«Не всегда полезно, но и не совсем бесполезно», – это мантра, объясняющая суть «чиндогу», японского искусства создания туфель на шпильках со встроенными зонтиками, причудливых салфеток для поедания спагетти, клей-карандашей, заполненных сливочных маслом и прочих невероятных вещей.

[ Читати далі ]

Коротко про манга

Слово «манга» доволі багатозначне. Це і політичні карикатури в газетах, і досить популярні в усьому світі японські мальовані мультфільми. Але для японця це, перш за все, комікси. 4,5 млрд. одиниць книжково-журнальної продукції друкується в Японії щороку. Чверть цього числа – це комікси, що видаються у вигляді журналів або книг. Десятки видавництв щотижня постачають на книжкові ринки яскраві журнали, що за товщиною конкурують з телефонними книгами. Кожен з них містить по 10-15 різноманітних історій, які друкуються з продовженням у кожному наступному номері. Значна їх частина розрахована на дитячу аудиторію. Є комікси для хлопчиків, і комікси для дівчаток. Їх зміст помітно різниться. Разові тиражі найпомітніших з них досягають 3-5 мільйонів. Проте, також є манга для юнаків та дівчат, чоловіків і жінок. Також є десятки спеціальних видань, що присвячені науковій фантастиці, пригодам із життя роботів, космонавтів або гангстерів, уфології, демонології, азартним іграм, спорту... Манга, що користується попитом, видається у вигляді книг (нерідко серіями у 10-20 томів), що розходяться країною десятками мільйонів примірників. А на основі кращих з них створюються багатосерійні мультфільми аніме. Півстоліття тому комікси видавалися лише для дітей. Дорослі ж надавали перевагу газетам і книгам. Зараз же у світ манги втягнулося практично все доросле населення країни. Журнали коміксів можна зустріти скрізь. Десятки назв на вибір пропонують книжкові магазини і газетні кіоски. Для тих, хто не уявляє ночі без улюбленого чтива, цілодобово працюють книжкові автомати з продажу манги. Якщо виходити з того, що в країні щорічно видається понад мільярд екземплярів манги, то на кожного дорослого і дитину припадає по 10 журналів, а на родину – 27. Проте самі лише ці цифри ще не відображають масштабів повального захоплення коміксами. Бо багато хто, прочитавши свіжий випуск, залишає його на задньому сидінні автобуса, на багажній поличці потяга, на столику в кафе. І до покинутої манги одразу тягнуться руки нового читача. Нерідко можна побачити дорослого, який з захопленням гортає журнал для школярів. Опитування, які провели в ряді японських університетів, показали, що з десяти найпопулярніших серед студентів періодичних видань чотири належать до манги. Середньостатистичний читач «проковтує» мангу на 320 сторінок за 20 хвилин. Іншими словами, на кожну сторінку коміксів японець витрачає 3,75 секунди, встигаючи при цьому вловити прочитане досить добре. І справа тут не в якомусь особливому таланті. Просто японська манга помітно відрізняються від американських і європейських коміксів. Техніка створення манги наближена до японського кінематографу – принципи символізму, ті ж прийоми розкадрування, монтажу. Якщо американських художник прискіпливо проробляє всі деталі картинки, то для автора манги досить лише натяку. Запитально піднята брова героя говорить японському читачеві значно більше, ніж багатослівні коментарі в американському