Сніг розтанув, крига скресла. І з землі воскресла Дивним цвітом осяйна Квітка, квітка весняна. Але то дівчина та квітка Й очі в неї, як у весни. Промінням теплим сяють, Що лід на серці розтає. Візьми ти моє серце Й зігрій в своїх руках, Бо скоро стане каменем Воно в моїх грудях. Застигне навіки В тілі моїм кров, Й ніколи не дізнаюсь Я що таке любов... І де ж та дівчина, що квітка, В якої очі весняні? Тебе кохаю я всім серцем

Не байдужа ти мені!

 

Здивуй мене, а ну ж! Уяву полони!

Ввійди, фортецю захопи, чи зможеш?!

Боїшся, я сприйматиму вороже,

Що ти оратимеш мої лани?

Пручатимусь… Здасися?  Чи відступиш?

 Тримай якнайміцніше!  Й ніжно… Ти…

А втім… Можливо, вартових підкупиш?

О, переможцю мій! Не відпусти!..

08.11.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11111090897

Коли думкам дається воля, якщо бува залишусь сам,
То часто думаю про долю, яку життя підносить нам...
Цей вірш як сповідь щира сама, як перед Богом каяття,
І ти пробач мені кохана, коли тут щось не до пуття.

Вже треба відповідь давати, собі самому...як прожив?,
Чи встиг кохання смак пізнати, чи достраждав, чи долюбив?...
Я жив правдиво серед друзів, серед жінок не є профан,
Бо ж стільки літ у їхнім крузі, та все життя - "шерше ля фам".

І не знайшов ще й по-сьогодні, хоча було всього в житті,
Траплялись ніжні...та холодні, та все не ті...та все не ті!...
Навіщо ж зараз ці проблеми, себе питаю знов і знов,
Чи то в мені такі вже гени?, чи вже така горяча кров?.

Вже стільки часу не посмію, тобі всю тугу розказать,
Тепер попробую як вмію, цим віршем, правду описать...
Хоч знаю, слово поетичне, давним - давно не новина,
Вже той трикутник, став класичним, де двоє нас...а ти одна.

Та й я проморгав...проворонив, здається одну тільки мить,
Невчасно здолав перепони, аби в тобі Жінку відкрить...
Напевно я сам в цьому винний, не там своє щастя шукав,
І докір як гріх не змолимий..."А де ж ти раніше блукав?".

Зайняв моє місце той "впертий", що Богом судилось мені,
Лишивши на кару поету, з тобою любитись ві сні...
Про це неможливо мовчати, вже й так промовчав цілий вік,
Бо ж ми починаєм згасати, неначе ж із яблуні цвіт.

Твої чарівні, сині очі, грайлива посмішка твоя,
Щоразу сняться серед ночі, де б не блукав в дорогах я...
Ти кажеш мені..."Я жіночу, снагу віддала б лиш тобі",
А я запитать в долі хочу..."Чому ж стільки болю в житті?".

Благаю ж долю..."Дай наснагу"...тебе забути хоч у сні,
Чи вдовільни, любові спрагу, лишЕ дай спокою мені...
А сердце стука..."Нащо спокій?",шепоче розум..."Ти дивак",
"Тобі давно не двадцять років, а ти кохаєш мов юнак".

Яке чар - зілля треба пити, щоб сердце розуму скорить?,
Аби душі страждання вбити, тих мук, позбутись хоть на мить...
Розваг навколо всяких повно, а я ж...шукаю самоти,
Моє страждання невимовне, це Ти кохана...тільки Ти.

*     *     *
Нікого кращого не знаю, за ніжний дотик твоїх губ,
Одну тебе люблю...кохаю, бо я дивак...я однолюб...
Тож любов мою, часу не стерти, хоч вона і в біді і в журбі,
Присягаюсь до самої смерті, я писатиму вірші тобі !!!

                       

                       

Любов  розум мій п’янить
у забуття його кидає
і день,і ніч,як мить летить,
оце так почуття буває.

               

Я до любові йду,
як йоги до нірвани.
Втрачаю спокій і нудьгу,
я від такої дами.

              

Наповнююсь любов’ю вщерть,
як лавина, що з гори злітає,
переді мною відступає смерть,
бо тільки розум вона лякає.

                

Любов же розум підміняє,
мудрістю свідомість наповняє,
душа в той час весело співає
і настрій неймовірно піднімає.

                  

Спиртне,тютюн і наркота,
це все собача блювота.
Любові палкої,спробувавши раз,
ти скажеш:“Оце-то клас!” 

                             АНГЕЛ   ЛЮБОВІ

                      кого минає,кого обпікає,
                         а кого ніжно зігріває.

                 

Кохання Є.

Тим більше є Любов!..

і є

високі почуття,

котрі згори,

й в їх полум'ї 

укотре

знов і знов

згорятимемо

МИ

у круговерті

зміни парадигм...

..................................................

Кохання Є - й воно в Тобі...........

4 вересня 2011

Картина Джозефіни Вол (Josephine Wall) http://www.josephinewall.co.uk/discovery.html

Пісня "Тебе..." від Lee Tonya

* Парадигма - це структура мислення... схема для розуміння і пояснення певних аспектів реальності

Скільки всього пережито!

Скільки не здійснених мрій!

Колосом жита вицвіло літо

В бік недолюблених днів...

                 Ганна Чубач

Посміхаєшся ти

Посміхаєшся. Ти!?. Не мені…
Мчать авто… Очі-фари-вогні –

Блим!.. Гудіння… Завмерло. Ловлю
Погляд. Губи шепочуть… "Люблю!.."

Не мені?.. Посміхаєшся ти.
Йдеш?!. Ні!.. Ти. Я. Не в змозі піти.



Посміхаюсь

Посміхаюсь. Красуня!.. Навпроти.
Очі-фари-вогні – мчать авто… Ти

Ніби дивишся вбік. Розумію -
Острах… Трепет… Напруга. Зумію

Я піти? Не сказати "Кохаю!"?..
Не зізнатись "Тебе я шукаю!"?

13.04.2011
by Stepans’ka Marina (SMG)

"© Stepans’ka Marina (SMG)"

(с)

Я  ЦIЛУЮ  ТВIЙ  ПОГЛЯД, ЦIЛУЮ!

**********************************

Я цiлую  твiй  погляд, цiлую!

Обережнi  такi  твоi  дотики?!

Ось, смiливо твiй образ малюю.

Розумiешь, чекатиму, поки ти:

 

Серце  свое  розкриешь  коханню.

Свiтлом Чашу заповниш до краю.

Почуття  у  життi, як  в  останне....

Не остання  ця  зустрiч! – Я знаю.

 

Я  засмучуюсь  трохи  й  радiю:

Твоiм   дотикам  нiжним   душi!

Ти  розгледiв  мене. – Розумiю!

Тож, вiдверто  про все  напиши!

 

То Природа, Життя! То – весна!

Розумiю: то е  не  навмисно….

Бачу я, що  квiтучiсть  рясна

Почуттiв! Цьому рада я, звiсно!

 Я цiлую твiй погляд, цiлую!

*******   / 14.03.2011 р. / 

(c)