хочу сюда!
 

Юлия

29 лет, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 25-32 лет

Заметки с меткой «альтернатива»

если б не Победа

Если б не случилось того что случилось 73 года назад, то мы бы все жили совсем в другой стране.
В этой стране мы бы сидели на верандах своих усадеб и пили бы "Баварское", слушая приятные надсадные звуки музыки из магнитофона "Грюндиг". Потом бы хватали серебряный звоночек и вызывали бы служанку. Марту какую-нибудь или Гертруду. Приказывали бы ей подавать горячие мюнхенский колбаски и обязательно щипали бы ее за жопу.

Почему бы так было? А потому что повелось так из деда-прадеда.
Когда в далеком 1941 на нашу землю приехали немцы, румыны, итальянцы и прочие туристы, то они хотели чего? А хотели они нашего освобождения, да. Они хотели нас приобщить к европейской культуре. К "Баварскому", "Мюнхенским", "Грюндигу", "Хорьху" и "БАСФу". Приехали они в теплый летний день на расслабоне и на "Опель-капитане" и предложили: "Сдавайтесь". В надежде что туземцы повыскакивают из своих хижин, протянут им хлеб-соль и примут из их рук прямую прекрасную европейскую цивилизацию.

И наши мудрые деды-прадеды в точности так и поступили. Приняли они освобождение, приняли "Тигры", "Пантеры", мотоциклы БМВ, загнали их в теплые гаражи и стали жить-поживать да колбаски жевать. А разве не для этого приехали почтенные иностранцы на всей этой технике да со всеми этими припасами?!
Для этого. И еще для того чтобы пристроить своих немок в хорошие руки вежливых туземцев. А самим чтобы пристроиться к крепким хозяевам на их цветущих усадьбах.

И вот с тех пор уселись мы на верандах своих поместий и пьем "Баварское", которое шустрая горничная Гертруда подносит нам с удивительной немецкой проворностью. А потом мы щипаем Гертруду за жопу и посылаем ее за "Мюнхенскими". 
А потом мы выключаем "Грюндиг", идем в гараж, отталкиваем механика Гюнтера и садимся за руль "Мерседеса".  Мы заводим его с полоборота и выезжаем на превосходное шоссе, которое к нашей усадьбе проложили обстоятельные немцы. Мы едем по отличной дороге, курим великолепные сигареты и на нас развивается оранжевый шарфик "Адидас".  А по обочине стоят опершись на лопаты и мотыги трудолюбивые немцы. Стоят и приветливо машут нам руками держа картузы в мозолистых руках.

Почему все так разделилось и произошло?
А потому что их немецкие деды-прадеды сделали кардинально другой выбор. Их предки чего-то там сражались, атаковали куда-то, штурмовали всякую фигню и преодолевали разное. Их деды мучились, сидели в окопах, стреляли пулямии потели в касках. У них не было вариантов сдаться кому-нибудь и прекратить вот это все. Некому было сдаться! Наши деды-прадеды успели сдаться раньше.

Тут ведь главное что? Что основное в этой стратегической игре? Главное - сдаться первым!
Кто первым сдался тот и пьет "Баварское". Щипает за жопу Гертруду тоже тот кто шустрее капитулировал. А кто не сдался, тот из-за своего глупого выбора продолжает страдать, погибать, потеть под каской и продолжать разлуку с Мартой. У того кто сражается и бежит в атаку просто нет времени сидеть на веранде и хлебать холодное "Баварское". Тут что-то одно: или сидеть на веранде или бежать в атаку. Хочешь бежать в атаку - выключай "Грюндиг", отставляй бокал "Баварского", отдавай ключи от "Мерседеса" Гюнтеру и беги в атаку.
А если не хочешь бежать в атаку - оставайся на веранде.

Но наши предки по какой-то дремучей дикости, из-за непроходимой аффектации или по каким другим причинам не послушались голоса рассудка, не захотели "Баварского". Они вдруг сорвались в гигантскую авантюру, рванули в амбицию и в атаку тоже рванули. Или у них были какие-то другие причины не пить холодное пиво...


