Любви все возрасты покорны... ,так говорят  практически все люди.Ну, если не любви, то хотя бы браку. Как-то так у нас принято - быть замужем- это уважение посторонних, зависть подружек, есть на кого опереться и на кого  иногда слегка наорать. Словом, народный обычай и все тут. Конечно, брак браку рознь. Бывает брак по любви,что очень радует,как бы там не сложилась их дальнейшая жизнь,но они любят и надеются на счастливую семейную жизнь вместе, а бывает ведь по расчету.Не знаю почему,но убедилась я в том,что на Западной Украине браки по расчету происходят гораздо чаще,чем по любви.То ли здесь народ более расчетливый,смотрящий в будущее,то ли богаче,более практичный,понять не могу,но вижу и знаю,что это правда .Из-за этой расчетливости,в свое время девченка моего старшего сына,променяла его на богатого и лысого,животастого мужика,решила,что любовь со временем уйдет,а деньги останутся,что травмировало его очень сильно,два года на девушек смотреть не мог.И любовь бывает разная, и расчеты тоже.Вот в 17 лет чаще выскакивают замуж, чтобы в девках не засидеться: так и кажется, что если не сейчас, то ,наверное никогда. Нередко идут под венец не из-за чувств, а из-за живота, в котором уже кто-то шевелится. Ох, и отплачутся  же потом эти стремительные маневры! Не догуляла, не дотанцевала,  а уже взрослые заботы тянет на себе. Захочется потом догулять, да уже нельзя. Так и приходится  ей либо себя ломать, либо тайком, да украдкой догуливать,а поскольку опыта у нее маловато,то обязательно попадется, а потом,возможно и разведется.Почему же так происходит,ведь жизнь нам дается один раз,почему мы сознательно ее ломаем сами?
 

   Уверена,что весна действует практически на каждое живое существо,ведь все вокруг оживает,прорастает, шевелится.Человек очень тонко чувствует приход весны,с нею у него пробуждаются неуемные желания,энергия бьет ключом,главное,чтобы не по голове. Мужчинам,хочется смотреть на женщин,женщинам-на мужчин,вон,даже Котяра37 уходит в "СТОЯЧЕК",увидев девченок,их ножки,юбочки, а говорил,что равнодушен к женскому полу,и ему лень заниматься сексом.Я подозревала,что врет,глаза у него говорят о  противоположном.Любит он это дело. А кто не любит,разве что больной и дряхлый...Вот и на Крика весна подействовала ЗДЕСЬ: где он пишет:( Неужели она не понимает, как мне трудно не смотреть на эти ноги. Ещё соточка и мысли мои будут заняты только воображением, сосредоточены на тайне её расстёгнутых пуговиц.).Кажется,всех задело... На меня тоже всегда весна действует как допинг,появляется масса энергии,которую ,только и успевай  направлять в нужное русло.Кажется,что даже людей в эту пору воспринимаешь совсем иначе,нежели зимой.Больше хочется любви,нежности,неуемной страсти.В глазах людей прослеживается задорная "искринка",и если ты ,не сдержавшись отвечаешь на нее улыбкой,к тебе цепляются с романтическим предложением,а ведь,почти  у каждого человека есть семья,дети.Почему мы реагируем на чужих мужчин,чужих женщин,неужели своя(свой) не "заводят" таким же образом?Неужели трясина бытовухи подавляет "искринку",которая воспламенится,перерастая в огонь взаимной любви,взаимной страсти к собственному родному человеку? Почему нам хочется чужую женщину,чужого мужчину?Почему нас это так заводит?

  

Живу и прославляю жизнь,
 Хоть было все, но не об этом,
 Тернист мой путь, но все ж живу,
 Ищу я в мудрости ответы.
Люблю я в малом видеть свет,
Дается счастье по крупицам.
 Люблю в тиши искать ответ,
Люблю рассветную зарницу.
 Благодарю, что ты в судьбе,
Что дети любят, их люблю,
 Мне дар великий от небес,
 Семью и жизнь боготворю.
 Мне в жизни многого не нужно:
- Была б мечта, немного хлеба,
 Ещё мне ветра в сини неба,
А остальное, так ли важно?

