хочу сюди!
 

Алиса

41 рік, діва, познайомиться з хлопцем у віці 32-52 років

Замітки з міткою «суд»

Фемида - символ рекета и корупции?


Фемида (рим. - Юстиция) - Богиня правосудия, дочь Урана и Геи.
Фемиду изображают с повязкой на глазах, как символ беспристрастия, с мечом и весами в руках (иногда - с рогом изобилия). Весы - древний символ меры и справедливости. На весах правосудия взвешиваются добро и зло, поступки, совершенные смертными при жизни. Посмертная судьба людей зависела от того, какая чаша перевесит. Меч в руках Фемиды - символ возмездия. Он обоюдоострый, поскольку закон не только карает, но и предупреждает.


Это официально. А моя версия такая:

Фемида держит веса с двух чаш, приподнимая их над собою. Она предлагает сторонам: кто больше даст. При этом в другой руке она держит меч. Это для того, что давить на тех, кто берет участие в споре. При любом результате спора выигрывает Фемида. Так как деньги, насыпанные на обе чаши весов остаются ей.

Судебные комедии, обычно, заканчиваются драмой...

.
В средневековье были нередки случаи церковных судов над животными по всем правилам — с обвинителями, адвокатами и свидетелями. Обвиняемыми могли стать любые животные от крупных домашних до саранчи и майских жуков. Домашних животных, как правило, судили за колдовство и приговаривали к смерти, а диких за вредительство могли отлучить от церкви или предписать покинуть территорию страны. Последний подобный приговор корове был вынесен в 1740 году.
*

Источник: absentis.org

Приватні виконавці судових рішень?

Порошенко пропонує ВР увести інститут приватних виконавців судових рішень
18 серпня, 2015 - 18:37

Президент України Петро Порошенко пропонує Верховній Раді України ввести інститут приватних виконавців судових рішень, повідомив представник Президента України в парламенті Степан Кубів. Про це повідомляє прес-служба БПП.

Відповідний законопроект №2506а "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів" президент зареєстрував у парламенті.

"Законопроект пропонує внести зміни до низки законодавчих актів з метою впровадження змішаної системи виконання рішень, зокрема, шляхом модернізації органів державної виконавчої служби, а також введення інституту приватних виконавців", - заявив він.

За словами представника Президента у Верховній Раді, даним законопроектом визначені принципи діяльності державної виконавчої служби, посилений правовий захист і гарантії здійснення діяльності державних виконавців, а також встановлені вимоги до їхньої професійної етики. З метою удосконалення функціонування державної виконавчої служби підвищені вимоги до осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів.

"На реалізацію положень стратегії і для встановлення і розвитку інституту приватних виконавців законопроектом визначено правовий статус приватних виконавців, врегульовані процедури придбання та зупинення права на здійснення діяльності приватними виконавцями, визначено особливості фінансового забезпечення діяльності приватних виконавців, процедури заміщення приватного виконавця, передбачено ведення Єдиного реєстру приватних виконавців України, а також можливість створення ефективної системи самоврядування приватних виконавців", - повідомив Кубів.

Джерело: День


Богдан Гордасевич: Як я розумію, це є фактично узаконити рейдерство? 

Ответственность поручителя после смерти должника.

Очень часто кредиторы предъявляют требования к поручителям после смерти должника, мотивируя это тем, что обязательство не прекратилось и поручитель обязан исполнить его за должника. Что же делать в такой ситуации поручителю, где границы его ответственности и должен ли поручитель нести ответственность в принципе?

Подобные споры наиболее часто возникают с финансовыми учреждениями и касаются возврата средств полученных в виде кредитов (займов). Большинство  финансовый учреждений считают своей святой обязанностью насчитывать проценты по кредитам и после смерти заемщиков, а некоторые добавляют даже штрафные санкции в связи с неисполнением поручителем обязательств.

На мой взгляд, такие требования не законны и не могут таковыми быть исходя из следующего:

В соответствии с ч. 4 статьи 25 Гражданского кодекса Украины гражданская правоспособность физического лица прекращается в момент ее смерти.

Статьей 608 Гражданского кодекса Украины предусмотрено что, обязательство прекращается смертью должника, если оно неразрывно связанно с его особой и в связи с этим не может быть исполнено иным лицом.

Обязательства по кредитным договорам принято считать не связанными неразрывно с особой заемщика, так как такие долги входят в объем наследственной массы и переходят к наследникам.

Таким образом, наследники принявшие наследство становятся должниками по обязательству, и происходит замена должника (перевод долга). Частью 3 ст. 559 Гражданского кодекса Украины предусмотрено, что поручительство прекращается в связи переводом долга на иное лицо, если поручитель не поручился за нового должника.

Необходимо отметить, что даже практика Верховного Суда Украины в этом вопросе разниться.

Так, например ВСУ в своем определении 13.02.2008 года,  по делу № 6-19189св07 ВСУ придерживается мнения, что поручительство по обязательству умершего прекращается, так как при вступлении наследников в наследство происходит замена должника.

Извлечение из определения:

«Згідно частини 4 статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Частиною 1 статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця; таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржника за зобов'язанням.

Згідно частини 3 статті 559 ЦК України порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.»

В определении от 08.09.2010 года по делу № 6-29388св09 ВСУ придерживается прямо противоположного мнения и приходит к выводу, что поручительство не прекращается.

Извлечение из определения:

«Відповідно до ст. 608 ЦК України, зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зобов`язання є нерозривно пов`язаним з особою, якщо мова йде про особисті немайнові права та інші нематеріальні блага, оскільки вони тісно пов`язані з фізичною особою і вона не може відмовитись від цих прав або бути позбавлена цих прав. У спорі, що розглядається, мова йде про кредитні правовідносини, а отже зобов’язання не є нерозривно пов`язаними зособою боржника і після його смерті не припиняються. 

Згідно з ч. 1 ст. 1282 ЦК України, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. 

Однією з підстав припинення поруки, передбаченою ч. 3 ст. 559 ЦК України, є переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Однак в такому випадку має місце цілеспрямована заміна боржника за згодою сторін, а в разі смерті боржника зобов`язання переходить до спадкоємців, причому це не тягне за собою зміну умов та обсягу відповідальності, оскільки до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцю.

Таким чином, висновок суду про заміну боржника і припинення у зв`язку з цим поруки не ґрунтується на законі.»

В 2011 году ВСУ, исходя из содержания определения по делу № 6-18871св08 от 10.02.2011 года,  снова возвращается к позиции, что поручительство по обязательству умершего прекращается, так как при вступлении наследников в наследство происходит замена должника.

