Возле моего дома есть пляж и возле него местная братва в прошлом году на Пасху установила стол и лавочки (это единственное что они сделали на пляже! А так токо гадят и сорят) Так вот вчера они продолжали праздновать! И когда изрядно напились где то взяли воздушку и начали палить по всему подряд.

У меня есть  (было) три гуся! Они гуляли возле пляжа никого не трогая как и всегда. А один из этих придурков застрелил гусочку прямо в шею! Как он потом оправдывался: это случайно, я вообще не в ту сторону целился... Ну хоть сам пришел и признался. Деньги обещал за нее отдать. Только от этого не намного легче, она годичняя и начала нестись. 

И каждый год, летом мы терпим этих местных придурков. как же они меня достали. 

Когда то милицию вызывала(они на  маму нападали). Вот и приходиться с ними всю жизнь жить. Хорошо что в детстве меня родители уберегли и  я не попала в их компанию. Там все портятся! 

Десантный вертолетоносный корабль-док класса «Мистраль», который Россия намерена приобрести у Франции, может быть уничтожен несколькими способами, пишет эстонская газета Eesti Ekspress . В предлагаемой изданием инструкции говорится, что все способы уничтожения кораблей типа «Мистраль» в составе ВМФ России основаны на размере корабля, который не способен быстро маневрировать, а значит является легкой мишенью.

Уничтожать вертолетоносец в составе ВМФ России предлагается противокорабельными ракетами, торпедами, минами и артиллерийскими снарядами калибра 305 миллиметров. В частности, по оценке Eesti Ekspress, одна французская противокрабельная ракета Exocet способна надолго обездвижить «Мистраль». Тем не менее, для потопления корабля таких ракет понадобится гораздо больше. В качестве альтернативы Exocet эстонская газета предлагает шведские ракеты Saab Robotsystem 15 (RBS-15).

В качестве второго варианта предлагается разработать схему «закрытия» Финского залива. Для этого необходимо установить блокаду между островами Мякилуото неподалеку от полуострова Порккала и островом Найссааре. После того, как корабль окажется в ловушке, его можно будет обстрелять из артиллерии. Подобный план был разработан правительствами Швеции и Финляндии в 1929 году для противостояния советскому флоту. Обстреливать корабли предполагалось с островных фортов из 305-миллиметровых орудий.

Как отмечает Eesti Ekspress, попадание 305-миллиметрового снаряда по «Мистралю» может привести «к ужасным последствиям на корабле». «К сожалению, у нас больше нет такой артиллерии», — добавляет газета.

Третий вариант потопления «Мистраля» предусматривает использование мин и торпед, однако применение последних может быть затруднительным — торпедные катера в Финском заливе обнаружить проще, чем артиллерийские комплексы, передвигающиеся по суше.

Стоимость всей операции по уничтожению российского «Мистраля» начинается от десяти миллионов евро — столько стоит одна ракета Exocet.

Впрочем, пишет эстонская газета, «Мистраль» в водах Финского залива может и не появиться — Россия намерена «удовлетворять собственные великодержавные амбиции на океанах, а не в лягушачьем болоте» залива. Тем не менее, «один грузовик Sisu (финской компании Sisu Auto — примечание «Ленты.Ру») с ракетами RBS все же мог бы разъезжать по пыльным дорогам Найссааре и поддерживать хотя бы мысль о закрытии Финского залива».

Россия заинтересовалась покупкой французского вертолетоносца класса «Мистраль» в середине 2009 года. Позже стало известно, что Россия намерена купить один корабль и лицензии на производство еще трех. В феврале 2010 года Министерство обороны Франции одобрило продажу корабля России, а в начале марта стороны начали официальные переговоры. Сумма сделки может составить 1,5 миллиарда евро.

Против продажи «Мистраля» России высказались несколько стран-членов НАТО. При этом Литва и Эстония объявили, что корабли класса «Мистраль» в составе ВМФ России будут представлять серьезную угрозу их национальной безопасности.

