить о еврейской интеллигенции, то она полностью утратила свое политическое значение. В 1933 году в связи с коллективизацией была введена паспортная система для строгого контроля проживания в городах и упрощения учета движения населения. Евреи были выделены в отдельную национальную группу, хотя у них не было своего государственного образования. Во всех крупных ведомствах евреи в то время занимали влиятельное положение. Мне припоминается, что в 1939 году мы получили устную директиву, обязывавшую нас - это происходило уже после массовых репрессий - следить за тец, какой процент лиц той или иной национальности находится в руководстве наиболее ответственных, с точки зрения безопасности, ведомств. Но директива эта оказалась куда более глубокой по своему замыслу, чем я предполагал. Впервые вступила в действие система квот. К счастью, большинство моих товарищей по оружию успели к этому времени достичь больших успехов, доказали свою преданность партии и не подпали под действие этой новой директивы. Образование Еврейской автономной области с центром Биробиджан было предпринято Сталиным для усиления пограничного режима на Дальнем Востоке путем создания там своего рода заслона, а совсем не как шаг к созданию еврейского государства. Граница в этих местах нередко нарушалась китайскими и белогвардейскими террористическими группами. Идея Сталина заключалась в том, чтобы поставить преграду на их пути в виде поселений, жители которых настроены враждебно к белоэмигрантам, и особенно к казачеству. Статус региона был дальновидно определен как автономная область, а не республика, что означало: здесь не будет ни своего законодательного органа, ни верховного суда, ни управленческих структур министерского уровня. Хотя область и имела автономию, она была всего лишь приграничной особой территорией, а не политическим центром. Перед войной в верхах была идея использовать лидеров социалистического Бунда - Генрика Эрлиха и Виктора Альтера во внешнеполитических целях. Бывший заместитель начальника 2-го контрразведывательного управления генерал Райхман в 1970 году рассказывал мне, что эти бундовские лидеры были арестованы нами в Восточной Польше в сентябре - октябре 1939 года. Когда началась война с Германией, в сентябре 1941 года их выпустили. На встрече с Берией им предложили создзть еврейский антигитлеровский комитет: первоначально планировалось, что председателем комитета будет Эрлих, его заместителем - Михоэлс, а ответственным секретарем - Альтер. От плана пришлось отказаться, поскольку Эрлих и Альтер слишком много знали о намерениях Сталина воспользоваться ими для выколачивания денег на Западе. В декабре 1941 года Альтер и Эрлих были вновь арестованы, хотя против них не выдвинули никаких обвинений. 27 декабря 1941 года Эрлих обратился к председателю Президиума Верховного Совета СССР Калинину, протестуя против ареста и доказывая, что он является сторонником советского правительства и готов сотрудничать с НКВД. Из этого письма было ясно, что именно НКВД стремился инициировать через Эрлиха создание Еврейского антифашистского комитета (ЕАК). Главная задача комитета, говорилось в письме, должна состоять в интенсивной пропаганде среди еврейских общин Соединенных Штатов и Англии положения евреев в Советском Союзе, с тем чтобы получите максимальную помощь, необходимую СССР в борьбе против гитлеровской агрессии. Все предложения ЕАК получили полное одобрение руководства, и НКВД было поручено подобрать подходящее место для штаб-квартиры комитета. Во главе ЕАК стали: Михоэлс, главный режиссер и замечательный актер Еврейского государственного театра, Фефер, популярный поэт, и Эпштейн, публицист и литературный критик. Ответа на свое письмо Эрлих так и не получил. Архивы свидетельствуют, что в декабре Берия распорядился перевести Эрлиха и Альтерав камеры-одиночки. Эти заключенные были известны под номерами 41 и 42, допрашивать их или заполнять на них регистрационные карточки в куйбышевской тюрьме НКВД, где они содержались, было запрещено. Генерал Райхман позднее рассказывал мне, что существовал специальный приказ, в соогаетствии с которым даже персонал тюрьмы не имел права знать их подлинные имена. Эти указания исходили от Сталина, Молотова и Берии. В 1942 году американский политический деятель Уинделл Уилки и Вильям Грин, президент Американской федерации труда, направили запрос о судьбе Эрлиха и Альтера через советского посла в Америке Литвинова. С аналогичным запросом обратился к нам и польский посол в Москве Станислав Кот. Заместитель министра иностранных дел Вышинский в своем ответе Коту намекнул, что Эрлих и Альтер были помилованы ошибочно: и тот и другой, как установлено, тайно вступили в сговор с немцами. В конце 1942 