Як назвати цю війну так, щоб передати її головну суть. Російсько-українська війна? – Замало. Така назва прийнятна у тому разі, коли держави воюють за якусь територію, не ставлячи під сумнів факт подальшого існування кожної з них. Вітчизняна війна українського народу? – Ближче до істини, оскільки противна сторона намагається у разі перемоги знищити Україну, як незалежну державу. Але і така назва не повністю передає суть, оскільки ворог намагається закріпити за собою не тільки нашу територію, але і нашу історію, нашу етнічну приналежність і навіть наше ім’я. Адекватною назвою нинішньої війни, на мою думку, є національно-визвольна війна українського народу.

            Ця війна стала можливою лише через те, що за 30 років незалежності ми так і не перемогли у собі «руській мір», і не утвердили незворотно на своїй землі український світ. Так, «руській мір» суттєво втратив свої позиції, а український світ суттєво підсилив, але у московитів не вмерла цілком обґрунтована надія, що український світ ще можна остаточно знищити, а «руській мір» - остаточно відродити на нашій землі. Цю надію підсилило масове відступництво від України великої частини населення Криму і Донбасу. Тепер або ніколи і московити розпочали війну.

            Що слід зробити для остаточної перемоги над Московією на внутрішньому фронті? Назавжди ліквідувати «руській мір» і в Україні, і в душі кожного з українців. Як це зробити?

            1.Бог живе в душі кожного українця навіть, якщо він не ходить до церкви і вважає себе атеїстом. Українська православна церква московського патріархату не може бути посередником між богом і українцями на нашій землі. По-перше, вона не є церквою, оскільки не має Томосу, тобто права на здійснення православних релігійних обрядів, наданого Вселенським патріархом. По-друге вона не є церквою, оскільки була створена імператором-Сталіним, як частина державного апарату Імперії для духовного поневолення її громадян. По-третє, в нинішніх умовах вона не раз доводила свою ворожість українській владі, свою приналежність до п’ятої колони в Україні. Ця, так звана церква, має бути заборонена в Україні, як ворожа, керована з території ворога. Приналежні їй лаври, включно з Київсько-Печерською, мають бути націоналізовані, як цінна історична спадщина українського народу, і передані у тимчасове користування лояльним українській державі церквам на конкурсних засадах. Інші культові споруди цієї «церкви» слід передати місцевим органам самоврядування, які і вирішать їх подальшу долю.

            2.Декомунізація України слід рішуче продовжити. Російська федерація є спадкоємцем, перш за все, саме комуністичного Радянського союзу. Це була держава, де вперше в історії до влади прийшов саме російський народ. Всі символи комуністичного минулого на нашій землі – це символи сучасної імперії зла, з якою у нас тотальна війна. Всі ці пам’ятники невідомому солдату, матросу, меморіали жертвам Другої світової війни мають змінити своє ідеологічне забарвлення на прийнятне для воюючої Української держави. Всі вулиці і площі міст, що й досі носять прізвища генералів і маршалів Радянського союзу, мають бути перейменовані. Всі пам’ятники дружби «братніх народів», включно з так званим «ярмом» на набережній Дніпра у Києві, мають бути знесені. Відмежовуючись від комуністичного минулого, ми тим самим відмежовуємося від «духовних скрєп» нашого споконвічного ворога.

            3.Нинішня війна йде не лише за нашу споконвічну землю. Вона йде і за нашу історію, за наше право вважати свою державу спадкоємицею Давньої Русі, Війна йде проти намагання імперії зла привласнити нашу історію. Наш ворог – це покруч, який запозичив, точніше вкрав, всі свої державні символи у інших народів. Нашу історичну назву Русь він перетворив у 1721 році з назви Московія у свою сучасну назву Росія. При цьому він так і не спромігся придумати нову назву для своєї етнічної угро-фінської основи. Цей народ і досі називається руським – єдиний прикметник серед назв усіх народів світу, хоча мав би називатись московитами. Символ Римської імперії – двоголового орла, що символізував поділ влади на дві рівноправні гілки – церковну і світську, він бездумно перетворив на свій державний герб, не усвідомлюючи, що жодного поділу влади в Російській імперії ніколи не було. Абетку Давньої Русі він перетворив на свою, відмовившись у свій час від абетки арабської. Мову Давньої Русі він обрав в якості державної, відмовившись у часи Давньої Русі спочатку від угро-фінських діалектів, а пізніше, в часи Золотої орди,  від уйгурської мови. Культурні здобутки Російської імперії, створені представниками всіх підкорених імперією народів, він привласнив саме руському народу, внесок якого у цю інтернаціональну культуру зовсім невеликий. При цьому «руські» не усвідомлюють того, що у них ніколи не було власних князів і імператорів. Князів їх постачала Давня Русь, а імператорів – німці. Всім українськім російськомовним діячам, письменникам, художникам, композиторам часів Російської імперії: Миколі Гоголю, Петру Чайковському, Іллі Репіну і сотням інших імен слід повернути статус діячів української культури і вивчати їх творчість у школах.

            Боротьба за минуле – це боротьба за майбутнє. Заберіть у народу його минуле і народ перестане усвідомлювати себе суб’єктом історії, не зможе противитись загарбнику. Сучасна історична наука в Україні – це аналог Української православної церкви Московського патріархату в не менш важливій сфері духовного існування українського народу. Носіями імперського історичного мислення, в першу чергу, є історики старшого покоління. Я б відсторонив від керівних посад і роботи в державних установах всіх істориків, що отримали свій останній науковий ступінь у часи Радянського союзу. Вони токсичні для молодого покоління і для України в цілому. Фінансування на українську історичну науку слід виділяти, як складову оборонного бюджету країни, оскільки обидві ці галузі критично важливі для існування країни.

            Щодо назви країни - вона ідеальна, але поряд з лаконічною назвою: «Україна», ввів би ще і розширену: «Україна-Русь-Сарматія-Скифія-Арата». Щодо Герба - він ідеальний, але поряд з малим гербом України – Тризубом розглядав би і великий герб України. Прекрасні проекти цього гербу широко відомі, але їм не вистачає одного важливого елементу - Кримсько-татарської тамги. Насправді Україна є спадкоємицею не лише Давньої Русі, але і Кримського ханства, яке у певні історичні часи займало близько половини нинішньої території України. Тоді питання Криму з історичної точки зору вирішиться остаточно.

            4.Державний апарат більшості держав є головним джерелом корупції. Звичайно чиновників забагато для виконання потрібних функцій, а зарплата замала для того, щоб спонукати їх до чесного виконання цих функцій. Особливо ця ситуація небезпечна для України. Я прибічник точки зору, що назва нашої держави Україна походить від слова Країна або Центральна земля – Гартленд, але наша доля і раніше, і тепер, і у майбутньому - бути кордоном між цивілізованим світом і безкрайніми просторами Мордора – Імперії зла. Ми не маємо права на слабкі ланки, а наш нинішній державний апарат – це саме така ланка, разом з судами і органами охорони громадського порядку. Згадайте поведінку цього апарату у Криму і на Донбасі. Більшість не надто важливих функцій сміливо слід передавати приватним структурам включно з більшістю в’язниць, охоронних структур, лікарень, бібліотек, музеїв, театрів, шкіл, вузів. Лише об’єкти загально національного значення має контролювати держава. Державному апарату слід бути компактним, високооплачуваним і професійним. Всі посади і лише на певний час мають займатися на конкурсній основі. Конкурс вважається таким, що відбувся, лише за наявності не менше двох кандидатів на вакантну посаду.

            Особиста свобода несумісна з великою кількість в’язнів у нашій країні. За більшість не важких злочинів громадян слід карати фінансово, а не ув’язненням.

            Всебічне заохочення змагальності, приватної ініціативи не знімаю з держави обв’язку присутності у всіх сферах життя суспільства. Вільна конкуренція між державою і приватним сектором сприятиме підвищенню ефективності кожного з них.

            5.Мова має значення. Перше, що зробили російські окупанти, захопивши Донецьк і Луганськ – це закрили всі українські школи і знищили українські книжки в бібліотеках. Всі кандидати на державні посади мають досконало володіти державною мовою. Умовою допуску кандидата до конкурсу на вакантну посаду має бути успішно складений іспит з державної мови, а також математики і історії України. Це стосується і кандидатів у депутати всіх рівнів. Ми нарешті маємо позбавитись від невігласів на всіх рівнях державної ієрархії і виборних органів. Крім державної мови і англійської у школах має обов’язково вивчатись на вибір одна з мов споріднених з нами народів: польська, чеська, литовська – мов народів, які внесли великий позитивний внесок у нашу історію. У паспорті слід відродити графу національність. Кожний громадянин має право заповнити або не заповнити цю графу. І у цьому теж його свобода.

            6.Всі ключові питання життя держави мають вирішувати органи, сформовані за результатами загальних виборів. Але не всі виборці мають приймати участь у виборах всіх рівнів. У виборах президента повинні приймати лише виборці, що сплачують податки у державну скарбницю. Пенсіонер, що працює, – так. Такий, що не працює, - ні. Люди, що не працюють багато років, як правило, втрачають зв’язок з реальним життям країни і не здатні оцінити її стратегічні інтереси. Вони завжди голосують за минуле. Але вони можуть приймати участь у всіх інших виборах.

            Нині склалася драматична ситуація, коли у нинішньому складі Верховної ради немає жодного професора, академіка, видатного письменника, провідного інженера, режисера. Іншими слова, немає видатних людей країни з різних ділянок її життя. Зате скільки завгодно людей посередніх, таких, що ніколи не стануть видатними. Саме вони чомусь вирішують долю країни. Саме видатних людей слід залучити до державного управління, але не через роботу у законодавчому органі, хоча і це можливо, а через роботу у професійних спілках. До існуючого законодавчого парламенту слід додати паралельну дорадчу палату, яка обирається з представників Національної академії наук і творчих спілок. Саме ця дорадча палата має  пропонувати законодавчій палаті для голосування важливі загальнодержавні проекти і провадити експертизу всіх інших проектів.

            7.Головною засадою українського світу є ідея максимально можливої особистої свободи. У цьому сенсі ми унікальна нація. Кожний прийнятий Верховною радою закон, обмежує свободу громадян. Тому Верховна рада не тільки повинна приймати нові закони, але і максимально скасовувати вже існуючі, зменшувати деталізацію вимог кожного закону, що у дрібницях обмежують свободу громадян. Скажімо на прийнятий один новий закон, відміняти один або і два старі.

