Данный диалог является реальной стенограммой выпускного  экзамена в театральном институте, когда двум студентам было предложено экспромтом сыграть роль больного и врача-сексопатолога.

Входит больной и садится перед [доктором:]

- Доктор, у меня проблемы с сексом. Все женщины при половом акте со мной кричат.

- Поздравляю, голубчик. Только какая же в этом проблема? Вот у меня давно уже не кричат, и это меня, признаться, сильно расстраивает.

- Hо они кричат всегда одинаково.

- И как же они обычно кричат?

- "Помогите! Hасилуют!"

- Да, любопытный медицинский случай.

- Доктор, а я часом не болен?

- Часом? Гм. Откройте-ка рот... Hет, часа у вас нет.

- Что же мне делать, доктор?

- А вы не пробовали брать их лаской?

- Пробовал. Hе кричат, но и не дают.

- Гм... Тогда попробуйте, например, сделать при девушке умное лицо.

- Да сколько раз делал, но меня вообще узнавать перестают. Умоляю, доктор, помогите! Я же руки на себя наложу.

- Успокойтесь, голубчик, начнем с элементарного. Вот, например, вы знаете, что у мужчины самое главное?

- Я догадываюсь...

- И совсем не то, что вы думаете. У мужчины самое главное – это голова, а точнее язык.

- Вы хотите, чтобы я показывал им язык?!

- Да-а, случай тяжелый. Скажите, голубчик, чем женщина любит мужчину?

- Hу, я догадываюсь...

- Он догадывается... Ушами, голубчик, ушами!

- Я не понял, лизать уши им, что ли?

- Да-а, случай тяжелый. Впрочем, а почему бы и нет. Женщины вообще существа непредсказуемые. Вот, помню, была одна у меня в молодости, так ей нравилось снимать с меня носки и... впрочем, к делу это отношения не имеет.

- Доктор, а вдруг я импотент?

- Запомните, голубчик, единственная импотенция, которая может угрожать мужчине - это когда некого. -Раздевайтесь... Будем лечить.

- Ой, а я было подумал, что вы...

- Это плохо, голубчик, что вы так подумали, значит, у вас уже начались осложнения.

- Осложнения! Доктор, а жить я буду?

- Будете, голубчик, вопрос только с кем. Кстати, вы курите?

- Hет.

- Hу хотя бы пьете?

- Hи капли.

- Плохо.

- Почему?

- Что ж мне теперь посоветовать вам бросить. Hу-с, голубчик, дышите.

- А я что делаю?

- Теперь не дышите.

- Ой, а вдруг у меня сердце остановится!

- Hичего страшного, у меня большой опыт в искусственном дыхании. Я его делал уже двадцать раз, и только двое после этого остались живы – я и еще один санитар.

- Доктор, а можно умереть от воздуха?

- Если много вздохнуть, можно и от воздуха. У психиатра давно были?

- Hикогда не был.

- Это плохо. И в психиатрической больнице не лечились?

- Hет, и в психиатрической я не лечился.

- Значит, не лечились?

- Hет, не лечился.

- Последний раз спрашиваю, лечились или нет?

- Вы что, доктор, надо мною издеваетесь? Я же и по морде съездить могу. Последний раз повторяю, что ни в какой психбольнице я не лечился!

- Оно и видно! Hервишки у вас ни к черту. А все болезни, голубчик, от нервов и только несколько от удовольствий. Впрочем, похоже, последние вам не грозят.

- Как же теперь быть, доктор?

- А, может, вам того... пол поменять?

- Так я его и так недавно поменял и обои новые поклеил.

- Hет, я в натуральном смысле, с мужского на женский.

- Это как же так?

- Очень просто, вам удаляют все лишнее и добавляют необходимое. Как говорится, хе-хе, раз и в дамки. И главное, больше никаких проблем с женщинами.

- А без этого никак нельзя?

- Можно, конечно, попробовать полечить вас электрошоком на электрическом стуле в комбинации с наложением рук на больного и зарыванием в грязь. Hо с вашим диагнозом никаких гарантий...

- А что ж это за диагноз такой?