года Уилки обратился к нам с новым запросом, но до февраля 1943 года не получал никакого ответа. Молотов между тем поручил Литвинову объявить, что 23 декабря 1941 года Эрлих и Альтер были расстреляны, поскольку в октябре и ноябре того же года систематически занимались предательской деятельностью, предпринимали попытки распространять в Советском Союзе враждебную информацию, направленную на прекращение военных действий и подписание мирного договора с фашистской Германией. Это была заведомая ложь. Эрлих покончил жизнь самоубийством - 14 мая 1942 года он повесился в камере. Альтер оставался в одиночном заключении до 17 февраля 1943 года и был тайно расстрелян по приказу Берии. Во время описываемых событий я ничего не знал об их судьбе. Все, что я пишу о них, происходило перед визитом Михоэлса в Соединенные Штаты. Лишь в сентябре 1992 года из публикации в еженедельной газете МВД "Щит и меч" стала известна истинная судьба Эрлиха и Альтера. Их уничтожили, чтобы скрыть тайные неофициальные контакты советского руководства с влиятельными представителями зарубежных еврейских общин. Эрлиха и Альтера устранили еще и потому, что Сталин боялся их политического влияния за пределами Советского Союза. Сразу же после образования Еврейского антифашистского комитета советская разведка решила использовать связи еврейской интеллигенции для выяснения возможностей получить дополнительную экономическую помощь в борьбе с фашистской Германией через сионистские круги. Еще с 1925 года по директиве Дзержинского мы активно разрабатывали и проникали в сионистские организации США, Западной Европы и Палестины. Особо разветвленную агентурную сеть в сионистском движении удалось создать вначале 30-х годов Серебрянскому. Теперь ЕАК мог быть прикрытием для восстановления агентурных позиций в сионистском движении, утраченных в 1938 году в связи с арестом почти всего оперативного состава группы Серебрянского. С этой целью Михоэлсу и Феферу, нашему проверенному агенту, было поручено прозондировать реакцию влиятельных зарубежных сионистских организаций на создание еврейской республики в Крыму. Эта задача специального разведывательного зондажа - установление под руководством нашей резидентуры в США контактов с американским сионистским движением в 1943-1944 годах - была успешно выполнена. Припоминаю также, что в этот период в советском руководстве действительно подумывали о возможности создания еврейской республики в Крыму на базе существовавших там до войны трех национальных еврейских районов. По предложению Молотова руководство ЕАК подготовило письмо, адресованное Сталину, с предложением создать в Крыму еврейскую республику. В письме, в частности, говорилось (впервые опубликовано не полностью в 1993 году в "Литературной газете"), что создание Еврейской советской республики в соответствии с большевистскими принципами и в духе ленинско-сталинской национальной политики раз и навсегда решит проблему законной государственности еврейского народа и дальнейшего развития его многовековой культуры. Эту проблему не удавалось решить никому в течение столетий. Ее можно наконец разрешить только в нашей великой социалистической стране. Это письмо, зафиксированное в регистрационных журналах, хранящихся в партийном архиве, до сих пор не рассекречено полностью. Его не показывали, когда во время визита президента Ельцина в 1992 году в Вашингтоне демонстрировали архивные материалы ЕАК. 15 февраля 1944 года проект письма был представлен Молотову. По его указанию Лозовский, заместитель Молотова, редактировал этот документ. Письмо было переадресовано Молотову и поставлена новая дата - 21 февраля. Тремя днями позже оно было зарегистрировано в секретариате правительства СССР под номером М-23314 и в тот же день направлено секретарю ЦК Маленкову, секретарю Московского городского комитета партии и начальнику Главного политического управления Вооруженных Сил Щербакову и председателю Госплана Вознесенскому с поручением рассмотреть этот вопрос. Должен отметить, что Литвинов, будучи послом в США в годы войны, в переписке с Молотовым и НКВД решительно выступал против связей с сионистским движением, а также против нашего активного участия в решении палестинской проблемы. Точные мотивировки позиции Литвинова я не помню, но смысл ее сводился к тому, что наше возможное воздействие на сионистское движение будет крайне незначительно. Поэтому Литвинов полагал целесообразным поручать все контакты с сионистскими кругами исключительно сотрудникам советских спецслужб, либо особо проверенной агентуре. В этих рекомендациях нет ничего удивительного: возглавляя боевую подпольную организацию большевиков до революции, Литвинов имел очень большой опыт агентурно-оперативной