Алтай ІІ

(частина друга)

      Думаю, варто більш-менш детально описати місце що на 2 тижні стало табором для фестивалю. По-перше - це тайга, хоч широтно місцина десь іде поряд із нашою, однак висотна поясність і розташування в глибині континенту роблять свою справу. Основною атракцією місця є озеро Мульта, складова каскаду з трьох озер, рівень дзеркала найнижчого 1600 м над рівнем моря. Вода в озері майже крижана, і це у найтепліший місяць... Погода за день змінюється по 7разів і більше, а температура за півгодини без проблем падає на 10 градусів навіть вдень. В сонячний день, а точніше в сонячні години могло бути до +30, а вночі... ну, зранку на траві і моху бував іній. Але не все було на стільки дико, за пару км знаходилась хата лісничого, навіть із кіньми і банею, але зрозуміло, що все не безкоштовно. А тепер годі технічних характеристик!
      Поставили ми колом свої 4 намети на території, що призначалась як "спальний район"у таборі. Біля нас розташувалась казахська команда і челябінці. Згодом у нас із ними було спільне вечірнє вогнище. В той же день треба було запасатись будівельним матеріалом, тобто сухостоєм, оскільки рубати живі дерева і негарно, і протизаконно (штраф 1000 руб.) В перший день знайшли мало, а точніше майже нічого.Однак певний успіх був у тому, що знайшли собі ділянку для будівництва, і, подивившись на природу навкруги дійшли висновку, що наш попередній проект - фігня, треба робити інакше. Навіть абстрактно уявили, як.
      Добре, що їжа була не нашою проблемою, для учасників фесту діяла польова кухня тричі на день, однак не скажу, що завжди вона нас радувала.
     В першу ж ніч з"ясувалоь, що я погарячкував, взявши не достатньо теплий одяг. У спальнику я був повністю одягнений, включаючи светр і куртку, однак це не дуже допомагало. Аби не можливість притулитися до Маші і не ковтки горілки перед сном, не знаю, як би я пережив ті ночі. Це стало мені відповіддю, чому росіяни вважають Україну півднем.
     Наступного дня за матеріалом ми подалися на інший берег озера, кілька років тому там була пожежа, все давно позаростало молодняком, однак і багато лишилось голих стовбурів, адже модрина (ліствєнніца) так просто не згорає. Дістатися туди було 2 варіанти: або чекати в черзі на надувний катамаран, а черга була чималою, або перейти вбрід у тому місці, де з озера витікає річка. Чекати ми не захотіли, бо час на будівництво був обмежений. Води у броді було більш ніж по коліно, крижаної води, і без пари ковтків міцного алкоголю неможливо було себе змусити туди увійти. Пощастило нам, що про запаси спиртного ми подбали. Та й холодно тільки перші секунди. Інші веселощі почалися із рубкою дерев, оскільки інструмент у нас був, як завжди, "найкращий", та й модрина, як виявилось, дуже міцна деревина. Просто капець, яка міцна. Однак кілька таких деревець ми повалили, кілька знайшли вже повалені, та й сам процес проходив досить весело, із жартами. Весело навіть було тягти ці надзвичайно важкі стовбури до берега, навіть не знав, що деревина може бути такою важкою. І зрозуміло, що в"язати дерево у плоти теж довелося, стоячи у воді, бо інакше ніяк. Чекала нас невесела перспектива плисти на тому плоту через озеро, а він був дуже не надійний, та й озеро не таке мале, має течії і має чималу глибину. Кому як, а мене така перспектива лякала, не хотілось опинитись у крижаній воді. Нам пощастило, неподалік катамараном свою деревину буксували сусіди-челябінці, то й ми напросилися до них, щоби вони й наше дерево потягли. отже ніхто не ризикував, залишилось лише кілька кілометрів до табору пішки, знімаючи штани на броді.