Извлечение из определения:

«Згідно із ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. 

Частиною 1 ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. 

Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. 

За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов’язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов’язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця; таким чином відбувається передбачена законом   заміна боржника за зобов’язанням. 

Згідно із ч. 3 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі переведення боргу   на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.»

Исходя из изложенного выше, требования кредиторов, предъявляемые к поручителю после смерти должника, по обязательствам которого он поручился, не законны.

Источник: Александр Бахматский

Пикет протеста в Ульяновске

Пикет протеста в Ульяновске

Вчера в Ульяновске неравнодушными людьми, активными читателями, был проведён очередной пикет протеста против произвола судейских властей, пытающихся добиться запрещения книги академика Н.В. Левашова «Россия в кривых зеркалах»... 



Вчера состоялся очередной пикет протеста против попытки чиновников признать книгу Николая Викторовича Левашова «
Россия в кривых зеркалах» экстремистским материалом. В городе Ульяновске 12 сентября 2010 года с 15:00 до 17:00 на центральной улице около Центрального универмага собрались люди, которым небезразлична судьба упомянутой книги. Воспользовавшись своим конституционным правом, читатели попытались привлечь внимание горожан к судебному произволу, происходящему в городе Обнинске.

Подготовка к пикету включала в себя уведомление органа власти о проведении пикетирования и формирование необходимых материалов (плакатов, агитационных листовок и статей, информационной растяжки). Нужно отметить, что работник мэрии в день, когда первый раз подавалось уведомление, перезвонила нам сразу и указала, что нужно исправить в документах, хотя могла просто отправить письмо по почте (как это предусмотрено законом). Эта добросовестность позволила нам в кратчайшие сроки устранить неточности и провести пикет, как и планировалось, 12 сентября. Также нам пошли навстречу в отношении выбранного места проведения мероприятия.

В назначенное время участники Ульяновской ячейки Русского Общественного Движения «
Возрождение. Золотой Век» и другие читатели книг академика Н.В. Левашова пришли к фонтану, находящемуся у ЦУМа, и в течение короткого времени развернули плакаты, к которым прикрепили длинную растяжку, надпись на которой гласила:

«Пикеты в защиту книги Н.В. Левашова «Россия в кривых зеркалах» уже прошли в Архангельске, Волгограде, Москве, Новодвинске, Новосибирске, Ноябрьске, Ростове-на-Дону, Самаре, Санкт-Петербурге, Северодвинске, Тольятти».

Чуть позже к нам присоединились участники Движения и читатели из Самары и Новокуйбышевска. Они очень помогли нам провести эту первую в нашей жизни акцию протеста, они усилили нас, став плечом к плечу рядом с нами, придали нам уверенности и смелости...

В ходе акции раздавались статьи Н.В. Левашова «
Замалчиваемая история России» и листовки о книге «Россия в кривых зеркалах». Бросилось в глаза, как вроде бы грустный, хмурый человек, взяв листовку в руки и пробежав глазами первые строки, начинал светлеть, на лице появлялась улыбка, поднималось настроение. Многие из прохожих интересовались содержанием книги, говорили слова поддержки, а некоторые возвращались и просили: «можно мне ещё одну статью взять?». Мы почему-то уверены, что большинство из них после прочтения материалов, размещённых на сайте академика Н.В. Левашова, сайте Русского Общественного Движения «Возрождение. Золотой Век» и других, проснутся от недобровольного сна разума и вольются в наши ряды.

Проходивший мимо англоговорящий мужчина, взяв листовку, спросил у переводчицы: «Есть ли это на английском языке?». Узнав, что сайт доступен и в английской версии, они просмотрели плакаты и пошли дальше.

Погода в тот день была пасмурной. Серые облака низко свисали над городом. И лишь в некоторых местах небо было относительно чистым. Наверное, если бы человек в один из таких дней выглянул в окно перед тем, как идти на работу, то наверняка взял бы с собой зонт. Однако уже к обеду поднялся небольшой ветерок и быстро разогнал тучи. Было отрадно, что дождя не было, и погода не помешала проведению пикета. Хотя мы, скорее всего, продолжили бы акцию, несмотря на грозу, град, снегопад, падение метеоритов и прочие незначительные помехи.

Через несколько часов после окончания пикета, небо «прохудилось», и пошёл очень сильный ливень. Сложилось впечатление, что погоду интеллигентно попросили подождать, и она согласилась. За что ей, и не только ей, огромная благодарность…

Мероприятия, подобные тому, которое было проведено нами 12 сентября в городе Ульяновске, способствуют скорейшему пробуждению русского и других коренных народов России. И мы надеемся, что вскоре знания о настоящем прошлом русов, изложенные в книге «
Россия в кривых зеркалах», станут известны большому количеству наших соотечественников, и верим, что сфабрикованный судебный процесс закончится победой правды и справедливости!

Более подробную информацию о пикете можно почитать на сайте Ульяновской Ячейки Движения – «
Радуга»

---
Даниил Садило, 14 сентября 2010
Источник:
http://ru-an.info/news_content.php?id=344
---

Как вернуть деньги за несостоявшуюся поездку?

Каждый из нас хотя бы раз в жизни ездил поездом, покупал билеты, опаздывал на него и вынужденно сдавал не использованные проездные документы. Эта процедура всем понятна и детально описана в Правилах пассажирских перевозок. По результатам возврата перевозчик обязан вернуть вам часть билета в зависимости от того когда вы сдали билет (Если пассажир отказался от поездки за 24 часа до отправления поезда – полная стоимость билета и плацкарты; от 24 часов до 6 часов до отправления – полная стоимость билета и 50% стоимости плацкарты; менее 6 часов, но не позже чем за 3 часа после оправления поезда – только стоимость билета, стоимость плацкарты не возвращается ).

Но, к сожалению, далеко не каждый знает какие сложности его могут ожидать при возврате денег если он рассчитался своей кредитной картой за покупку билета.

Теперь все по порядку. Чисто теоретически представим такую ситуацию, что вы  были вынуждены отложить поездку железной дорогой и как цивилизованный человек  при покупке билета рассчитались за покупку личной картой.

Какова же процедура возврата ваших денег? Она четко и ясно прописана в Правилах перевозки пассажиров, багажа, грузов и почты железнодорожным транспортом Украины, утвержденных Приказом Министерства транспорта и связи Украины от 27.12.2006г. №1196 (регистрация в Минюсте 04.04.2007г. под №310/13577).  И, обратившись к п. 19.1 указанных Правил мы найдем ответ на данный вопрос:“Возврат платежей за неиспользованные проездные документы производится в любом пункте продажи проездных документов железной дороги Украины по предъявлению в кассу возврата платежей проездного документа и документа удостоверяющего личность (паспорт, военный билет, студенческий билет, водительское удостоверение, служебное удостоверение). Другими словами, Вы обращаетесь в кассу возврата платежей на любом из вокзалов в Украине и получаете свои деньги обратно. Но не всю сумму, как отмечалось ранее.

