У Хмельницькому продовжують затримувати активістів акції протесту проти грабіжницької політики режиму Януковича-Азарова-Тігіпка та проти ухвалення Податкового кодексу.

Стало відомо про затримання 20 листопада 2010 року члена Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Андрія Поліховського.

Уже майже дві доби в СІЗО утримується ще один активіст Бартошук Олександр. Його 19 листопада 2010 року було затримано поблизу торгівельного кіоску.

На допиті в МВС у Хмельницькому уже побувало більше 10 учасників акції протесту підприємців.

Репресії за релігійні переконання[ред. • ред. код]

Репресії за релігійні переконання проходили в кілька етапів

Великих втрат зазнала анексована в 1939—1940 рр. Західна Україна, де рівень релігійності був високим. Винищення представників релігійних культів, активних віруючих, культових споруд тривало тут протягом усієї радянської доби, особливо запекло в період пізнього сталінізму[7]

Процес проти «Спілки Визволення України»[ред. • ред. код]

у 1929 р. почався сфабрикований процес проти вигаданої «Спілки Визволення України». У належності до таємної націоналістичної організації під назвою «Спілка визволення України» (СВУ) було звинувачено 45 провідних учених, письменників та інших представників інтелігенції, включаючи Сергія Єфремова, Володимира Чехівського, Андрія Ніковського, Йосипа Гермайзе, Михайла Слабченка, Григорія Голоскевича та Людмилу Старицьку-Черняхівську. «Виявленій» організації приписувалася мета: за допомогою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективізації, вбивства Сталіна та його соратників, відокремити Україну від СРСР.

Боротьба зі «шкідництвом»[ред. • ред. код]Підґрунтя репресій[ред. • ред. код]

Вирішення завдання форсованої індустріалізації вимагало не тільки вкладення величезних засобів, але і створення численних технічних кадрів. Основну масу робітників, однак, складали вчорашні неписьменні селяни, що не володіли достатньою кваліфікацією для роботи зі складною технікою. Радянська держава також сильно залежала від технічної інтелігенції, що дісталася в спадщину від царських часів. Ці фахівці найчастіше були досить скептично налаштовані стосовно комуністичних гасел. Партія комуністів, що виросла в умовах громадянської війни, сприймала всі збої, що виникали в ході індустріалізації, як свідомий саботаж, результатом чого стала кампанія проти так званого шкідництва. У ряді процесів у справах про шкідництво і саботаж висувалися, наприклад, такі обвинувачення:

• Підготовка невірних звітів про фінансове становище СРСР, що приводило до підриву його міжнародного авторитету (справа Трудової селянської партії).
• Саботаж за завданням іноземних розвідок шляхом недостатнього розвитку текстильних фабрик, створення диспропорцій у напівфабрикатах, що повинно було потягти за собою підрив економіки СРСР і загальне невдоволення (справа Промпартії);
• Псування насінного матеріалу шляхом його зараження, свідоме шкідництво в галузі механізації сільського господарства шляхом недостатнього постачання запчастин (справа Трудової селянської партії);
• Нерівномірний розподіл за завданням іноземних розвідок товарів за районами, що приводило до утворення надлишків в одних місцях і дефіцитові в інших (справа меншовицького «Союзного бюро»).

Найвідоміші справи проти «шкідників»[ред. • ред. код]

• Шахтинська справа — відкритий процес, що відбувся в 1928 на Донбасі. 53 інженери і керівника звинуватили у навмисному шкідництві, створенні підпільної шкідницької організації. 11 осіб засуджені до розстрілу.

• Справа Промпартії. У 1930 році відбувся відкритий процес у справі «Промпартії», державним обвинувачем на якому був призначений прокурор Криленко (розстріляний у 1937). Обвинувачуваними в основному були представники так званої «буржуазної інтелігенції», яким приписувався саботаж індустріалізації СРСР, співробітництво з іноземними розвідками, підготовка іноземної військової інтервенції в СРСР. Іноземним технічним фахівцям приписувалося ведення в СРСР шпигунської діяльності. Процес пройшов не у всьому гладко. Обвинувачуваний Разін дав свідчення про те, що він на випадок інтервенції пропонував на посаду міністра промисловості і торгівлі в окупаційному уряді фабриканта Рябушинського, однак з'ясувалося, що Рябушинський помер за рік до того, як йому «пропонували посаду міністра».
• Справа Трудової селянської партії. Справа так званої «контрреволюційної есерівсько-куркульської групи Чаянова — Кондратьєва» відбулася також у 1930 році. Обвинувачуваним приписувався саботаж в галузі сільського господарства та індустріалізації.
• Справа «Союзного бюро». Відкритий процес над колишніми меншовиками відбувся в березні 1931. Обвинувачуваним приписувався саботаж в галузі планування господарською діяльністю, зв'язок з іноземними розвідками.
• «Пулківська справа» Справа сфабрикована НКВС проти групи радянських вчених за звинуваченням в «участі у фашистсько-троцкістсько-зінов'євській організації». Їм інкримінувалась спроба терористичних актів проти керівників СРСР, а також шкідництво (зокрема саботаж спостережень сонячних затемнень).

У 1931 році українців було більше, ніж росіян. За шість років зникло 55 мільйонів.