            В ідеалі окремим громадянам слід дозволити все, що не суперечить їх спільним інтересам. Вогнепальна зброя – дозволена, але не одразу і не всім, а тим, хто довів свою відданість інтересам нації і має відповідний стан здоров’я. Азартні ігри – всім, але з певними обмеженнями на діяльність гральних закладів, щоб унеможливити розорення людей із нестійкою психікою. До речі, освічена людина, що засвоїла курс теорії ймовірностей, ніколи не гратиме в азартні ігри. Алкоголь, тютюн, інші наркотики – всім, але тотальна державна пропаганда має спрямовуватися на людей так, щоб вони їх вживали вкрай мало. Право вирішувати для себе проблему життя або смерті – всім, але це не знімає з держави обв’язку пояснювати кожній конкретній людині в чому полягає її оптимальна лінія поведінки. Жодних примусових щеплень – лише добровільні. Свобода – це, зокрема, відсутність монополії у будь-якій царині, що зачіпає інтереси конкретної людини. Вільний доступ до ліків – всім, а не лише за приписом лікарів.

            Проте є сфера життя суспільства – де свобода окремих громадян несумісна з інтересами суспільства. У чому вони полягають? Міцна родина – міцна нація. Багато дітей у родині – у нації є майбутнє. Злочини проти суспільної моралі мають суворо каратись. Особиста свобода і плодовитість – ось наші гасла. Європа вимирає. Ми маємо компенсувати це вимирання своєю плодючістю і зцементувати Європу своїм унікальним генотипом.

            7.Кожний громадянин України, незалежно від статі, - воїн. Таким має бути виховання наших людей, хоча військо має бути відносно невеликим і професійним. Слід розуміти, що кордони України скрізь проходять етнічною територією України. Про це слід пам’ятати лише стосовно однієї держави, що є нашим історичним ворогом - Російської федерації. Тому після відновлення наших кордонів ми маємо створити пояс безпеки вздовж кордону з нею. Наш ворог показав, як це робиться: Кубанська, Донська, Курська, Воронезька, Білгородська, Брянська народні республіки. Російська федерація має бути дезінтегрована і позбавлена ядерної, хімічної, біологічної зброї. Можливо тоді народи цієї великої за площею території перестануть гратись у солдатики і зосередяться на власному добробуті. А ми маємо стати невід’ємною частиною Великої Європейської цивілізації і пам’ятати про дійсно братські нам народи: поляків і литовців, які в найбільшій мірі сприяли нашій перемозі. Новітня Річ Посполита – Справа загальна має відродитись, як мінімум, на теренах цих трьох братніх народів, а далі охопити і решту Європи і Малої Азії.

            А щодо зозулі, то у неї немає гнізда. Вона відкладає свої яйця у чужі гнізда. Пташеня зозулі вилуплюється раніше за інших і виштовхує їх з власного гнізда. Такою зозулею є на сьогодні наш північний сусід, який намагається відкласти своє московитське яйце у наше українське гніздо.

           

 

   Кожна велика війна починається за десятки років до першого пострілу.

 

            «Ми склали документ, що гарантує початок війни через 20 років. … Коли висуваєш умови, які народ (Німеччини) не здатен виконати, то примушуєш протилежну сторону або порушити домовленість, або почати війну». Цей прогноз надалі здійснився з точністю до одного року, але локомотивом нової Великої війни стала не Німеччина.

            Наведене висловлювання належить одному з авторів Версальського договору Ллойду Джорджу. Це один з видатних політиків Великої Британії всіх часів, - це прем’єр-міністр країни у часи підписання Версальського мирного договору. Цей договір не відповідав його переконання, але не він грав першу скрипку серед тих, хто вирішували долю Німеччини. Велика Британія була переможцем у Першій світовій війні чисто формально. Вона зіграла внічию, залишивши недоторканою свою імперію, але суттєво виснаживши ресурси. Справжнім переможцем були Сполучені штати. Вони теж формальноніби нічого не виграли, але вперше відчули свій вирішальний вплив на світові події і ніби провели генеральну репетицію перед остаточним захопленням верхньої сходинки світової піраміди влади.

            Сполучені штати вступили у війну приблизно за рік до її завершення на боці Антанти. Жодним чином вони не були ініціаторами війни. Але саме їх промисловий і фінансовий потенціал відіграв вирішальну роль у перемозі Антанти. Розуміючи, що війна неминуча, ще у 1913 році у Сполучених штатах для максимальної консолідації всіх фінансових ресурсів країни був створений центральний банк – Федеральна резервна система. Саме цей банк надалі здійснював емісію доларів у країні. Його унікальність серед центральних банків інших провідних країн світу була у тому, що він був приватним. Контрольним пакетом у момент створення володіла найбільша фінансова сила тодішнього світу – Ротшильди (нині цей контрольний пакет належитьРокфеллерам).

            Ротшильди були провідною фінансовою силою у багатьох країнах Європи – найбільше у Великій Британії. Ефективне функціонування Британської колоніальної імперії в значній мірі завдячувалось саме Ротшильдам. На початку двадцятого сторіччя британський фунт-стерлінгів був засобом міжнародних платежів. Який сенс Ротшильдам був ініціювати створення конкуруючого фінансового центру у Сполучених штатах і, відповідно, підсилювати конкуруючу валюту? Сенс був. Фунт стерлінгів друкувався казначейством Великої Британії і обслуговував інтереси цієї країни. Долар з моменту створення Федеральної резервної системи друкувався приватним банком.

            Фактично із створенням на території Сполучених штатів Федеральної резервної системи на світовій арені з’явився новий самостійний інтернаціональний гравець, не тотожній Сполученим штатам, хоча саме він відповідав за емісію національних грошей  країни. Головним інтересом цього гравця було зробити долар засобом міжнародних платежів. Це дозволило б певній групі банкірів впливати на економічні процеси у всьому світі.

            Наскільки це вигідно? Припустимо ви монопольно забезпечуєте світ грошима. Припустимо далі, що товарообіг країнсвіту зріс на 10%. Для забезпечення міжнародної торгівлі за стабільними цінами потрібно приблизно на 10% збільшити грошову масу. Ви створюєте ці гроші і впроваджуєте їх у міжнародний обіг. Як впроваджуєте? Видаєте іншим державам кредити на цю суму, або купуєте товари за кордоном. У будь-якому разі ви обмінюєте універсальний еквівалент вартості на саму вартість – на реальні ресурси.

            Наскільки це вигідно країні, від імені якої друкуються ці гроші? На перший погляд ніби вигідно, але вивозячи за межі держави гроші ви завозите у державу товари на цю ж суму. Тим самим ви знищуєте власну промисловість. Звідси спад виробництва, безробіття, соціальна напруга і маса інших проблем. Отже експорт грошей вигідний банкірам, але не вигідний промисловцям. Коли міжнародні гроші друкує держава, то вона шукає компромісу між всіма силами, задіяними в економіці країни. Коли гроші друкують приватні банкіри, то в першу чергу беруться до уваги їхінтереси.

            Також до вершин світової влади прагнула Німеччина. Величезні досягнення у всіх сферах людської діяльності: культура, наука, технології робили її лідером у всіх цих царинах. Проте вона пізно консолідувалась в окрему державу, коли весь світ вже був поділений між старшими за віком державами.

            Ще одним гравцем на міжнародній арені був сіонізм. Єврейський народ, розкиданий у всьому світ, прагнув створити власну державу. У тодішньому світі потужних імперій це було неможливо. Як висловився один з авторитетних діячів сіонізму: «У єврейської держави є шанси постати лише у разі, якщо провідні світові країни будуть послаблені взаємною війною». Подібні надії мали і багато інших народів включно з українцями, що входили до складу, наприклад, Австро-Угорської абоМосковської імперій.

            Перевага євреїв перед іншими недержавними народами полягала в тому, що за ними стояв колосальний фінансовий капітал, зосереджений у руках єврейських банкірів. Це десятки відомих прізвищ: Ротшильди, Опенгеймери Шифи тощо. Найдивовижнішою особою цього довгого списку я вважаю Бернарда Баруха. Почавши свою фінансову кар’єру з нульовим капіталом, він залишив після себе (1965 р.) трильйон доларів. Значно багатшими були Ротшильди, але їх багатство створювалось багатьма поколіннями і належало декільком гілкам їх великої родини. Так само багатшими були і Рокфеллери – німці за походженням, але тут та сама історія. Не кожні гроші є владою, але їх можна конвертувати у владу. Бернарду Баруху це вдалося. У 1912 році своїми грошима (50 тисяч доларів) він підтримав Вудро Вільсона на президентських виборах у Сполучених штатах.  У подяку за це Вільсон під час Першої світової війни призначив його головою Військово-промисловоко комітету, через який йшло фінансування військових витрат країни. Після закінчення війни Барух став економічним радником Вудро Вільсона, а також наступних американських президентів – Воррена Гардінга, Герберта Гувера, Франкліна Рузвельта, Гаррі Трумена. 

            Вразливим місцем сіонізму було те, що у світі не було території з компактним проживанням євреїв, на яку вони могли б спиратись, як на свою історичну батьківщину. У всіх інших недержавних народів такі території були.

            Незмінним борцем за світове панування завжди була Московська імперія. Не маючи фінансової, промислової або культурної потуги,рівної з можливостями інших провідних країн світу, Московія прагнула до світового панування через безмежне розширення своїх кордонів. Починаючи з свого статусу улусу Золотої орди, вона спочатку заволоділа всією спадщиною імперії Чингізхана, далі спадком Давньої Русі (України), далі була Річ Посполита. На початку двадцятого сторіччя черга дійшла до спадку Візантійської імперії – проливів Босфору і Дарданеллів разом із Константинополем (Стамбулом). Московія завжди починала загарбницьку війну при першій-ліпшій нагоді і такою залишається і дотепер. Зазвичай такою нагодою для війни ставала суттєва військова перевага Московії над потенційними жертвами агресії.

            Об’єктивні передумови для Великої війни склались на початку двадцятого сторіччя і війна почалась. Постріл у Сараєво, що обірвав життя спадкоємця престолу Австро-Угорської імперії був не більше, ніж привід. Якби не ця подія, то була б якась інша.

            Кривавою була Перша світова війна. Приблизно 10 млн життів коштувала вона світу. Європа захлинулася кров’ю своїх громадян. Через військову поразку від німецької армії,  прискорену революцією в Московії, остання вибула з війни. Через рік революція в Німеччині унеможливила її перемогу на Західному фронті. Після цього війна швидко закінчилась поразкою Німеччини – поразкою, яка не була результатом військової поразки, а лише результатом дії політичних чинників. Дивним чином вся відповідальність за цю війну була покладена на Німеччину. Умови мирного договору були несумісні з можливістю навіть біологічногоіснування німецького народу. Післявоєнні роки у Німеччині добре описані у романах Еріх Марії Ремарка.

            Зауважимо, що серед наслідків Великої війни були і позитивні. Незалежність отримали цілий ряд країн: Фінляндія, Литва, Естонія, Латвія, Польща, Угорщина, Чехословаччина. Іншим недержавним народам, включно з українцями, слід було чекати наступної Великої війни для нової спроби реалізації своєї державності.