коміксі. Як і японська поезія, мистецтво манги тягнеться до цінностей несказанного. Час дії вони показують, наприклад, малюючи за спинами героїв сонце, що сходить чи заходить; місце дії – фоном, на якому відбувається подія; настрій – малюнком зламаної гілки, листка що падає, сльози, яка котиться по щоці. Тому японський читач не розглядає кожну картинку, вчитуючись у слова діалогу. Він пробігає поглядом по сторінці, сприймаючи її як єдине ціле, проковтує історію як порцію гарячої локшини – не жуючи. Вміння працювати не тільки з текстом, а й з зображуваним рядом, увійшло, можна сказати, в генетичний код японців. Бо вся історія цієї країни пов'язана з ієрогліфікою – писемністю, яка наближена до картинки набагато більше, ніж будь-яка азбука світу. Проте, феноменальна любов японців до манги пояснюється не тільки традиційним наданням переваги картинці над текстом. Манга відкриває японцеві вікно у нездійсненне. В бетонних лабіринтах урбанізованої Японії дітям не залишається місця для ігор. Манга дозволяє подумки насолоджуватись простором. Школа робить з дитини суворо стандартизовану деталь для конвеєра масового виробництва. В читанні коміксів молодь знаходить відповіді на питання особистості, яка пригнічується. Зайнятий з ранку до вечора в конторі або на виробництві дорослий японець у читанні манги шукає для себе можливістю розслабитись, помріяти про щось, не пов'язане з роботою. Манга для японців – не просто легке чтиво. Це наркотик, що затягує не гірше за героїн чи гашиш. Ось чому відкинувши щойно прочитаний журнал для дітей японець тягнеться до нового випуску манги, мріючи знову зануритись у світ фантазії. Феномен популярності коміксів в Японії привернув увагу видавців, які за своїми інтересами дуже далекі від створення розважального чтива. Першими нові прийоми освоїли історики, що створили шкільні підручники, зміст яких ставав досить доступним навіть для найтупішого. Потім у вигляді манги стали виходити і деякі книги на кшталт серії «Життя чудових людей». Легкість засвоєння матеріалу, який викладено у картинках, просто приголомшує. Враховуючи це, японські видавці почали видавати серію книг «основи економіки». Складні економічні поняття розкривалися художниками манга в конкретних ситуаціях як цікавий пригодницький сюжет. Будь-яку книгу з цієї серії можна перегортати за годину-дві. При цьому в голові залишаються чіткі формулювання економічних законів, схеми маркетингу, принципи взаємодії ринкових механізмів. Будівельна фірма «Тайсей» випустила для своїх робітників комікс-інструкцію із застосування нової технології в будівництві багатоповерхових будівель з залізобетону. Страхова фірма «Сумітомо» оформила у вигляді манги коментарі до важких випадків визначення величини страхових виплат при ДТП. А машинобудівельне підприємство «Марудзюн» скористалося послугами художників манга для створення нового каталогу запасних деталей. Психологи, вихователі і дослідники в один голос стверджують, що комікси здатні передавати інформацію набагато ефективніше, ніж «голий» текст. Манга виробляє у читачів здатність швидко схоплювати «суть» проблеми, не покладаючись на принципи лінійної логіки. Саме у манзі експерти бачать причини того, що юне покоління в Японії з таким успіхом оволодіває комп'ютерами і основами програмування.