, як гаранта Конституції: - припинити відновлення політики сталінізму в Україні, публічно засудити сталінізм та вжити заходів щодо притягнення до кримінальної відповідальності його адептів. - припинити переслідування в Україні за політичними ознаками і вжити заходів щодо негайного звільнення політичних в'язнів Юрія Гудименка, Едуарда Андрющенка, Пилипа Тарана, Василя Лабайчука, Романа Хмару, Сергія Борисенка, Олексія Зануду, Віталія Вишнюка, Василя Абраміва, Юрія Пономаренка, Анатолія Онуфрiйчука та інших.

- звільнити міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова за здійснювані його відомством політичні репресії та зобов'язати притягнути до відповідальності правоохоронців, що вдаються до політичних переслідувань".

http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/018986/  24 січня 2011 Прес-служба ВО "Свобода"

У випадку оцінок мукачевських подій увага була надмірно зосереджена на проблемах контрабанди і корумпованості місцевої міліції. Але, обмежившись лише ними, ми не побачимо усієї повноти картини.
Аби зрозуміти ситуацію, котра склалася довкола «Правого сектора», потрібно усвідомлювати, що його існування — це колосальна проблема для режиму Порошенка. І «вирішення» цієї проблеми розпочалося задовго до мукачевського інциденту.

12 лютого 2015 року відбувся так званий Мінськ-2, був підписаний «Комплекс заходів по реалізації Мінських домовленостей». Пункт 10 цього документу передбачав «роззброєння всіх незаконних груп». Враховуючи те, що Мінськ-2 був капітуляцією української сторони, неважко здогадатися, що під цим пунктом ішлося передусім про ліквідацію «не легалізованих» добровольчих формувань — Добровольчого Українського Корпусу та батальйону «ОУН». І в Києві, і в Москві розуміли, що «непідконтрольні» добровольці не будуть мовчки дивитися за здачею території.
Уже 13-14 лютого багато хто почав очікувати близького наступу на добровольчий рух. Прогнози доволі швидко почали стверджуватися. Уже у березні влада почала чинити на ДУК шалений тиск, аби змусити його покинути лінію фронту, передусім Піски — найгарячішу точку українсько-російського протистояння.
У квітні бійці «Правого сектора» усе ж вийшли з Пісків. Лише окремі групи «напівлегально» продовжували діяти поблизу Донецька. Що ж стосується сектору М, то в Широкине бійці ПС були змушені їхати під чужими шевронами.
Далі стало гарячіше. Наприкінці квітня відбулося блокування бази 5-го бату ДУК. Цей захід, щоправда, користі владі не приніс. Навпаки, ПС нічим не поступився, натомість показавши, що має дуже високий рівень підтримки у суспільстві.
Влада це врахувала і замість силового протистояння збільшила власні зусилля, спрямовані на інформаційну дискредитацію ПС і добровольчого руху загалом. Паралельно посилилася оперативна робота проти ПС збоку міліції.
Тепер найсвіжіша хронологія. 3 липня під проводом ПС пройшов Марш Святослава. Вимоги, які озвучувалися учасниками, виразно були спрямовані проти політики Порошенка — визнати факт війни, розірвати відносини з державою-агресором, вийти з Мінського процесу, націоналізувати російський бізнес, повернутися до повноцінного, силового сценарію звільнення окупованих територій.
Напевно, саме після Маршу Святослава Порошенко з Аваковим вирішили, що зволікати з нейтралізацією ПС не варто. Уже 6 липня відбулися арешти активістів та бійців ПС у Дніпрі та Херсоні. До керівництва ПС поступали все нові і нові сигнали про репресії, які плануються проти руху. Далі ж було Мукачево.

Те, що мукачевський інцидент був наперед спланованою операцією, не викликає сумнівів. Під питанням залишається лиш те, яким був рівень планування — локальним чи всеукраїнським. У першому випадку центральна влада просто скористалася ситуацією. У другому — від початку знала про операцію, давши їй свій «одобрямс», а координація могла відбуватися або по лінії МВС, або ж безпосередньо по лінії Медведчук - Порошенко. На користь другої версії свідчить оперативність, із якою влада відреагувала на події на Закарпатті.

Як би там не було, сталося те, що мало статися: виконуючи волю закордонних сил і намагаючись убезпечити своє панування, режим ВНУТРІШНЬОЇ ОКУПАЦІЇ перейшов у наступ проти українських патріотів. Можливо це й на краще, адже поведінка влади руйнує зайві ілюзії і змушує усвідомити істину — безальтернативність революційного шляху.

Автор — Іван Солодовник.
Эта страница с сайта Правого сектора неожиданно удалена по неизвестным причинам.

Галина Гордасевич про батька отця Леоніда ч.3

В 1949 году, перед празднованием 70-летнего юбилея Сталина, в бывшем СССР были расстреляны фронтовики инвалиды ВОВ. Часть их расстреляли, часть увезли на далекие острова Севера и в глухие углы Сибири.Валаам — лагерь инвалидов второй мировой войны расположенный на острове Валаам (в северной части Ладожского озера), куда после второй мировой войны в 1950—1984 свозили инвалидов войны. Основан по указу Верховного совета Карело-Финской ССР в 1950 году. Находился в бывших монастырских зданиях. Закрыт в 1984 году.

Галина Гордасевич про батька отця Леоніда ч.2