хочу сюда!
 

Ольга

30 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

Чи є у світі така сила?

  Кожного дня нас, як нарід,  принижують, позбавляють власної думки та розуміння того, що з нами поробляють. Як це робиться? Щляхів багато і по всіх іде наступ на нашу свідомість. Це і споювання (горілка,пиво, енергетики), це і привчання до табаку, це підконтрольні можновладція схеми наркоторгівлі. А куди нас ведуть підвласні америкосам та олігархам газетки та програми, чого вартий тільки один шустер... А от ще один спосіб культурного отупління мас - навязування музики на незрозумілій мові (це ще винахід Гебельсовської команди). А наскільки ефективно працює метод  викревлення історичного минулого ми вже можемо судити по хитанням істориків від комуністів до націоналістів. А чим не є ефективними такі  методи притуплення свідомості та активності людей , як економічний  (штучні хвилі криз), як подання неповної інформації (підручники на американський кшкалт, новини про суцільні катастрофи, фільми з насиллям та порнухою), як стравлювання людей різних регіонів та віросповідань...

 Питання, винесене у заголовок,  ще два роки тому назад поставив   Андрій Прилоус на шпальтах УП  (http://www.pravda.com.ua/columns/2011/05/18/6205834/  ), але і надалі воно актуальне. Я постараюсь у блозі переопубліковувати його думки і надалі, бо дійсно находжу в них відповіді на небайдужі для мене питання.

 

"Я втрачаю дар мови, коли бачу, що всяка людська діяльність зводиться до задоволення своїх потреб, які у свою чергу мають одну ціль – продовжити наше жалюгідне існування".

 

Йоганн Вольфганг фон Ґете, "Страждання юного Вертера"

 

На початку 90-х, в атмосфері ще не зовсім явного та зрозумілого дерибану незалежної України й ще не зовсім втрачених надій на її світле майбутнє, якось у розмові із друзями хтось висловив зауваження, що, мовляв, тепер уже скоро для нашого народу й для всієї країни настане незворотне покращення життя.

 

Я уточнив: "Не менше ніж через два десятки років". І то при умові, що на державному рівні буде проведено кваліфікований та об'єктивний системний аналіз економічної та соціальної ситуації, будуть розроблені стратегічні й тактичні цілі, прийнята надійна економічна модель, а також повинні бути визначені сили, засоби та виконавці цих завдань. При цьому сама людина має бути поставлена як ціль і засіб розвитку суспільства й країни в цілому, і повинна свідомо та зацікавлено брати участь у такому будівництві.

 

Тобто, при розумному, логічному, науково обґрунтованому цілеспрямованому розвитку.

 

Через декілька років, уже при президентстві Леоніда Кучми, мене жартома запитали: "Ну, скільки там років із твоїх двадцяти залишилося до нашого загального щастя?" На що довелося нагадати у відповідь, що необхідною умовою "незворотного покращення життя" повинне бути його науково обґрунтоване свідоме цілеспрямоване будівництво.

 

А до такого будівництва в нас поки що ніхто не тільки не приступав, але й не збирався того робити.

 

Отож, весь той час ті "мінімальні двадцять років" так і залишалися цнотливо недоторканними.

 

З тих часів залишилися афористичні характеристики того, що відбувалося тоді в Україні, такі собі старі прислів'я на новий лад:

 

"Діждалися пори, що покотились ми з гори".

 

"У нас те сталося, чого інші народи боялися".

 

"Тоді для нас добре життя блисне, як рак свисне".

 

"На владу сподівався, без штанів зостався".

 

"Нехай тому трясця, кому таке життя – щастя".

 

"Чи є в світі така сила, щоб нас в люди вивести зуміла?"

 

Головне, що турбувало тоді – це те, як швидко можновладці та підвладні їм ЗМІ пристосувалися до того перехідного, а по суті – кризового стану в країні та почали видавати його за нормальний. Попри розвал економіки, галопуючу інфляцію, "кравчучки", з якими доводилося вештатися по магазинах та ринках у пошуках чого-небудь їстівного. Людей "годували" нічого не вартими купонами, на які в магазинах нічого було купити.