- Хроническая мозговая недостаточность.

- Так мне при смене пола и мозгов добавят?

- Это делают только при обратной операции, из женщины в мужчину, а так, даже наоборот...

В этом месте студенты были прерваны председателем экзаменационной комиссии, так как несколько преподавателей свалились под стол от смеха, и продолжать экзамен не было никакой возможности. Оба студента за этот экзамен получили оценку "пять".

Что жизнь - это театр... Мы все в нем актеры И кто-то здесь выбран на главную роль, А кто-то вторую играет, Ну что же он выбрал работу - Ведь он же актер... Сменяется время, сменяются годы, И сменят, наверное, репертуар, И этот второй вдруг становится первый, Назло всем дождям, ветрам и метелям, Он станет вдруг первым - взойдет на престол. И будут его восхвалять, и поэты, Наверное оды слагать ему будут И снова по кругу судьба за судьбой Потянется время, потянуться люди....

 

Курилко - это не перевод с албанского «помещение для курения».

Это фамилия такая.

Курилко Алексей.

 

Как назвать лучшего актера в труппе? «Прима», но мужчина. И не в балете, а в обычном театре, где разговаривают)... С актрисами - проще, всегда можно выкрутиться: «звезда», «примадонна», «героиня», «ведущая актриса». О! Курилко – ведущий! Самый Лучший Актер театра «Черный квадрат». Помимо того, что он там актер, он еще нередко автор и иногда режиссер. «Герой», «комик», «трагик», «простак» - всё о нем.

 

Когда Курилко на сцене, я забываю всех своих мужчин. С самого начала так - увидела, как он играет в позапрошлом году, и – всё. Может, он и не самый красивый из актеров, которые мне встречались, но когда он играет, то все остальные блекнут и меркнут. Заодно я забываю, что я - зритель. И, как обычно, хочется побежать куда-нибудь к ним, за софиты, где-то быть поблизости, помогать играть, что ли. Чтобы разрешили и не прогоняли.

 

Люблю, когда перемешано всё – трагедия и комедия, драма, и лирика. Сегодня я смотрела «Секс. Временно доступен». И на сцене весь вечер был он, Курилко. После окончания спектакля зал долго не расходился. Хотя местные шевченковские вахтерши выключали свет и смотрели строго, чтоб зритель не баловался. А мы и не баловались. Ждали, аплодировали, вызывали актеров на поклоны. Небось, все хотели, как и я – «к ним, за софиты», ггг).

 

Курилко, красавчег:

 

 

 

Еще фоты Алексея Курилко и актеров театра "Черный квадрат" есть здесь.

[ приглашаю в Оперу! ]

Мы живём и любим, пока танцуем:
"фанданго", "болеро", "бе-боп",
"манна", "осанна", "розанец" и "окоп",
и "пошли!", "баста!" и "стоп!"

Это самый длинный бал, на который нас звали,
Жаль, что здесь не играют на бис.
Поэтому, пока не остановилось сердце,
На бал! марш на бал!

Пусть кипит кровь в аорте, когда я иду на танцы!
Работа, гори в моих руках!
Бесчувственные города обходите, как порты,
Потому что жизнь... жизнь это бал!

Буфет как буфет, он напитками заставлен,
Смотря где ты: здесь или где-то там,
Танцуй, пока живёшь, и улыбайся жене,
И пей... за здоровье дам!

Да здравствует бал!
Жизнь - это всем балам бал!
Да здравствует бал!
В другой раз нас уже не пригласят!
Играет оркестр!
Ещё танцуют и двери открыты!
День стоит дня,
А жизнь стоит заката!

Крестьянин-рабочий и гремучая змея
Выныривают из волн небытия,
Видят свою маму, и папу, и жену,
И отправляются на бал.

Смерть костлявая, эта Мисс Вышибайло,
Выключит нам свет посреди дня.
Толкнём же свои тачки с безумством, как Байрон,
Раз у нас бал!

Мы не те, у нас чужие роли.

И куда то спрятался суфлер.

Жизнь с партера с возгласом- " Доколе?"

Нам выносит строгий приговор.

Занавес, гремят аплодисменты.

