хочу сюди!
 

Natalia

43 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Замітки з міткою «москва»

Вот и настал долгожданный день. SHINee в Москве!

К сожалению, я не знала о просьбе телеканалов KBS и MBS не выкладывать фотографии и видео. Поэтому до 17-20 сентября доступ к просмотру видео ограничен(

Вот и настал долгожданный день. SHINee в Москве!

SHINee приехали в Россию и пробудут у нас несколько дней!

Мероприятия, в которых они будут участвовать:

1. 06.09.2011 – Три флэшмоба, которые будет снимать канал MBC.

 

2. 06.09.2011 – Cover Dance Festival Киноконцертный зал “Мир”.

 

3. 07.09.2011 – Школа Вонгван – съемки передачи, репортажей (KBS, MBC) фанмитинг с SHINee и многое другое.

 

1. 6 сентября пройдут три флэшмоба в разных точках Москвы:

 

09.00 - Воробьевы Горы;

 

12.00 – Арбат;

 

15.00 – Красная площадь.

 

Все три флэшмоба будет снимать канал MBC. Нас попросили подготовить танец SHINee- Ring Ding Dong. Третий флэшмоб будет самым массовым и, возможно, на нем будут присутствовать сами SHINee.

 2. Cover Dance Festival будет проходить в киноконцертном зале «Мир» по адресу Москва, Цветной бульвар, 11, строение 2 (ст.м. Цветной бульвар). Зал на 923 человека Начало в 19.00, планируется до 23.00.

 

ВХОД БЕСПЛАТНЫЙ, ПРИЙТИ МОГУТ ВСЕ ЖЕЛАЮЩИЕ.

 

SHINee будут судьями на фестивале и выступят с 3-4 песнями. Снимать фестиваль будут центральные корейские каналы: KBS и MBC.

 

3.  Если Вы хотите попасть в эфир самого популярного корейского канала MBC, поучаствовать в развлекательной программе о музыке K-POP, дать интервью каналу KBS, приходите 7 сентября (среда) в 11 утра (окончание в 15-16 часов) в школу Вонгван! Будут съемки передачи о поклонниках к-попа в России. ВХОД БЕСПЛАТНЫЙ.

Сегодня утром SHINee прилетели в Москву.

Предсталяем Вашему вниманию первые видео-съемки а аэропорту

http://video.i.ua/user/3336240/56138/

в течении дня будет обновляться!

Російська православна церква володіє мільярдами доларів.

Такого висновку дійшли експерти Бременського університету.

Втім точні цифри отримати складно, оскільки РПЦ тримає свою статистику за сімома замками.

"Звідки вони беруть гроші залишається великою таємницею. Думаю, що це пожертви від псевдодержавних організацій типу "Газпрому" та, можливо, частково пряме державне фінансування," - зазначає Микола Митрохін, науковий співробітник Центру вивчення Східної Європи Бременського університету.

Московська патріархія стверджує, що, окрім пожертв, отримує кошти здебільшого із двох підприємств: фабрики церковного начиння "Софріно" та готелю "Данилівського" при Свято-Даниловому монастирі у Мосві.

Втім, патріархат бере учась щонайменше у двох банках - "Софріно" та "Пересвіт". Тісно співпрацював із церквою Міжнародний Банк Храму Христа Спасителя. У 2008 році його перейменували у Bankhaus Erbe. Тепер цю співпрацю банк не афішує, проте його керівництво не змінилось.

Навіщо у Росію з "газовими" паперами ???

У п’ятницю, 26 серпня, в аеропорту Сімферополя охоронці зняли з рейсу ЮМ-280 "Сімферополь-Москва" відомого російського журналіста, що співпрацює з урядовими виданнями Росії.
Причин затримання йому ніхто не пояснив.
Журналіст супроводжував групу чиновників з Білого Дому, які курирували переговори по газу між Росією і Україною. У зв'язку з цим вибухнув гучний міжнародний скандал.
Як стверджують очевидці, охорона зняла журналіста прямо з рейсу близько 18:00 вечора, при тому, що квиток бізнес-класу був вже їм куплений.
У всіх на очах охоронці викрутили руки журналістові і відвели в невідомому напрямку, так і не давши вилетіти в Москву.
З'ясувалося, що журналіст супроводжував чиновників з уряду РФ, які курирували переговори по газу між Росією і Україною.
У російського журналіста при собі, за чутками, виявилися важливі документи, які були передані йому його українськими колегами.
За неофіційною інформацією, ці папери стосувалися кримінальної справи стосовно Юлії Тимошенко, а саме - певних аспектів газового контракту, укладеного взимку 2009 року.
У документах пояснювалися причини підписання контракту, а також певні мотиви в поведінці Юлії Тимошенко.
Як стало відомо, ці документи призначалися як для передачі в ЗМІ, так і для ознайомлення в уряді РФ.
Не виключено, що вони могли бути використані в подальшому і як висунення додаткових звинувачень проти Юлії Тимошенко.
Відомо, що представники російської влади пробують через МЗС Росії домогтися звільнення незаконно затриманого журналіста.

Я не уявляю, чим все закінчиться...... але КОМУСЬ БУДЕ СПЕКОТНО!!!rofl

ще один цікавий момент! Тhe Мoscow post - вчора розмістило цю інформаціюhttp://www.moscow-post.ru/,
І ТАМ БУЛА ФРАЗОЧКА: ".... инцидент может серьезно повлиять на переговоры стран по газу.",
а СЬОГОДНІ СТАТТЯ  ПРОСТО ЗНИКЛА!!!

27.08.2011 після 13 год.  Українські (ЮЛІНІ) видання теж почали друкувати інформацію, але ОСЬ ТАК:
У Сімферополі російського журналіста не пустили в літак через сильне алкогольне сп’яніння. На думку представника авіаперевізника, міг становити загрозу для пасажирів.
Після складання адміністративного протоколу журналіста було відпущено. Про інцидент співробітниками лінійного відділу міліції в аеропорту Сімферополь поінформовано консула Російської Федерації.

А ОТ І ВВС підключилося!!! О 17.45 за Києвом >>>> BBC>>>>ТИСНИ!!!!

АЙ ДА КРЕМЛЬ!!! МІЖНАРОДНИЙ ШКАНДАЛЬ ВІДМІНЯЄТЬСЯ, ЧИ ПЕРЕНЕСЕНО???


Три міфи московських фальсифікаторів.

20 серпня, 2011    Тиждень

Міф перший про те, що нібито в тексті Декларації про державний суверенітет України містилося зобов’язання укласти новий Союзний договір із Москвою

Постановка питання про новий Союзний договір уже не була на момент початку роботи Верховної Ради 12-го скликання (останнього за радянським ліком і першого від часу проголошення незалежності) чимось новим. У республіці перша політична опозиція – Українська Гельсінська спілка на чолі з колишніми політв’язнями В’ячеславом Чорноволом, Левком Лук’яненком, Михайлом і Богданом Горинями, Олесем Шевченком та іншими правозахисниками – від липня 1988-го пропагувала власну програму реформування політичної системи, що передбачала докорінний перегляд Союзного договору 1922 року, який, до речі, був фікцією від самого початку.

Парламентські ухвали про державний суверенітет Естонії (листопад 1988-го), Литви (квітень 1989-го), Латвії (листопад 1989-го) та Грузії (9 березня, з доповненням 20 червня 1990-го) також були спрямовані на радикальні зміни договірних принципів, які відкривали б дорогу до відновлення їхньої державної незалежності.

Натомість прийнята 12 червня 1990 року Декларація про державний суверенітет Російської РФСР проголосила мету створення правової держави у вигляді оновленого Союзу РСР, де Росія мала б об’єднатися з іншими республіками «на основі Договору». Тобто очевидно, що в питанні майбутнього Російської імперії між двома центрами, що сформувалися в Москві, – Ґорбачова і Єльцина – розбіжностей не було. Саме з того дня, 12 червня 1990 року, Рада Федерації СРСР під головуванням Міхаіла Ґорбачова розпочала розробку нового Союзного договору і створила для цього робочу групу у складі повноважних представників усіх республік.

Декларація про державний суверенітет України, ухвалена Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990-го, також містить поняття «союзний договір», але сприймати контекст його вживання як висловлений намір укладати новий Союзний договір у формі оновленого СРСР зі здоровим глуздом неможливо:

«Відносини Української РСР з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.

Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод. Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання Союзного договору».

Співавтори цього доленосного для України документа не мають причин виправдовуватися щодо двох часто згадуваних у наш час його положень: про позаблоковість і про Союзний договір. Намір не брати участі у військових блоках негласно означав, зокрема, й відмову від участі у Радянському Союзі, що був засновником і спадкоємцем Варшавського блоку, а союзний договір (не випадково вжито в Декларації з малої літери як загальне поняття) міг теоретично бути зі шведами, турками, поляками, Європейським Союзом, але тільки не – на принципах нашої Декларації – з федеративною московською державою як її складова.

До речі буде нагадати, що Верховна Рада того самого 16 липня 1990 року ухвалила Постанову «Про День проголошення незалежності України»:

«Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки  п о с т а н о в л я є:

Вважати 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України».

Цей документ, так само як і Декларацію про державний суверенітет України, підтримала конституційна більшість Верховної Ради. І було б безперечним абсурдом сподіватися на використання його як інструменту поховання незалежності.

Міф другий

про те, що на Всесоюзному референдумі 17 березня 1991 року українці нібито підтримали ідею збереження СРСР як оновленої федеративної держави

Після проголошення республіками Радянського Союзу парламентських ухвал про державний суверенітет Кремль був поставлений перед необхідністю реорганізації СРСР. Його завдання полягало в тому, щоб це не завдало шкоди імперській цілісності. На цій засаді ґрунтувався проект Союзного договору, запропонований Міхаілом Ґорбачовим, який 3 грудня 1990 року підтримала Верховна Рада СРСР, а 24 грудня – IV З’їзд народних депутатів СРСР. Народні депутати більшістю в поіменному голосуванні постановили вважати необхідним збереження Союзу РСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік.

На виконання рішення IV З’їзду народних депутатів СРСР 16 січня 1991 року Верховна Рада СРСР прийняла постанову про проведення 17 березня 1991 року на всій його території Всесоюзного референдуму з включенням до бюлетеня для таємного голосування такого запитання: «Чи вважаєте ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності?».

Імперський центр припускав, що результати цього референдуму не в кожній з радянських республік дадуть бажаний результат. А тому наступний пункт постанови містив директиву:

«Визначити результати голосування по Союзу РСР у цілому з урахуванням підсумків голосування у кожній республіці зокрема».Тобто заздалегідь було встановлено, що заперечна відповідь тієї чи іншої республіки на запитання щодо збереження СРСР буде знехтувана арифметичним підрахунком «по Союзу РСР в цілому».

Крім того, політичним шахрайством, звичним для російського керівництва, було й саме формулювання запитання. Адже сказати у відповідь «ні» означало б не тільки те, що учасник не підтримує ідеї збереження СРСР, а й те, що він виступає: а) проти оновлення радянської федерації; б) проти рівноправності республік; в) проти їхньої суверенності; г) проти гарантування прав і свобод людини; ґ) проти рівноправності громадян різних національностей. Отже, фактично замість одного запитання про ставлення до збереження СРСР пропонувалося одночасно відповісти на п’ять, чотири з яких ні в кого не викликали заперечень.

Парламенти й уряди радянських республік не діяли як ізольовані від суспільства інститути – вони відображали суспільно-політичну ситуацію в кожній із них. В Україні після 16 липня 1990 року панували всенародне патріотичне піднесення і критичне ставлення до імперського центру, що наростало на тлі поглиблення економічної кризи. Нав’язування суспільству через комуністичні засоби масової інформації теми підписання нового Союзного договору викликало роздратування в зубожілого народу й активний опір національно свідомої його частини. Верховна Рада працювала в режимі постійного оточення вуличними пікетувальниками. Пряма радіотрансляція її пленарних засідань стала найкращим антирадянським агітатором і пропагандистом. Надихала також велична картина падіння комунізму в країнах Європи.

Кульмінацією розвитку подій після ухвалення Декларації про державний суверенітет стало всеукраїнське студентське голодування в жовтні 1990 року, що ввійшло в історію під романтичною назвою «Революція на граніті» (автор цих рядків брав участь у студентському захопленні червоного корпусу Київського державного університету імені Т. Шевченка 15 жовтня 1990-го; саме за моїм розпорядженням студенти пропустили до його будівлі ректора, члена ЦК КПУ, академіка Віктора Скопенка, переможеного мною конкурента на загальноуніверситетській конференції з висування кандидата в депутати Верховної Ради від КДУ).

16 жовтня Верховна Рада створила Погоджувальну комісію з розгляду вимог голодуючих студентів, поданих до її Президії 2 жовтня 1990 року, у складі:

- від депутатської більшості – перший секретар ЦК КПУ С. Гуренко, М. Залудяк, О. Коцюба, лідер комуністичної депутатської більшості «група 239» О. Мороз, О. Сухий; - від Народної ради – її голова І. Юхновський, С. Головатий, М. Горинь, В. Філенко, О. Шевченко; - від Президії Верховної Ради УРСР – І. Плющ. На перше засідання Погоджувальної комісії були також запрошені студентські представники О. Барков, С. Бащук, О. Доній, М. Іващишин, М. Канафоцький.

На другому засіданні, що розпочалося ввечері 16 жовтня, а закінчилося вночі 17-го, обговорювався проект постанови Верховної Ради для винесення на сесійний розгляд. Дискусія точилася вперто, п’ятеро депутатів від комуністичної більшості намагалися пом’якшити рішення чи хоча б формулювання, але представники Народної ради, обстоюючи вимоги студентів, не робили жодної поступки. Стотисячна підтримка на вулиці додавала нам твердості й стала гарантією відступу першого секретаря ЦК КПУ Станіслава Гуренка на наших очах. Очільникові комуністів протистояли у складі п’ятірки від демократичної меншості двоє колишніх в’язнів комуністично-кадебістського режиму Михайло Горинь і я, обрані до Верховної Ради як лідери першої антикомуністичної опозиції – Української Гельсінської спілки. Речник московської політики в Україні уночі поставив свій підпис під нашим проектом постанови, який через лічені години прийняла Верховна Рада: за – 314!

Ось що було ухвалено:

«1. Стосовно проведення нових виборів:

Впродовж другої сесії Верховної Ради УРСР прийняти Закон про референдум в Українській РСР, Закон про громадські об’єднання та організації в Українській РСР, Закон про статус народного депутата Української РСР, передбачені порядком денним, та Закон про вибори в Українській РСР на багатопартійній основі.

В І991 році провести в Українській РСР народне голосування (референдум) з питання довіри Верховній Раді Української РСР дванадцятого скликання і за його результатами вирішити питання про проведення нових виборів до кінця року.

2. Стосовно військової служби громадян України:

Забезпечити проходження строкової військової служби громадянами України поза межами республіки тільки за добровільною згодою громадянина. З цією метою по 31 грудня 1990 року прийняти Закон про проходження строкової військової служби громадянами України на території республіки, Закон про альтернативну військову службу, а також утворити необхідні державні органи.

3. Стосовно націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території України:

Відповідно до постанови Верховної Ради УРСР від 15 жовтня 1990 року розглянути на сесійному засіданні висновки Державного арбітражу УРСР, Міністерства юстиції УРСР і Державного комітету УРСР по економіці у питанні щодо націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території України і до 1 грудня 1990 року утворити тимчасову комісію Верховної Ради УРСР з цього питання.

4. Стосовно Союзного договору:

Згідно зі Зверненням Президії Верховної Ради УРСР, схваленим Верховною Радою УРСР 15 жовтня 1990 року, спрямувати всі зусилля Верховної Ради УРСР на стабілізацію політичної і економічної ситуації в республіці, на побудову правової суверенної Української держави, прийняття нової Конституції республіки, і поки цього не досягнуто, укладення Союзного договору вважати передчасним.

5. Стосовно відставки Голови Ради Міністрів УРСР:

Прийняти до відома повідомлення Голови Верховної Ради УРСР Кравчука Л. М. від 17 жовтня 1990 року стосовно відставки Голови Ради Міністрів УРСР Масола В. А. і вирішити це питання у порядку, передбаченому статтею 97 п. 9, статтею 108 п. 4 Конституції УРСР.