            Після завершення світової війни жодна країна Європи, крім однієї, не хотіла нової війни. Цією однією країною була Московія. Після 1918 року Європа поволі поверталась до мирного життя. Продовжувала воювати лише одна країна – Московія. За відсутністю зовнішнього ворога вона воювала сама з собою. Це була так звана громадянська війна. Кількість жертв цієї внутрішньої війни врешті перевищила загальну кількість загиблих у Першій світовій війні. До 1920 року освічена частина Московської імперії була або винищена, або витіснена за кордон. Війна мала б припинитись, але не припинилась. Гасло «Даєш світову революцію», тобто даєш нову світову війну, спрямувало не вгамовану попередньою різаниною чернь до зовнішньої експансії. Тільки мужність і героїзм поляків, які розбили більшовицькі орди на підступах до Варшави, зупинили на деякий час цю експансію до Європи. Воювати все ще хотілось, але не було чим. Потрібна була зброя, багато сучасної зброї, але перш за все, потрібні були заводи для її виготовлення – заводи, яких імперія не мала.Зате імперія мала нафту. До половини тодішнього світового видобутку нафти (приблизно 10 млн. тон) добувалось у Баку.

            Московія на певний час відклала війну і почала індустріалізацію. Рокфеллери – головні гравці на світовому нафтовому ринкустали першими потужними інвесторами цієї індустріалізації. Їх інтерес полягав у Бакинській нафті. Вони отримали право її продажу на світовому ринку. Експортний нафтовий потік з Московії стрімко наростав – відкривались і освоювались все нові і нові нафтові родовища у різних кінцях імперії. У Московії була мета і були засоби для її досягнення. Конкретний постачальник економічних послуг тут грав другорядну роль. Прості оцінки показують, що прибутки Радянського союзу від продажу нафти у десятки разів перевищували прибутки від продажу зерна. Так у найтрагічнішому для українців 1933 році за кордон був проданий лише 1 млн. тон зерна. Українці помирали мільйонами не тому, що помилково вивезли за кордон цей мільйон тон зерна, а цей мільйон тон вивезлиспеціально для того, щоб мільйони українців померли з голоду. У голодомора в Україні і Казахстані було інше, позаекономічне призначення.

            Не обійшлось тут і без Федеральної резервної системи. Від початку двадцятих років остання стрімко збільшувала обсяг грошової маси у країні, видаючи багато дешевих кредитів. І раптом грошова маса в країни різко зменшилась через стрімке подорожчання кредитів. Який економічний процес запускає таке подорожчання? Розглянемо це на прикладі будівельної компанії. Стрімке подорожчання кредитів різко зменшує продаж збудованих квартир, оскільки значна їх частка купувалась у кредит. Зменшення продажу призводить до зниження цін. Зниження цін призводить до зменшення прибутку компанії.Але перед цим у часи дешевих кредитів компанія у кредит закупила обладнання і будівельні матеріали. Ці кредити потрібно повертати, а отриманого прибутку недостатньо. Компанія змушена брати новий вже дорогий кредит. Так запускається механізм банкрутства. І лавина банкрутств розпочалась. 28 жовтня 1929 на другому році першої п’ятирічки у Радянському союзі стався крах головної біржі Сполучених штатів на Волл-стріт. Куди ділись гроші з внутрішнього обігу? Хоча платіжний баланс Радянського союзу тих років ще і досі засекречений, смію припустити, що саме у кінці двадцятих років були надані колосальні кредити Радянському союзу. Стрімке падіння цін на обладнання і банкрутство цілого ряду промислових підприємств внаслідок економічної кризи у Сполучених штатах дозволило за безцінь скуповувати це обладнання. Безробіття серед технічного персоналу дозволило за безцінь наймати американськихінженерів для проектування і будівництва більше як 9 тисяч середніх і великих підприємств на території Радянського союзу. Вважаю, що Велика депресія у Сполучених штатах і індустріалізація Радянського союзу тісно пов’язані між собою. Про те, що Федеральна резервна система була ініціатором цієї кризи свідчить і той факт, що жодний її акціонер не постраждав. Більше того, Бернард Барух, щоб показати могутність системи, запросив майбутнього прем’єр-міністра Великої Британії  Вінстона Черчилля на біржу Нью-Йорка саме в день біржового краху, про який він, очевидно, знав наперед.

            На мою думку, Велика депресія у Сполучених штатах була революцією групи банкірів, з метою захоплення влади у Сполучених штатах. Велика депресія дозволила досягти наступні цілі:

            1.Банкрутство більшості незалежних дрібних і середніх банків, тобто консолідації фінансових ресурсів країни у руках небагатьох банкірів.

            2.Витіснення з ключових позицій в економіці країни представників промислового капіталу. Навіть знаменитий підприємець Генріх Форд мало не збанкрутував під час цієї кризи. Зауважимо, що дев`ятнадцяте сторіччя у Сполучених штатах булосторіччям промисловців.

            3.На фоні економічної і політичної нестабільності в країні привести до влади "свого" президента. Ним став Франклін Рузвельт. Його фізична слабкість – паралізовані ноги лише збільшувала його керованість. Саме керованість Франкліна Рузвельта з боку фінансового олігархату дозволила йому всупереч американській конституції займати посаду президента чотири рази підряд.

            4.Нова економічна політика, проголошена Франкліном Рузвельтом, означала великі державні інвестиції в економіку країни. Кінцевою пунктом призначення цих капіталовкладень був переважно військово-промисловий комплекс. Тобто Сполучені штати хотіли повторити сценарій Першої світової війни, краще підготувавшись до нього у військовому плані.

            5.У найтрагічнішому для українців 1933 році уряд Франкліна Рузвельта визнав Радянський союз, що потрібно було для ефективнішого забезпечення економічної співпраці з ним. Засоби масової інформації країни, а також інших країн, де їх можна було контролювати, придушували всі намагання чесних людей донести до міжнародної громадськості правду про геноцид українців і казахів.

            6.Провідні банки країни отримали колосальні прибутки за рахунок величезних кредитів Радянському союзу.

            Стрімке наростання військового потенціалу на фоні агресивної зовнішньої і антилюдської внутрішньої політики Радянського союзу створювало реальну небезпеку існуванню всіх без виключення європейських держав. Попри своє небажання, вона мали також розпочати реалізацію програми озброєння. Але цього було замало.

            Радянський союз створив міжнародну терористичну організацію під назвою Комінтерн. У кожній європейській країні існувала гілка цієї організації. Метою організації було силове захоплення політичної влади у відповідних країнах. Ідеї більшовизму, що оволоділи черню Московії, швидко поширювались серед черні європейських країн. На відміну від Радянського союзу, де чернь досягла своєї критичної маси, потрібної для насильницького захоплення політичної владив країнах Європи такої критичної маси ще не було, але Велика депресія сприяла пролетаризації населення Європи і було лише питанням часу.

            Ідеям більшовизму можна було протиставити лише співмірні за силою ідеї. Суть більшовизму у тому, щоб відібрати і поділити, чого цілком достатньо для черні. Захід Європи відрізнявся від її Сходу наявністю значного прошарку представників середнього класу. Ідеї черні його не надихали, а от ідеї національної гідності, честі, цілком відповідали його менталітету. Тому практично в усіх європейських країнах: Іспанії, Португалії, Італії, Великій Британії, Німеччині, Австрії, Румунії, Угорщині, Хорватії, Словаччини  тощо пожвавились націоналістичні рухи. І саме на ці рухи зробили ставку тверезі ділові кола Європи і світу. Націоналісти країн Європи отримали необхідну їм матеріальну підтримку. Рокфеллери  завжди пам`ятали про своє німецьке походження. Хоча у Німеччини не було нафти, яка могла б їх зацікавити, вони надали колосальну допомогу відновленню економіки Німеччини.

            Найуспішнішими у справі національної консолідації були Італія і Німеччина.У Німеччини, крім страху перед воєнною експансією Радянського союзу, потужним чинником її зовнішньої політики було національне приниження за наслідками Першої світової війни. Більшовицький ідеологічний наступ на Європу був зупинений, але військова загроза з боку Радянського союзу наростала. І почалось військове переозброєння більшості країн Європи. Гонка обзроєнь – це найчастіше предтеча війни. Війна звичайно починається тоді, коли найбільш агресивний учасник цієї гонки досягає піку своєї готовності. Такого піку першим досяг Радянський союз, оскільки першим почав переозброєння. У червні 1941 року ще не пролунав жодний постріл, але вся країна прийшла у рух. З усіх куточків Радянського союзу у бік західного кордону потягнулись ешелони з військами. Назад вони вже не повернулись. Ще не пролунав жодний постріл, а нова Велика війна фактично почалась. Чий буде цей перший постріл не мало вже жодного значення. І ми повертаємось до цитованого вище висловлювання Ллойда Джорджа. Чому двадцять років? Стільки років потрібно для переозброєння головного агресора і втягування у гонку озброєнь інших потенційних учасників війни.

            Оскільки характер запитань зрозумілий зі змісту відповідей, то в статті наведені лише відповіді. Анонімність завжди провокує щирість, тому ім’я співрозмовника не наводжу.

1.Ця війна може завершитись, і то лише на певний час, за умови нашої окупації Москви. Оскільки за останні вісімсот років це вже 22 війна між Руссю-Україною і Московською ордою, то не варто очікувати, що вона остання.

2.В основі агресивності Московії лежить споконвічний комплекс меншовартості московитів і спроба його компенсації через війну з усім світом.

3.Остання війна – це дарунок долі нашому народу у час становлення новітньої української держави. Попереду у нас боротьба, небезпека і смерть – суворий фон для відродження справді могутньої, вільної, освіченої української нації.

4.Ми є нащадками першої землеробської цивілізації світу – Трипільської культури. Русь-Україна є прабатьківщиною більшості європейських народів, які є нашими кревними братами. Великий арійський простір – це степи Русі-України, звідки почався переможний рух арійської цивілізації цілим світом. Цей рух триває і дотепер.

5.Русь-Україна – це, за примхою долі, територія війни. Долі, що зробила Русь-Україну кінцевою ланкою Великого степу, який тягнеться до нас аж від степів Монголії. За нами Європейська цивілізація. Попереду – Московія, що започаткувала свою державність як уламок Золотої Орди і на її руїнах. На тепер Московія прискорено інтегрується до  материнської Орди, що для нас лише підсилює небезпеку.

6.Земля Руси-України споконвіку оралась мечами. Сьогодні щирий русин-українець – це воїн, зброєю якого є і автомат, і комп’ютер. Кого не влаштовує така перспектива, вільний залишити країну у пошуках спокійнішої долі. Наша ж доля завжди воювати. Вибір невеликий. Або з усім світом проти Московії, або разом з Московією проти всього світу, оскільки Московія є споконвічним джерелом війни.

