О сообществе

всіх шанувальників рідної неньки-України
Вид:
краткий
полный

Україна-Патріот

Чорнобиль - перший постріл останньої війни. Літературна Україна.


            Не так багато знакових подій у світі, що докорінно вплинули на хід подальшої історії людства. Якщо обмежитись двадцятим сторіччям, то, з моєї точки зору, список такий:

28 червня 1914 року - вбивство в Сараєво сербським терористом спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда Габсбурга і його дружини герцогині Софії Гогенберг, що стало формальним приводом до початку Першої світової війни. З’ясувати людські втрати Російської імперії, а отже і загально світові втрати, у цій війні практично неможливо, але якщо покладатись на дані Головного штабу російської армії, то вбитими є близько пів мільйона осіб. Взагалі, все що стосується Російської імперії, а особливо її новітнього видання під назвою Радянський Союз, знаходиться в густому тумані невизначеності. Всі принципово важливі для історії числа або невідомі, або сфальшовані. До прямих людських втрат слід додати пропалих без вісті, тих, що вмерли від ран, і втрати цивільного населення. Втрати українців приблизно відповідали їх долі у населенні Російської імперії, тобто порівняно невеликі. Але неспростовним фактом було те, що українці були гарматним м’ясом на чужій війні.


28 жовтня 1917 року - більшовицький антидержавний заколот. Починається розпад Російської імперії і, одночасно, боротьба більшовиків за її збереження та світову революцію, тобто її розширення. Для українців – це була перша в двадцятому сторіччі російсько-українська війна за національну незалежність. Достовірні дані про загальні втрати українців у цій війні відсутні але завідомо перевищують їх втрати у Першій світовій. Якщо сюди додати післявоєнне нищення України голодом 1921 – 1923 роки, то втрати стають ще помітнішими. Великими є також непрямі втрати через епідемії, зубожіння, зменшення народжуваності. Думаю, що загальні втрати обчислюються у кілька мільйонів осіб. Відносні втрати українців вже були непропорційно великими щодо їх долі у населенні Російської імперії. Хоча московити виграли цю війну, вони побачили в українцях свого головного ворога і небезпечного конкурента на теренах колишньої Російської імперії.

24 жовтня 1929 року – день біржового краху на Уолл-стріт, з якої розпочалась Велика депресія, що охопила майже весь світ. За своїми руйнівними наслідками для причетних до неї народів ця економічна криза не поступалась Першій світовій війні. Для України цими наслідками були індустріалізація країни руками українських в’язнів і конфіскація землі у українських селян разом з їхнім життям. У селян Московії забирали лише землю, якою вони ніколи особливо не переймались. Велику депресію в Сполучених штатах, яка не була наслідком випадкового збігу обставин, індустріалізацію в Радянському Союзі з метою його підготовки до майбутньої Великої війни - світової революції і голодомор 1932-1933 років в Україні з метою її максимального винищення перед цією ж війною з моєї точки зору слід розглядати як генетично пов’язані події. Втрати України на цьому етапі її історії перевищують у рази всі попередні втрати і знову точного числа немає. Радянська статистика їх взагалі не зафіксувала, а оцінки сучасних дослідників коливаються від 5 до 10 мільйонів осіб. Українці стали обраним народом для показового винищення.


23 серпня 1939 року – був підписаний пакт Ріббентропа-Молотова між Німеччиною і Радянським Союзом про ненапад. Цей пакт передбачав спільну війну проти Польщі і її подальший поділ переможцями. З цього моменту Друга світова війна стала неминучою і колишні підписанти стали її головними учасниками. Перший етап війни почався буквально через тиждень і фактично завершився 22 вересня 1939 року спільним парадом переможців - німецьких і радянських військ у Бресті. За два роки Радянський Союз вже воював з Німеччиною. Московія взагалі полюбляє воювати з тими, з ким перед тим підписала договір про ненапад. Так було, крім Німеччини, з Японією, Афганістаном, так було і з Україною. До речі, недоторканість українських кордонів гарантував не лише Будапештський меморандум, підписаний Росією 5 грудня 1994 року, а і Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, підписаний 31 травня 1997 року. За роки Другої світової війни населення України з різних причин зменшилось на 14 мільйонів осіб, тобто значно більше, ніж внаслідок геноциду голодом. Українці знову виявились гарматним м’ясом на чужій війні. Виключенням були лише бійці ОУН-УПА, та в певній мірі солдати дивізії СС «Галичина». Але був і ще один штучний голод 1946-1947 років, що забрав не менше одного мільйона прямих втрат. І знову ця катастрофа з людськими жертвами заторкнула лише Україну.

Після нищівного удару по сільському господарству, пов’язаного з к конфіскацією землі у селян на початку тридцятих років, воно так і не змогло досягти рівня, достатнього, щоб годувати населення Радянського Союзу. Єдиним засобом розв’язання продовольчої проблеми став експорт нафти. Післявоєнний світ динамічно розвивався, попит на нафту швидко зростав разом з цінами на неї. Виручки від продажу нафти цілком вистачало на закупівлі продовольства і товарів широкого вжитку, яких в Радянському Союзі також катастрофічно не вистачало, для задоволення мінімальних потреб населення. Але цієї виручки вже не вистачало на інноваційний розвиток економіки. Сировинний характер радянської економіки все більше посилювався.


27 грудня 1979 року – початок радянського вторгнення в Афганістан. Ця десятилітня війна підсилила конфронтацію Радянського Союзу з Західними країнами і важким тягарем лягла на економіку країни. Ситуація в ній поступово ставала критичною. І Захід нарешті наважився на рішучий крок. Сполучені штати домовились із Саудівською Аравією - найбільшим виробником нафти в світі на той час, про обвал цін на неї. У висліді, з грудня 1985 року по квітень 1986 року ціни на нафту впали з приблизно тридцяти доларів за барель до десяти. Для Саудівської Аравії продаж нафти і надалі залишався прибутковим, оскільки її нафта була високої якості, а собівартість видобутку становила чотири долари за барель. Для Радянського Союзу таке падіння цін було справжньою катастрофою, оскільки собівартість її видобутку становила якраз десять доларів за барель і вона була порівняно низької якості. Потік нафтодоларів до Радянського Союзу, що раніше становив десятки мільярдів річно, майже припинився. Купувати продовольство за кордоном було ні за що. Непопулярна всередині країни і абсолютно шкідлива для її зовнішнього іміджу війна в Афганістані затягувалась, ціна її зростала, а перспективи ставали все невизначенішими. В країні тривала так звана «перебудова». Політична активність і сміливість населення швидко зростала.

Крім політичних факторів, падіння цін на нафту мало і серйозне економічне підґрунтя – це стрімке зростання атомної енергетики. З 1970 року по 1986 рік виробництво електроенергії атомними електростанціями зросло удесятеро. За цей же час їх доля в енергетичному балансі світу збільшилась з 2% до 15%, продовжуючи швидко зростати і надалі. У деяких провідних країн світу її доля наблизилась до 50%. Ця електроенергія була значно дешевшою, ніж з будь-якого іншого джерела, і екологічно чистою – не вироблялись парникові газі, не забруднювалось навколишнє середовище, не виводились з сільськогосподарського використання величезні площі земель. Для порівняння: один стандартний блок атомної електростанції можна замінити сонячними панелями, що накривають площу землі у 100 квадратних кілометрів. Навіть без врахування втрат від невикористання землі за призначенням, собівартість сонячної за походженням електроенергії приблизно вдесятеро вища за вироблену на атомних електростанціях. Зауважимо, що природні запаси урану з атомною масою 235, який використовується на сучасних атомних електростанціях на повільних нейтронах, за його енергетичною місткістю у рази перевищують запаси нафти. Паралельно почали швидко розроблятись технології використання урану з атомною масою 238, якого в природному урані 99.3%. Це збільшувало енергетичні запаси людства у 150 разів і робило їх практично невичерпними. Правда, використання такого урану  вимагало створення нового складнішого типу реактора – реактора на швидких нейтронах. Але такі наукові програми через їх колосальну практичну перспективу добре фінансувались і якби стан ейфорії щодо атомної енергетики тривав і далі, то, впевнений, зараз ми були б свідками практичного використання реакторів на швидких нейтронах.


