Почув такий закид, що надто багато в нас урочистих дат, які потрібно відзначати на державному рівні: тільки 22 листопада відзначали День Свободи, а вже настало 1 грудня з ювілейним 20-им роком Всеукраїнського референдуму на підтвердження Незалежності України.Справді не встигаю при всій своїй зацікавленості на все зреагувати, але якраз цьому і радію: це є яскравим прикладом і доказом величезного історичного буття України, бо де ще в Європі знайдете храм, який відзначив своє 1000-ліття, як наша Софія Київська - нема. Ми ж таку подію відзначили скромно, наче соромились.Можливо, що справді не варто все відзначати підряд і обов'язково з першими особами держави і регіонів. Так само потрібно припинити смішну практику з радянського часу святкувати якісь свята податківців, бухгалтерів чи механізаторів. Є регіони, де є причина святкувати Свято шахтаря - нехай собі святкують, але не державному рівні відзначати - це смішно. Ще міжнародні свята можна відзначати і то побіжно.Тобто більша частина свят і відзначень дат має відбуватись виключно на громадському рівні, але не державному. Особливо щодо свят професійного характеру. А з релігійних - тільки Різдво і Великдень залишити загальнодержавними.З іншого боку ніхто не повинен чітко розмежовувати: оце ваше свято, а оце - наше. Так 9 березня не є святом офіційно, але воно існує на всезагальному рівні свідомості в Україні, тому важко уявити цей день без покладання квітів до пам'ятника Тарасу Шевченку усіма і державними, і громадськими провідними діячами. Щось подібне приємно вразило на нещодавньому відзначенні 26 листопада пам'яті жертв Голодомору, коли це було зроблено на сугубо духовному рівні: вперше 4 президенти України відзначили цю подію спільним дійством на меморіалі Голодомору в Києві, а потім ще побували у Биківні на меморіалі Жертв репресованих. Все було в цей день суто добровільно, тому і втішає що настільки гарно подали приклад перші особи нашої держави. Не було державних розпоряджень на місця обов'язкового характеру, а була добра воля громади, що особливо стала помітна ввечері величезною кількістю свічок у вікнах квартир. Так і має бути, як на мене, більшість свят - без державного втручання. І тому я не надто переживаю, що про ювілейну дату 20-річчя Всеукраїнського референдуму - добре так, як є. Подібне я казав і про 22 листопада: не має значення як відзначають чи не відзначають День Свободи - головне, що цей день був. Аналогічно і до сьогоднішнього відзначення ювілею: гарно і помірковано - хто хоче, той і відзначає. З боку держави президент України зробив офіційне вітання - цілком достатньо. Взагалі чим менше державні мужі та чиновники будуть брати участь у різних святкових дефілядах - тим краще для держави, бо їх цілодобове утримання надто дорого обходиться суспільству. В завершення трошки особистого: буває находить такий настрій як: "Ну що тобі більше за інших треба? - та живи тихо в своє задоволення і не пхайся, куди треба чи не треба - якось без тебе обійдуться!" Можливо, що так і дійсно для мене було б краще, бо життя вдалося, як то кажуть у фільмах про щасливчиків, яким я і себе вважаю. Не буду вдаватись в розмисли по цій темі, а просто скажу наступне: єдине,  що в цьому світі мене змушує братись до громадської роботи - це діти. Так! І не тільки мої особисто, а от коли бачу оте маля ще таке смішне, наївне і невинне, для якого весь світ ще суцільна "terra incognita" і дитина щиро сподівається у добро від світу, а я вже з вершин свого досвіду розумію у яку далеко не найкращу соціальну та екологічну сферу цій дитині прийдеться увійти, бути, зростати і жити, то відчуваю себе таким нікчемним чоловіком і в саме такий момент вирішую однозначно: все, буду намагатись поліпшити цей світ для майбутніх поколінь, щоб вони отримали після мене світ справедливішим, чистішим і кращим , аніж той, що дістався мені. Знаю, що можу не багато, але знаю і те, що буду робити все можливе в межах моїх сил. Скільки стачить - стільки і буду. А результат - оцінять нащадки. Додам, що не закликаю наслідувати мене, долучатись і т. п. і т. д. Все це не суттєво. Для мене. Це вже суттєво для вас, що обрати, а я вже обрав - 1-го грудня 1991 р. І не тільки я. От і прекрасно. Ще раз вітаю з святом.Богдан Гордасевич
Львів-Рясне19:00 01.12.2011 

[ Читать дальше ]

Відзначаємо 1 грудня 20-річчя всеукраїнського референдуму на підтвердження незалежності України. Всеукраїнський референдум 1991

Портнов забезпечить зв’язок Комісії з попередження катувань із Президентом (Радіо Свобода)

Голова Комісії з питань попередження катувань Андрій Портнов, який також є радником глави держави, належно забезпечить зв’язок новоствореної комісії з Президентом України. Таку думку в ефірі Радіо Свобода висловила Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, виконавчий секретар Комісії з питань попередження катувань Валерія Лутковська.