работы, в том числе по привлечению к сотрудничеству с партией большевиков людей из враждебных ей кругов. Наш оперативный работник Хейфец, весьма успешно проявивший себя в получении материалов из США по атомной бомбе, рассказывал мне, что письмо, о котором идет речь, в сущности являлось предложением об образовании еврейской республики в Крыму, куда могли бы приехать евреи со всего мира. Это, естественно, потребовало бы переселения жителей Крыма. В марте и апреле 1944 года крымские татары были депортированы: из Крыма выселили и перевезли в Узбекистан сто пятьдесят тысяч человек. То, что письмо, с одной стороны, и приказ о депортации - с другой, практически датированы тем же числом (15 и 14 февраля соответственно), является совпадением. Приказ Сталина о высылке крымских татар, которых обвиняли в массовом сотрудничестве с немцами, был подписан раньше, но на исполнение к Берии попал за день до того, как поступило письмо из Еврейского антифашистского комитета. Координация и исполнение сталинского плана по привлечению еврейского капитала были поручены Хейфецу и нашему резиденту в Вашингтоне Зарубину, которые организовали поездку Михоэлса в Америку в 1943 году. Перед поездкой в Соединенные Штаты Михоэлса вызвал на Лубянку Берия и проинструктировал его, как завязаяъ широкие контакты с американскими евреями. Наш план заключался в том, чтобы заручиться поддержкой американской общественности и получить кредиты, необходимые для развития металлургической и угольной промышленности. Михоэлс и Фефер блестяще справились со своей миссией. Успех поездки Михоэлса в Америку сразу же сделал его подозрительным в глазах Сталина. Еще бы, ведь он, представитель еврейской культуры, стал подлинным героем, известным во всем мире, поэтому ему была уготована судьба Эрлиха и Альтера. Существенной была роль Михоэлса и Фефера также и в разведывательной операции по выходу на близкие к Эйнштейну круги ученых-специалистов, занятых разработкой в то время никому не известного "сверхоружия". Эти люди встречались с близкими к семье Эйнштейна русскими эмигрантами супругами Коненковыми, и через них, правда, в устной форме к нам поступала важная информация о перспективах нового "сверхоружия", обсуждавшихся в Принстоне при участии Ферми и Оппенгеймера. Координацией всей этой работы по линии нашей разведки в США занимались, кроме Зарубиных, Хейфец и Пасгельняк. Поговаривали, что Михоэлсу может быть предложен пост председателя Верховного Совета в еврейской республике. Кроме Молотова, Лозовского и нескольких ответственных сотрудников Министерства иностранных дел, Михоэлс был единственным человеком, знавшим о существовании сталинского плана создания еврейского государства в Крыму. Таким путем Сталин рассчитывал получить от Запада 10 миллиардов долларов на восстановление разрушенной войной экономики. Я не знал о деталях письма Еврейского антифашистского комитета Сталину. Берия же был в курсе, что наша инициатива поддержана американской стороной, а точнее - еврейскими организациями США, поскольку лично принимал и Михоэлса, и Фефера после поездки в Америку. Обсуждение вопроса о соодании еврейской республики в рамках Советского Союза я лично рассматривал как своего рода зондирование Запада, с тем чтобы выяснить, насколько далеко идут их планы предоставления нам экономической помощи после окончания войны. Однако решение вопроса о создании еврейской республики было отложено до окончания войны, и письмо лежало без движения в течение четырех лет, о его содержании ходили самые разные слухи. Затем, уже в 1948 году, Маленков воспользовался им для проведения кампании против членов ЕАК, а позднее и против старой гвардии в руководстве страной. Молотов, Микоян, Ворошилов, Вознесенский и, наконец, сам Берия, причастные к обсуждению создания еврейской республики на территории Крыма, сами из-за того, что у них имелись родственники-евреи, оказались уязвимы в ходе этой кампании. План по привлечению американского капитала был, как я уже упоминал, связан с идеей создания еврейской республики в Крыму, так называемой "крымской Калифорнии". Эта идея широко обсуждалась в кругах американских евреев, о чем рассказывал мне Хейфец. По его словам, проектом особенно интересовался президент американской торговой палаты Эрик Джонстон, которого в июне 1944 года вместе с американским послом Авереллом Гарриманом принял Сталин для обсуждения проблем возрождения областей, бывших главными еврейскими поселениями в Белоруссии, и переселения евреев в Крым. Джонстон нарисовал перед Сталиным весьма радужную картину, говоря, что для этой цели Советскому Союзу после войны будут предоставлены долгосрочные американские кредиты. РОБИМ ВИСНОВКИ...Й АНАЛІЗУЄМ  Продовження інформативне