1863 год. Йокогама. Некий голландский торговец со свежеприбывшего корабля проходит таможню. В числе декларируемых предметов — клетка с 1 (одним) живым тигром для киотского зверинца. Таможенники заявляют, что никаких тигров у них в списке налогооблагаемых товаров не числится, тариф они определить не могут, а значит не имеют права пропускать животное. Голландец в истерике. Во–первых, везти тигра обратно — это жуткий расход, во–вторых, сделка же сорвется... А таможенников заело настолько, что они даже на намеки о благодарности, безграничной в разумных пределах, не прореагировали. Купец в отчаянии потребовал голландского консула.

Явился консул, невозмутимый рыжий тип в пенсне, посмотрел на купца, на таможенников, на тигра и сказал, что таможенники в своем праве. Они не обязаны идти навстречу и вносить дополнения в тарифную политику. И поскольку корабль уже отошел с погрузки, купцу ничего не остается, как забыть об этих деньгах и выпустить тигра на свободу, раз уж прибыль из него извлечь невозможно.

— Как на свободу? — всполошились таможенники, — Где на свободу? Здесь?

— А где же? — поинтересовался консул, — Он же его за воротами не может выпустить, это же будет провоз в страну нерастаможенного груза. Только здесь.

— Да он же нас сожрет!

— Не знаю, он, по–моему, не голодный. И вообще его явно укачало. Но это не имеет значения. Право собственности священно и мой подопечный может распоряжаться своей, как ему угодно. В рамках японских законов, конечно. Но закон ему этого не запрещает, не так ли? Так что, я думаю, что мы пришли к совершенно легальному и взаимно приятному решению. Честь имею.

Японський дослідник Хітоші Катаока дослідив, що українська культура та фольклор значно давніші за російські. Думка «стороннього» ставить під сумнів традиційне уявлення про «старшу сестру»
          Хітоші Катаока, що був аспірантом кафедри фольклористики при Київському національному університеті ім. Шевченка, досліджує східнослов'янський фольклор більше 13 років. В Японії вважають, що для цього достатньо вивчити російські традиції та культуру, про українську культуру взагалі не згадують. І це, на думку дослідника, неправильно, адже «ставить воза перед конякою». Після того як Катаока більше 10 років досліджував російський фольклор та близько трьох років український, він дійшов висновку, що українська традиція є значно глибшою, старішою та містить дуже багато рис культури тих часів, коли євразійці ще мали ознаки єдиного народу.

          Спочатку Хітоші Катаока навчався на відділенні російської філології в Японії, а потім приїхав до Росії для того, щоб краще вивчити  мову і фольклор. Попри велике бажання молодого науковця поїздити російською глибинкою та послухати сучасні зразки народної творчості, в експедицію йому так і не вдалося поїхати. Можливо через те, що творчість а-ля Лесь Подерв'янський культурному японцю поки що була б незрозумілою.

          Через деякий час навчання у Москві та Санкт-Петербурзі Катаока помітив, що книги практично всіх серйозних дослідників мають посилання на українських авторів, науковців чи на збірники українського фольклору. Так з'явилася ідея поїхати в Україну, щоб вивчити питання глибше.

      Після приїзду та вступу до аспірантури Хітоші Катаока дізнався, що Костомаров є насправді українським ученим, а не російським, що до першого видання збірки казок сам Афанасьєв писав: «Шкода, що адресат зневажив українським оригінальним текстом», (що вказує на те, що ці казки мають українське походження). Квітка-Основ'яненко, Максимович, Рудченко збирали українські народні казки та висилали їх до фольклорних збірників, які виходили в Росії. Казки перекладали i вважали російськими. У 1858 році вийшли казки, які збирав Афанасьєв, а в 1869-му, які збирав Рудченко.

      Хітоші Катаока жив у Києві. Він добре оволодів українською, незважаючи на те, що лекції для іноземців в Україні читають російською. «Я щасливий чоловік, — говорив пан Катаока, — бо я зустрів Лідію Францівну (Дунаєвську, завідуючу кафедрою фольклористики — Авт.), яка і вчить мене української мови.

      За словами Хітоші Катаока, в російській культурі помітно великий вплив фінських та сибірських народів. А давньоруська культура, цілком можливо, була привнесена вихідцями з України-Руси, які подорожували, торгували чи переселялися з Русі на північ та північний схід. В українському ж фольклорі та культурі дослідник помітив дуже цікаві перегуки з японською традицією. До того ж, за словами Катаока, глибинні архетипічні уявлення та обряди, ті, які несуть на собі відлуння спільної євразійської традиції, збереглися в японському фольклорі, у Ведах (давньоіндійські книги) та... в українських обрядах та звичаях.