Водоизмещение «Мистраля» составляет 21,3 тысячи тонн. Корабль может развивать скорость до 18,8 узла, а запас его хода составляет 19,8 тысячи миль. «Мистраль» предназначен для перевозки 16 тяжелых или 35 легких вертолетов, сухопутной техники, десантных катеров и от 450 до 900 солдат в полной экипировке.

Источник

День 1 Катались на танке, с ветерком. Ветерок, правда, пришлось нагонять веерами. Сержант хотел запих-нуть нас внутрь танка, но мы уперлись всеми конечностями и в эту душегубку лезть отказались. В кон-це концов сошлись на том, что остаемся на танке сверху, но при этом не гнем танку хобот.  День 2 Разбирали танк. Разбирали долго, потому что у него оказалось слишком много деталей. Сержант при-нес большую канистру спирта и сказал, что если уж мы разобрали танк, то нужно протереть детали спиртом. Мы поступили проще: выпили его. После чего надрали хвост филину и еще кому-то с рогами.  День 3 Собирали разобранный танк. В результате получился несколько странный агрегат. Матерые танки-сты, увидев его, перекрестились и сказали, что подлодку с вертикальным взлетом видят впервые.  День 4 Учились стрелять из танка. Проезжая мимо леса, заметили, что шевелятся кусты. Пульнули туда. Из кусов выбежал недовольный лесник без штанов. Вечером подрались с медведем из-за малины. Но потом помирились и выпили на брудершафт.  День 5 Учились кидать учебную гранату по танку. Иванов умудрился закинуть гранату прямо в дуло, после чего из танка вылез закопченый танкист и долго говорил различные комплименты на армейском сленге.  День 6 Сержант сделал выводы, поэтому мы кидали по танку муляжи гранат. Как оказалось, у нас не такая легкая рука, поэтому к концу занятий танк выглядел так, словно он 250 раз упал с 11-метровой сосны в овраг.  День 7 Сегодня сержант объяснял нам основы стрельбы из танка в условиях видимости, не удовлетворяющей условиям адекватного визуального контроля результатов доставки снарядов к месту назначения. Говоря простым ниндзявским языком - в темноте. Ночью проводили маневры по стрельбе. Петров случайно сбил летающую тарелку.  День 8 Сержант пытался объяснить нам "как правильно нападать на танк из укрытия" и "как правильно пры-гать на танк методом Тарзана", но танкисты не смогли завести танк. Потому что мы незаметно засунули кирпич в выхлопную труду. Пока механики меняли двигатель, мы сходили в лес. Подышали свежим воздухом и наловили пару мешков лягушек. Вечером, когда жарили шашлыки из лягушек. Сначала хо-тели подложить лягушек сержанту в постель, но потом решили их съесть. Как экзотику.  День 9 Вечером внезапно приехали метеорологи с претензией, что мы сбили их секретный метеозонд. Захва-тили их в плен и напоили до беспамятства. Ночью затащили танк на наблюдательную вышку. По при-колу.  День 10 Метеорологи проснулись с больной головой и все утро спрашивали у нас, какой сегодня год. Сержант долго бегал по полигону и спрашивал, как танк умудрился оказаться на вышке. Свалили все на метео-рологов. Все равно они ничего не помнят. День 11 Ночью выполняли контрольное учебное задание по бесшумному выведению танков из строя. Когда сержант увидел завязанные узлом хоботы у танков, то долго рыдал так, что все звери попрятались в но-ры. Даже те, у кого нор никогда не было.  День 12 Неожиданно вернулся генерал из саванны. Вид бодрый и загоревший. С собой привез кур на шашлы-ки. Куры достаточно крупные и сильно смахивают на страусов.  День 13 Сегодня наш последний день на этом полигоне. Сержант недвусмысленно сказал "Хватит!" Завтра возвращаемся к нашим новым вертолетам. Выгодно загнали целый КАМАЗ гильз и затарились конья-ком и водкой. Пинками свалили несколько деревьев и закатили прощальную вечеринку с шашлыками из генеральских кур. Генерал был бодр и весел.

Вигляд з космосу затоки та доків у місті Гелвей (Galway City).