Зал взорвался криками- "НА БИС!!!"

Я люблю в такие вот моменты, 

За людьми смотреть из-за кулис.

Разные.... веселые и злые,

Слишком многогранен человек.

Для меня вы все сейчас чужие,

А порою нет родней во век.

Я и сам, примерял сотни ролей,

В маску постоянно облачен.

Был царем и даже мимо воли

Был суровым, грозным палачем.

Трудно было в маске, душно, тесно,

Был соблазн, я воевал с судьбой.

Но на сцене с вами был я честен.

И ни кто не видел мою боль.

Жизнь игра, а мы лишь в ней актеры.

И какую б я не выбрал роль,

Я всегда играю без суфлера!

И по жизни остаюсь собой!

Людмила Пилип
Рига – «Наталка Полтавка» Івана Котляревського, «Лісова пісня» Лесі Українки, «За двома зайцями» Михайла Старицького – ось такий репертуар Ризького українського народного театру, створеного в столиці Латвії лише понад рік тому. Творчість акторів-аматорів уже встигла знайти своїх прихильників серед вимогливого латвійського глядача, а професіонали прогнозують їм велике майбутнє. Актори ж наголошують, що душею театру є його режисер – Заслужена вчителька України Марія Семенова.
25 лютого, у день народження Лесі Українки Ризький український народний театр представив у столиці Латвії виставу «Лісова пісня».
 Чарівна поезія Лесі Українки у виконанні акторів не потребувала перекладу, хоча серед глядачів були не лише українці, але й латиші та представники інших національностей.
 
 Творчість славетної української поетеси відома латвійцям. Це засвідчила виставка творів Лесі Українки та матеріалів про неї з фондів Латвійської академічної бібліотеки. З виставкою могли ознайомитися всі, хто прийшов на прем’єру вистави «Лісова пісня».
 
«Були свого часу вистави за творами Лесі України в латиських театрах. Навіть був балет «Лісова пісня». Вони були дуже популярні у Латвії», – зазначила Радіо Свобода керівник Латвійської академічної бібліотеки Вента Коцере.
Молоді подобається гра у театрі
 
Нині в Латвії творчість Лесі Українки та інших українських класиків пропагує Ризький український народний театр. Зараз трупа нараховує 25 акторів, серед яких учні Ризької української середньої школи та місцеві українці. З гастролями театр об’їздив майже всі регіони Латвії.
 
Молода акторка Ольга Мороз виконала роль Мавки у виставі «Лісова пісня» так переконливо, що глядачі часом не приховували сліз.
 
«Перед спектаклем я налаштувалася і, як мені здається, вжилась у цю роль. І зараз, звичайно, у мене стільки емоцій. По-перше, тому що це мій перший виступ. По-друге, тому що все вдалося. Я щаслива», – поділилася Ольга Мороз своєю радістю після прем’єри.
 
Микиту Осипова, який виконав роль Лукаша, можна назвати «старожилом» Ризького українського народного театру, адже він грає в кожній виставі одну з головних ролей.
 
«Мені подобається. Лежить моя душа до цього. Це щось таке неординарне, і тому воно зацікавлює мене», – каже Микита Осипов. Професіонали оцінили роботу акторів і режисера
 
Присутня на прем’єрі «Лісової пісні» народна артистка Латвії Ніна Незнамова похвалила гру акторів-аматорів і надала їм декілька сценічних порад. Вона також відзначила творчі знахідки режисера Марії Семенової.
 
Заслужена вчителька України Марія Семенова каже, що спектакль вдався лише завдяки щирому бажанню й наполегливій роботі.
 
«Працювали багато, по 5-6 годин. Для того, щоб досягти справжності, щоб донести до глядача ліризм поезії Лесі Українки. Над музикою довелося довго думати. Музика у спектаклі пов’язана з Україною, з нашим композитором Мирославом Скориком», – зазначила Радіо Свобода Марія
Семенова. Театр сподівається виступити в Україні
 
Поки що театр живе завдяки самофінансуванню. Марія Семенова власноруч шила костюми для спектаклю. Актор театру, відомий у Латвії художник Георгій Крутий малював декорації. А спонсором виступила керівник Об’єднання українських товариств Латвії Людмила Бєлинцева, також акторка цього театру.
 
