Станом на 12:00 понеділка, 14 лютого, за межами України перебували 23 народних депутати. Про це повідомила «Українська правда» з посиланням на джерела в правоохоронних органах.
Журналістам вдалося з'ясувати, що за межами України перебувають наступні депутати:
Серед чартерів та приватних літаків, що залишили Україну 13 лютого – борти Ріната Ахметова та Бориса Колеснікова. Пізніше Колесніков у коментарі УП заявив, що залишився в Україні, а його літак вилетів нібито на технічне обслуговування. Водночас журналісти зазначають, що, хоч один із бортів Ахметова вилетів із України в неділю, сам він залишив країну 30 січня рейсом до швейцарського Цюриха.
Ще один приватний борт на 50 людей замовив депутат від проросійської партії ОПЗЖ, мільйонер Ігор Абрамович. За даними УП, цей літак має вивезти його бізнес-партнерів та родичів його однопартійців з Києва у Відень. Відомо, що 13 лютого з України вилетів також Віктор Пінчук.
Але я хочу показати і розповісти про конкретну людину — чудову українку Наталію Шевчук, яка може дати фору не одному чоловіку в плані мужності. Її вмінню змобілізувати навколо себе людей може позаздрити багато хто з держуправлінців.
На цьому фотоколажі одна людина — Наталія Шевчук. І дійсно права Світлана Олексієвич, що «У війни не жіноче обличчя» — скільки страждання, горя і люті на ворога у цієї прекрасної українки!
Пані Наталія є головою Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія, її фонд проводить велику волонтерську роботу.
23 лютого — буквально напередодні вторгнення рашистської орди до України Наталя скликала нараду фонду, на який запросила духівника отця Романа Будзинського та керівника відділу допомоги АТО полковника Олександра Михайлова.
На нараді оперативно обговорили надзвичайну ситуацію, що склалась в Україні у зв’язку із заявою президента Російської Федерації Владіміра Путіна про визнання «ОРДЛО». Було визначено нагальні кроки керівництва ГО для невідкладної і реальної допомоги воїнам України, які вони потребують, а саме придбання усього необхідного у відповідності до складеного списку діючого військовослужбовця.
Наталія Шевчук із побратимами
Таким чином, Фонд виділив фінансування на придбання для українських військових необхідний одяг, взуття та речі першої необхідності.
Наскільки передбачливими виявились заходи Наталії Шевчук та її колег-волонтерів, показав жахливий ранок наступного дня! Зараз багато пишуть і розповідають, що ворог напав зненацька і віроломно. Віроломно і по-бандитськи — так, а от чи зненацька?
Перш ніж відповісти на це запитання, зазначимо, що саме 24 лютого 2022 року Божого минула 7-ма річниця з дня смерті Блаженнішого Митрополита Мефодія. На жаль, цей день співпав з особливо трагічними подіями, що стрімко розгорталися на території України — путінська Росія здійснила напад на нашу державу. Цей день став початком геноциду українського народу терористами у військовій формі РФ.
Сталось так, що під канонаду ворожих гармат і вибухів бомб на Київщині одночасно у м. Тернополі на могилі Його Блаженства поруч з Церквою Різдва Христового протоієреєм Романом Будзинським було відслужено панахиду за приснопам’ятним Предстоятелем Української Автокефальної Православної Церкви, Митрополитом Київським і всієї України, Блаженнішим Мефодієм.
Для пані Наталії напад путінських терористів не був неочікуваним. Саме з її подачі «Наша версія» розмістила статтю з особистого архіву Блаженнішого Митрополита Мефодія «Україна перед викликом російської агресії», в якій автор цих записів за десять років до нинішніх подій передбачив кроки російського тирана. Ось лише кілька тез цієї статті.
— Путін воює сьогодні з Україною, бо знає — без Києва та давніх українських територій у сучасної Росії залишається єдина історична можливість: бути Московією, країною, культурна та політична традиція якої походить від Золотої Орди.
— Уся історія Росії свідчить, що вона нездатна подолати цей дисонанс своєї політичної та духовної традиції. Традиція святості, яка походить від давнього Києва, завжди входила у російській історії в конфлікт із традицією державного тоталітаризму та насильства над особистістю, яку Московщина успадкувала від Орди.
