Питання про збереження транзиту російського газу – основне на порядку денному української енергетичної політики. Його вирішення залежить від того, чи зможе «Газпром» розширити потужності для транспортування газу в обхід України, побудувавши газопровід «Північний потік – 2». Проти таких планів виступає українська влада за підтримки партнерів із США та деяких країн ЄС. Крім того, президент Петро Порошенко анонсував візит до Німеччини для обговорення перспектив «Північного потоку – 2» з урядом цієї країни, яка відома тісними зв'язками з Росією. Верховна Рада має намір затвердити звернення про неприпустимість будівництва невигідного для України газопроводу. А НАК «Нафтогаз України» планує до кінця березня провести переговори з «Газпромом», щоб запобігти розірванню діючих контрактів між компаніями на поставку і транзит газу.

Як Україні відстояти конкурентоспроможність своєї газотранспортної системи та реабілітувати взаємовигідне співробітництво «Нафтогазу» з «Газпромом», що стало заручником політичного протистояння Москви і Києва? Про цеMind поговорив з гендиректором консалтингової компанії East European Gas Analysis Михайлом Корчемкіним, який багато років займається фінансовою оцінкою міжнародних газопровідних проектів.

Він розповів про парадокси газотранспортного бізнесу, які супроводжують відносини «Нафтогазу» з «Газпромом». Ці парадокси – яскрава ілюстрація того, як економіка бізнесу двох компаній залишається взаємозалежною, незважаючи на політичне напруження між країнами. А захист інтересів України, що передбачає блокування «Північного потоку – 2», обіцяє чималі бонуси «Газпрому», який обслуговує політичні інтереси Кремля.

– Перш за все давайте визначимося: газовий бізнес у всіх його проявах – це лише бізнес чи бізнес плюс політика?

– Газовий бізнес стає політикою, коли він завдає шкоди виробникам, газотранспортним компаніям або споживачам газу. Наприклад, скорочення «Газпромом» добових поставок газу в Європу взимку 2014–2015 років завдало шкоди самому «Газпрому» і держбюджету Росії, а повне перекриття транзиту газу через Україну в січні 2009 року зашкодило всім: «Газпрому», бюджету РФ і споживачам газпромівського газу.

Фінансове моделювання грошових потоків «Газпрому» з обхідними газопровідними проектами і без них показує, що «Північний потік – 2» і «Турецький потік» скорочують доходи акціонерів компанії та держбюджету.

Наприклад, газовий бізнес США аполітичний. Американський ЗПГ продається там, де він приносить найбільший прибуток, а не найбільшу шкоду Росії або ще комусь.

– В ЄС посилюється кампанія противників будівництва газопроводу «Північний потік – 2», незважаючи на прагнення деяких європейських партнерів «Газпрому» реалізувати цей проект. Анкара спровокувала «Газпром» змінити свої плани щодо розширення потужностей «Турецького потоку». Великобританія також оголосила про плани мінімізувати залежність від російського газу. Які перспективи поставок «Газпрому» на західні ринки?

– Перспективи російського газу в основному залежать не від зусиль президента РФ або керівників «Газпрому», а від погоди та цін на нафту, газ і вугілля. Тепла зима може різко знизити попит на російський і будь-який інший газ. У цілому, середньострокове майбутнє у «Газпрому» в Європі непогане, але великого зростання обсягів експорту я не очікую. Діючі газопроводи (без «Турецького потоку») дозволяють збільшити експорт на чверть, що більш ніж достатньо. Відновлювана енергетика розвивається набагато швидше, ніж передбачало російське керівництво, і закінчення ери вуглеводневого палива в Європі вже видно.

– Ваш прогноз: чи вдасться ЄС і США заморозити «Північний потік – 2»?

– Для того щоб сильніше нашкодити Росії, треба дозволити будівництво «Північного потоку – 2» і заборонити будівництво EUGAL та інших пов'язаних з цим проектом газопроводів на території Німеччини. Я думаю, зараз шанси на реалізацію проекту впали нижче 50%. Західні компанії, що позичили «Газпрому» гроші, нічим не ризикують – російська сторона поверне гроші в будь-якому випадку.

