хочу сюда!
 

Карина

37 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 37-55 лет

Заметки с меткой «партія регіонів»

Інформаційна оборона.Висновок про чергову спорбу вбити укр.мову

ВИСНОВОК ЩОДО ЗАКОНОПРОЕКТУ

народних депутатів України С.Ківалова та В.Колесніченка

Про засади державної мовної політики” (№ 9073 від 26.08.2011)

1. Законопроект “Про засади державної мовної політики” майже повністю дублює поданий рік тому законопроект № 1015-3 “Про мови в Україні” Єфремова-Симоненка-Гриневецького, що був негативно оцінений не лише профільними комітетами Верховної Ради України, парламентською опозицією, українськими науковими інституціями і громадськими організаціями, а й Верховним Комісаром ОБСЄ у справах національних меншин та експертами Венеціанської Комісії.

2. Автори нового законопроекту відмовилися лише від одіозної статті 7 старого законопроекту “Російська мова в Україні. Українсько-російська двомовність”. Тепер замість 33 він складається з 32 статей, проте концептуально і структурно відтворює попередній законопроект і тому більшість його ключових положень в своїй основі явно суперечать Конституції України, рішенню Конституційного Суду від 14 грудня 1999 р. № 10-рп/99 у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України та ґрунтується на свавільному тлумаченні Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов.

3. Незмінним залишилося ключове положення законопроекту, яке передбачає застосування заходів, спрямованих на використання регіональних мов або мов меншин, “за умови, якщо кількість осіб, - носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, складає 10 відсотків і  більше чисельності її населення” (п. 3 статті 7).

Критерій визначення кількості носіїв регіональних мов – 10 % і більше – є довільним (такого критерію немає в жодному міжнародно-правовому акті) і в практичному плані покликаний забезпечити використання лише російської мови поряд або замість української як державної на більшій частині території України. На це вказують, зокрема п. 2 частини другої статті 5 та частина 6 статті 7 законопроекту, формулювання яких з цією метою були суттєво відкориговані. Якщо в старому законопроекті передбачалось забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя  на всій території держави (п. 2 частини другої статті 5), то в новому до цієї чіткої, простої і зрозумілої формули зроблено таке доповнення: “зі створенням можливості паралельного використання регіональних мов або мов меншин на тих територіях і у тих випадках, де це є виправданим” (п. 2 частини другої статті 5).

Якщо в попередньому законопроекті було записано, що регіональна мова “використовується на рівні з державною мовою на відповідній території України”, то в новому йдеться про використання там лише регіональної мови або мови меншини.

У зв'язку з викладеним слід зазначити, що В.Колесніченко того ж дня зареєстрував законопроект “Про заборону звуження сфери застосування регіональних мов або мов меншин України” (№ 9059-1 від 26.08.2011), в якому він пропонує ввести кримінальну відповідальність за порушення права громадян на використання регіональних мов або мов меншин. Зауважимо, що ні згаданий, ні аналізований законопроект Ківалова-Колесніченка не містять статті про відповідальність посадових осіб за порушення їхнього обов’язку вживати державну мову в офіційному спілкуванні. Отже, зазначені законопроекти мають на меті підрив державного статусу української мови.      

4. Ще одна новела законопроекту Ківалова-Колесніченка стосується переліку мов, які підпадають під дію “Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов”. В ньому до попереднього списку з 15-ти згаданих у законопроекті Єфремова-Гриневецького-Симоненка додано ще три – русинську, караїмську і кримчацьку. Оскільки русинську говірку лінгвісти вважають діалектом української мови, внесення її до переліку мов меншин суперечить статті 1 Європейської Хартії, в якій зазначено, що термін “регіональних або міноритарних мов” не включає діалекти офіційної мови держави”.

5. Частина 1 статті 4 законопроекту Ківалова-Колесніченка передбачає, що “основи державної мовної політики визначаються Конституцією України, а порядок застосування мов – виключно цим законом”. Проте даний законопроект кардинально ревізує конституційно визначені засади державної мовної політики України, вводячи в правове поле такі, не передбачені Конституцією, поняття і терміни, як “регіональна мова або мова меншини”, “мовна група”, “мовна меншина”, “регіональна мовна група”, “мовне самовизначення”, “носії регіональної мови” (статті 1, 3, 7) і зобов'язуючи місцеві органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, установи, організації, підприємства, їхніх посадових і службових осіб і, навіть, громадян-суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб використовувати регіональну мову (частина 7 статті 7).

