хочу сюда!
 

Катюша

30 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 35-85 лет

Заметки с меткой «ефективність»

Приватбанк може стати багатший.

.

Просто потрібно повиганяти усіх росіян з банку…Тихенько збагрити.

Вони ж генно – криворукі. І портять усю роботу. Подивіться у росії – як у тих криворуких як не падае, то горить щось весь час і не можуть потушити і більше, - не здатні наперед забезпечити пожежну безпеку….Навіть ракети падають, що там казати про просту працю…

У Приватбанку тисячі криворуких менеджерів із російськими прізвищами – Куликова, Воробйов, Фурман, Олийнік, Петухов, - все це роспрізвища. І усе це – генно криворукі. Така Природа…

Виглядають вони старательно – але ця вся старательність направлена не на роботу, а на виправлення помилок власних, допущених під час роботи…

.

Це ж не е позитивний рух – на чітке виконання обов’зків безпомилкове, не напрягаючись.

Це ж не рух до власного збагачення. Бо коли криворуке Весь час переробляе заново та щось підлаштовуе, ремонтуе, - так далеко не заїдеш і не заробиш щось…

Це не е рух заради компанії, заради ії збагачення.

 

.

Навіщо розумні компанії криворукі?? Без них, сплавивши їх чистити корівники, або чистити взимку сніг, -  точно можна збагатіти.

.

До речі, Фурман або Олійник – прізвища виглядають наче еврейські, - НІ, це теж, - росіяни…)))) як не дивно.

.

Навіщо на підприємстві ( у фірмі) – криворукі?

 

Без криворуких росіян – менеджерів  – можна стати багатше у декілька раз!!

 

Приватбанк м0же сильн0 збагатіти. Вигнавши «працівників» з російськими прізвищами.

.

Якщ0 не зрозуміло – читайте ще раз. Аргументи там.

Це стосуеться і мільона інших фірм в Україні...просто Приват самий передовий і самий толковий і конкретний.

.

- а вик0ристати цю Пораду може любий. до кого дійде. Або хто зацікавлений в еффективності бізнесу та в грошах. В Прибутку.

Українські енергоновини..

Изображение
Влада столиці заявляє про ажіотажний попит на гранти від міста на енергозберігаючі заходи. Вже 73 ОСББ і ЖБК подали заявки на участь в програмі «70 на 30», за якою 70% робіт оплачує місто і 30% – мешканці. Торік бажаючих було тільки 16 (виграли конкурс 13 учасників).
За словами заступника голови Київської міськдержадміністрації Петра Пантелєєва, на виконання зобов'язань міста буде потрібно 40 мільйонів гривень. Оскільки з початку року на програму було виділено тільки 20 мільйонів гривень, доведеться терміново збільшувати грошовий фонд.
Члени ОСББ і ЖБК в основному звертаються за фінансовою підтримкою своїх проектів по заміні вікон і дверей в під'їздах, освітлення (на енергозберігаюче), утеплення фасадів, модернізації будинкових мереж, реконструкції теплових пунктів. 

Изображение
Нові джерела енергопостачання стають дедалі популярнішими й в Україні. Незалежність від комунальних служб проголосив один із жителів селища Березівка, що на Київщині.
Вижити в чистому полі. Таке завдання постало перед Станіславом, коли він вирішив разом зі сім'єю переїхати у селище Березівка, що на Київщині. Каже, на місці, де зараз стоїть будинок, був пустир: ні світла, ні води. Зробив усе власноруч.
Киянин встановив у себе вдома вітряк та зекономив на електроенергії понад 300 кВт у місяць. А ще господар поставив сонячні батареї. Тепер дім виробляє набагато більше енергії, ніж споживає. «Сонячна» система виробляє 500-600 кВт в місяць. У будинку також є енергозберігаючі лампочки, холодильник класу А+, і навіть термопот.
За таку автономну систему господар виклав 10 тисяч доларів. Проте, для Станіслава головне – енергонезалежність. На досягнутому господар будинку зупинятися не збирається.


Изображение
Команда українських інженерів розробила унікальний котел "Розумне тепло". Всередині котла знаходяться чіпи, які постійно вирішують математичні задачі і при цьому виділяють велику кількість тепла.

Чіпи, встановлені у котлі, є серверами децентралізованої мережі. Цю мережу використовують люди з усього світу для передачі один одному важливої інформації в зашифрованому вигляді. Щоб ця інформація не потрапила в руки хакерів або бізнес-конкурентів, вона повинна бути добре зашифрована і передаватися тільки в рамках децентралізованих мереж, що володіють достатньою потужністю, щоб протистояти атакам хакерів. Наприклад, відомий месенджер Telegram працює на подібних принципах.

