Нас двоє, ми творимо світ.

Світ яскравий, неповторний. Світ , в якому кожен звук має свій колір, слова  відразу перетворюються на образи, які кружляють навколо, злітають над нами,  і ми самі стаємо легкими, кольоровими, мінливими, яскравими.... Ми підносимось угору на незбагненну донині височінь, занурюємось один в  одного, всотуємо: ти - мене, я - тебе, зливаємося в єдиний, потужний океан. Світло, колір, звук - все відчувається на дотик, смак і запах. І вони такі несхожі на ті, що ми знали колись. Ми творимо світ і ніхто не може бути втаємниченим в процес творення. Лише ми двоє. Ніч... Зорі...Шепіт... Океан... 24.05.2009 Copyright 2009 ©Степанська Марина (SMG) Всі права захищені

Запропонуйте мені вибрати матеріал, в який я бажала би вбратися,

і найперше, що спадає на думку - повітря. Чисте, свіже, що пестить тіло ніжно-ніжно, як коханець, огортає мене  і цілує так, ща дух забиває, і вимагає віддатися йому і летіти з ним, у ньому , над ним, вище...вище... Повітря тепле, напоєне пахощами весняного цвіту, землі і молодої травиці, скупаних першою травневою грозою, повітря, що бринить ніби струна від  запаху озону!.. Повітря літнє, гаряче і пристрасне, в якому вирує, кипить суміш ароматів скошеної трави, меду, польових квітів, суниць; повітря, сонячно-золоте і яскраве на дотик!.. Повітря морського узбережжя, ледь солонувате, грайливе і спокусливе, аж надто спокусливе!.. І я сама стаю повітрям, всотую його, розчиняюсь в ньому, лечу над цілим  світом вільно у високості..... 07.05.2009 ©Степанська Марина (SMG)

Героїня оповідання Михайла Коцюбинського.
Так звучить правильна відповідь на питання в заголовку до цього запису.
Але прочитавши мій новий вірш, ви, можливо, засумніваєтеся в конячій невинності.
Вйо!

КОБИЛА ВИННА
Не любо - не слухай мене через силу,
До лампи Некроту твоя похвала,
Та дядько Микола рябу мав кобилу,
І капосна раптом до лісу втекла.

А там з'ясувалось - та шкапа феномен!
Ну як про таку не складати пісні?
Не здохлою впала і навіть не в кому -
Забулася враз в летаргійному сні.

Не віриш, читачу, що сталось це диво?
Та я доведу, що усе насправжкИ.
В хероїв Майдану все мудро і криво,
Ті Пасічник з д'Арком побили горшки.

Тепер одне одного $еруть обоє,
Хоч це для держави ганьба і біда.
Так весь цей "базар" - сон кобили рябої!
І винна в усьому та шкапа. Да, да!

Нема за що жити? Конайте* до бору -
Шукати конячку, будити зі сну.
А д'Арку з месійкою дзуськи докору!
Спростовую я їхню в кризі вину!

_______
*Конати, або канати (жарг.) - іти.

Ось, написав цими днями новий вірш російською.
(Буває...)

Стишочек о презике

Аленка, зря пшикаешь спреевым дезиком -
Скорее купи "шаровую" Рексону.
Некрот, зря используешь Музу ты с презиком -
Бесить больно умных немного резону.

Нужон геморрой от рифмощного бремени?
Приятно, когда возмущение гложет?
На презика жалко усилий и времени,
А людям стихальня твоя не поможет.

Ты Божие чадо, душа христианская;
Блаженством великим является кротость...
Прошла пятый год как афера майданская -
Не трать, кумэ, силы, лети-ка ты в пропасть.

А может, не всё еще даже потеряно,
Беспочвенны муки - душевные рези...
Стишочку сему больше строк не отмерено -
Забудьте же думать, какой такой "презик".