Но с другой стороны мы должны быть благодарны своим предкам за науку. Теперь мы четко знаем правила игры. Если к нам приедут какие-нибудь вооруженные засранцы в касках, то нужно немедленно сдаваться! Нужно моментально брать у них из рук "Баварское", зажмуривать глаза и с наслаждением пить холодный пенный напиток с характерным терпковатым привкусом.

И когда тот кому ты сдался будет пинать тебя сапожищем под ребра и поднимая с сырой циновки орать тебе в лицо: "Вставай, грязная свинья! Пора копать землю!" - грациозно потянись и с улыбкой промолви: "А подавай "Баварское", камрадец"...

если б не Революция

Если бы не случилось 100 лет назад то что случилось, то все были бы графьями. В крайнем случае князьями.
Все бы сидели на верандах и пили чай из изысканной посуды. Ведя при этом светские беседы.

А потом все бы мчались на речку мыть посуду. Графья за князьями а князья после графьев. Почему на речку? А потому что водопроводов бы не было. Водопроводы - удел черного люда. А графья водопроводы не делают, графья на верандах посиживают, чай цедят из изысканной посуды. Ну, иногда мундиры да камзолы стирают, опять же на речке. И булки пекут, с характерным французским хрустом. И еще графья плодятся. Причем с таким прицелом, чтобы ровно через 100 лет их приплод массово строчил в бложиках "Как мы подавили восстание быдла и правильно утопили его в крови". Потому что у графьев - графьята, у князей - княжата, а у быдла - никого. Быдло подавлено 100 лет назад и через 100 лет память о нем полностью стерлась. Роль быдла выполняют ... ну инопланетяне какие-нибудь, или рептилоиды например.

И вот кричит князь рептилоиду "Эй, ты сапоги мне почистил? Мне в свет выходить через час". А рептилоид лапками своими быстро-быстро кончает зашивать дырку на камзоле графском и виновато смотрит как в него летит сапог. И бывает рептилоиду больно, и обидно бывает от легкой несправедливости жития своего рептиложьего, но возмущаться не моги! Чуть возмутишься - будет как 100 лет назад. Подавят бунт графья с князьями и изведут популяцию рептиложью в ноль. Так что сидит рептилоид смирно, камзол латает. А потом ему надо побыстрому почистить сапоги и сбегать за трусами для графини кружевными и за булками. И чтоб с хрустом были, с француским! И шампанского надо притащить. А потом надо глушак на дилижансе привинтить. Потому как граф намедни поймал какой-то пень и глушак...того - оторвал нафиг. А еще графью детишку надо поймать. Потому что тот из кроваткки выскочил и всю гостиную говнецом своим перемазал. И говнецо надо начисто прибрать после графёнка. Но чу! Чего-то меня в рептилоиды качнуло. Не они ведь главные, а графья!

А графья, если бы не случилось то что случилось 100 лет назад, могли бы рептилоидами пренебречь.
Могли бы на инопланетян поставить. То есть взвалить взвалимое и взнуздать взнудимое. У них бы инопланетяно пшеницу убирали на тарелках своих, картошку окучивали и математику преподавали в графских школах. Своими лазерными указками запросто так, мультимедийно втолковывали разницу между косинусом и арктангенсом. А старшеклассники в инопланетян из бластеров шмаляли, жувачками. И лечили бы инопланетяне туземное графское сословие распрекрасно, лазерными скальпелями или что еще у них там припасено. Бородавки графиням вырезали, папилломы княжнам, аппендициты княжатам и старым княгиням геморроидальные узлы развязывали. А потом после этого конечно камзолы надо было зашивать, за шампанским сбегать, шпагу точить и глушак на дилижансе привинчивать.

Но вот событие столетней давности всех наших несостоявшихся графьев и спаренных с ними князей всего этого лишило. Победили не графья, а вовсе даже их противники. Камзолы остались незашитыми, инопланетяне не припаханы а рептилоиды не озадачены. И 100 лет продолжалось непотребство.

Хорошо хоть сейчас все стало меняться к лучшему. Графьев все больше, князья все голосистее, рептилоиды все покладистее, а инопланетяне все ближе, так и шастают по округе, так и напрашиваются в работнички.

