«Ну що ж, - сказала англійська леді, - це була дуже цікаве пригода!» - І на цих словах померла.
Здавалося б - що в них такого? Однак варто заислитись над таким питанням: а чи можна сказати щось подібне в кінці свого життя, якщо все продовжиться так, як іде? Чи можна буде про життя висловитися «це була вельми цікава пригода?» По всьому виходило, що ні.
Коли ми вибудовуємо відносини з життям, то волею-неволею доводиться періодично робити дуже серйозний вибір. На буденно-життєвому рівні він стосуються вибору місця навчання, роботи, хобі, чоловіка / дружини ... Цей вибір часто конкретний, знайомий і зрозумілий. Але якщо піднятися на рівень вище і спробувати вловити загальні закономірності того, як і що ми вибираємо, то можна виявити, що кількість виборів-то сильно обмежена. Практично в кожній життєвій ситуації приховано кілька повторюваних з разу в раз прихованих альтернатив, з яких і сплітається індивідуальний малюнок нашої «пригоди». Можна виділити дві базові альтернативи, в згорнутому порядку присутні майже всюди і тісно пов'язані з центральними питаннями нашого життя.
Вибір між своїм і чужим (ідентичність - відчуження). Це моє або не моє, це потрібно мені, або це чуже, не має для мене ніякого особистісного сенсу?
Вибір між небезпечним і безпечним. Ось на чому варто зупинитися докладніше.
З природної, еволюційної точки зору наше головне завдання - виживання і передача генів далі. Наша психіка заточена під забезпечення безпеки. Проте вже в цьому полягає базовий конфлікт: нерідко для того, щоб збільшити шанси людини на збереження себе, необхідно піддаватися небезпеці(вступати в конфлікт, ризикувати життям в пошуках кращих місць і так далі). У якийсь момент прагнення будь-якою ціною уникнути ризику стає небезпечніше, ніж сам ризик. Тому життя вимагало і вимагає постійного балансу між прагненням до безпеки і прагненням до ризику, який забезпечує нам щось нове.
Ілюзорне відчуття повної захищеності є настільки сильним і захопливим, що дуже часто баланс між небезпечним / безпечним порушений на користь останнього. Ну і правда - що хорошого в небезпечному, тобто в тому, що нам може бути заподіяно якоїсь шкоди? Проблема в тому, що в одному ряду з небезпекою знаходяться такі поняття, як «майбутнє», «новизна» і «розвиток», а в одному ряду з безпекою - «стабільність», «старе» і «минуле». Так, зі стабільним минулим пригод в житті буде замало ... Крім того, ні в одному виді діяльності неможливо досягти стовідсоткової безпеки, ризик - навіть мінімальний - присутній завжди. Це фундаментальна властивість життя, яка включає в себе невизначеність і невідомість. Стабільність і акцент на минулому спрямовані на усунення цих двох "неприємних" елементів життя.
Що прагнуть зробити люди, які рішуче не сприймають ризику у своєму житті і націлені на його мінімізацію? Для цього вони намагаються звести до мінімуму власну участь у життєвих процесах. Що для цього потрібно?
А) Вимагати гарантій успіху в діяльності, або, в крайньому випадку, повного відшкодування можливих збитків / збитку. Без наявності цих гарантій - не приступали до діяльності.
Б) Не включатися в будь-які процеси, не втягуватися емоційно. Ідеальним варіантом буде позиція іронічного спостерігача - іронія дозволяє усуватися самому і відстороняти інших людей від себе.
В) Відмовитися від фантазій, мрій, бажань - будь-яких переживань, які можуть внести дисонанс в наявний стан справ, порушувати зайві емоції та пристрасті. Переконати себе, що тобі багато чого не потрібно, і що взагалі твоя доля - поміркованість і стоїцизм, гармонія, яка розуміється як відсутність мерехтіння на дзеркальній поверхні ставка. Клієнти психологів, наближаючись до моменту порушення звично-стабільного існування, нерідко на цьому етапі зникають - кидають терапію, тому що вона збуджує "занадто сильні" емоції.
Г) Відмовитися від будь-яких спроб що-небудь контролювати (від мене нічого не залежить, залишається тільки смирення) або, навпаки, гіперконтроль (ілюзія всемогутності), при якому будь-яке відхилення від стандарту карається дуже жорстко.
Д) Переоцінювати жахливість психологічного навантаження і недооцінювати свої здібності витримати її (це занадто сильно / важко для мене).
Однак, парадоксальним чином, подібні заходи призводять до посилення тривоги і зростанню нудьги (яка є наслідком відмови від усього того, що реально збуджує). Ціна безпеки - придушення будь-якої новизни, будь-яких збурень, будь-яких спроб «розгойдувати човен». Реальність повинна або контролюватися, щоб ніщо ззовні не проникло в жорстко встановлений розпорядок, або ігноруватися (якщо немає сил, щоб все контролювати). Але страх нікуди не дівається, навпаки - він може тільки наростати. Як точно написав М.Пестов, «Для того, щоб спокійно прийняти смерть, необхідно вичерпати свою пристрасть. Спустошились перед життям і перестати чого-небудь хотіти ... Смерть настільки лякає, що відбувається передчасна відмова від життя. Не дуже зрозумілою стає сама ідея збереження життя на такому низькому енергетичному рівні. Людина ніби замикає себе у стерильній камері для того, щоб викроїти кілька годин відміряного терміну, при цьому не знаючи, як користуватися цим часом ».
Ухвалення смерті - це вичерпання пристрасті, а не її придушення. Придушення пристрастей, знищення новизни і націленість виключно на безпеку можуть привести в крайніх випадках до кессенціальної депресії - хронічної втоми, нудьги, апатії. Замість яскравих емоцій в діапазоні від захоплення до жаху - сумовиті раціональні побудови, бездоганна логіка, за допомогою якої легко можна обгрунтувати будь-яку відмову від будь-яких претензій у цьому світі. Все одно всі помремо ... Свого роду самогубство зі страху смерті.
А звідки береться втома? Начебто нічого не робить людина? Та ні, робота проробляється велика - потрібно тримати під контролем власну психіку, що рветься до активної взаємодії із зовнішнім світом (для цього вона, власне кажучи, і існує). Всі сили йдуть на підтримку стабільності, майже нічого не залишається на радість, збудження, інтересу. Тьмяний вогник емоцій дозволяє існувати, але ніяк не активно діяти. Мабуть, небагато залишиться для того, щоб міркувати про реальність. Але тільки не взаємодіяти з нею. Ніяких пригод. Англійська леді скаже: «Ну що ж, це було досить безпечне існування» ... Хоча ні, не скаже. Вона буде охоплена жахом, тому що життя пройшло повз, а відчуття того, що щось дуже важливе було упущено, не відпустить до самого фіналу.
Сміятися - це ризик здатися дурним. Плакати - це ризик здатися сентиментальним.
Висловлювати свої почуття - це ризик показати свою справжню сутність. Простягнути руку іншій людині - це ризик бути втягнутим в її проблеми. Поділитися своїми ідеями, своїми мріями з іншими - це ризик втратити їх. Любити - це ризик бути не коханим у відповідь. Жити - це ризик померти. Сподіватися - це ризик розчаруватися. Але ризикувати все ж необхідно.
Бо найбільша небезпека в житті - це не ризикувати нічим. Той, хто нічим не ризикує, нічого не робить, нічого не має і нічого собою не представляє. Він, можливо, уникне страждань і печалі, але не зможе ні навчитися, ні відчувати, ні змінюватися, ні рости, ні любити, ні жити.
Вільний той, хто ризикує.