Вместе с этим Укрзализныця в соответствии с п. 19.4  Правил также не возвращает плату за услуги по резервированию мест, за продажу билетов и комиссионный сбор.

Таким образом, вы, согласно установленных Правил перевозок, при возврате денег за не осуществленный проезд должны получить свои деньги так сказать “не отходя от кассы” за вычетом неких обозначенных сумм. Независимо от того в какой способ вы производили оплату.

На практике дела обстоят несколько иначе. Если вы воспользовались своей картой при расчете за билет – денег сразу вы не получите. Да, таковы реалии нашей жизни. Почему?

Причина в том, что в своей работе Укрзализныця отдает предпочтение внутреннему документу –Порядку исполнения кассовых операций по оформлению, погашению и возврату проездных документов по безналичным расчетам с использованием банковских платежных карт (НСМЕМ) и Международных платежных систем, утвержденных заместителем начальника железной дороги от 01.08.2007г.  №297 (далее по тексту — Порядок). П.9 данного документа гласит: “Возврат платежей за неиспользованные проездные документы, оплаченные в безналичном порядке осуществляется в претензионном порядке”.

Что Укрзализныця подразумевает под “претензионным порядком” не ясно. Данное понятие не определено как Правилами так и внутренним Порядком, которым она и руководствуется при возврате средств пассажирам. Поэтому остается только догадываться, что имеется ввиду.

По общепринятому правилу претензия (от ср. -век. лат. рrаеtensio — притязание, требование)   — это требование кредитора к должнику об уплате долга, возмещении убытков, уплате штрафа, устранении недостатков поставленной продукции, проданной вещи или выполненной работы. Следовательно, под претензионным порядком в нашем  случае можно понимать порядок обращения пассажира к перевозчику с требованием о возмещении средств за неосуществленный проезд.

На мой взгляд,  предъявление претензии к перевозчику в данному случае не совсем корректно поскольку процедура досудебного урегулирования спора посредством направления претензии более присуща хозяйственным правоотношениям между юридическими лицами. На это указывает ст. ст. 5-6 Хозяйственного процессуального кодекса Украины. Что также находит свое подтверждение в  п.19.6 Правил: “Возврат платежей за проездные документы, оплаченные в безналичный способ юридическими лицами, осуществляется Управлениями железной дороги в претензионном порядке при условии предварительного погашения проездных документов в кассе возврата платежей с отметкой о возврате мест для продажи”.

Ко всему сказанному следует отметить, что Порядок используемый в работе Укрзализныцей, утвержденный приказом заместителя начальника не зарегистрирован Министерством юстиции Украины. Таким образом, является исключительно внутренним документом и не может затрагивать права и законные интересы граждан.

Что это: не знание законов или их молчаливое игнорирование?

По моему мнению, Укрзализныце следует пересмотреть свою позицию по данному вопросу и отменить указанный Порядок т.к. он противоречит действующему законодательству и создает сложности клиентам при возврате денег за неиспользованные билеты.

В случае если это не произойдет, у пассажиров, отказавшихся от поездки существует судебный способ защиты нарушенных прав. Однако, в этом случае, Укрзализныце следует понимать, что согласно ст. 22 ЗУ “О защите прав потребителей” при удовлетворении требований потребителя суд одновременно решает вопрос о возмещении морального (неимущественного) вреда.