Транспортування (останній етап)

       Рейлі відчинила двері й сіла в автомобіль. Авіапереліт видався їй доволі приємним. Вантаж, який вони з Мерфі супроводжували на “приватному” літаку, вдалося допровадити без будь-яких перешкод. Особливо з боку ірландських митних органів. Але…
       В одній невеличкій фірмі поруч з аеропортом Дубліна (яка займалася "бюджетними" автомобілями) довелося взяти в оренду досить пристойний седан. У  подорожі країною Рейлі та Мерфі мав супроводити колега на ім’я Сід. На вигляд доволі молодий чоловік з впевненим поглядом та безпосередніми манерами.
       Як з’ясувалося, значна частина вантажу, беручи до уваги порівняно великі габарити, повинна була прибути до Ірландії морем. Неподалік від берегів країни корабель з різними агрегатами для нарощування виробництва віскі мали зустріти місцеві партнери та спробувати вивантажити хоча б частину з того, що було на борту. Проте несприятлива погода завадила цьому. Тож корабель мав причалити в Ірландському порту. Для зручності було обрано Гелвей.
       Начальник місцевої поліцейської дільниці мав деякі ускладнення, адже нещодавно (і доволі несподівано) його дружина розпочала процес щодо розлучення. Звичайно, це не обійшлося без претензій матеріального характеру. Разом із тим розлучення вимагало доволі значних витрат на послуги юридичного характеру (як відомо, вони зазвичай не вирізняються дешивизною). Разом із тим головний докер вже протягом тижня перебував у відпустці, а його заступник був давнім другом поліцейського.

Вечір того ж дня

       З океану віяв  порівняно слабкий прохолодний вітер, але відчувалася його неосяжна сила, яка нещодавно вирувала під час негоди. Запах солоної води та викинутих на берег водоростей, що вже  встигли залежатися, викликали різні спогади. Моросив дощ, але Рейлі та Мерфі не відчували будь-яких незручностей. З’явилося кілька вантажівок та ірландці на власних авто, які й повинні були безпосередньо зайнятися багажем.
       Перша неприємність трапилася тоді, коли вони розвантажували сусідню яхту. Її  капітан швидко пояснив їм, що в нього немає нічого, що було б настільки габаритним, аби зацікавити їх. Мерфі, вбачаючи відсутність вантажників, зателефонував містеру О’Каллаґану,  й той з ентузіазмом виправив помилку.

Кілька годин потому

       Дві машини, які їхали вздовж доків, зненацька зупинилися неподалік від автомобіля, за кермом якого був Сід і до якого саме прямували Мерфі та Рейлі. Відчуття небезпеки посилилося. За кілька секунд у руках водіїв та їхніх пасажирів з’явилася зброя. Натомість реакція Мерфі та Рейлі не підвела їх. Сід також виявився непоганим компаньйоном, відкривши по противнику загороджувальний вогонь з автоматичного пістолета-кулемета. За кілька десятків секунд стрілянина вщухла й нападники миттєво зникли в темряві. Хоча на місці лишилося бите скло, а орендований автомобіль з очевидністю потребував ремонту.
       Цей інцидент примусив вантажників поквапитися, адже звуки стрілянини могли привернути увагу сторонніх, а ті, в свою чергу, могли викликати поліцію. Разом із тим додаткових причин для хвилювання не було, оскільки ніхто не постраждав.
       Корабель мав залишити доки тієї ж ночі. Мерфі та Рейлі мали заночувати у родичів містера О’Каллаґана (Мерфі заснув у вітальні перед телевізором). Натомість Сід повинен був зупинитися в їхніх сусідів як американський турист. Вони саме здавали кімнату.