По суті, йдеться про підміну Конституції України свавільно виписаним законом. Вельми показово, що пропонований законопроект передбачає внесення суттєвих змін до 32 Законів України, а також Положень про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, про свідоцтво про народження, мовні приписи яких сформульовані відповідно до статті 10 Конституції України.      6. Як визначено у згаданому рішенні Конституційного Суду України, положення про українську мову як державну та гарантії вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України містяться у розділі І “Загальні засади Конституції України”, який закріплює основи конституційного ладу в Україні. Поняття державної мови є складовою більш широкого за змістом та обсягом поняття “конституційний лад”. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить лише народові (частина 3 статті 5 Конституції України). Поняття і терміни статті 10, яка визначає основи мовної політики в Україні, як і інших статей розділу І Конституції України, можуть бути змінені тільки у спеціальному порядку, передбаченому статтею 156 Конституції України.

Таким чином, спроби запровадження в Україні статусу мов і порядку їх застосування, не передбачених статтею 10 Конституції України, слід кваліфікувати як порушення Основного закону – зазіхання на засади конституційного ладу України.

7. Принципово неприйнятною є стаття 3 законопроекту, в якій “право мовного самовизначення” сформульоване поза контекстом статусу  української мови як єдиної державної мови, обов’язкової відповідно до статті 10 Конституції України  для офіційного застосування на всій території України у всіх сферах суспільного життя.

Ні Конституція України, ні міжнародно-правові акти, що визначають  стандарти захисту прав людини, включно з рамковою конвенцією Ради Європи про захист національних меншин та Європейською Хартією регіональних або міноритарних мов, не встановлюють право мовного самовизначення в сфері застосування державної мови. В практиці європейських держав цей принцип також відсутній.

Пропоноване у п.2 статті 3 законопроекту формулювання допускає  тлумачення, згідно з яким і державні службовці мають право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному житті, а, отже, і при виконанні ними офіційних функцій. Натомість зі статусу української мови як державної випливає обов’язок державних службовців всіх рівнів та посадовців органів місцевого самоврядування володіти державною мовою та неодмінно використовувати її при виконанні службових функцій.

Отже, положення п. 2 статті 3 законопроекту, яку його автори  вважають ключовою, створює підґрунтя для нехтування державними службовцями і посадовими особами своїм конституційним обов’язком щодо імперативного застосування ними державної мови при здійсненні ними своїх офіційних повноважень. 8. Як визнають автори законопроекту, він ґрунтується не на засадах статті 10 Конституції України, яка є фундаментом державної мовної політики, а на визнанні пріоритету прав людини, зафіксованого у її статтях 3, 21 та 22. Таке протиставлення найнегативнішим чином позначається на якості законопроекту і робить його концептуально хибним. 

9. В законопроекті не враховано якісної відмінності статусу і функцій української мови як державної від інших мов, так чи інакше поширених на території України. Не враховано також і те, що термін ”регіональні або міноритарні мови”, відповідно до Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов, застосовується не для визначення статусу цих мов, а лише для окреслення ареалу їх використання в межах держави.

10. Автори законопроекту проігнорували той факт, що мовна ситуація в Україні є результатом цілеспрямованого, насильного і штучного витіснення української мови з ужитку в багатьох сферах суспільного життя в окремих регіонах, і не передбачили заходів захисту щодо української  мови як державної в тих місцевостях, де вона менш поширена, відповідно до статті 3 Європейської Хартії.  

Узагальнений висновок

Законопроект Ківалова-Колесніченка “Про засади державної мовної політики” майже повністю відтворює проект закону “Про мови в Україні”, внесений на розгляд Верховної Ради України рік тому. Його автори внесли до законопроекту певні зміни, проте практично проігнорували принципові критичні зауваження щодо його концептуальної хибності і незбалансованості, висловлені як в “Оцінці та рекомендаціях Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин від 20 грудня 2010 року стосовно проекту закону “Про мови в Україні” (№ 1015-3), так і у  Висновку Венеціанської комісії щодо проекту закону “Про мови в Україні” від 30 березня 2011 року. Вилучення із законопроекту явно заполітизованих положень і відвертих виокремлень російської мови як такої, що заслуговує на пріоритетну підтримку, не змінили його спрямованості на підрив статусу української мови як державної та її витіснення з ужитку в усіх сферах публічного життя  в більшості областей України.

Прихованою метою законопроекту Ківалова-Колесніченка є легітимізація русифікації України, яка здійснюється нинішньою владою на вимогу Росії.

В разі ухвалення і втілення у життя цього законопроекту ще більшого масштабу набудуть порушення мовних прав українців та представників інших національних меншин України, будуть порушені засади конституційного ладу України, розпочнеться процес її федералізації, виникне серйозна загроза цілісності української держави.