Автор Верба Андрей

Історія хвороби

26.12.2002 р. між Приватним підприємством "Ісіда" та ВАТ "Державний ощадний банк України", в особі філії - Лівобережного відділення № 8420 ВАТ "Державний ощадний банк України", був укладений Договір кредитної лінії № 7 на загальну суму 800000 грн. (вісімсот тисяч грн.)
26.12.2002 р., з метою забезпечення виконання Приватним підприємством "Ісіда" своїх зобов’язань за Договором кредитної лінії № 7 від 26.12.2002 р., між Приватним підприємством "Ісіда" (Заставодавець) та ВАТ "Державний ощадний банк України", в особі філії - Лівобережного відділення № 8420 ВАТ "Державний ощадний банк України" (Заставодержатель), був укладений Договір ВАС № 646962 про заставу майнового комплексу (іпотеку).
Предметом застави (іпотеки) був майновий комплекс по виробництву безалкогольних напоїв, що належить Приватному підприємству "Ісіда" на підставі Договору купівлі-продажу від 03.08.1999 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сонечко" та Приватним підприємством "Ісіда", зареєстрованому в КП "Дніпропетровське МБТІ" за реєстраційним № 1634-106, та розташований за адресою: вул. Роторна, 2а у м. Дніпропетровську (Самарський район), який складається з:
1) А-2 - цех безалкогольних напоїв залізобетонний, загальна площа 1126,0 кв. м;
2) Б - насосна водозабірна;
3) В - насосна;
4) № 1-2,1 - споруди
На момент передачі зазначеного майна в заставу, ринкова вартість майнового комплексу, на підставі експертної оцінки, склала 2547640,00 грн. (без ПДВ).
На жаль, Приватне підприємство "Ісіда" не змогло вчасно розрахуватися з банком за кредит, у зв’язку із чим банк звернувся з позовом до господарського суду.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2005 р. по справі № 35/86 позов ВАТ "Державний ощадний банк України", в особі філії - Лівобережного відділення № 8420 ВАТ "Державний ощадний банк України", задоволено, стягнуто з Приватного підприємства "Ісіда" на користь банку:
- 799916,53 грн. - боргу,
- 11080,00 грн. - пені,
- 1700,00 грн. - держмита,
- 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу,
шляхом звернення стягнення на заставлене майно Приватного підприємства "Ісіда".
15.07.2005 р. на виконання зазначеного судового рішення Господарським судом Дніпропетровської області був виданий НАКАЗ.
31.08.2005 р. ДВС у Самарському районі м. Дніпропетровська (старшим державним виконавцем Приновою С.Г.) відкрите виконавче провадження з примусового виконання НАКАЗУ Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2005 р. по справі № 35/86.
27.09.2005 р. ДВС у Самарському районі м. Дніпропетровська (старшим державним виконавцем Приновою С.Г.) описане та арештоване заставлене майно Приватного підприємства "Ісіда" згідно Договору про заставу майнового комплексу (іпотеку) ВАС № 646962 від 26.12.2002 р., а саме:
1) А-2 - цех безалкогольних напоїв залізобетонний, загальна площа 1126,0 кв. м;
2) Б - насосна водозабірна;
3) В - насосна;
4) № 1-2,1 - споруди,
про що був складений АКТ серії АА № 892559 від 27.09.2005 р.
21.11.2005 р. ДВС у Самарському районі м. Дніпропетровська (старшим державним виконавцем Приновою С.Г.) прийнята Постанова про залучення до виконавчого провадження оцінщика Жирова А.К. та експерта Алімову Л.І. та проведення комплексної експертизи по оцінці описаного та арештованого майна Приватного підприємства "Ісіда".
Зазначена постанова не була направлена Приватному підприємству "Ісіда", відповідно, Приватне підприємство "Ісіда" не змогло скористатися своїми правами, передбаченим ст. 11-1 Закону України "Про виконавче провадження", у т.ч. й заявити відвід зазначеним спеціалістам.
Оцінщик Жиров А.К. та експерт Алімова Л.І. описане та арештоване майно не оглядали, на території Приватного підприємства "Ісіда" не були.
Уперше, про існування цієї Постанови, Приватне підприємство "Ісіда" дізналося лише 19.12.2005 р., коли отримало з ДВС у Самарському районі м. Дніпропетровська листа за вих. № 10315 від 16.12.2005 р., у якому ДВС повідомила про результати проведення експертної оцінки описаного та арештованого майна.
21.12.2005 р. на вимогу Приватного підприємства "Ісіда" ДВС у Самарському районі м. Дніпропетровська копію "Отчета об оценке стоимости имущества: строений и сооружений частного предприятия "Исида": здания цеха безалкогольных напитков (лит. А-2), здания насосной водозаборной (лит. Б), здания насосной (лит. В), сооружения (№ 1-2,1), расположенных по адресу: г. Днепропетровск, ул. Роторная, 2а", згідно якого ринкова вартість описаного та арештованого майна Приватного підприємства "Ісіда" склала 1145405,00 грн. (без ПДВ).
Таким чином, станом на 26.12.2002 р. вартість заставлено майна Приватного підприємства "Ісіда" складала 2547640,00 грн. (без ПДВ), а майже через 3 (три) роки, станом на 26.11.2005 р., вартість цього ж самого майна склала 1145405,00 грн. (без ПДВ), т.т. зменшилася майже на 1,4 млн. грн. (без ПДВ).
03.01.2006 р. Приватне підприємство "Ісіда" оскаржило до Господарського суду Дніпропетровської області бездіяльність ДВС у Самарському районі м. Дніпропетровська щодо не направлення копії Постанови про призначення комплексної експертизи майна Приватного підприємства "Ісіда" та залучення до виконавчого провадження оцінщика Жирова А.К. та експерта Алімової Л.І., а також оцінку описаного та арештованого майна Приватного підприємства "Ісіда".
02.03.2006 р. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 35/86 (суддя Широбокова Л.П.) скарга Приватного підприємства "Ісіда" задоволена повністю: визнано неправомірною бездіяльність ДВС у самарському районі м. Дніпропетровська щодо не направлення Приватному підприємству "Ісіда" копії Постанови про призначення експертизи від 21.11.205 р.; визнано недійсними та скасовані результати оцінки описаного та арештованого майна Приватного підприємства "Ісіда".
ДВС у Самарському районі м. Дніпропетровська оскаржила зазначену Ухвалу до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
18.05.2006 р. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (судді Логвиненко О.О., Павловський П.П., Чус О.В.) Ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2006 р. по справі № 35/86 скасована на підставі п. 4 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з тим, що оцінщик та експерт не були залучені до участі у справі у якості заінтересованих осіб та у задоволенні вимог по скарзі Приватному підприємству "Ісіда" відмовлено.
29.05.2006 р. Приватне підприємство "Ісіда" оскаржило постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.05.2006 р. по справі № 35/86 до Вищого господарського суду України.
13.06.2006 р. справа № 35/86 була направлена Дніпропетровським апеляційним господарським судом до Вищого господарського суду України, куди вона надійшла 16.06.2006 р. та була зареєстрована за вх. № 8706.
Разом із касаційною скаргою Приватне підприємство "Ісіда" направило до Вищого господарського суду України заяву в порядку ст. 121-1 Господарського процесуального кодексу України, у якій просило Вищий господарський суд України, з метою не допустити реалізації заставленого та арештованого майна Приватного підприємства "Ісіда" по заниженій на 1,5 млн. грн. ціні, до завершення розгляду касаційної скарги зупинити виконання Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2005 р. по справі № 35/86 про звернення стягнення на майно Приватного підприємства "Ісіда" та зупинити дію Постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.05.2006 р. по справі № 35/86 по скасування Ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2006 р. по справі № 35/86.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.07.2006 р. (судова колегія в складі суддів: Кочерової Н.О. - головуючої, судді - Рибак В.В. та Черкащенко М.М.) розгляд касаційної скарги Приватного підприємства "Ісіда" призначений на 12 год. 30 хв. 31.08.2006 р., з порушенням процесуальних строків розгляду касаційної скарги на 14 календарних днів.
За 9 днів до призначеної дати, 22.08.2006 р. (на наступний день після прилюдних торгів 21.08.2006 р.) суддя Вищого господарського суду України Рибак В.В. самостійно, телеграмою відкладає розгляд справи ще на один місяць - на 13 год. 00 хв. 28.09.2006 р.
При цьому, рішення за Заявою Приватного підприємства "Ісіда" в порядку ст. 121-1 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України не прийняв.
Утримуючи в Вищому господарському суді України справі № 35/86, не розглядаючи касаційну скаргу більше 4-х місяців, Вищий господарський суд України фактично дав можливість продати майновий комплекс Приватного підприємства "Ісіда" з прилюдних торгів по заниженій на 1,5 млн. грн. ціні.
Але такий розвиток подій не входив у плани тих, хто хотів фактично за безцінок заволодіти майном Приватного підприємства "Ісіда".
Для досягнення своєї мети по захопленню Приватного підприємства "Ісіда" була використана проста та відпрацьована схема із залученням ДВС у Самарському районі м. Дніпропетровська, ДВС Дніпропетровської області, Дніпропетровської філії СДП "Укрспецюст", Самарського районного суду м. Дніпропетровська, співробітників УМВС України у Самарському районі м. Дніпропетровська та співробітників ЗАТ "Агентства безпеки "СКОРПІОН".