Ранок наступного дня

       Місіс Фіннеґан виявилася напрочуд привітною жінкою в літах. З нею було доволі приємно спілкуватися, сидячи за чашкою чаю. Вона розповіла Рейлі, що її чоловіка немає вдома. Він мав проблеми зі здоров’ям, тому ліг на кілька днів у лікарню. Загалом, останнім часом її життя було монотонним. Старший син працював на державній службі в Дубліні. Він вже мав двох дітей. А молодший поїхав “підкорювати” Англію. Йому пощастило влаштуватися на роботу до крематорію, де йому, за висловом місіс Фіннеґан, “навіть платили за спалювання англійців”.
       Розпитуючи Рейлі про її життя з Мерфі, оскільки, як вона вважала, їм тільки нещодавно довелося одружитися (це вигадали для виправдання історії про “подорож Ірландією”), жінці закортіло дізнатися про першу зустріч “молодят”. Рейлі змогла тільки відказати:
- О… Він просто прийшов до мене додому й впав до моїх ніг!!!
Натомість місіс Фіннеґан стримано поміхнулася:
- Можу тільки уявити, як Ви протираєте підлогу.

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії". Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до блогу.

P.P.P.S. У зв'язку з деякими об'єктивними причинами в мене не скоро вийде написати продовження, тож прошу зважати на цю обставину у разі виникнення якихось зауваження з приводу обсягу цього епізоду. Якщо ж бажаєте аби я потім надіслав Вам запрошення, - залишайте коментарі до цієї замітки.

Також Ви маєте можливість ознайомитися з епізодами << 2 >> та << 4 >>.

Итак, пока разные моделисты спорят возможны ли стрелялки с радиоуправляемыми моделями кораблей/самолетов/танков и подводных лодок, я поделюсь с вами очень простой системой автоматического ведения прицельного огня.

Ни для кого не секрет, что модели летают/плавают в общем движутся на дистанции более 50м. с хорошим биноклем - можно конечно вести прицельный огонь, но бинокль надо чем-то держать. Либо надо содержать стрелка - а значит собрать комбат-команду. Ну хобби это достаточно затратное, потому ажиотажа не ожидается и тем кто нашел компаньена - респект и уважуха. А что же делать одиноким волкам? Не уж то зубы на полку?

Безусловно решение есть и как всегда простое и гениальное.

система строиться следующим образом: собираем два лазера 200мв (видео-урок у меня в разделе "полезное видео") и укрепляем по бокам нашей модели (самолета,вертолета,танка) суть в том, чтоб в зависимости от рабочего заряда лазерные точки скрещивались на минимальной безопасной для вашей модели дистанции. То есть, нам нужна яркая точка на противнике, и не просто так, а на заданной дистанци. То есть, надо отрегулировать таким образом, чтоб пересекались лазерные лучи например на 5 метрах, и на 30 метрах яркость точки пересечения не привышала одиночный луч на 5 метрах.

Зацениваем силу свечения обычным фоторезистором с амперметром. - что даст нужный результат.

Итак, чего мы будем добиваться? Все очень просто. Нам необходимо закрепить лазерные излучатели таким способом - чтоб фоторезистор укрепленный посредине(или же ниже/выше лазерей) спрятанный в небольшую трубочку ловил точку высвечиваемую этими лазерами на заданной дистанции. Далее, собираем фотореле (опять же идем ко мне в "полезное видео" и смотрим как и что) таким образом, чтоб лампочка загоралась с 5-ти метров и горела до 20-30 метров удаления нашей цели.

То есть, когда мы подсвечиваем цель близко - у нас 2 точки. Когда цель удаляется на безопасное растояние у нас 1 точка(за счет наложения двух когерентных излучателей - очень яркая) и лампочка загорается. Когда цель удаляется на растояние большее чем прицельная дальность - интенсивность свечения перекрещивающихся лучей должна упасть настолько чтоб фоторезистор не реагировал на отсветку.

Теперь вместо лампочки по схеме подключаем запал ракеты и снабжаем нашего боевого робота работающей системой автоматического ведения огня.

Да, еще, не забудьте дискретный канал на радио-апаратуре для включения и выключения этого режима.

P.S. Некоторый опыт боевых действий:
1. Чем чувствительнее фоторезистор - тем слабее можно поставить лазер - а значит и меньше израсходовать электроэнергии.
2. Лучше использовать 4 лазера чем 2. так как точка подсветки цели будет более управляема.
3. Метал гораздо лучше отсвечивает чем трава/вода/солнце. С помощью обычных светофильтров можно настроится на материал противника - чем исключить пуски ракет по ложным целям.