А ось газопровід Грязовець – КС Слов'янська для подачі газу в «Північний потік – 2» та всі інші газопроводи від Ямалу до Грязовця будуть побудовані в строк або достроково. Забезпечення доходів підрядників – основний пріоритет «Газпрому». Нещодавно «Газпром» почав використовувати новий спосіб збільшення цих доходів – підрядники спочатку отримують гроші за будівництво газопроводу, а потім за його ліквідацію.

Парадоксально, але після завершення будівництва російської частини обхідних «потоків» підрядники «Газпрому» можуть бути зацікавлені в тому, щоб ці «потоки» не працювали. Тоді вони зможуть заробити додаткові гроші на викопуванні покладених труб і закопуванні траншів.

– Що може допомогти Україні зберегти транзит російського газу на європейські ринки після 2019 року? Про які обсяги транспортування може йтися?

– Україні може допомогти попит на газ у Центральній та Південній Європі й відсутність достатніх потужностей для транспортування газу від Балтійського і Північного морів на південь Німеччини і в центр Європи. Обсяги транспортування безпосередньо залежать від погоди взимку, а транзитний тариф напряму пов'язаний з об'ємом газу і режимом прокачування. Чим вище будуть обсяги транзиту і чим вище буде середньорічне завантаження ГТС України, тим більше прибутку отримає «Газпром», і навпаки. Оптимальний (з економічної точки зору) для «Газпрому» варіант можна прорахувати після отримання тарифних пропозицій «Нафтогазу».

– Реформа газового ринку ЄС, покликана посилити конкуренцію і зміцнити енергобезпеку регіону, почалася в 1998 році з прийняттям Першої газової директиви, що визначила загальні правила для внутрішнього ринку газу. Зараз, через 10 років, процес лібералізації ще не завершений. Імплементація норм Третього енергопакета стала серйозним викликом для більшості країн ЄС. Ці норми, серед іншого, передбачають укладання контрактів на транспортування газу за моделлю «вхід – вихід» замість застарілої point-to-point. У наші дні на європейському ринку транспортних контрактів продовжують діяти обидві моделі. Як при такому розкладі Україна може домогтися від «Газпрому» згоди на укладення нового транзитного договору, що враховуватиме вимоги Третього енергопакета ЄС?

– Напевно, «трансгази» прикордонних областей Росії та України могли б швидко домовитися, якби не заважали політики. Я думаю, що для укладення нового транзитного договору потрібна третя сторона з ENTSOG – Європейської мережі операторів газопроводів. Альтернативний варіант – підписання короткострокової двосторонньої угоди на один-два роки. Для спрощення переговорів за формулою сторони можуть скористатися, наприклад, лічильником тарифу компанії Eustream.

– Польща, як і Україна, має свою специфічну історію взаємин з «Газпромом», яка супроводжувалася транзитними скандалами і ціновими війнами. Як Польща вирішила проблему з «Газпромом» і розблокувала реформу свого газового ринку, щоб імплементувати норми Третього енергопакета?

– Відносини «Газпрому» (а отже, Путіна) з Польщею для мене загадка. З одного боку, відносини між країнами не можна назвати дружніми, але з іншого – це ніяк не впливає на газовий бізнес. Польща без єдиного коментаря російської сторони відсунула «Газпром» (власника близько половини акцій) від управління газопроводом Ямал – Європа, першою почала відбір транзитного газу за схемою віртуального реверсу (теж без скандалів і скарг) і першою стала поставляти газ у ГТС України за схемою фізичного реверсу. За реверсні продажу газу Україні були «покарані» всі, крім Польщі – взимку 2014–2015 років добові поставки були зменшені на 50% навіть на «Північному потоці», але поставки газопроводом Ямал – Європа лишилися недоторканими. За логікою, Путін був зобов'язаний показати надійність «Північного потоку», але на практиці виявилося, що і «безтранзитний» газопровід через Балтійське море не дає таких гарантій, як маршрут через Польщу.

Партнерство «Укртрансгазу» з польською GAZ-SYSTEM S.A. могло б бути корисним.

– Чи припускають норми Третього енергопакета обов'язкову закупівлю російського газу європейськими компаніями на українсько-російському кордоні? Або ж це залежить від домовленостей «Газпрому» з європейськими споживачами, які самі узгоджують, яка сторона контракту врегулює транзитні питання?