Осталось совсем немного. Остался ряд вопросов насчет того, что делать с этими. С теми кто не графья. Что делать с потомками тех, кого не удалось 100 лет назад ....того, привести к покорности, обуздать и утопить. Они ж все это время зря времени не теряли, тоже плодились неудержимо. И теперь весь обитаемый мир в той или иной мере заселен черным людом, не умеющим повелевать рептилоидами, не умеющим озадачивать инопланетян и не имеющим навыков прицельного швыряния барских сапог в прислугу. У этих дрянных людишек нет никаких таких манер, нет штопанных камзолов, шпаг и чайных сервизов для изысканного пития чая на верандах дворцов и поместий.

Тепло! як зиму пережити....

Изображение
Українець Микола Кікоть опалює власний будинок міскантусом, який вирощує на присадибній ділянці.
Врожайність енергетичної культури - майже 30 тонн з гектара – дозволила раціоналізатору відмовитись від використання дров та вугілля, передає Експрес online

"Три роки тому на грядці площею 25 сотих, де вирощував городину, посіяв американський очерет або, як його ще називають, слонову траву, - говорить Микола Кікоть, - Тоді всі сміялися з мене, мовляв, з глузду з'їхав, а тепер заздрять, бо мій "газ" росте у полі».
На енергетичній плантації можна збирати урожай протягом 25 років. «Раз посіяв - і ніякого клопоту, - розповідає газда. - Взимку гігантську траву, яка виростає протягом одного сезону до чотирьох метрів заввишки, скошую, а навесні вона знову відростає».
З американським очеретом Микола Кікоть не відчуває стрімкого підвищення тарифів на енергоресурси. «Врожай гігантської трави з одного гектара забезпечує ту ж саму кількість тепла, яке утворюється при спалюванні 15-22 тис. кубічних метрів газу, - наголошує раціоналізатор. – Не розумію, чому в Україні досі масово не вирощують міскантус: і вільної землі – вдосталь, і клопоту – небагато. Ці екзотичні рослини можуть підмерзнути лише під час першої зимівлі, а потім легко витримують навіть двадцятиградусні морози".

Изображение
У селі Кінські Роздори Запорізької області збудували фабрику з виробництва солом'яних брикетів. 

Проект реалізували у рамках програми ЄС/ПРООН з розвитку сільської місцевості, передає kp.ua

Селяни розробили бізнес-план, організували кооператив, зібрали трохи грошей і звернулися в офіційне представництво організації у Запорізькій області. Як результат, на проект було виділено 80% від потрібної суми в рамках програми ЄС/ПРООН. Всього ж на запуск брикетного виробництва у Кінських Роздорах пішло близько 750 тис. гривень. 
Зараз фабрика щогодини виготовляє по 250-300 кілограмів паливних брикетів, забезпечуючи роботою більше сотні селян. Брикети формують компактні, щоб помістилися у будь-який котел, піч або камін. В середньому одне «поліно» діаметром 15 сантиметрів важить 400 грамів. 

За словами фахівців, два кілограми таких брикетів замінюють куб газу. «Багато людей переходять на котли, які працюють на твердому або біопаливі, - говорить директор кооперативу Володимир Порохня. – При цьому солом’яні брикети при спалюванні не видать їдкого диму, смогу, гарі, тому не треба часто чистити комин». 

Масове виробництво брикетів у Кінських Роздорах планують запустити після збору нового врожаю. У перспективі біопаливо мають намір виготовляти з лушпиння соняшника, стебел бур'янів та сухих гілок – підуть в хід навіть викинуті новорічні ялинки, сподіваться у кооперативі. 

«У сільських будинках переважає пічне опалення, - розповідає місцева жителька Ольга Коваленко. - Але зараз люди масово відмовляються від твердого палива не тільки в Кінських Роздорах, але й у сусідніх селах - Чапаєвці, Лозовому, Магедовому. Брикетами топити набагато зручніше – вистачає 5-6 «полінець» для топки, до того ж немає сміття». 

Опалення біобрикетами має й свої мінуси – потрібно частіше заглядати в котел, тому що солома згорає швидше за вугілля, і мати велике та сухе приміщення для зберігання. За словами фахівців, брикетів, тонна яких обійдеться у близько 1400 гривень, потрібно на 25% більше, ніж вугілля, тонна якого сьогодні коштує близько 4 тисяч гривень. 