Різке падіння цін на нафту було для Радянського Союзу неочікуваним і могло затягнутись на довший час, якщо не на завжди. Економічна катастрофа при такому розкладі була неминучою, а разом з нею і соціальний вибух. Країна могла втратити керованість і швидко розпастись. Економічний колапс, що насувався, вимагав екстраординарних дій. Ціни на нафту слід було підняти за будь-яких умов і слід було переломити негативне ставлення Західних країн до Радянського Союзу через війни в Афганістані. Потрібно було, якщо й не повернути повагу до країни, то викликати хоча б співчуття до неї за якихось дуже поважних обставин. Такі два завдання здавалось неможливим виконати за короткий термін.

26 квітня 1986 року вибухнув четвертий енергоблок Чорнобильської атомної електростанції в Україні. В цей день якраз і були розв’язані обидва зазначені завдання. Ціни на нафту відразу поповзли вгору і за кілька місяців вартість нафти зросла майже вдвічі. Радянська нафта знову стала високоприбутковим експортним продуктом. Увага світової громадськості перейшла з війни в Афганістані на Чорнобильську трагедію і Радянський Союз став викликати масове співчуття.  Був ще і третій внутрішній результат цієї трагедії. Комуністична партія Радянського Союзу отримала колосальний удар по своєму іміджу, від якого вона ніколи так і не відновилась. Хоча безпосередньої провини у комуністичної партії за Чорнобильську трагедію не було, але прості люди країни звикли покладати на комуністичну партію відповідальність за все, що відбувалось, і у сил всередині державного апарату, що прагнули відсторонення партії від влади, з’явився реальний шанс це зробити. Першу таку спробу зробив ще Лаврентій Берія – найвпливовіша людина в найближчому оточенні Сталіна відразу після смерті Сталіна, але всі знають, чим це для нього закінчилось. Лаврентій Берія, крім інших визначних посад, очолював Міністерство внутрішніх справ СРСР, до якого було приєднано і Міністерство державної безпеки. Другу таку спробу приписують у 1957 році міністру оборони СРСР Георгію Жукову. На цей раз обійшлось лише відправленням його на пенсію. І лише у 1991 році це, нарешті, вдалося першому президенту Російської федерації Борису Єльцину.


Комуністична партія була організацією з негативним відбором кадрів. Якщо Сталін – очільник партії у 1922 - 1953 роках мав початкову світу, то його наступник Микита Хрущов до школи взагалі не ходив. Партія так і не змогла знайти спільну мову з інтелігенцією. Характерний приклад. У восьмидесяті роки на Одеську академію холоду, де я працював викладачем, на рік виділялось два ордери на безкоштовне житло і дві анкети для вступу в партію. Кількість співробітників академії перевищувала 600 осіб. Тобто вступ вузівської інтелігенції до партії був таким же складним, як і отримання безкоштовного житла. У висліді професійний рівень і рівень моральних чеснот «щасливих» володарів партійних квитків був не надто високим. З іншого боку, така державна структура, як Комітет державної безпеки Радянського Союзу, дотримувався практики позитивного відбору кадрів. Вони комплектувались найкращими випускниками різних вузів для роботи у штаті організації і мали практично необмежену позаштатну кількість співробітників з науковими степенями і званнями, членів різноманітних творчих спілок  та на різних щаблях державного апарату. Ті, хто були молодші, залишились на своїх посадах і досі, перебуваючи тепер уже не тільки в якості позаштатних працівників ФСБ, а і в небезпечному для воюючої України статусі п’ятої колони нашого ворога. Слід зауважити, що для більшості керівних посад в Радянському Союзі узгодження кандидатур на ці посади з КДБ було обов’язковим.  Скільки кандидатів при такому узгодженні погодились на пряму співпрацю з КДБ важко сказати, але ще важче уявити, що хтось міг відмовитись. Те, що ми не оприлюднили в незалежній Україні списки позаштатних співробітників колишнього КДБ, серйозно послаблює нашу обороноздатність і пояснює більшість наших негараздів у всіх сферах діяльності держави і українського суспільства в цілому.

Саме спецслужби Радянського Союзу були локомотивом перебудови. Основна ж маса партійних працівників погано розуміла, що відбувається і покірно пливла за течією. Головною метою перебудови 1985 – 1991 років була модернізація безнадійно відсталої на той момент країни і її інтеграція в світове співтовариство. Фактично те, що сьогодні здійснив Китай. Просто у Китаю вийшло, а у Радянського Союзу ні. Формально до 1991 року КДБ беззастережно підкорявся партії, фактично він вів цілком самостійну гру і вийшов в ній переможцем. Його влада після розпаду Радянського Союзу у 1991 році лише зросла. Зараз штатний склад Федеральної служби безпеки Російської федерації у декілька разів перевищує штат КДБ всього колишнього Радянського Союзу, а її очільник Володимир Путін з 1999 року є беззаперечним лідером Російської федерації. Весь же колосальний партійний апарат Радянського Союзу пішов у небуття.


Аварія на Чорнобильській атомній електростанції безумовно відтермінувала розпад Радянського Союзу але в тому варіанті, в якому відбулась, зробила його неминучим. Неминучою вона зробила і майбутню російсько-українську війну, тому що тільки тимчасовим послабленням Московії можна було пояснити відносну легкість здобуття Україною незалежності у 1991 році. Перш за все аварія вплинула на настрої українців, поступово радикалізуючи їх щодо подальшої долі Радянського Союзу.  В найбільшій мірі це стосувалось мешканців української столиці, а революції завжди відбуваються в столицях.

Вибір Чорнобильської станції для сумнівних експериментів, які врешті і закінчились вибухом, був, на мою думку, не випадковим. По-перше подібні експерименти вже тричі проводились на цій станції в попередні роки (1982, 1984, 1985 роки). В їх програмах випробувань передбачалось поступове збільшення екстремальності режиму функціонування реактора. Всі вони виявились безуспішними, проте дали багато інформації про поведінку даного типу атомного реактора в екстремальних умовах. По-друге, близькість Києва могло суттєво підсилити трагічні наслідки можливої аварії, що було важливим для зовнішнього політичного використання майбутньої трагедії. По-третє, якби аварія виявилась масштабнішою за ту, що відбулась, в зону евакуації міг би потрапити і весь Київ. Тоді Україна могла б просто лишитись без столиці. Але, оскільки, революції завжди відбувається в столицях, то і без національної революції. По-четверте, аварія могла остаточно підірвати життєві сили української нації, що перед тим пережила три геноциди голодом і один геноцид війною.


Я вважаю, що Києву просто пощастило, що разом з четвертим не вибухнув і технологічно з ним пов’язаний третій енергоблок, що інтенсивність ядерної реакції в ядерному паливі після термічного вибуху реактора виявилась недостатньою для ядерного вибуху, що розплавлене ядерне паливо не потрапило в зону під реактором, наповнену водою, і це не викликало колосального викиду радіоактивних аерозолів в навколишній простір. І ще багато чого могло статись на гірше але не сталось. «Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими» - сказав Ніцше. У висліді, ми, замість лишитись без столиці напередодні визначних подій, отримали активовану радіацією столицю, яка швидко дозрівала, щоб очолити національну революцію. Про Чорнобильську аварію написано так багато, що розібратись у цьому матеріалі  нелегко. Мені вдалось в інтернеті знайти відеоінтерв’ю Генерального секретаря комуністичної партії Радянського Союзу Михайла Горбачова, де він зокрема сказав, що і сам до кінця не розуміє всіх обставин аварії. А що тоді казати про решту громадян?  Важливим є те, що і досі немає загальноприйнятого розуміння перебігу аварії. Обговорюються десятки версій, крім тих, які мають високу ймовірність реалізації. Ця ситуація нагадує вбивство президента Кеннеді, де серед усіх версій найбільше пропагується найменш ймовірна версія про вбивцю одинака. Що відомо достеменно про обставини Чорнобильської аварії?