– Пункт продажу обговорений у контракті. Закупівлі якихось обсягів на кордоні РФ і України дозволили б використовувати схему віртуального реверсу – відбору транзитного газу в будь-якій точці відповідної частини української ГТС.

– Яким ви бачите найвірогідніший сценарій розвитку історії взаємин «Нафтогазу» і «Газпрому», яких чекають нові судові розгляди в Стокгольмі?

– Після російських виборів 18 березня зникла необхідність показувати телеглядачам жорсткість і непохитність президента. Я думаю, скоро сторони розпочнуть переговори щодо графіку виплат суми, призначеної Стокгольмським арбітражем.

– Майбутнє української ГТС – це проблема, в якій перетинаються інтереси України, Євросоюзу та Росії. Який формат з управління ГТС вам бачиться найбільш перспективним і взаємовигідним для трьох зацікавлених сторін?

– Європейський формат передбачає незалежне управління транспортуванням газу. «Нафтогаз України», як газовидобувна і газопостачальна компанія, не цілком підходить на роль оператора ГТС. У країнах Євросоюзу операторами виступають як державні, так і приватні компанії. Мабуть, Україні більше підходить чеський варіант (оператором NET4GAS володіють приватні інвестори Allianz Capital Partners і OMERS Infrastructure – професійні управляючі активами).

– Як перетворити українську газотранспортну інфраструктуру на першокласний актив, привабливий для інвесторів не лише на словах, а й на практиці, а також здатний посилити роль України на європейському газовому ринку? Які основні умови для цього?

– Основна цінність ГТС України в тому, що вона здатна постачати великі обсяги російського газу відповідно до коливань добового попиту європейських споживачів. «Північний потік» і Ямал – Європа зараз не реагують навіть на зростання попиту в опалювальний період.

Нинішні тарифи не відповідають вартості сервісу (подачі пікового і напівпікового газу на вхід в європейський ГТС). Наприклад, лише з 1 січня 2018 року подання газу на ГВС В. Капушани (Словаччина) коливалося від 51 до 151 млн кубометрів на добу. Для порівняння: у цей самий період добові поставки по «Північному потоку» варіювалися в діапазоні 163–171 млн кубометрів.

Треба розуміти, що рівномірні добові поставки протягом усього року вимагають додаткових витрат на зберігання газу, які кінець кінцем перекладаються на споживачів газу. Минулого року витрати на зберігання газу в Європі становили від $63 до $106 за 1000 кубометрів. Європейські політики, які кажуть про дешевизну російського газу, забувають цей важливий фактор.

Без транзиту газпромівського газу ГТС України втратить більшу частину своєї привабливості. При цьому зросте роль українських ПСГ, оскільки надлишки «літнього» газу, що поставляється «Північними потоками», дівати більше немає куди. Ціна газпромівського газу, наприклад у Баумгартені, не залежить від маршруту його транспортування – вона прописана у формулі контракту, але в ціну кінцевих споживачів додадуться витрати на зберігання газу, відсутні при поставках через Україну.

КИЇВ. 2 січня. УНН. У 2017 році Україні не вдалося виконати основні макроекономічні показники, закладені у Бюджеті. Аналогічна ситуація може повторитися і в 2018 році. Загалом, показники будуть не гіршими, але і не кращими. Такий прогноз зробили експерти у коментарі УНН.

Як зауважив голова Комітету економістів України, кандидат економічних наук Андрій Новак, у Бюджеті на 2018 рік закладено ріст ВВП у 3%, інфляція — 9%, девальвація гривні — до 30 грн за долар, проте ці показники навряд чи будуть виконані, адже у 2017 році не було жодних економічних реформ (лише медична та освітня, які напряму не стосуються економіки, та пенсійна, що фактично не відбулася). Водночас, не були проведені ні бюджетна реформа, ні податкова, ні кредитна, ні адміністративна, ні навіть реформа системи державного управління.

“В економічний системі ніяких реформ та змін не було. А оскільки їх не було, то не варто очікувати покращення економічних результатів у 2018 році. Вони будуть не гіршими, але і не кращими”, — переконаний експерт.