6. З метою створення правової основи для виконання цієї постанови до 30 листопада 1990 року привести діючу Конституцію УРСР у відповідність з положеннями Декларації про державний суверенітет України».

Отже, рішення стосовно Союзного договору, ухвалене конституційною більшістю 17 жовтня 1990 року, ставило надмогильний хрест на маніакальному кремлівському домаганні. Ці слова грали, як сурми: до «побудови правової суверенної Української держави, прийняття нової Конституції республіки… укладення Союзного договору вважати передчасним» (!).

У відповідь на нав’язаний референдум Верховна Рада України обачно вирішила не демонструвати протистояння з Москвою, не торпедувати його проведення, як це зробили Литва, Естонія, Латвія, Грузія, Молдова та Вірменія, які вже оголосили жорсткий курс на державну незалежність, а організувати водночас свій, суто український (постанову підтримали 288 депутатів). Не погоджувалася з цим Народна рада. А Львівська, Тернопільська й Івано-Франківська обласні ради запропонували своїм учасникам референдуму ще одне, третє запитання: «Чи хочете ви, щоб Україна стала незалежною державою, яка самостійно вирішує всі питання внутрішньої та зовнішньої політики, забезпечує рівні права громадянам незалежно від національної та релігійної належності?».

Запитання для населення Української РСР, схвалене Верховною Радою 27 лютого 1991 року, було сформульовано так: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути в складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?».

Фактично це було опитування на підтримку Декларації про державний суверенітет України, прийняття якої вже стало офіційним святом – Днем проголошення державної незалежності України.

Теоретично припускалося, що Україна в майбутньому вестиме переговори про створення конфедерації незалежних держав, але, по-перше, вони можливі лише після «побудови правової суверенної держави, ухвалення нової Конституції» – йдеться про роки, а не місяці, а по-друге, Москва вважала ідею конфедерації для себе неприйнятною. У листопаді 1991 року кремлівське керівництво вже мало ще один, четвертий варіант Союзного договору – тепер на засадах конфедерації, але знову (слава Богу!) пропозиція Білокам’яної виявилася невчасною: розпад імперії став уже історичним фактом і незабаром, 8 грудня, Боріс Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич констатували його своїми підписами в Біловезькій Пущі.

І перший офіційний варіант Союзного договору, датований 21 листопада 1990 року, і другий, опублікований 12 березня, за п’ять днів до референдуму, і третій від 15 серпня 1991-го (початок кремлівської агонії) ґрунтувалися на ідеї збереження єдиної федеративної держави. Наведу як переконливу ілюстрацію лише кілька положень із третього варіанта:

«Союз Радянських Суверенних Республік виступає в міжнародних відносинах як суверенна держава, суб’єкт міжнародного права – правонаступник Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Громадянин держави, яка входить у Союз, є одночасно громадянином Союзу.

Відносини між державами, що утворюють Союз, регулюються цим Договором, Конституцією СРСР, такими, що не суперечать їм, договорами й угодами.

Учасники Договору наділяють Союз РСР такими повноваженнями:

–  Захист суверенітету і територіальної цілісності Союзу та його суб’єктів; оголошення війни і укладення миру; забезпечення оборони і керівництво Збройними силами, прикордонними, спеціальними (урядового зв’язку, інженерно-технічними та іншими), внутрішніми, залізничними військами Союзу; організація розробки та виробництва озброєнь та військової техніки.

– Забезпечення державної безпеки Союзу; встановлення режиму та охорона державного кордону, економічної зони, морського і повітряного простору Союзу; керівництво і координація діяльності органів безпеки республік.

– Затвердження й виконання союзного бюджету, здійснення грошової емісії; зберігання золотого запасу, Алмазного і Валютного фондів Союзу; керівництво космічними дослідженнями; управління повітряним рухом, загальносоюзними системами зв’язку та інформації, геодезії і картографії, метрології, стандартизації, метеорології; управління атомною енергетикою.

– Прийняття Конституції Союзу, внесення в неї змін і доповнень…»

 Наведене коментарів не потребує. Але перечитувати такі сторінки нашої історії новим поколінням політиків обов’язково потрібно. Тому що смертельна небезпека, що нависла тоді над нами, – це не ДКНС (рос. ГКЧП), а цей новий цинічний «братній» договір із Москвою.

Слава Богу, українці уважно поставилися до березневого референдуму 1991 року: більшість його учасників (80,2%) підтримали засади Декларації про державний суверенітет України, на 10% менше проголосували за ґорбачовську пропозицію (70,5%) і 88% у західних областях висловилися за повну державну незалежність. Вельми характерним і, можна сказати, символічним показником ставлення наших співвітчизників до ідеї збереження єдності з Москвою стало те, що ґорбачовське питання в місті Києві підтримало лише 44,6% громадян!

Слід зазначити, що результат опитування населення України 17 березня 1991 року був би ще вагомішим, якби низка патріотичних партій і громадських об’єднань не вели активної кампанії за цілковитий бойкот референдуму. Адже зрозуміло, що в такому разі втрачалися голоси не тих, хто підтримував збереження СРСР, і це створювало серйозний політичний ризик. На превеликий жаль, рішення бойкотувати референдум ухвалила й Українська республіканська партія, правонаступниця УГС, зареєстрована Президією Верховної Ради УРСР 5 листопада 1990-го за моїм невтомним нагадуванням. Незважаючи на свою належність до керівного складу УРП, я не визнав її рішення й агітував за підтримку Декларації про державний суверенітет України, щоб не допустити, аби ґорбачовська пропозиція набрала більшість голосів. Це дало підстави декому з моїх однопартійців, зокрема пану Ковалю, порушувати питання про виключення мене з УРП. Цього не сталося, але мої переконання були непохитними – національний інтерес мав бути вищим від партійних принципів.

Отже, березневе опитування населення стало ще одним зобов’язувальним чинником для Верховної Ради: з офіційно з’ясованою думкою народу найвищий представницький орган мусить рахуватися.

До речі, згідно з чинним на той час Законом СРСР «Про всенародне голосування (референдум СРСР)», його результати не мали імперативної юридичної сили, тобто так само мали характер всенародного опитування. Проте московські фальсифікатори не пошкодували зусиль для підрахунку «по Союзу РСР в цілому». До загальносоюзного результату, позичивши в сірка очі, вони внесли і програне ними голосування в Українській РСР, і результати в Казахській РСР, де референдум відбувся зовсім з іншого питання: «Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу РСР як Союзу рівноправних суверенних держав?» (тобто перетворення СРСР на конфедерацію), і на утворених міліцією, армією та КДБ нечисленних виборчих дільницях у Молдові, Естонії, Литві, Латвії, Вірменії, які офіційно його не проводили, і в Абхазії та Південній Осетії – в Грузії також опитування не було.

І ось на підставі такого «підрахунку» 21 березня 1991 року Верховна Рада СРСР винесла постанову: «Державним органам Союзу РСР і республік керуватися у своїй практичній діяльності рішенням народу, прийнятим шляхом референдуму на підтримку оновленого Союзу Радянських Соціалістичних Республік, виходячи з того, що це рішення є остаточним і має обов’язкову силу на всій території СРСР».

Дрібнополітичне шахрайство і великодержавницьке нахабство цього документа очевидні: він ґрунтується на тому, що народ один – совєцький, що тих, хто проти, можна просто не помічати, що всупереч чинному в СРСР закону про референдум його результат можна за бажанням депутатів Верховної Ради оголосити таким, що «є остаточним і має обов’язкову силу» і що вона поширюється на всю територію Союзу (!).

Звертає на себе увагу й термінологічний волюнтаризм авторів постанови: вони не стали вже гратися з поняттям «суверенні республіки», вживши звичне «соціалістичні» («ліс рубають – тріски летять»). Слава Богу, історія поставила на місце зарозумілу імперську шпану.

Міф третій

про те, що нібито українці здобули незалежність тільки завдяки перевороту в Кремлі 19 серпня 1991 року

Другий пункт згаданої вище постанови від 21 березня 1991 року містив директиву пришвидшити доопрацювання і підписання нового Союзного договору.