7.Провідною рисою русинів-українців є прагнення свободи. Європейська цивілізація породила теорію анархізму, і лише у Русі-Україні ця теорія на початку двадцятого століття отримала практичне втілення. Але анархізм у Русі-Україні не став націонал-анархізмом, що єдине давало шанс на перемогу. Націоналісти, тобто ті, хто прагнули свободи українській нації, і анархісти, тобто ті, хто прагнув свободи окремому русину-українцю, воювали нарізно. При цьому анархістів було більше за націоналістів, і воювали вони на шкоду націоналістам. Якби не втручання анархістів Махна, Денікін мав би всі шанси захопити Москву, а Врангель надовго закріпитись у Криму. І чи можливі були б у цьому разі всі наступні звірства московитів на наших землях?

8.Свобода окремої людини можлива лише через свободу її нації. Цю істину не розуміли анархісти, коли перемога над московитами була цілком реальною. Цю істину вже добре розуміли оунівці, але без підтримки Східної України у них не було шансів на перемогу. А Східна Україна була деморалізована і винищена репресіями проти інтелігенції, голодом проти селян, спритним використанням фактора війни для винищення вже всіх прошарків населення. 41 млн. – 28 млн. – стільки Русь-Україна втратила через Другу світову війну, воюючи на боці Московії. 41 млн. + 11 млн. – стільки русинів-українців мало б бути у 1941 році, якби не репресії і геноцид голодом.

9.Друга світова війна не була нашою війною. Ми на цій війні були лише гарматним м’ясом у руках московитів. Якісь шанси на національне відродження у ті часи давала у цій війні лише перемога Німеччини. Тому вважаю блюзнірством святкувати день перемоги, а насправді день нашої глобальної поразки.

10.Фашизм, нацизм (від націонал-соціалізм), франкізм, хортизм, тощо – це назви різних форм граничної національної консолідації в ім’я певної мети. Всі нації потребують такої консолідації у той, чи інший період своєї історії. Граничній національній консолідації краще відповідає термін  національний солідаризм. Через такий стан національного організму пройшли більшість провідних країн світу. Німеччина і Італія тут не є виключеннями. Для Франції це були часи Наполеона-Бонапарта. Важливо, аби мета такого солідаризму була виправдана з погляду загально людської моралі. Натепер у такому стані знаходиться Ізраїль, Його мета – виживання. У такому ж стані від 1917 року знаходиться і Московія. Її мета – самоствердження за рахунок приниження, підкорення і винищення інших народів. Серед різних національних форм солідаризму московитська форма солідаризму, яку краще називати цілком дискредитованим словом фашизм, у багатотисячолітній історії людства є найогиднішою і неперевершеною за кількістю безневинних жертв.

11.Голодомори у Русі-Україні – це яскраві і неспростовні свідчення вироку смерті, що був винесений русинам-українцям більшовиками після захоплення ними влади у Московії. За голодомори в першу чергу несуть відповідальність очільники держави і партії в Московії. Але це була переважно неосвічена публіка з декількома класами церковно-приходської школи за плечима (у Сталіна їх було три), або і взагалі без неї. Світогляд таких людей не був результатом освіти або позитивного виховання. Вони були переважно носіями найгірших забобонів тих етносів, до яких належали. Яких саме, легко з’ясувати, передивившись невеликий список країн, що категорично відмовились натепер визнати голодомор тридцятих років геноцидом українського народу. За голодомори несуть відповідальність певні фінансові кола на Заході, що зростили у тридцяті роки на території Московії індустріальну і військову наддержаву, а контролюючі провідні засоби масової інформації не пропускали на шпальти газет і журналів правду про ситуацію в Україні. Між голодомором і індустріалізацією є прямий зв’язок, але не через прибутки від експорту української пшениці, який не перевищував 1.5 млн. тон на рік. За голодомори несе відповідальність вся чисельна «ліва тусовка» на Заході, яка завжди була і є тепер на побігеньках у міжнародного фінансового капіталу.

12.Головним ворогом України-Русі у нинішній війні є не стільки президент країни-ворога, прізвище якого не має істотного значення, скільки чисельна московитська чернь, на яку спирається його політика війни і анексій. Нашим ворогом є і наша власна чернь, якої у нас також доволі багато, і яка яскраво виявила своє підле нутро у подіях на Донбасі та Криму. Це подарунок долі, що ми її можемо вбивати з гармат і автоматів на законних підставах без  судової тяганини. Істота, яка підняла зброю проти Руси-України, не має права на життя, а та, що ненавидить Русь-Україну, але не взяла до рук зброї, не має право проживати на її землі.

13.Українська земля має для русинів-українців сакральне значення. Всі війни, що точилися впродовж тисячоліть на цій землі, мали метою захоплення української землі. І нинішня війна з Московіє не є винятком. Сенс голодоморів також цілком вписується в цю парадигму. Українська земля, як жодна земля в світі, просякнута кров’ю русинів-українців. Складається враження, що циркова вистава під виглядом останніх президентських виборів була влаштована з головною метою у формально законний спосіб заволодіти українською землею. Всі інші епізоди цієї кінопрем’єри мають на меті відволікти увагу суспільства від найбільшої афери в світі за останні кілька сот років – глобальному дерібану української землі. Майбутнім латифундистам, серед яких, думаю, не буде етнічних українців, потрібна українська земля без русинів–українців, західні технології, і невелика кількість західних фахівців. Це у кращому варіанті. Валовий продукт сільського господарства сучасної Україні не перевищує 17 міліардів доларів річно. Це невелика сума порівняно з цілим валовим національним продуктом України. За будь-яких умов сільське господарство не виведе нас у розряд провідних держав світу. Але втрата української землі – це втрата сенсу існування української нації, оскільки вона тут буде зайвою. Найгірший варіант використання нашої землі, це її нове заселення. У тридцяті роки у вимерлі від голоду села завозили етнічних московитів. А тепер кого? Знову етнічних московитів, у Криму вони вже так і роблять, а можливо китайців, яких забагато на їх корінній землі, а може євреїв, яким не дуже комфортно живеться у ворожому арабському оточенні?

14.Європа, у яку по праву ми так прагнемо, вимирає. Нашою стратегічною метою є зупинення нашого власного вимирання і нарощення нашого людського потенціалу. Русинів-українців має бути щонайменше 100 млн. – стільки, скільки їх би було б тепер, якби московитська чернь не захопила владу у Російській імперії, не влаштувала терор, що тягнувся десятиліттями, не організувала штучні голодомори, не спровокувала Другу світову війну. Ми у черговий раз маємо дати Європі силу нашого духу, нашу свіжу здорову кров у її жила, кров, настояну на переможній війні з Московією. Українська земля в українських руках має стати базою для етнічного відродження українства. Продаж землі можливий, але в обмежених обсягах, прийнятних для дрібного і середнього фермерства. Народжувати дітей і давати їм належне виховання – головне призначення людей, що живуть і працюють на землі. Національний дохід мають створювати переважно міста, що не здатні відтворювати самостійно свій людський потенціал, але можуть отримати його лише від села.

15.Нашою тактичною метою є повернення московітів у їх етнічні межи, відродження при цьому почуття власної гідності у інших народів останньої світової імперії.

16.Той, хто і дотепер лякається слів націоналіст, бандерівець, петлюрівець ризикує пройти весь шлях наших історичних помилок від початку і до очікуваного безславного кінця. Під прикриттям балачок про демократію спритні і безсоромні ділки у дев’яності роки фактично викрали у українського народу його промисловий потенціал і переважно порізали його на металобрухт. Приклад: у нас до приватизації промисловості було п’ят великих нафтоперегінних заводів, зараз немає жодного. Паливо закуповуємо у Білорусі. Тепер під подібні балачки вже доволі розжирілі але так само спритні і безсоромні ділки прагнуть викрасти у українського народу його найбільше багатство – землю. 200 000 га в одні руки – це національна смерть навіть без поразки у війні.

Слава українській нації і смерть її ворогам!                                           Швець В. Т.

            Не так багато знакових подій у світі, що докорінно вплинули на хід подальшої історії людства. Якщо обмежитись двадцятим сторіччям, то, з моєї точки зору, список такий:

28 червня 1914 року - вбивство в Сараєво сербським терористом спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда Габсбурга і його дружини герцогині Софії Гогенберг, що стало формальним приводом до початку Першої світової війни. З’ясувати людські втрати Російської імперії, а отже і загально світові втрати, у цій війні практично неможливо, але якщо покладатись на дані Головного штабу російської армії, то вбитими є близько пів мільйона осіб. Взагалі, все що стосується Російської імперії, а особливо її новітнього видання під назвою Радянський Союз, знаходиться в густому тумані невизначеності. Всі принципово важливі для історії числа або невідомі, або сфальшовані. До прямих людських втрат слід додати пропалих без вісті, тих, що вмерли від ран, і втрати цивільного населення. Втрати українців приблизно відповідали їх долі у населенні Російської імперії, тобто порівняно невеликі. Але неспростовним фактом було те, що українці були гарматним м’ясом на чужій війні.

28 жовтня 1917 року - більшовицький антидержавний заколот. Починається розпад Російської імперії і, одночасно, боротьба більшовиків за її збереження та світову революцію, тобто її розширення. Для українців – це була перша в двадцятому сторіччі російсько-українська війна за національну незалежність. Достовірні дані про загальні втрати українців у цій війні відсутні але завідомо перевищують їх втрати у Першій світовій. Якщо сюди додати післявоєнне нищення України голодом 1921 – 1923 роки, то втрати стають ще помітнішими. Великими є також непрямі втрати через епідемії, зубожіння, зменшення народжуваності. Думаю, що загальні втрати обчислюються у кілька мільйонів осіб. Відносні втрати українців вже були непропорційно великими щодо їх долі у населенні Російської імперії. Хоча московити виграли цю війну, вони побачили в українцях свого головного ворога і небезпечного конкурента на теренах колишньої Російської імперії.

24 жовтня 1929 року – день біржового краху на Уолл-стріт, з якої розпочалась Велика депресія, що охопила майже весь світ. За своїми руйнівними наслідками для причетних до неї народів ця економічна криза не поступалась Першій світовій війні. Для України цими наслідками були індустріалізація країни руками українських в’язнів і конфіскація землі у українських селян разом з їхнім життям. У селян Московії забирали лише землю, якою вони ніколи особливо не переймались. Велику депресію в Сполучених штатах, яка не була наслідком випадкового збігу обставин, індустріалізацію в Радянському Союзі з метою його підготовки до майбутньої Великої війни - світової революції і голодомор 1932-1933 років в Україні з метою її максимального винищення перед цією ж війною з моєї точки зору слід розглядати як генетично пов’язані події. Втрати України на цьому етапі її історії перевищують у рази всі попередні втрати і знову точного числа немає. Радянська статистика їх взагалі не зафіксувала, а оцінки сучасних дослідників коливаються від 5 до 10 мільйонів осіб. Українці стали обраним народом для показового винищення.