— Сучасна Росія й не намагається подолати це безблагодатне подвоєння власної культури. Натомість вона прагне максимально знесилити (а в ідеалі — знищити) свого головного історичного конкурента — незалежну та демократичну Україну.
— Стосунки між Києвом та його північним сусідом завжди були драматичними. А першим затятим ворогом Києва став іще володимиро-суздальський князь Андрій (1110–1174). Напівслов’янин і напівполовець князь Андрій був першим «сепаратистом» в історії Давньої Русі. А його взяття Києва (1169 р.) було безпрецедентним злочином і святотатством в історії Давньої Русі.
— Узятий же був Київ, — свідчить Літопис Руський, — місяця березня у дванадцятий [день], у середу другої неділі посту. І грабували вони два дні увесь город — Подолля, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування анікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а других в’язали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи із мужами їхніми, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І взяли вони майна безліч, і церкви оголили од ікон, і книг, і риз, і дзвони познімали всі [ці] смольняни, і суздальці, і чернігівці, і Олегова дружина, — і всі святині було забрано. Запалений був навіть монастир Печерський Святої Богородиці поганими, але Бог молитвами Святої Богородиці оберіг його од такої біди. І був у Києві серед усіх людей стогін, і туга, і скорбота невтишима, і сльози безперестаннії. Се ж усе вдіялося за гріхи наші.
— Проте, на жаль, це був лише пролог майбутніх військових конфліктів між Києвом та Московщиною. Адже, як свідчить історія, лише впродовж останніх 360 років мали місце кілька російсько-українських війн:
1) три військові кампанії під час російсько- польської війни 1654-1667 рр. (за гетьманів Івана Виговського, Юрія Хмельницького та Петра Дорошенка); 2) російсько-українська війна під час російсько-турецької війни 1676–1681 рр. (за того ж гетьмана Петра Дорошенка); 3) ліквідація московськими військами Запорізької Січі (1775 р.); 4) війна між Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою та Українською Народною Республікою у 1918–1920 рр.; 5) збройний конфлікт між радянськими військами та Українською Повстанською Армією (заснована 1943 р.), яка масово боронила від окупантів землі Західної України впродовж десяти років, тобто до 1953 р. Остання — російсько-українська війна (розпочата 2014 р.) — ведеться вже у зовсім інших умовах. Це війна гібридна, важливою складовою якої є війна інформаційна (а отже, і війна символів). Але так само, як інші російсько-українські війни, сучасна війна путінської Росії проти України має на меті не лише знесилення нашої держави, а й викрадення у неї сакральних символів.
— Сучасна Росія може толерувати українську державу із центром у Львові. Але вона не може змиритися з державою, політичним центром якої є вічний Київ. Росія не хоче змиритися з тим, що Свята Софія, Золоті ворота та відновлений Михайлівський монастир знаходяться на території незалежної української держави, становлять духовне осереддя сучасної України.
— Як протистояти сучасній російській загрозі? Передусім маємо усвідомити: метою цієї — гібридної — війни є не лише територія та ресурси. Це — війна за історичне первородство. Це — війна за давню історію Київської Русі.
Як бачимо, бандитські дії сучасних послідовників варварів-ординців не були несподіваними для Блаженнішого Митрополита Мефодія.
І одним з перших міст жорстоку навалу окупантів відчула Буча, що на Київщині. Наталія Шевчук була серед тих містян, хто не міг спокійно спостерігати за ворожою навалою. Перебуваючи у гущавині подій, вона ризикувала власним життям, аби допомогти пораненому українцю. Ракетний постріл ворога вщент знищив її квартиру.
Про все це дивіться у відео, які надала редакції пані Наталя…
https://youtu.be/88d3dt8Budo
https://youtu.be/dFlheh6Pt7Q
Головред НВ В’ячеслав Ковтун спеціально для прес-служби Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія
11:34 21 червень Київ, Україна
Вперше про перспективний ескадрений міноносець проєкту 23560 «Лідер» заговорили в 2009 році. Відтоді цей есмінець, що «не має аналогів в світі», «вбивця авіаносців» і «гроза НАТОвських« Арлі Бьорків», продовжує своє існування лише в форматі розмов. Хоча і цей струс повітря зайвий раз доводить, наскільки промисловість Росії готова до великих і амбітних проєктів.
