Сунь-цзи «Мистецтва війни»
- 31.07.19, 19:08
- Знання є сила
![](http://os1.i.ua/3/1/15532833_974fe811.jpg)
У місті Дубно на території військової частини ОК «Захід», де раніше була розташована виховна колонія, проводять розкопки розстріляних в’язнів у 1941 році.
Про це повідомляють спільноті «Це Рівне друже» у соціальній мережі Фейсбук.
Там же дружина військового з Дубна, Таїсія Гайда, повідомила ще деякі деталі:
– На територію колишньої в’язниці в Дубно, зараз після АТО переїхав на ротацію підрозділ мого чоловіка. Занедбану територію віддали їм під казарми. Днями, коли почались ремонтні роботи й проводили каналізацію, знайшли залишки масових поховань. Припускають, що це знищені НКВСниками репресовані українці…
Джерело: radiotrek.rv.ua
Ця жінка була народжена для сцени. За життя її визнали найвидатнішою співачкою світу.
Соломія була зразковою ученицею. Першим досвідом співу для Соломії Крушельницької був домашній хор – у ньому співали всі восьмеро дітей старовинного українського роду Крушельницьких.
Під час одного з таких виступів у юну Соломію закохався молодий семінарист Зенон Гудковський. Зачарований голосом і вродою він попросив її руки, і батьки дали згоду. Але для Соломії це рішення було наче вирок, адже вона не кохала. В її житті тоді була лише одна пристрасть – музика.
На скасуванні заручин наполягала сама Соломія. Це суперечило всім суспільним нормам. Однак, Амвросій Крушельницький підтримав доньку, адже понад усе він хотів бачити свою доньку щасливою.
Під час навчання в консерваторії вона виконує головну партію в ораторії Г. Ф. Генделя «Месія». В 21 рік Соломія дебютує на сцені Львівської опери. Саме там її побачила італійська прима Джемма Беллінчоні. Вона переконує дівчину продовжити навчання в Італії!
Вчити доньку за кордоном для сільського священника було розкішшю, але задля великого майбутнього доньки Амвросій Крушельницький був здатний на все. Він взяв позику в банку і відправив доньку на навчання за кордон.
Батько Соломії не прогадав, у її дипломі згодом записали: «… має всі дані для того, щоб стати окрасою навіть першорозрядної сцени».
В Італії всю себе Соломія присвячує навчанню. Їй викладають найкращі педагоги, Крушельницька займається по шість годин на день і вже за рік тріумфує на італійській сцені.
Публіка в захваті від її унікального сопрано. Згодом були виступи в провідних театрах Європи, де співали найкращі світові зірки.
У перші десятиріччя найбільш популярними на оперній сцені були четверо чоловіків – Енріко Карузо, Маттіа Баттістіні, Тітта Руффо та Федір Шаляпін. І лише одна жінка змоглася сягнути їхньої висоти – це була Соломія Крушельницька.
У кого б не перевтілювалась Соломія Крушельницька – Аїду, Кармен, Брунгільду – кожна прем’єра за її участі мала шалений успіх.
Своїм бездоганним відчуттям музики співачка прославила не одну арію. Якось вона навіть врятувала оперу славетного італійця Джакомо Пуччіні. Соломія вмовила композитора переробити його «Мадам Батерфляй», прем’єра якої з тріском провалилася.
Згодом оновлену оперу презентували в Брешії. Соломію Крушельницьку, яка виконала головну партію в ній, сім разів глядачі викликали на біс.
«Крушельницька врятувала оперу «Мадам Батерфляй», адже в першій своїй редакції, вона зазнала провалу. Крушельницька була українкою, хоча і в Польщі, і в Італії її вважали своєю співачкою»
Співачка завжди підкреслювала своє походження – на біс виконувала тільки українські пісні.
Європа, Америка, Африка – серед шанувальників Крушельницької було безліч політиків, багатіїв і всесвітньо сідомих співаків. Але Соломія всю свою пристрасть віддавала тільки сцені. І не тільки публіці – а й родині.
Соломія розуміла, що мусить виправдати надії літнього батька. У 30 вона вже була годувальницею родини, і навіть купила рідним будинок у Львові.
Лише одного разу Крушельницька скасувала запланований виступ. Після виверження Везувію, лікарі відмовили її від виступів у Палермо. Соломія вирушила у Віареджо, і там зустріла людину, яка докорінно змінила все її життя.
Розумний, аристократичний італієць, мер міста Віареджо Чезаре Річчоні став коханням всього її життя. Він був на 20 років старший за Соломію, однак лише з ним Крушельницька, яка раніше була віданна лише сцені, пізнала земне кохання.