Усі названі структури діяли чітко й організовано, а незаконність їх дій "узаконювалась" рішеннями Самарського районного суду м. Дніпропетровська.
Так, спочатку начальник ДВС у Самарському районі м. Дніпропетровська Шевченко С.І., начальник ДВС Дніпропетровської області Верхогляд О.О. та його заступник Вєрцев О.Ю. скрили від Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України факт, що Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за скаргою Приватного підприємства "Ісіда" на оцінку арештованого майна та призначив її розгляд.
У результаті таких дій 01.08.2006 р. Шевченко, Верхогляд та Вєрцев незаконно отримали з Міністерства юстиції України (підписала заступник Міністра юстиції України Ємельянова) погодження документів на реалізацію арештованого майна Приватного підприємства "Ісіда" по заниженій ціні.
Далі кожен із цих посадових осіб окремо зробив усе, щоб досягти незаконної мети.
Так, начальник ДВС Дніпропетровської області Верхогляд О.О. відмовився реагувати на скарги Приватного підприємства "Ісіда" про відсутність у матеріалах виконавчого провадження документів про проведення експертизи з оцінки майна Приватного підприємства "Ісіда" не експертом Алімовою Л.І., а експертом Зябловою Н.О., та перевірити цей факт. Зробив це Верхогляд О.О. цілком свідомо, оскільки чудово розумів, що в ході перевірки цей факт підтвердиться, після чого необхідно буде відповідати яким чином була підписана експертиза з оцінки майна іншими особами, які не були на об’єкті оцінки.
У свою чергу заступник начальника ДВС Дніпропетровської області Вєрцев О.Ю., достовірно знаючи, що Приватне підприємство "Ісіда" контролює виконавче провадження, на письмове питання Приватне підприємство "Ісіда" коли буде проведений конкурс з реалізації арештованого майна, листом від 13.07.2006 р. за вих. № 05-16/2412 роз’яснив (цитую мовою оригіналу):
"… тільки після отримання погодження Департаменту Державної виконавчої служби на реалізацію майна, державний виконавець готує документи до конкурсу щодо передачі майна на реалізацію та направляє на адресу державної виконавчої служби області та спеціалізованих організацій повідомлення щодо наявності арештованого майна. На підставі зазначеного повідомлення конкурсна комісія державної виконавчої служби Дніпропетровської області проводить тендер стосовно визначення спеціалізованої організації, яка в подальшому буде здійснювати реалізацію арештованого державними виконавцями майна. Витяг з протоколу про результати проведення тендера, у якому зазначена назва переможця та обґрунтування його визначення, у триденний термін буде доведено до відома ДВС у Самарському районі м. Дніпропетровська".
При цьому Вєрцев О.Ю. достовірно знав, що ніякого тендеру на визначення переможця спеціалізованої торгуючої організації з продажу арештовано майна Приватного підприємства "Ісіда" не буде, оскільки це не входило в плани Шевченка С.І. Верхогляда О.О. та Вєрцева О.Ю. та інших осіб, в інтересах яких вони так старалися.
Доки Приватне підприємство "Ісіда" вірило роз’ясненням заступника начальника ДВС Дніпропетровської області Вєрцева О.Ю., чекало проведення тендеру та визначення переможця серед спеціалізованих організацій, начальник ДВС у Самарському районі м. Дніпропетровська Шевченко С.І. 02.08.2006 р., у період, коли державний виконавець ДВС у Самарському районі м. Дніпропетровська Принова С.Г., у провадженні якої знаходилося виконавче провадження, знаходилася у відпустці, порушивши вимоги:
– "Інструкції про проведення виконавчих дій", затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за N 865/415,
– Закону України "Про заставу" від 02.10.1992 р. № 2654-XII,
– Договору застави майнового комплексу ВАС № 646962 від 26.12.2002 р. між Приватним підприємством "Ісіда" та ВАТ "Державний ощадний банк України",
на письмове прохання начальника Дніпропетровського обласного управління - філії ВАТ "Державний ощадний банк України" Сиволапа О.І. (лист від 21.07.2006 р. за вих. № 19/041), незаконно передав документи Приватного підприємства "Ісіда" на реалізацію до Дніпропетровської філії спеціалізованого державного підприємства "Укрспецюст" без проведення конкурсу (тендеру) на визначення спеціалізованої організації, яка повинна була проводити реалізацію майна Приватного підприємства "Ісіда".
Шевченко С.І., Верхогляд О.О. та Вєрцев О.Ю. дуже спішили незаконно продати майновий комплекс Приватного підприємства "Ісіда", так як часу в них було обмаль.
31 серпня 2006 р. мало відбутися судове засідання у Вищому господарському суді України з перегляду скарги Приватного підприємства "Ісіда" на оцінку арештованого майна, і невідомо чим би воно могло б закінчитися.
Після цього за справу взялося керівництво Дніпропетровської філії СДП "Укрспецюст" - директор Котуранов В.В. та начальник відділу реалізації Луканов І.М.
02.08.2006 р. за вих. № 7111 начальник ДВС у Самарському районі м. Дніпропетровська Шевченко С.І. самостійно подає до Дніпропетровської філії СДП "Укрспецюст" заяву про реалізацію описаного та арештованого майна Приватного підприємства "Ісіда".
У цей же день, 02.08.2006 р. між ДВС у Самарському районі м. Дніпропетровська, в особі начальника ДВС у Самарському районі м. Дніпропетровська Шевченка С.І., та Спеціалізованого державного підприємства "Укрспецюст", в особі директора Дніпропетровської філії СДП "Укрспецюст" Котуранова В.В., був укладений Договір № 604012-39/210к на реалізації майна Приватного підприємства "Ісіда" на підставі та в порядку, визначеному Законом України "Про іпотеку".
Крім Шевченка С.І. та Котуранова В.В. зазначений Договір підписали:
- Глод Є.А. - генеральний директор СДП "Укрспецюст" (м. Київ),
- Луканов І.М. - начальник відділу реалізації ДФ СДП "Укрспецюст" (м. Дніпропетровськ),
- Кошова А.О. – юрисконсульт ДФ СДП "Укрспецюст" (м. Дніпропетровськ),
- Верхогляд О.О. - начальник ДВС Дніпропетровської області (м. Дніпропетровськ).
Згідно п. 3.5 "Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна" спеціалізована організація, яка проводить публічні торги, не пізніше як за 15 днів до дня проведення публічних торгів публікує за місцезнаходження нерухомого майна в друкованих засобах масової інформації інформаційне повідомлення про нерухоме майно, що підлягає реалізації.
У порушення п. 3.5 "Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна" та ст. 43 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2006 р. № 898-IY, Котуранов В.В. та Луканов І.М., діючи умисно, з метою не допустити до участі в прилюдних торгах інших учасників, приховати від Приватного підприємства "Ісіда" факт підготовки до прилюдних торгів, не допустити до участі в прилюдних торгах Приватне підприємство "Ісіда", за 15 днів до початку торгів, т.т. до 06.08.2006 р. (торги відбулися 21.08.2006 р.) не опублікували за місцезнаходженням арештованого майна Приватного підприємства "Ісіда", у двох місцевих друкованих засобах масової інформації інформаційне повідомлення про арештоване майно Приватного підприємства "Ісіда", та в порушення п. 3.7 вказаного Положення не зазначила додаткові відомості про арештований майновий комплекс, що підлягав продажу на прилюдних торгах.
Крім цього, Котуранов В.В. та Луканов І.М., діючи умисно, у порушення п. 3.11 "Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна" та ч. 5 ст. 43 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2006 р. № 898-IY, до 06.08.2006 р. не повідомили Приватне підприємство "Ісіда" про день, час і місце проведення прилюдних торгів та про початкову ціну реалізації майнового комплексу Приватного підприємства "Ісіда", чим незаконно позбавили Приватне підприємство "Ісіда" права до початку прилюдних торгів внести грошові кошти та викупити заставлений майновий комплекс.
Замість цього, Котуранов В.В. та Луканов І.М. направили Приватному підприємству "Ісіда" повідомлення про дату, час та місце проведення прилюдних торгів не за 15 днів до їх початку, а з 2 (два) неробочих днів - суботу та неділю, завідома знаючи, що ні за яких умов Приватне підприємство "Ісіда" не отримає дане повідомлення до початку прилюдних торгів.
Так, згідно повідомлення директора ДФ СДП "Укрспецюст" Котуранова В.В. (лист за вих. № 01-07/660 від 18.08.2006 р.) прилюдні торги з примусової реалізації описаного та арештованого майна Приватного підприємства "Ісіда" призначені на 10 год. 30 хв. 21.08.2006 р. у приміщенні ДФ СДП "Укрспецюст" за адресою: вул. Запорізьке шосе, 27 у м. Дніпропетровську).
Лист з цим повідомленням Приватне підприємство "Ісіда" отримало 23.08.2006 р., т.т на другий день, як прилюдні торги закінчилися.
Проведеною перевіркою Дніпропетровською дирекцією Українського державного підприємства поштового зв’язку "Укрпошта" (лист від 12.09.2006 р. за вих. № 9-с-05-1150) було встановлено, що рекомендований лист, у якому знаходилося повідомлення ДФ СДП "Укрспецюст" про дату призначення прилюдних торгів, був зданий представником ДФ СДП "Укрспецюст" в поштове відділення на відправку у п’ятницю 18.08.2006 р. о 17 год. 00 хв., т.т. під кінець робочого дня, а до зонального відділення зв’язку був відправлений 19.08.2006 р. (субота), а Приватному підприємству "Ісіда" він був доставлений 23.08.2006 р.