23 серпня 1939 року – був підписаний пакт Ріббентропа-Молотова між Німеччиною і Радянським Союзом про ненапад. Цей пакт передбачав спільну війну проти Польщі і її подальший поділ переможцями. З цього моменту Друга світова війна стала неминучою і колишні підписанти стали її головними учасниками. Перший етап війни почався буквально через тиждень і фактично завершився 22 вересня 1939 року спільним парадом переможців - німецьких і радянських військ у Бресті. За два роки Радянський Союз вже воював з Німеччиною. Московія взагалі полюбляє воювати з тими, з ким перед тим підписала договір про ненапад. Так було, крім Німеччини, з Японією, Афганістаном, так було і з Україною. До речі, недоторканість українських кордонів гарантував не лише Будапештський меморандум, підписаний Росією 5 грудня 1994 року, а і Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, підписаний 31 травня 1997 року. За роки Другої світової війни населення України з різних причин зменшилось на 14 мільйонів осіб, тобто значно більше, ніж внаслідок геноциду голодом. Українці знову виявились гарматним м’ясом на чужій війні. Виключенням були лише бійці ОУН-УПА, та в певній мірі солдати дивізії СС «Галичина». Але був і ще один штучний голод 1946-1947 років, що забрав не менше одного мільйона прямих втрат. І знову ця катастрофа з людськими жертвами заторкнула лише Україну.

Після нищівного удару по сільському господарству, пов’язаного з к конфіскацією землі у селян на початку тридцятих років, воно так і не змогло досягти рівня, достатнього, щоб годувати населення Радянського Союзу. Єдиним засобом розв’язання продовольчої проблеми став експорт нафти. Післявоєнний світ динамічно розвивався, попит на нафту швидко зростав разом з цінами на неї. Виручки від продажу нафти цілком вистачало на закупівлі продовольства і товарів широкого вжитку, яких в Радянському Союзі також катастрофічно не вистачало, для задоволення мінімальних потреб населення. Але цієї виручки вже не вистачало на інноваційний розвиток економіки. Сировинний характер радянської економіки все більше посилювався.

27 грудня 1979 року – початок радянського вторгнення в Афганістан. Ця десятилітня війна підсилила конфронтацію Радянського Союзу з Західними країнами і важким тягарем лягла на економіку країни. Ситуація в ній поступово ставала критичною. І Захід нарешті наважився на рішучий крок. Сполучені штати домовились із Саудівською Аравією - найбільшим виробником нафти в світі на той час, про обвал цін на неї. У висліді, з грудня 1985 року по квітень 1986 року ціни на нафту впали з приблизно тридцяти доларів за барель до десяти. Для Саудівської Аравії продаж нафти і надалі залишався прибутковим, оскільки її нафта була високої якості, а собівартість видобутку становила чотири долари за барель. Для Радянського Союзу таке падіння цін було справжньою катастрофою, оскільки собівартість її видобутку становила якраз десять доларів за барель і вона була порівняно низької якості. Потік нафтодоларів до Радянського Союзу, що раніше становив десятки мільярдів річно, майже припинився. Купувати продовольство за кордоном було ні за що. Непопулярна всередині країни і абсолютно шкідлива для її зовнішнього іміджу війна в Афганістані затягувалась, ціна її зростала, а перспективи ставали все невизначенішими. В країні тривала так звана «перебудова». Політична активність і сміливість населення швидко зростала.

Крім політичних факторів, падіння цін на нафту мало і серйозне економічне підґрунтя – це стрімке зростання атомної енергетики. З 1970 року по 1986 рік виробництво електроенергії атомними електростанціями зросло удесятеро. За цей же час їх доля в енергетичному балансі світу збільшилась з 2% до 15%, продовжуючи швидко зростати і надалі. У деяких провідних країн світу її доля наблизилась до 50%. Ця електроенергія була значно дешевшою, ніж з будь-якого іншого джерела, і екологічно чистою – не вироблялись парникові газі, не забруднювалось навколишнє середовище, не виводились з сільськогосподарського використання величезні площі земель. Для порівняння: один стандартний блок атомної електростанції можна замінити сонячними панелями, що накривають площу землі у 100 квадратних кілометрів. Навіть без врахування втрат від невикористання землі за призначенням, собівартість сонячної за походженням електроенергії приблизно вдесятеро вища за вироблену на атомних електростанціях. Зауважимо, що природні запаси урану з атомною масою 235, який використовується на сучасних атомних електростанціях на повільних нейтронах, за його енергетичною місткістю у рази перевищують запаси нафти. Паралельно почали швидко розроблятись технології використання урану з атомною масою 238, якого в природному урані 99.3%. Це збільшувало енергетичні запаси людства у 150 разів і робило їх практично невичерпними. Правда, використання такого урану  вимагало створення нового складнішого типу реактора – реактора на швидких нейтронах. Але такі наукові програми через їх колосальну практичну перспективу добре фінансувались і якби стан ейфорії щодо атомної енергетики тривав і далі, то, впевнений, зараз ми були б свідками практичного використання реакторів на швидких нейтронах.

Різке падіння цін на нафту було для Радянського Союзу неочікуваним і могло затягнутись на довший час, якщо не на завжди. Економічна катастрофа при такому розкладі була неминучою, а разом з нею і соціальний вибух. Країна могла втратити керованість і швидко розпастись. Економічний колапс, що насувався, вимагав екстраординарних дій. Ціни на нафту слід було підняти за будь-яких умов і слід було переломити негативне ставлення Західних країн до Радянського Союзу через війни в Афганістані. Потрібно було, якщо й не повернути повагу до країни, то викликати хоча б співчуття до неї за якихось дуже поважних обставин. Такі два завдання здавалось неможливим виконати за короткий термін.

26 квітня 1986 року вибухнув четвертий енергоблок Чорнобильської атомної електростанції в Україні. В цей день якраз і були розв’язані обидва зазначені завдання. Ціни на нафту відразу поповзли вгору і за кілька місяців вартість нафти зросла майже вдвічі. Радянська нафта знову стала високоприбутковим експортним продуктом. Увага світової громадськості перейшла з війни в Афганістані на Чорнобильську трагедію і Радянський Союз став викликати масове співчуття.  Був ще і третій внутрішній результат цієї трагедії. Комуністична партія Радянського Союзу отримала колосальний удар по своєму іміджу, від якого вона ніколи так і не відновилась. Хоча безпосередньої провини у комуністичної партії за Чорнобильську трагедію не було, але прості люди країни звикли покладати на комуністичну партію відповідальність за все, що відбувалось, і у сил всередині державного апарату, що прагнули відсторонення партії від влади, з’явився реальний шанс це зробити. Першу таку спробу зробив ще Лаврентій Берія – найвпливовіша людина в найближчому оточенні Сталіна відразу після смерті Сталіна, але всі знають, чим це для нього закінчилось. Лаврентій Берія, крім інших визначних посад, очолював Міністерство внутрішніх справ СРСР, до якого було приєднано і Міністерство державної безпеки. Другу таку спробу приписують у 1957 році міністру оборони СРСР Георгію Жукову. На цей раз обійшлось лише відправленням його на пенсію. І лише у 1991 році це, нарешті, вдалося першому президенту Російської федерації Борису Єльцину.

Комуністична партія була організацією з негативним відбором кадрів. Якщо Сталін – очільник партії у 1922 - 1953 роках мав початкову світу, то його наступник Микита Хрущов до школи взагалі не ходив. Партія так і не змогла знайти спільну мову з інтелігенцією. Характерний приклад. У восьмидесяті роки на Одеську академію холоду, де я працював викладачем, на рік виділялось два ордери на безкоштовне житло і дві анкети для вступу в партію. Кількість співробітників академії перевищувала 600 осіб. Тобто вступ вузівської інтелігенції до партії був таким же складним, як і отримання безкоштовного житла. У висліді професійний рівень і рівень моральних чеснот «щасливих» володарів партійних квитків був не надто високим. З іншого боку, така державна структура, як Комітет державної безпеки Радянського Союзу, дотримувався практики позитивного відбору кадрів. Вони комплектувались найкращими випускниками різних вузів для роботи у штаті організації і мали практично необмежену позаштатну кількість співробітників з науковими степенями і званнями, членів різноманітних творчих спілок  та на різних щаблях державного апарату. Ті, хто були молодші, залишились на своїх посадах і досі, перебуваючи тепер уже не тільки в якості позаштатних працівників ФСБ, а і в небезпечному для воюючої України статусі п’ятої колони нашого ворога. Слід зауважити, що для більшості керівних посад в Радянському Союзі узгодження кандидатур на ці посади з КДБ було обов’язковим.  Скільки кандидатів при такому узгодженні погодились на пряму співпрацю з КДБ важко сказати, але ще важче уявити, що хтось міг відмовитись. Те, що ми не оприлюднили в незалежній Україні списки позаштатних співробітників колишнього КДБ, серйозно послаблює нашу обороноздатність і пояснює більшість наших негараздів у всіх сферах діяльності держави і українського суспільства в цілому.

Саме спецслужби Радянського Союзу були локомотивом перебудови. Основна ж маса партійних працівників погано розуміла, що відбувається і покірно пливла за течією. Головною метою перебудови 1985 – 1991 років була модернізація безнадійно відсталої на той момент країни і її інтеграція в світове співтовариство. Фактично те, що сьогодні здійснив Китай. Просто у Китаю вийшло, а у Радянського Союзу ні. Формально до 1991 року КДБ беззастережно підкорявся партії, фактично він вів цілком самостійну гру і вийшов в ній переможцем. Його влада після розпаду Радянського Союзу у 1991 році лише зросла. Зараз штатний склад Федеральної служби безпеки Російської федерації у декілька разів перевищує штат КДБ всього колишнього Радянського Союзу, а її очільник Володимир Путін з 1999 року є беззаперечним лідером Російської федерації. Весь же колосальний партійний апарат Радянського Союзу пішов у небуття.

Аварія на Чорнобильській атомній електростанції безумовно відтермінувала розпад Радянського Союзу але в тому варіанті, в якому відбулась, зробила його неминучим. Неминучою вона зробила і майбутню російсько-українську війну, тому що тільки тимчасовим послабленням Московії можна було пояснити відносну легкість здобуття Україною незалежності у 1991 році. Перш за все аварія вплинула на настрої українців, поступово радикалізуючи їх щодо подальшої долі Радянського Союзу.  В найбільшій мірі це стосувалось мешканців української столиці, а революції завжди відбуваються в столицях.

