Дві самотності, дві мови. Схід проти заходу: нічого не нагадує?

Джералд Флад, Winnipeg Free Press (Канада) // 13:54 26-03-2010

Схід і захід разом? Східні українці стверджують, що не прагнуть приєднуватися до Росії – радше навпаки, відстоюють економічні інтереси України перед східною сусідкою. Але хочуть поступок у мовному питанні. Ситуація багато в чому нагадує ту, що склалася в Канаді, пише Джералд Флад в канадській Winnipeg Free Press.

Заступник директора українського аналогу СВС [об’єднання „Всесвітня служба „Радіо Україна”. – Прим. перекл.] висловила здивування тим, як швидко президент Віктор Янукович проявляє себе лідером, яким не був колишній президент Віктор Ющенко. І дивується не тільки вона.

Розмова зайшла за Януковича тоді, коли у кабінеті Жанни Валеріївни Міщерської, у крихітному приміщенні Національної радіокомпанії України на Хрещатику в Києві, на екрані маленького телевізора Sony показували його гучне та неймовірне політичне повернення.

Був ранок 11 березня, 11:17. Янукович, який ганебно програв вибори 2004 року після того, як його спіймали на фальсифікаціях, стояв у парламенті і призначав свого соратника та консерватора в бюджетних питаннях Миколу Азарова прем’єр-міністром. Таким чином Янукович закріплював свою владу на прогнозоване майбутнє.

Це був останній фрагмент мозаїки, яка почала складатися в лютому. Тоді Янукович спочатку з тріумфом переміг Ющенка в першому турі, а потім у справедливій боротьбі з невеликим відривом обійшов колишню союзницю Ющенка у Помаранчевій революції Юлію Тимошенко. Далі він зняв її з поста прем’єр-міністра і змінив правила формування коаліції, щоб створити уряд більшості, а потім відхилив заклики призначити прем’єр-міністром компромісну кандидатуру, аби втихомирити критиків.

Ці кроки багато кого розлютили, але не міжнародну політичну чи фінансову спільноту. Вони дали зрозуміти, що стабільний і орієнтований на президента уряд – саме те, що потрібно по п’яти роках хаосу за правління Ющенка.

Міжнародний валютний фонд, який в листопаді заморозив Україні черговий транш із позики на 16,4 млрд. дол., каже, що все знову може повернутися в норму, і що переговори невдовзі відновляться. Український фондовий ринок сягнув найвищого рівня за два роки, а вартість гривні зросла, упавши перед тим аж на 40% проти долара США.

Жанна Валеріївна добре пам’ятає похмурі радянські часи, які передували цим першим за останні 20 років вільним українським виборам. Пам’ятає вона й злети та падіння останніх 20 років, радість проголошення незалежності України в 1991 році, протести й розчарування впродовж дев’ятирічного правління Леоніда Кучми, ейфорію п’ятирічної давності, коли Помаранчева революція поклала край фальсифікаціям виборів і пообіцяла знищити корупцію та забезпечити процвітання. Цю ейфорію розвіяли запеклі політичні чвари, й революція почала блякнути.

І ось перед нею на екрані Янукович, і вона схвально про нього висловлюється.

Не про те, що відбувається на екрані, а про те, як швидко Янукович розвіяв побоювання, що він маріонетка Москви. Він відкинув запрошення Владіміра Путіна вступити в економічний союз, заявивши, що це неможливо з огляду на членство України в СОТ, до якого не належить Росія разом із колишніми партнерами. Потім він дав зрозуміти, що Україна проситиме позик на багатосторонній (МВФ), а не двосторонній основі (Росія).

Ця різка відмова не була популістським і неефективним задиранням носа, до якого часто вдавався Ющенко, переконана вона.

„По-крупному зіграв, по-справжньому”, – каже Жанна Валеріївна.

„Отже, крок убік інтеграції з Росією не відбувся”, стверджує вона, однак “це не нашкодить добрим відносинам із нашою сусідкою”.

Вона продовжила: „Я бачу в Януковичу великого гравця. Для мене це несподіванка”.

Як, напевно, і для багатьох українців.

Чи принаймні тих численних українців, які вважають, що Янукович – „бандит”, як називав його Ющенко, та української діаспори, яка головно походить із “прозахідного” заходу України і побоюється, що російськомовний президент конче має виявитися проросійським.

Однак більшість українців не здивовані, засвідчило нещодавнє опитування. Його результатами поділився зі мною член партії „ПОРА”, створеної під час Помаранчевої революції, який очолює коаліцію в міській раді Львова, серця Західної України. Лише 20% українців вважають, що Янукович буде маріонеткою Путіна, а 60% переконані, що він не поверне Україну на орбіту Росії.

Решта не визначилися чи не мали думки з цього приводу, каже Андрій Білоус.

„Поки що люди вважають, що йому можна довіряти”, – каже він.