   Кілька років пройшло з другого "переобрання" команди прафисіаналів - як і раніше був "феноменальний економічний рост і реформи", що привели Україну майже до рівня розвитку африканських країн. Але окрім знищення економіки і соціальної сфери за весь цей час було знищено здатність українських військ до оборони. Жодного проекту, що планувалися у 2005-2009 році не було реалізовано - так і залишився проект "корвету" нереалізованим, ракетний комплекс "Сапсан" так і залишився мрією, кількість "Оплотів", що надійшли в армію не перевищили планові показники 2008-2010 років... Армія зникала, а точніше перетворилася на маленьке "потішне військо" з великою кількістю парадних частин і оркестрів і з відсутністю можливостей до ведення бойових дій...

   Serviciul
Romаn de Informaii (SRI). Доповідь до міністра оборони, копія до
Генштабу. 13
червня 201... року.

   "Війська вірогідного супротивника знаходяться у жахливому стані.
Серед наземних військ слід відзначити ще велику кількість боєздатних
з"єднань - особливо танкових. На озброєнні стоять приблизно 700 танків,
але скільки із них у робочому стані - невідомо, ще до двох тисяч танків
знаходяться на стратегічних запасниках. Великий спротив можуть
продемонструвати повітряно-десантні та аеромобільні з"єднання, можливо
війська спецпризначення. Усього в військах нараховується 17 бригад і
кілька окремих полків та батальйонів, загальною чисельністю в 80.000
чоловік. На кордоні з Румунією зосереджено лише 2 механізовані бригади і
механізований полк, також треба врахувати кількість прикордонних військ
загальною чисельність на прикордонні до 15000, але ці з"єднання немають
тяжкого озброєння.
    Щодо ВПС то тут немає жодної можливості оцінити боєздатність цього
роду військ, оскільки невідома кількість літаків, що можуть виконувати
бойові завдання - можлива оцінка в 30% від номінального складу - тобто
60-70 бойових літаків, головним чином СУ-27, що приблизно рівні по
характеристикам з Ф-16 і слабкіші за Ф-35. Але головною проблемою для Forele
Aeriene Romаne можуть стати зенітно-ракетні з"єднання - незважаючи на
велику технічну несправність, кількість зенітно-ракетніх комплексів
просто вражає.
   Щодо ВМС - не слід сприймати флот супротивника, як щось серйозне -
номінально в ньому 1 фрегата, 4 корвети, підводний човен, три десантні
кораблі, кілька мінно-тральних кораблів і з десяток допоміжних суден.
Але насправді до виконання бойових завдань готові 1 фрегат, 2-3 корвети,
1 десантний корабель і кілька допоміжних.
   Бойовий дух військ, за виключенням окремих з"єднань - дуже невисокий,
бажання воювати за країну у громадян немає - особливо на Сході. Стратегічні виробництва знаходяться у руках російських бізнес-кланів."


   Armate Romаne. Генштаб. 14 червня 201... року. Секретна доповідь начальника Генштабу до політичного керівництва Румунії.

   "На сьогоднішній день наземні ЗС Румунії складаються із 24 бригад, з них 10 укомплектовані майже на 100%, 14 інших - "територіальні" мають у своєму складі від 20 до 40% від повного складу з"єднання - у випадку мобілізації для повного укомплектування особовим складом знадобиться від 15 до 25 днів, після чого можна кидати у бій.
    Серед укомплектованих  на 100%: 1 танкова бригда, 3 механізовані, гірсько-піхотна, повітряно-десантна (складається з кількох окремих повітряно-десантних батальйонів), артилерійська, зенітно-артилерійська, інженерна та тилового забезпечення. При мобілізації "територіальних" бригад, матимемо ще 1 танкову, 6 механізованих, 2 гірсько-піхотні, 2 артилерійські, 2 зенітно-артилерійські і 1 інженерну бригади. Згальна кількість складе понад 100 тис. чоловік, близько 1200 танків, 200 БМП, 2500 БТР і ББМ, 170 РСЗВ, понад 1000 гармат і мінометів, понад 200 ПТКР та 64 ЗРК.