Бioпaльне як aльтeрнaтивa звичaйнoму бeнзину

 В Укрaїнi знoву зрoсли цiни нa пaльнe. Тaк, лишe зa oстaннiй мiсяць цiни нa лiтр пaльнoгo синхрoннo пiднялися мaйжe нa 3 гривнi. Зa дaними мoнiтoрингу, нa сьoгoднiшнiй дeнь сeрeдня вaртiсть бeнзину мaрки A-95 стaнoвить близько 22 грн. зa лiтр.

З чим сaмe пoв’язaнo здoрoжчaння пaльнoгo - з нeстaбiльнiстю нaцioнaльнoї вaлюти, iншими чинникaми чи прямoю змoвoю учaсникiв рoздрiбнoгo нaфтoринку – з’ясoвувaтимe Aнтимoнoпoльний кoмiтeт.

Oднaк пoки щo пeрeсiчним грoмaдянaм нe зaлишaється нiчoгo iншoгo, як шукaти шляхи eкoнoмiї.

В умoвaх пiдвищeння вaртoстi пaльнoгo нa укрaїнських AЗС oдним зi шляхiв зaoщaджeння кoштiв є пeрeхiд нa викoристaння aльтeрнaтивнoгo бioлoгiчнoгo пaльнoгo. Звaжaючи нa тe, щo бioпaльнe нa сьoгoднi кoштує нa 4-5 грн. дeшeвшe звичaйнoгo, зa пiдрaхункaми eкспeртiв, нa 100 км зa рaхунoк бioлoгiчнoгo бeнзину мoжнa зeкoнoмити близькo 45 грн.

Eкoпaливo в Укрaїнi прoпoнують рiзнi мeрeжi AЗ. Зa oцiнкaми Iнституту спoживчих eкспeртиз, eкoбeнзинoм мoжнa зaпрaвлятися бeз ризику для aвтo, oскiльки, у тaкий бeнзин дoдaються кoмпoнeнти, щo пoкрaщують змaщувaння двигунa. Oднaк якiсть eкoлoгiчнoгo бeнзину нa рiзних AЗК вiдрiзняється. Тoму aвтoвлaсникaм вaртo кoристувaтися пoслугaми тих мeрeж, якi мaють внутрiшнi систeми пeрeвiрки якoстi пaльнoгo.

Oстaннiм чaсoм нa aльтeрнaтивнi види пaливa пoступoвo пeрeхoдять бaгaтo крaїн. Нaприклaд, Брaзилiя, дe мaйжe 50% трaдицiйних бeнзинiв булo зaмiнeнo aльтeрнaтивними.

В Укрaїнi рoзвитoк вирoбництвa рiдких бioлoгiчних видiв пaливa, в тoму числi i бioгaзу, уряд визнaчив як oдин з ключoвих нaпрямкiв дiй у 2016 рoцi.

Крiм вдoскoнaлeння вiтчизнянoгo зaкoнoдaвствa у дaнiй сфeрi, вoдiям, якi пeрeйдуть нa викoристaння бioлoгiчнoгo пaльнoгo aбo ж гaзу, oбiцяють кoмпeнсaцiю витрaт у виглядi пoдaткoвoї знижки.

Для тoгo, щoб oтримaти чaсткoву кoмпeнсaцiю витрaт, якi пoнiс вoдiй, пeрeoблaднуючи свiй aвтoмoбiль для рoбoти нa aльтeрнaтивнoму пaльнoму, дo пoдaткoвoї iнспeкцiї трeбa пoдaти Дeклaрaцiю прo мaйнoвий стaн тa дoхoди зa 2015 рiк тa нaписaти зaяву, в якiй вкaзaти нoмeр рoзрaхункoвoгo рaхунку для зaрaхувaння кoштiв.

