хочу сюда!
 

Инга

28 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 28-39 лет

Заметки с меткой «суспільство»

Вони просто втомились

Їм багато обіцяють з екранів ТіБі, їм багато кажуть зі шпальт газет, їм багато кричать з радіоефірів! Їм забагато дають інформації, а насправді їм потрібна лише тиша, щоб почути свою душу! Їм не треба в в Єврропу і Азію, насправді їм потрібно залишитись тут, насправді їм потрібно бути тут і зараз усвідомити свій український вибір. А що це таке? Це просто жити, не існувати не розриватись суттєво-несуттєвими питаннями, які невігидно нікому з політиків вирішувати! Насправді вони не можуть порівняти себе з Білорусю, бо навіть приїхавши туди їм кинеться в очі ніби-то стабільна економіка країни. Насправді нашим людям потрібно просто послухати тишу, зосередитись на своїх бажаннях і прагненнях і зрозуміти, що для них значить ця країна і держава авжеж, чи хочуть вони демократію, а може вони хочуть ВІЧЕ, як було колись давно. Можливо коли ми озирнемось назад, поглянемо на сторінки своєї історії, то можливо тоді віднайдемо цей наш і більше нікого український шлях у майбутнє, адже як сказав хтось повторювати цитати відомих людей це те ж саме що пережовувати вже перетравлене. Ніхто, ніколи не замислювався чому Україна ще досі не в Європі та не з Росією? Можливо нам не підходить імперський шлях Росії, або старіючий і вічно лікуючийся шлях економічно стабільної, але вимираючої Європи? Просто подумайте над цим у нас є гарна приказка "Моя хата з краю нічого не знаю" - можливо, це зовсім не про те що нам все одно на всіх інших, можливо це про те що ми не хочемо рівнятися на чуже бо в нас вже є своє! В нас вже є своє таке рідне ось просто під нашим носом, а нас як того віслюка тягнуть в різні боки, щоб ані на хвильку спокою нам не було, щоб зазирнути в своє серце і віднайти той загублений свій такий рідний, український шлях!

Недобросовісний бізнес або не будьте лохами!

Сидимо в офісі, що розташований над дорогою. Останнім часом почали заходити люди, в основному жінки, з питанням «а як пройти, тут десь є фірма, що платить за роботу на дому».Колега знайшла оголошення в газеті :плата за надомну роботу від 500 до 900 грн за тиждень.

Чергова людина спитала як пройти, я вирішила піти теж, може і я перейду на роботу на дому J))))

Маленька кімнатка, 2 дівчини за ноутбуками. Розказує: ми видаємо вам 1000одиниць товару і стільки ж упаковки, ви їх за тиждень упаковуєте. Якщо це гребінці (расчески) то вартість роботи 500 грн, косметичні набори- 700 грн за1000, якщо столовий посуд- 900 грн.Вам приносить все курєр, розраховується з вами коли ви здаєте упаковане. Приймаємо на вагу, або ж перераховуючи щоб було все. В цей момент курєр виплачує вам гроші за роботу, і якщо хочете можете брати інше замовлення.

Показує сам товар- на столі китайське щось таке.

«Потрібен завдаток- 250 грн, одноразово, коли вперше берете товар, але його через тиждень повертають, в момент виплати заробітку»- розказує, і підсовуєдоговір. Коли пробігла очима договір, очі в мене полізли вгору десь на лоба,це був договір кадрового агентства про надання послуг з пошуку роботи,реєстраційний збір 250 грн не повертається. Внизу печатка-  ПП «Альянс»,м.Кіровоград, і тд. Запитую де нормальний договір, дівчина каже що це все що є і починає посилено щось друкувати на ноуті, очі вниз.»хочете підписуйте хочете ні»-каже жінці, я мовчки іду, жінка за мною «ну так що, можна підписувати?»-умоляюче в очі заглядає мені. За дверима вже кажу їй що це таке.Туди ідуть самі ті хто не має досить доходу і проблеми вийти на основне місце роботи /малі діти чи догляд за інвалідами/

Ці люди туди йдуть і йдуть, я думаю що ж я повинна зробити аби запобігти. Йдуть з уже підписаними договорами, несуть квитанції про сплату 250 грн, на яких нема жодної печатки…і самі хитають з сумнівом головами, це ті кого я не встигла попередити і своїх мізків у них не вистачило. Хто поїде в Кіровоград шукати фірму і подавати в суд? можливо ПП «Альянс» вже давно не існує.