Прошлого, увы, не изменить,

Не вернётся беззаботная улыбка.

И всю жизнь приходится платить

За одну нелепую ошибку.

 

Из зеркал разбитых собирать

Двух сердец расколотых осколки.

Разучиться верить и мечтать,

И в любви не видеть больше толку.

 

Так легко её разбить и расплескать,

Оставляя в душах след глубокой раны.

Даже время не способно боль унять

И не смыть её раскАянья слезами.

 

Память невозможно растоптать,

Она плачет над растерзанной любовью.

Лучше вовсе чувства этого не знать,

Чем расплачиваться за него взаимной болью.

Дублінський аеропорт

       О 18.00 здійснив посадку літак з Лондона. Пасажири виходили з терміналу після нетривалого перельоту. З-поміж них нічим особливим не вирізнялася молода дівчина, яка мала паспорт громадянки Фінляндії з  досить незвичним для місцевих жителів ім’ям - Ірен Ханко. Вона задекларувала метою візиту відвідини історичних пам’яток. Неподалік від аеропорту жіночка вирішила скорстатися послугами таксі.

 11 вечора того ж дня

       Чорне таксі, як і очікувалося, було у визначеному місці. Парочка “закоханих”, неквапливо вийшовши з з будинку, прогулялася по вулиці, спостерігаючи за людьми й оглядаючи вітрини магазинів. Знову неподалік промайнуло знайоме обличчя. Не криючись, Рейлі почала розповідати “своєму хлопцеві” про тітоньку, яка вже давно живе в цьому чудовому місті й останні декілька років  мешкала на околиці. Її поважний вік призводив до того, що вона дуже пізно лягала спати й провадила жваве листування з родичами, хоча й вирізнялася своїм важким характером. Так вона намагалася не дати остаточно піти у небуття своїм спогадам.
       Мерфі запропонував дівчині навідатися до цієї поважної родички й поспілкуватися з нею, аби й справді підтримати родинні зв’язки й розважити стареньку.

Півгодини потому

       Водій припаркувався на невеличкій вуличці Ерлскорт Індастріал Естейт (Earlscourt Industrial Estate), обабіч якої розташовувалися чепурні приватні будиночки. Разом із тим поруч були й будівлі “індустріального” призначення. Жовтий седан зупинився на початку вулички, даючи можливість своїм пасажирам здалеку спостерігати за таксі. Перекинувшись декількома словами з “тексистом”,  Рейлі та Мерфі почули звуки автомобільних двигунів та побачили світло фар. Таксі різко від’їхадо назад, заблокувавши дорогу седану й не даючи йому можливості рухатися вперед. Натомість, позаду нього став чималий пікап, а зі світлого мікроавтобуса вискочило кілька чоловіків зі зброєю. Пасажири та водій автомобіля спротиву не чинили.

Година потому

       Покружлявши містом, таксі зупинилося навпроти будинку, в якому тимчасово оселилися “закохані”. Неподалік було припарковано невеличкий “Форд” ірландців, котрих тимчасово попрохав оселитися поруч містер О’Каллаган. Фактично вони не були знайомі, але зникнення кількох “супроводжуючих” могло стурбувати їхніх колег та спричинити деякі необдумані вчинки. Цього прагнули уникнути  як ірландці, так і керівництво й колеги “туристів”.
       Те що сталося цього вечора, без сумніву, було прелюдією до подальших подій…  Даремні роздуми прагнули заполонити думки, але відпочинок був так само необхідним для підтримання належної форми та гарного самопочуття, як і об’єктивне розуміння навколишньої дійсності.