Мережа інтернет це безліч можливостей які не можна втрачати і от з огляду на це вирішила викласти свою творчість  - ліричну! Ну, що ж  ось мої вірши на тему кохання.

"Він пішов"
Він пішов і не повернеться
А ти дившься в зачинені двері
Серце твоє на шмаття рветься
І здає по троху залізо-нервів

І пішовши, грюкнув дверима,
А ти просто мовчки стояла
І сльоза мов самотня дитина
На твої білії щоці слід проклала.

Він пішов лунає в душі
- Це мов звір тебе роз*їдає!
Та ти кажешь мовчи, мовчи -
Так і не зрозумівши що ж ти втрачаєш...
****

"Я марила...."
Я марила все небом
Летіла птахом за цією мрієї
Я у доща питала де він
Мії коханий ,мії милий

Я падала сто тисяч раз
Але навколішки ніколи не ставала
Нестримно біжав неминучий час
А я?! Я все одно його кохала

Я марила....
****

"Навіть не думай..."
Навіть не думай
піти назавжди
Не залишивши жодного сліду
Не виправдовуй знову ти
На моїх очах мрїеубивцю

Але ти знову зруйнуешь
Усе до чого торкнешься
Ти нічого не любишь
В тебе кам*яне серце

Та сльози солоні мов сіль землі
Котятся у долоні
Але знову відвертаешься ти
Я кричу тобі вслід що не можу

Не можу без тебе жити
Жити без тебе не можу
Не можу вільно дихати
Хоча цього так хочу....


А ось і я автор! ВЕЛИКЕ прохання до Вас читачі не робить плагіату-не тирьте в мене вірши, а якщо взяли вказуйте автора, а саме мене!

Цікаво: як може сумніватися, чи його це свято - День поезії, - призер двох фестивалів поезії, автор двох збірок сатиричної, іронічної та гумористичної поезії, плюс до того ж власник Сайтів-Близнюків злого поета Некрота?

Річ у тім, что є на світі чимало чудаків - принципово не хочу писати слово "чудак" через літеру "м", хоча міг би - які вважають, що віршовані твори Олександра Некрота не є поезією.

Вони твердо переконані, що це, в кращому разі, римована публіцистика, в гіршому - графоманія.

Або і те й інше.

Цим чудакам геть-чисто як дуракам - закон не писаний.

Я тутечки під словом "закон" розумію літературознавство. Є така наука. Яка вивчає віршовану сатиру (вона ж сатирична поезія, це одне й те саме) в тому числі.

Так от: що являє собою ця царина літератури, багато людей, котрі вважають себе її, тобто літератури шанувальниками, не знають і знати не хочуть.

Крім того. Творчість поета Олександра Некрота і не може подобатися багатьом. Позаяк вона на широке коло читачів і не розрахована. За визначенням.

Щоб любити мої вірші, треба мати не лише розвинений, а й доволі специфічний смак.

Тож якщо Вам, о Той, Хто Читає Ці Рядки, до вподоби моя поезія, я за Вас радий: Ви належите до обраних...

Перш ніж опублікувати тут один зі своїх найкращих віршів, коротко нагадаю історію сьогоднішнього свята.

Всесвітній день поезії було проголошено делегатами 30-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в 1999 році.

Перший всесвітній день поезії було відзначено 21 березня 2000р. в Парижі (Франція), де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО.

Метою встановлення дати Генеральною конференцією ЮНЕСКО було привернути увагу суспільства до поетичної спадщини та необхідності звернення до неї у виховній і просвітницькій діяльності.

Цей день відзначають щорічно. Нові видання, виставки, поетичні конкурси, виступи поетів повертають нас у світ слова, що пробуджує в душі найкращі почуття.

Поезія, як зазначено в ухвалі ЮНЕСКО, може стати також відповіддю на найгостріші та найглибші духовні запити сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї якнайширшу громадську увагу. Крім того, Всесвітній день поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе малим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, які відроджують споконвічну традицію живого звучання поетичного слова. Цей день, вважає ЮНЕСКО, повинен сприяти створенню в засобах масової інформації позитивного образу поезії як справжнього сучасного мистецтва, відкритого людям.