 

А з телевізорів та радіо лунали бадьорі звуки якихось новітніх примітивних конкурсів, виступів штучно веселих та бездарних артистів і різних, в основному сумнівної якості, а часто й просто халтурних новоявлених видовищ.

 

Уже тоді можновладці вчилися збивати градус напруження людських емоцій та настроїв, а також привчати людей до думки, що нібито все в країні йде нормально.

 

І при хитрому радянському ідеологові Кравчуку було "нормально", коли в країні був роздрай, а економіка майже не працювала.

 

І при кланувальнику залишків економіки тупувато-жадібному Кучмі, якому так сподобалося сидіти у високому кріслі, що йому захотілося посидіти там ще декілька строків, – теж було "нормально".

 

А вже при українолюбному бухгалтерові Ющенку – то вже в країні все "дуже нормально" було. Якби ще трохи більше українства вдалося вбити в голови недолугих українців – тоді настав би повний порядок.

 

У той час як в Україні, де вже два десятки років народ опущено до рівня третьосортних заробітчан, де активні громадяни та високопрофесійні спеціалісти постійно покидають країну, де немає ніяких перспектив розвитку, занедбана інфраструктура, де антинародними олігархічними угрупуваннями узурповано владу, сплюндровано парламентаризм, понівечено демократію та узаконено корупцію, де простим людям не може бути нормального повнокровного життя – весь цей час характерним станом був саме стан перманентної кризи.

 

Головне ж, чого вдалося добитись високопосадовцям – це повної безвідповідальності за свої дії.

 

Хто відповів хоча б символічно за той дерибан, що був влаштований у державі при участі названих "вождів" та їх команд?

 

Хто хоч колись відповість за розвал країни, опускання її по всіх показниках до рівня слабкорозвинених африканських країн?

 

Хто відповість за грабунок країни олігархічними кланами, за втрату реальних можливостей для її нормального розвитку й входження в розряд цивілізованих?

 

За прихід до влади антинародного олігархічного керівництва, яке остаточно вбило всяку надію на здорову конкуренцію, розвиток, економічну стабільність, нормальне життя й добробут народу?..

 

Питання риторичні. Ніхто.

 

Суспільство, побудоване на обмані й насильстві, не має перспективи. Воно не може вижити в конкурентному світі, бо вбиває людське в людях і підростаючому поколінні.

 

Збільшення соціальної нерівності, особливо тієї, яка зумовлена владою олігархії, впливає на все: на злочинність, хвороби, скорочення тривалості життя, профпридатність, низькі економічні показники. Навіть саме життя в умовах нерівності та соціальної несправедливості – це постійний стрес. А в Україні за різними оцінками коефіцієнт нерівності доходів бідних і багатих складає від 1:40 до 1:60 (!).

 

Давно доведено, що в більш "рівних" країнах – порівняно більша тривалість життя й здатність людей довіряти одне одному, вищий рівень і якість освіти. У суспільстві таких країн менше схильність до психічних розладів, наркоманії та суїциду, нижча злочинність і, відповідно, кількість ув'язнених. У таких країнах навіть винаходів реєструється більше ніж у соціально "нерівних" країнах.

 

В Україні ж, з причини деформації системи цінностей, пріоритет особистого й соціального здоров'я людей ігнорується, поступившись місцем наживі та багатству.

 

Вищий ступінь некомпетентності керівництва державою, споживацький підхід влади до своєї діяльності за визначенням не може забезпечити нормального розвитку суспільства. Багато хто із владоможців ігнорують не лише народ, а і його мову, висловлюючи свої немічні думки російським суржиком.

 

У нас до цього часу не відбулося переосмислення ні своєї, ні чужої історії.

 

Тому ми, у своїй переважній більшості, продовжуємо жити старими міфами, старими уявленнями, старими героями й безнадійно застарілими принципами управління.