   Повітряні сили складаються: кілька десятків застарілих МіГ-21, 48 F-16, 24 F-35, 14 транспортних літаків, кілька десятків гелікоптерів і два десятки учбових літаків.

   У складі ВМС: 3 великі тяжкі фрегати, 4 легких фрегати, 6 корветів, 1 підводний човен, 5 мінно-тральних кораблів, кілька десятків допоміжних суден. Окрім того у складі ВМС знаходиться батальйон морської піхоти і з"єднання протитанкової артилерії.

   Враховуючи баланс сил із майбутнім супротивником роблю висновок:
а) Про перевагу супротивника в сухопутних військах;
б) Про невелику перевагу Forele
Aeriene Romаne над супротивником у повітрі;
в) Про колосальну перевагу Forele Navale
Romаne над флотом супротивника у кілька разів.

   Шанси на перемогу при проведенні військової операції оцінюю як найбільш можливі."


   Serviciul de Informaii Externe (SIE). 17 червня 201... року. Секретна допоівідь керівника спецслужби до політичних кол Румунії.

   "Міжнародне середовище зараз найбільш сприятливе для реалізації проекту Romаnia Mare. Міжнародне суспільство зараз де-факто ізолювало нашого супротивника і навряд-чи вмішається до конфлікту, будуть лише заяви.
   З боку Росії також дані гарантії на безпеку проведення операції, у разі якщо ми визнаємо їх право на певні території нашого противника."

   19 червня. 201... року. Таємне рішення політичного керівництва Румунії.

   "Враховуючі вікові права румунського народу на "Romnia Mare" та сприятливі умови для реалізації цієї національної ідеї, політичне керівництво приймає рішення про приєднання споконвічних земель Румунії, до румунської держави.
   Приєднання земель відбудеться у ході спеціальної операції "Багряний Дунай".
   Початок реалізації операції призначений на 24 червня 201... року"  
 

   24 червня 201... 05:00.
   1-батальйон спеціальних операцій піднято по бойовій тривозі - в Кишиніві відбулося повстання прорумунстких сил з метою зміни державного ладу. Урядові війська ведуть бої з повстанцями.
   Завдання батальйону - заняти президентський палац, парламент та урядовий будинок і чекати подальших завдань.
   60-й повітряно-десантний батальйон отримує завдання підтримати дії повстанців і заблокувати підходи до столиці, допоки влада не перейде до повстанців...
  
   На аеродромах стоять літаки прогріваючі свої двигуни, війська швидко загружаються до літаків у повному обмундируванні...

   "Багряний Дунай" почався...
  

  

Пятница, 08.12.2017

10 признаков любовной зависимости

08.12.2017 Наталья Стиль жизни

Между любовью и любовной зависимостью тонкая грань. Отличить одно от другого не так просто: оба чувства невероятно сильны и захлестывают с головой. Но если любовь — это созидательное состояние, то любовная зависимость разрушает нас изнутри и подтачивает основы нашей личности.

Итак, поговорим о тревожных признаках любовной зависимости, на которые точно стоит обратить внимание:

1. Все мысли только о нем. “О чем он думает? Вспоминает ли меня? Почему так давно не пишет?” — знакомо?

Скучать по любимому не преступление, но вот если вы не можете думать ни о чем, кроме него и часами гипнотизируете телефон в надежде получить смс, то ситуация явно вышла за рамки нормы. Как минимум, мы имеем дело с болезненной фиксацией на другом человеке, как максимум — самую настоящую любовную зависимость.

2. Вы готовы отменить все свои планы, если он позовет встретиться.

Вы с нетерпением предвкушаете вечер в баре с подругами или поход на выставку, как вдруг молодой человек сообщает, что неожиданно освободился сегодня. И вы сразу же бросаете все, чтобы отправиться на другой конец Москвы в объятия любимого. Нет ничего плохого в спонтанности, но если вы всерьез готовы жертвовать своими планами всякий раз, когда парню пришло в голову увидеться, — это явный признак поведения зависимого человека.

3. Вам плохо с возлюбленным — но без него еще хуже.