На початку серпня президент СРСР Міхаіл Ґорбачов у телевізійному зверненні оголосив, що Союзний договір «відкритий до підписання», що 20 серпня першими підписи під ним поставлять РРФСР, Білорусія, Казахстан, Узбекистан та Таджикистан і що восени до цих п’ятьох республік мають приєднатися ще чотири: Україна, Вірменія, Туркменистан і Киргизстан.

Імперський центр уперто прямував до юридичного узаконення єдиної федеративної держави. Але, як бачимо, України поміж перших підписантів оновленого Союзу не було. Вона мала три історичних документи, які унеможливлювали її входження до складу іншої держави. Це Декларація про державний суверенітет, постанова Верховної Ради від 17 жовтня 1990 року щодо вимог учасників студентського голодування і результати Всеукраїнського референдуму 17 березня 1991-го.

Особливо важливо, що за рік, який минув після ухвалення Декларації про державний суверенітет, Україна зробила низку історичних кроків на шляху реалізації принципів Декларації.

30 липня, через два тижні після ухвалення Декларації, прийнято Постанову Верховної Ради «Про проходження строкової військової служби громадянами Української РСР…», котрою передбачалося «переведення до 1 грудня 1990 року громадян Української РСР, які проходять строкову військову службу, в Україну... і, починаючи з осені 1990-го, здійснювати призов на строкову військову службу, як правило, до військових частин, які дислокуються на території України».

Ще через три дні, 3 серпня, було ухвалено Закон «Про економічну самостійність Української РСР», яким «земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території республіки», «усі розташовані на території України підприємства, установи і організації» оголошувалися власністю народу України.

Кардинальних змін зазнала 24 жовтня 1990-го ще чинна Конституція Української РСР 1978 року – з неї було вилучено положення про Збройні сили СРСР та підпорядкування Москві питань безпеки, утворено незалежну республіканську генеральну прокуратуру, Рада Міністрів (згодом Кабінет Міністрів) дістала статус найвищого органу виконавчої влади, підпорядкованого виключно Верховній Раді Української РСР.

У лютому 1991-го парламент ухвалив закон про передачу об’єктів вугільної та металургійної промисловості у власність України, а у квітні зупинила дію указу президента СРСР на території нашої держави, який суперечив раніше прийнятій постанові ВР України. У червні – липні було винесено постанови, згідно з якими головні податки для наповнення союзного бюджету – з обігу і на прибуток – зараховувалися тільки до бюджету Української РСР.

17 квітня 1991 року ухвалено закон про реабілітацію жертв політичних репресій, чим дано законну оцінку комуністичному репресивному режиму радянського періоду.

У другій половині червня до Верховної Ради надійшов із Москви з супровідним листом Міхаіла Ґорбачова проект договору про Союз Суверенних Держав, це був третій варіант Союзного договору. На сесії Верховної Ради 27 червня 1991-го зазначалося, що він суперечить Декларації про державний суверенітет України, а назва не відповідає його федеративній спрямованості. Прийнятою постановою доручалося:

• постійним комісіям ВР вивчити до 1 вересня відповідність надісланого проекту договору Декларації та Закону України «Про економічну самостійність»;

• Кабінету Міністрів та Академії наук до 1 вересня підготувати економічні розрахунки та правові висновки щодо входження України до Союзу на умовах, визначених проектом договору;

• робочій групі Верховної Ради узагальнити зауваження і пропозиції до 15 вересня 1991 року.

У результатах наміченої до 15 вересня роботи майже ні в кого з народних депутатів України сумнівів не було. Парламент, незважаючи на спротив частини комуністичної більшості, працював на утвердження державного суверенітету.

5 липня 1991-го Верховна Рада заснувала посаду президента Української РСР – через три з половиною місяці після появи посади президента СРСР – та ухвалила закон про вибори президента. Останньому було надано право так само, як Верховній Раді, «зупиняти дію рішень органів виконавчої влади Союзу РСР на території Української РСР, якщо вони суперечать її Конституції».

Таким чином, на початок серпня 1991 року Україна створила правову основу для функціонування суверенної держави, заснувала власну банківську систему, державний бюджет і готувалася до запровадження своєї грошової одиниці.

Президентові СРСР Міхаілу Ґорбачову відступати було нікуди, тобто стало зрозуміло, що відтягування підписання Союзного договору не дасть Москві жодних позитивних результатів. 15 серпня центральні газети опублікували текст документа, змінивши його назву на Договір про Союз Суверенних Держав, але не відступаючи ні на крок від ідеї збереження «єдиної неділимої». Ґорбачов зі скрипом у серці оголосив дату його підписання п’ятьма республіками – 20 серпня, щоб «процес пішов» і у вересні – жовтні натиснути на інші республіки.

Однак його кремлівські товариші вважали інакше. Вони розуміли, що хід історії веде до зменшення території імперії, що Україна не підпише цього документа не тільки 20 серпня, а й у вересні чи жовтні, що підписання 20 серпня стане актом капітуляції імперської Росії, а новий договір – епітафією на могилі СРСР, бо без України він неможливий.

Часу до 20 серпня лишалося мало, і вони діяли поспіхом. 18 серпня голова Верховної Ради СРСР Анатолій Лук’янов оприлюднив офіційну заяву, в якій підкреслив, що в опублікованому три дні тому проекті договору назва не відповідає тій, яку на референдумі підтримала «абсолютна більшість громадян країни», у ньому також не зафіксована необхідність «єдиного економічного простору, єдиної банківської системи і закріплення за Союзом власності, потрібної для його нормального функціонування як федеративної держави», «встановлення самостійних податкових надходжень у союзний бюджет». «Без цього, – резюмував Лук’янов, – Союзний договір не зможе повною мірою виражати волю радянського народу про збереження СРСР».

Зрозуміло, що така заява голови Верховної Ради повисла в повітрі, вимагаючи логічного висновку: після неї щось мало бути, адже президент запропонував договір до підписання, а друга особа держави заявляє, що документ не годиться.

Того самого дня, 18 серпня, кремлівська делегація вилетіла до Криму на президентську дачу в Форосі й вимагала, щоб Ґорбачов погодився на запровадження надзвичайного стану на всій території СРСР, а також відкладення на цій підставі підписання нового Союзного договору. Той вимогу відхилив. Тоді в ніч на 19 серпня владу в Кремлі перебрав на себе ДКНС (ГКЧП). Це був акт приречених.

Таким чином, позиція парламенту України, що спиралася на всенародне прагнення українців до незалежності, стала головною причиною, яка змусила кремлівську кліку вдатися до державного перевороту.

Замість епілогу. З розповіді першого віце-прем’єр-міністра Костянтина Масика газеті «Вечірній Київ» 26 серпня 1991 року: «У кабінеті Л. Кравчука уже був перший секретар ЦК КПУ С. Гуренко. Через три хвилини з’явився Варенников із Чичеватовим, командувачем КВО, і Шариковим, членом Військової ради, начальником управління КВО. В основному говорили Варенников, Кравчук і я, решта сиділи мовчки …Я попросив його пояснити, яким чином може ҐКЧП підпорядкувати собі Кабінет Міністрів України, якщо немає відповідного закону, затвердженого Верховною Радою УРСР. Варенников мені різко відповів: «Мы вас научим подчиняться и все это делать! Войска приведены в полную боевую готовность!»

Кравчук: «Зберемо президію, Верховну Раду і тоді вирішуватимемо…»

Варенников: «От вас лично много что зависит. Если товарищ Кравчук будет вести прежний курс, то мы этого не позволим».

Кравчук: «Не треба погроз у цьому кабінеті. Тут присутні керівник уряду республіки і голова Верховної Ради. Кому ви погрожуєте?»

Варенников: «Войска приведены в полную боевую готовность, и мы примем меры вплоть до пролития крови».

Варенников: «Митинговая демократия имеет плохие последствия. Сделайте с этого правильные выводы. Союзный договор – это приговор самому существованию Союза!»

Джарти: версія...

 UAINFO

     Вслед за президентом Абхазии Сергеем Багапшем московские врачи-вредители отправили на тот свет и премьер-министра Крыма Василия Джарты. Как и предшественник, Джарты скончался не на операционном столе (престиж российской медицины не пострадал), операция прошла успешно, пациент умер. Об этом сообщает [info]vintovkin. Автор пишет, что деятельность Джарты в Крыму никак не устраивала Кремль.