 

 

Пять вариантов ЛАЙК в Фейсбук

Facebook ввел пять альтернатив лайку. При помощи новых иконок пользователи могут сказать не только «Мне нравится», но и признаться в любви, рассмеяться, удивиться, выразить печаль и гнев. Чтобы поставить новую эмоцию, в приложении нужно зажать лайк, а в веб-версии навести курсор и подождать

Антиконтрфейк про Крым и разводной мост

Когда я впервые попал на Запад Крыма меня удивили необычайно ровные дороги. Ни подъемов на них не было ни крутых спусков ни резких поворотов. Тогда я спросил у местных жителей, с чем связать этот факт. "А, это еще исстари так повелось!" - отмахнулись местные аксакалы-кауняки*. Ответ туземцев меня не устроил и тогда я стал рыть. Рыл я рыл и нарыл что в старинные времена, еще в античности в этой местности имелось поселение с признаками узловой железнодорожной станции. Там был водопровод, канализация, крепостные стены, каменные строения и все остальные характерные компоненты крупной перевалочной базы. Откуда и куда переваливали многие тонны грузов древние античные жители? Никто доподлинно не знает. Зато местные жители поделились версией, что старики сказывали, будто в античные времена на месте этого поселка начинался мост через весь Понт Эвксинский, который вел на южную, турецкую сторону. Мост был плавучим, а потому монументальных бетонных бронзовых опор после него не сохранилось. Так, кусочки веревок, пеньковых тросов и фрагменты древесины, по форме очень напоминающей ... деревянные шпалы и рельсы. Да-да именно по деревянным рельсам древние перевозчики переправляли с азийского берега на скифский, европейский, разные полезные грузы: от дамасского железа и ладана до христианства. В обратном направлении в Анатолию и Каппадокию отправлялись пушнина,конина, свинина  соль, специи по вкусу  и невольники. Один старик сказывал что в молодости он работал на базе грузчиком и за отдельный могорыч обещал снабдить меня амбарными книгами и журналами учета товаро-транспортных накладных времен Кира 3. Но потом старик простудился и слег. А потом врачи запретили ему бухать и история заглохла без продолжения.
Но пытливый научный ум требовал продолжения. Тем более что бухло уже было закуплено, заряжено и разлито. Тогда я удачно повстречал на Тарханкутском вокзале шуструю старушку и она поведала мне удивительно-правдивую историю, которую услышала от своей прабабки.
История заключалась в том, что однажды во время зимнего шторма порвались пеньковые канаты, которыми крепился мост за оба берега Черного моря. Тогда мэрия кинула клич и все женщины обрезали косы чтоб починить мост, связав лопнувшие концы моста. Мост починили и по нему как и прежде стали возить невольниц в Анатолию и Киренаику на каторжные работы. Но к сожалению, уже без кос. Лысые невольницы стали стоить дешевле и мост постепенно начал приходить в упадок. 
История тем более правдивая, что я своими глазами видел старинные выцветшие объявления "Куплю волосы. Дорого" на столбах и заборах  выполненные типографским способом "слепой печати". И лысые невольницы реально дешевле - факт! Реально ни к чему тащить за море волосатых, если их можно побрить на месте и потом эконом-классом переправить куда надо, сэкономив на страховке, санкнижках и транзакционных издержках.
А на остаток угощения и шоколадку старушка рассказала как после смены власти повсюду стали свергать памятники строителю моста - Киру Великому и отковыривать таблички с его именем с административных зданий. Рассказала как Восток и Юг Крыма отжали генуэзцы с венецианцами и прочие пизанцы с печатью талассократии на лицах. Север и Запад при этом сохранил независимость и мог свободно продавать своих лысых наложниц невзирая на лица. Как раз в разгар дележка наследства Кира мост и порвался впервые. Поломался и проболтался в таком состоянии почти 200 лет, на радость хитрым италийским лодочникам. Западу пришлось торговать с Севером, а там своих наложниц дофига. Вот такую свинью подложил подлый Кир первому в мире независимому государству вскоре после смерти. Не зря его так невзлюбили полуостровитяне, не даром памятники и таблички пилили мозолистыми ручонками под пронизывающим ветром плоской равнины. Которую, кстати сказать, организовал все тот же Кир Великий, повелев срыть все холмы и горы Западного Крыма для лучшей логистики,посещаемости, простреливаемости и орошаемости.
На этом месте своего исторического повествования старушка мертвецки уснула, а я пошел по равнине восвояси, дум тяжелых полн и надеждами терзаем. Шел я и нюхал подснежники не срывая, незабудки и павшую листву.

Материал из достоверных источников:

*Торговцы ранне-поздними овощами и ягодами особо крупного калибра.

Між ризиком і безпекою

«Ну що ж, - сказала англійська леді, - це була дуже цікаве пригода!» - І на цих словах померла.
 