Необхідно розробити концептуально інший, новий законопроект відповідно до Конституції України та принципів європейської мовної політики і практики із залученням фахівців, а не представників окремих політичних сил.

Координаційна  рада з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. В.Стуса

Звіряче обличчя партії регіонів

Усе буде Донбас.

Залізобетонний електорат регіонів. Не лікується.Дивитися всім.

У Києві і Тернополі замітають сліди вбивства

Не сподіваючись на об’єктивність державних органів, опозиційні політики і журналісти проводять власне розслідування трагедії. Поступово вимальовується картина тих новорічних подій. Є всі підстави вважати, що голова Тернопільської ОДА, чий джип скоїв аварію, 31 грудня вживав спиртне, і не раз. Вдалося встановити, що 31 грудня, після зустрічі Нового року з головами райдержадміністрацій у тернопільському ресторані «Хутір», голова ОДА Валентин Хоптян з деякими іншими посадовцями області забавлявся також у кнайпі містечка Скалат, що у Підволочиському районі. Як відомо, раніше Хоптян заявляв, що Новий рік святкував на Київщині. Але як він міг вибратися у таку далеку дорогу за кермом власного авто, якщо до обіду вже був «у гуморі»? До слова, щоб надати правдоподібності «київській» версії, відразу після Нового року дружина губернатора, голова Гусятинської райради Надія Хоптян ні з того ні з сього раптом зібрала актив району і розказувала йому, як… гарно вони з чоловіком святкували Новий рік у Київській області. Опозиція каже, що затіяли цю комедію, щоб відвести підозру, щоб замести сліди. Опоненти губернатора наполягають: Хоптян того вечора під столицею не святкував, бо йому вже було не до того… Джерела «Високого Замку» стверджують, що СБУ володіє інформацією про те, що на місці ДТП під селом Вільхівцями справді був і губернатор Хоптян, й інші посадовці області. Це начебто вирахували за дослідженням географії і авторів телефонних розмов у цьому місці. На справжнього винуватця трагедії незабаром може вказати і одна з потерпілих – жителька Гусятина Олександра Лунь, яка з чотирма переломами на обличчі і переломом ключиці перебуває зараз у лікарні. Вона каже, що після аварії, в якій втратила свого чоловіка, була при пам’яті. Як тільки трішки поправиться, обіцяє розповісти всю правду. Влада активно фальсифікує цю справу. За її версією, винні усі – тільки не Хоптян. Вони не збираються його «здавати». Бо Хоптян - не лише голова Тернопільської ОДА, а ще й керівник обласної організації Партії регіонів. Ось така на Тернопільщині «партія влади», керівництво якої може напитися, п’яним сідати за кермо, зчинити аварію і втекти… До речі, у діях Хоптяна є очевидні ознаки корупції при користуванні комерційним джипом. ОДА – державний орган, і він не має права будь-як користуватися автомобілем приватної структури. Спочатку в ОДА казали про укладений з банком договір на її використання. Але заступник начальника тернопільської міліції на сесії обласної ради заявив, що йшлося не про угоду, а про… позичку. Маємо грубу зневагу закону!

Зараз цю скандальну ДТП хочуть начебто списати на начальника обласної ДАІ Віктора Пака. Мені відомо, що 6 січня його викликали до Києва. Перебував там два дні – незважаючи на те, що у його рідну область, у Почаїв, на Різдвяні святкування приїжджав президент. Приїхавши з Києва, Віктор Пак несподівано ліг у лікарню, кажуть, йому уже готують інвалідську групу. Припускаю, що з Паком у Києві вели серйозні розмови – поки він не погодився взяти удар на себе.

Про це повідомляє "Високий Замок". 

В Україні стрімко росте злочинність

Міністр внутрішніх справ опозиційного уряду, депутат Верховної Ради від «Народної самооборони» Геннадій Москаль в своєму інтерв'ю розповів про реальну ситуацію зі злочинністю в Україні.

Геннадію Геннадійовичу, Ви - міністр внутрішніх справ опозиційного уряду. 14 вересня відбулась колегія МВС. Ви були там присутні?

Ні, я не був там. Пан Могильов мені відмовив у можливості відвідувати колегії МВС, хоча давно вже склалась така практика, що опозиційний міністр внутрішніх справ входить до складу колегії. Так було, наприклад, коли міністром внутрішніх справ був Юрій Луценко. Тоді Микола Васильович Джига постійно був членом колегії і нічого страшного в цьому ніхто не бачив.

Міністр МВС Могильов розповів, що з початку року стосовно працівників органів внутрішніх справ порушено 462 кримінальні справи. Наскільки мені відомо, при жодному міністрі внутрішніх справ працівники міліції не скоювали стільки злочинів, як зараз. Як ви це прокоментуєте?