Ранок наступного дня

       Легкий сніданок з кількох круасанів опісля вчорашньої прогулянки змусив згадати про щось подібне до смажених ковбасок або ж індичої печені, хоча ці думки було одразу ж відігнано.
       Відкривши вікно в кімнаті, Рейлі визирнула на вулицю. Нічого нового не привернуло її уваги. Звична вуличка великого міста, яке зазнавало змін дуже поступово й існувало вже чимало століть… Змінювалися люди… Але пристрасті й уподобання залишалися. Пригадався доволі відомий середньовічний анекдот. Якось їй довелося почути про граматика, котрий, переправляючись через річку, запитав у човняра, чи знає той латину. Отримавши негативну відповідь, мудрагель зауважив: "Півжиття ти прожив даремно"! Проте трохи згодом човен почав сильно протікати. Перш ніж він пішов на дно, човняр поцікавився: "А чи уміє шанований пан плавати"? І, отримавши негативну відповідь, сказав: "Усе життя ти прожив даремно"! – і, стрибнувши у воду, поплив до берега.
       Зрештою, бажання відпочинку у дівчини змінилося на вже звичну налаштованість працювати.

Опівдні того ж дня

       Ірен вирішила особисто поспостерігати за цікавими американцями. “Дублінський Фенікс Парк”, куди вони сьогодні відправилися був одним із чудових місць для відпочинку, але милуватися природою не дуже випадало цього разу, оскільки “ігри на повітрі” не завжди бувають надто захопливими. Взаємна цікавість наростала й ще невідомо, чим подібне може скінчитися для обох сторін. Але й трохи оглянути оточуючу красу теж ніколи не завадить, тому що турист майже ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ належно поводитися в такій гостинній країні, як Ірландія... Й не забувати фотографувати, адже без цього також, ну, зовсім не можна обійтися.
       Через деякий час Ірен запримітила кількох ірландських хлопців, котрі теж виявляли інтерес до її «парочки». Звичні манери, але разом з тим деяка вимушеність у їхній поведінці видавала людей, котрим усе навколишнє видавалося набридливим та нецікавим. Схоже, їм кортіло скорше полишити це чудове місце.

Дві години потому

       Рейлі та Мерфі не сподівалися на щось нове від цієї прогулянки, але разом з тим вони хотіли ще раз пересвідчитися у наявності чиєїсь прискіпливої уваги. Кілька ірландців, яких було схоплено вчора їхніми колегами, виявилися не дуже говіркими й усе ще вважали за краще відмовчуватися. Проте зустріч у людяному місці з їхніми агресивно налаштованими колегами для останніх могла скінчитися цілком законним арештом співробітниками місцевої «Ґарди» (як називається тут поліція). Але разом з тим ніхто явно за ними не наглядав... Окрім  кількох хлопців містера О’Каллагана, яким прийшлася б більше до душі тепла компанія в якому-небудь пабі з келихом «Ґінеса» або чого-небудь міцнішого.
       Прийшов час вирушати додому. «Закохані» попрямували до виходу з парку й сіли до заздалегідь замовленого таксі. Натомість, ірландці скористалися власним транспортом, як і належить місцевим.

Вечір того ж дня

       Рейлі та Мерфі в своєму номері обговорювали останні «здобутки», але ніяк не могли визначитися з подальшим планом, адже досі лишалося чимало питань без відповідей...
- Ти й справді вважаєш, що я могла б разом з тобою тинятися по пабах?
- А тебе хіба не вчили цьому?
- Не бачу ані найменшої користі у моїй безпосередній присутності при ваших розвагах!
- А якщо я хильну зайвого й повз мою увагу проскочить щось важливе?
- Тоді я буду десь неподалік аби це «важливе» не встигло далеко втекти. З цього приводу можеш не турбуватися.
       Мерфі відкрив пакетик із чіпсами й простягнув дівчині. Рейлі відмовилася від пригощання, натомість, він набив собі рот вмістом пакетика.
- Знаєш, в Ірландії й справді своєрідний «культ» пабів, але це ще не означає, що кожен захоплюється подібним. Скоріше, паби є своєрідним звичаєм «гарного проводження часу», який вже існує протягом багатьох століть, але це ще не означає, наче б кожен надає подібному значної ваги, хоча й багато хто є «поціновувачем»...
       Рейлі пильніше подивилася на нього й подумки вирішила, що про подібне у подальшому розмов краще не заводити.
- Тут і справді вистачає привітних людей, але й не слід забувати про гостинність наших «фанатів», кількох з-поміж яких довелося учора запросити до себе Сіду.
- Подібні винятки лише додають принадності тутешньому життю, адже ти не заперечуєш, що в іншому разі воно видавалося б значно прозаїчнішим?
       На вулиці вже були сутінки. Вікна багатьох будинків яскраво світилися, додаючи їй своєрідності нічної краси міста, яку можна побачити доволі часто, хоча для цього потрібно принаймні хоч трішки уваги. Перехожих значно поменшало, хоча наставав час для нічних розваг. Бажаючі віддати належне нічному сну вже вкладалися... Почулося кілька пострілів.