Здавалося б - що в них такого? Однак варто заислитись над таким питанням: а чи можна   сказати щось подібне в кінці свого життя, якщо все продовжиться так, як іде? Чи можна буде про життя висловитися «це була вельми цікава пригода?» По всьому виходило, що ні.
 
Коли ми вибудовуємо відносини з життям, то волею-неволею доводиться періодично робити дуже серйозний вибір. На буденно-життєвому рівні він стосуються вибору місця навчання, роботи, хобі, чоловіка / дружини ... Цей вибір часто конкретний, знайомий і зрозумілий. Але якщо піднятися на рівень вище і спробувати вловити загальні закономірності того, як і що ми вибираємо, то можна виявити, що кількість виборів-то сильно обмежена. Практично в кожній життєвій ситуації приховано кілька повторюваних з разу в раз прихованих альтернатив, з яких і сплітається індивідуальний малюнок нашої «пригоди». Можна виділити дві базові альтернативи, в згорнутому порядку присутні майже всюди і тісно пов'язані з центральними питаннями нашого життя.
 
 
Вибір між своїм і чужим (ідентичність - відчуження). Це моє або не моє, це потрібно мені, або це чуже, не має для мене ніякого особистісного сенсу?
 
Вибір між небезпечним і безпечним. Ось на чому варто зупинитися докладніше.
 
З природної, еволюційної точки зору наше головне завдання - виживання і передача генів далі. Наша психіка заточена під забезпечення безпеки. Проте вже в цьому полягає базовий конфлікт: нерідко для того, щоб збільшити шанси людини на збереження себе, необхідно піддаватися небезпеці(вступати в конфлікт, ризикувати життям в пошуках кращих місць і так далі). У якийсь момент прагнення будь-якою ціною уникнути ризику стає небезпечніше, ніж сам ризик. Тому життя вимагало і вимагає  постійного балансу між прагненням до безпеки і прагненням до ризику, який забезпечує нам щось нове.
 
Ілюзорне відчуття повної захищеності є настільки сильним і захопливим, що дуже часто баланс між небезпечним / безпечним порушений на користь останнього. Ну і правда - що хорошого в небезпечному, тобто в тому, що нам може бути заподіяно якоїсь шкоди? Проблема в тому, що в одному ряду з небезпекою знаходяться такі поняття, як «майбутнє», «новизна» і «розвиток», а в одному ряду з безпекою - «стабільність», «старе» і «минуле». Так, зі стабільним минулим пригод в житті буде замало ... Крім того, ні в одному виді діяльності неможливо досягти стовідсоткової безпеки, ризик - навіть мінімальний - присутній завжди. Це фундаментальна властивість життя, яка включає в себе невизначеність і невідомість. Стабільність і акцент на минулому спрямовані на усунення цих двох "неприємних" елементів життя.
 
Що прагнуть зробити люди, які рішуче не сприймають ризику у своєму житті і націлені на його мінімізацію? Для цього вони намагаються звести до мінімуму власну участь у життєвих процесах. Що для цього потрібно?
 
А) Вимагати гарантій успіху в діяльності, або, в крайньому випадку, повного відшкодування можливих збитків / збитку. Без наявності цих гарантій - не приступали до діяльності.
 
Б) Не включатися в будь-які процеси, не втягуватися емоційно. Ідеальним варіантом буде позиція іронічного спостерігача - іронія дозволяє усуватися самому і відстороняти інших людей від себе.
 
В) Відмовитися від фантазій, мрій, бажань - будь-яких переживань, які можуть внести дисонанс в наявний стан справ, порушувати зайві емоції та пристрасті. Переконати себе, що тобі багато чого не потрібно, і що взагалі твоя доля - поміркованість і стоїцизм, гармонія, яка розуміється як відсутність мерехтіння на дзеркальній поверхні ставка. Клієнти психологів, наближаючись до моменту порушення звично-стабільного існування, нерідко на цьому етапі зникають - кидають терапію, тому що вона збуджує "занадто сильні" емоції.
 
Г) Відмовитися від будь-яких спроб що-небудь контролювати (від мене нічого не залежить, залишається тільки смирення) або, навпаки, гіперконтроль (ілюзія всемогутності), при якому будь-яке відхилення від стандарту карається дуже жорстко.
 
