На вул. Воровського № 24 знаходилось Перше комерційне училище. Ініціатором будівництва закладу був підприємець Миколай Чоколов, який підняв це питання на купецькому зібранні.

Дивитись на сайті Перше комерційне училище

Світлини з моєї 2х денної поїздки в Харків. Дорога в ремонті і закінчать вони ще не скоро, як завжди зловив скол. Харків місто "совок", хоча це моя не перша зустріч з цім містом, за 5 років, або більше коли я там був останній раз, нічого не змінілось. Хоча звісно недивлячись що Харків сіре місто є багато цікавих місць яки варто побачити.

Театральний майдан центральна площа Луцька, розташована на перетині семи вулиць: Винниченка, Лесі Українки, Градного узвозу, проспекту Волі, Словацького, Тараса Шевченка, Богдана Хмельницького. Саме тут відбуваються головні громадські, розважальні та культурні заходи.Пагорб, на якому нині розташований Театральний майдан свого часу носив назву Градна гора і був заселений здавна, проте не входив до складу міста, а був його північною околицею.В 15-16 ст. на Градній горі був побудований перший католицький храм в цій місцевості костел Святого Хреста, розташували який на колишніх землях православного монастиря Святого Василя, а з 1643 р. подарований Агнешкою (Пашинською) Станішевською ордену бернардинів разом з шпиталем для вбогих та камяницею. На цих землях вони заснували монастир. Навколо комплексу були збудовані господарські приміщення, сад.

На цвинтарі, що був основним місцем поховання луцьких католиків, наприкінці 1640-х рр. була збудована каплиця Скорботного Христа. У 1803 р. у зв’язку з розширенням міста цвинтар перенесли в інше місце.

У 1720-х р. був збудований новий мурований монастир з системою підземних ходів. Креслення майбутньої споруди було виконане у формі підкови з двома вежами. В 1737 р. заклали новий костел, який у плані мав форму троянди, однак цей проект не сподобався капітулі, тому було наказано розібрати його фундаменти.

Затверджено було новий проект архітектора Павла Гіжицького, члена ордену єзуїтів. Будівництво храму тривало в 1754 – 1789 рр. Освячення нового костелу відбулося у 1792 р. Мурований костел у стилі пізнього бароко мав 9 мурованих вівтарів.

Крокуючи проспектом можна побачити своєрідний архітектурний комплекс споруд університету та будинків-близнюків. Проект виконаний у 1950-х рр. архітекторами Ю. Бородіним, В. Бабій, К. Юровською та І. Рейтер. Будівлі зведені у стилі сталінського ампіру. Проект оформлення майдану виконав у 1956—1957 рр. архітектор Р. Метельницький.

Волинський Національний університет імені Лесі Українки (проспект Волі, №13).

Повний опис Театральний майдан та проспект Волі, старі світлини

Дивлюся матч Україна - Франція, який проходить у Донецьку, бачу у віп-ложі татарина Ахметова та жида Суркіса і не чую підримки трибун. Донецьких уболівальникив (як і все місцеве населення) давно за гроші Ахметова перетворили у манкуртів, які не розуміють у якій країні вони живуть і які не можуть вивчвавити з себе слово "Україна".

Нещодавно на тому ж донецькому стадіоні збірна України програла грекам 0:1 - багато в чому через байдуже ставлення до рідної збірної з боку зазомбованих бандою Ахметова-Януковича місцевих уболівальних, з їх ворожим ставленням до України. Коли потрібно - вони вміють уболівати за свій "Шахтар".

Скоріше б добудували стадіони у Львові та Києві щоб українці нарешті отримали можливість підтримати рідну збірну.

І ніколи не потрібно проводити матчі збірної України у татарському Донецьку.

Іза (угор. Iza) село в Хустському р-ні, Закарпатської області за 5 км від районного центру м. Хуст. Назва населеного пункту пов'язана з ім'ям першого поселенця Ізая.

Ізу вважають столицею лозоплетіння на Закарпатті. Зародився цей промисел в кінці 19 ст. Проїжджаючи центральною вулицею села майже біля кожної хати можна побачити справжні витвори мистецтва із лози:столи, стільці, крісла-гойдалки, етажерки, тумбочки, вази, шкатулки, кошики, обплетені бутлі, різні сувеніри, тощо . Не дивлячись на, скажемо відверто, недешеве мистецтво торгівля тут завжди йде жваво, особливо влітку.

Ще про Іза дивитись тут

Свалява (угор. Szolyva) - районний центр в Закарпатській області розташований у мальовничій долині р. Латориця біля підніжжя г.Стій.В 13 ст. Свалява належала феодалу Бет-Бетке та входила до угорської держави, потім ненадовго перейшла до Галицько-Волинського князівства і в тому ж 13 ст. знову повернулась до угорських королів, які надавали поселення у володіння угорській знаті. Свалява була складовою частиною володінь магістра Аладара, роду Перені, а в 16 ст. стала власністю трансільванських князів.