Обчислення допомагають підтримувати мережу в роботі, тому її користувачі платять невеликі комісії всім, хто приєднався до підтримки (іншими словами - майнінг). Зазвичай ентузіасти нових технологій просто встановлюють ці чіпи для обчислень у себе вдома. Команда "Розумне тепло" спробувала використовувати тепло, яке виділяється при обчисленнях, для обігріву житла. Тому котел не тільки обігріває будинок, але і "сам заробляє гроші". По факту це не зовсім нагрівач. Але його зробили ще і нагрівачем. Від котла просто проводяться труби до батарей, тепло-вентиляторів чи для гарячого водопостачання.

Чому ми працюємо більше, ніж потрібно

Нові технології змушують людей працювати в будь-який час. 

Можливість попрацювати з планшетом в кафе, капсула сну в офісі і чат з колегами в мобільному мессенджері, здавалося б, повинні зробити роботу більш комфортною, але це зовсім не так. Завдяки інтернет-технологіям працівники тепер на зв'язку майже цілодобово. Сидячи на пляжі, люди перевіряють пошту. А ледве прокинувшись, відкривають папку повідомлень Facebook. За даними Pew Research Center, 35% співробітників визнають, що нові технології збільшили тривалість їх робочого дня.
 
«Гнучкий графік роботи» у багатьох вакансіях означає зовсім не можливість раніше піти з офісу на фітнес або сходити на денний сеанс в кіно. Як правило, це означає необхідність працювати над проектом по 12-14 годин на добу, затримуючись на роботі допізна. 
 
 
 
Смертельно працьовиті
 
Поки  роботодавці згадують в оголошеннях «ненормований робочий день» і необхідність постійно бути на зв'язку, американські компанії вже вираховують втрати від можливого введення нового закону про переробки. За нинішніми правилами, вони зобов'язані платити за наднормативні робочі години тільки тим працівникам, які отримують менше 23660 доларів на рік, або 455 доларів на тиждень. Цього літа норматив можуть переглянути, піднявши планку до 50 тисяч доларів на рік.
 
Щорічно в Японії сотні людей вмирають від причин, так чи інакше пов'язаних з переробками (у цього явища навіть з'явилася назва - «Кароса»). У цій країні найбільш поширена практика позаурочної роботи: 22% зайнятих в економіці працюють по 50 годин на тиждень, замість повноцінної відпустки тут воліють брати неоплачувані вихідні або тільки частково використовувати належні відпускні дні.
 
 
 
Нещодавно уряд Сіндзо Абе прийняв закон, що звільняє високооплачуваних співробітників від необхідності засиджуватися допізна. У країні, де сон на робочому місці і догляд з офісу опівночі вважається проявом старанності, тепер можна буде «працювати на результат». Ті, хто закінчує роботу швидше, зможуть піти додому раніше або, навпаки, прийти в офіс пізніше.
 
Кар'єрний трудоголік
 
Але законодавчі ініціативи не допоможуть, якщо компанії самі мотивують співробітників затримуватися на роботі і залишатися завжди на зв'язку. Найчастіше такі переробки ніхто не оплачує, люди по своїй волі працюють більше домовленого часу з таких причин.
 
 
 Багато хто вважає, що, залишившись в офісі допізна, можна більше встигнути. Це правило може працювати в галасливих оупенспейсах: рано вранці або пізно ввечері тут дійсно простіше зосередитися на складному проекті і нарешті завершити його. Але неможливо весь час обманювати біологію: тривале перебування в офісі може негативно позначитися на здоров'ї.
 
 Менеджери самі часто засиджуються на роботі і тим самим мотивують людей працювати довше. У таких компаніях співробітник йде з роботи о 7 вечора під осуджуючими поглядами колег.
 
 Люди вважають, що для просування по службі треба старанніше працювати, а найкращим доказом старанності їм здається переробка.
 
 Цифровий етикет ще не до кінця сформувався, тому, отримавши повідомлення по роботі в позаурочний час, співробітник не знає, коли варто на нього відповідати, і часто вирішує зайнятися цим питанням прямо тепер.
 
 
 
Справи почекають
 
Джо Степлс, фахівець з маркетингу Workfront (ця компанія вже 15 років навчає корпорації працювати ефективніше), вважає, що можна вирішити проблему переробок, змінивши культуру в колективі.
 
Щоб працювати менше, але краще, вона радить відмовитися від статусних зустрічей, де по суті нічого не вирішується, обговорити зі співробітниками їх час роботи, запитавши, чи не потрібна комусь допомога, дати їм інструменти для підвищення ефективності, сфокусуватися на результатах роботи, а не на часі, проведеному в офісі. «І не живіть у своєму смартфоні, - радить вона, - ви зможете відповісти на важливі листи, коли повернетеся в офіс».