Власне, чому, питає Білоус, Янукович обов’язково має жертвувати незалежністю України? Для чого йому відмовлятися від можливості стати великим президентом і бути замість того лакеєм Кремля? Його політичний ментор Кучма таким не був, „а в нього було для цього дев’ять років абсолютної влади”.

Як підтвердили лютневі вибори, Україна глибоко розділена між сходом і заходом, між російськомовними та україномовними.

Багато хто звинувачує в цій антипатії передвиборчу кампанію, коли політики завойовують підтримку західного регіону – зокрема Ющенко і Тимошенко – демонізуючи схід, а їхні супротивники – зокрема Янукович і Кучма – демонізують захід.

„Я українець, а не сепаратист, – заявив мені львівський підприємець. – Сепаратизм розпалюють політики”.

Можливо, цього разу, через п’ять років тактики Ющенка зі цькування росіян і з огляду на те, що країна коштом російськомовного сходу проголосила українську єдиною державною мовою певним чином із помсти радянській нетерпимості, Партія регіонів Януковича – саме те, що треба.

За словами Олени Бондаренко, депутата Партії регіонів із рідної області Януковича, Донецької, Партія регіонів зовсім не є консервативною партією жорсткої лінії і сповідує такі „ліберальні” ідеї, як податкові канікули малому бізнесу задля створення робочих місць у регіонах. Вона стверджує, що така політика виправдовувала себе у Східній Україні, аж поки пані Тимошенко не відмовилася від неї, щоб вивільнити кошти для соціальних видатків.

Це спричинило справедливе невдоволення у Східній Україні, де за десять років 600 тисяч працівників втратили стару роботу, але не так просто було перетнути кордон дружньої Польщі в пошуках нової.

Вона каже, що східні українці пишалися тим, що вони залишилися і створили робочі місця. „У нас на сході немає традиції їхати кудись, аби заробити грошей”.

Вона запевняє, що вірити, ніби східні українці – російські лакеї лише через те, що вони живуть на кордоні й розмовляють російською, – „надто просто” і „неправильно”.

„В економічному плані більш націоналістичних українців, ніж східні, не знайти, – стверджує вона. – Саме східний регіон (захищаючи наші економічні інтереси) відстоював і захищав Україну від російських інвесторів”.

Вона каже, що пріоритети Ющенка були розставлені навпаки: він обіцяв покращення соціальних програм, не створивши перед тим економіки для їх підтримки.

Цей погляд поділяє чимало людей, включаючи Юрія Сколотяного, економічного оглядача авторитетної київської газети „Дзеркало тижня”.

За словами Сколотяного, патерналізм політики Ющенка по суті призвів до відновлення радянського переконання, що створювати має держава, а не окремі громадяни. У результаті цього минулого року, після економічної кризи, загальний обсяг державного боргу зріс удвічі – до приблизно 40 млрд. дол.

Дефіцит державного бюджету становив приблизно 10 млрд. дол., третину бюджету, каже він.

Проте поза економічними питаннями східні українці, як стверджує Бондаренко, найбільш ображені тим, що країна проголосила українську своєю єдиною державною мовою.

„Відчайдушно прагнучи історичної помсти за страждання, яких вони (україномовні) зазнали, коли їх змушували розмовляти російською (за радянських часів), вони скористалися тією самою тактикою нав’язування мови. У поспіху вони забули, що ми маємо право розмовляти російською”.

„Ми в цій країні – не іммігранти. Ми тут живемо, ми тут народилися, тут наші діти, ми сплачуємо тут податки. У цій помсті росіянам забулося те, що політика була спрямована не проти росіян, а проти українців, які розмовляють російською”.

А потім, на завершення, вона сказала дещо, що має бути знайоме канадцям.

„Щоб гарантувати подальшу єдність країни, ми повинні дати мовам рівні права в кінематографі, освіті, судах, документах, на радіо і телебаченні”.

„Це початок нашої демократії”.

Тимчасом, сидячи у своєму кабінеті, заступник директора радіомовної компанії Жанна Валеріївна заявила, що ніколи не вважала, що влада Помаранчевої революції мала значні здобутки, проте їй приємно було бачити, як мільйони українців приєдналися до революції та продемонстрували, що не можна забрати в них демократію з допомогою фальсифікацій.

Саме це, за її словами, – найбільший оплот проти втрати незалежності. І попри всі помилки Ющенка, українці повинні бути йому вдячними за те, що він залишив по собі повагу до свободи слова.

Вийшовши з будівлі, я наштовхнувся на натовп демонстрантів, які через гучномовець вимагали від Національної радіокомпанії України спростування чуток про вирізання з місцевого київського ефіру програм із критикою мера. Речник радіомовної компанії, теж через гучномовець, у відповідь запевнив, що подібні дії не плануються і місцеві передачі йтимуть у звичному режимі.

„Ось так воно робиться зараз, – пояснив мій перекладач. – Коли люди мають на що скаржитися, вони говорять про це вголос, а влада слухає і реагує”.

Оригiнал матерiалу:
http://www.winnipegfreepress.com/opinion/fyi/two-solitudes-two-la…