Я це прокоментую дуже коротко: який піп, такий і приход.

На колегії прозвучала статистика, що за 8 місяців органи внутрішніх справ зареєстрували 2 086 380 повідомлень громадян про злочини. Це відповідає дійсності?

Так, це відповідає дійсності, але пан Могильов не сказав всієї правди: із цієї цифри по 1 491 909 повідомленням та заявам відмовлено в порушенні кримінальних справ і тільки по 305 242 заявах кримінальні справи вирішено порушити. Тобто, у 73,5% випадках міліція відмовляється заводити кримінальну справу. МВС працює не як машина по розкриттю злочинів, а як ефективна машина по укриттю злочинів шляхом безпідставної відмови в порушенні кримінальних справ. Міліція часто за надуманими мотивами відмовляється порушувати справу: то потерпілий опинився не в тому місці, то він був п'яний, то сам винуватий, то не туди йшов, не там сумку лишив і її вкрали, і таке інше. Такий високий відсоток відмов в порушенні кримінальних справ міліцією має привернути увагу Генеральної прокуратури України.

Пан Могильов повідомив, що в цьому році до міліції надійшло на 8% більше повідомлень про злочини. Але ж Ви наводили інші факти росту злочинності...

Це ще раз говорить про те, що пан Могильов маніпулює офіційною статистикою. Давайте візьмемо дані по тяжким і особливо тяжким злочинам, розкриття яких потребує від міліції неабиякого професіоналізму. Таких злочинів за 8 місяців цього року скоєно 123 789, це на 25,3% більше, ніж за відповідний період минулого року. Зверніть увагу - зростання більше, ніж на чверть! У Криму кількість таких злочинів зросла на 60,9%, у Дніпропетровській області - на 44,1%, у Кіровоградській - на 44,8%, у Полтавській - на 42,7%, і так далі. Тобто, фактично зростання кількості цих злочинів йде по всій країні, але в більшості областей це зростання дуже значне.

Але тут виникає друге питання: як розкриваються ці злочини? Про це пан Могильов під час колегії чомусь дуже скромно промовчав. І от чому: якщо брати тяжкі і особливо тяжкі злочини, то, наприклад, в Криму за 8 місяців 2009 року було не розкрито 1048 таких злочинів, а вже в цьому році - 3258, у Дніпропетровській області минулого року було не розкрито 2219 злочинів, зараз - 5368, у Донецькій області відповідно 4886 і 6951 злочин! І так по всій Україні! Тобто, якщо за 8 місяців минулого року в цілому по країні було не розкрито 27 818 тяжких і особливо тяжких злочинів, то сьогодні ця цифра складає 44 585 злочинів!

Про що говорить таке значне зростання?

Це говорить про те, що Міністерством внутрішніх справ повністю втрачено контроль над розкриттям злочинів, втрачено професіоналізм і кадри, які здатні ці злочини розкривати. Криміногенна ситуація в країні стає абсолютно некерованою.

Ви говорили про тяжкі і особливо тяжкі злочини. А якщо взяти по окремим видам злочинів, яка там картина?

Я вам скажу прямо, що картина жахлива. Наприклад, злочини проти власності, коли людина через бездіяльність міліції може за один день втратити все те, що вона заробила протягом всього свого життя. Кількість цих злочинів зросла на 59,3%. Безпека житла найбільше турбує українців, які звикли повторювати: «мій дім - моя фортеця!». Так от, сьогодні цей вислів в Україні можна забути. Подивіться на статистику крадіжок з квартир. Крим: торік було 934 випадки, в цьому році - вже 1798 (зростання на 92,5%); Херсонська область: було 136 випадків, в цьому році вже 341 випадок (зростання аж на 150,7%); в Дніпропетровській області - зростання на 49,8%. І так майже по всій Україні. Сьогодні українці, йдучи зранку на роботу чи від'їжджаючи на відпочинок, не впевнені, що їхнє житло не буде пограбовано.

Міжнародна спільнота критикує Україну за торгівлю людьми, але ці злочини у нас, як кажуть, «процвітають». Або якщо ми візьмемо такий злочин, як бандитизм, розкриття якого показує найвищий професіоналізм міліцейської роботи - міліція скоротила виявлення фактів бандитизму на 25%. Або хуліганство, яке просто дістало людей на вулицях, але в результаті не реагування міліції на цей злочин він у них знизився на 14,6%.