Закохана Соломія Крушельницька понад усе боялася відмови цього чоловіка, який всього за декілька тижнів став їй не просто другом.
Його освідчення, а потім весілля і будівництво спільного будинку стало ідеальним початком їхніх 28 років сімейного щастя.
Першим серйозним потрясінням стала смерть коханого чоловіка. А за кілька тижнів прийшла ще страшніша новина. В Україні після тяжкої хвороби померли брат і батько Крушельницької. Не роздумуючи й миті, Соломія збирає речі і їде на Батьківщину підтримати рідних.
Львів, 1947 рік. Соломія Крушельницька виходить на сцену, щоб заспівати свою останню партію.
Вісім років тому вона приїхала до Львова провідати рідних. Тоді вона навіть подумати не могла, що назавжди стане тут заручницею і більше ніколи не побачить Італіі, де залишилось усе її життя і могила коханого чоловіка.
Через перелом ноги вона затрималась на Батьківщині значно довше, ніж планувала. Якраз у цей час до міста входять радянські війська, і співачка не може отримати права на виїзд.
Назад до Італії Соломію Крушельницьку не пустили, а радянське громадянство дали тільки після передачі її італійської вілли на користь СРСР. Згодом конфіскують і будинок, який був куплений у Львові для батьків.
Однак і це не зламало співачку. Разом з сестрою вона оселилась у невеличкій двокімнатній квартирі і продовжувала займатися співом, давала приватні уроки.
Після Другої світової війни домоглася дозволу викладати офіційно в Львівській консерваторії, але визнавати Соломію там не поспішали.
У 1949 році Соломія востаннє вийшла на сцену.
Рак горла щодня робив голос слабшим, але для цього виступу вона збирає всі свої сили.
Велика Соломія Крушельницька прощалася з глядачами Львова, а перед очами оперної примадонни плили сцени Відня, Мілану, Парижа, Нью-йорка, Варшави…
В інтернеті оприлюднили повний текст томосу для України, підписання якого відбулося в суботу, 5 січня.
Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на cerkvarium.org.
Так, Константинопольська церква проголосила Православну церкву України (ПЦУ) “своєю духовною дочкою”.
В інтернеті оприлюднили повний текст томосу для України, підписання якого відбулося в суботу, 5 січня.
Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на cerkvarium.org.
Так, Константинопольська церква проголосила Православну церкву України (ПЦУ) “своєю духовною дочкою”.
“Ви приступили до гори Сіонської… і до Церкви первородних” (Євр. 12:22–23), блаженний серед народів Апостол Павло говорить усім вірним; і дійсно, Церква є горою, тому міцною і стійкою, непорушною та непохитною. Хоча одним стадом та одним тілом Христовим є і називається Церквою Божою, яка повсюди має сповідання православної віри, спільність в таїнствах у Дусі Святому та непорушність апостольського спадкоємства і канонічного порядку, але ще від апостольських часів складається з Церков, розташованих на землях і країнах, внутрішньо самоврядованих власними пастирями та вчителями, і служителями Євангелія Христового, тобто кожного місця єпископами, з причин не лише історичного значення міст і країн у світі, але й внаслідок особливих пастирських необхідностей у них.
Отож, оскільки благочестива та Богомбережена земля України укріплена і звеличена вищим промислом та отримала свою повну політичну незалежність, державні та церковні керівники якої вже майже тридцять років палко просять її церковного самоврядування та пліч-о-пліч з народом й суголосно з давніми його проханнями свого часу зверненими до святішого Апостольського Константинопольського Престолу, котрий за багатовіковим канонічним переданням зобов’язаний турбуватися про Святі православні Церкви, які мають в цьому потребу, а найбільше про ті, які завше з ним зв’язані канонічними узами, як-от історична Митрополія Київська,— то наша Покірність з Преосвященними при нас Митрополитами та всечесними, улюбленими в Святому Дусі братами та співслужителями, з обов’язку турботи Великої Христової Церкви за Православний світ, для зцілення постійно загрожуючих розколів та розділів у помісних Церквах, однодумно визначаємо та проголошуємо, щоб уся Православна Церква, що знаходиться в межах політично сформованої та цілковито незалежної держави України разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями та всіма в них церковними установами, котра знаходиться під покровом Засновника Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Боголюдини Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, існувала віднині канонічно автокефальною, незалежною та самоврядованою, маючи Першого в церковних справах і визнаючи кожного канонічного її Предстоятеля, який носить титул «Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України»,-не допускається якогось доповнення чи віднімання від його титулу без дозволу Константинопольської Церкви,-який є головою Святішого Синоду, котрий щороку скликається з Архієреїв, запрошуваних почергово за їхнім старшинством, з числа тих, що мають єпархії в географічних межах України.
