хочу сюда!
 

маргарита

40 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 35-48 лет

Заметки с меткой «тайга»

Пациент умирает ,но ситуация "под контролем"

 Больше всего меня раздражают фразы которые приходят к нам в обиход из Голливудских фильмов.
Теперь вот это самое идиотское-"ситуация под контролем" полюбилось политикам.
 Что значит по большому счету "под контролем"?
 Все так к примеру, если дело раскрыто и преступники пусть не задержаны,но их поимка это дело пары-тройки дней. Можно смело сказать "под контролем" если пожар потушен, ну или будет потушен через несколько часов.
 Который день слежу за информацией о пожарах в тайге ,и все это время "ситуация под контролем" ura

Алтай ІІ

(частина друга)

      Думаю, варто більш-менш детально описати місце що на 2 тижні стало табором для фестивалю. По-перше - це тайга, хоч широтно місцина десь іде поряд із нашою, однак висотна поясність і розташування в глибині континенту роблять свою справу. Основною атракцією місця є озеро Мульта, складова каскаду з трьох озер, рівень дзеркала найнижчого 1600 м над рівнем моря.  Вода в озері майже крижана, і це у найтепліший місяць... Погода за день змінюється по 7разів і більше, а температура за півгодини без проблем падає на 10 градусів навіть вдень. В сонячний день, а точніше в сонячні години могло бути до +30, а вночі... ну, зранку на траві і моху бував іній. Але не все було на стільки дико, за пару км знаходилась хата лісничого, навіть із кіньми і банею, але зрозуміло, що все не безкоштовно.
А тепер годі технічних характеристик!
      Поставили ми колом свої 4 намети на території, що призначалась як "спальний район"у таборі. Біля нас розташувалась казахська команда і челябінці. Згодом у нас із ними було спільне вечірнє вогнище. В той же день треба було запасатись будівельним матеріалом, тобто сухостоєм, оскільки рубати живі дерева і негарно, і протизаконно (штраф 1000 руб.) В перший день знайшли мало, а точніше майже нічого.Однак певний успіх був у тому,  що знайшли собі ділянку для будівництва, і, подивившись на природу навкруги дійшли висновку, що наш попередній проект - фігня, треба робити інакше. Навіть абстрактно уявили, як.
      Добре, що їжа була не  нашою проблемою, для учасників фесту діяла польова кухня тричі на день, однак не скажу, що завжди вона нас радувала.
     В першу ж ніч з"ясувалоь, що я погарячкував, взявши не достатньо теплий одяг. У спальнику я був повністю одягнений, включаючи светр і куртку, однак це не дуже допомагало. Аби не можливість притулитися до Маші і не ковтки горілки перед сном, не знаю, як би я пережив ті ночі. Це стало мені відповіддю, чому росіяни вважають Україну півднем.
     Наступного дня за матеріалом ми подалися на інший берег озера, кілька років тому там була пожежа, все давно позаростало молодняком, однак і багато лишилось голих стовбурів, адже модрина (ліствєнніца) так просто не згорає. Дістатися туди було 2 варіанти: або чекати в черзі на надувний катамаран, а черга була чималою, або перейти вбрід у тому місці, де з озера витікає річка. Чекати ми не захотіли, бо час на будівництво був обмежений. Води у броді було більш ніж по коліно, крижаної води, і без пари ковтків міцного алкоголю неможливо було себе змусити туди увійти. Пощастило нам, що про запаси спиртного ми подбали. Та й холодно тільки перші секунди. Інші веселощі почалися із рубкою дерев, оскільки інструмент у нас був, як завжди, "найкращий", та й модрина, як виявилось, дуже міцна деревина. Просто капець, яка міцна. Однак кілька таких деревець ми повалили, кілька знайшли вже повалені, та й сам процес проходив досить весело, із жартами. Весело навіть було тягти ці надзвичайно важкі стовбури до берега, навіть не знав, що деревина може бути такою важкою. І зрозуміло, що в"язати дерево у плоти теж довелося, стоячи у воді, бо інакше ніяк. Чекала нас невесела перспектива плисти на тому плоту через озеро, а він був дуже не надійний, та й озеро не таке мале, має течії і має чималу глибину. Кому як, а мене така перспектива лякала, не хотілось опинитись у крижаній воді. Нам пощастило, неподалік катамараном свою деревину буксували сусіди-челябінці, то й ми напросилися до них, щоби вони й наше дерево потягли. отже ніхто не ризикував, залишилось лише кілька кілометрів до табору пішки, знімаючи штани на броді.