По-перше, трагічний експеримент, що призвів до аварії декілька разів переносили. Припущення: чекали сприятливого і стійкого переміщення повітряних мас у західному напрямку. Як виявилось згодом, радіоактивні опади після аварії досягли навіть східного узбережжя Сполучених штатів.

По-друге, в день зупинки реактора, коли його потужність була поступово зменшена до половини від робочої, зателефонували з Київенерго і попросили не зупиняти реактор повністю ще протягом декількох годин  (9 годин). Припущення: це потрібно було для отруєння реактора ксеноном і самарієм. Ці елементи є продуктом радіоактивного розпаду урану і при  різкому  зменшенні потужності реактора їх концентрація суттєво зростає. Одночасно вони добре поглинають нейтрони і при цьому відбувається їх радіоактивний розпад з перетворенням в елементи, що нейтрони поглинають погано. У висліді отруєння, реактор переходить у нестійкий стан з тенденцію до зупинки, оскільки нейтронів не вистачає для підтримання сталої ланцюгової реакції. Так і сталось. Через декілька годин роботи на половинній потужності остання різко впала майже до нуля.


По-третє, після цього, всупереч інструкції, яка вимагала при такому перебігу подій повної зупинки реактора, його потужність знову почали піднімати по половини від номінальної. Для цього з реактора вивели всі дозволені інструкцією запобіжні стрижні з поглинаючого нейтрони матеріалу. Але це не допомогло. Тоді почали виводи з активної зони ті стрижні, які убезпечували реактора від вибуху і які в жодному разі виводити було заборонено. Система автоматичної регуляції стрижнів при цьому була відімкнена за умовами сумнівного експерименту. Припущення: це було потрібно для переводу реактора у нестійкий стан, який не міг бути виправленим автоматично. Реактор фактично залишився без запобіжних стрижнів, що мали поглинати зайві нейтрони але не вибухнув, оскільки роль поглинача нейтронів відігравала тепер вже вода, що служила для охолодження реактора і переносу теплової енергії до парової турбіни, та елементи, якими реактор був отруєний. Доля реактора тепер залежала лише від нормативної подачі води до реактора. Ця подача також мала систему захисту. В разі зменшення рівня води автоматично вмикались запасні насоси і рівень  відновлювався. Але відповідна автоматична запобіжна система також була відімкнена нібито за умовами сумнівного експерименту. Тепер реактор вже знаходився у вкрай загроженому стані з високою ймовірністю розгону.

По-четверте, буквально за лічені секунди до аварії відбувся стрибок напруги в електричній мережі, що забезпечувала роботу водяних насосів. Припущення: для виходу реактора з нестійкого стану в стан розгону потрібен поштовх. Збій в роботі насосів викликав зменшення обсягу охолоджуваної рідини в реакторі. Але ж вода в цій ситуації відігравала роль поглинача зайвих нейтронів. Отже їх кількість зросла, і відповідно зросла інтенсивність ядерних реакцій в реакторі. Це призвело до збільшення виділення тепла реактором і утворенням більшої кількості пари з води, що залишалась в реакторі. Пара почала витискувати воду з реактора, що призвело до ще більшого зростання кількості нейтронів і виділення ще більшої кількості тепла. Розгін реактора швидко закінчився вибухом і всі дії персоналу, що керував роботою реактора вручну при відімкненій автоматиці  при цьому майже блискавичному процесі жодної ролі не відіграли. Стрибок напруги міг бути спричиненим приєднання або від’єднанням до електростанції потужного споживача електричної енергії. Це як в сусідньому помешканні ввімкнули електрозварювальний апарат, а у вас від перепаду напруги вийшов з ладу якійсь електронний прилад. Чи був такий споживач поблизу Чорнобильської станції? Так, був. Це загоризонтна радіолокаційна станція  або Дуга-1. Об’єкт мав дійсно космічні розміри і використовувався для виявлення запусків міжконтинентальних ракет на території Сполучених штатів. Він споживав колосальну кількість електричної енергії і його будівництво поряд з атомною електростанцією було абсолютно виправданим. Викладена версія подій видається мені найбільш ймовірною, хоча і не єдино можливою.


На кого ж офіційно була покладена відповідальність за аварію? Перше розслідування завершилось висновком про безвідповідальність персоналу і судом над декількома посадовими особами на чолі з директором станції. Пізніше було проведене додаткове розслідування. Тут уже відповідальність за аварію перемістили на конструкторів реактора, зокрема на наукового керівника  проекту по створенню даного типу реактора президента академії наук СРСР, Анатолія Олександрова. Це була легендарна людина, виходець з України, учасник білого руху- юнкер в армії Врангеля. Далі полон у червоних в Криму, вирок смерті, втеча з полону, кілька років переховування. Після легалізації, завершення освіти - стрімке сходження шаблями наукової кар’єри, унікальні наукові досягнення, належно оцінені державою. Важливо, що він вважав вибух реактора диверсією і намагався привернути увагу саме до сумнівного експерименту, ідея якого зовні була цілком безневинна, наслідком реалізації якого і вибухнув реактор. «Коли я потім читав розклад експерименту, то був нажаханий». «Чудовищный» - таке російське слово він застосував до експерименту. Цінними є спогади президента Всеукраїнської організації «Союз Чорнобиля», колишнього начальника зміни Чорнобильської АЕС Юрія Андрієва, який свідчив, що причина аварії криється в програмі випробувань. В інтерв’ю каналу ВВС Україна він сказав: «… і побачив, що якщо виконати програму випробувань детально, від першого до останнього пункту, то аварії уникнути неможливо». Як на мене, то саме за лаштунками цього експерименту слід шукати справжніх винуватців Чорнобильської аварії але так далеко розслідування аварії не пішло. Подібні цитування можна було б продовжити і далі але хотів би завершити цей абзац словами академіка Анатолія Олександрова, важливими для майбутнього атомної енергетики України: «Відмова людства від розвитку атомної енергетики була б для нього згубною. Таке рішення  є не меншим неуцтвом і не менш жахливим, ніж той експеримент на Чорнобильській АЕС, що безпосередньо привів до аварії».

Але людство не почуло цих слів. Атомна енергетика була повністю дискредитована. Ще декілька років за інерцією доля атомної енергетики у енергетичному балансі людство зростало за рахунок добудови електростанцій, будівництво яких розпочалось раніше, далі деякий час залишалась на досягнутому рівні, а ще далі почала зменшуватись. Людство поступово перекрило собі доступ до дешевої атомної енергетики. Почався швидкий розвиток вітрової і сонячної енергетики. Але собівартість такої енергії на порядок перевищувала собівартість атомної. Таку собівартість могли собі дозволити лише дуже багаті європейські країни. Але і їх продукція через таку дорожнечу енергетичних ресурсів ставала неконкурентно здатною. Вихід був лише в закупівлі європейськими країна енергетичних ресурсів все у тої ж Московії, що збільшувало їх економічну, а відповідно і політичну залежність від цієї країни. Чи слід дивуватись, що світові ціни на нафту стрімко пішли вгору, досягнувши перед початком військових дій між Московією і Україною ста двадцяти доларів за барель. Для Московії Чорнобильська трагедія обернулась найприбутковішою за всю її історію інвестицією у майбутнє. Стрімке зростання цін на нафта, а відповідно і газ, дозволили збільшити внутрішній валовий продукт Московії більше, ніж удвічі порівняно з 1991 роком, відповідно, суттєво підняти життєвий рівень населення, почати модернізацію армії. Найважливіше, що останніми роками Московії вдалося, нарешті, стабілізувати своє населення.