Вибір Чорнобильської станції для сумнівних експериментів, які врешті і закінчились вибухом, був, на мою думку, не випадковим. По-перше подібні експерименти вже тричі проводились на цій станції в попередні роки (1982, 1984, 1985 роки). В їх програмах випробувань передбачалось поступове збільшення екстремальності режиму функціонування реактора. Всі вони виявились безуспішними, проте дали багато інформації про поведінку даного типу атомного реактора в екстремальних умовах. По-друге, близькість Києва могло суттєво підсилити трагічні наслідки можливої аварії, що було важливим для зовнішнього політичного використання майбутньої трагедії. По-третє, якби аварія виявилась масштабнішою за ту, що відбулась, в зону евакуації міг би потрапити і весь Київ. Тоді Україна могла б просто лишитись без столиці. Але, оскільки, революції завжди відбувається в столицях, то і без національної революції. По-четверте, аварія могла остаточно підірвати життєві сили української нації, що перед тим пережила три геноциди голодом і один геноцид війною.

Я вважаю, що Києву просто пощастило, що разом з четвертим не вибухнув і технологічно з ним пов’язаний третій енергоблок, що інтенсивність ядерної реакції в ядерному паливі після термічного вибуху реактора виявилась недостатньою для ядерного вибуху, що розплавлене ядерне паливо не потрапило в зону під реактором, наповнену водою, і це не викликало колосального викиду радіоактивних аерозолів в навколишній простір. І ще багато чого могло статись на гірше але не сталось. «Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими» - сказав Ніцше. У висліді, ми, замість лишитись без столиці напередодні визначних подій, отримали активовану радіацією столицю, яка швидко дозрівала, щоб очолити національну революцію. Про Чорнобильську аварію написано так багато, що розібратись у цьому матеріалі  нелегко. Мені вдалось в інтернеті знайти відеоінтерв’ю Генерального секретаря комуністичної партії Радянського Союзу Михайла Горбачова, де він зокрема сказав, що і сам до кінця не розуміє всіх обставин аварії. А що тоді казати про решту громадян?  Важливим є те, що і досі немає загальноприйнятого розуміння перебігу аварії. Обговорюються десятки версій, крім тих, які мають високу ймовірність реалізації. Ця ситуація нагадує вбивство президента Кеннеді, де серед усіх версій найбільше пропагується найменш ймовірна версія про вбивцю одинака. Що відомо достеменно про обставини Чорнобильської аварії?

По-перше, трагічний експеримент, що призвів до аварії декілька разів переносили. Припущення: чекали сприятливого і стійкого переміщення повітряних мас у західному напрямку. Як виявилось згодом, радіоактивні опади після аварії досягли навіть східного узбережжя Сполучених штатів.

По-друге, в день зупинки реактора, коли його потужність була поступово зменшена до половини від робочої, зателефонували з Київенерго і попросили не зупиняти реактор повністю ще протягом декількох годин  (9 годин). Припущення: це потрібно було для отруєння реактора ксеноном і самарієм. Ці елементи є продуктом радіоактивного розпаду урану і при  різкому  зменшенні потужності реактора їх концентрація суттєво зростає. Одночасно вони добре поглинають нейтрони і при цьому відбувається їх радіоактивний розпад з перетворенням в елементи, що нейтрони поглинають погано. У висліді отруєння, реактор переходить у нестійкий стан з тенденцію до зупинки, оскільки нейтронів не вистачає для підтримання сталої ланцюгової реакції. Так і сталось. Через декілька годин роботи на половинній потужності остання різко впала майже до нуля.

По-третє, після цього, всупереч інструкції, яка вимагала при такому перебігу подій повної зупинки реактора, його потужність знову почали піднімати по половини від номінальної. Для цього з реактора вивели всі дозволені інструкцією запобіжні стрижні з поглинаючого нейтрони матеріалу. Але це не допомогло. Тоді почали виводи з активної зони ті стрижні, які убезпечували реактора від вибуху і які в жодному разі виводити було заборонено. Система автоматичної регуляції стрижнів при цьому була відімкнена за умовами сумнівного експерименту. Припущення: це було потрібно для переводу реактора у нестійкий стан, який не міг бути виправленим автоматично. Реактор фактично залишився без запобіжних стрижнів, що мали поглинати зайві нейтрони але не вибухнув, оскільки роль поглинача нейтронів відігравала тепер вже вода, що служила для охолодження реактора і переносу теплової енергії до парової турбіни, та елементи, якими реактор був отруєний. Доля реактора тепер залежала лише від нормативної подачі води до реактора. Ця подача також мала систему захисту. В разі зменшення рівня води автоматично вмикались запасні насоси і рівень  відновлювався. Але відповідна автоматична запобіжна система також була відімкнена нібито за умовами сумнівного експерименту. Тепер реактор вже знаходився у вкрай загроженому стані з високою ймовірністю розгону.

По-четверте, буквально за лічені секунди до аварії відбувся стрибок напруги в електричній мережі, що забезпечувала роботу водяних насосів. Припущення: для виходу реактора з нестійкого стану в стан розгону потрібен поштовх. Збій в роботі насосів викликав зменшення обсягу охолоджуваної рідини в реакторі. Але ж вода в цій ситуації відігравала роль поглинача зайвих нейтронів. Отже їх кількість зросла, і відповідно зросла інтенсивність ядерних реакцій в реакторі. Це призвело до збільшення виділення тепла реактором і утворенням більшої кількості пари з води, що залишалась в реакторі. Пара почала витискувати воду з реактора, що призвело до ще більшого зростання кількості нейтронів і виділення ще більшої кількості тепла. Розгін реактора швидко закінчився вибухом і всі дії персоналу, що керував роботою реактора вручну при відімкненій автоматиці  при цьому майже блискавичному процесі жодної ролі не відіграли. Стрибок напруги міг бути спричиненим приєднання або від’єднанням до електростанції потужного споживача електричної енергії. Це як в сусідньому помешканні ввімкнули електрозварювальний апарат, а у вас від перепаду напруги вийшов з ладу якійсь електронний прилад. Чи був такий споживач поблизу Чорнобильської станції? Так, був. Це загоризонтна радіолокаційна станція  або Дуга-1. Об’єкт мав дійсно космічні розміри і використовувався для виявлення запусків міжконтинентальних ракет на території Сполучених штатів. Він споживав колосальну кількість електричної енергії і його будівництво поряд з атомною електростанцією було абсолютно виправданим. Викладена версія подій видається мені найбільш ймовірною, хоча і не єдино можливою.

На кого ж офіційно була покладена відповідальність за аварію? Перше розслідування завершилось висновком про безвідповідальність персоналу і судом над декількома посадовими особами на чолі з директором станції. Пізніше було проведене додаткове розслідування. Тут уже відповідальність за аварію перемістили на конструкторів реактора, зокрема на наукового керівника  проекту по створенню даного типу реактора президента академії наук СРСР, Анатолія Олександрова. Це була легендарна людина, виходець з України, учасник білого руху- юнкер в армії Врангеля. Далі полон у червоних в Криму, вирок смерті, втеча з полону, кілька років переховування. Після легалізації, завершення освіти - стрімке сходження шаблями наукової кар’єри, унікальні наукові досягнення, належно оцінені державою. Важливо, що він вважав вибух реактора диверсією і намагався привернути увагу саме до сумнівного експерименту, ідея якого зовні була цілком безневинна, наслідком реалізації якого і вибухнув реактор. «Коли я потім читав розклад експерименту, то був нажаханий». «Чудовищный» - таке російське слово він застосував до експерименту. Цінними є спогади президента Всеукраїнської організації «Союз Чорнобиля», колишнього начальника зміни Чорнобильської АЕС Юрія Андрієва, який свідчив, що причина аварії криється в програмі випробувань. В інтерв’ю каналу ВВС Україна він сказав: «… і побачив, що якщо виконати програму випробувань детально, від першого до останнього пункту, то аварії уникнути неможливо». Як на мене, то саме за лаштунками цього експерименту слід шукати справжніх винуватців Чорнобильської аварії але так далеко розслідування аварії не пішло. Подібні цитування можна було б продовжити і далі але хотів би завершити цей абзац словами академіка Анатолія Олександрова, важливими для майбутнього атомної енергетики України: «Відмова людства від розвитку атомної енергетики була б для нього згубною. Таке рішення  є не меншим неуцтвом і не менш жахливим, ніж той експеримент на Чорнобильській АЕС, що безпосередньо привів до аварії».

Але людство не почуло цих слів. Атомна енергетика була повністю дискредитована. Ще декілька років за інерцією доля атомної енергетики у енергетичному балансі людство зростало за рахунок добудови електростанцій, будівництво яких розпочалось раніше, далі деякий час залишалась на досягнутому рівні, а ще далі почала зменшуватись. Людство поступово перекрило собі доступ до дешевої атомної енергетики. Почався швидкий розвиток вітрової і сонячної енергетики. Але собівартість такої енергії на порядок перевищувала собівартість атомної. Таку собівартість могли собі дозволити лише дуже багаті європейські країни. Але і їх продукція через таку дорожнечу енергетичних ресурсів ставала неконкурентно здатною. Вихід був лише в закупівлі європейськими країна енергетичних ресурсів все у тої ж Московії, що збільшувало їх економічну, а відповідно і політичну залежність від цієї країни. Чи слід дивуватись, що світові ціни на нафту стрімко пішли вгору, досягнувши перед початком військових дій між Московією і Україною ста двадцяти доларів за барель. Для Московії Чорнобильська трагедія обернулась найприбутковішою за всю її історію інвестицією у майбутнє. Стрімке зростання цін на нафта, а відповідно і газ, дозволили збільшити внутрішній валовий продукт Московії більше, ніж удвічі порівняно з 1991 роком, відповідно, суттєво підняти життєвий рівень населення, почати модернізацію армії. Найважливіше, що останніми роками Московії вдалося, нарешті, стабілізувати своє населення.

Для України відбувалось все з точністю до навпаки. Чорнобильська трагедія важким тягарем лягла на економіку України. Зараз в України п’ятнадцять працюючих реакторів, могло б бути дев’ятнадцять. Наш внутрішній валовий продукт так і не перевищив його показників 1991 року. Захмарні ціни на нафту і газ стали гирями на ногах української економіки. Руками п’ятої колони Москви була фактично знищена українська армія. Реальна відсутність українського інформаційного простору не дозволила розірвати ментальний зв’язок між московитами і громадянами України. Останнє надалі відіграло фатальну роль в маніпуляціях їх свідомістю з боку Москви. Чорнобиль запустив механізм біологічного вимирання української нації. На 1 січня 2006 року в Україні 2 594 071 особа мали статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС. Стрімко, майже у 1,8 рази зріс контингент інвалідів Чорнобиля. А найбільше (на 24%) скоротилася чисельність учасників ліквідації наслідків аварії у 1986-1987 роках. Тобто саме перша хвиля ліквідаторів, чоловіків у молодому віці, зазнала найсильнішого удару по здоров'ю, – вони поступово вимирають. В рік Чорнобильської аварії різко зросла кількість абортів через непродуману, а швидше  злонамірену їх пропаганду серед населення нібито з метою уникнення народження дітей з фізичними вадами. А далі ця кількість вже залишалась на високому рівні. Біологічне вимирання українців набуло загрозливих масштабів і стало головним негативним результатом аварії. Найбільший трагізм полягає в тому, що якщо війни винищували в першу чергу дорослих, голодомори винищували дорослих і дітей приблизно в однаковій мірі, то постчорнобильське вимирання винищує переважно дітей – ненароджених дітей, майбутнє нації. Загальні післячорнобильські втрати населення України дорівнюють приблизно десяти мільйонам осіб, що можна порівняти лише з нашими втратами у Другій світовій війні. Словом, у 2010 роках визріли всі передумови для початку військової фази війни за відновлення з боку Московії стратегічного контролю над Україною. І четвертий рік ми вже в стані цієї війни. Наша поразка в війні її не припинить. Війна просто набуде далі форми геноциду, як це вже  було після Першої і Другої світових війн. Цю війну може припинити лише наша перемога. Але пам’ятаймо, що першим пострілом останньої російсько-української війни був вибух четвертого реактора на Чорнобильський атомній електростанції 26 квітня 1986 року.