     День по тому, почали будувати, вкопали кілька колод а березі, а далі - знову у воду! Як же не зручно, стоячи у воді, під холодним дощем у кам"янисте дно забивати кувалдою палі... Як не хотіли ми запобігати черги, а в черзі на пилораму довелося трошки по панікувати. По-перше, не треба пояснювати що таке порядок по-слов"янськи. А по-друге, то ланцюг на пилці злетить, то бензин закінчиться... До речі, це дуже нервувало: багато бензину витрачалося на генератор для нічного кінотеатру (велике біле полотно посеред тайги, поляна замість глядацького залу, проектор - пожирач електрики, а отже і бензину), та дискотек (у тому ж ключі), все це мило, однак це ж не основне, навіщо ми приїхали! Приїхали ж, здається, будувати... Врешті, почали реагувати простіше на всі ці речі, і просто ловили кайф від процесу. Ну і звичайно, відмовились від плану напилити дощок. Тим більше, з круглих стовбурців наш об"єкт виглядав, як виявилось, прикольніше.
      Тепер, якщо вже згадали, про побут. Вода в озері дуже чиста, оскільки так важко до Мульти добратися, то й загадити було нікому. Тому пили ми її прямо звідти. На ній же нам кухарі готували їжу. Для вмивання, миття і так далі, вода набиралась у великі діжки, яких було декілька на весь табір, і на ділянках біля них все і здійснювалось. В озеро ніхто не гадив, за цим слідкували. А слідкувати доводилось. Якось, під час сніданку, вийшов один з організаторів і в мікрофон сказав: "Всєм доброє утро. Ізвінітє, что поднімаю ету тєму за завтраком, но просто достало уже... ХВАТІТ СРАТЬ ГДЄ ПОПАЛО!!!! Єсть же специально туалєти для етого! Нас тут 600 чєловєк, ми же так всю тайгу засрьом!!"...
     Туалети, варто сказати, були не для слабких нервами людей... Однак описувати їх не буду, це не найприємніше явище. Було навіть кілька явищ під назвою "душ", але помитись там відважились лише сибіряки. Екстриму нашим організмам вистачало і без того. Через кілька днів я навіть застудився і був із температурою, але це не завадило тримати в руках ані молоток, ані пилку. Слабкість, звичайно ж була, та це ніщо у порівнянні із ймовірним там енцефалітним кліщем. На щастя, нікому таке добро тоді не дісталось.
     Минув 10-й день будівництва, і об"єкт наш був готовий. Від того, що ми проект ували у Києві, гуртом у квартирі одногрупниці вночі, майже нічого не лишилось. Вийшло краще, принаймні це була думка нас авторів, і багато хто з тим погодився. В вечорі було урочисте відкриття. Музика, салюти, феєрверки, фотографування з об"єктами (а їх було близько 70)... Потусивши з усіма, ми повернулись до своєї своєї "берлоги", що спорудили десь на третій день із плащів-наметів для того щоби там по вечорах їсти, курити кальян (один із нас віз його на Алтай прямо з Києва), грати на гітарі під час вечірніх злив. Пилося і співалося тоді добре, про свою хворобливість я навіть не думав, не помічав її.
     Наступного дня у нас в планах була прогулянка до верхнього каскаду озер (кілька годин пішки в один кінець) і БАНЯ!!! Природа там дійсно дивовижна, все там ніби й не знало ніколи людського втручання, ніби так і залишилось у своєму первозданному вигляді. А довгоочікувана баня була просто чудовою винагородою за всі наші старання. Та й треба ж було, врешті, нормально помитися. Варто сказати, алтайці топлять баньку досить суворо, із нашими не в порівняння, але навіть із цим задоволення було на стільки великим, що ті 100 рублів просто здавались дрібницею. А хворобу ніби рукою зняло після алтайського пару. Був як новенький, і гуляння з приводу закриття фетсу теж далися нам на славу.
      Дорога назад, то вже окрема епопея, про це трохи згодом...