Занепокоєння викликає і зниження ефективності роботи міліції в сфері боротьби з обігом наркотичних засобів: фактично по всіх позиціях показники роботи різко впали. Кількість осіб, які вчинили наркозлочини, зменшилась на 14%. Це означає, що міліція їх стала менше ловити, хоча їх кількість аж ніяк не зменшилась.

Міністр Могильов у своєму виступі сказав, що міліція покращила протидію організованій злочинності...

Це абсолютно не відповідає дійсності. Я спираюсь не на виступ пана Могильова, а на офіційну статистику МВС. Так от, за 8 місяців цього року кількість злочинів, скоєних організованими групами та злочинними організаціями і виявлених працівниками підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, скоротилась на 18,3% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. А що стосується тяжких і особливо тяжких злочинів, то тут ефективність правоохоронців зменшилась на 21,8%. Коли розкриття умисних вбивств, вчинених злочинними організаціями, має бути пріоритетом міліції, ми бачимо зі статистики скорочення на 40% виявлення таких злочинів.

Якщо брати протидію корупції, то кількість виявлених злочинів в сфері службової діяльності, які вчинені організованими групами і злочинними організаціями, зменшилась на 39,1%, виявлення зловживань владою чи службовим становищем зменшилось на 71,2%, хабарництва - на 39,5%, кількість виявлених випадків легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом - «мінус» 27,5% у порівнянні з минулим роком. Якщо це успіхи, то я вважаю, це повним провалом.

І хто повірить, що в Україні, яка посідає 146-е місце за рівнем корумпованості, в цьому році діяло лише 22 організовані групи і злочинні організації з корумпованими зв'язками? І це тоді, коли у нас такий рівень корупції в усіх сферах: і у судовій, і у виконавчій, і у законодавчій гілках влади!

І якщо в Україні за 8 місяців цього року зареєстровано 324 808 злочинів, то працівниками підрозділів УБОЗ виявлено 2461 злочин, що складає всього лише 0,76% від загальної кількості злочинів. Невже для розкриття менш ніж 1% злочинів потрібно утримувати армію УБОЗівців?

А скільки осіб постраждало від злочинів?

Це взагалі рекордна цифра - 209 150 осіб. Це на 36,5% більше, ніж за аналогічний період минулого року. І що найстрашніше - найменш захищеними виявились пенсіонери, їх потерпіло від злочинів 18 105 осіб, і це на 99,4% більше, ніж в минулому році. Кількість іноземців, які постраждали від злочинів в Україні, збільшилась на 68,4%. Тривожна ситуація і через зростання кількості дітей, потерпілих від злочинних посягань: в цьому році їх стало на 27,9% більше.

У зв'язку з усім, що сказав вище, я можу назвати цю колегію МВС фарсом і окозамилюванням, організованим для того, щоб приховати від суспільства реальний стан речей в органах внутрішніх справ. Нове керівництво МВС хоче обмежити право кожного громадянина України мати достовірну інформацію та отримати відповідь на питання: чи живе він в суспільстві, яке гарантує йому безпеку. Нажаль, на сьогодні МВС безпеку нікому з нас не гарантує.

Антикримінальний вибір

Відеозвернення підприємця репресованого регіоналами

Нагадаю - сьогодні УБОЗ вторгся у офіс компанії Простопринт за наказом януковича через те, що компанія друкувала футболки з написом "Спасибо Донбассу".

«Зачистка політичного ландшафту»: досвід історії

«Регіонали» знову хочуть змінити виборче законодавство. Причому змінити кардинально і зробити його ще менш придатним для фіксації волевиявлення виборців, ніж далекого вже 1990 року. Мажоритарка не у два, а в один тур, і все!

Якнайкраще ці наміри висловив щиросердий Михайло Чечетов, «головна рука Верховної Ради», котрий має здатність відверто висловлювати те, що інші персонажі владної команди не завжди насмілюються формулювати навіть у призначених для дуже вузького кола осіб документах.

Отже, цитата: «Якщо вийде так, що ще тиждень-другий парламент не буде працювати, доведеться виходити на дострокові вибори, хоча ми цього не хочемо», - заявив перший заступник голови фракції Партії регіонів Михайло Чечетов. І додав: «При цьому необхідно повністю зачистити політичний ландшафт і ввести мажоритарну виборчу систему, бо за нинішньої системи конфігурація в Раді не зміниться». Чечетов певен, що у разі проведення виборів на мажоритарній основі «Партія регіонів отримає не 208, а 300 депутатів». І ще одне: «Зміни до закону про вибори внести нескладно, це можна зробити одразу по тому, як буде ухвалене рішення про перевибори».

