З чого почалась війна 22 червня 1941го? "З брехні".
- 22.06.20, 04:27
Історія Другої світової війни залишається фронтом найгострішої ідеологічної, наукової та інформаційно-психологічної боротьби. Напередодні святкування 75-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній та Другій світовій війнах не слабшають зусилля фальсифікаторів вигородити справжніх винуватців, применшити роль СРСР у розгромі фашизму, очорнити визвольну місію Радянської Армії і поставити під сумнів підсумки війни.
Спроби перетлумачити історію робляться не тільки переможцями, а й переможеними, не тільки противниками СРСР в «холодній війні», а й колишніми союзниками з Організації Варшавського договору, а також низкою колишніх союзних республік.
Саме ж парадоксальне полягає в тому, що підходи сьогоднішніх фальсифікаторів історії Другої світової і Великої Вітчизняної воєн сходять до напрацювань пропагандистського апарату Третього рейху. Готуючи похід на схід, Гітлер надавав великого значення не тільки створенню стратегічних наступальних плацдармів, не тільки вирішенню матеріально-технічних, ресурсних і продовольчих проблем за рахунок третіх країн, а й сприятливому пропагандистському супроводу своїх дій. Саме в надрах гітлерівської пропагандистської машини виникли міфи про "радянську загрозу«, про» Радянський експансіонізм«, про прагнення СРСР встановити контроль над Східною і Південно-Східною Європою, про» превентивний «характер плану» Барбаросса«, про» ворожість «радянського ладу малим народам, про» визвольну місію" німецького рейху на Сході і т. д.
Ці та інші міфи стали стрижнем ідеології окупаційної політики нацистів. Потім вони увійшли в арсенал ідеологів "холодної війни", а згодом були адаптовані до потреб поточного моменту в інформаційно-пропагандистській війні проти сучасної Росії.
Разом з тим, культивування колишніми країнами гітлерівської коаліції свого образу як жертви стало важливим напрямком перетлумачення своєї відповідальності за трагедію Другої світової війни. Початок цьому напрямку відразу ж після закінчення війни було покладено в Західній Німеччині. У художній літературі, кінофільмах, засобах масової інформації, в заявах політиків німці бачать себе жертвами поразки під Сталінградом, нещасними біженцями, що рятувалися від наступу Радянської Армії, жертвами політики окупаційної влади, жертвами насильницького переселення (за німецькою термінологією – вигнання) зі східних областей рейху та інших місць багатовікового проживання, жертвами англо-американських бомбардувань і, звичайно, жертвами Гітлера і його катів, які нібито спонукали згвалтованих і загублених німців робити речі, повністю чужі їх людській природі.
В даному випадку ми маємо справу з применшенням і навіть ігноруванням причинно-наслідкових зв'язків. Це стало сьогодні широко поширеним прийомом, до якого вдаються Сучасні фальсифікатори. Вони творять неправедний суд над нашою спільною історією. Вони відторгають і очорняють все те, що історично, культурно і духовно пов'язувало і, сподіваюся, продовжує пов'язувати народи колишнього СРСР, що вистояли і перемогли у Великій Вітчизняній війні.
Тому відновлення і недопущення забуття причинно-наслідкових зв'язків в історії Другої світової війни залишається основоположним напрямком відстоювання правди про війну і ролі в ній Радянського Союзу.
У 1918 році значна частина кораблів Чорноморського флоту підняла синьо-жовті прапори і присягнула на вірність народу України. Але чомусь про ці факти ми не прочитаємо у жодному підручнику....
Отож, звернімося до фактів. Чорноморський флот було створено у 1783 році. І навряд чи сьогодні можливо підрахувати, хто більше, росіяни чи українці, будували його кораблі і фортеці, порти і берегові батареї, пролили крові у битвах і солоного поту в роботі. Незаперечно доведено одне: землю цю для слов’ян здобували і багнети російських солдатів, і шаблі українських козаків, які разом гинули у численних битвах з турками та татарами.
Свідоцтвом цьому може бути меморіал загиблих моряків в Севастопольському парку міста на Дніпрі (бувшому Катеринославі).
Навесні 1917 року, коли сконала Російська імперія, Чорноморський флот мав близько 400 бойових кораблів усіх класів та допоміжних суден, на яких загалом служило понад сорок тисяч матросів та офіцерів.
Флот мав окрім допоміжних сучані кораблі - 7 лінкорів, 2 крейсери, 22 ескадрених міноносці (есмінці), та 4 міноносці.
Ось навколо цих 35 кораблів і
розгорнувся основний конфлікт у квітні 1918 року. Передбачаючи, що флот
остаточно візьме під свій контроль уряд української Центральної Ради, який був
союзником кайзерівської Німеччини, російська Рада Народних Комісарів наказала
флоту 23 квітня залишити головну базу в Севастополі і перебазуватися в
Новоросійськ.
Сім днів на флоті, в усіх частинах і на кораблях, вирувала гаряча дискусія: йти
до Новоросійська чи стати на бік Центральної Ради і підняти синьо-жовті
прапори? Питання про евакуацію флоту та його майна було поставлено для
обговорення на засіданні Севастопольської Ради.
Рада прийняла рішення про тимчасове припинення евакуації , а 29 квітня в Севастополі на нараді представників Чорноморського флоту було ухвалено рішення: розпорядження російського уряду не виконувати, флот передати Центральній Раді. Тоді адмірал Саблін віддав наказ підняти на кораблях прапори Центральної Ради. В радіограмі до Києва він сповістив, що Севастопольська фортеця і флот підняли українські прапори.
День 27 квітня 1918 року можна вважати за день народження Українського Військово-Морського Флоту.
Раднарком Росії на чолі з Леніним розпорядився негайно знищити бойові кораблі Чорноморського флоту, щоб не віддавати їх Україні.
Моряки зі сльозами на очах топили свої могутні бойові кораблі біля Новоросійського порту. 18 червня пішли на морське дно лінкор, 6 есмінців та 2 міноносці. Про трагедію у Новоросійській бухті написано багато. У школі вивчали твір "Загибель Ескадри" Корнійчука.
У складі Військово-Морського Флоту незалежної Української держави, визнаної урядом Леніна, опинилися 6 лінкорів, 2 крейсери, 14 есмінців, з них 2 недобудовані, та 2 міноносці, а також десятки дрібних та допоміжних і учбових кораблів — всього близько 70 відсотків флоту.
У школі мого школярства ми вивчали твір Корнійчука "Загибель ескадри".