Приблизно рік тому в російських ЗМІ промайнула чергова хвиля «блудословія» про те, що есмінець «Лідер» стане більше, збільшивши свою водотоннажність до 19 тис. тонн. Власне, великий і грізний корабель, мабуть, це саме те, що потрібно середньостатистичному споживачеві кремлівської пропаганди.
З іншого боку, ця «типу-патріотична» новина супроводжувалася і даними про приблизну вартість спорудження такого корабля - 100 млрд рублів. Так само цікавий був і інший момент, а саме - дослідно-конструкторські роботи по «Лідеру», заплановані на 2021 рік, тоді ж планують і закласти перший корабель, будівництво якого займе, орієнтовно, 7 років.
Що ж, інформація вкрай корисна, адже вона багато в чому підтверджує припущення, що нового есмінця ВМФ РФ не бачити.
І ось чому.
По-перше, в 2016 році повідомлялося про початок будівництва першого «Лідера»; в 2018 році про можливий контракт на 8-20 кораблів даного проєкту. Потім початок будівництва було перенесено на 2020-й, а тепер уже кажуть про 2021-2022-й. Хто дає гарантію, що закладка есмінця знову не зрушиться на невизначений термін?
По-друге, протягом останніх кількох років розміри есмінця регулярно коректувалися з 13 тис. тонн до, вже, 19 тис. тонн. Тобто, у проєктно-конструкторського бюро «Північне» досі немає єдиної затвердженої концепції про те, що з себе повинен представляти сучасний есмінець дальньої морської зони.
По-третє, на сьогодні жодна російська верф не володіє можливостями будівництва бойового корабля подібного класу і водотоннажності. Більше за всіх інших для подібного будівництва підходить «Північна верф» при проведенні відповідної модернізації, процес якої і розпочато. Але, ось яка дилема, модернізація «Північної верфі», вартість 30 млрд руб, завершиться не раніше 2022 року. Тобто, початок будівництва «Лідера» навряд чи відбудеться в 2021-му році.
По-четверте, вартість есмінця в 100 млрд рублів оцінюється за сьогоднішнім курсом і за сьогоднішніми цінами, але в умовах економічної турбулентності, як зміниться його оцінка через рік-два? Та й в принципі, наскільки реально бюджету РФ розгорнути будівництво корабля, рівноцінного трирічному (а в перспективі і більше) бюджету Костромської області?
По-п'яте, попередні терміни будівництва і те, що дослідно-конструкторські роботи почнуться одночасно з будівництвом, наштовхують на сумніви щодо дотримання термінів і не тільки.Наприклад, есмінці УРО типу «Арлі Бьорк» будуються протягом року-двох, «Лідер» же буде зводитися за термінами як повноцінний авіаносець. При цьому, з урахуванням досвіду попередніх довгобудів для потреб ВМФ РФ, не виключено, що ці терміни зростуть в рази, так само як і вартість його будівництва, а ризики конструкторських недоліків будуть зведені до ймовірності - 100%.
У підсумку, ми отримуємо досить сумнівний проєкт, який навряд чи Росія зможе фінансово і технічно здійснити. З іншого боку, 100 мільярдів рублів, які в перспективі можуть перетворитися на 200 млрд і більше, в умовах фінансово дефіциту, зайвими в процесі глобального розпилу бюджету Міністерством оборони РФ не будуть.
А тому, в добру путь - в небуття.
І вже якщо «Лідер» зовсім не лідер, а пасе задніх, про яке нарощування бойового потенціалу і про яку «морську наддержаву» кричать кремлівські гібридні пропагандисти?
На папері, можливо, є Росія, можливо є флот... в житті невелика Московія і іржаві корита!
А в той час, коли російський флот асоціюється з пів столітнім чадящим авіаносцем «Кузнєцов» і неіснуючим «Лідером», НАТО повним ходом освоюють нові технології. Наприклад, новітній «невидимий» есмінець «Замволт» USS Zumwalt (DDG-1000).
А тим часом в НАТО: РФ може цю реальність використовувати для своїх фантастичних фільмів, настільки велике відставання технологій росіян від НАТО.
«Замволт» - бойовий корабель нового покоління, екіпаж якого нараховує 148 матросів і офіцерів. Вартість першого такого есмінця, прийнятого на озброєння в 2013 році, склала 4,4 мільярда USD.