 «Джарты сильно ограничил деятельность промосковских организаций, в которые традиционно вкладывается Кремль для того, чтобы поддерживать напряженность в Крыму. Джарты не спешил отдавать свой Крым Москве в придачу к военно-морским базам».

   Москва давно славится традициями своей медицины еще со времен знаменитого дела «врачей-вредителей». Даже главный конструктор Сергей Королев скончался от того, что «при удалении полипа из заднего прохода ему повредили крупный кровяной сосуд и не смогли остановить кровотечение». Каждому, кто изучал анатомию на первом курсе, известно, что от заднего прохода до крупных кровеносных сосудов даже резекционным ножом резать и резать. Не говоря уже о петлевом ноже, которым положено вырезать такие полипы.

Операцию Королеву проводил лично тогдашний министр охраны здоровья. Возможно, и ныне премьер-министра оперировал не простой хирург, а лично российский премьер-министр? Он так любит все делать сам!

Джарты скончался в крымском пансионате «Глициния», где проходил реабилитацию.

переезд москва - переезд квартиры москва - переезд квартиры

Переезд москва - переезд квартиры москва - переезд квартиры, переезд квартиры недорого (495)755-23-35 

Переезд москва - переезд квартиры москва - переезд квартиры, переезд квартиры недорого Связаться с пользователем (495)755-23-35 ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ. ПЕРЕЕЗД МОСКВА. КВАРТИНЫЙ ПЕРЕЕЗД МОСКВА. ПЕРЕЕЗД МОСКВА И МО.Skype me!Написать автору объявления Переезд квартиры. Переезд москва. Переезд в москве. Переезд квартиры москва. Хотите заказать переезд, перевозку мебели квалифицированные услуги грузчиков? Обратитесь за помощью к профессионалам. Осуществляем переезды в пределах Москвы, Московской области. Занимаемся организацией офисных переездов, перевозкой офисной мебели, квартирными переездами, грузоперевозками по Москве и области. Постоянно проводятся тренинги, повышение квалификации, изучение новых упаковочных материалов и особенностей их применения, тонкостей разборки-сборки новых моделей корпусной и мягкой мебели. В случае, когда вес груза превышает 150 килограмм, в дело вступают профессиональные такелажники. В их распоряжении находятся специальные ремни, позволяющие безопасно для грузов производить работы по погрузке и выгрузке. Осуществляя переезд, грузчики действуют согласно предписанным требованиям, позволяющих обезопасить предназначенный для перевозки груз, а также помещения, в которых производится весь функциональный процесс.

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Переезд квартиры стоимость. Переезд квартиры москва недорого. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ цены. Переезд квартиры грузчики. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Калуга. Москва - Иваново. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Кольчугино. Москва - Переславль-Залеский. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Тверь. Москва - Владимир. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Санкт-Петербург. Москва - Ярославль. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Тамбов. Москва - Рязань. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Липецк. Москва - Кострома. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Талдом. Москва - Кимры. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Обнинск. Москва - Владимир. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Рязань. Москва - Тула. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Климовск. Москва - Балашиха. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Видное. Москва - Химки. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Фрязино. Москва - Подольск. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Лыткарино. Москва - Королёв. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Дзержинский. Москва - Мытищи. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Кашира. Москва - Люберцы. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Протвино. Москва - Коломна. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Троицк. Москва - Электросталь. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Юбилейный. Москва - Одинцово. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Истра. Москва - Железнодорожный. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Нахабино. Москва - Серпухов. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Краснознаменск. Москва - Орехово-Зуево. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Луховицы. Москва - Ногинск. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Щербинка. Москва - Щёлково. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Москва - Шатура. Москва - Сергиев Посад. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Ликино-Дулёво. Москва - Жуковский. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Можайск. Москва - Красногорск. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Томилино. Москва - Пушкино. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Красноармейск. Москва - Воскресенск. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Раменское. Москва - Кубинка. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Реутов. Москва - Озёры. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Долгопрудный. Москва - Зарайск. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва- Клин. Москва - Калининец ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Чехов. Москва - Волоколамск. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Наро-Фоминск. Москва - Лосино-Петровский. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Лобня. Москва - Старая Купавна. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Егорьевск. Москва - Рошаль. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Ступино. Москва - Электрогорск. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Дмитров. Москва - Электроугли. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Дубна. Москва - Черноголовка. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Павловский Посад. Москва - Котельники. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Солнечногорск. Москва - Пущино. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Ивантеевка. Москва - Красково. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Шереметьево. Москва - Домодедово. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

ПЕРЕЕЗД КВАРТИРЫ: Москва - Быково. Москва - Внуково. ПЕРЕЕЗД МОСКВА http://moscow.olx.ru/pereezd-moskva-iid-165795404

     
Фото
 
Переезд Москва - Москва Переезд - Переезд Москва
4 700 руб.

Переезд - переезд москва - переезд - переезд москва (495)7552335

Переезд - Переезд Москва - Переезд - Переезд Москва - Переезд, Переезд Москва. Переезды (495)755-23-35 Дата: Воскресенье 25 Сентября 2011  Связаться с пользователем(495)755-23-35 http://www.autotracking.ru/drive.miw ПЕРЕЕЗД. ПЕРЕЕЗД МОСКВА. ПЕРЕЕЗД. ПЕРЕЕЗД МОСКВА. ПЕРЕЕЗД. ПЕРЕЕЗД МОСКВАНаписать автору объявления Основная специализация нашей компании ПЕРЕЕЗД из МОСКВЫ по МО. Подготовим и осуществим ПЕРЕЕЗД на новую квартиру в Москве и по МОСКОВСКОЙ ОБЛАСТИ— дачный переезд, переезд квартиры в новый дом — ПЕРЕЕЗДЫ, а также дачные, квартиные перевозки вещей и мебели. Все работы по ПЕРЕЕЗД МОСКВА выполняются качественно и быстро. Предварительно или перед самой перевозкой мебель упаковывается, а её хрупкие части защищаются специальными материалами. Работают только профессионалы, что способствует чёткому выполнению поставленных задач. ПЕРЕЕЗД МОСКВА с нами это оперативно и недорого. Для услуг ПЕРЕЕЗД или другой перевозки по Москве и МО у нас можно заказать любой транспорт. Мы осуществляем переезды по городам Подмосковья: Апрелевка, Абакумово, Балашиха, Барыбино, Бронницы, Баковка, Белая дача, Белые столбы, Белопесоцкий, Верея, Видное, Волоколамск, Воскресенск, Высоковск, Вельяминово, Голицыно, Дедовск, Дзержинский,Дмитров, Долгопрудный, Домодедово, Дорохово, Дрезна, Дубна, Егорьевск, Железнодорожный, Жуковский, Жилёво, Заборье, Зарайск, Звенигород, Ивантеевка, Истра, Кашира, Климовск, Клин, Коломна, Королев, Котельники, Красноармейск, Красногорск, Краснозаводск, Краcнознаменск, Кубинка, Купавна, Куровское, Ликино-Дулево, Лобня, Лосино-Петровский, Луховицы, Лыткарино, Люберцы, Можайск, Московский, Мытищи, Наро-Фоминск, Ногинск, Одинцово, Ожерелье, Озеры, Орехово-Зуево, Павловский Посад, Пересвет, Подольск, Протвино, Пушкино, Пущино, Привалово, Раменское, Расторгуево, Реутов, Рошаль, Руза, Сергиев Посад, Серпухов, Солнечногорск, Старая Купавна, Ступино, Талдом, Троицк, Фрязино...   
ПЕРЕЕЗД : Переезд москва грузчики. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Переезд москва дешево. ПЕРЕЕЗД МОСКВА недорого.  
ПЕРЕЕЗД : Москва - Калуга. Москва - Иваново ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Кольчугино. Москва - Переславль-Залеский. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Тверь. Москва - Владимир. ПЕРЕЕЗД МОСКВА     
ПЕРЕЕЗД : Москва - Тамбов. Москва - Рязань. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Санкт-Петербург. Москва - Ярославль. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Талдом. Москва - Кимры. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Обнинск. Москва -Владимир. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Нахабино. Москва - Серпухов. ПЕРЕЕЗД МОСКВА.  
ПЕРЕЕЗД : Москва - Липецк. Москва - Кострома. ПЕРЕЕЗД МОСКВА.  
ПЕРЕЕЗД : Москва -  Быково. Москва - Внуково. ПЕРЕЕЗД МОСКВА.  
ПЕРЕЕЗД : Москва - Рязань. Москва - Тула. ПЕРЕЕЗД МОСКВА.  
ПЕРЕЕЗД : Москва - Климовск. Москва -Балашиха. ПЕРЕЕЗД МОСКВА. 
ПЕРЕЕЗД : Москва - Видное. Москва - Химки. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Фрязино. Москва - Подольск. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Лыткарино. Москва - Королёв. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Дзержинский. Москва - Мытищи. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Кашира. Москва - Люберцы. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Протвино. Москва - Коломна. ПЕРЕЕЗД МОСКВА.       
ПЕРЕЕЗД : Москва - Троицк. Москва - Электросталь. ПЕРЕЕЗД МОСКВА.
ПЕРЕЕЗД : Москва - Юбилейный. Москва -Одинцово. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Истра. Москва - Железнодорожный. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Краснознаменск. Москва - Орехово-Зуево. ПЕРЕЕЗД МОСКВА.   
ПЕРЕЕЗД : Москва - Луховицы. Москва - Ногинск. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Щербинка. Москва -Щёлково. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Москва - Шатура. Сергиев - Посад. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Ликино-Дулёво. Москва - Жуковский. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Можайск. Москва - Красногорск. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Томилино. Москва- Пушкино. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Красноармейск. Москва - Воскресенск. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Раменское. Москва - Кубинка. ПЕРЕЕЗД МОСКВА. 
ПЕРЕЕЗД : Москва - Реутов. Москва - Озёры. ПЕРЕЕЗД МОСКВА.  
ПЕРЕЕЗД : Москва - Долгопрудный. Москва - Зарайск. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Клин. Москва - Калининец. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Чехов. Москва - Волоколамск. ПЕРЕЕЗД МОСКВА.ПЕРЕЕЗД : Москва - Наро-Фоминск. Москва - Лосино-Петровский. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Лобня. Москва - Старая Купавна. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Егорьевск. Москва - Рошаль. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Ступино. Москва - Электрогорск. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Дмитров. Москва - Электроугли. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Дубна. Москва - Черноголовка. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Павловский Посад. Москва - Котельники. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Солнечногорск. Москва - Пущино. ПЕРЕЕЗД МОСКВА
ПЕРЕЕЗД : Москва - Ивантеевка. Москва - Красково. ПЕРЕЕЗД МОСКВА