(продолжение следует)

Юристи і Суди...

Рішення Суду жестовою мовою...



Рішення суду

Суд виніс рішення  (Сурдо-переклад )

У справі Сергія Колмогорова

Справа Колмогорова: про баланс між обвинуваченням і захистом
Сергій Колмогоров. Фото: tsn.ua
Сергій Колмогоров. Фото: tsn.ua
Сергій ЯРОШ14.11.2017 р.
Вирок у справі прикордонника Сергія Колмогорова не можна вважати ані законним, ані справедливим

Нещодавно генеральний прокурор України Юрій Луценко зробив заяву про те, що у кримінальній справі прикордонника Сергія Колмогорова доведеться знайти баланс між обвинуваченням і захистом. Як юрист я повністю підтримую цю точку зору генпрокурора, однак у мене виникли запитання. Чому «доведеться»? Тобто органи прокуратури в принципі не бачать необхідності в такому балансі, але змушені його шукати саме в цій конкретній справі? Чому цей баланс необхідно шукати тільки у справі Колмогорова? Хіба в інших кримінальних справах немає такої потреби?

На мою думку, головна проблема правової системи України — наявність системного конфлікту між законністю і справедливістю. Врегулювання цього конфлікту і є основним завданням держави та суспільства. Саме це завдання мало бути наріжним каменем усіх проведених в Україні реформ. На жаль, це питання практично навіть не обговорюється.

Тому подібна заява, зроблена саме генеральним прокурором України, є вкрай важливою. Вона може стати тим камінчиком, який нарешті зрушить з місця лавину змін у кримінальному процесі. Якщо це станеться, то Юрій Луценко назавжди залишить свій слід в історії права України, незалежно від інших його досягнень або невдач.

Одна з основних проблем, пов'язаних з правовою реформою в Україні, — вкрай односторонні підходи до її вирішення в основних учасників процесу. Правоохоронці нав'язують свою точку зору, адвокати — свою, бізнес — свою, громадські активісти та політики — кожен свою. При цьому практично ніхто не намагається оцінити ситуацію системно — з погляду балансу між обвинуваченням і захистом, хоча такий підхід міг би вирішити багато спірних питань.

У зв'язку з цим виникла ідея написати цикл статей, в якому буде проаналізовано найбільш спірні моменти у сфері кримінального права і процесу саме з цього погляду.

Таких питань багато, але буде справедливо, якщо ми почнемо саме зі справи Сергія Колмогорова.

Наприкінці жовтня 2017 року група прикордонників пікетувала Вищий спеціалізований суд, вимагаючи скасування вироку у справі свого товариша по службі Сергія Колмогорова. Ця подія інтенсивно висвітлювалася у ЗМІ, які повідомили публіці таку версію: перебуваючи на бойовому посту в зоні АТО, прикордонник Сергій Колмогоров отримав наказ зупинити підозрілий легковий автомобіль, який рухався в його бік. На накази зупинитися і попереджувальні постріли водій не реагував і продовжував рух, створюючи загрозу бійцям. По автомобілю було відкрито вогонь, внаслідок якого загинула жінка-пасажир. Стріляло кілька осіб, але саме Колмогорова звинуватили у навмисному вбивстві, засудивши до 13 років ув'язнення.

Справа набула великого суспільного резонансу. Народний депутат Дмитро Тимчук заявив про необхідність перевірити суддів у справі на предмет їхньої прихильності ідеям «русского мира», а генпрокурор Юрій Луценко зробив заяву, яка стала приводом до написання цієї статті.

Вищий спеціалізований суд України вирок скасував і спрямував справу на новий розгляд.