Основною зброєю есмінців даної серії є 80 крилатих ракет «Томагавк» і артилерійські системи, що зумовлює основне завдання есмінців з підтримки сухопутних військ атаками берегових цілей.
У кораблі використовується перспективна система управління всіма озброєннями через TSCE-I фірми Raytheon з відмовою від концепції локальних комп'ютерних систем. Есмінець має засоби малопомітності, що зменшують його ЕПР в 50 разів.
На сьогодні побудовано 3, в строю 2 ескадрених міноносці типу «Замволт». Вартість будівництва всіх трьох есмінців оцінюється в 12,73 мільярда доларів. Повна вартість програми, що охоплює, крім витрат на будівництво кораблів, витрати на дослідження і розробку, оцінюється в приблизно 22,5 мільярда доларів.
У порівнянні з мізерним фінансуванням російських проєктів НАТО на розвиток військово-морського флоту грошей не шкодує і своє реноме підтримують на гідному рівні.
В сьогоднішніх реаліях краще приклад брати з успішних і розвинених країн, ніж з Росії, що і робить Україна своїм прагненням і бажанням вступу в НАТО.
І спільні маневри з провідними країнами НАТО тільки посилять професіоналізм і бойовий дух українських військових під заздрісні погляди російських пропагандистів.
https://myc.news/ua/kolonka_redaktora/rossijskij_esminec_lider_kak_simvol_degradacii_rossijskih_voennyh_tehnologij
Втрати України в Другій світовій війні — прямі та непрямі людські та матеріальні втрати, які поніс український народ в період Другої світової війни.
Оцінка чисельно втрат в різних роботах суттєво відрізняється, починаючи від 5 млн до 7 млн загиблих громадян тодішньої Радянської України.
В виступі у зв'язку з 30 річчя визволення України від гітлерівських загарбників тодішнього першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького була названа цифра 6750 тис. чоловік.
Пізніше людські військові втрати були визначені в 2,5 млн чоловік і 5,5 млн. — загиблих військовополонених і мирного населення. По відношенню до загальних втрат СРСР це становить 40-44%. З врахуванням вторинних демографічних втрат (померлі від хвороб і голоду, депортовані, емігранти, втрати у природному прирості населення), то втрати складуть приблизно 14,5 млн чоловік[1].
Було також зруйновано майже 700 міст (40% усіх міст Радянського Союзу, знищених війною) і 28000 сіл. Оцінка матеріальних збитків становила 285 млрд рублів (в цінах 1941 року) - понад 40% усього збитку СРСР.
У війні загинув кожен п'ятий українець. Серед військовослужбовців призову на літо 1941 року уціліли тільки 3% з загальної кількості.
Спалено 319 000 господарств, на Лівобережній Україні був зруйнований кожен четвертий будинок.
Виведено з ладу 5600 мостів, зруйновано 33 000 шкіл, технікумів, 18 000 медичних установ[2].
В матеріалах Прес-служби Президента України В. Януковича, поширених до Дня Перемоги в Німецько-радянській війні, втрати України в Другій Світовій війнівизначаються як такі, що перевищили 10 млн чоловік [3].
26 травня 2020 р о 09:23
Військовий журналіст Андрій Цаплієнко опублікував відео знищення бійцями 54-ої бригади Збройних сил України бетонованого доту (довготривала вогнева точка) російських окупантів на Донбасі. Коментар в «ютубі» лаконічний:
«54 окрема механізована бригада працює по позиціях першого армійського корпусу ЗС РФ (ДНР) роа (російської окупаційної армії)».
На ролику, знятому безпілотним літальним апаратом, коригувати вогонь, вже зруйнована бетонна позиція димить. Потім на ній видно потужний вибух. Потім ще один в проломі з яскравим спалахом - ймовірно, вибухнули боєприпаси.
У «телеграмі» Андрій Цаплієнко більш багатослівний:
«Працює" 54-ка ". Пригнічує позиції бойовиків, з яких ведеться обстріл українських військових. На фронтовому мовою така вражаюча точність називається «ювелірної».
Три міжнародні організації у співпраці з Російською радою з міжнародних справ оприлюднили свій план припинення війни в Україні.
Документ був поширений 14 лютого у Мюнхені на Мюнхенський безпековій конференції, повідомляє кореспондент "Європейської правди".