     День по тому, почали будувати, вкопали кілька колод а березі, а далі - знову у воду! Як же не зручно, стоячи у воді, під холодним дощем у кам"янисте дно забивати кувалдою палі... Як не хотіли ми запобігати черги, а в черзі на пилораму довелося трошки по панікувати. По-перше, не треба пояснювати що таке порядок по-слов"янськи. А по-друге, то ланцюг на пилці злетить, то бензин закінчиться... До речі, це дуже нервувало: багато бензину витрачалося на генератор для нічного кінотеатру (велике біле полотно посеред тайги, поляна замість глядацького залу, проектор - пожирач електрики, а отже і бензину), та дискотек (у тому ж ключі), все це мило, однак це ж не основне, навіщо ми приїхали! Приїхали ж, здається, будувати... Врешті, почали реагувати простіше на всі ці речі, і просто ловили кайф від процесу. Ну і звичайно, відмовились від плану напилити дощок. Тим більше, з круглих стовбурців наш об"єкт виглядав, як виявилось, прикольніше.
      Тепер, якщо вже згадали, про побут. Вода в озері дуже чиста, оскільки так важко до Мульти добратися, то й загадити було нікому. Тому пили ми її прямо звідти. На ній же нам кухарі готували їжу. Для вмивання, миття  і так далі, вода набиралась у великі  діжки, яких було декілька на весь табір, і на ділянках біля них все і здійснювалось. В озеро ніхто не  гадив, за цим слідкували. А слідкувати доводилось. Якось, під час сніданку, вийшов один з організаторів і в мікрофон  сказав: "Всєм доброє утро. Ізвінітє, что поднімаю ету тєму за завтраком, но просто достало уже... ХВАТІТ СРАТЬ ГДЄ ПОПАЛО!!!! Єсть же специально туалєти для етого! Нас тут 600 чєловєк, ми же так всю тайгу засрьом!!"...
     Туалети, варто сказати, були не для слабких нервами людей... Однак описувати їх не буду, це не найприємніше явище. Було навіть кілька явищ під назвою "душ", але помитись там відважились лише сибіряки. Екстриму нашим організмам вистачало і без того. Через кілька днів я навіть застудився і був із температурою, але це не завадило тримати в руках ані молоток, ані пилку. Слабкість, звичайно ж була, та це ніщо у порівнянні із ймовірним там енцефалітним кліщем. На щастя, нікому таке добро тоді не дісталось.
     Минув 10-й день будівництва, і об"єкт наш був готовий. Від того, що ми проект ували у Києві, гуртом у квартирі одногрупниці вночі, майже нічого не лишилось. Вийшло краще, принаймні це була думка нас авторів, і багато хто з тим погодився. В вечорі було урочисте відкриття. Музика, салюти, феєрверки, фотографування з об"єктами (а їх було близько 70)... Потусивши з усіма, ми повернулись до своєї своєї "берлоги", що спорудили десь на третій день із плащів-наметів для того  щоби там по вечорах їсти, курити кальян (один із нас віз його на Алтай прямо з Києва), грати на гітарі під час вечірніх злив. Пилося і співалося тоді добре,  про свою хворобливість я навіть не думав, не  помічав її.
     Наступного дня у нас в планах була прогулянка до верхнього каскаду озер  (кілька годин пішки в один кінець) і БАНЯ!!! Природа там дійсно дивовижна, все там ніби й не знало ніколи людського втручання, ніби так і залишилось у своєму первозданному вигляді. А довгоочікувана баня була просто чудовою винагородою за всі наші старання. Та й треба ж було, врешті, нормально помитися. Варто сказати, алтайці топлять баньку досить суворо, із нашими не в порівняння, але навіть із цим задоволення було на стільки великим, що ті 100 рублів просто здавались дрібницею. А хворобу ніби рукою зняло після алтайського пару. Був як новенький, і гуляння з приводу закриття фетсу теж далися нам на славу.
      Дорога назад, то вже окрема епопея, про це трохи згодом...






