Яким чином можна змінити Закон про вибори, якщо Верховна Рада не працюватиме, - це неймовірної сили правова загадка для європейців, але ми добре знаємо, як «регіонали» змінюють закони, включно з Основним: на Банковій натискають відповідну кнопку, і Конституційний Суд виносить належний вердикт.

От і зараз: чом би не скасувати не лише чинний виборчий закон, а й той, який був ухвалений ще 1997 року і запровадив змішану виборчу систему? І чом би не запровадити виборче законодавство 1990 року, вилучивши з нього положення про два тури і про явку більшості виборців? А на додачу ще й скасувати висунення кандидатів від політичних партій, повернувши норму про висунення їх трудовими колективами?

Бо ж злиденні бюджетники та прикуті загрозою безробіття до колісниць олігархічних підприємств робітники наразі висуватимуть «правильних» людей, чи не так? І тоді остаточно восторжествує вітчизняний варіант «керованої демократії»: без апеляції до електорату, без змагання виборчих програм, без дебатів на телебаченні, без, зрештою, використання значних коштів на «підтримку» жителів тих чи тих округів – гарантована перемога!

Згадаймо: чинна влада вже раз переписала під себе виборче законодавство задля того, щоби не програти: якби восени 2012 року виборчі змагання відбувалися за попереднім законом, то Партія регіонів мала б у Верховній Раді не більше 180 місць, а нинішня опозиція – 235-240. А так – 208 мандатів (не рахуючи майбутніх «тушок»), і все завдяки зміні виборчого закону…

Утім, якщо «регіонали» вважають себе оригінальними у перевлаштуванні виборчого законодавства для збереження і примноження своєї влади – попри волю виборців – то вони зовсім не оригінальні (хоча про це й не знають у силу своєї дуже специфічної «освіченості»). До них не раз здійснювалися подібні «виборчі реформи» - з тактичним успіхом, але стратегічним програшем як для самих «реформаторів», так і їхніх політичних сил.

Тільки декілька красномовних прикладів з історії ХХ століття.

Улітку 1907 року, коли Державна дума Російської імперії, більшість якої становили кадети та трудовики, висловилася за еволюційне, але неухильне (жодних революцій, але й жодного беззаконня!) перетворення Росії на конституційну монархію і готувалася розглянути питання про надання автономії Україні, імператор Ніколай ІІ та прем’єр Столипін вчинили державний переворот.

Вони не просто розігнали непокірний найвищий представницький орган держави, а й видали новий виборчий закон, який закріплював домінування на наступних виборах найбільш відданих престолу суспільних верств – у соціально-економічному та політичному плані далеко не найпрогресивніших. За цим законом, лише 1% населення імперії обирав майже дві третини виборщиків, котрі, у свою чергу обирали депутатів Думи – легко здогадатися, які верстви і яка нація мали абсолютну більшість (77% депутатів виявилися великоросами) у найвищому представницькому органі імперії.

Були порушені інтереси не тільки селян та робітників: ті суспільні групи, які сьогодні звуться «середній клас», хоча й одержали можливість висувати своїх депутатів, але ці депутати не могли реально вплинути на політичні процеси, їм залишалася тільки критика влади, яка, втім, не була безпечною навіть для думців – таємно фінансована урядом «чорна сотня» могла погромити житло, а то й убити надто ревного борця за народні права. Загалом за столипінським виборчим законом тільки 15% дорослого населення одержали виборчі права; великі регіони імперії та цілі народи взагалі були позбавлені можливості мати своїх представників. Відтак Дума так і не стала більш-менш повноцінним парламентом, перетворившись на говорильню – часом досить гучну і скандальну, але позбавлену влади.

Гідними учнями Петра Столипіна стали більшовики. Спершу вони захопили мандатну комісію ІІ всеросійського з’їзду совєтів, тим самим одержавши можливість «відфільтрувати» небажаних делегатів і визнати повноваження «у дошку своїх».

Без такого кунштюка навряд чи з’їзд призначив би уряд Леніна-Троцького. Але навіть «свої» дали цьому урядові лише тимчасові повноваження – до скликання Установчих зборів, яким він мав передати всю повноту влади. Як відомо, більшовики та їхні союзники програли вибори на ці збори й опинилися там у меншості; тоді вони просто розігнали тих, кому були підзвітні.

А далі були змінені правила виборів до совєтів – так, щоб «пролетарські кадри» та сільська голота мали в них беззаперечну перевагу. За Конституцією Російської Федерації 1918 року, виборчих прав були позбавлені «нетрудові елементи» та «прислужники колишнього режиму» - загалом понад 5 мільйонів осіб, тобто кожен десятий дорослий на тодішній території під більшовицьким контролем.