Справа є безумовно цікавою як з професійного, так і з суспільного погляду. Однак, як лікар не може ставити діагноз, не опитавши й не оглянувши хворого, так і юрист не має робити висновки, не ознайомившись з усіма обставинами справи. На жаль, не опубліковано жодних подробиць. Було зовсім незрозуміло, чому суд виніс такий вирок, якщо все відбувалося саме так, як це описували ЗМІ (стан української юридичної журналістики проаналізуємо іншим разом).

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя в Єдиному державному реєстрі судових рішень виявилося засекреченим. Незрозуміло чому, адже за законом таке рішення не підлягає обмеженню в доступі.

На щастя, Апеляційний суд Донецької області виявився ліберальнішим, і його ухвала у справі є у відкритій частині реєстру.

Спробуймо сформувати неупереджену думку у справі виходячи з інформації, яка є в цій ухвалі. Ми не бачили матеріалів справи, не досліджували особисто докази, не чули свідків і не можемо самостійно оцінити правдивість їхніх свідчень. Давайте просто візьмемо на віру висновки суду з цих питань і вважатимемо, що всі описані у вироку обставини дійсно мали місце.

Моя особиста думка: під час розслідування справи та розгляду її судом мали місце системні помилки, які роблять винесений вирок як мінімум несправедливим, а як максимум — незаконним. Безумовно, така думка є суб'єктивною і не може вважатися істиною в останній інстанції, проте не можу не поділитися нею.

Для початку слід викласти суть справи так, як вона виглядає в описі апеляційного суду (природно, все максимально спрощуючи й узагальнюючи).

7 вересня 2014 року близько 21.30 в Маріуполі з боку зони бойових дій в'їжджав легковий автомобіль, в якому перебували чоловік з дружиною. За кермом був чоловік. Автомобіль зупинився на узбіччі. Особливістю цього автомобіля було те, що при включенні запалення на кілька секунд спалахували фари. Подружжя курило в машині й для відкриття вікон включало запалювання. Тому в автомобілі, що стояв, кілька разів спалахували й гасли фари. (Саме через це автомобіль здався бійцям підозрілим — подавав сигнали!)

Надалі автомобіль почав рухався в бік поста прикордонників, який не був відповідним чином освітлений і обладнаний. Знаків, що зобов'язують водія зупинитися, не було. Наказів зупинитися і попереджувальних пострілів водій не чув і чути не міг — вогонь на ураження було відкрито, коли автомобіль був у 68 м від поста.

Більшість випущених куль потрапило по мотору і колесах, але кілька потрапили по лобовому склу та вбили жінку-пасажира. Куль не знайшли, але експертиза встановила, що вони прилетіли з того місця, де займав позицію і вів вогонь Сергій Колмогоров.

Суд встановив, що водій автомобіля не скоював жодних правопорушень, не міг чути наказу зупинитися, не мав можливості зрозуміти, що попереду є правоохоронці й не становив для них загрози (суд відхилив доводи захисту про те, що автомобіль швидко рухався в бік поста, оскільки стан дорожнього покриття був поганим і на вулиці практично не було освітлення).

Суд визнав, що, відкривши вогонь у такій ситуації, Сергій Колмогоров перевищив свої посадові повноваження і вчинив умисне вбивство, оскільки, відкриваючи прицільний вогонь з автомата по лобовому склу автомобіля, він свідомо допускав можливість смерті осіб, які перебувають у ньому. Суд зробив висновок, що стану необхідної оборони у Сергія Колмогорова не було, адже з боку водія і пасажира автомобіля не було жодної загрози ані для нього особисто, ані для інших осіб.

Скоріш за все, багато хто з юристів погодиться з такими висновками суду (за умови, що всі зазначені факти дійсно були підтверджені належними доказами). Подобається це комусь чи ні, але такий вирок повністю відповідає чинній судовій практиці. Подібних справ і вироків у країні величезна кількість (не за фактичними обставинами, а за підходами слідства й суду до розслідування і розгляду подібних справ). Водночас сам вирок виглядає несправедливим, та й до його законності є певні запитання.

Сергій Колмогоров
Сергій Колмогоров

Розгляньмо ситуацію детальніше.

Перше запитання: що прикордонники робили в Маріуполі? Хіба державний кордон України проходить тут? Чи мали взагалі прикордонники право встановлювати будь-які блокпости на в'їзді в місто?

Згадаймо ситуацію. Початок вересня 2014 року. Щойно завершилися події під Іловайськом. Офіційної лінії розмежування немає. Місто Маріуполь хоча й не розташоване безпосередньо в зоні бойових дій, але однозначно перебуває в зоні ризику. Бойові дії тут можуть початися в будь-який момент. За день до події було розстріляно українські прикордонні катери. Офіційно було оголошено про проведення антитерористичної операції, але воєнний стан не введено. Керівництво АТО дезорганізоване й не має необхідних організаційних і матеріальних ресурсів.

Навіть не вивчаючи питання, впевнений: розташування та обладнання поста прикордонників на околиці Маріуполя не відповідало чинному законодавству. Таких ситуацій ним просто не було передбачено. Якщо підходити формально, то ані Сергій Колмогоров, ані решта бійців узагалі не мали права перебувати в тому місці й тим більше не мали повноважень зупиняти машини. Тобто сам факт їх виходу на цей пост вказує, що і бійці, і ті, хто їх послав, порушили закон. При цьому не має значення, стріляли вони в когось чи ні.

Чому ж щодо цього нікому не було пред'явлено жодних обвинувачень? Відповідь очевидна: це дії в стані крайньої необхідності (ст. 39 КК України). Під час організації поста були явно порушені вимоги законодавства, але ці порушення очевидно мали вимушений характер і були допущені з метою запобігти більшій шкоді, тому не розглядаються як злочин.

Питання друге. По автомобілю стріляло кілька людей. Чому обвинувачення пред'явлено одному тільки Сергію Колмогорову? У чому різниця в їхніх діях? У тому, що він випадково влучив, а решта випадково не влучили? Якщо його звинуватили в умисному вбивстві, тоді чому всіх інших не звинуватили в замаху на умисне вбивство?

Суд намагався обґрунтувати, що Сергій Колмогоров прицільно стріляв по лобовому склу, а решта — тільки по капоту і колесах. На мою думку, цей висновок не витримує критики: о 21.30 у вересні в Маріуполі якщо ще не зовсім темно, то вже глибокі сутінки (горять ліхтарі, машини їдуть з фарами). Уявіть собі: як можна в темряві вести прицільний вогонь з автомата на дистанції близько 70 м?