Алтай

(частина перша)

Багато хто не розуміє, навіщо їхати кудись дуже далеко, якщо там немає  комфортабельного готелю і моря. Тим більше дивним здасться для таких людей поїздка у літній час на архітектурний фестиваль за 5 тис. км де доведеться будувати, жити в наметі посеред тайги і витратити при цьому чималі гроші.
Однак доведеться пояснити. Архітектурний фестиваль, про який розповідаю, організований для архітектурної молоді з метою проявити творчі здібності, навички, крім того втілити свій проект вживу, при чому власноруч. Хоч об"єкт артовий і не довговічний, але зазвичай студенти-архітектори проектують лише на папері і лише те, що кажуть викладачі. Чим не аргумент поїхати. Тим більше, коли я ще побуваю на Алтаї... Поступово закінчувалось студентство і подорожувати жити дешево залишилось недовго))).Зібралась команда однодумців, приблизно той самий склад, яким зазвичай приймали участь на конкурсах. І хоч спільний проект залишав бажати кращого, пригода обіцяла бути веселою. Організатори фесту пообіцяли нам суворий клімат, диких звірів, і небезпеку дикої природи. Як на таке не купитись?)))
Признаюсь відважився я не одразу, 4 дні дороги в один кінець, далеко від дому, все невідоме і небезпечне, інша країна. Задля цієї поїздки навіть у борг вліз, який віддавав півроку, однак це вже інша історія, і не така приємна, щоби її згадувати.
Отже ми поїхали вшістьох, і ще двоє з нашої команди поїхали пересадками, таким собі стихійним маршрутом.
Поїзд "Київ - Владивосток"- це для пересічного громадянина аномальне явище. Забацані вагони, мабуть з радянських часів, один плацкартний, інший купе  (далі по маршруту чіпляються й інші), провідники-хами, і все це щастя 8,5 ДНІВ.
Нам пощастило, ми їхали в тій плацкарті лише 3,5 дні - до Новосибірську. Веселою компанією цей час проводиться досить весело, не зважаючи на всі незручності.
Взагалі проїхати пів Росії поїздом це дуже цікаво.Завжди  виходили погуляти на станціях, на таких рейсах вони мінімум півгодини. Природа здебільшого одноманітна: берези і болота, та час-від-часу краєвиди змінювались на широку Волгу, Уральські гори, Башкірію... красиві місця.
Новосибірськ тоді як слід ми роздивитись не встигли, оскільки весь час, що там були, витратили на купівлю квитків до Барнаула, і власне, посадку. В Барнаулі ми були глибоко вночі, а фестивальний автобус мав приїхати аж в 10 ранку.
Нам хотілося в душ і спати, і це здавалось досить проблематичним. Порятунком нам слугувала "кімната матері і дитини",  яка в той час була вільною, і ми домовились, аби до ранку там перебути і освіжитися. Яка ж це все-таки корисна річ!!
Автобус віз нас19 годин, спочатку по рівнинному, а потім по гірському Алтаю. У ньому було безліч московських (і не тільки), торчків і бухарів, інакше кажучи, творчої молоді - архітекторів. У однієї дівчини в той день був День народження, і по автобусу час від часу ходила склянка із джином. Врешті, обережні мандрівники стали себе  обмежувати у випиванні, а іменинниці хотілося свята. До сутінок вона була уже в дровах, з усіма наслідками, в автобусі п"яних нудить дуже легко, тому решту шляху ми провели під акомпанемент смороду. Цю дівчини ще довго на фесті називатимуть "Дєвочка С Дньом Рождєнья".
Перед кордоном (місце фестивалю - прикордонна територія) прийшла до оргів інформація, що мене немає в списках на пропуски, я подавав документи а 2 дні пізніше за інших... Мене вирішили сховати. Завдяки своїй не крупній комплекції я помістився під сидінням і частково під дівчиною з нашої команди. Аби мене не змогли побачити прикордонники, вона навіть накрилась ковдрою. Поки під"їжджали, у мене був час попустувати на "новому місці", при цьому примовляючи знизу: "Маша, я у твоіх ног". А найвеселіше те, що на пункті мій пропуск було знайдено, і схованки були даремні... ну, майже...
Автобус приїжджав о 6-й ранку туди, де закінчується дорога, с. Мульта. Це останній пункт цивілізації на нашому маршруті. Трохи бентежило, те як двоє інших з нашої команди проходили кордон, оскільки там у них здається теж не все гаразд.
В Мульті нам треба було чекати до 9-ї ранку, коли під"їдуть героїчні УАЗики везти нас по гірському бездоріжжю останніх 27 км.
Не дивлячись на те, що був початок серпня, тут о 6-й ранку ще дуже темно, холодно, і неприємно дощить. Ми стояли просто неба і чекали 3 години у всьому цьому жаху. Жахом це здавалось, оскільки ще з Барнаулу ми були одягнені по-літньому, а перевдягатись під дощем вельми складно. По-світлому вже вдалося розвести вогонь з енної спроби. Весь час по приїзду УАЗів у мене в голові під моє мокре тремтіння крутилась одна й  та сама думка: "Якого х... я сюди приїхав?!" Однак вогонь трохи зігрів, правда вже під кінець.
УАЗИКИ....
Таких поїздок у мене ще не було. Доріг там немає є напрями. і крутий рельєф. Природа дуже красива, однак  нас кидало по салону, як мішки з лайном, та й салоном називати обдерту кабіну сталевого монстра мабуть занадто пафосно. І навіть того монстра треба було  пару раз штовхати, як сказали "воділи", один надсвічик накрився. Щоб переїхати одне розмите нафіг місце, довелось спиляти пару дерев і прокласти, як колії. Мабуть це найбожевільніше в світі джип-сафарі!!! Ці нещасні 27  км, короткий відрізочок мапи, ми перетинали 3 години. висадили нас неподалік від фестивального табору, останнє місце, де можна заїхати автомобілем. Думок вже не було ніяких, їх розтрясло по дорозі, єдине що, я боявся розчехлити гітару, була підозра,що їй гаплик., однак старушка витримала тріппінг.
Остаточно полегшення прийшло, коли у таборі ми зустріли наших 2 компаньйонів, за яких дуже переживали. Настав час селитися, ставити намети, займати будівельний майданчик...