А на Всеросійський з’їзд совєтів депутати обиралися за дуже хитрою системою: з представників міських совєтів – 1 депутат на 25000 виборців (тобто пролетарів), з представників губернських з’їздів (переважно від селян та мешканців малих містечок) – 1 депутат на 125000 жителів (включно із немовлятами та позбавленими виборчих прав). В підсумку приблизно 10 селянських голосів дорівнювало 1 робітничому.

Якщо ж врахувати, що позбавленими виборчих прав виявилися передусім найосвіченіші прошарки населення, а на сторожі «правильних» виборів стояла ВЧК, то більшовики одержували додаткові можливості для маніпулювання результатами голосувань. Якщо ж до совєтів потрапляли депутати від «контрреволюційних» і «дрібнобуржуазних» партій (себто соціалісти небільшовицького ґатунку, то цих депутатів просто «відкликали» або розпускали відповідні совєти, створюючи замість них у містах – ревкоми, у селах – комнезами.

Кілька років навіть за такої системи «дрібнобуржуазні» партії ще якось намагалися боротися за вплив на маси і за місця в совєтах, але на початку 1920-х більшовики унеможливили участь представників цих партій у представницькій владі, одночасно заборонивши існування фракцій та ідейних платформ у власній партії.

Проте ще тривалий час в СССР існували нерівне представництво різних класів у совєтах та велике число громадян, позбавлених виборчих прав. І тільки під час Великого Терору Сталін подарував народу «загальне виборче право» - тобто кожен отримав змогу «обрати» під наглядом НКВД одного депутата з одного-єдиного кандидата від «непорушного блоку комуністів та безпартійних».

Учнем особисто Леніна та прихильником багатьох більшовицьких методів був Беніто Муссоліні. Він очолив італійський уряд 29 жовтня 1922 року і швидко почав установлювати в країні «порядок». У грудні того ж року була сформована Велика фашистська рада, яка складалася з особисто призначених прем’єром членів. Поки що вона діяла дорадчий орган.

 Навесні 1924 року на парламентських виборах завдяки брутальним фальсифікаціям і прямому насильству над виборцями фашисти отримали 355 депутатських мандатів, іншим партіям дісталося лише 176 місць. Запекла боротьба фашистської партії з опозицією точилася весь цей рік, який закінчився арештами незалежних журналістів, закриттям опозиційних газет та розпуском 150 «підривних» організацій. На початку наступного року з ініціативи дуче підконтрольний йому парламент видав низку «надзвичайних законів», які мали наслідком ліквідацію демократичних інститутів.

Поділ законодавчої і виконавчої влади було зведено нанівець, оскільки уряд отримав право видавати закони навіть без формальної згоди парламенту. Всі партії, крім фашистської, офіційно були заборонені лише в 1928 році, хоча де-факто Італія стала однопартійною державою з 1925 року. У травні 1928 року починається «Реформа політичного представництва» - парламент ухвалює новий закон про вибори, відповідно до якого число виборців, що мають право брати участь у голосуванні, істотно зменшується; у виборах 1929 року бере участь тільки одна партія.

Висування кандидатів могли здійснювати «визнані законом профспілки» (800 кандидатів), а також «визнані законом юридичні особи та асоціації… за умови, що вони мають національне значення або переслідують цілі культури, виховання, взаємодопомоги і пропаганди» (200 кандидатів). З цієї тисячі кандидатів Велика фашистська рада на свій розсуд складає список із 400 осіб, який після опублікування виносився на голосування (фактично – на плебісцит).

Якщо не менше половини голосів учасників виборів було подано за список, то всі 400 кандидатів вважалися обраними. В результаті на «виборах» 24 березня 1929 року владна фашистська партія отримала 98% голосів (при явці 90%) і всі 400 мандатів. А на «виборах» у березні 1934 року фашисти домоглися 99,85% всіх голосів (при явці 96,30%.) – і ті самі 400 мандатів. Сама ж Велика фашистська рада офіційно перетворилася на вищий конституційним орган держави. Тільки Муссоліні міг скликати її і визначити її порядок денний…

У свою чергу, Адольф Гітлер учився (щоправда, заочно) й у Леніна, й у Муссоліні. 1932 року йому стало зрозуміло, що НСДАП, попри істотне зростання свого впливу, ніколи не завоює більшість у Райхстагу, щоб одноосібно сформувати уряд (на виборах 6 листопада 1932 року партія здобула 33,1% голосів та отримала 196 депутатських місць з 584). Тому Гітлер погодився на коаліцію з консерваторами за умови що саме він стане канцлером; крім нього, нацистами були тільки двоє з одинадцяти членів призначеного президентом фон Гінденбургом 30 січня 1933 року уряду. Але контроль за поліцією опинився в руках НСДАП. Це дозволило перетворити штурмовиків (СА) на «допоміжну поліцію» і влаштувати терор політичним опонентам.