Зачем Медведчуку Министерство обороны?

ДРУЗІ! Пропоную Вашій увазі одну публікацію. 

Ми маємо сьогодні  ЗЛОЧУННУ ВЛАДУ і це безумовно!!! Але що нам МОЖЕ ВТЮХАТИ ЗАВТРА КРЕМЛЬ на заміну цій владі? Люди, думайте головою, а не емоціями.

Зачем Медведчуку Министерство обороны?

Очевидно, что в Москве опять сделана ставка на давних лоббистов Кремля. И в частности, на Виктора Медведчука. Последний, как известно,  имеет весьма тесные взаимоотношения с Владимиром Путиным, которого большинство политологов видит следующим «четырнадцатилетним» президентом Российской Федерации. Правда, после дрейфа Медведчука в сторону Тимошенко, прямое его возвращение в большую украинскую политику времен Януковича  маловероятно. В то же время, судя по той медиаактивности, которую Медвудчук демонстрирует в последнее время, не исключено что он  готовится пройти в парламент по мажоритарному округу, где попытается сформировать свою группу влияния. А публичные отрицания этих планов, сделанные в одном из последних его интервью, являются лишним тому подтверждением. В любом случае, Москва пока делает ставку на продвижение сильных креатур Медведчука на ключевые государственные посты.

В любом случае, приходится признать, что Кремль избрал новую тактику обеспечения собственного влияния на политическую ситуацию в Украине. Несколько разочаровавшись в жесткой позиции президента Януковича, Москва возобновила свой бесконечный проект по внедрению в окружение президента прямых лоббистов, чья компрометирующая зависимость  не вызывает у нее сомнения. В данном конкретном случае речь идет о Билоконе и Олейнике, которые, судя по всему, подконтрольны Медведчуку. И возможное назначение которых существенно подрывает влияние иных групп. Одновременно с этими назначениями следует ожидать, как минимум, ослабления влияния группы того же главы АП.

И последнее. Пророссийская группа Медведчука, как это ни парадоксально, до сих пор завуалировано, но, тем не менее, лоббирует интересы Тимошенко. Вне зависимости от перспектив Юлии Владимировны попасть в тюрьму, политический потенциал у данной фигуры огромен. При удачных кадровых манипуляциях в силовых структурах, Медведчук сможет не только ослабить давление на лидера оппозиции, но и полностью (изнутри) разрушить всю систему обвинения Тимошенко. Учитывая особые отношения Тимошенко с Кремлем, лоббисты Медведчука смогут получить всестороннюю поддержку, в том числе и из Москвы.

Сколько русских осталось в Москве?

Сегодня в Москве проживают 10,5 миллионов человек. Именно таковы данные последней переписи. Сколько из них русских? Нигде полной статистики нет. Данные ряда государственных ведомств просто смешны и абсурдны ("в Москве, проживает всего несколько десятков тысяч азербайджанцев", - утверждают определенные чиновники. От себя добавим: выходит, что численность азербайджанцев и греков примерно одинакова. Здравый смысл отдыхает в южных морях, там же где и дети этих чиновников). Истинное число иностранцев в Москве русским знать необязательно. Что же так тщательно скрывают от русских жителей города, почему эти цифры не известны широкой общественности в полном объеме? Цифра в 30.000 нелегальных иммигрантов пусть останется на совести тех, кто ее придумал. Попробуем самостоятельно, используя доступные источники, выяснить вопрос: так сколько же в Москве иностранцев, сколько граждан России и сколько русских. Хотя бы в общих чертах эти сведения удается собрать по крупицам из разных источников. Картина, которая предстает перед нашими глазами, просто поражает своей катастрофичностью, становится ясно и понятно - почему данные о национальном составе жителей Москвы считаются нежелательными и широко не разглашаются. Этого коренным жителям знать не полагается, иначе они начнут задумываться о своей судьбе, о будущем своих детей. Со всеми возможными последствиями.

Итак, всего 10,5 млн. жителей Москвы. Из них:

 Азербайджанцы В августе 2002 г. начальником Управления вневедомственной охраны ГУВД Москвы Виктором Вохминцевым названа цифра в 1.500.000 граждан Азербайджана, осевших в Москве. До этого, такие же цифры приводило само посольство Азербайджана. Представителем МВД также было обращено внимание, что большинство из них находятся на территории Москвы нелегально.

Татары Численность данного народа в Москве, газета "АиФ Москва" (интернет-версия, #39 (377) 27/09/2000) оценивает в 900 тыс. чел. (примерно такие же цифры называют и татарские информационные источники).

Армяне На пресс-конференции "Как противостоять неонацистам?" (проходила в Институте развития прессы, в рамках европейской недели против расизма, которая проходила с 16 по 23 марта 2002 года) выступавший директор Центра межнационального сотрудничества Ашот Айрапетян отметил, что "большой всплеск расистских настроений в России, также как и в странах Европы, связан с увеличением потока мигрантов. Если в 1989 году в Москве было всего 40 тысяч армян, то сейчас их около 500 тысяч человек. За десять лет почти на порядок возросло и число представителей других этнических меньшинств". "АиФ Москва" (интернет-версия, #39 (377), 27/09/2000) приводит данные о 600 тыс. армян.

Евреи10-го марта 2002 г. синагога на 6-ом Брайтоне была заполнена иммигрантами из стран СНГ. Сюда для встречи с главным раввином России Берлом Лазаром пришли те, кто оставил, но не забыл своей родины, чтобы узнать из первых рук о еврействе России, его настоящем и будущем. Сегодня в России проживают около 1 млн. евреев, в том числе в Москве 200 тысяч. Эти цифры назвал президент Федерации еврейских общин Михаил Глуз. Газета "АиФ Москва" (интернет-версия, #39 (377) 27/09/2000) приводит цифру в 500 тыс. человек, что вполне реально, учитывая подсчет евреев, происходящих не только от матери-еврейки (именно такие евреи считаются "полноценными евреями" в этнической среде), но и от отца-еврея.