Прокуратура відповіла, що це компетенція міліції на підставі заяви. Згідна.Міліція каже що без письмової заяви вони не мають підстав туди виїздити. Таки знов згідна.

Сиджу і думаю. Поки до них міліція підійде, вони за ноути і у вікно…шукати вітер в полі…Та ще не раз пересвідчувалась як працює міліція- ніяк,абсолютно!!! Ми живемо в державі де зовсім немає ніякого захисту, хоч кричи хоч волай- як у пустелі…

Складні питання - FEMEN та Pussy Riot

 Нещодавно активісти "FEMEN" - спиляли Хрест пам’яті жертв сталінських репресій у Києві, перша моя реакція була однозначною - "де мізки в цих ....", але трохи подумавши й переваривши інформацію дещо поміняв свою думку з категоричної на - "не буду судити цих дівчат за їх вчинки - Бог їм суддя", вважаю багато акцій "Фемен" є порушеннями норм моралі здорового суспільства. Правда сам собі після цього задаю питання, а суспільство у нас хіба здорове ? Хіба є мораль у нашому суспільстві ? (банда при владі, бандитськими цінностями ЗМІ промивають нам мізки, банда робить з нас холуїв, знищуючи українців в Україні ...) То може для хворого суспільства, з хворими погоничами, потрібно робити такі "Хворі" акції, може суспільство потребує чогось того що заставить згадати про те що ми люди ? Як і в Росії хворе суспільство, з хворими погоничами та поводирями (церква там також важко уражена) хоче судити учасників панк-групи Pussy Riot, а чи має таке суспільство взагалі право судити ?  От як Ви вважаєте людоїди одного з забутих племен, мають право судити (карати) одноплемінників, що випустили  з клітки впійманих людей - їх обід ? Ви не задумувались, може ці людоїди порушники є тогочасними Джордано Бруно, чи може Ви вважаєте що Джордано Бруно церква судила й спалила заслужено ?

*До речі церква так багато говорить про прощення, а сама прощати здатна, не служити наживі, ..., може хай дійсно Бог вирішує, що робити з святотатством, раз Бог в церкві голова.


25%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

75%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Навіщо потрібна пропаганда любові до мертвяків в срусру

Про пропаганду радянського культу в совкових головах й як насправді працювали над культом, комуністам та ПРостим пацанам можна розслабитись, відкинутись на спинку й зайнятись звичною справою.

Льонін жив ! Займається фізкультурою, качає прес ..., щоб виглядати суперськи, пацани "Нє всьо ісчьо прапала! Каждому достанітся!".