to be continued...

Охотничье

День за днём проверяю тайгу в поисках счастья, дикого зверя. Может след найду на снегу, обрывок шерсти, или даже перья. Никто не видел счастья давно, В легендах предки тоже за ним охотятся. Говорят, если встретить его суждено, Оно само на тебя набросится. День за днём проверяю тайгу В поисках счастья, дикого зверя. Справлюсь с ним, или убегу? Есть один только способ проверить.
Mohicans - Riding storm Песня здесь:  http://music.i.ua/user/2237269/1216/

Долгая дорога домой...

 

Уже больше недели возвращаюсь из крайней точки своего путешествия (в направлении ОТ дома). Проехал около 3000 километров за это время по настоящему бездорожью, безмостью, безпогодью... вобщем - по таёжным направлениям.

Климат тут очень суровый - днём жара до +40, а ночью температура опускается до 0. Говорят, скоро снег выпадет в местах, которые находятся поближе к горам - там перепады температур существеннее всего. В распадках рек (в логах, разливах - называется в разных регионах по разному), погода стабильнее и благоприятнее. К примеру, на той же Колыме есть места, где летом люди спокойно выращивают картошку, лук, капусту и даже арбузы - у себя на грядках. А на тысячами километров южнее за всё лето может быть от силы 5-10 тёплых солнечных дней. Всё остальное время тут стоит пасмурная погода, идут дожди, тянутся бесконечные холодные туманы.

Если задержусь тут, в районе Станового Хребта ещё на пару дней, то имею большие шансы поиграть в снежки свежевыпавшим снегом. Но не хочется, если честно (-: Домой, домой, скорей домой!

Ещё пару тысяч километров, и начнутся хорошие асфальтированные дороги - магистрали всероссийского значения. С одной стороны, там всё комфортнее, все удобства - мягкая, быстрая езда... а я всё-равно буду очень скучать за тайгой. Особенно за местными жителями.