7381АК

Люди не довіряють цій владі – експерт

Від блогера.   Думка цього фахівця особливо показова. Адже Євген Копатько не лише *донецький*, а й один з тих, хто не соромився визнавати свою прихильність до провідних політиків свого регіону. І при цьому досить послідовно відстоював необхідність відповідальності будь-якої влади перед виборцями.     Соціолог Євген Копатько вважає, що однією з головних проблем України є те, що люди втрачають довіру до інститутів держави. Про це він сказав під час прес-конференції, передає кореспондент УНН. "У нас є недовіра суспільства до влади і немає діалогу влади з суспільством", - зазначив експерт.

За його словами, в Україні вперше за всю історію є абсолютна вертикаль влади: Президент, Кабмін, парламент, губернатори. "Що є позитивним, це те, що вона є, що вона не конфліктна", - наголосив експерт.

Але, за його словами, ця влада неефективна з точки зору можливостей.

Водночас він наголосив, що сьогодні у країні спостерігається дуже тривожна тенденція: люди втрачають довіру до інститутів держави. І це важливо. "Піде ця влада, пішла минула влада. Хто прийде їм на заміну? Давайте поставимо це конкретне запитання", - зауважив експерт.

"Доки не буде діалогу влади та суспільства, це стосується будь-якого політичного режиму… Доки це не станеться, нам буде дуже складно щось робити в суспільстві. Ми дуже вразливі ззовні. І для того, щоб ми стали консолідованою країною, ми маємо домовитися всередині. Тоді нам легше буде розмовляти із зовнішнім світом", - додав він.

Буржуазний націоналізм

Олексій Сокирко  

Середній клас європейських країн обрав для себе не класову, а національну ідентичність і став опорою для розвитку держави. Будівничі незалежної України традиційно нехтували ним
Матеріал друкованого видання
№ 20 (185)
від 19 травня
«Український тиждень»

Вектор суспільного та економічного розвитку європейських суспільств ось уже понад два століття визначається ступенем успішності його серцевини – середнього класу. Він став не лише промотором технологічних та економічних зрушень, що поставили європейську цивілізацію в центр всесвіту, а й будівничим сучасних національних держав. Нині майбутнє середнього класу в Україні викликає серйозне занепокоєння, як і доля її суверенітету та національної ідентичності.

«Свобода і власність!»

Сучасний тип національної самоідентифікації європейських народів, поява на політичній карті низки нових національних держав – усі ці явища родом із ХІХ століття. Тріумфальна хода національних відроджень колись бездержавних та упосліджених «маленьких» народів за своїми масштабами й значенням анітрохи не поступалася соціальним і економічним трансформаціям модерного світу: соціальним, промисловим і технологічним революціям.

Речником більшості змін виступала нова буржуазія, яка стрімко розросталася кількісно і якісно.

Необхідність соціальних та економічних змін у розумінні провідників національного відродження Угорщини тісно пов’язувалася з проблемами становища мадярів. Ідеолог угорського руху Іштван Сечені (1791–1860) у 1830–1833 роках опублікував три політичні памфлети, адресовані угорському дворянству, котре вважало себе оберігачем старожитніх мадярських цінностей і прав, у яких обстоював переваги вільного ринку як знаряддя відродження нації. Він пропонував зробити землю і працю ринковими товарами, пожвавити кредитування, зовнішньоторговельні відносини, паралельно покращуючи освіту та міжстанові стосунки. 

Сечені та його однодумці заходилися довкола конкретних ініціатив, від фінансування товариств із підтримки угорської мови та літератури до розвитку пароплавства, створення першого комерційного банку й національного клубу. Найамбітнішим і водночас найзнаковішим проектом Сечені стало будівництво мосту між старою столицею Будою, осідком мадярських королів, та новочасним районом Пештом, населеним підприємцями й комерсантами, що сполучив їх у цілісний організм – Будапешт. Він став наочним поєднанням національних цінностей і традицій із тріумфом середнього класу, який відтепер перетворювався на їхнього речника.

Ініціативи Сечені покликали до життя радикальнішу генерацію політиків, які вимагали парламентарних свобод і національної автономії, спираючись, утім, на гасла своїх попередників «Свобода і власність!». Очільник радикалів, молодий юрист і письменник Лайош Кошут (1802–1894) під час революційної «весни народів» 1848 року став прем’єр-міністром і правителем-президентом Угорщини. Дедалі більшу вагу національної буржуазії, котра активно переймалася захистом свого економічного становища, використала угорська інтелігенція для оборони національних прав мадярів. Успіхи аграрного капіталізму та індустріалізації спільно з агресивною культурною політикою інтелігенції сприяли досить швидкій мадяризації економічно сильних німців та євреїв. Якщо за часів Сечені Будапешт був переважно німецькомовним, то на початку ХХ століття до 90% його населення вже розмовляло мадярською. У період післяреволюційної реакції угорці вперто бойкотували вибори до загальноавстрійського парламенту, домігшись зрештою 1867 року федеративного статусу в межах Австрійської імперії.