От ніяк не розумію навіщо тримають ці тіла, а головне для кого й для чого ? Якщо судити з виховання дуже великої любові до цього тіла то явно в срусру було дуже багато тих хто палко любив це тіло, а як говорить радянське прислів'я "У кого посада вище той до тіла і ближче" тож, те що не могли втілити мільйони прости радянських громадян, було доступно комуністичній еліті, тобто вони реально доказували свою любов вождю. Згадаймо, що саме за "прєданностю партіі та вождю мірового пхарєталіата" формувалась еліта комуністичного суспільства, отож обряд любові до тєла не даремно виник в тоталітарних режимах, без цього обряду не можливо сформувати ні тоталітарну партію ні будь яку іншу секту. Раз тіла тримають досі значить в них є ще потреба у високопосадовців, а значить далі  практикується вчення комуністів. Тільки елітні секти з хорошими фінансовими можливостями можуть дозволити собі реально практикувати любов до тєла впродовж десятиліть, поставити цей акт собі за ідеал й масово його культивувати. Почитайте в Вікіпедії як формується "ця хвороба" у особин й абстрагуйте поняття "особина" на тоталітарне суспільство, ви побачите вражаючу схожість в формуванні масової (геноцидної) свідомості тоталітарним режимом й цією хворобою. Як бачимо нашому суспільству досить важко відійти від пост-геноцидної свідомості, особливо коли на це захворювання вітчизняна психіатрія закриває очі, хоча кожній думаючій людині зрозуміло, що ця масова культивація тоталітарним режимом важкого психічного захворювання отруїла життя мільйонам простих людей. Так само чітко простежується наявність тіл та бажання їх мати і низький рівень розвитку країни.

Сподіваюсь українці швидко зможуть подолати цю тоталітарну чуму й позбутись пост-геноцидної свідомості.


76%, 13 голосов

6%, 1 голос

0%, 0 голосов

6%, 1 голос

12%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Нічого втрачати

5 червня, при голосуванні за доленосний для України закон «апАзіция» як завжди показала системність підходів і непорушність принципів. Простіше кажучи – облажалась.
Партія Регіонів ніжно, з любов’ю, загнала останній цвях собі у домовину. А у Кремлі напевне відкорковували пляшки з шампанським.
З іншої сторони, під фонову музику бардів від опозиції біля мікрофонів, громадські організації і окремі люди показали, що вони здатні до організованого вуличного протистояння. І для цього їм не потрібен протекторат самопроголошених «гетьманів».
Лохторат вимагав «хліба і зрєліщ», і він своє отримав. Правда це стосується лише другого пункту, бо з хлібом, судячи по інтенсивному «покращенню», скоро напевне буде сутужно.
Актори чудово зіграли свою постановку, на совість відпрацювавши давно затверджені ролі. Одне вони помітити не встигли – театр погорів.
Тепер, коли остання потужна ідеологічна карта покладена на стіл, ні в рукаві влади, ні в активі псевдо опозиції, не залишилось жодного потужного козиря, здатного серйозно похитнути терези електоральної підтримки в ту чи іншу сторону. Саме мовно/язикове питання було тим фактором, що вкидав розкольницькі тези в маси і заважав опонентам об’єднатись за принципом «ворог мого ворога – мій друг».
Тепер вся увага суспільства буде звернена на соціально-економічні «інновації» влади, які зачіпають інтереси не тільки суспільства в цілому, але й кожного громадянина зокрема. А приватна власність однаково цінується як на Заході, так і на Сході. Як відомо з недоторканністю останньої в українській державі, особливо в останні два роки, серйозні проблеми. І все ж, це один з тих небагатьох чинників який може спровокувати швидку мобілізацію різних за поглядами людей, в будь-якій точці країни. Бо більше просто нічого втрачати.
З великою вірогідністю, ця осінь для багатьох парламентарів стане останньою. Питання лише в тому, наскільки сильною буде хвиля протестів.
Для багатьох, та не всіх, бо справжніх лідерів як не було, так і не видно на горизонті. Імітаторство в українському політикумі сягнуло таких меж, що стає явним навіть для пересічних громадян, які вершиною аналітики вважають перегляд шоу Савіка Шустера. Інша справа, що на відкритий і потужний запит на політиків нової формації немає відповіді. В той час як заслані козачки, прикриваючись патріотичними гаслами, і розмахуючи різнокольоровими прапорцями, цілеспрямовано продовжують свою справу.
Знову ж таки, я переконаний, що в найближчі роки тут нічого кардинально не зміниться. Політичні імпотенти як з владного, так і з апАзиційного таборів, занадто надійно окупували поле гри, щоб адекватні люди могли його відвоювати малою кров’ю.  А до масштабного протистояння і системного витіснення «старої гвардії» з усіх рівнів влади, суспільство поки не готове. Але це лише питання часу. 
Звичайно, можна спробувати пересидіти все вдома, за старим-добрим принципом «моя хата скраю – нічого не знаю». От тільки ніхто не гарантує, що одного прекрасного дня, по дорозі в магазин, вас не пристрелить якийсь обкурений мажор, чи не зіб’є на своєму Lexus п’яний суддя. А чесний і непідкупний міліціонер потім запише в протоколі, що це ви самі налетіли на нього на швидкості 150 км/год і завзято почали битись головою об капот.
Одне можу стверджувати з упевненістю – після 31 жовтня розуміння того, що Україна – не Росія, врешті дійде до кожного. Хоча, валізи пакувати не будуть – The Show Must Go On.
Схоже, після 2004-го там, нагорі, так нічого і не навчилися. Бо сподіватись нам ще є на що, а от втрачати вже по-суті нічого.