Валерій Швець, доктор фізико-математичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України

Коломойский: Просьба ловить диверсантов, а не «москалей», то есть не всех подряд россиян»

Это что же получается? Как в детстве. Тащишь тяжелую сумку с бутылками за тридевять кварталов, а тебе половину возвращают: горлышко щербленное!
С диверсантами та же история! Теперь пропали договоренности с двумя одноклассниками (они этнические русские), которые за откат согласились сдаться. Один в армии не служил. таких значит не принимают. А второй без автомата - не пройдет! Без автомата могут не поверить. Хотя рожа у него зверская.

Может попробовать? Кто сдавал уже диверсантов?

Есть такое замечательное высказывание: «Лучший способ защиты – это нападение». И стоит заметить, многие люди вполне успешно пользуются этим правилом. Видимо, руководство фармацевтической компании «Фармак» решило пополнить их ряды, раз выбрало именно такую тактику поведения в сложившейся ситуации с лекарственным препаратом «Тропикамид».

Речь идет о том, что ПАО «Фармак» подало в суд на общественную организацию, Первый национальный канал и редакцию газеты «Ваше здоровье» за то, что те распространяли информацию о нецелевом использовании наркоманами глазных капель «Тропикамид», которые производит вышеуказанное предприятие. Руководство фармацевтической компании возмутил тот факт, что после оглашения этой информации прочтения люди начали называть их «наркоторговцами», коими (по собственным убеждениям) они не являются. Мол, подобные заявления портят их безупречную деловую репутацию.

Производители утверждают, что препарат они изготавливают законно, без каких-либо нарушений. В соответствии законодательству его же и распространяют. А то, что наркоманы используют капли в качестве «ширки» - это не их вина, останавливать производство из-за этого они не будут и вообще решением этой проблемы должно заниматься государство. Только вот интересно получается – иск подали, претензии озвучили, но ведь и капли перестали выпускать! Теперь стоит задача выяснить, зачем представители «Фармак» устроили это шоу…

Лично я считаю, что  судебный иск в данном случае – момент положительный. Это яркий показатель того, что общественные организации все-таки достучались до руководства компании и их наконец услышала не только общественность, но и сами производители. Ведь достаточно долгое время в компании делали вид, что не замечают проблему в массовом применении их продукции наркоманами.

НАЧАЛО ПОЛОЖЕНО!

Стартовала эта история летом прошлого года, когда в эфире Первого Национального канала вышла передача «Капли, которые роют могилу».

<iframe width="560" height="315" src="http://www.youtube.com/embed/3nzsMC316J0" frameborder="0" allowfullscreen></iframe>

Пожалуй, если бы не это расследование, которое провели журналисты, на реальную проблему и дальше бы закрывали глаза как производители (ПАО «Фармак» единственный завод, выпускающий этот препарат на территории Украины), так и правительство. И только благодаря приданию огласке эта тема получила развитие.

Объясню суть проблемы. По факту «Тропикамид» – обычные капли для глаз, расширяющие сосуды. Непосредственно для лечения как лекарство они не нужны, препарат лишь помогает увидеть и изучить глазное дно. Используются капли, как правило, в больницах. И вот при всем при этом данный препарат  стал одним из самых продаваемых в аптеках. Для сведения, за последние 4 года выпуск «Тропикамида» в Украине увеличился с 180 тысяч упаковок до 2,5 миллионов. Вполне логично, у журналистов возник вопрос, кто же основной потребитель этого препарата в таком количестве?  Ответ оказался на поверхности: наркозависимые.

Каким-то чудесным образом они прознали, что если добавить «тропик», как они его называют, в обычную «ширку», то она приобретает более выраженный галлюциногенный эффект. Более того, этот препарат настолько «универсален», что при нехватке денег на  «дозу» привычной «ширки», его можно вколоть в чистом виде и получить при этом практически тот же кайф. Ко всему прочему капли доступны по цене -  флакон этого препарата стоит около 15-20 гривен.

Собственно говоря, после того, как стало ясно, что у «Тропикамида» двойное предназначение, журналисты телеканала V-TV напрямую обратились в компанию «Фармак» (которая является основным отечественным производителем препарата) с просьбой объяснить ситуацию вокруг этого «лекарства». В частности, их интересовали вопросы неуемного возрастания производства препарата. Ведь, как оказалось, в период с 2007 года по 2011 год количество произведенных и проданных флаконов «Тропикамида» возросло более, чем в 10 раз. При этом из общего количества только 2% лекарственного препарата поставлялось в больницы, 98% реализовывались наркозависимым. Однако вразумительного ответа они так и не получили…

Тогда к решению этой проблемы к репортерам присоединились общественные организации. Возмущение вызывало еще и то, что на самом заводе знали о нецелевом использовании глазных капель и при этом ничего не делали. Чтобы призвать руководство компании к ответственности и обратить внимание на проблему, активисты даже организовывали акцию протеста.

Тогда в ней приняли участие более 20 общественных организаций, бывшие наркозависимые, а также их друзья и знакомые. Митингующие прямо на глазах у милиции, работников завода, простых прохожих вкалывали себе «легальный наркотик», но никто из  свидетелей происходящего даже не попытался их остановить.

Сотрудники правоохранительных органов просто-напросто не имели на это право, ведь официально «Тропикамид» наркотиком не является и его можно свободно использовать. А вот сотрудники завода «Фармак» вместо того, чтобы выйти к митингующим и дать хоть какое-нибудь объяснение, устроили внеплановую уборку близлежащей территории, вывели охрану и простых работников завода к участникам акции. При всем при этом никто из них так и не дал ответа ни на один вопрос.

В свете всех этих событий участники решили, что руководству завода либо  откровенно плевать на молодежь, которая гибнет от наркозависимости, либо они просто не хотят говорить об этом вслух. Ведь не понимать, к чему приводит свободная продажа дешевых наркотиков, они просто не могут. К слову сказать, официально «Тропикамид» должен отпускаться исключительно по рецепту врача. Однако большинство аптек этим правилом пренебрегают.

Спустя некоторое время после акции протеста, директор ПАО «Фармак» Филя Жебровская решила-таки дать пресс-конференцию.

«Наконец проблему можно будет обсудить», - обрадовались журналисты и члены общественных организаций, борющихся против «легальных» наркотиков. Однако ликовали они недолго – мероприятие оказалось открытым только для «избранных». То есть приглашали в конференц-зал только некоторые СМИ, а журналистов той самой телекомпании, которая сняла фильм про «Тропикамид», не пустили. Более того, не дали пройти на мероприятие и представителям общественных организаций, которые уже несколько лет трубят о наркотическом наследии «Тропикамида».

Как призналась одна из журналисток, которая прошла на мероприятие – в их редакцию просто позвонили и пригласили, заказав рекламный материал о заводе… Точечный отбор, так сказать. Нужные СМИ – добро пожаловать, СМИ, которые могут задать каверзный вопрос – «покиньте помещение».

Понятно, что никаких комментариев по существующей проблеме активисты снова не получили. А через месяц после этого события стало известно о том, что руководство «Фармак» подало иск.

Судя по характеру обвинения, руководство завода «Фармак» возмущено заявлениями журналистов о том, что они, якобы, наркоторговцы. Более того, свои претензии ПАО «Фармак» выразило даже корпорации Google. Да, да, вы не ослышались! Той самой крупной в мире поисковой системе Google за то, что она содержит ссылки на статьи про «Тропикамид». Но постойте! Тему «Тропикамида» подняли еще в июне прошлого года. Почему ни одной претензии представителей фармацевтической компании не было до сих пор…  Ведь существует масса способов решения проблемы: можно было выйти к активистам и дать разумное объяснение, можно было изъять препарат из свободной продажи (разрешить отпускать исключительно по рецептам) и т.п. Но Филя Жебровская поступила иначе – сначала завод прекратил выпускать капли «Тропикамид» и только после этого озвучил вои претензии.

Хотелось бы, конечно, верить, что вся соль вопроса сводится к «восстановлению честного имени компании». Однако если копнуть глубже, становится ясно, что есть и другие причины такой реакции руководства предприятия.

ВСЕ ДЕЛО В ДЕНЬГАХ

Как вы понимаете, любой большой бизнес нуждается в кредитовании. Для того, чтобы развиваться просто необходимо привлекать дополнительные инвестиции. Так вот один из самых крупных кредиторов считается ЕБРР (Европейский банк реконструкции и развития). Эта организация была создана в 1991 году для поддержки рыночной экономики и демократии в 29 странах и на сегодняшний день, помимо выделения своих средств, привлекает значительные объемы прямых иностранных инвестиций. Где связь с ПАО «Фармак» спросите вы? Объясняю.

Дело в том, что в конце 2006 года Европейский банк реконструкции и развития выделил этой фармацевтической компании 32 миллиона евро для модернизации и увеличения производственных мощностей. По принципам кредитования ЕБРР, банк не предоставляет кредит на производство веществ, запрещенных международным правом. И в том случае, если будет доказано, что компания нарушила обязательства, ЕБРР изымает предоставленные на производство средства, что в свою очередь приводит к технологическому дефолту. Кредит ЕБРР предоставлен «Фармак» на 90 месяцев, то есть конечный срок выплаты заканчивается в 2014 году. Поэтому, как вы понимаете, если в течение ближайшего времени будет доказано, что на полученные средства завод действительно производил вредные для здоровья препараты, руководству придется очень «несладко»… А процесс уже запущен, ведь после выхода программы «Капли, которые роют могилы» в Кабинете министров обратили внимание на эту проблему. Препарат по инициативе Государственной службы по контролю за наркотиками внесли в список сильнодействующих и ядовитых лекарственных средств и теперь каждая его продажа должна вноситься в специальный журнал, а провизоры обязаны отчитываться за каждый флакон препарата. По предварительным оценкам, только благодаря этому постановлению ПАО «Фармак» теряет до 4 миллионов гривен в месяц. Представьте, на сколько может увеличиться сумма убытков, если в ЕБРР узнают, что на их деньги в Украине производили наркотики…

ХИМИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ

К слову сказать, есть еще одно лекарственное средство производства ПАО «Фармак», которое вызывает больше вопросов, нежели ответов на них. Это всем нам известные капли «Карвалол». Их принимают от боли в сердце, качестве успокоительного и даже при бессоннице. Маленькая бутылочка лекарств в 25 мл способна избавить и от боли, и от стресса. А вы когда-нибудь задумывались, благодаря чему происходит такой чудодейственный эффект?