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Хочу висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії". Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S.  Висловлюю подяку за чудовий малюнок також шановному "Aywengo".

Також Ви маєте можливість ознайомитися з епізодом << 5 >>.

Оля молодец http://blog.i.ua/user/1661095/517601/.

Абсолютно не считаю, что смысл жизни - в детях. Дети - лишь одно из многих направлений нашей деятельности. Просто те, кто не понимает смысла жизни и ее истинных целей, ставит целью детей, как бы совершая подмену. Потому что чувствует инстинктивно, что нельзя  человеку жить впустую, что без цели он - несчастен.

А смысл жизни, наверное, в том, чтоб раскрыть свой потенциал, понять предназначение, стать лучше, добрее, мудрее, сделать что-то хорошее для людей..  Но никак не в "выращивании" детей. Хотя это, бесспорно, сложное  и благородное дело.

 

Среди всего, что в нас переплелось,
Порой самодовольство нами правит.
"Казаться или быть?" - вот в чем вопрос,
Который время человеку ставит. 
Считаться кем-то, или кем-то быть?
Быть смелым, или делать вид, что смелый?
Ты жертвовал, творил, умел любить,
Или об этом лишь вещал умело,
Робея самому себе признаться,
К чему стремишься: быть или казаться?..
Что стоит жизнь в довольстве иль покое,
Когда ее пытаются лепить,
Фальшивя переделанной строкою...
Легко казаться. Очень трудно быть...

                                                                                     Андрей Макаревич.

Рука надежды - 7лет спустя (2 фото + текст)

 

 Говорят,что в 55 лет и старше - время вдов и вдовцов. Чем выше возраст, тем меньше запросов у будущих супругов друг к другу. Деньги? - вроде не так много нужно. Секс? - хорошо, если есть, а если нет - тоже неплохо. Вот крыша над головой - это козырь, это завидный кандидат. А то уж и надоело с потомками каждый день видеться столько лет подряд. Простой расчет - спокойно дожить, помогая друг другу по мере сил. А то ведь страшно оставаться одному - по ночам, да с больным сердцем... Хотя после 60 иной раз бывает такая трогательная любовь - прямо диву даешься. Цветы, записки, звонки и молчание в трубку. Старый - что малый, так хочет романтики после жизненных бурь. Моя мама вышла замуж в 60 лет.Обожаю приезжать к ним в гости и смотреть со стороны,как трогательно и с любовью они относятся к друг другу.Максимум  внимания,уважения,любви.Живут уже 11 лет вместе,счастливы безгранично.Они для меня-пример счастливой семейной пары,которые за 11 лет ни разу не поссорились.Всю работу по дому делают вместе,в магазин-вместе,отдыхать-вместе,обожаю эту счастливую парочку.Больше всего меня радует то,что они до сих пор занимаются сексом. Так что, даже если браки заключаются на небесах, участвуют в них простые смертные, которые сначала   должны набить себе шишек, а лишь потом поверить в мудрость старших.   Если бы молодость знала, если бы старость могла... Побольше бы таких счастливых семей на планете...

 

[ Читать дальше ]