***


-----------
Сменились принципы и вкусы, 
Сломались старые барьеры:
Чем дольше правит Янукович - 
тем больше я люблю Бандеру...

© Неизвестный

Симбіонти


Симбіонти, організми двох різних видів, що перебувають в тривалому тісному співжитті.
Wiki  


   Минулого року друг розказував мені, як на зустрічі мера з жителями міста, де міський очільник відчитувався перед громадянами, в сторону його колеги, що задавав питання меру, якийсь з присутніх пенсіонерів кинув фразу «що ти там знаєш, сопляк!». Той на це просто не відреагував, а я подумав, що все ж дідок був правий. Він, з його колгоспним досвідом і десятиліттями рабського існування і холуйського тремтіння перед «хозяевами жизни», знає куди більше, ніж якийсь там 30-ти річний «сопляк», який очолює ГО, куди входить більше сотні таких же юнців, що займаються нікому не потрібним справами, на кшталт збору підписів щодо повернення задля студентів знятого з рейсу потягу, чи організацією Дня пам’яті Голодомору. 
   І «молодої генерації» політиків в цій країні в озорому майбутньому не буде (хіба що з тими самими прізвищами). Просто, перш ніж в розумінні пострадянського люмпену вони перестануть бути «сопляками», це покоління просто встигне покинути гетто, і освоїться на чужій землі, ставши частинкою суспільства, яке готове їх прийняти.
   Тоді і починаєш розуміти, що бидло знає свої стайні і худоба заслужила того, щоб називатись худобою. Бо важко знайти слова задля визначення тієї групи людей, які за шматок гнилої ковбаси, готові дозволити забрати майбутнє у своїх же дітей. 
   Чому акцент на пенсіонерів? Перегляньте статистику відносно середнього віку українського парламентарія, зайдіть на сесію міської ради, чи врешті-решт перегляньте обличчя і дати на передвиборчих агітках.
   В тому, що в 90-х, коли поляки і прибалти повертались у європейську колиску, Україна дрейфувала на своєму Титаніку в Азіопу, винне аж ніяк не моє покоління, якому тоді було 5-6 років. І зовсім не ті, хто зараз лише отримує свій перший паспорт.
   Правлячий клас тих, кому зараз за 60, не боїться втратити свої виплати, бо кожен новий «покращувач» обов’язково докине їм на корм. Тому знову і знову радянські полки йдуть на дільниці і ставлять галочки за тих, за кого звикли останні 20 років, або як вкажуть. За тих, без кого вже не уявляють свого життя, що дарують їм так важко вистраждану Стабільність. І лише одиниці розуміють, що стабільність – це смерть. Бо життя – це завжди рух. 
   І цей невеликий відсоток тих, хто спостерігає, розуміє і аналізує, здебільшого вже не мають ні можливостей щось змінити, ні часу щоб виправити допущені помилки. Життя вже позаду, а 5 років правління донецького клану більшість громадян такого віку просто не переживуть. Точніше, переживуть його здебільшого ті, кого регулярно підгодовують крупою і грошовими дотаціями на мітингах.
   Тотальна недовіра, заздрість і взаємне поборення – все це вже перейшло в розряд національної катастрофи. Толерування корупції, пристосуванство і безпринципність – в цьому корені проблеми. Банальну тупість переважної частини базового «лохторату» відкинемо – це швидко лікується ротацією поколінь і еліт.
   Та що робити, якщо сам пацієнт випльовує ліки, називаючи лікаря «сопляком» і шарлатаном? Риторичне питання. 