Вы плачете и жалуетесь на молодого человека, но как только расстаетесь, начинаете страшно по нему скучать. Не обольщайтесь: дело тут вовсе не в пламенной страсти. Ненормально возвращаться к тому, кто заставляет вас страдать. Так поступают только те, кто страдает патологической привязанностью к партнеру.

4. Вам кажется, что без этих отношений жизнь не имеет смысла.

Стоп: жизнь имеет смысл, даже если вы останетесь в полном одиночестве, без родителей и друзей. Потому что у вас всегда будете вы сами. Почему вы решили, что теперь должны посвятить всю себя любимому мужчине? Здесь возможны два варианта: либо у вас комплекс спасительницы, либо — любовная аддикция.

5. Вы уверены: вы всегда знаете, о чем он думает.

К сожалению, никто не может читать мысли другого человека. Если вам кажется, что любимый — открытая книга, и у вас ментальная связь даже на расстоянии, это тревожный звоночек, говорящий об этом: о болезненном слиянии с возлюбленным и невозможности жить без него.

6. После начала отношений вы забросили хобби.

Раньше вы с удовольствием фотографировали или писали рассказы, а сегодня совершенно остыли к старым увлечениям. Иногда так случается, но на место надоевшего всегда приходит новое хобби. Если у вас этого не произошло, у нас плохие новости: ваше хобби теперь — любовная зависимость. Ведь в здоровых отношениях партнеры наоборот чувствуют прилив сил для саморазвития и занятий любимым делом: их вдохновляет любовь.

7. Вы постоянно чувствуете себя виноватой.

Давайте сразу определимся: чувство вины — абсолютно нормальное явление, когда это реакция на реальную проблему или проступок. Тогда как в созависимых отношениях женщина берет на себя ответственность даже поступки любимого человека и объясняет его грубость тем, что недостаточно постаралась. Постоянное чувство вины — разрушительная эмоция, способная довести вас до глубочайшей депрессии. Разве «великая любовь» стоит лечения в психдиспансере?

8. Вам плохо, если он не говорит, что любит вас.

И вы можете переживать из-за этого целый день. Конечно, нам важно слышать, что нас любят, но если слова «я тебя люблю» становятся наркотиком, это пугающий симптом. Нормально чувствовать себя счастливой, когда любимый сказал, как дорожит вами. Ненормально биться в истерике, если он забыл вам сказать об этом, уходя в спешке на работу.

9. Вы безоговорочно доверяете его мнению.

Знакома ли вам такая ситуация: вы покупаете новую кофточку, о которой давно мечтали, а на свидании возлюбленный критикует ваш выбор. Сразу после свидания вы возвращаете покупку в магазин. Острая реакция на критику — первый признак низкой самооценки. А низкая самооценка — одно из неминуемых последствий психологической зависимости от любимого. Вам следует помнить, что у вас есть своя голова на плечах. Если любимый недоволен вашим выбором, что ж, на вкус и цвет товарищей нет.

10. Вы ревнуете его к каждой проходящей мимо женщине.

Фундамент здоровых отношений — доверие друг к другу. Необоснованная ревность нормальна на начальном этапе, когда вы еще не знаете, точно ли молодой человек любит вас. Но когда вы уже давно вместе, а все еще не можете простить ему смс-ку от школьной подруги в час ночи и готовы разодрать лицо каждой, кто ему улыбнется — это нехороший симптом.

Если вы узнали себя хотя бы в четырех пунктах из десяти, попробуйте проанализировать ваши отношения: возможно, вы стали жертвой любовной зависимости. Помните: самое страшное последствие в этой ситуации — потеря собственной личности, воли и желания жить. Не стесняйтесь обратиться с проблемой к психологу: лучше пройти несколько сеансов у специалиста, чем искалечить себе психику в созависимых отношениях. Далее: https://woman.rambler.ru/love/38626126/?utm_content=rwoman&utm_medium=read_more&utm_source=copylink

 

Створені й таємно підготовлені напередодні радянсько-німецької війни похідні групи ОУН Степана Бандери поступово проникали на Україну слідом за німецькими військами. Формування та перекидання на схід так званих "похідних груп ОУН" відбувалося без будь-яких істотних перешкод з боку німецьких окупаційних органів та спецслужб. Вони були розділені на 3 великі групи: "Центр", "Північ", "Південь". Завданням було організувати українську владу, прищепити народові віру у власні сили й перемогу, політична активізація всіх сил міста і села, охоплення промислових центрів своєю пропагандою.