Дальний восток, особенно его таёжная часть - она совсем не такая, как про неё рассказывают. Да, тут действительно в городах и посёлках можно увидеть диких медведей и оленей. Да, тут действительно очень легко пропасть без вести. Тут есть люди, живущие глубоко в тайге и не знающие ни о достижениях цивилизации, ни о политических перипетиях в мире. Их это не беспокоит, и не будет беспокоить ещё много-много десятилетий. Они ещё долго никого не встретят, а даже если и встретят, врядли захотят узнавать что-то о том безумном мире, называемый "цивилизацией", который создали себе современные люди.

Пока у меня нет достаточно слов, чтоб описать пережитые эмоции, но обязательно постараюсь их найти.

Желаю вам огромного счастья в этом мире удивительных чудес, восхитительных открытий и безграничных возможностей!

С любовью, ваш Николай. 

коэффициент корреляции женской души и мужского оргазма...



     Якутия (Хотя сами якуты свою лесную страну почему-то называют- республика Сахе). Геофизическая обсерватория Академии Наук СССР, лаборатория предсказания землетрясений. Цветущий ягодник, высокие сопки, океан водки, карикатурная карликовая тайга, жратва с костра, освежованная оленья туша (мечта всех окрестных медведей) и кучка одичавших вчерашних студентов, почти утративших человеческий облик (ещё одна мечта всех окресных медведей). Резиновые сапоги, брезентовые штормовки - энцефалитки, противомоскитные сетки, рваные ватные спальники, сопревшие на теле трусы, ужасно вонючие носки и море вкуснячих грибов с незнакомой внешностью. Знаний и опыта откровенный НОЛЬ, но детского энтузиазмаааа... как гавна. 

      Вот обычная картина научного творчества. Ночью, почерневший от северного солнца, опухший от водки и научных дискуссий с лёгким мордобоем, молодой чел подрывается и голосом, уместным на лучших спиритических сеансах, хрипит: " А допустим, что нету никаких литосферных, блядь, плит(!), теодолит вам всем в жопу... срочно радиограмму в Якутск... пусть, пи*дары в вычислительном центре ( а там таки действительно работали настоящие монохромные педерасты), считают мою новую модель земной коры" ... уверенным загробным голосом диктует " из головы" радисту совершенно головоломную цифровую модель, которая осенила его только сейчас.... стряхивает с головы крупных чёрных пауков (проклятие этих мест), хватает карабин, выходит из палатки и начинает садить в темноту тайги, приговаривая: "Заепали, плять, уже эти медведи, топчутся на голове всю ночь, сцуко, спать не дают молодым учёным".

        Такая наука, на грани белой горячки, мне очень нравилась. Бабла за это давали как шахтёру - стахановцу. Аппаратуру мы придумывали и собирали сами, из той старой рухляди которую находили. Это вам не в Украинском НИИ Геофизики бумагой в туалете шелестеть. Это была НАСТОЯЩАЯ мужская НАУКА. И разлита там она была буквально ВЕЗДЕ.

    Смейтесь, но мы тогда сделали переворот в этой области. Ещё студентом, у меня появилась уверенность, что как только в теме появляется ОЧЕНЬ МНОГО МАТЕМАТИКИ, так сразу научное исследование начинает смахивать на ШАМАНСКОЕ КАМЛАНИЕ. Мы не шаманили, но остроумно увязали колебание уровня жидкости в законсервированных рудных разведочных скважинах с приближением землятрясения. Это было так просто и даже ТУПО, что мы всей толпой, так и не смогли придать этому "наукообразный" вид. Коэффициент корреляции 0.6( до этого японцам удавалось 0.4, америкосам 0.39). Сейчас эта методика используется во всём мире. А тогда это была фантастика... Союз рывком опередил крупнейшие мировые державы, занимавшиеся этой проблематикой более 60 лет.