   І влада, і опозиція, і українське суспільство, якщо його взагалі можна називати суспільством, є симбіонтами, які тісно пов’язані між собою. Якщо замінити один з компонентів цієї тріади якісно іншим – ті, що залишились, вже ніколи не зможуть існувати в своєму звичному вигляді. І за десятки років цей союз став настільки тісним, що відрив одного організму від іншого, схожий на операцію з роз’єднання сіамських близнюків – результат може стати фатальним. Причому для цього немає потреби наводити якісь складні приклади. Як думаєте, якщо українських громадян замінити американцями чи німцями, довго проіснує режим Януковича?! Думаю, графік можна навести в годинах.
   А якщо на місце «апазіциї» замість недолугих, хворих на клептоманію і нарцисизм клоунів, прийдуть адекватні і чесні люди, які справді люблять свою країну? В цьому випадку падіння автократичного українофобного режиму теж стане питанням дуже короткого періоду часу. А Янукович з ду-у-уже великою вірогідністю став би Янушеску.
   Теза про те, що політика – «брудна справа», і є прерогативою лише для нечистих на руку людців - всього лиш міф. Інакше навколо були б одні лише Лукашенки/Берлусконі, а Вацлав Гавел чи Михаїл Саакашвілі не могли б з’явитись апріорі. І поширюється та підігрівається цей міф тією ж кастою, яка окупувала вищі ешелони. Задля чистоти рядів. Не хочеться розбавляти бочку дьогтю ложкою меду, бо якщо останнього стане забагато – дьоготь прийдеться відфільтрувати.
   Так само комічна «апазіция» на фоні адекватної і успішної влади виглядала б настільки убого, що неодмінно дуже швидко зійшла б на маргінес і втратила доступ «до корита». Щось схоже відбувалось в Грузії, де видатна «захисниця» демократичного устрою Ніно Бурджанадзе їздила на рахунок цього радитись з Путіним, щоб руками колись звільнених ментів і чиновників, відсторонити від влади кровожерний режим Саакашвілі, задля «всєобщєго» ж блага.
   Та й у випадку сильної влади з послідовним проєвропейським курсом, і не менш ефективної опозиції, яка не давала б цій владі захворіти на «зоряну хворобу», українському суспільству в його теперішньому образі прийшов би неминучий Армагедєц. Справжнє Чистилище, пекельні муки чекали б на кожного – пенсіонери залишилися б без гречки, студентам прийшлось би вчитись, а викладачам – перестати брати хабарі. Чиновники вимерли б з голоду як клас, разом з армією «любих друзів». Медсестри б мріяли про колишні «шоколадні» часи, а міліціонери до кінця боролись за своє право торгувати марихуаною і кришувати проституток. «Кровавиє бандєровци» точили б сокири у Верховній Раді, під несамовиті крики Табачника з підземних казематів. Кожен чесний пролетар міг би підвести під сумнів легітимність Богом даної влади, а гармонійні вибоїни на дорогах, через які проглядають благодатні чорноземи, навіки були б закриті бездушним шаром асфальту. Вулиці міст Русскаго Міра заполонили б натовпи європейців, а «загнівающій Запад» відкрив би свої кордони. Бідний, вбитий горем Кремль, здавав би на металолом рештки «вєлікаго і магучєго» Чорноморського флоту, а російські прикордонники щоранку прокидалися б під гул літаків НАТО, що проводять поруч військові навчання.
   Уявили собі цю апокаліптичну картину?!