      Одним із таких мотивів є казка про витязя, народженого собакою. Цей сюжет сягає корінням ще часів тотемізму, коли люди вірили у те, що обожнювана тварина була засновником роду людей. Одним iз найдавніших тотемів на території Євразії були собаки (в іншій інтерпретації вовки чи лисиці). Відоме особливе ставленя кельтських племен до тотему собаки, а українські воїни-характерники вважали своїм покровителем вовка. У культурі слов'янських народів сакральність образу собаки-вовка-лисиці залишилися лише в Україні. На думку Катаока, це вказує на те, що українська культура є центром та коренем східнослов'янської культури. Інші тварини, яких поважають в Японії, — це жаба, журавель, бик, черепаха. А  синтоїсти мають у домі маленький храмчик для лисиці, яка (як і в східнослов'янській міфології) символізує розум, довголіття, а також є духом рису. В Азії лис часто вважається богом рослин.

      Інша ознака древності української культури — це збережена традиція поклоніння предкам. Це особливо дивно тому, що християнська традиція суворо боролася з цими язичницькими пережитками, наголошуючи на тому, що Бог є єдиним, а померлі не повертаються до нащадків, бо перебувають після смерті в пеклі або раю, залежно від земних діянь. Японська культура базується на синтоїзмі, вірі у те, що божественне розлито у природі та має безліч своїх проявiв. Можна сказати, що це своєрідний аналог язичництва. Японці вірять, що на великі свята (Новий рік, свято Бон) душі предків відвідують своїх нащадків. В Україні також існує традиція поминання, «підгодовування», задобрювання померлих на новорічні свята, Великдень, Зелені свята (так звана русалчина неділя). У фільмі «Тіні забутих предків» показано традицію закликати в старий Новий рік на кутю душі померлих; в японській культурі також існує традиція пропонувати ритуальну їжу з рису душам, які в певні дні приходять до свого дому.

      Одним із дуже древніх є звичай ритуального вбивства старих батьків. Сам звичай, зрозуміло, в традиціях цих народів не зберігся, проте у казках та в художній літературі почасти до цього сюжету звертаються. Так у одній iз новел Коцюбинського син вивозить свою матір на санях у засніжений ліс, а в творчості японських письменників часто  зустрічається сюжет, коли син відвозить своїх старих батьків у гори. Обов'язковим при цьому є мотив снігу.

      Язичники вірили також у божественну силу дерев. Відголосок цієї віри досі зберігся у японській традиції споглядання вишні-сакури. Катаока розповів «УМ», що основним у цьому своєрідному поклонінні є не естетичний аспект, а традиція вшанування предків, адже пелюстки є душами померлих родичів. Цікаво, що в Україні на Поділлі до сьогодні зберігся звичай садити вишні на цвинтарі. А в українській культурі ягоди вишні символізують кров, а тому й рід. Тож не дивно, що вишня так часто фігурує в українському фольклорі та художній літературі. Дерево життя досі вважається одним із найвагоміших символів японської культури. Катаока був просто шокований, коли в експедиції до Карпат побачив, що деякі селяни над дверима, просто на даху прив'язують ялинку. За його словами, це віра в те, що через священне Древо життя божественна енергія сходитиме на хату, на родину.

      Традиція очищеня через вогонь і воду є дуже давньою та характерною не лише для української чи японської культур. Проте свято Івана Купала досі, після більш як тисячолітнього існування християнства в Україні, є актуальним і сьогодні, тобто має дуже міцне коріння. Саме в купальському ритуалі найбільше колись магічних, а нині традиційних обрядів пов'язано з водою і вогнем. В Японії жінки у день літнього сонцестояння також ходять до річки і роблять подібні до давньоукраїнських ритуали. Схожi обряди є хіба що в Китаї, але в інших народів, за словами Хітоші Катаока, немає.

      Також особливою як в Японії, так і в Україні була символіка порогу. Виявляється, що начебто сучасний звичай, коли щойно одружений чоловік заносить свою наречену-дружину в хату, переносить через поріг, містить глибоку символіку. Поріг є межею, символічним місцем. Колись у давній Україні, так само як у Японії та Ірані, у весільній церемонії був звичай запалювати вогонь на порозі, через який наречені мали перестрибнути. Поріг вважався місцем, близьким до домовика. А жінки в давній Україні та Японії ховали під порогом дитину, якщо вона народжувалася мертвою. Також у Японії збереглася традиція обсипати молодих на весіллі та небіжчика під час похоронів зерном (у нас пшеницею, в Японії — рисом).