Для України відбувалось все з точністю до навпаки. Чорнобильська трагедія важким тягарем лягла на економіку України. Зараз в України п’ятнадцять працюючих реакторів, могло б бути дев’ятнадцять. Наш внутрішній валовий продукт так і не перевищив його показників 1991 року. Захмарні ціни на нафту і газ стали гирями на ногах української економіки. Руками п’ятої колони Москви була фактично знищена українська армія. Реальна відсутність українського інформаційного простору не дозволила розірвати ментальний зв’язок між московитами і громадянами України. Останнє надалі відіграло фатальну роль в маніпуляціях їх свідомістю з боку Москви. Чорнобиль запустив механізм біологічного вимирання української нації. На 1 січня 2006 року в Україні 2 594 071 особа мали статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС. Стрімко, майже у 1,8 рази зріс контингент інвалідів Чорнобиля. А найбільше (на 24%) скоротилася чисельність учасників ліквідації наслідків аварії у 1986-1987 роках. Тобто саме перша хвиля ліквідаторів, чоловіків у молодому віці, зазнала найсильнішого удару по здоров'ю, – вони поступово вимирають. В рік Чорнобильської аварії різко зросла кількість абортів через непродуману, а швидше  злонамірену їх пропаганду серед населення нібито з метою уникнення народження дітей з фізичними вадами. А далі ця кількість вже залишалась на високому рівні. Біологічне вимирання українців набуло загрозливих масштабів і стало головним негативним результатом аварії. Найбільший трагізм полягає в тому, що якщо війни винищували в першу чергу дорослих, голодомори винищували дорослих і дітей приблизно в однаковій мірі, то постчорнобильське вимирання винищує переважно дітей – ненароджених дітей, майбутнє нації. Загальні післячорнобильські втрати населення України дорівнюють приблизно десяти мільйонам осіб, що можна порівняти лише з нашими втратами у Другій світовій війні. Словом, у 2010 роках визріли всі передумови для початку військової фази війни за відновлення з боку Московії стратегічного контролю над Україною. І четвертий рік ми вже в стані цієї війни. Наша поразка в війні її не припинить. Війна просто набуде далі форми геноциду, як це вже  було після Першої і Другої світових війн. Цю війну може припинити лише наша перемога. Але пам’ятаймо, що першим пострілом останньої російсько-української війни був вибух четвертого реактора на Чорнобильський атомній електростанції 26 квітня 1986 року.



Валерій Швець, доктор фізико-математичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України

Эх, заработки падают!

  • 18.04.14, 09:42
Коломойский: Просьба ловить диверсантов, а не «москалей», то есть не всех подряд россиян»

Это что же получается? Как в детстве. Тащишь тяжелую сумку с бутылками за тридевять кварталов, а тебе половину возвращают: горлышко щербленное!
С диверсантами та же история! Теперь пропали договоренности с двумя одноклассниками (они этнические русские), которые за откат согласились сдаться. Один в армии не служил. таких значит не принимают. А второй без автомата - не пройдет! Без автомата могут не поверить. Хотя рожа у него зверская.

Может попробовать? Кто сдавал уже диверсантов?

67%, 10 голосов

33%, 5 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

ПАО «Фармак» подало в суд даже на Google!

pribyl-oaofarmak-sostavila_173915_s1Есть такое замечательное высказывание: «Лучший способ защиты – это нападение». И стоит заметить, многие люди вполне успешно пользуются этим правилом. Видимо, руководство фармацевтической компании «Фармак» решило пополнить их ряды, раз выбрало именно такую тактику поведения в сложившейся ситуации с лекарственным препаратом «Тропикамид».

Речь идет о том, что ПАО «Фармак» подало в суд на общественную организацию, Первый национальный канал и редакцию газеты «Ваше здоровье» за то, что те распространяли информацию о нецелевом использовании наркоманами глазных капель «Тропикамид», которые производит вышеуказанное предприятие. Руководство фармацевтической компании возмутил тот факт, что после оглашения этой информации прочтения люди начали называть их «наркоторговцами», коими (по собственным убеждениям) они не являются. Мол, подобные заявления портят их безупречную деловую репутацию.

Производители утверждают, что препарат они изготавливают законно, без каких-либо нарушений. В соответствии законодательству его же и распространяют. А то, что наркоманы используют капли в качестве «ширки» - это не их вина, останавливать производство из-за этого они не будут и вообще решением этой проблемы должно заниматься государство. Только вот интересно получается – иск подали, претензии озвучили, но ведь и капли перестали выпускать! Теперь стоит задача выяснить, зачем представители «Фармак» устроили это шоу…

Лично я считаю, что  судебный иск в данном случае – момент положительный. Это яркий показатель того, что общественные организации все-таки достучались до руководства компании и их наконец услышала не только общественность, но и сами производители. Ведь достаточно долгое время в компании делали вид, что не замечают проблему в массовом применении их продукции наркоманами.

НАЧАЛО ПОЛОЖЕНО!

Стартовала эта история летом прошлого года, когда в эфире Первого Национального канала вышла передача «Капли, которые роют могилу».

<iframe width="560" height="315" src="http://www.youtube.com/embed/3nzsMC316J0" frameborder="0" allowfullscreen></iframe>

Пожалуй, если бы не это расследование, которое провели журналисты, на реальную проблему и дальше бы закрывали глаза как производители (ПАО «Фармак» единственный завод, выпускающий этот препарат на территории Украины), так и правительство. И только благодаря приданию огласке эта тема получила развитие.

Объясню суть проблемы. По факту «Тропикамид» – обычные капли для глаз, расширяющие сосуды. Непосредственно для лечения как лекарство они не нужны, препарат лишь помогает увидеть и изучить глазное дно. Используются капли, как правило, в больницах. И вот при всем при этом данный препарат  стал одним из самых продаваемых в аптеках. Для сведения, за последние 4 года выпуск «Тропикамида» в Украине увеличился с 180 тысяч упаковок до 2,5 миллионов. Вполне логично, у журналистов возник вопрос, кто же основной потребитель этого препарата в таком количестве?  Ответ оказался на поверхности: наркозависимые.

Каким-то чудесным образом они прознали, что если добавить «тропик», как они его называют, в обычную «ширку», то она приобретает более выраженный галлюциногенный эффект. Более того, этот препарат настолько «универсален», что при нехватке денег на  «дозу» привычной «ширки», его можно вколоть в чистом виде и получить при этом практически тот же кайф. Ко всему прочему капли доступны по цене -  флакон этого препарата стоит около 15-20 гривен.

Собственно говоря, после того, как стало ясно, что у «Тропикамида» двойное предназначение, журналисты телеканала V-TV напрямую обратились в компанию «Фармак» (которая является основным отечественным производителем препарата) с просьбой объяснить ситуацию вокруг этого «лекарства». В частности, их интересовали вопросы неуемного возрастания производства препарата. Ведь, как оказалось, в период с 2007 года по 2011 год количество произведенных и проданных флаконов «Тропикамида» возросло более, чем в 10 раз. При этом из общего количества только 2% лекарственного препарата поставлялось в больницы, 98% реализовывались наркозависимым. Однако вразумительного ответа они так и не получили…

Тогда к решению этой проблемы к репортерам присоединились общественные организации. Возмущение вызывало еще и то, что на самом заводе знали о нецелевом использовании глазных капель и при этом ничего не делали. Чтобы призвать руководство компании к ответственности и обратить внимание на проблему, активисты даже организовывали акцию протеста.


Тогда в ней приняли участие более 20 общественных организаций, бывшие наркозависимые, а также их друзья и знакомые. Митингующие прямо на глазах у милиции, работников завода, простых прохожих вкалывали себе «легальный наркотик», но никто из  свидетелей происходящего даже не попытался их остановить.

Сотрудники правоохранительных органов просто-напросто не имели на это право, ведь официально «Тропикамид» наркотиком не является и его можно свободно использовать. А вот сотрудники завода «Фармак» вместо того, чтобы выйти к митингующим и дать хоть какое-нибудь объяснение, устроили внеплановую уборку близлежащей территории, вывели охрану и простых работников завода к участникам акции. При всем при этом никто из них так и не дал ответа ни на один вопрос.

В свете всех этих событий участники решили, что руководству завода либо  откровенно плевать на молодежь, которая гибнет от наркозависимости, либо они просто не хотят говорить об этом вслух. Ведь не понимать, к чему приводит свободная продажа дешевых наркотиков, они просто не могут. К слову сказать, официально «Тропикамид» должен отпускаться исключительно по рецепту врача. Однако большинство аптек этим правилом пренебрегают.