(Цю інформацію любязно надав сайт Від свята до свята!, а ілюстрація до мого запису - звідсіля: Всемирный день поэзии.)

А тепер - Вашій увазі мій, так би мовити, "поетичний маніфест", що увійшов до другої поетичної збірки "Вперед - на граблі!" й опублікований на декількох сайтах.

МОЯ ХАТА В ЦЕНТРI

Струйовий вислів - „Моя хата скраю”!

А кредо це безпечне і зручне.

Повторюй лиш: „Нічого я не знаю”, -

При цих словах і сало більш смачне.

Ледь що, мовляв, - башку в пісок сховаю,

І все: ніщо у світі не страшне.

Хай вічні правдолюби - недотепи -

Самі постійно влазять у халепи!

 

Я б також був тихішим од трави,

Холопом, що не лізе в феодали,

Та от рахуба: поки ґав ловив,

Усі краї для хат вже розібрали.

І лати, на біду для голови,

Дісталися з бракованим забралом:

Його закрити годі, далебі, -

З відкритим треба кидатися в бій!

 

І хай про мене йде погана слава,

Брехні крик шепіт правди хай дола, -

Не зліва моя хата і не справа,

Вона у центрі самому села!

А ще якщо не області й держави,

То світу - точно! Буде, є й була.

Гадаєте, здурів? Жартую? Де там:

Не знаєте, що кругла в нас планета?

 

Та це не все далеко. От в чім річ:

Мій дім - таки фортеця, тверджу сміло.

З бійниць летять постійно навсебіч

Сатири гострі та отруйні стріли.

І хоч яка довкола темна ніч,

Хоч як людці маскуються уміло -

Мов пугач, всіх побачу, і мій лук

В гузно колючку завжди всадить злу.

 

Втім, значення не варто надавати

Великого цим діям бойовим.

Бо хоч яких ударів завдавати

Я здатен людям, явищам лихим,

Вони й надалі будуть існувати -

Не знищиш і не виправиш їх цим.

Про силу слова тьма рядків гарячих -

Її в них перебільшено добряче!

 

До того ж, припинити без проблем

Можливо мою творчість сатиричну.

Фортеця в мене хоч міцна, але

Лиш на словах: вона ж метафорична.

Мурло високопосадове зле,

„Давити” неугодних вельми звичне,

На мене миттю знайде „компромат”:

Не маю я ні мурів, ані лат...

 

А мої твори (геть самооману!)

Сягають аж ніяк не всіх кутків.

І знаменитим я хто зна, чи стану -

Так, щоб ЗАГАЛ жадав моїх рядків.

В зеніті слави лиш зірки екрану -

„Аншлагів”, клубів-клабів, „Городків”...

Не заздрю їм - добра всім і наснаги.

Але такої ще мені б уваги!..

 

Проте... яка різниця? Все одно

Планета наша має форму кулі

І крутиться усе-таки давно,

Хоч єресь це була в часи минулі...

„Є в творчості моїй якесь зерно?

Пожну снопи я - чи наб’ю лиш ґулі?” -

Питаю хату, та дарма: не зна.

Чому? Бо в центрі так чи так вона!

 

Звісна річ, кожен користувач I.UA може залишити коментар. Наприклад, відповісти на питання: а Ви вважаєте віршовану сатиру поезією та Олександра Некрота поетом чи ні?