До участі у розробці документа, як стверджується, залучали також окремих українських експертів, але формуванням пропозиції не займалися українські організації – на відміну від російської РРМC.
Документ уникає згадок про напад Росії на Україну і стверджує, що "конфлікт в та навколо України" став наслідком "катастрофічних прорахунків", і у якості реакції на нього пропонують кроки для "завершення конфлікту на Донбасі та створення перспектив для конструктивного діалогу, в тому числі щодо Криму". Щоправда, основною ідеєю плану є відновлення співпраці з Росією без відновлення Україною суверенітету над Кримом.
Оприлюднена пропозиція містить кілька гуманітарних кроків, які підтримуються всіма сторонами, однак у ній відсутні будь-які ключові вимоги, що звучали досі від України.
Організатори пропонують такі 12 кроків:
У документі зазначається, що у його розробці брали участь троє українських експертів: Василь Філіпчук, Олександр Чалий та Олексій Семеній. Їхня роль у даній роботі в документі не уточнюється.
Як відомо, Василь Філіпчук у 2017 році вже пропонував контроверсійний план, який передбачав відмову України від прагнення членства у НАТО, офіційну відмову на тривалий період від мети членства в ЄС, визнання Криму "спірною територією" тощо.
Один з ініціаторів мюнхенського “плану миру в Україні” відреагував на критику документу
КИЇВ. 16 лютого. УНН. Генеральний директор Російської ради з міжнародних справ (РРМС) Андрій Кортунов, який є одним з ініціаторів скандального документу “Дванадцять кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні”, вважає, що не варто вбачати у цьому документі “мюнхенську змову”. Про це Кортунов розповів у коментарі DW, передає УНН.
Відповідний документ був розповсюджений на Мюнхенській конференції та викликав негативну реакцію Києва.
Кортунов розповів, що ініціаторами цього документу були Російська рада з міжнародних справ, європейський аналітичний центр European Leadership Network та американська організація Nuclear Threat Initiative, що опікується питанням запобігання ядерній загрозі.
“Зрозуміло, що цей документ подобається не всім, але мені здається, невірно вбачати в ньому якісь зловісні політичні задуми, як це визначили в апараті (п’ятого президента України Петра) Порошенка — як мюнхенську змову. Я хочу підкреслити, що політика — це мистецтво можливого, як казав Бісмарк, і автори цього документу виходили з того, що можливо на сьогодні”, — зазначив Кортунов.
Щодо пункту цього документу відносно початку національного діалогу про українську ідентичність, у тому числі з Росією, він додав, що це було б корисним для України. “Україна є дуже плюралістичним суспільством і для неї такий діалог був би корисним. Щодо участі інших країн-сусідів — це питання до українського керівництва, наскільки воно готове до такого діалогу”, — сказав гендиректор РРМС.
Серед “12 кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні”, зокрема, було запропоновано відновлення роботи Спільної центру з контролю та координації з питань припинення вогню на Донбасі, створення в рамках “нормандського формату” групи з діалогу у військовій сфері, розробка нових заходів довіри і підвищення рівня безпеки для населення в районі пунктів пропуску, розв’язання проблеми безвісти зниклих і початок процесу розмінування тощо. Документ також закликає до скасування санкцій проти Росії залежно від реалізації мінських домовленостей.
Ввечері 14 лютого, після критики як зі сторони України, так і зі сторони міжнародних експертів, документ приховали на сайті зробивши його недоступним. Проте вже наступного дня 12-кроковий “план миру в Україні” повторно з’явився на сайті Мюнхенської конференції.
Міністерство закордонних справ України наголосило, що заява “Дванадцять кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні” не є офіційною позицією держав. Пізніше на сайті американського аналітичного центру Atlantic council з’явилася заява з критикою ініціативи від 26 американських експертів, дипломатів та аналітиків.
Володимир Зеленський розкритикував цей документ, зазначивши, що без України не можна обговорювати будь-які плани щодо припинення війни на Донбасі і повернення окупованих територій. Критиці документ піддав і п’ятий президент України Петро Порошенко.
29 червня 2016 року у бою на Світлодарській дузі куля снайпера обірвала життя Героя України, соліста Паризької опери ВАСИЛЯ СЛІПАКА.