Спустя некоторое время после акции протеста, директор ПАО «Фармак» Филя Жебровская решила-таки дать пресс-конференцию.


«Наконец проблему можно будет обсудить», - обрадовались журналисты и члены общественных организаций, борющихся против «легальных» наркотиков. Однако ликовали они недолго – мероприятие оказалось открытым только для «избранных». То есть приглашали в конференц-зал только некоторые СМИ, а журналистов той самой телекомпании, которая сняла фильм про «Тропикамид», не пустили. Более того, не дали пройти на мероприятие и представителям общественных организаций, которые уже несколько лет трубят о наркотическом наследии «Тропикамида».


Как призналась одна из журналисток, которая прошла на мероприятие – в их редакцию просто позвонили и пригласили, заказав рекламный материал о заводе… Точечный отбор, так сказать. Нужные СМИ – добро пожаловать, СМИ, которые могут задать каверзный вопрос – «покиньте помещение».

Понятно, что никаких комментариев по существующей проблеме активисты снова не получили. А через месяц после этого события стало известно о том, что руководство «Фармак» подало иск.

Судя по характеру обвинения, руководство завода «Фармак» возмущено заявлениями журналистов о том, что они, якобы, наркоторговцы. Более того, свои претензии ПАО «Фармак» выразило даже корпорации Google. Да, да, вы не ослышались! Той самой крупной в мире поисковой системе Google за то, что она содержит ссылки на статьи про «Тропикамид». Но постойте! Тему «Тропикамида» подняли еще в июне прошлого года. Почему ни одной претензии представителей фармацевтической компании не было до сих пор…  Ведь существует масса способов решения проблемы: можно было выйти к активистам и дать разумное объяснение, можно было изъять препарат из свободной продажи (разрешить отпускать исключительно по рецептам) и т.п. Но Филя Жебровская поступила иначе – сначала завод прекратил выпускать капли «Тропикамид» и только после этого озвучил вои претензии.

Хотелось бы, конечно, верить, что вся соль вопроса сводится к «восстановлению честного имени компании». Однако если копнуть глубже, становится ясно, что есть и другие причины такой реакции руководства предприятия.

ВСЕ ДЕЛО В ДЕНЬГАХ

Как вы понимаете, любой большой бизнес нуждается в кредитовании. Для того, чтобы развиваться просто необходимо привлекать дополнительные инвестиции. Так вот один из самых крупных кредиторов считается ЕБРР (Европейский банк реконструкции и развития). Эта организация была создана в 1991 году для поддержки рыночной экономики и демократии в 29 странах и на сегодняшний день, помимо выделения своих средств, привлекает значительные объемы прямых иностранных инвестиций. Где связь с ПАО «Фармак» спросите вы? Объясняю.

Дело в том, что в конце 2006 года Европейский банк реконструкции и развития выделил этой фармацевтической компании 32 миллиона евро для модернизации и увеличения производственных мощностей. По принципам кредитования ЕБРР, банк не предоставляет кредит на производство веществ, запрещенных международным правом. И в том случае, если будет доказано, что компания нарушила обязательства, ЕБРР изымает предоставленные на производство средства, что в свою очередь приводит к технологическому дефолту. Кредит ЕБРР предоставлен «Фармак» на 90 месяцев, то есть конечный срок выплаты заканчивается в 2014 году. Поэтому, как вы понимаете, если в течение ближайшего времени будет доказано, что на полученные средства завод действительно производил вредные для здоровья препараты, руководству придется очень «несладко»… А процесс уже запущен, ведь после выхода программы «Капли, которые роют могилы» в Кабинете министров обратили внимание на эту проблему. Препарат по инициативе Государственной службы по контролю за наркотиками внесли в список сильнодействующих и ядовитых лекарственных средств и теперь каждая его продажа должна вноситься в специальный журнал, а провизоры обязаны отчитываться за каждый флакон препарата. По предварительным оценкам, только благодаря этому постановлению ПАО «Фармак» теряет до 4 миллионов гривен в месяц. Представьте, на сколько может увеличиться сумма убытков, если в ЕБРР узнают, что на их деньги в Украине производили наркотики…

ХИМИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ

К слову сказать, есть еще одно лекарственное средство производства ПАО «Фармак», которое вызывает больше вопросов, нежели ответов на них. Это всем нам известные капли «Карвалол». Их принимают от боли в сердце, качестве успокоительного и даже при бессоннице. Маленькая бутылочка лекарств в 25 мл способна избавить и от боли, и от стресса. А вы когда-нибудь задумывались, благодаря чему происходит такой чудодейственный эффект?

Быстрое успокаивающее действие «Корвалола» вызывает вещество фенобарбитал, который входит в состав препарата. Кроме седативного свойства фенобарбитал имеет еще одну отличительную характеристику. Он признан в мире одним из тяжелейших наркотических средств.

Производить фенобарбитал впервые начали в Германии в 1912 году. Почти 50 лет он оставался самым популярным успокоительным средством в Европе, а возможно, даже и в мире. С его помощью успокаивали нервы, снимали эпилептические спазмы и нарушения сна. Но вещество не выводилось, а постепенно накапливалось в организме, что приводило к тяжелым болезням и даже смерти. Именно поэтому, немецкие фармацевты начали искать возможности уменьшить негативное воздействие фенобарбитала, сохранив при этом его полезные свойства. И в 1934 году в той же Германии был создан известный нам валокордин - смесь хмеля, мяты, валерианы и фенобарбитала. В тяжелые военные и послевоенные годы это седативное средство пользовалось в Германии большим спросом. Не обойдя вниманием такую популярность препарата, советские фармацевты создали свой аналог валокордина - Корвалол.

Первым предприятием, освоившим выпуск этого лекарства в Советском Союзе, стал завод им. Михаила Ломоносова. Сейчас этот производство носит уже другое название – ПАО «Фармак». Только он обладает исключительным правом производить «Корвалол» в Украине и называет этот препарат «Лицом завода». Кстати, часть средств из вышеупомянутых 32 миллионов евро, предоставленных ЕБРР «Фармак»,  как раз планировалось направиться на создание новых производственных линий «Корвалол», что позволит производить 18 тысяч флаконов средства в день.

Конечно, пока все эти факты – лишь пазлы, из которых предстоит собрать цельную картину. Одно могу сказать точно – я искренне рада тому, что руководство «Фармак» проявило хоть какую-то реакцию на проблемы, которые вызывают их лекарства. Будем надеяться, что  у этой истории будет логичное продолжение и нам удастся получить вразумительное объяснение.

Анна Славина, Право на правду

Оппозиции в Украине уже давно нет!


Опубликовано на сайте "Право на правду"

Будет ли для украинцев новостью то, что у нас оппозиции нет! Да по сути и не было, с тех самых пор, как в «случайной» и «нелепой» аварии погиб Вячеслав Максимович Черновол. Но дело даже не в том, что его не стало, как и не в том «КТО» стоял за его «трагической» гибелью…

         Оппозиции в Украине нету! И это факт! Кто-то хочет это оспорить? Ну конечно найдутся люди которые скажут, что есть ведь «Объединённая оппозиция», есть «УДАР», а также великолепная и неоспоримая в своих высказываниях и действиях «СВОБОДА»!!! Кто тут поспорит с подобными заявлениями? А вот Я уважаемые мои читатели готов поспорить! И дабы не быть голословным приведу некоторые факты из недавних событий (за кулисами) потрясшие отдельных действующих лидеров НАШИХ «оппозиционных сил». Да так потрясших, что они, оставив все дела, бросились заминать эти скандальные происшествия, прилагая при этом неимоверные усилия по обеспечению максимального уровня конфиденциальности. Не дай бог, если СМИ пронюхают хотя-бы что-то…

Честно говоря, в действительное единство нашей «Об’єднаної опозиції» я лично не верил никогда. Почему? Да потому что слишком разные люди в её составе! Слишком большие амбиции у каждого. У каждого свои интересы.У каждого свои спонсоры...