Таким чином управлятимуться справи Церкви в цій країні, як проголошують божественні та святі Канони, вільно й у Святому Дусі, та безперешкодно, без будь-якого іншого зовнішнього впливу.
До того ж, цим підписаним Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо та проголошуємо встановлену в межах території України Автокефальну Церкву нашою духовною донькою та закликаємо всі світовi Православнi Церкви визнавати її як сестру та згадувати під іменем “Святіша Церква України”, як таку, що має своєю кафедрою історичне місто Київ, не може ставити єпископів чи засновувати парафiї за межами держави; вже існуючі відтепер підкоряються, згідно з порядком, Вселенському Престолу, який має канонічні повноваження в Діаспорі, бо юрисдикція цієї Церкви обмежується територією Української Держави. І ми надаємо їй привілеї та всі суверенні права, належні автокефальній церковній Владі, так що відтепер Митрополит Київський і Всієї України, здійснюючи богослужіння, поминає “Усiх Єпископів Православних”, а сонм найсвятіших Архієреїв при ньому поминає його ім’я як Першого та Предстоятеля Найсвятішої Церкви України.
Те, що стосується внутрішнього церковного управління, розглядається, судиться та визначається виключно ним і Священним Синодом, слідуючи євангельському та іншому вченню, згідно зі Священним Переданням і шанованими канонічними постановами нашої Святої Православної Церкви, і настановами 6-го канону І Нікейського Вселенського Собору, який визначає, що “якщо ж при спільному голосуванні всіх, яке буде справедливим і згідно церковного канону, двоє чи троє через власну схильність до суперечок будуть заперечувати, то нехай має силу рішення більшості”, до того ж зберігається право всіх архієреїв та іншого духовенства на апеляційне звернення до Вселенського Патріарха, який має канонічну відповідальність приймати безапеляцiйні судові рішення для єпископів та іншого духовенства помісних Церков, згідно з 9-м і 16-м священними канонами IV Халкідонського Вселенського Собору.
Прояснюємо до вище сказаного, що Автокефальна Церква України визнає головою Святіший Апостольський і Патріарший Вселенський Престол, як і інші Патріархи і Предстоятелі, та має разом з іншими канонічними обов’язками та відповідальностями, насамперед для збереження нашої Православної Віри неушкодженою та канонічної єдності та спілкування з Вселенським Патріархатом й іншими помісними Православними Церквами. І до цього, Митрополит Київський і Всієї України, як і Архієреї Найсвятішої Церкви України, обираються віднині відповідно до належних положень божественних і священних Канонів і згідно з відповідними положеннями її Статуту, які мають в усьому обов’язково відповідати положенням цього Патріаршого і Синодального Томосу.
Усі архієреї зобов’язані турбуватися, щоб боголюбно пасти народ Божий, провадячи в страху Божому мир і згоду в країні та в своїй Церкві. Але щоб в усьому перебував не применшений зв’язок духовної єдності та спілкування святих Божих Церков, бо ми навчилися “зберігати єдність духа в союзі миру” (Еф. 4:3), то кожний Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України повинен поминати за давніми Переданнями святих Отців наших Вселенського Патріарха, Блаженніших Патріархів та інших Предстоятелів помісних Православних Церков, у ряду Диптихів, згідно з канонічним порядком, отримавши своє місце після Предстоятеля Церкви Чехії і Словакії в священних Диптихах і на церковних зібраннях.
Таким чином, Православна Церква України, через свого Першого чи канонічного місцеблюстителя Київського Престолу, зобов’язана брати участь у стосовно важливих канонічних, догматичних та інших питаннях у міжправославних нарадах, які збираються час від часу, за священним звичаєм, від початків усталеним Отцями. Перший же, настановлений, зобов’язаний обов’язково посилати необхідні належні Мирнi Грамоти до Вселенського Патріарха та до інших Предстоятелів, і сам має право від них отримувати, починаючи свої мирні поїздки від Першопрестольної Церкви Константинополя за звичаями, отримуючи від неї і Святе Миро, для вияву духовної єдності з нею. Для вирішення значних питань церковного, догматичного та канонічного характеру слід Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України, від імені Священного Синоду своєї Церкви звертатися до нашого Святішого Патріаршого і Вселенського Престолу, прагнучи від нього авторитетної думки та твердого взаєморозуміння, причому права Вселенського Престолу на Екзархат в Україні та священні ставропігії зберігаються неприменшеними.