Чистилище

    В кожного своя думка, але я особисто вважаю, що в приході до влади Януковича є не лише негативні сторони, але й достатньо позитивних. Ми самі того не бажаючи відкрили очі на безліч задавнених хвороб, які повільно вбивали державно-суспільний організм ще з самого початку незалежності. А з 2000-х, коли більшість закладених за союзу фондів остаточно розікрали і розвалили, їх симптоми стали проявлятись особливо болюче.     Імітація реальної політичної конкуренції. Увесь цей час боротьба за «корито» йшла між одними і тими ж совками, просто одні начепили собі біло-голубі прапори, а інші біло-сердечні. Помаранчевих можна не враховувати, бо останні два були плодом їхнього розкладу. Та й опозиції як такої немає, є лише «апазіция» - в смислі, колишня влада. Всі однакові, хоч і звучить як моветон. І цьому є об’єктивне пояснення – ви коли-небудь пробували садити квіти посеред заростей буряну? Думаю, результат зрозумілий. А прополоти поле не було кому. Та й врешті-решт, бажання ні в кого немає. Все чекаємо на месію.      Демагогія і популізм. Тут і пояснювати немає чого, «таміфлюшенко» і контрактну армію за півроку пам’ятаєте? А газифікацію всіх сіл? Чи може «канікули» для бізнесу? Або натовпи «дітей війни»? Бидло, яке цілує черевики панам за 100 грн. надбавки до пенсії, мабуть не здогадується, що коли загнеться від «покращення», похорони обійдуться їхнім безробітним дітям значно дорожче, та й тепер, кажуть, навіть в цій галузі треба «золотити ручку».      Вождизм. Портрети Януковича якого Боха Данєцка і всяго Даунбасу вже стали класикою фотошаржів. А повні площі ревучих даунів з біло-сердечними прапорцями і міні-іконками Воної в руках теж в’їлись в пам'ять надовго. Немає, і ще не скоро з’явиться у нас політична сила американського типу, коли лідера визначає праймеріз, і він щоразу міняється. Є лише припорошені пилом, обплутані павутиною нафталінові вожді, витягнуті з роздовбаної шафи райкому Партії. З усіх чотирьох наших Президентів, всі четверо свого часу мали партквиток КПРС. От і не вір після цього в теорію змов.      Відсутність соціального ліфту. Близько половини тих покидьків, які провела у владу Тимошенко, стали «тушками». Ті, хто ще декілька років тому демонстрували вірність одним ідеалам, так легко змінили погляди, а разом з ними і прапори. Та придивившись уважніше, і проаналізувавши біографії, стане зрозуміло, що це одні і ті ж люди. Одне і те ж оточення, одні і ті ж прізвища. Доступ іншим в цей клуб закритий, а якщо навіть випадково туди і потрапляє сторонній, система це швидко виправляє. Конюктурщина і пристосуванство зведені в ранг мистецтва – хто при владі, на того і моляться.      Замість реальної роботи бал правлять піар-менеджери, достатньо глянути хоча б на «бурхливу діяльність» Сєні Пєтровіча. Його войовнича риторика так і залишається риторикою. Жаль, що не врахував досвід попередниці.    І ще безліч інших дрібних і масштабних проблем, з результати впливу яких ми зіштовхуємось щодня.    Та все ж, міняються люди. Якщо в тому ж 2004-му мені було всього 16, то тепер вже 23, і можливості та знання неспівмірні. Виросло і досягло повноліття ціле покоління і, водночас, не менше відійшло в небуття.      