Напомню, что в объединенную оппозицию вошли 7 партий:

"Всеукраинское объединение "Батькивщина"- формальный лидер;

"Фронт змин";

"Народный рух Украины";

"Гражданская позиция";

партия "За Украину";

партия "Реформы и порядок";

партия "Народная Самооборона".

Из всех этих действующих руководителей, данных политических сил, только Гриценко Анатолий Степанович вызывает у меня доверие (что значит человек военный). Его заявление перед выборами: «Задача-максимум - 300 голосов, конституционное большинство. Такой результат означает, по сути, смену власти с четкой перспективой досрочных президентских выборов " – увы, так и не были исполнены. Но я всё равно остаюсь его сторонником, хотя и не поддерживаю его вливания в оппозиционные силы. Но не будем об этом…

Так что же это за скандалы, которые всячески пытаются скрыть ребята из «ОО»:

Факт № 1: Думаю, что ни для кого не секрет, что «Батькивщина», которая объединила на кануне выборов в своём составе 7 отдельных партий, имеет определённые проблемы по внутренним договорённостям. Но не смотря на то, что групп влияния внутри «единой» - «Батькивщины» всего три, это не приводит к консенсусу между ними. Это группа Турчинова, группа Яценюка-Мартыненко и группа «За Юлю». В состав последней входят близкие бело-сердечному лидеру Сенченко, Федорчук, Кожемякин, Сас, Денисова, Павловский и др (всего 15 человек). Главная проблема в лагере ОО нарисовалась после распределение квот по парламентским комитетам, в результате которого группа «За Юлю» осталась фактически не у дел, в то время как люди Яценюка получили самые жирные комитеты. А на днях появилась информация, что указанные выше, последователи «БЕЛО-сердечного БРАТСТВА» высказали господину Арсению своё негодование по поводу ущемления их прав. Оно конечно понятно, что пока Юля сидит, мальчик Сеня хочет стать сильнее и всячески укрепляет свои позиции. Но если он и дальше будет делать это с таким усердием, мужчина Арсений из него может не получиться! Ведь по указанию из «мест не столь отдалённых» часть ОО может выйти из фракции, организовав новую политическую силу ориентированную исключительно на Юлию Тимошенко. Поддержка демарша против Яценюка может поступить и от Виктора Швеца (народный депутат от ВО «Батькивщина»), который в результате распределения руководящих должностей в комитетах Верховной Рады лишился кресла председателя Комитета по вопросам законодательного обеспечения правоохранительной деятельности. Хотя он так его хотел! Но у мистера Яценюка видимо и без этого голова кругом идёт, ведь не весь ещё электорат, работавший на выборах от партии, был накормлен и напоен! Но это уже другой факт…

Факт № 2: В связи с тем, что наблюдателям от ОО на данный момент так и не выплатили деньги, обещанные за работу на парламентских выборах, им пришлось прибегнуть к более радикальным способам решения проблемы. Наиболее активные участники организовали сбор подписей с указанием точных сумм задолженности перед людьми, отработавшими по двое-трое суток, практически без сна. Собрав все подписи и подбив общую сумму задолженности активисты грозятся обнародовать эту информацию в СМИ. Естественно это на руку господам из правящей партии. Но они почему-то молчат и не спешат критиковать оппонентов. Видимо у самих подобных грешков за душою не водится. Так что ждём, смотрим и всё ещё надеемся на то, что наши оппозиционеры всё таки смогут договориться. Хотя ОО я не верю! Как и говорил раннее…

Чего боится господин Тягнибок:

Факт № 1 («Тайная вечеря» лидера СВОБОДЫ): Ну ладно! Ну встретил господин главный украинский националист 2013 Новый год не дома, а в фешенебельном отеле Radisson Blu в Буковеле! Ну что с того? Я например тоже практически каждый Новый год встречаю в Карпатах, пусть и несколько скромнее. Так это же замечательно! Он не поехал на Фиджи или на Гоа. Даже Куршавель проигнорировал! Он праздновал в Новый год в Украине! Тогда вопрос: - Зачем было говорить неправду в эфире телеканалов? Тем более если ты был там с семьей. Ну сказал бы, что просто не хотел афишировать и привлекать лишнюю публику, а встретить тихо и по домашнему. Так нет же! Господин народный депутат начал оправдываться, что он действительно, планировал традиционное празднование – дома с семьей. Но при этом проговорился, что в Карпаты его пригласил народный депутат от фракции «Батькивщина» Д. Шлемко. Что скажите мне, пожалуйста, может обсуждать лидер партии «СВОБОДА» и далеко не самый крутой депутат «Батькивщины»? Что он ему предложил? О чём они договаривались? Ну, а слова самого Тягнибока, что об этом знали ограниченное количество людей, и данная информация являлась конфиденциальной, лишь подтверждают моё убеждение, что ездил пан Олег на Новый год в Буковель отнюдь не праздновать. Увы, но тема самих секретных переговоров за спинами у главных фигур «ОО» осталась там же - за кулисами… И на совести других фигурантов…

Факт № 2: Беда к нашему ГЕРОЮ-националисту пришла из родного города его главной соперницы. Пост главы Днепропетровской городской организации ВО «СВОБОДА» не могут между собой поделить её действующий руководитель Г. Назаренко и готовящийся вступить в должность его однопартиец А. Мищенко. Дошло уже до прямых обвинений в нецелевом использовании господином Мищенко партийных средств, которые были выделены на предвыборную кампанию партии в регионе. Господин Назаренко даже привел факт недавнего приобретения своим визави нового автомобиля марки «Акура». Не смотря на то, что господин Тягнибок старается решить данный конфликт путём проведения индивидуальных бесед с основными его участниками, на строго конфиденциальном уровне, информация всё таки просочилась.

Вывод: Оппозиции в нашей стране нету! То, что есть, лишь картонные солдатики, которые работают исключительно, как пугало для действующей власти и как надежда для обиженных слоёв общества! Их нахождение в парламенте и тем более в действующей власти крайне контрпродуктивно. Ибо попав к корыту они не занимаются ни чем кроме «подковёрных» интриг, в которых ищут опыта; набивают собственные карманы и ведут уличные потасовки в парламенте. Но даже драки в парламенте они ведут так - больше для проформы, для нас с вами. Ведь если вы заметили, как только прямые трансляции с главной арены страны запретили, так и информация об активности оппозиции тоже исчезла.

Даже акция на мосту Метро в день Соборности Украины не привела к какому либо резонансу. Цель поставлена, средства выделены, активисты собраны, но результата нету. Взявшись за руки люди с флагами и транспарантами так и не смогли изобразить живую цепочку объединяющую левый и правый берега Днепра. Хотя если быть точнее, то  оппозиционные силы почему-то пытались правый берег с островом "Гидропарк".

В общем, выводы делайте сами, а я сказал всё, что думал по этому поводу… или почти всё!

Откаты на ремонте дорог или на каких танках лучше ездить простом

Опубликовано 17 января 2013

Как скучно и уныло добираться домой в Киеве, особенно в час пик! Тем более, если живёшь на левом берегу, а работаешь на правом… Хорошо ещё, если не за рулем или хотя бы едешь в транспорте сидя. Тогда есть возможность восполнить привычный для всех работающих киевлян дефицит сна. А вот для водителей и стоячих пассажиров этот путь становится мукой и порою достигает полутора-двух часов. Особенно сильно ситуация усугубляется зимой. На дорогах лёд, затрудняющий управляемость, а на обочинах снег, сужающий проезжую часть чуть ли не вдвое. Но вот пришло нежданное потепление и с киевских дорог сошел снег!

«Теперь ездить будет легче. Меньше пробок! Быстрее домой с работы можно добраться!» — именно так считали многие из моих знакомых, которые не так давно живут или работают в столице. Зная особенности киевского дорожного строительства, я не спешил с подобными выводами… И как показало время, не ошибся!