 

Нас свідомо "розвертають головами назад", а за можливості ще й протиставляють одне одному, не даючи осмислювати сьогодення, а тим більше – прогнозувати майбутнє.

 

Нам не дають усвідомити, що "найжорстокіша форма насилля – це бідність".

 

Нам не дають можливості вирішувати самим свою долю, обирати достойних людей у владу, це за нас вирішують грошові мішки різного окрасу й ґатунку. У нас убивають почуття власної гідності, без якого девальвується сенс життя. Бо сенс життя – сфера публічна, а саме її в нас забрано.

 

Нам залишають ще, правда, дещо зі сфери інтересів, цієї приватної сфери, але вона не може повністю задовольнити людину повноцінним наповненням життя. Професія, матеріальні цінності, успіх у суспільстві – це інтереси, а не сенс життя. Причому, чим більші потреби, тим більша залежність від них. Велика частина людей цілком задоволена таким станом і більшого не бажає.

 

Але ж є багато таких, яким простого матеріального існування не достатньо для повнокровного життя! Вони повинні розвиватися самі й розвивати суспільство, науку, економіку, мистецтво, саму державу. Які хочуть не стільки матеріального, скільки духовного росту, розвитку й реалізації своїх природних якостей та можливостей.

 

Саме вони є двигунами прогресу суспільства.

 

Але тут, в атмосфері тиску централізованої влади, олігархії та тотальної наживи їм просто немає місця.

 

Саме тому мільйони наших земляків зі справді людськими духовними, науковими, творчими та іншими широкими запитами давно покинули й продовжують покидати цю країну недорозвиненого суспільства, що його вже нинішня влада намагається представити як "найнормальніше" за два десятки років існування.

 

Багато людей покладали надії на День Гніву. Але, враховуючи мізерний масштаб і жалюгідні наслідки цього необхідного й, по суті, праведного Дня, організованого "Спільною Справою", мусимо визнати, що в нинішній Україні вже немає в масі тих сил і тих людей, котрі хотіли б, і могли йти на барикади заради свободи. А значить, були б гідними її.

 

Одних потенційних організаторів і виконавців підгодовує влада – і вони перестали прагнути до духовного розвитку, обмежившись чисто матеріальним.

 

Інші просто розчарувались й зневірились в можливих результатах подібних заходів.

 

А ще інші живуть далеко за межами цієї безперспективної для простих людей країни.

 

Схоже, основна маса населення, яке залишилось, люмпенізувалась остаточно й безповоротно, бо цього руху, організованого на його захист, народ примудрився просто не помітити.

 

Отже, відповідаючи на питання заголовка, можна з великою долею вірогідності визнати, що поки що ні в Україні, ні деінде такої сили немає.

 

"(Українці), будучи наслідувачами у всьому, виконують усе, що їм накажуть, або все, що їх змусять зробити, але вони не зуміють нічого, якщо їм доведеться діяти на свою відповідальність. І дійсно, цього важко очікувати від тих, хто ніколи не знав, що таке відповідальність...".

 

У цій цитаті Фрідріха Енгельса замінено лише одне слово. Але не за значенням, бо слово "росіяни", яке стоїть в оригіналі, у той час мало означати й означало також і українців.

 

Скоріше за все, замість розуму та устремління до свободи й розвитку, замість знань та досвіду, а також замість моралі та совісті розвивати Україну – буде лише еволюція.

 

А на це підуть навіть не десятки років, а скоріше – сотні...

 

 


2

Комментарии

113.06.13, 09:36

Прошло 2 года,а статья выглядит "свеженькой",как будто написана только вчера...

    215.06.13, 16:51Ответ на 1 от тор102

    Прошло 2 года,а статья выглядит "свеженькой",как будто написана только вчера
    Є багато небайдужих людей, які мають бачення процесів в Україні, які публікуються, але дуже мале коло дочитувачів. Нажаль.
    тому я і буду старатись переобліковувати їх думки..