За словами екс-наукового співробітника Інституту світової економіки НАН України Всеволода Степанюка, закладена у Бюджет-2018 інфляція 9% при девальвації 10% неможлива в принципі.

“Якщо гривня буде 29-30 грн за долар, то інфляція, навіть за найбільш оптимістичними прогнозами, складе 12, а можливо і 15%. У нас інфляція завжди була більша, ніж падіння гривні”, — зауважив він.

Водночас щодо ВВП, то як уточнив В.Степанюк, якщо не буде суттєвих політичних потрясінь, то ВВП дійсно може показати приріст у 3 або навіть у 4%.

Про те, що планового прогнозованого показника інфляції в 2018 році досягти не вдасться, заявив і експерт Економічного дискусійного клубу, колишній керівник департаменту міністерства економічного розвитку і торгівлі України Євген Олейніков.

“Інфляцію не буде виконано. Тому що це передвиборний рік. Почнуться ігри в популізм — спроби підвищити соцвиплати тим чи іншим способом. Буде те ж саме, що і цього року — інфляція розженеться. Отримати ж економічне зростання після того падіння, яке було — не проблема, проблема отримати значне і реальне економічне зростання”, — підкреслив економіст.

В.Степанюк прогнозує, що 2018 рік не стане роком системних реформ, в силу того, що це буде передвиборний рік.

“Реформи переїдуть на 2019 рік, оскільки в 2018-му ситуація навряд чи стане настільки критичною, що вони будуть нагальними. Якщо не буде ніяких критичних потрясінь, активізації подій у зовнішніх гравців, то ми переживемо його так само, як переживали всі попередні передвиборчі роки, тобто без якихось проривів і особливих результатів. У кращому випадку — отримаємо базову підготовку до того, щоб в 2019-му почати якісь реформи”, — сказав економіст.

Економічний експерт Віктор Скаршевський звернув увагу на те, що закладене в Бюджеті на 2018 рік зростання ВВП на 3% насправді говорить про стагнацію економіки.

“Оскільки якщо порівнювати показники з рештою світу, то світова економіка зросте на 3,7%. Тобто, розрив між українською економікою і світовою, який і так величезний, збільшиться ще більше. А якщо порівнювати з країнами, що розвиваються, таким же як Україна, то вони виростуть ще більше на 4,9%. Виходить, що країни, що розвиваються, будуть рости в 1,5 рази швидше, ніж Україна. І це все на тлі того, що Україна в 2014-2015 роках різко провалилася на 17%. Це говорить про те, що уряд навмисно не робить ніяких активних дій для того, щоб українська економіка відновилася, і почала наздоганяти і випереджаючими темпами доходити до високого рівня”, — підкреслив фахівець.

В.Скаршевський навів ще одне порівняння: згідно з даними МВФ, якщо Україна буде рости на 5% щорічно, а економіка Білорусі буде на тому ж рівні, як і зараз, то Україна наздожене Білорусь через 16 років — в 2033-му, а Росію через 24 роки — в 2041 році.

“При поточній же економічній політиці ці 5% — недосяжні”, — упевнений економіст.

За його словами, головна проблема України — це структура економіки, яка є сировинною. Україна виробляє сировину і експортує її, а імпортує готову продукцію.

“При такій структурі економіки Україна приречена жити в борг (зовнішній борг цього року вріс на 3,9 млрд доларів, а за президентства Порошенка борг виріс уже більше (на 13 млрд), ніж при Януковичі (на 10 млрд) і на регулярні економічні кризи. Справа в тому, що українська економіка дуже залежить від кон’юнктури на сировинні товари на світових ринках, а ця кон’юнктура зазнає регулярних криз: ціни то ростуть, то падають, і це падіння набагато сильніше впливає на українську економіку, ніж зростання цін”, — пояснив В.Скаршевський.

Він додав, що після кожної кризи Україна опускається на нижчий рівень, а потім не встигає піднятися на той же рівень. Виходячи з цього, 3%-ве зростання ВВП — це практично ніщо, тому що немає взаємозв’язку: дій уряду і економічного ефекту.

Нагадаємо, експерти підбили підсумки року в економіці.