Оказалось, что снег и лёд на наших дорогах в значительно большей степени являются абразивными материалами, заполняющими неровности дорожного покрытия, чем факторами усугубляющими управляемость транспортных средств. А само дорожное покрытие представляет собою очень текучую субстанцию, которая сходит с дорог вместе с тающим снегом, оставляя после себя непроходимые танковые дороги. Конечно история с ямами и выбоинами на дорогах страны отнюдь не новая, но, как правило, она проявлялась ближе к весне. А тут практически всё посыпалось или, точнее будет сказать, поплыло уже в середине зимы. Но если дорожное покрытие такое нестойкое, то соответствующим органам и службам впору уже разобраться в причинах столь частого и всеобъемлющего укатывания под асфальт выделяемых городским и государственным бюджетами средств. Если используется плохой материал, то нужно наказывать тех, кто его закупает! Если при ремонте/строительстве не следуют технологии и воруют материалы, то сажайте виновных! Если же виной всему реагенты, которыми посыпаются наши дороги в период гололёда, то меняйте этот реагент… Так нет же! Асфальт, а с ним и средства на его закупку и ремонт всё так же куда-то текут! Ремонты продолжаются, но ям от этого на дорогах меньше не становится!

Лоббисты столь плачевного состояния украинских дорог конечно же будут кричать, что дескать у нас такие погодные условия, что альтернативы нашим отечественным материалам нет. Враньё это всё! И у нас умеют делать хорошие дороги. Посетите некоторые областные центры, меры которых хотят, чтобы их переизбрали на следующий срок. Там уже кладут асфальт по европейским стандартам. Гарантия его устойчивости отнюдь не до первого заморозка и последующей оттепели. Срок эксплуатации такого дорожного покрытия, без проведения капитальных ремонтов, около 15 лет. И пускай он не простоял ещё такого срока, но уже за последние пол года видно, что никаких выбоин, трещин или даже намёков на их появление нету.

Так кому же выгодно постоянное аварийное состояние наших дорог?

Короткий путь в Китай

Может это выгодно тем, кто ведёт деловые отношения с Китайской республикой? Или тем, кто хочет найти туда короткий путь и свалить подальше от нашего дорожного беспредела? Так я вам скажу, что дороги в Китае не в пример нашим и чиновники, в буквальном смысле, головой отвечают за их состояние и своевременный ремонт.

Так кто же виноват?

С давних пор монополистом в отрасли строительства и ремонта отечественных дорог, является Государственное агентство автомобильных дорог (Укравтодор). Стоимость постройки/капремонта одного километра дороги в среднем составляет 25-30 млн. грн. В прошлом году на ремонт дороги Киев-Харьков-Довжанский — 120 км на участке Борисполь-Лубны было выделено 400 млн.$, что составляет около 28 млн.грн/километр. На само строительство обычно идёт не более 20 млн. Всё остальное распиливается на части, причём процесс распила начинается еще на стадии подготовки проекта. Учитывая, что контролирует  все работы по реконструкции и строительству дорожного полотна «Укравтодор» и именно он распоряжается бюджетом, а институты, проектирующий дорогу, как правило, тоже входят в его систему, становится ясно кем закладывается увеличенный на 10–15% бюджет строительства. Эти проценты уходят заказчику в виде отката от подрядчика, который получает право на строительство магистрали на непрозрачном тендере. Если же где-то всплывает информация о воровстве бюджетных средств, быстро находится крайний, на которого списывают значительно меньшую сумму действительного объёма украденных средств.

Далее подрядчик, интерес которого заключается в том, чтобы выбить из бюджета дороги как можно больше денег, начинает завышать количество строительных материалов: щебня, песка, полимерных добавок, минеральных порошков, затраченных на постройку. Можно сэкономить даже на бензине, прописав в проекте добычу песка на отдалённом от дороги карьере. Асфальтный завод можно разместить в соседней области, за 150 км от места работ, хотя он расположен в непосредственной близости. Но самую большую выгоду подрядчикам приносит изменение толщины дорожного полотна. По нормативам для шоссе толщина асфальтобетонного покрытия должна составлять 12 см. «В действительности толщину уменьшают на 2-2,5 сантиметра, что даёт прибыль в 4–5 миллиона гривен с одного километра дороги».

СБУ разоблачила факт разворовывания свыше 5 миллионов гривен во время ремонта автодорог

Вот вам и вся арифметика. Пускай в городских условиях такими масштабами не оперируют, но и здесь есть свои расценки. Так, например, при прокладке асфальта в городе толщину покрытия делают не 7 сантиметров, как указано в ГОСТе, а 5. Стоимость проведения таких работ составляет от 180 до 230 гривен за метр квадратный по расценкам, которые приходится платить мэриям. Хотя, исходя из себестоимости материалов, с учетом используемой техники и заработной платы, она не должна превышать диапазона 74-150 гривен (таков расчёт мониторинга товаров и услуг в интернете).

А на днях «Киевавтодор» порадовал, сообщив, что на капитальный ремонт всех киевских дорог потребуется более 20 миллиардов гривен, а поскольку таких денег нету, то и далее они будут ограничиваться ямочным ремонтом и латанием отдельных участков проезжей части.

Такие вот пироги, уважаемые читатели. Ни гвоздя, ни жезла и, что снова стало актуальным, не оставить вам колесо во вновь появившихся ямах и колдобинах.

Не маніпулюймо національною ідеєю.

  • 31.05.12, 11:21
Мене з малих літ виховували в любові до своєї рідної землі, до рідної мови, до традицій. Не те, що моя сім’я вчила мене не любити щось не українське, просто своє рідне завжди було якось ближче до серця.

У підлітковому віці, читаючи історію своєї рідної землі, чомусь все більше і більше я не любив наших сусідів по кордону, наших «побратимів». Напевне через те, що біль, яку вони принесли нашій країні пронизувала юну душу і серце наповнювалось злостивою ненавистю до ворогів мого рідного народу.

Напевне наслідком виховання та активної життєвої позиції ще з шкільних років стало моє потрапляння до націоналістичної організації, що сповідувала близькі по духу мені ідеї. Звісно в молодому віці старші побратими направили мою активність та натхнення до відстоювання своїх ідейних та програмних засад шляхом розклеювання плакатів, листівок, участі в мітингах, пікетах і т.д. Так розпочалась моя боротьба за справжню українську незалежність. Через це відбувся і мій перший арешт як громадського діяча, що боровся проти режиму, за ідею, за віру в світле майбутнє України.

Як було все просто. Була Україна понад усе, усі інші вороги! Головне виконувати завдання партійного керівництва, їм видніше, навіть коли факти на листівках були завідомо брехливі, я уже це знав, адже приймав участь у їх розробках, але це ж ніщо, адже мета виправдовує засоби! Але чому керівництво партії будувало таку жорстку вертикаль, напевне через те, щоб вороги не змогли нас подолати. Так проходив час, створив з числа своїх однодумців молодіжну організацію, яка стала «молодіжкою» партії. Партійному керівництву це дуже сподобалось, адже вони отримали додаткові робочі сили для популяризації своєї структури.

Але йшов час і чим дорослішим ставав, тим більше запитань почав ставити своєму партійному керівництву. Яке не мало відповідей, або просто уникало запитань. За моє вільнодумство я почав ігноруватись керівництвом партії. Декілька разів мене хотіли змістити з посади в «молодіжці», яку я створив, на більш лояльних до партійних «вождів» людей, однак нічого не вийшло. Натомість їх недолугі спроби стали одним з ключових аргументів, що щось тут не так. Занадто багато робилось речей за «закритими дверима», а таємниця за їх словами була виправданою безпекою структури.

Однак, коли в перші дні «помаранчевої» революції партійне керівництво, яке привезло нас декілька чоловік до Києва, у той час, коли там ще було не так багато людей. Коли ми захопили український дім, коли людей до столиці не пускала міліція, коли не вистачало харчування для мітингувальників, коли кожний день міг стати часом ікс, для кровопролиття, коли ми стояли перед адміністрацією Президента, стримуючи натовп, що хотів до штурму, а перед нашими обличчями були люди в чорних кашкетах, коли ми спали декілька годин на добу на підлозі в тому ж таки українському домі, коли ми сповідались священникам перед кожним походом, не знаючи, що може бути – наше партійне керівництво покинуло нас і поїхало назад до області, бо зрозуміло, що йде уже розподілення владних посад на місцях!!! Як можна було таке їм пропустити? Потрібно було очолювати революції на місцях, не боротись у Києві, бо невідомо, що може бути, а саме на місцях бути на передовій, продефілювати перед камерами, виступити на площі перед натовпом, адже це чудовий шанс засвітитись і вирвати собі шматочок майбутньої влади.