А тут іще й дуже своєчасний підпал Райхстагу божевільним комуністом Ван дер Люббе (чи тільки ним самим, чи йому «допомогли» нацисти?). Але, попри всі преференції, які де-факто мала на виборах 5 березня 1933 року внаслідок запроваджених після підпалу Райхстагу істотних обмежень громадянських прав і свобод, НСДАП набрала менше, ніж очікували її вожді, – 43% голосів, що дало 288 депутатських місць із 647. І навіть із своїми союзниками з Німецької національної народної партії нацисти ледь нашкребли просту більшість (340 мандатів), але не отримали більшість конституційну.

І тоді були використані випробувані вже в Росії та Італії методи «коригування» народного волевиявлення. Першим кроком стало анулювання мандатів комуністів, другим – арешт цілого ряду соціал-демократичних депутатів. Завдяки цьому нацисти одержали абсолютну більшість. Третій крок – вичавлений з Райхстагу, оточеного штурмовиками й есесівцями, закон «Про надзвичайні повноваження», який «тимчасово» передав законодавчі функції урядові Адольфа Гітлера.

Ці три кроки були здійснені негайно, впродовж березня 1933 року. Четвертий крок – заборона 22 червня того ж року Соціал-демократичної партії за «зраду вітчизни». Четвертий крок – розпуск 14 липня всіх політичних партій Німеччини, крім НСДАП. І, нарешті, п’ятий крок – «вибори» 12 листопада до Райхстагу, на яких фігурував виключно список НСДАП. За цей список «добровільно-примусово» під наглядом СА та СС проголосувало 92,11% виборців.

Після цього були й інші, не менш зразково-показові ситуації, в яких та чи інша «партія влади» так «чистила» парламент і перевлаштовувала виборче законодавство, що її монополію на керування державою після цього вже ніхто не міг заперечити.

Сергій Грабовський

Кремль нагородив свого агента

Президент Росії Медведєв нагородив нардепука Вадима Колєсніченка (фракція Партія регіонів) орденом Дружби. Текст відповідного указу розміщено на сайті Кремля. Відповідно до документа, В.Колєсніченко нагороджений «за великий внесок у розвиток культурних зв`язків з Росією, збереження російської мови і російської культури».

Чим же відзначився Колєсніченко? «Каноническое Православие - основа славянского единства», "Мы видим свиное рыло "оранжевой" демократии", «Отношение к русскому языку переходит в расизм и ксенофобию» - це лише заголовки коментарів та публікацій «регіонала» - орденоносця, які дають змогу чітко уявити собі спрямованість діяльності цього апологета путінізму в Україні.

В квітні цього року Колєсніченко разом з московським Фондом стратегічної культури розпочав акцію «Бороться, чтобы остаться русским». Мета акції – юридичний «захист» прав російськомовних громадян України. Таким чином, Колєсніченко допомагає Кремлю роздмухувати антиукраїнську істерію на тему: «етноцид русских в Украине».

Інтернет-ресурс «Фонду стратегічної культури», редактором якого є Колєсніченко, поступово перетворюється на рупор антиукраїнської пропаганди. Статті на кшталт «Об украинском некрофильстве, или Фобия президента Ющенко» або «Мазепа-Иуда и современные мазепинцы» становлять 99% наповнення цього електронного видання.

Не оминає Колєсніченко й русинської проблематики, друкуючи інтерв’ю та статті провокатора Д.Сидора, а також передовиці про «героїчну» боротьбу «русинів» за свою незалежність. А 19 грудня «Фонд стратегічної культури» в Ростові-на-Дону проводить «Міжнародну науково-практичну конференцію «Геноцид і культурний етноцид русинів Карпатської Русі (кін. ХІХ – поч. ХХІ ст.)». Отже, орденоносець Колєсніченко бере активну участь у розчленуванні України та підігріванні сепаратистських тенденцій. Колєсніченко має давній стаж сепаратиста, адже саме він став ініціатором проведення ряду українофобських збіговиськ в Сіверодонецьку.

Таким чином можна підсумувати, що для Кремля є другом лише ті громадяни України, які паплюжать власну історію, воюють з державною мовою та розривають Україну на шматки. Саме таким є і Колєсніченко, який замість того, щоб сидіти у тюрмі за антиукраїнську діяльність, розгулює в будинку під куполом і приймає закони для занадто вже терпеливих українців.

http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=1457
Страницы:
1
2
3
4
5
6
8
предыдущая
следующая