         Це фото із книги за редакцією М.М.Сови "Місто над Сулою", мабуть чи не останнє у житті Ігоря. Він був ЛЮДИНОЮ! І це багато значить! Скупі слова, із тої ж таки книги - не відтворять того багатогранного життя нашого сучасника, ту повноту думки і грані творчості - Ігор Олександрович Кривчун народився в 1961 році в Червонозаводському. Музикою займається з 1972 року. Працював у кількох філармоніях Російської Федерації, в гурті "Фестиваль" Ігоря Саруханова, "Фристайл", а також у звукозаписних аудіостудіях "Мелодія", "Рекордс — 1". Він — учасник культурного обслуговування будівників БАМу, молодіжного фестивалю в м. Москві (1985 р.), міжнародного рок-фестивалю 1990 р. в м. Сопот (Польща). Нагороджений урядовими відзнаками. Нині займається власною творчістю  Нині він уже не займається нею - творчістю. Нині творчість говорить, волає тими звуками музики і рядками поезій. Він був гарним товаришем і Людиною! Сумно......

ПОЖЕЛАНЬЕ

Алине Борзенко

Слова і музика І. Кривчуна

 

Не надо верить в то, что не сбывается,

И уповать на милости Богов.

Не надо лгать себе, что полагается

За ложь и подлость верная любовь.

 

Не стоит слепо верить в оправдание,

Что сможет всё былое превозмочь :

Оно, быть может, будет и желанное,

На самом деле будет сердцу жёлчь.

 

Та жёлчь сладка сначала, но не далее.

Самообман, пока не видит глаз.

Да, трудно знать то самое печальное :

— Кто предал раз, тот предаст много раз !

Як дивно, коли тобі сумно. Всі позитивні почуття починають марніти, думки поглинає негатив, ти думаєш про сумні події свого життя, а веселі здаються не настільки веселими, як були раніше. Люди яких ти наче добре знав, здаються тобі чужими, злими, бридкими, підступними, готовими, в будь-яку хвилину, зробити гадость, підставити, зрадити, загнати ніж в спину. І ти починаєш відштовхуватися від них. Ти намагаешся заховатися від табуна шалених істот, які називають себе людьми. Намагаєшся втекти від суєти, гамору, створювальний цими ж істотами. Ти тікаєш, тікаєш, тікаєш...

Я знаю тільки те, що світ божеволіє і я разом з ним.

 

Людина може тільки те, в що вірить.

 

Щастя – для одних ілюзія, а для інших мрія.

 

Якщо ти не знаєш, що робити, звернися за допомогою до свого серця.

Вона єдине вкаже тобі правильний шлях.

 

Головними компонентами дружби є: розуміння та вміння вислухати.

 

А що таке ЖИТТЯ?

Життя – це маленька частинка вічності, яка дорівнює одній секунді.

 

Любов приходить та уходить, а справжня дружба залишається на завжди!

 

З першого погляду любов не може виникнути, а – лише симпатія. Але через деякий час симпатія може перетворитися в любов.

 

Ніколи не закохуйтеся в юності! Так як в цей період любов триває секунди, але за секунду можна втрати справжнього друга.

 

Якщо ти образив людину – вибачся, але якщо вона тебе не розуміє і не хоче вислухати, то вона образила сама себе.

 

Якщо ти розчарувався в житті, не робити так щоб в ній розчаровувалися й оточуючі люди!

 

Не насміхайтеся з людини, в якої інші погляди на світ!

 

Ніколи не будь впевненим, що буде в майбутньому, але ніколи не забувай, що було в минулому!

 

Справжня любов приходить до кожного, тільки не кожний її помічає.

 

Мрії – це добре, вони допомагають прямувати до цілі, але не живіть мріями.

 

Кожна людина – особистість, але не кожна людина це розуміє.

 

Дружба – це також любов. Заради друга ти готовий на все, коли йому погано – ти відчуваєш цю біль, ти не можеш без нього жити – це ж є

одними з ознак любові.

 

Якщо ти назвав людину другом, то і стався до неї так же.

 

Правда потрібна, але не завжди вона може допомогти.

 

Якщо ти скажеш правду, людина може образитися, а коли сховаєш її – ти образиш не тільки її, а й себе.