P.P.S. Да, и боевых роботов официально не существует. только пиротехника ;)

Несподіване відрядження

       Розвідувальне управління вирішило з'ясувати, як саме контрабандна вогнепальна зброя зі США потрапила до “ІРА” (“IRA” ) в Ірландії. Вони дізналися, що її транспортували через місто Краннаґ (Crannagh). Тож туди для проведення  розслідування й направили агента Мерфі.
       Кожного понеділка об одинадцятій годині він надсилав закодований проміжний звіт. Першого понеділка він повідомив, що зустрів деяких людей, стосовно  яких у нього виникли підозри щодо їхнього  членства в ІРА. Другого понеділка він повідомив, що з'ясував, де знаходиться місце зустрічі ІРА. Третого – що він має певність відповідно до деяких підтверджених членів ІРА і що скоро вони зведуть його з чільниками організації. Але наступного понеділка жодного повідомлення не надійшло. Так само, як  і того, що настав за ним.
       Тож служба розвідки вирішила відрядити в Ірландію Рейлі, аби з’ясувати, що сталося з Мерфі. Прибувши у пункт призначення, жінка одразу ж пішла в таверну  і спробувала зазнайомитись із барменом.
       Відчувши приязнь бармена, запитала в нього, де можна знайти Мерфі.
 "Що ж, -  відповів бармен, - якщо ви хочете знайти Мерфі-констебля, то йдіть до автостради, поверніть ліворуч і пройдіть 4 квартали до поліцейського відділку".
       Рейлі зрозуміла, що це був не її Мерфі. Вона описала докладніше  зовнішність чоловіка, котрого їй потрібно було знайти.
       Бармен сказав:
"О, здається він схожий на Мерфі-фермера. Добре, тоді  прямуйте по Болотяній Вулиці вниз, далі – пагорбом до околиці міста, повернете праворуч і тоді 2 милі прямо ".
       Рейлі знов зрозуміла, що це не є потрібна їй людина. Вона терпляче пояснила, що її Мерфі  приїхав із Америки приблизно 5 або 6 тижнів тому.
 "O, - відповів бармен, - то ви шукаєте Мерфі-шпигуна".

Тиждень потому…

     Це діялось десь опівдні. На автобусній зупинці було чимало людей. Серед них була доволі стильно одягнена дівчина років двадцяти п’яти. На ній були капелюшок, плащик та  рукавички. Однак  вигляд вона мала таки досить серйозний. На зупинку підійшло кілька молодиків, не надто обтяжених як  інтелектом, так і будь-якими уявленнями щодо моралі. Вони на всю реготали, дудлили  пиво з пляшок та лаялись на чому  світ стояв. Звісно, побоюючись цих хлопців, присутні мовчали. Але тут один з-поміж них спромігся  образити дівчину. Не просто штовхнув або обізвав, а плюнув на капелюх. Вона, не довго думаючи, відкинула його подалі. Але натомість одразу витягнула з-під плаща SIG P228. Кілька пострілів дуже швидко пролунало у напруженій атмосфері. Ніхто з-поміж нахабних молодиків більше не піднявся, хоча надалі стало відомо, що одному з них пощастило вижити. Дівчину так і не знайшли.

Вечір наступного дня

      Літак здійснив посадку в Даллесі… На Мерфі та Рейлі вже очікували співробітники Управління розвідки. Адже їх мали негайно доправити на розмову з відповідальним працівником. За складних умов їм вдалося налагодити близький  контакт із керівництвом ІРА. Доправлена в Ірландію зброя мала так само повернутися до США контрабандою, але натомість було потрібно створити умови для поставок обладнання в цю країну з метою нарощування виробництва віскі (хоча містер О’Каллаґан наполягав також на кількох контейнерах горілки)…
      Адже що може бути важливішим для справжніх ірландців?

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також я не маю на меті вигравати конкурс (або ж боротися за приз), тож прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до мого блогу.

З продовженням Ви маєте можливість ознайомитися на http://blog.i.ua/community/1307/421158/.