       Использовал для этого спивающихся мальчишек, старый гусеничный вездеход, четыре охотничьих карабина, коробку патронов - картечь, древнюю каротажную аппаратуру, консервы - завтрак туриста, талоны на водку и сахар, сирийские калькуляторы и списанные армейские палатки цвета хакки... Великая, бляд, страна была... Нам выдали премию, со склада  - мороженных французских кур, какого-то фиолетового цвета, по пачке финского масла. Всем быстро защитили кандидатские (двум пацанам докторские) и лабораторию закрыли... Похоже через эту тему сливалось налево ТАКОЕ БАБЛО, что трудно представить... ведь в загнивающих странах, эта тема проставляется отдельной строкой в гос бюджетах.


15%, 27 голосов

7%, 12 голосов

20%, 36 голосов

12%, 22 голоса

9%, 16 голосов

3%, 5 голосов

15%, 27 голосов

21%, 39 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Таёжный тупик.Удар себе копытом по яйцу и не к лицу тебе улыбка

         Геологу, для научных исследований и совершения эпохального открытия (которое может изменить экономику планеты), на самом деле нужен только молоток и карандаш. Безусловно нужен интеллект, огромные знания и колосальный опыт помноженные на УДАЧУ. Но в смысле отношения к технике и математике геологи, даже величайшие учёные нашей планеты, отстаются "человеком с молотком". Мыслят абстракциями пространственных структур, гранитными интрузиями, окаменевшими моллюсками-трилобитами, углами падения пластов, системами трещиноватости. Причём вся эта галиматья как "Лезвием Оккамы" проверяется РЕЗУЛЬТАТОМ - месторождения они находят. Путём своих совершенно шаманских рассуждений и почти мистических постукиваний молотком, но находят.

          С другой стороны доктор геолого-минералогических наук,запросто может быть в отличной физической форме, в 40 лет месяцами шастать с карабином в тайге, спать в палатке, валить медведей, жрать рыбу пойманную руками в ручье и иметь чудный репертуар песен, исполняемых под гитару, вечером возле костра, пить водку вёдрами и трахать всё что шевелится. 

        Страсть геологов к электронным игрушкам - физической аппаратуре, непередаваема. Попавший к нам портативный капометр ( прибор для измерения магнитной восприимчивости) был "изнасилован" нашим шефом. Я понимал его детскую радость, нажатием кнопки он получал ЦИФРУ, его ум получил новую незнакомую пищу, которую он потреблял как гурман потребляет редкий деликатес. А я получил дикую головную боль отвечая на идиотские наивные вопросы. Мерял этот великовозрастный ребёнок вообще ВСЁ, что можно потрогать. Шеф как-то подкатил и невинно попросил меня накидать ему рациональную методику исследований на небольшом куполе. Высотой около 1.5 метра и примерно таким же диаметром основания. Задача из разряда микрогеофизических исследований. Петрофизические методики - моё студенческое хобби. Тема моих первых научных работ. Кто же знал , что этим куполом окажется огромный муравейник в тайге? Который шеф, согласно моей методике, утыкал через каждый сантиметр спичками и погнал делать замеры магнитной восприимчивости абсолютно немагнитной органики.

    Вечером мне вручили тетрадь, густо исписанную колонками цифр, и застенчиво попросили помочь обработать полученный массив числовой информации. Я продался за бутылку водки и "Завтрак туриста". Вооружился калькулятором, калькой и милиметровкой. На второй день я понял, что продешевил,потребовал ещё водки и сам завёлся. Третий день математических экзерсисов принёс результаты. Охреневши, водку мы пили оба. Купол муравейника, сложенный из остатков растений, не должен иметь магнитной восприимчивости вообще или иметь её на всей поверхности одинаковую и очень низкую. Это теоретически. А на практике, от подножия купола к его вершине спиралью тянулась чёткая дорожка не различимая визуально, но имеющая аномально высокую магнитную восприимчивость.Казалось, что муравьи натаскали туда малюсенких кусочков (песчинок) металла и уложили тропинку для загадочного муравьиного ритуала..... КАК это делают неразумные насекомые, а главное ЗАЧЕМ им это нужно я не знаю. Но факт этот меня поразил тогда, в мои 20 лет, и я решил его рассказать вам друзья.

 


10%, 20 голосов

5%, 11 голосов

31%, 63 голоса

8%, 17 голосов

11%, 22 голоса

7%, 14 голосов

4%, 8 голосов

16%, 32 голоса

9%, 18 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.