Схоже, проти природи не попреш, і біло-голубі так назавжди і застряли десь на рівні 2004-го, не усвідомивши, що мають справу з тією ж країною, але зовсім іншими людьми. І в той час як найбільш активна частина «ядрьоного» електорату внаслідок покращення відійшло в інший світ, покоління незалежності якраз увійшло в фазу найбільшої активності, усвідомлення себе і держави. Все ж, з червонопрапорною гвардією довго не проскачеш – коні швидко дохнуть.      Стала очевидною і нікчемність того ж зомболохторату Тимошенко. Плюючись слиною на кухні і доходячи до істерики в Інтернеті, в Час X адепти братства Тієї-що-Працює, заледве зуміли зібрати купку пенсіонерів на підтримку екс-прем’єра, та й то, швидше за все проплачених.     Свого часу Юлія Володимирівна зробила вибір між двома Вікторами на користь «послідовного», і спаливши Ющенка згоріла разом із ним. Замість реформ – профанація, замість реальної роботи – популізм і демагогія. Брехня і шоуменство занадто довго крокувало по країні, щоб все могло минутися просто так. Час збирати каміння.     Януковичу не легше. Навіть більше – в історії України це наразі єдиний політик, тим-паче найвищого рівня, який загнав себе в настільки безвихідне становище. Абсурдність дій влади донецького клану схоже увійде в підручники психіатричної медицини як приклад справді хрестоматійного, клінічного ідіотизму. Одне лякає – на що він піде, коли його остаточно заженуть в глухий кут?     Тим не менш, насправді, анархія і занепад – в наших головах. Смішно чути від пересічних людей фрази типу «все зміниться, бо коли спитати їх: «а хто ж міняти буде?», відповіді не почуєш. І за 20 років, тим у кого в голові не опилки, думаю, це вже давно стало зрозуміло.      Та й на осінні переміни надіятись не варто, з упевненістю можу сказати, що нічого не зміниться. Точніше зміниться, але тільки в гіршу сторону. Бо економіка держави, яка навіть сірники купує у сусідів, а заводи розтягують на металолом їхні ж робітники, буде занепадати все швидшими темпами. І в будь-якої адекватно мислячої людини, нехай би якою чесною і відданою ідеї вона не була, будь-яке бажання працювати на благо суспільства зникне після першого ж прискіпливого погляду на це саме суспільство.      Всього лише за два роки правління Януковича стало зрозуміло хто є хто. З найтемніших кутків повилазили паразити, які так довго чекали свого часу. Загострюються акценти, тепер вже важко тримати нейтралітет – або ти справді патріот своєї держави, або собака, яка забравшись в чужу хату, забилась в куток і оскаженіло гавкає на хазяїна.     Ми мусимо пройти через це чистилище, і процес не буде блискавичним. Коли організм очищується від шлаків, це аж ніяк не назвеш задоволенням, але зате з’являється надія на здорове майбутнє. Немає сенсу роками заліковувати недугу, не зрозумівши і не усунувши її причини. А їх, якщо не свідомо, то принаймні на інтуїтивному рівні, для себе вже визначив кожен. І тепер від кожного особисто залежить, чи вистачить у нас сил і розуму об’єднатись задля спільної мети, і нарешті вирвати з корінням і спалити той бур’ян, яким так густо поросло поле наших надій. А вже потім можна сіяти зерна.                                                                                                                                                                 "Безсилля мільйонів породжує свавілля одиниць."  