Грузины19 августа 2002, на вопросы радиослушателей радио "Маяк", в авторской программе Юлия Семенова, первый заместитель министра иностранных дел РФ Валерий Лощинин заявил: "Вообще, в России, действительно, к грузинам, к грузинскому народу относятся с большой теплотой. Это обаятельные люди, симпатичные. Достаточно сказать, что в Москве проживает и работает более 300 тысяч грузин. По существу, деньги, которые они зарабатывают, и в значительной степени обеспечивает и часть бюджета Грузии". "АиФ Москва" (интернет-версия, #39 (377), 27/09/2000) приводит данные о 350 тыс. грузин, проживающих в Москве.

Цыгане Численность цыган в Москве газета "АиФ Москва" (интернет-версия, #39 (377) 27/09/2000) оценивает приблизительно в 300 тыс.

Молдаване Процитируем Информационный бюллетень Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации (№17(29), 16-30 сентября 2002 г.). "По итогам официального визита в РФ Парламентских адвокатов Республики Молдова в аппарате Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации состоялась пресс-конференция. На ней также присутствовал Уполномоченный по правам человека в РФ Олег Миронов….Только на стройках Москвы работают сегодня около 300 тысяч молдавских мигрантов, а сколько их всего находится на территории России сказать невозможно, - отметил Алексей Потынга (Директор Центра по правам человека Республики Молдова) - так как пребывают они в страну нелегально".

Чеченцы Радио Свобода, 16 октября 2002 г. Рассказывает корреспондент Радио Свобода на Северном Кавказе Муса Хасанов. "Если следовать статистике, то в одном лишь городе Москве, не считая других регионов России и стран дальнего зарубежья, зафиксированы более 250-ти тысяч чеченцев (по разным источникам цифра может доходить до 300 тыс. человек)".

Вьетнамцы "Московская правда" от16.03.2002 сообщает приятное известие: "Чуть больше уважают российские законы наши гости из братского Вьетнама - из 240 тысяч вьетнамцев, проживающих в Москве, пожелали нанести визит в налоговую инспекцию около 200 человек".

Таджики 21 июня 2001 года, передача "Радио Свобода". Тенгиз Гудава, ведущий программы "Кавказ и Центральная Азия", беседует с основателем, издателем и главным редактором газеты "Чароги Руз", таджикским журналистом Дододжоном Атовулло, который поясняет следующее: "Москва для меня, несмотря на гонения милиции, жизнь в унижении и без всяческих прав, была городом моей молодости, городом моего студенчества, там легче было получать информацию, легче делать газету, легче распространять ее, потому что в Москве живут 200 тысяч таджиков".

Китайцы "Вести.ру" от 02.02.2002 поместили следующую информацию: "Заместитель главы администрации президента Виктор Иванов, выступая в пятницу на коллегии Минюста, назвал пресечение нелегальной миграции одной из основных задач правоохранительных органов…Из 200 тысяч китайцев, находящихся в Москве, на учете состоят только 350. Сколько из них платят налоги, науке неизвестно. Согласитесь, что цифры впечатляющие. Но это - диагноз".

Узбеки Казахская интернет-газета "Навигатор"от 12 июля 2001 г.: "Узбеков ныне в Москве свыше 150 тысяч. Казахи же вот уже полтора десятка лет никак не перешагнут десятитысячный рубеж".

Афганцы "Московская правда" от 5 апреля 2002 года сообщает: "Афганцев только официально зарегистрировано в Москве свыше 60 тысяч чел. Из объятого войной региона они движутся через таджикскую, киргизскую и узбекскую границы. Там их опекают местные преступные группировки, которые имеют давние и отлаженные каналы переправки нелегалов в Россию, в основном по железной дороге. Журнал "Континент" (№17(55) 12 - 25 сентября 2001 г.) приводит следующие цифры: "только в Москве находится до 100 тысяч афганцев"

Башкиры "Сельская жизнь" (№ 51 (22763), 11 июля 2002 года) в статье "Многоцветье сабантуя - 2002" приводит данные о 100 тыс. чел.

Дагестанцы Интернет-газета "Правое сопротивление" в номере от 20 октября 2000 г. пишет: "О "кавказском факторе" известно всем, но не все в курсе об истинных масштабах. Вот хотя бы один пример - в Москве проживает 500 тысяч дагестанцев". На сайте Московского Дома национальностей приводятся другие данные: "Дагестанская община насчитывает более 50 тыс. человек". Истинное число представителей народов Дагестана в Москве скорее всего не превышает 100 тыс. человек.

Чуваши Журнал Российского Университета Дружбы народов в №2 за 1998 года рассказывает об чувашах-жителях Москвы: "Гурий Зиновьевич проводит большую общественную работу, являясь председателем Правления Московского общества чувашской культуры, в которое объединено более 60 тысяч чувашей, проживающих в Москве."

Ингуши "Известия" от 13 июля 1999 года. "Некоторые московские кавказские общины настолько многолюдны по отношению к общей численности народа, что удивляешься: кто же остался на родине? Например, по неофициальным подсчетам, в Москве постоянно находятся до 50 тысяч ингушей, почти пятая часть всего народа"

Африканцы Исследователь В.Стельмах в бюллетене "Конфликт - диалог - сотрудничество" (март-май 2001, №7, издание Центра стратегических и политических исследований) оценивает примерную численность представителей африканской диаспоры, находящихся в г.Москве нелегально в 30 тыс. чел. В журнале "Факты, события, комментарии" (Москва, июнь 2002 г.), в большом и подробном исследовании российской преступности, приводятся следующие данные: "Всего в России проживает около 100.000 африканцев". Таким образом, можно сделать вывод, что их общая численность в столице составляет никак не менее 50 тыс. человек.

Турки Исследователь В.Стельмах в бюллетене "Конфликт - диалог - сотрудничество" (март-май 2001, №7, издание Центра стратегических и политических исследований) приводит официальную статистику о численности турецких строителей в Москве - 11622 чел. Общая численность турок в Моске может доходить до 15-20 тыс. чел.

Курды"АиФ Москва" (интернет-версия, #39 (377) 27/09/2000) говорит о 20 тыс. курдов, проживающих в Москве.

Греки На сайте Московского дома национальностей можно узнать, что "По современным оценкам, в Московском регионе проживает 20 тыс. греков."

Корейцы Русский Журнал (www.russ.ru) в публикации "Корейцы СНГ, или Необыкновенные приключения конфуцианцев в России" от 9 Января 2002 г. утверждает: "Наибольшее количество корейцев оказалось на территории Узбекистана (примерно 200 тысяч), Казахстана (100 тысяч), Киргизии (20 тысяч) и, конечно, России (130 тысяч)…В результате корейское население Москвы, которое в советские времена измерялось несколькими тысячами, к концу 1990-х годов составило 15 тысяч человек. По-видимому, это только начало, переселение в Россию будет продолжаться и дальше."

Ассирийцы "Лига наций" ("Газета с акцентом" - такое у нее подназвание) в материале ""Круглый стол" по проблемам российских общин" (http://www.liga-n.ru/cgi/site.exe?Get=Project1-22) приводит цифры по этому народу: "Анатолий Битхамов: Мы разговариваем на ассирийском языке. У нас есть различия в диалектах, может быть, такие же, как из белорусов и россиян, но мы друг друга всегда понимаем. В Союзе в свое время было где-то 20 - 25 тысяч ассирийцев. В теперешней Москве в где-то около 7 - 10 тысяч. Ну, естественно, после развала Советского Союза многие из ближнего зарубежья переехали в Россию.".

Казахи Журналист Яна Амелина на страницах журнала Континент (28.05.2002, с. 5) пишет: "При этом в России насчитывается около миллиона казахов, сосредоточенных главным образом в прилегающих к Казахстану областях, в частности в Оренбуржье. Там, а также в Москве, где живут около 10 тысяч казахов, уже давно зарегистрированы региональные казахские национально-культурные автономии."