Дуже багато цікавої інформації та фото

Ви ніколи не замислювались над тим, скільки треба заплатити сучасним пересічним українцям, аби вони змогли повторити подвиг 21-річної давнини – живий ланцюг від Львова до Києва? А якби до Донецька чи Криму?

Україна є єдиною і незалежною уже майже 20 років, з 1999 офіційно відзначає такий собі День соборності, але насправді, як не прикро це визнавати, це скоріше формальна єдність.

Великою помилкою було б вважати, що схід і захід живуть у ненависті одне з одним, більшості, схоже, це взагалі байдуже. Проте вони зовсім різні… Це настільки різні у своїх поглядах світи, що іноді стає страшно – як вони взагалі уживаються поміж собою уже скільки років. Я зі своїм криворізьким суржиком на сході і півдні України не раз чув, що я бандерівець, а то і взагалі фашист. А на заході з цим же суржиком цілком би згодився за клятого москаля. Одне добре, таке мало хто каже в очі. Більшість злобних безхребетних істот в силу свого боягузтва відважуються хіба що на срач в інтернатах. Хоча і клінічні випадки також бувають.

Власне, відрізняють нас тільки 2 питання – мовне і історичне. Але цього більш ніж достатньо. Люди, які є безумовними героями для одних, для інших протягом багатьох років виставлялись підлими злочинцями. Питання дуже спірне і болюче – такі не вирішуються одним махом. Не буде так, що сьогодні Бандера – герой всієї України, а завтра – ні. Насправді – це не більше, ніж маніпуляція недосконалими законами. Адже офіційно таке звання мають і інші люди, померлі до 24 серпня 1991 року, але в них його ніхто не відбирає. Просто діюча влада ще більше розпалює обстановку.

Так само і з мовою – для людей, які з дитинства росли в російськомовному середовищі, насправді не так просто себе переламати. Головне, що вони не розуміють, навіщо це потрібно. Відверте нав’язування викликає ще більший опір. Українські переклади в кінотеатрах, пресі, на телебаченні мають нести певний ефект, але це у будь-якому разі розтягнеться у часі, і незрозуміло, чи взагалі щось дасть. Звісно, бидло ниє і далі нитиме з приводу тих же кінотеатрів – бо їхні тупі і обмежені мізки не здатні осилити ще одну мову. Ба, вони власне і рідну російську частіше за все осилити не можуть – пишуть і говорять з помилками та матюками. Зате скільки самовпевненості… Що там говорити про простих смертних, коли один з очільників держави подає приклад – це ж яким треба бути, вибачте, тупим, щоб після скількох років життя в Україні максимум читати з папірця з таким жахливим акцентом.

Здається, цю державу злегка зачепи – і вона розвалиться як карточний будиночок. Особливо сумно, що нам не потрібні ніякі зовнішні вороги, вистачає внутрішніх. Самі ж західні українці вважають єдино правильною українською свої діалекти. Самі ж східні і південні етнічні українці, але ніяк не росіяни, так сильно ненавидять єдину поки що державну мову і топчуть її при першій-ліпшій можливості. Але і сама Росія не забуває підливати масла у вогонь, то обшуками у українській бібліотеці, то відвертою маніпуляцією нашими першими особами.

І тому у підсумку ми маємо, що сьогоднішнє свято, якщо розібратись, зовсім не виправдовує свого звання. Більшість про нього б і не згадала, якби не дивилась новин, а згадавши, все одно проігнорувала б його значення. Втім, у країні, яка 70 років поклонялась кривавій і дегенеративній Жовтневій революції, це і не дивно.

Відсутність єдності – наша головна біда з хтозна яких часів. І радикальність. Моя думка правильна, а усі інші або дурні, або куплені. А ще хибне відчуття, що ми комусь потрібні - Європі чи Росії. Нікому не потрібні, хіба що у якості дармової сили або гарматного м'яса.

Ніби ж пройшло не так багато часу з 1990 року, але як усе змінилось. Сучасні українці і близько не здатні повторити щось подібне до того дійства, та й думок напевно таких не мають. Відмазки типу дайте нам достойне життя, а тоді в же поговоримо, не приймаються. Навряд учасники першого живого ланцюга були аж занадто багатими і забезпеченими… То ж давайте собі визнаємо – напевно ми все-таки гірші за них. Більш ледачі, пасивні і морально спустошені. Як і вся Україна. І напевно ті, хто хотів бачити її єдиною протягом багатьох століть, дуже б розчарувалися від такого видовища.