 

Перед тим, як судити людину, поставте себе на її місце.

 

Якби життя було б без проблем, то жити б було не цікаво.

 

Життя – це неприємність, яку потрібно пройти з високо піднятою головою.

 

Правда і брехня не можуть існувати один без одного, так само, як світло і тінь.

 

Життя чудове, коли є заради чого жити.

 

Життя дорівнює миті, так насолоджуйтеся нею.

 

Не можливо зрозуміти твір, коли нічого не знаєш про його автора.

Але все таки можливо, якщо для тебе тема близька.

 

Лучше прятаться и быть трусом, чем открыться и бить униженным.

 

Якщо ти не поважаєш навколишніх людей, то про яку повагу, до себе, ти говориш?!

 

Всі люди рівні! Так чому до половини ставляться, як до «скотини»?

 

Життя – це дивина річ. Для одних воно триває вічність, а для інших секунди.

 

Він хижак, тварина, невикритий спільник смерті, вічний супутник ночі, він тут щоб в останні хвилини свого життя безневинні душі відчули справжній, неспинній, первісний страх, щоб крик відчаю було чутно навіть перед воротами раю; щоб в останній подихах пронісся, руйнуючою все на своєму шляху, хвилею пристрасті та насолоди; щоб подарувавши йому життя, лишилися свого.

Заморожуючі пориви вітру, не здатні ще сильніше охолодити його кров. Його руки, його тіло, його погляд витесані із тисячолітньої криги, криги безжалісності, безмовності, самотності, вбивств. Він прийшов, він на полюванні, йому потрібно вижити, йому потрібне життя. Саме тут, на висоті,  він може спостерігати, за ними, за носіями свого, точніше вже його життя; такими крихкими в незахищених домівках. Йому треба вибрати її.. свою сьогоднішню жертву, когось самотнього, сповненого відчаю і страждання, того хто не буде занадто противитися його волі. Спокійно обводить поглядом тисячі невинних душ, ось це сіре обличчя, Так, воно підходить... О як він ненавидить всіх, що готовий розірвати кожного на шляху...

Вона спить спокійно, хворобливо випившись худощавими пальцями в край ковдри, подих нерівний, під заплющеними повіками продовжує рухатися її погляд, видно що сни її неспокійні, близькість смерті поникло вже і нічні марення.

„Так збуджуюче спостерігати за твоїм сном” пронеслося в її розумі, чужі слова. Точніше чужі думки...руки до болю зжалися... нігті впилися в долоні. ”Не лякайся мене, я не причиню тобі зла”, і мовчазний жах пронизав все тіло...”Коли ти спиш, то така прекрасна”, чому вона не може прокинутися, чому не може відкрити очей...”Покинута, самотня, така ж як і я”.. Якесь божевілля, недобре передчуття , зачаїла подих в очікуванні....”Тобі нічого робити на цьому світі”... о ні! холод...холод сковує тіло...це просто не можливо... навіть із заплющеними очима бачить ніч за вікном...і силует.. силует її смерті „Скоро все скінчиться...ми станемо одним єдиним”...як холодно...можливо краще щоб все скінчилося, як най швидше. „Ти подаруєш мені життя”...щось ворухнулося поруч...і біль, біль, біль пронизав її....

Раптом справді щось зашурхотіло поруч, крик так і застив всередині... кричати про допомогу хочеться!!!!!! Я хочу жити. Жити!!!!! Що це? Холод швидко почав танути, стало тепло, і моторошно, лише коли сплили секунди в свідомість, через страх почали пробиватися справжні думки, що вікна поруч немає, нема і самотнього ліжка хворої, це не мої пальці впивалися в ковдру, і якщо розплющити очі, то не буде нікого поруч, я не вона, я не вона!!!...це сон, це сон, це клятий сон знову!!!...

Розплющую очі...пустота, тепло, така „захищеність”...

Це тільки сон, все минулося...

Час заспокоїтися....