Але питання не в цьому. Якщо Колмогоров стріляв неправомірно, то неважливо, куди він цілився: сам факт відкриття ним вогню — вже злочин, а це означає, що інші стрілки скоїли такий самий злочин. Однак головне питання в іншому. П. 2 ч. 1 ст. 91 КПК України передбачає, що в кримінальному провадженні підлягають доказуванню умисел, мотив і мета вчинення злочину. І якщо умисел ще так-сяк наша правоохоронна система якось намагається доводити, то в більшості справ мотив і мета злочину просто ігноруються.

Справа Сергія Колмогорова не виняток. Звинувачуючи його в умисному вбивстві, ані слідство, ані суд так і не довели: який же саме мотив був у нього для умисного вбивства потерпілої і яку мету він переслідував, відкриваючи вогонь?

Здавалося б, не встановлено мотив і не треба — яка різниця? Але це тільки на перший погляд. Мотив і мета злочину — це ті обставини, які можуть обтяжувати або пом'якшувати вину, а в деяких випадках можуть змінювати кваліфікацію або навіть бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності.

Який мотив і яка мета могли бути у Сергія Колмогорова, якщо виходити з описаного судом фактажу? Та такими ж самими, як і у решти бійців — відбиття нападу і затримання злочинців.

Уявімо: початок вересня 2014 року. Чіткої лінії розмежування немає. До зони боїв близько 30 км, але саме місто в зоні ризику. Всіх турбує питання — захоплюватимуть росіяни Маріуполь чи ні. У такій ситуації їде автомобіль, який поводиться підозріло (постояв — моргнув фарами, потім поїхав). На крики з вимогою зупинитися і попереджувальні постріли не відповідає. У крові адреналін — страшно. Досвіду немає, часу на роздуми теж немає. Дорога погана, машина, начебто, не повинна їхати швидко, але в темряві здається, що вона мчить з величезною швидкістю. Могли в такій ситуації бійці сприймати автомобіль, що їде в їхній бік, як загрозу? Мені здається, так. Тому й стріляли усі. Своя життя дорожче за якісь інструкції із застосування зброї.

Пізніше з'ясувалося, що стрілки помилилися й насправді автомобіль не становив загрози. Жодного реального нападу не було, але ж це стало відомо вже пізніше.

Яке це має значення для справи? Та пряме. У КК України окрім ст. 36 про необхідну оборону є ще й ст. 37, яка дає визначення уявної оборони, тобто стану, коли людина помилково вважає, що відбувається напад, якого насправді немає. Особа, яка завдала шкоди в стані уявної оборони, залежно від обставин або повністю звільняється від кримінальної відповідальності, або несе відповідальність як за шкоду, заподіяну з необережності.

Ми не знаємо матеріалів справи й не можемо стверджувати, що Сергій Колмогоров діяв у стані уявної оборони. Проблема не в цьому. Проблема в тому, що слідчі, прокурори та судді зобов'язані були перевірити наявність у діях обвинуваченого ознак уявної оборони, однак не зробили цього. У вироку суд мотивував, чому дії обвинуваченого не є необхідною обороною, але не згадав про уявну оборону. Саме з цих причин вирок у справі не можна вважати ані законним, ані справедливим.

Фото: facebook.com / Андрій Ляшенко
Фото: facebook.com / Андрій Ляшенко

Мені здається, якби суд визнав дії Сергія Колмогорова уявною обороною і засудив його навіть до максимального строку за вбивство з необережності, то ця справа не мала б резонансу. Ба більше, цілком імовірно, що обвинувачений сам визнав би свою провину і весь тривалий судовий процес був би не потрібен.

Якщо ж докази у справі вказують на відсутність уявної оборони, то суд мав на ці докази послатися і встановити справжній мотив і цілі дій як Сергія Колмогорова, так і інших, хто стріляв. Якщо всі стріляли по машині для відбиття загрози, нехай і уявної, то це одна ситуація. Якщо ж стрілки розуміли, що цей автомобіль не становить загрози, і стріляли сп'яну заради розваги — це принципово інша ситуація.

У першому випадку запитання — чому засуджено Сергія Колмогорова, у другому — чому не засуджено решту бійців, які стріляли.

Чому ані прокуратура, ані суд не звернули уваги на ці аспекти справи? Відповідь зрозуміла: це практика роботи правоохоронної системи, що склалася за багато років. По-перше, доводити мотив і цілі обвинувачених складно, тут хоча б наявність умислу довести. По-друге, якщо в кожній подібній справі встановлювати істинні мотиви й цілі обвинувачених, то їм же потім потрібно буде давати оцінку у вироку, а вони можуть істотно змінювати кваліфікацію дій обвинуваченого. По-третє, українські прокурори та судді в принципі дуже рідко застосовують норми закону про крайню необхідність і необхідну оборону — що в такій ситуації казати про якусь уявну оборону. Можливо, багато хто з суддів і прокурорів після завершення навчання навіть і не пам'ятають про те, що поняття уявної оборони взагалі існує.

Крім того, слідчі й прокурори зацікавлені в розкритті резонансних справ. Розкрите умисне вбивство — це гарний статистичний показник, просування по службі, піар та інші позитиви. Розкрите вбивство з необережності, а тим більше справа, закрита на підставі ст. 36, 37, 38 або 39 КК України, таких результатів не принесуть.

То навіщо брати на себе відповідальність — закривати справу чи перекваліфікувати її? Якщо є підхожий труп і потенційний обвинувачений, то з імовірністю 99% йому буде інкриміновано саме умисне вбивство, незалежно від фактичних обставин. Якщо є обопільна бійка з тілесними ушкодженнями, то один учасник обов'язково буде злочинцем, а інший — безневинною жертвою, і ніяк інакше. Для нашої правоохоронної системи в принципі характерний чорно-білий підхід.

Підіб’ємо підсумок. У справі Сергія Колмогорова баланс між обвинуваченням і захистом знайти дуже легко — просто потрібно виконати вимоги закону і встановити справжній мотив і мету його дій і тим самим або підтвердити, або спростувати наявність у нього стану уявної оборони. Але робити це слід у всіх подібних справах.

Для цього у генерального прокурора України є унікальний інструмент — згідно з п. 9 ч. 1 ст. 9 закону «Про прокуратуру» він має право видавати методичні рекомендації для всіх нижчих прокурорів.

Тож попросімо шановного Юрія Віталійовича, щоб він «порекомендував» усім прокурорам України під час складання та спрямування до суду обвинувальних актів обов'язково вказувати в них мотиви та цілі дій обвинувачених, а також перевіряти наявність у діях обвинувачених ознак крайньої необхідності, необхідної оборони або уявної оборони.