Колишні опозиціонери не встигли здобути перемогу, як почали між собою жорстоку боротьбу за владу. Звісно мені це було дивно, адже я стояв не заради певних особистостей, не заради якихось посад, а заради ідеї! Вони зрадили мене і моїх побратимів тоді, показавши свою суть. Не ідеологія у них була основною, основним у них була лише влада.  Вийшовши з тієї структури я відчув надзвичайне полегшення. Так, наче скинув із себе тягар і зняв з очей пов’язку, побачив, що світ не просто чорний і білий, такий, який мені малювали там, а є ще багато фарб окрім цих двох. На щастя більшість моїх однодумців також пішли за мною, адже для них як і для мене на першому місці була ідея, а не щось меркантильне, тим самим у їх «молодіжці» з сотні людей, залишилось пару чоловік, наближених до керівництва, які потім також, як це не іронічно покинули цю структуру.

Аналізуючи діяльність тієї структури, можна зробити висновки, що керівництво партії прикриваючись ідеологією робило багато речей замовних, дуже багато акцій носили явно замовний характер і моделювались ззовні, а ми були лише чорновими виконавцями, які повинні були неухильно слідувати вказівкам партійних вождів, а хто ставив питання, які були незручні для керівництва партії, ставали відразу інакодумцями, зрадниками національних інтересів. Причому з часом таких інакодумців ставало все більше, а структура як не дивно все більше отримувала фінансування і відповідно щоразу, використовуючи нових «чорноробочих», отримувала популярність серед населення. Керівництву партії не потрібні були люди, що могли мислити, їх не цікавила освіта населення, популяризація української мови і т.д. їх цікавили тримачі прапорів, мітингувальники, розклейщики їх листівок і плакатів, які не ставили питань, а просто виконували вказівки партійного керівництва.

На питання членів цієї організації, чому ж Ви перебуваєте там, адже бачите, що занадто багато підозрілого є в цій структурі, занадто багато темних плям в біографії керівників та депутатів цієї партії, що вона насправді нічого не зробила для України, від них можна отримати лише одну відповідь: нема нічого кращого…

Але навіщо вибирати менше зло, якщо воно є зло. Якщо продаються місця у списку, якщо партійне керівництво просто заробляє гроші, просто хоче влади? Прикриваючись національними інтересами вони роблять не менше зло ніж явні вороги нашої держави. Що ця структура зробила для розвитку національної ідеї, що керівництво цієї партії зробило для розвитку країни? Абсолютно нічого! Лише дешевий популізм, лише розповсюдження національної нетерпимості, лише провокації перед кожними виборами, лише національне загострення. Їх місія розбити усе національне, зруйнувати усі організації патріотичного спрямування із тезою, хто не з нами, той проти нас!

За багато років діяльності цієї організації я не знайшов жодного позитивного діяння, яке б призвело до розвитку нашого народу, нашої держави. І ця структура хоче прийти до влади? Що вона дасть Україні? Поставлять пам’ятники якійсь конкретній особі, в кожному населеному пункті, заставлять школярів приходити на їх мітинги, розділять владу між своїми спонсорами та номенклатурним керівництвом, яке здебільшого є без вищої освіти, не є професійним в різних галузях, зроблять концтабори для інакодумців та огородять колючим дротом територію нашої країни і т.д.?

Знаєте, схоже наш народ пережив таку владу. Тільки там були інші ідеї...

Я не називаю тут цієї структури, щоб мене не звинуватили в якійсь політичній боротьбі, думаю, багато хто вже відчув на собі участь в цій організації, а для тих, хто там ще перебуває чи планує там бути, я лише даю інший погляд, для роздумів. Не пишу конкретні факти про продаж місць, про походження фінансування і т.д. Такої інформації дуже багато в інтернеті.

Можливо досить обирати менше зло, досить мовчати і думати, що краще такі, ніж інші? Наш народ заслуговує на кращих!

Читаючи багатьох однодумців в інтернеті, я розумію, що я не один. Нас дійсно багато. Можливо поки не має тієї організації, яка об’єднала б нас усіх, але головне те, що нас єднає – наша ідея, наша віра в краще майбутнє нашої країни, наша любов до рідної мови та традицій. Тож робімо все, щоб наша держава була українською, а це насправді легко. Не потрібно політичних партій. Просто популяризуємо нашу мову, нашу культуру. Читаємо українські книги, допомагаємо українським письменникам, купуючи їх книги, дивимось та вимагаємо фільми на українській мові, тощо.

Запам’ятайте, що у нас не повинно бути ворогів серед інших народів, бо любити своє рідне – це не значить ненавидіти чуже! Ми великий народ, з великою історією, а наша державність це не лише 20 років. Якщо дійсно любиш Україну та українське, то покажи на весь світ усе найкраще, що ми маємо. Поділись із світом часткою найкращого українського духу! Ми народ, за який ти повинен бути гордий!  Наша сила – у єднанні!

 Автор - Віктор Грицюк з Луцька. Текст взято звідси.

На 9 травня "лєнточєк" вже настригли. Довжина: світловий рік.

Насувається день у травні, 9 .
Празник(комусь - і празник) Дня Біди народної.
Комунофіли пхатимуть усім до рук 
чорно - помаранчеві "лєнточкі"
(стрічки).У плянах московщини: роздача цих "пряніков" у США та Европі
(бо надруковано десь аж  на цілий світловий рік того кольорового  непотребу.)
Що це ,відколи і до чого: давно відомо.
Меценаси Московії фінансують проект
"З НКВД та сересером - не розлучуся ніколи, 
або "Йду вперед ,дивлюсь назад"

http://tyzhden.ua/Publication/1783

Завтра Свято святого Миколая Чудотворця

Свято святого миколая святкується 19 грудня

По народним повірьям святий Миколайчик приносе діткам іграшки та подарунки та кладе їх під подушку,це дуже знамените і поширене свято в Україні. 

Це чудове свято припадає на 19 грудня. Свято Миколая прийшло до нас 1088-1089 р.р. за часів князя Всеволода Ярославовича. Історія свідчить, що Миколай жив за часів імператора Костянтина (ІV ст.) і був архієпископом у Мирах. Народився у багатій сім’ї і зріс доброю й чуйною до чужої біди дитиною.  Батьки його померли дуже рано. І хоча хлопчикові нічого не бракувало, він жив під опікою родичів, все ж таки відчував нестачу батьківської ласки і люб...Читати далі...

10 способів прикрасити і як правильно нарядити ялинку

Зміст
10 способів незвично прикрасити ялинку
Як правильно прикрасити ялинку
Як правильно наряджати ялинку


10 способів незвично прикрасити ялинку
Котрий рік дістаєте з шафи коробку обридлих ялинкових іграшок? А даремно, є маса інших способів зробити ялинку ошатною і заощадити на ялинкових іграшках. Перед вами 10 оригінальних ідей.
1. Рожеве дерево

. Можна прикрасити ялинку живими трояндами і навіть за прикладом індійців зробити цілі квіткові гірлянди. Але вони навряд чи протримаються протягом всіх різдвяних канікул. Тому рекомендуємо придбати декоративні квіти з тканини (такі ялинкові прикраси продаються, наприклад, в «Червоному кубі»), шпильки-крабики - теж готова іграшка на ялинку. При бажанні, нескладно зробити їх і своїми руками: з бісеру, ниток або паперу. Розмістіть їх прямо на гілках або зробіть спеціальні конуси-букетики з паперу та атласу, як на фото....

2. У японському стилі

Ця ялинка - панування орігамі. Всі іграшки і прикраси зроблені з паперу. Різнокольорові журавлики зможе скласти навіть дитина, як і найпростіші віяла (один з них прикрашає верхівку яли...Читати далі
Страницы:
1
2
3
4
5
7
предыдущая
следующая