Чеський рецепт

Особливості національного відродження чехів, позбавлених Габсбурґами власної державності ще в XVII столітті, багато в чому визначали успіхи промислової революції. У добу романтизму питання національної самоідентифікації хвилювали хіба що вузьке коло професури та інтелігенції, які займалися історичними та фольклористичними студіями, написанням підручників. Промисловий переворот, що вивів Чехію на перші позиції в Австрійській імперії, сприяв збільшенню соціальної мобільності, розвитку транспортної мережі та поширенню освіти. Тоді як велика буржуазія мала переважно німецьке походження, дрібні та середні підприємці були чехами, інтенсивно зрощувалися з молодою інтелігенцією. За відсутності власного представництва в органах влади чехи зосередили зусилля довкола освіти та економіки, попервах зберігаючи лояльність до Відня.

Збільшення економічної потуги, що протегувала національному рухові, відбувалося в сільському господарстві та харчовій промисловості, передусім цукроварінні. 1865 року було засновано перший чеський кредитний банк, а вже з початком наступного століття тамтешні комерційні фінустанови відігравали провідну роль у процесах індустріалізації регіону та підтримці національних партій. Розвиток міст і зростання промислового потенціалу тягли за собою і трансформацію національного складу: співвідношення міського населення з постійним приєднанням до лав пролетаріату вчорашніх селян і чехізацією євреїв поступово змінювалося на користь чехів.

Польсько-українські манівці

«Побуржуазнення» і національне відродження більшості поляків та українців, котрі проживали в кардинально відмінній за політичним та соціально-економічним характером Російській імперії, відбувалися за іншим сценарієм.

Польський варіант був дещо сприятливішим та оптимістичнішим. Друга половина XIX століття минула для поляків під знаком інтенсивних економічних змін: будівництва залізниць, розвитку текстильної, харчової, вугільної промисловості. Підприємець став вірним союзником політичної еміграції та лідерів національного руху. Після поразки чергової революції 1863-го національна буржуазія спрямувала свою енергію на соціальну та економічну активність, сформувавши програму «органічної праці». Її метою були індустріалізація, освіта та підвищення добробуту нації. Буржуазний життєвий уклад з опертям на власні економічну самостійність та цінності активно пропагувався в періодиці та красному письменстві. Яскравим представником цієї ідеології в літературі став всесвітньо відомий Болеслав Прус (1847–1912), який вивів у образі головного героя «Ляльки» Станіслава Вокульського типаж національно свідомого буржуа.

Український контекст був менш втішним. Курс на русифікацію міст, регулювання торгівлі та виробництва співвідносно із соціальним статусом підприємців, який сповідував російський уряд у першій половині ХІХ століття, практично не залишав шансів для зростання власне українського бізнесу. Найбільше можливостей із фінансового та юридичного погляду для розвитку виробництва мало дворянство, яке дуже швидко русифікувалося. У соціальному плані буржуазія в Росії до реформ 1860-х років не становила окремої соціальної групи. Фіскальна та адміністративна політика імперії взагалі дбала про те, щоб мінімізувати можливості для розвитку середнього класу, що цілком узгоджувалося з антиліберальними настроями її еліт.

Феномен українського підприємництва заявив про себе досить пізно: у період промислової революції, але не в дрібному та середньому бізнесі, а у великому. Цукрові магнати з українськими прізвищами на кшталт Харитоненків, Симиренків або Терещенків не завжди мали власне українську ідентичність, цілком комфортно почуваючись у «русском міре». Виняток становив хіба що філантроп та українофіл Василь Симиренко (1835–1915), який фінансував українські видання, наукові проекти й навіть політичну еміграцію. Та більшість українських корифеїв національного відродження сахалися українських «чумазих», вбачаючи майбутнє нації в селянстві. Загравання із селянщиною та замилування селом підклали міну сповільненої дії і під сам національний рух. Замість того щоб спрямовувати потік селян-переселенців до міста й працювати над підвищенням його культурного рівня, залучаючи на бік української справи, громадівці й народники опосередковано сприяли зросійщенню міста...

Короткозорість борців за національне визволення, котрі не розуміли стратегічної важливості прищеплення своїх ідей середньому класу, стала однією з причин їхньої поразки. Адже середній клас є природним союзником національного розвитку. Марксисти цілком справедливо схрестили націоналізм із епітетом «буржуазний». Справді, дедалі міцніший середній клас обрав для себе дороговказом не вузькосоціальну ідентичність, а саме національну, поширюючи її вплив на решту суспільства.