Похідна група ОУН "Південь" під проводом З.Матли повинна була охопити своїми діями південні області України з центром у Дніпропетровську. Спочатку вона налічувала 1000 членів, поділялася на 6груп, які повинні були охопити Одесу, Запоріжжя, Кривий Ріг, Миколаїв, Херсон, Дніпропетровськ.

У кінці серпня 1941 р., після окупації Дніпропетровська німцями, там розташувався провід Південноукраїнських земель (ПвУЗ). У вересні під керівництвом Святослава Вовка (З.Матли) відбулася перша нарада проводу, де вирішено закінчити діяльність похідних груп у Південній Україні й перейти до створення підпільної організації.

Перед майбутньою підпільною організацією були поставлені такі завдання: провести широку роз’яснювальну роботу серед українського населення з метою вилучення їх з-під впливу більшовиків. Ця робота повинна мати політично-пропагандистський характер. Також організувати акції на захист народних мас від терору окупантів.

Треба було налагодити зв’язок окремих частин з головним проводом ОУН. Він забезпечувався групою "роверистів" (велосипедистів). Також були організовані охоронний відділ і служба безпеки. Дніпропетровська область була поділена проводом ПвУЗ на округи. Вони, в свою чергу, поділялися на райони. Далі ОУН-Бандери (ОУН-Б) почала створювати органи місцевого самоврядування. Головою обласної адміністрації стає Б.Олійниченко, його заступником В.Регей - члени ОУН. Створення цієї адміністрації відбувалося за згодою військового командування Дніпропетровська, яке очолив фон Альберті.

ОУН багато уваги приділяла залученню молоді. Наприклад, у Нижньодніпровську діяла націоналістична молодіжна організація, що ставила собі таку мету.

Коли німці обмежили легальну діяльність ПвУЗ ОУН, вона почала використовувати інші способи пропаганди - листівки. Це був один із найпоширеніших засобів підпільної роботи ОУН. У переважній більшості бандерівські листівки мали антирадянське спрямування, але великого значення приділялося й антинімецькій пропаганді. Так, наприклад, у 1942 р. під час відправлення молоді на роботу до Німеччини були поширені листівки такого змісту: "Молодь України, ми страждали 24 роки від комуністів та євреїв, а зараз потрапили під чобіт Гітлера, не треба їхати до Німеччини..."

Проте ідеологія ОУН-Б на початку війни була орієнтована в основному на радикально настроєну галицьку молодь, вона не відповідала інтересам навіть прихильної до українського націоналізму частини населення Східної України.

Однак, завдяки дискусії, яка була організована З.Матлою і Ю.Лемешем і проведена серед частини населення Дніпропетровської області, були переосмислені поставлені раніше завдання. З’явилася нова національна програма українського націоналізму, яка була викладена в документах: "Постанови III Надзвичайного Великого Збору ОУН" (серпень 1943), "Платформа й устрій Української Головної Визвольної Ради" (липень 1944). Нова ідеологія ґрунтувалася на загальнолюдських свободах і правах людини.

Така активна діяльність не могла не розлютити німців. 16 вересня 1941 р. вони провели перші арешти членів похідних груп ОУН-Б в нашому місті. Через тотальні репресії в Дніпропетровську осередок проводу ПвУЗ пересувається з центру міста на його передмістя, а пізніше до Кривого Рогу. З Кривого Рогу розконспірованого З.Матлу переправляють до Одеси. В результаті фашистського терору оунівське підпілля зазнало величезних втрат. Переважна більшість членів похідних груп ОУН першої хвилі були розстріляні або кинуті в концтабори.

За час свого існування на Дніпропетровщині ОУН не вдалося досягти широкої підтримки населення. Через це організація змушена була обмежитися пропагандистською діяльністю і не чинити збройного опору ворогу. Головним же досягненням і результатом діяльності ОУН-Б на ПвУЗ стали зміни в самій ОУН-Б, в її ідеології. З регіональної й екстремістської організації ОУН-Б перетворитися на загальноукраїнську політичну силу. Вступивши у відкриту війну з більшовицькою і німецькою владою, ОУН-Б була приречена на поразку, бо зробила ставку на боротьбу з обома тоталітарними системами.

 Официальный веб-портал Днепропетровского городского совета