Він прожив у Франції понад 19 років, вражаючи Європу своїм голосом та шармом. Йому двічі пропонували французьке громадянство, але він відмовлявся, бажаючи бути громадянином України. Він щиро вболівав за Україну, був учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. Не роздумуючи, пішов добровольцем захищати Україну і віддав за неї своє життя.
Василь Сліпак народився у Львові 20 грудня 1974 року. І хоча в родині ніхто професійно не займався музикою, вже змалку Василь виявляв неабиякий талант та потяг до співу. У 9 років він потрапив до знаменитої Львівської хорової капели «Дударик», де і почалася його кар'єра співака. Саме з "Дудариком" він побував на перших гастролях за океаном. Так, у червні-липні 1990 року капела зі своїм солістом Василем Сліпаком мала гастрольний тур містами США та Канади— Детройт, Рочестер, Клівленд, Піттсбург, Філадельфія, Кергонксон, Чикаго, Міннеаполіс, Торонто, Реджайна, Саскатун, Тандер-Бей, Садбері, Паувел-Ривер, Монреаль, Оттава. В ході цього туру 18 червня 1990 року у Карнеґі-Холі (Нью-Йорк) спільно із відомим солістом Метрополітен-опера Павлом Плішкою він та "Дударик" виконали низку творів. Потім була низка виступів на інших найкращих сценах світу.
Ґрунтовна підготовка в консерваторії та рідкісний голос невдовзі привели його до Франції, де він спричинив справжній фурор на низці конкурсів та фестивалів, а в 1994 році відбувся його перший сольний концерт. А у 1997 році його прийняли до Паризької національної опери.
Він прожив у Парижі майже двадцять років, виступав на сценах багатьох славетних театрів світу із сольними концертами, виконавши понад сотню різних партій. Та найулюбленішою була партія Мефістофеля в опері «Фауст». Звідси його позивний «Міф», з яким він воював на Донбасі.
З початком Євромайдану В.Сліпак координував у Франції громадські акції, спрямовані на підтримку України; відправляв на Майдан передачі з гуманітарною допомогою, влаштовував благодійні концерти. І продовжив цю діяльність в умовах російської агресії проти України. Зокрема 10 червня 2016 року організував Міжнародний марш «Stop Putin War in Ukraine!», в якому взяли участь близько 30-ти країн світу.
Уперше Василь Сліпак поїхав на війну у травні 2015 р. і пробув там місяць, взявши участь у боях у Пісках біля Донецького аеропорту та Авдіївці у складі 7-го окремого батальйону ДУК ПС, доки його не поранили. Міф не планував повністю віддаватися війні, але для нього важливо було знаходитися там, де він потрібен - на сцені і на війні. "Як чоловік, можу бути на війні, а як артист – можу робити максимальну промоцію України у Франції", - говорив він.
Вдруге В.Сліпак потрапив на фронт у вересні 2015 року - у с.Водяне під Маріуполем. І втретє - у червні 2016 року. Планував пробути на фронті півроку, проте вже через 11 днів, 29 червня 2016 р., загинув. Похований Герой на Личаківському цвинтарі на полі почесних поховань № 76.
Василь Сліпак став першим в історії України добровольцем, якого посмертно нагороджено Золотою Зіркою Героя. Також він - кавалер ордена. «За мужність» І ступеню та Герой України.
Його іменем названо велику залу Музичної академії України імені Чайковського. А в 2018 році - й Український культурноінформаційний центр у Парижі, що відіграє важливу роль в інформуванні французів про події в Україні та в роз’ясненні української позиції стосовно актуальних проблем сучасності.
З метою вшанування пам'яті Василя Сліпака створено Міжнародну некомерційну благочинну організацію «Фундація Василя Сліпака» на чолі з виконавчим директором братом Василя Орестом Сліпаком.
Також у 2017 року з ініціативи Ореста Сліпака та відомих митців Львова й Парижа вперше було проведено Міжнародний музичний марафон W LIVE пам’яті Василя Сліпака. Це унікальна музична подія, що збирає на одній сцені з найкращих музикантів Європи, які знали співака і працювали з ним, а також попопяризує класичну музику та дозволяє вшанувати пам'ять співака. Сьогодні концерт пам'яті Василя Сліпака відбудеться у муніципалітеті Франції Ле-Ре, неподалік від міста від Ренн.
Текст підготовлено спеціально для Diaspora.ua на основі відкритих джерел, передрук - за умови активного посилання на Diaspora.ua.