Запрошуємо
Вас
відвідати наш
літературний вечір »
У стилі «Ню»…» та
персональну
виставку живопису
«Монологи і
діалоги…», що
відбудуться 18
листопада о 17:00
в м.Києві,в приміщенні
Арт-
кафе «5 КОМНАТ»
за адресою: вул.
Велика
Васильківська
(Червоноармійська),
6, вхід з арки.
М. Площа Льва
Толстого
ЦІНА: Перша година
- 20 грн.
Наступні години – 10
грн (збір арт кафе).
На вечорi можна буде
придбати журнал
Хортиця з творами
авторiв,та картини.
Будемо раді Вас
бачити!
член Національної спілки
письменників
України,відомий
запорізький поет
Михайло Буряк
Шуваєва Ольга
Олександра
Матченко

Коли думкам дається воля, якщо бува залишусь сам,
То часто думаю про долю, яку життя підносить нам...
Цей вірш як сповідь щира сама, як перед Богом каяття,
І ти пробач мені кохана, коли тут щось не до пуття.

Вже треба відповідь давати, собі самому...як прожив?,
Чи встиг кохання смак пізнати, чи достраждав, чи долюбив?...
Я жив правдиво серед друзів, серед жінок не є профан,
Бо ж стільки літ у їхнім крузі, та все життя - "шерше ля фам".

І не знайшов ще й по-сьогодні, хоча було всього в житті,
Траплялись ніжні...та холодні, та все не ті...та все не ті!...
Навіщо ж зараз ці проблеми, себе питаю знов і знов,
Чи то в мені такі вже гени?, чи вже така горяча кров?.

Вже стільки часу не посмію, тобі всю тугу розказать,
Тепер попробую як вмію, цим віршем, правду описать...
Хоч знаю, слово поетичне, давним - давно не новина,
Вже той трикутник, став класичним, де двоє нас...а ти одна.

Та й я проморгав...проворонив, здається одну тільки мить,
Невчасно здолав перепони, аби в тобі Жінку відкрить...
Напевно я сам в цьому винний, не там своє щастя шукав,
І докір як гріх не змолимий..."А де ж ти раніше блукав?".

Зайняв моє місце той "впертий", що Богом судилось мені,
Лишивши на кару поету, з тобою любитись ві сні...
Про це неможливо мовчати, вже й так промовчав цілий вік,
Бо ж ми починаєм згасати, неначе ж із яблуні цвіт.

Твої чарівні, сині очі, грайлива посмішка твоя,
Щоразу сняться серед ночі, де б не блукав в дорогах я...
Ти кажеш мені..."Я жіночу, снагу віддала б лиш тобі",
А я запитать в долі хочу..."Чому ж стільки болю в житті?".

Благаю ж долю..."Дай наснагу"...тебе забути хоч у сні,
Чи вдовільни, любові спрагу, лишЕ дай спокою мені...
А сердце стука..."Нащо спокій?",шепоче розум..."Ти дивак",
"Тобі давно не двадцять років, а ти кохаєш мов юнак".

Яке чар - зілля треба пити, щоб сердце розуму скорить?,
Аби душі страждання вбити, тих мук, позбутись хоть на мить...
Розваг навколо всяких повно, а я ж...шукаю самоти,
Моє страждання невимовне, це Ти кохана...тільки Ти.

*     *     *
Нікого кращого не знаю, за ніжний дотик твоїх губ,
Одну тебе люблю...кохаю, бо я дивак...я однолюб...
Тож любов мою, часу не стерти, хоч вона і в біді і в журбі,
Присягаюсь до самої смерті, я писатиму вірші тобі !!!

ЗЕМЛЯ   МОЯ   СТОГНЕ.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Яке синє  бескрайнєє  небо!

Поле--в маках палає  червоним.

Час прийшов. Душа чує, що треба

Прислухатись: земля  моя  стогне!

 

Невитримує лютi звiрячої ---

Прагне скинути з себе додолу.

Бачиш,як ми їй щиро вшддячили?!---

Забруднили весь простiр навколо.

 

Як тi свинi в загонi товчемось.

Де спимо,там їмо, там i гадимо.

Та невже ж ми --такiї некчеми??

Та невже ж ми землi рiднiй зрадимо?

*******         / сiчень 2010 року /