      На те, що між Руссю та Японією були якісь історичні зв'язки, вказує також повір'я, що колись, у давні часи, в японську провінцію Хоккайдо переселилася група українців. Як доказ цієї, досить малоймовірної версії, Катаока каже, що костюм нареченої в цій провінції є практично копією галицького костюму нареченої. Цікаво, що кілька сторіч між Японією і Китаєм йшла війна за скіфських коней, тому якісь впливи праукраїнської культури здійснювалися і на японську культуру.

      В Україні Японію вважають патрiархальною країною, в якій люди значною мірою зуміли зберегти свої традиції. Проте Хітоші Катаока лише сумно зітхає у відповідь на це питання. Він вважає, що традиції в Україні збереглися краще, що у нас частіше можна побачити людину, вдягнену в традиційний народний одяг, тоді як у Японії кімоно коштує дуже дорого, його одягають лише на традиційні свята і передають своїм дітям у спадок. Катаока турбує те, що Японію у світі часто вважають такою собі «собачкою Америки» і що японці дуже легко переймають європейські звичаї. Виявляється, що в Японії можуть вінчатися в католицькому храмі, періодично відвідувати буддійський, а дитину взагалі не прилучати до певної релігії. Вона визначиться сама, «ким бути», коли підросте. На думку Хітоші Катаока, зараз і Японія, й  Україна намагаються віднайти своє місце у світі. І відповідь на це гіперважливе питання треба шукати не у сучасній геополітиці, політичних «розкладах» чи економіко-енергетичній кон'юнктурі. Японець, який щиро зацікавився Україною, переконаний, що лише минуле може дати відповіді на те, яким буде майбутнє країни.

...Японську) У Львові буде часточка золотої, запрезентована нащадками самураїв. І знову солодке слово "халява"


Деякі деталі:
10.09 Будо фестиваль Зможе кожен Fest
Парк культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького, початок о 13:00

14.09 Японські казки. Презентація першого українського видання казок Кендзі Міядзава "Ресторан, де виконують побажання". 
Книгарня Є (пр. Свободи, 7), початок о 18:00

18.09 виставка бонсай. Виставка приватної колекції бонсай у Ботанічному саду.
Ботанічний сад ЛНУ ім. І.Франка, вул. Черемшини, 44, початок о 14:00

18.09 шьогі та японські іграшки. Милуючись прекрасним бонсаєм, ви зможете також долучитись до світу традиційних японських іграшок, а також навчитись грати в шьоґі.
Ботанічний сад ЛНУ ім. І.Франка, вул. Черемшини, 44, початок о 14:00

25.09 оргінамі. Майстер-клас для дітей та дорослих від Nihonbu. 
Перша Львівська Медіатека, вул. Мулярська 2а, 16:30

01.10 Шякухачі. Концерт Un Ryu, традиційна японська флейта.
Органний зал при Домініканському соборі (вхід через Музей Історії релігії) пл. Музейна, 1, 16:00 

В програмі можливі зміни. Вхід вільний.

Більш детальніш отуточки.

[ Читати далі ]

Ось які люди, виявляється, розумні! Ті, хто здатний перевезти плотом з одного берега ріки на інший групу людей з певними обмеженнями.
Власне сам тест
Кажуть, що такий тест складають претенденти на роботу в японські IT-компанії. Час на розв'язання дається 15 хв максимум.

Місце там мені не світить) Мені знадобилося  22-23 хв.
Сюди не входить час, протягом якого я розбирався, як діє тест, і хто там є хто.



           Мабуть тест було розраховано на те, що людина мимоволі схильна буде керуватися правилами, тобто встановленими обмеженнями, а не знаходити правильну послідовність простим, машинним, можна сказати, перебором варіантів перевезення. Останнє було б швидше. І тест це допускає.