Якщо Україна хоче порвати з "русскім міром", вона повинна святкувати Різдво 25 грудня, пише у своєму "Фейсбуці" журналіст і телеведучий Остап Дроздов.
Ми можемо дочекатися смерті Путіна, але ми все одно будемо "русскім міром", допоки святкуватимемо російське Різдво 7 січня. Я наголошую: 7 січня є російським Різдвом, а не православним, тому що змінив дату сталінський режим. Абсолютна більшість православних церков (включно з Вселенським Патріархом) святкують Різдво з усім світом 25 грудня. За винятком Московського патріархату і його сателітних церков.
Мені дуже прикро констатувати зацофаність і неосвіченість людей, які нібито воюють із росією, але насправді через 7 січня перебувають у духовному лоні тієї самої росії, яка свідомо відірвала нас від решти світу. Я вражений такою кількістю нарваних, вихолощених обивателів, які здають гроші на армію і в той же час відстоюють духовну прив'язку України до Путіна і Кирила, 7 січня - це їхнє Різдво, саме тому я свідомо перейшов на 25 грудня ще 10 років тому.
Я вважаю, що всі публічні і проєвропейські люди повинні вголос висловитися з цього приводу і почати переконувати суспільство в терміновій необхідності перейти на святкування Різдва 25 грудня з усім католицьким, протестанським та православним неросійським світом. Незгоду рвати з "русскім міром" можна прирівнювати до колабораціонізму.
Вирішальну роль мають відіграти наші Церкви. На жаль, усі вони (включно з УГКЦ) - боягузи. Боягузи повинні знати, що народ, який такою важкою ціною виривається з орбіти Росії, їх неодмінно підтримає. Росія втрачає Україну по багатьох фронтах, натомість 7 січня - це остання і найсильніша прив'язка до Москви. 7 січня - це вся сіль російської ідеологеми про «їхню Україну». Для них ми є "малоросами", доки святкуємо Різдво всупереч цілому світові.

Чи чули ви, друзі, про маленьких колядників?

Невже не чули?

Колись давно в Україні їх було дуже багато. Коли наставали Різдвяні свята, маленькі колядники, піймавши, чарівним неводом найяснішу зірку і викувавши у чарівній кузні срібні дзвіночки, вирушали в далеку дорогу. Зірка світила їм, щоб колядники не заблукали, не збилися з путі, бо несли вони людям радісну вістку:

По всьому світу стала новина: Діва Марія Сина родила. Сіном притрусила, В яслах положила Господнього Сина...

Срібні дзвіночки дзвеніли під вікнами, і люди тішилися, що до них ідуть аж три празники в гості. "...Ой перший же празник - та Різдво Христове, радуйся!" І все, що бажали у цей святковий день маленькі колядники, неодмінно збувалося, бо слова у поколяді також були чарівні: А за сими словами в дзвіночки дзвоним, В дзвіночки дзвоним, а всім ся клоним, Щастям, здоров'ям, ще й віком довгим, Ще й віком довгим, прибутком добрим, Й самі собою, і з дружиною, І з усім чадом, і з святим Ладом, Святим Божеством, Божим рождеством! Щасливі люди пригощали колядників медівниками, горішками, яблуками, різними ласощами.

За Різдвом наступав другий празник - Новий рік. А ще він зветься празником святого Василя. Василь приходив не сам, а. з дівчинкою Маланкою. Всі рядилися в чудернацький одяг. Було дуже весело, навіть трішечки страшно, бо раптом, мов з-під землі, з'являлися волохаті ведмеді, бородаті цапи, рогаті чортики, князі із булатними мечами, старезна відьма і навіть Котигорошко з велетенською булавою. Але не треба боятися, бо це наші колядники, перевдягнені в казкових героїв. Разом з Маланкою вони вели танок і співали: Ой черчику Васильчику, Посію тебе в городчику. Буду тебе шанувати, Сім раз на день поливати.

Вранці наступного дня колядники, знявши свою чудернацьку одежу, знову бігли від хати до хати. Кожен з них ніс мішечок, в якому були пшеничні зерна. Вони сіяли зерна по хатах, примовляючи: Сійся, родися, жито, пшениця, Жито, пшениця, всяка пашниця, Коноплі по стелю, льон по коліна, Щоб вас, хрещених, Голівка не боліла. Оскільки і зерна, і слова були чарівними, кімната відразу ставала широким полем, на якому сходила зелена пшениця, починали співати пташки, розцвітали волошки і польові маки. Надворі гула хуртовина, та тут усі раділи, бо маленькі колядники приносили до кожної хати жменьку веселої весни. Третій празник був найщедрішим, бо колядники цілий день щедрували:

Ой сивая та і зозуленька, Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров'я!

А наступного дня, зранку, люди йшли до річки або ставка. Там вони вирізали великого хреста з льоду. Приходив священик і освячував воду. Люди набирали собі у глечики тієї водиці і берегли її цілий рік, ласкаво називаючи водичкою-йорданичкою, бо це була жива вода, яка приносила здоров'я і красу. І свято називалося Святе Водохреще, або Йордан. Потім найсміливіші юнаки купалися в ополонці і всі співали: Йордан, Йордан, вода студененька, Пречиста Діва воду брала, Своє дитя напувала. Священик ходив по селу і скроплював святою водичкою-йорданичкою кожну оселю, щоб до людей у двір приходило тільки щастя, щоб обминали їх нечисті сили зла. А наші маленькі колядники бігли попереду, гукаючи: Роди, Боже, жито, пшеницю, Кірилейса! Вони добре знали, що давньогрецькі слова "Кіріє, елейсон" означають "Господи, помилуй". Про це їм говорила бабуся. І знову колядники заходили до кожної хати. Вони нікого не забували - ні старої самотньої бабусі, що жила на краю села, ані хворої дівчинки, що мешкала у великому місті на найвищому поверсі, під самісіньким дахом. Колядники приносили самотній бабусі радість, а дівчинці - здоров'я. І ви, друзі, навчіться чарівних колядок та щедрівок. Змайструйте різдвяну зірку, знайдіть срібний дзвіночок... Тоді ви також станете колядниками, які приносять людям добру вістку, щастя і радість.

ХРИСТОС СЯ РОЖДАЄ! СЛАВІТЕ ЙОГО!

Хай родиться в полі Жито й пшениця, Хай хліб-сіль будуть У Вашій світлиці. Щоб Ви в своїм домі Всі були здорові, І щоби було у Вас Усього доволі! Хай сипляться гроші Вам дощем із неба, Й Господь посилає Усе,що Вам треба! Хай щастя стукає у двері, Хай заходять до оселі Радість,злагода та спокій І любов на довгі роки! ХРИСТОС НАРОДИВСЯ!!!