Список людей, яким я не довіряю


Двічі несудимий "проффесор", який щиро намагається "увікнути" країну. Після другої "ходки" вирішив покаятись і самовіддано боротись з корупцією.

Закатована і смертельно хвора "апазиціонерка" від Louis Vitton, яка сидить у VIP-камері, де умови кращі, ніж у 80% населення у квартирах.

Рішуче налаштований прем’єр-«рехформатор», який за 20 років навіть не спромігся вивчити мови держави, якою керує.

Блідий і невиспаний міністр економіки, який запевняє, що дефолту не буде, зарплата зростає і рівень інфляції цього року менший за очікуваний.

Ідейний і активний націоналіст, який вважає, що побудувати сильну процвітаючу державу йому заважають «жиди і москалі». При цьому продовжує красти гайки з заводу, на який влаштувався за хабар і по купленому диплому. 

Тридцятилітня істерична «леді», яка переспала з половиною міста, і тепер, щоб не спати з другою половиною, шукає того, хто б зрозумів всю глибину її невинної душі. Бажано, «розумного, доброго і забезпеченого», з ключами від Lexus в кишені.

Праведний отець-батюшка з великим фейсом і маленькими очицями, який сидячи в новому Volkswagen жаліється, як важко йому назбирати пожертвувань на добудову місцевої церкви.

Бідний студент, який бідкається про дороге навчання і викладачів-хабарників, зі стаканом віскі за барною стійкою в нічному клубі.

Чесний і справедливий дільничий міліціонер, який підторговує марихуаною по вечорах.

Добрий дядечко стоматолог, крісло якого заляпане кров’ю.

Нетверезі на вигляд агітатори, які запрошують за 20 гривень і пакет гречки прийняти учать у чесних виборах...

Навіть не можу придумати адекватної назви...

Не люблю я політичної теми, і ніколи не любила, особливо тепер, зважаючи на те, в що перетворили політику в Україні. Завжди намагаюся оминати політичні теми у розмовах, матеріалах, блозі і всюди, де їх тільки можна порушити, але нині хочу трошки поділитися думкою. Вона не претендує на оригінальність, аналітичність чи щось особливе, але тим не менше…

Так от, 2 роки Україна має нового президента. Ну як нового… Битого, фарбованого, не дуже якісного, одним словом «б/у», але це як з автомобілем – хоч купив вживаний, але особисто для тебе він новий. Як я вже казала, політика це зовсім не моє, тому перших півроку так званої каденції я не дуже пам’ятаю, пам’ятаю хіба своє внутрішнє обурення і здивування від, вибачте, але іншими словами назвати не можу, тупості та недалекості нашого народу, який його вибрав… Але це трохи інша тема, зараз не про те… Щодо того, що нині хочу сказати – це тотальна неповага!!! Насправді, такої неповаги, яку має суспільство до нинішнього гаранта, не було до жодного з попередників. Дехто каже, що це ненависть, але думаю це не так, це саме тотальна неповага, ненависть – це те, що зробили з Каадафі…У нас це висловлювання, вираження творчості, цікаві порівняння тощо...


Безмежна кількість зображень з приниженням та осміюванням, футболки з «ананасами» та й не тільки футболки… Почалося все, звичайно, з далекого 2004 року, Івано-Франківська та яйця і з того часу понеслося… От не щастить людині просто… Таке враження, що сама його доля провокує на таке осміювання і неповагу. Посудіть самі: то від яйця свідомість втратив, то двері, які зачинилися просто перед носом перед інавгурацією,

вінок, який став зіркою Інтернету,



незрозумілі вирази обличчя, з яких люди з почуттям гумору просто не можуть не провести аналогій…

Сміються зі всього, що пов’язане з нинішнім президентом:
Його безграмотність


Його сім’я


Його минуле


І ще над всім, над чим тільки можна…

І було би дуже весело, якби не було так сумно… От я не знаю – чи така поведінка стосовно президента країни – це нормально, чи це просто захисний механізм від безвиході, чи це заміна активних протестів суспільства (в які воно вже ЧОМУСЬ не вірить), чи може це банальна спроба знайти хоч щось позитивне у тому, що робиться в країні (а що може бути позитивніше за сміх?)… В одному я переконана на сто відсотків – такої неповаги до головної людини країни не дозволяють собі в жодній цивілізованій країні світу (прошу не сприймати це як претензію до українців, йдеться про те, що наше суспільство політично нездорове). І ще одне, в чому я впевнена – довго це тривати не може… Але от чим закінчиться не знаю: чи тим, що українці змиряться, чи таки щось змінять (для чого потрібно хоч трошки змінитися самим)…

І наостанок...