11 березня Ризький Український народний театр братиме участь у Фестивалі латвійських театрів. Він також отримав запрошення стати учасником фестивалю «Російська класика-2012».
 
Режисер та актори Ризького українського народного театру сподіваються продемонструвати свою творчість в Україні, взявши участь у театральному фестивалі української класики.

     Мої вітання всім вам друзі! Радий повернутись у ваше щире та дружнє оточення, щоб пересвідчитись, що ви у мене є, всі у доброму здоров’ї. Принаймні, я цього вам від душі бажаю!

     Вибачайте, що починаю своє спілкування не із кримських альбомів, де мені нарешті пощастило побувати, а із події мого рідного міста. В Тернополі відбувався дев’ятий всеукраїнський фестиваль «Тернопільські театральні вечори». Саме під завершення його і повернувся я додому.

     Протягом п’яти вечорів, на двох сценах, дев’ять театральних колективів представляли свої дебютні роботи. Не можу не поділитись враженнями від заключного спектаклю, що поставлений Львівським академічним театром ім. Заньковецької. Це авторський і режисерський дебют однієї і тієї ж людини, Ореста Огородника, що має назву «Останній гречкосій». Спектакль здобув відзнаки (серед яких головний приз), по трьох номінаціях. Чим же вразив він мене? Ото ж, коротко про сюжет твору.

     Для значної частини суспільства початок наступного року, року ринку землі, викликає занепокоєння та настороженність. У п’єсі досить вдало відтворено те, що відбуватиметься на селі, якщо все ж таки землю почнуть продавати. Щоправда, більша частина дії змальована в дещо наївному та навіть фантастичному світлі, бо за землю… дають великі гроші. Дають. Але ж для когось вона пісок, глина, перегній…, гроші, а для когось – невід’ємна частка мікросвіту, який ми називаємо людською душею. Вона - лоно матері, що живить душу, формуючи її такою як у прадідів-гречкосіїв. Порвати пуповину, означає збідніти духовно для одних, а для інших це означає трагедію, крах, кінець.

     В силу життєвих обставин абсолютна більшість дійових осіб вже давно цю пуповину порвала. І сім’я старшої дочки, що проживає у місті, і змучена сільським життям та чоловіком-пияком молодша, і вся деградуюча сільська масовка, що тиняється без роботи, напідпитку... Та батьки стоять твердо на своїй позиції. «Та як же це? За Австрії про свою землю дбали, за Польщі про свою землю дбали, за совєтів також дбали… аж у Сибір за це повивозили, а тепер взяти і продати???» - швидше сама себе запитує шокована мати. А діти оглухли, почувши яку суму обіцяють. Батько, головний герой, ще непохитніше стоїть на своїх переконаннях. Його монологи, це крик душі про те, що станеться в майбутньому: «Бог створив Адама із землі. Ми, нащадки Адама, землю продаємо. Що продаємо? Кого продаємо? Себе! Себе продаємо!!!».

Коли на сцені з’являється покупець, депутат ВР, олігарх, дія набирає більш реалістичного змісту. Почувши різке заперечення батька про неприпустимість такої авантюри, столичний гість чинить в дусі часу. «Цю землю я отримаю і без твого підпису. Тому що ти є ніхто! Ти просто – гречкосій! Причому останній»…

     Розв’язка твору трагічна. Але не стану викладати усіх подробиць, оскільки є серед друзів такі, що планують переглянути виставу у себе в Львові.

     П’єса за жанром трагікомедія. Проте її гумор, це гірка самоіронія, сміх над безвихідною ситуацією, у якій опинилось село.

     Народ який сміється над собою, здатен вижити, - говорить вислів оптимістів. Дай то Боже!

 

     P.S. У фестивалі взяли участь два театральні колективи  з Києва, а також драматичні театри з Херсона, Луцька, Хмельницького, Івано-Франківська, Коломиї, молодіжний театр Тернополя і згаданий вище Львівський.