Другие народы В Москве проживают и представители многих других народов, в т.ч. мордва, осетины, поляки, немцы, латыши, литовцы, киргизы, удмурты, марийцы, туркмены, эстонцы, буряты, таты, абхазы, кабардинцы, арабы, карелы, испанцы, кубинцы (9 тыс. чел.), коми, болгары, сербы (вместе с хорватами более 50 тыс. чел.), хорваты, калмыки, карачаевцы, адыгейцы, балкарцы, финны, абазины, татары крымские (1000 чел.), гагаузы, турки-месхетинцы, румыны, венгры, чехи и др. Общая численность указанных народов не превышает 200.000 человек.

 Итак, в итоге мы имеем общее число иностранцев и граждан России нерусской национальности в количестве приблизительно 6.300.000 человек.   Вспомним, что всего в Москве проживает 10,5 млн. человек.

Вычтем 6.3 млн. иностранцев и нерусских граждан России из 10,5 млн. - и узнаем, что великороссов, украинцев и белорусов в Москве: 4 миллиона 200 тысяч или 40% от общего числа жителей города. Украинцев в Москве, по заявлению А.А. Григоровича, председателя Московского отделения Объединения украинцев в России, 600-800.000 чел. Белорусов, по словам Франтишека Ковриго, председателя автономии "Белорусы России", более 100.000 чел.

Учитывая, что украинцы и белорусы, называются отдельными от русских (великороссов), народами (сегодня общество в этом вопросе расколото и не имеет единого мнения), вычтем братские народы и выясним приблизительное число жителей Москвы - русских (великороссов): 3 миллиона 300 тысяч человек или 31%.

Сколько в Москве иностранцев, граждан других государств? Большинство иностранцев находится в Москве незаконно, т.е. являются преступниками, которые нарушают законы России (в т.ч. и принятый недавно "Закон о пребывании иностранных граждан") и соответственно подлежат депортации. Только в 2001 г. таковых было обнаружено более 500 тыс. человек. Это только те, кто попали в поле зрения правоохранительных органов.

Приведем перечень и численность национальных диаспор (общая численность которых превышает 50 тыс. чел.), большинство представителей которых прибыли в Москву в последние 10 лет из иностранных государств (для выявления количества коренных жителей Москвы данной национальности - тут же приведем их численность в Москве в 1989 г.). Также приведем численность легально работающих иностранцев (данные газеты "Известия" от 31.01.2000).

Азербайджанцы - 1.500.000 (1989 г. - 20.727). Легально работает: 124

Армяне - 600.000 (1989 г. - 43.989). Легально работает: 1.551

Грузины - 350.000 (1989 г. - 19.608). Легально работает: 3.200

Цыгане - 300.000 (1989 г. - 1.284). Легально работает: нет данных

Молдаване - 300.000 (1989 г. - 6.997). Легально работает: 3.722

Таджики - 200.000. (1989 г. - 2.893). Легально работает: 163

Вьетнамцы - 240.000 (1989 г. - 1.052). Легально работает: нет данных

Китайцы - 200.000 (1989 г. - менее 1 тыс.). Легально работает: нет данных

Узбеки - 150.000 (1989 г. - 9.183). Легально работает: 197

Афганцы - 100.000 (1989 г. - менее 1 тыс.). Легально работает: нет данных

Африканцы - 50.000. Из них во всех ВУЗах Москвы учится не более 10.000 чел. Еще несколько тысяч находятся в городе на законных основаниях (посольства, работа, наличие гражданства). Соответственно 30-35.000 африканцев - нелегалы.

Выходцы из других стран - не более 150.000 чел.

Всего в Москве около 4.000.000 иностранцев, которые подлежать депортации в соответствии с законами Российской Федерации.

И последний вопрос. Сколько граждан России, нерусской национальности, проживает в Москве. Вычтем из 10,5 млн. 4.2 млн. великороссов, украинцев, белорусов и 4 млн. иностранцев. Получим цифру в 2 млн. 300 тыс. человек. Большинство (1.900.000. В 1989 г. эти же народы - 350.000 человек) из них составляют татары (900.000. В 1989 г. - 157.376), евреи (500.000. В 1989 г. - 174.728), чеченцы (300.000. В 1989 г. - 2.101), башкиры (100.000. В 1989 г. - 5.417), дагестанцы (100.000. В 1989 г. - менее 10.000). Все остальные (чуваши, мордва, осетины, марийцы, коми и др.) - 400.000 чел.

Большинство из вышеперечисленных народов увеличили свою численность за счет переезда в столицу в последние 10 лет из других регионов России. И здесь, конечно, не может быть никаких возражений. Граждане России имеют право менять свое место жительства. Другое дело, что часть этнических сообществ, в массовом порядке переселяясь в столицу, вступает в жесткое противостояние с коренными жителями города во всех сферах общественной жизни, что в свою очередь приводит к нарастанию напряженности и межэтническим конфликтам. Это касается представителей народов, которые имеют серьезные отличия в менталитете и образе жизни от коренного населения города (дагестанцы, ингуши, чеченцы).

Даже, если в расчетах есть ошибка на миллион человек, все вышеизложенное свидетельствует фактически о настоящей катастрофе для коренного населения города. В 1989 г. русских было 7.963.246 человек, 89%, а осталось 3.300.000, 31%. Сколько останется к 2020 году? На наших глазах происходит трагедия, которую не замечают или не захотят замечать. Миллионы людей исчезли из жизни, умерли или превратились в бомжей, а их место заняли пришельцы из других государств. Без всякой войны, без бомбежек и артобстрелов. Экспансия продолжается, и никто реально не ставит задачу остановить происходящее. На наших глазах идет увеличение числа новых жителей Москвы за счет иностранцев. И такая ситуация по всей стране. В городах и селениях повторяется тот же сценарий. Коренное населения выжимается и исчезает. А орды пришельцев обживают все новые и новые регионы. Сербское Косово повторяется на русской земле. Ученые прогнозируют пик переселений на 2011-2016 гг. Что делать в такой ужасной ситуации, в которой мы оказались? Надеется на власти, которые депортируют по 200 нелегалов в две недели? Такими темпами последний нелегал будет выслан через тысячу лет (подсчитайте сами). Президент России и глава МВД говорят о необходимости жесточайшей борьбы с нелегальной иммиграцией. Сегодня принят "Закон об иностранцах", более-менее жесткий. Но что мы видим кругом? Саботаж и равнодушие. Никто и не думает его выполнять. А если что-то и делается, то только для показухи, для отчета перед ТВ ("Мы делаем, мы выполняем поручение Президента…"). Ждать от чиновников, которые сидят в больших креслах, которые и допустили (если сознательно не устроили) такую катастрофу, реальных действий против массовой иммиграции, не приходится. Многие из этих людей связаны с представителями мафиозных диаспор, финансовыми отношениями, и порывать с ними, ради коренного населения, они не будут. В этой ситуации есть только один выход. Менять зарвавшихся национал-предателей от чиновничества, на людей, которым небезразлична судьба нации и Отечества, принимать местные и федеральные законы, еще более строгие и жесткие, наказывать за саботаж и бездействие. Как возможно это сделать, и что для этого нужно? Уже сегодня есть люди, которые говорят и делают. Губернатор Краснодарского Края Ткачев тому пример, но таких - единицы. Есть национальные организации, которые пытаются говорить об этом. Но одних действий немногочисленных энтузиастов мало. Необходима организация и всемерная поддержка массового, всенародного Движения против нелегальной иммиграции, отделения которого уже стали появляться во многих регионах России. Нужно создавать такие отделения повсеместно и проводить своих представителей во все органы власти, во все государственные структуры, которые могут повлиять на решение проблемы. Необходима действительно всенародная инициатива. Выдвигать на выборах в органы власти (губернаторы, мэры городов, законодательные органы) только тех, кто говорит о проблеме иммиграции и готов работать на решение насущных задач. Другого пути нет. Только объединившись, представители коренных народов России, смогут противостоять экспансии иноземцев. Иначе гибель и небытие. Воплощение в реальность целей и задач Движения против нелегальной иммиграции позволит остановить национальную катастрофу и не допустить такого трагического финала для наших народов. Сегодня от вклада каждого зависит, что будет завтра. Великая Россия или территория, которая называлась раньше Россией, и на которой проживали неизвестные народы. Только когда утвердим свое право на нашу землю, завещанную нам предками, мы сможем быть уверенными в будущем наших детей.

Москва, 13 декабря 2002 г.   Велесова слобода