Д) Переоцінювати жахливість психологічного навантаження і недооцінювати свої здібності витримати її (це занадто сильно / важко для мене).
 
Однак, парадоксальним чином, подібні заходи призводять до посилення тривоги і зростанню нудьги (яка є наслідком відмови від усього того, що реально збуджує). Ціна безпеки - придушення будь-якої новизни, будь-яких збурень, будь-яких спроб «розгойдувати човен». Реальність повинна або контролюватися, щоб ніщо ззовні не проникло в жорстко встановлений розпорядок, або ігноруватися (якщо немає сил, щоб все контролювати). Але страх нікуди не дівається, навпаки - він може тільки наростати. Як точно написав М.Пестов, «Для того, щоб спокійно прийняти смерть, необхідно вичерпати свою пристрасть. Спустошились перед життям і перестати чого-небудь хотіти ... Смерть настільки лякає, що відбувається передчасна відмова від життя. Не дуже зрозумілою стає сама ідея збереження життя на такому низькому енергетичному рівні. Людина ніби замикає себе у стерильній камері для того, щоб викроїти кілька годин відміряного терміну, при цьому не знаючи, як  користуватися цим часом ».
 
Ухвалення смерті - це вичерпання пристрасті, а не її придушення. Придушення пристрастей, знищення новизни і націленість виключно на безпеку можуть привести в крайніх випадках до кессенціальної депресії - хронічної втоми, нудьги, апатії. Замість яскравих емоцій в діапазоні від захоплення до жаху - сумовиті раціональні побудови, бездоганна логіка, за допомогою якої легко можна обгрунтувати будь-яку відмову від будь-яких претензій у цьому світі. Все одно всі помремо ... Свого роду самогубство зі страху смерті.
 
А звідки береться втома? Начебто нічого не робить людина? Та ні, робота проробляється велика - потрібно тримати під контролем власну психіку, що рветься до активної взаємодії із зовнішнім світом (для цього вона, власне кажучи, і існує). Всі сили йдуть на підтримку стабільності, майже нічого не залишається на радість, збудження, інтересу. Тьмяний вогник емоцій дозволяє існувати, але ніяк не активно діяти. Мабуть, небагато залишиться для того, щоб міркувати про реальність. Але тільки не взаємодіяти з нею. Ніяких пригод. Англійська леді скаже: «Ну що ж, це було досить безпечне існування» ... Хоча ні, не скаже. Вона буде охоплена жахом, тому що життя пройшло повз, а відчуття того, що щось дуже важливе було упущено, не відпустить до самого фіналу.
 
 
Сміятися - це ризик здатися дурним. Плакати - це ризик здатися сентиментальним.
Висловлювати свої почуття - це ризик показати свою справжню сутність. Простягнути руку іншій людині - це ризик бути втягнутим в її проблеми. Поділитися своїми ідеями, своїми мріями з іншими - це ризик втратити їх. Любити - це ризик бути не коханим у відповідь. Жити - це ризик померти. Сподіватися - це ризик розчаруватися. Але ризикувати все ж необхідно.
Бо найбільша небезпека в житті - це не ризикувати нічим. Той, хто нічим не ризикує, нічого не робить, нічого не має і нічого собою не представляє. Він, можливо, уникне страждань і печалі, але не зможе ні навчитися, ні відчувати, ні змінюватися, ні рости, ні любити, ні жити.
Вільний той, хто ризикує.

Конец «нефтяной эпохи»?

Конец «нефтяной эпохи»? В Израиле создана альтернатива нефти! Конец «нефтяной эпохи»? В Израиле создана альтернатива нефти из… воды и углекислоты!

При этом учёные заявляют, что процесс изготовления «зелёного топлива» даже дешевле нефтедобычи и перегонки. Кроме того, не только его производство, но и массовое использование положительно скажется на глобальной экологии.


[ Читать дальше ]

Альтернативы Youtube


В журнале Chip от 02/2015 была статья об альтернативе сервиса Youtube, предлагаем Вам ознакомиться с содержимым этой статьи.

Скачать можно по ссылкам:
Скачать с Turbobit.net
Скачать с ExclusiveLoader.com

Страницы:
1
2
3
4
5
7
предыдущая
следующая