Отож, на всiх цих умовах, наша Свята Христова Велика Церква благословляє та проголошує Православну Церкву України Автокефальною та щедро закликає на Ієрархію на Українській землі, непорочний клір і благочестивий народ її, з невичерпного скарбу Святого Духа, божественні дари, молячись, щоб Перший і Великий Архієрей Ісус Христос, заступництвом всенепорочної і всеблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, святого славного і рівноапостольного князя Володимира і святої славної княгині Ольги, преподобних і богоносних Отців наших, подвижників і монахів Києво-Печерської Лаври та інших монастирів, укріпив назавжди її в тілі Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви таким чином зараховану Автокефальну Церкву України і подав їй благостояння, єдність, мир і зростання, на славу Його, і Отця, і Святого Духа.
Таким чином, таке вирішене та розсуджене і в радості сповіщене вам від шанованого Центру Православ’я було соборно затверджено, для постійного збереження видається цей Патріарший і Синодальний Томос, написаний і підписаний в Кодексі нашої Великої Христової Константинопольської Церкви, вручений в точнiй і ідентичнiй копії Блаженнішому Предстоятелю Святішої Церкви України, митрополиту Епіфанію та Його високоповажності Президенту України пану Петру Порошенку, для вічного доказу та постійного представлення. Року дві тисячі дев’ятнадцятого, місяця січня, 6 числа, індиктiона 12.
Вселенський Патріарх Варфоломій, в Христі Бозі вирішує
митрополит Вріульський Пантелеймон,
митрополит Італійський і Мальтійський Геннадій,
митрополит Германський Августин,
митрополит Транупольський Герман,
митрополит Нью-Джерський Євангел,
митрополит Родоський Кирилл,
митрополит Ретімнський і Авлопотамський Євгеній,
митрополит Корейський Амвросій,
митрополит Сингапурський Контантин,
митрополит Австрійський Арсеній,
митрополит Сімський Хризостом,
митрополит Чиказький Нафанаїл”.
КИЇВ. 3 січня. УНН. Згідно з результатами соціологічного опитування, на сьогодні найбільше українців турбує військовий конфлікт на Сході України, низький рівень зарплат і пенсій та підвищення тарифів на комунальні послуги. Про це повідомила прес-служба Українського інституту соціальних досліджень ім. О.Яременка та Центру "Соціальний моніторинг", передає УНН.
“Проблемами, які сьогодні турбують українців найбільше, є військовий конфлікт на Сході України (назвали 58% опитаних); низький рівень зарплат і пенсій (57%); підвищення тарифів на комунальні послуги (52%); підвищення цін на основні товари, інфляція (35,9%); безробіття, відсутність роботи (25,2%); хабарництво та корупція у владі (23,3%); а також неможливість отримати якісне медичне обслуговування (17%)”, - йдеться у повідомленні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вступ до ЄС підтримують майже 60% українців – дослідження
Переважна більшість населення вважає що країна продовжує рухатися в неправильному напрямі (68,3%), протилежної думки дотримується лише 19,4% (не визначилися 12,3%).
Дві третини опитаних вважають що країні сьогодні потрібні радикальні зміни (63,7%). Бажають щоб все залишалося так як є 14,1%, ще 14,9% вважають, що краще було раніше (не визначилися 7,3%).
18,2% вважають що "Україні потрібно сьогодні більше свободи, демократії, навіть якщо це спричинятиме відсутність порядку", думки що "Україні потрібно сьогодні більше порядку, навіть якщо для цього доведеться піти на деякі обмеження демократичних принципів і свобод" дотримується 69,8%.
Введення воєнного стану в країні підтримували 24,9% опитаних, не підтримали 64,8%. При цьому вважають, що запровадження воєнного стану допомогло сприяти вирішенню конфлікту на Сході країни лише 14,1% дотримується думки, що не допомогло – 71,9%.
На думку опитаних ведення воєнного стану в країні жодним чином не вплинуло на їх бажання голосувати на президентських виборах 2019 року (78,2%).
Соціологічне опитування охопило всю територію країни (за винятком тимчасово окупованих територій Луганської та Донецької областей, АР Крим). Вибіркова сукупність репрезентативна за віком (населення від 18 років і старші), статтю, типом населеного пункту та регіоном. Всього опитано 2045 респондентів. Стандартні відхилення при достовірних 95 відсотках не перевищують 2,2%. Рівень кооперації респондентів становить 57%.