Быстрое успокаивающее действие «Корвалола» вызывает вещество фенобарбитал, который входит в состав препарата. Кроме седативного свойства фенобарбитал имеет еще одну отличительную характеристику. Он признан в мире одним из тяжелейших наркотических средств.

Производить фенобарбитал впервые начали в Германии в 1912 году. Почти 50 лет он оставался самым популярным успокоительным средством в Европе, а возможно, даже и в мире. С его помощью успокаивали нервы, снимали эпилептические спазмы и нарушения сна. Но вещество не выводилось, а постепенно накапливалось в организме, что приводило к тяжелым болезням и даже смерти. Именно поэтому, немецкие фармацевты начали искать возможности уменьшить негативное воздействие фенобарбитала, сохранив при этом его полезные свойства. И в 1934 году в той же Германии был создан известный нам валокордин - смесь хмеля, мяты, валерианы и фенобарбитала. В тяжелые военные и послевоенные годы это седативное средство пользовалось в Германии большим спросом. Не обойдя вниманием такую популярность препарата, советские фармацевты создали свой аналог валокордина - Корвалол.

Первым предприятием, освоившим выпуск этого лекарства в Советском Союзе, стал завод им. Михаила Ломоносова. Сейчас этот производство носит уже другое название – ПАО «Фармак». Только он обладает исключительным правом производить «Корвалол» в Украине и называет этот препарат «Лицом завода». Кстати, часть средств из вышеупомянутых 32 миллионов евро, предоставленных ЕБРР «Фармак»,  как раз планировалось направиться на создание новых производственных линий «Корвалол», что позволит производить 18 тысяч флаконов средства в день.

Конечно, пока все эти факты – лишь пазлы, из которых предстоит собрать цельную картину. Одно могу сказать точно – я искренне рада тому, что руководство «Фармак» проявило хоть какую-то реакцию на проблемы, которые вызывают их лекарства. Будем надеяться, что  у этой истории будет логичное продолжение и нам удастся получить вразумительное объяснение.

Анна Славина, Право на правду

Мене з малих літ виховували в любові до своєї рідної землі, до рідної мови, до традицій. Не те, що моя сім’я вчила мене не любити щось не українське, просто своє рідне завжди було якось ближче до серця.

У підлітковому віці, читаючи історію своєї рідної землі, чомусь все більше і більше я не любив наших сусідів по кордону, наших «побратимів». Напевне через те, що біль, яку вони принесли нашій країні пронизувала юну душу і серце наповнювалось злостивою ненавистю до ворогів мого рідного народу.

Напевне наслідком виховання та активної життєвої позиції ще з шкільних років стало моє потрапляння до націоналістичної організації, що сповідувала близькі по духу мені ідеї. Звісно в молодому віці старші побратими направили мою активність та натхнення до відстоювання своїх ідейних та програмних засад шляхом розклеювання плакатів, листівок, участі в мітингах, пікетах і т.д. Так розпочалась моя боротьба за справжню українську незалежність. Через це відбувся і мій перший арешт як громадського діяча, що боровся проти режиму, за ідею, за віру в світле майбутнє України.

Як було все просто. Була Україна понад усе, усі інші вороги! Головне виконувати завдання партійного керівництва, їм видніше, навіть коли факти на листівках були завідомо брехливі, я уже це знав, адже приймав участь у їх розробках, але це ж ніщо, адже мета виправдовує засоби! Але чому керівництво партії будувало таку жорстку вертикаль, напевне через те, щоб вороги не змогли нас подолати. Так проходив час, створив з числа своїх однодумців молодіжну організацію, яка стала «молодіжкою» партії. Партійному керівництву це дуже сподобалось, адже вони отримали додаткові робочі сили для популяризації своєї структури.

Але йшов час і чим дорослішим ставав, тим більше запитань почав ставити своєму партійному керівництву. Яке не мало відповідей, або просто уникало запитань. За моє вільнодумство я почав ігноруватись керівництвом партії. Декілька разів мене хотіли змістити з посади в «молодіжці», яку я створив, на більш лояльних до партійних «вождів» людей, однак нічого не вийшло. Натомість їх недолугі спроби стали одним з ключових аргументів, що щось тут не так. Занадто багато робилось речей за «закритими дверима», а таємниця за їх словами була виправданою безпекою структури.

Однак, коли в перші дні «помаранчевої» революції партійне керівництво, яке привезло нас декілька чоловік до Києва, у той час, коли там ще було не так багато людей. Коли ми захопили український дім, коли людей до столиці не пускала міліція, коли не вистачало харчування для мітингувальників, коли кожний день міг стати часом ікс, для кровопролиття, коли ми стояли перед адміністрацією Президента, стримуючи натовп, що хотів до штурму, а перед нашими обличчями були люди в чорних кашкетах, коли ми спали декілька годин на добу на підлозі в тому ж таки українському домі, коли ми сповідались священникам перед кожним походом, не знаючи, що може бути – наше партійне керівництво покинуло нас і поїхало назад до області, бо зрозуміло, що йде уже розподілення владних посад на місцях!!! Як можна було таке їм пропустити? Потрібно було очолювати революції на місцях, не боротись у Києві, бо невідомо, що може бути, а саме на місцях бути на передовій, продефілювати перед камерами, виступити на площі перед натовпом, адже це чудовий шанс засвітитись і вирвати собі шматочок майбутньої влади.

Колишні опозиціонери не встигли здобути перемогу, як почали між собою жорстоку боротьбу за владу. Звісно мені це було дивно, адже я стояв не заради певних особистостей, не заради якихось посад, а заради ідеї! Вони зрадили мене і моїх побратимів тоді, показавши свою суть. Не ідеологія у них була основною, основним у них була лише влада.  Вийшовши з тієї структури я відчув надзвичайне полегшення. Так, наче скинув із себе тягар і зняв з очей пов’язку, побачив, що світ не просто чорний і білий, такий, який мені малювали там, а є ще багато фарб окрім цих двох. На щастя більшість моїх однодумців також пішли за мною, адже для них як і для мене на першому місці була ідея, а не щось меркантильне, тим самим у їх «молодіжці» з сотні людей, залишилось пару чоловік, наближених до керівництва, які потім також, як це не іронічно покинули цю структуру.

Аналізуючи діяльність тієї структури, можна зробити висновки, що керівництво партії прикриваючись ідеологією робило багато речей замовних, дуже багато акцій носили явно замовний характер і моделювались ззовні, а ми були лише чорновими виконавцями, які повинні були неухильно слідувати вказівкам партійних вождів, а хто ставив питання, які були незручні для керівництва партії, ставали відразу інакодумцями, зрадниками національних інтересів. Причому з часом таких інакодумців ставало все більше, а структура як не дивно все більше отримувала фінансування і відповідно щоразу, використовуючи нових «чорноробочих», отримувала популярність серед населення. Керівництву партії не потрібні були люди, що могли мислити, їх не цікавила освіта населення, популяризація української мови і т.д. їх цікавили тримачі прапорів, мітингувальники, розклейщики їх листівок і плакатів, які не ставили питань, а просто виконували вказівки партійного керівництва.

На питання членів цієї організації, чому ж Ви перебуваєте там, адже бачите, що занадто багато підозрілого є в цій структурі, занадто багато темних плям в біографії керівників та депутатів цієї партії, що вона насправді нічого не зробила для України, від них можна отримати лише одну відповідь: нема нічого кращого…

Але навіщо вибирати менше зло, якщо воно є зло. Якщо продаються місця у списку, якщо партійне керівництво просто заробляє гроші, просто хоче влади? Прикриваючись національними інтересами вони роблять не менше зло ніж явні вороги нашої держави. Що ця структура зробила для розвитку національної ідеї, що керівництво цієї партії зробило для розвитку країни? Абсолютно нічого! Лише дешевий популізм, лише розповсюдження національної нетерпимості, лише провокації перед кожними виборами, лише національне загострення. Їх місія розбити усе національне, зруйнувати усі організації патріотичного спрямування із тезою, хто не з нами, той проти нас!

За багато років діяльності цієї організації я не знайшов жодного позитивного діяння, яке б призвело до розвитку нашого народу, нашої держави. І ця структура хоче прийти до влади? Що вона дасть Україні? Поставлять пам’ятники якійсь конкретній особі, в кожному населеному пункті, заставлять школярів приходити на їх мітинги, розділять владу між своїми спонсорами та номенклатурним керівництвом, яке здебільшого є без вищої освіти, не є професійним в різних галузях, зроблять концтабори для інакодумців та огородять колючим дротом територію нашої країни і т.д.?

Знаєте, схоже наш народ пережив таку владу. Тільки там були інші ідеї...

Я не називаю тут цієї структури, щоб мене не звинуватили в якійсь політичній боротьбі, думаю, багато хто вже відчув на собі участь в цій організації, а для тих, хто там ще перебуває чи планує там бути, я лише даю інший погляд, для роздумів. Не пишу конкретні факти про продаж місць, про походження фінансування і т.д. Такої інформації дуже багато в інтернеті.

Можливо досить обирати менше зло, досить мовчати і думати, що краще такі, ніж інші? Наш народ заслуговує на кращих!

Читаючи багатьох однодумців в інтернеті, я розумію, що я не один. Нас дійсно багато. Можливо поки не має тієї організації, яка об’єднала б нас усіх, але головне те, що нас єднає – наша ідея, наша віра в краще майбутнє нашої країни, наша любов до рідної мови та традицій. Тож робімо все, щоб наша держава була українською, а це насправді легко. Не потрібно політичних партій. Просто популяризуємо нашу мову, нашу культуру. Читаємо українські книги, допомагаємо українським письменникам, купуючи їх книги, дивимось та вимагаємо фільми на українській мові, тощо.

Запам’ятайте, що у нас не повинно бути ворогів серед інших народів, бо любити своє рідне – це не значить ненавидіти чуже! Ми великий народ, з великою історією, а наша державність це не лише 20 років. Якщо дійсно любиш Україну та українське, то покажи на весь світ усе найкраще, що ми маємо. Поділись із світом часткою найкращого українського духу! Ми народ, за який ти повинен бути гордий!  Наша сила – у єднанні!

 Автор - Віктор Грицюк з Луцька. Текст взято звідси.