Вона також вважає, що «той склад, який був затверджений Президентом, відповідає очікуванням, які були в суспільстві щодо складу цієї комісії». «Тому що до складу цієї комісії, яку очолив Андрій Портнов, крім нього як радника Президента і мене як представника органу виконавчої влади, всі решта є представниками громадськості, депутатського корпусу та адвокатської спільноти», – додала урядовий уповноважений.

18 листопада вийшов указ Президента «Про склад Комісії з питань попередження катувань». Перше установче засідання призначили на 6 грудня. Очікується, що комісія тісно співпрацюватиме з громадськими правозахисними організаціями, представники яких зможуть отримати право на рівні з членами комісії безперешкодно відвідувати місця примусового утримання людей – від дитячих будинків до камер СІЗО.

У мене виникло всього 3 запитання!

1) Найближчий радник з юридичних питань Тимошенко, він же у 2009-му здійснював юридичний супровід укладення договорів між Нафтогазом та Газпромом, а також оборудки, за якою «Нафтогаз України» відібрав у «РосУкрЕнерго» 11 млрд м3 блакитного палива, він же нинішній радник президента Януковича! ВИПАДКОВІСТЬ???

2) Про А. Портнова Тимошенко Ю.В. не згадала  в жодному із судових засідань. АМНЕЗІЯ???

3) Андрій Портнов --- як місточок між "закатованими" і "катами". ВИЗНАННЯ???

          НМ «Меморіял пам'яті жертв Голодомору в Україні», Київ
          Всеукраїнська акція «Засвіти свічку 2011»

    Я пишу це без особливого натхнення, і не маючи на меті розпалювання ворожнечі з москвою, а для ознајомлення з історичними фактами, щоби запобігти цьому в мајбутньому. Хто не пам'ята історії, тој не ма мајбуття. Не тре' хапатися тих союзів з москвою. Дружба з москвою можлива, а лише потому, як республіка вступе до НАТО ј матимемо певниј захист або в разі відновлення атомної зброї та відродження української мови.
    Я не знаю скільки загинуло кревних у великиј голодомор щодо свого діда з Черкащини в Україні. По II світовіј віјні јого було репресовано, засуджено до 10 років таборів до Екібастузу і Караґанди в Казахстан, а про бабцю з Черкащини в Україні скажу певне: в її родині від одного тільки голодомора 1932-1933 рр. загинув батько, якиј мав восьмеро дітеј, з яких загинуло п'ятеро. Інші дід та бабця не постраждали, бо вони мешкали на Вологодщині в Росії ј там не було голоду. А про решту голодоморів, на жаль, я овсім не відаю, бо не спитав своєчасно бабцю і діда.
    Голодомор 1932-1933 рр. — це цілеспрямована акція проти українців, казахів, німців і донських козаків. Тобто всіх нескорених націј (донські козаки не визнавали себе москалями). Не буду писати панству про голодомор, бо я не був свідком тих подіј (пам'ятаю лише: бабця казала, села були оточені віјськовими, до міста пројти не вільно, але якимсь чином вона на даху потяга добралася до Галичини, щось там попродала, купила зерна і тим врятувалася від смерті; а під час повернення таким самим чином, НКВСівці стягували великими гаками людеј з дахів потяга — багацько загинуло). Очевидно, панство краще за мене знає про голодомори 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр. в Україні і попросту може прочитати те в Інтернеті:

Голодомор — Вікіпедія: http://uk.wikipedia.org/wiki/Голодомор
Про Голодомор 1932-1933 років в Україні | вiд 28.11.2006 № 376-V: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=376-16
Посольство України в Республіці Польща — Публікації: http://www.mfa.gov.ua/poland/ua/publication/content/14576.htm
Голодомор та Европа: уроки демократії : Новини УНIАН: http://www.unian.net/ukr/news/news-470468.html
УкрІнформ | Голодомор в Україні 1932-1933: http://golodomor.ukrinform.com/
BBC Ukrainian — Політика — Янукович назвав Голодомор трагедією світового масштабу: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/politics/2011/11/111126_holodomor_yanukovych_rl.shtml
Голодомор 1932-1933 рр.: http://www.golodomor.kharkov.ua/
Голодомор 1932-33 рр.: http://holodomor33.org.ua/
ГОЛОДОМОР: http://www.ukrajinci.hu/holod/32-33.htm
Геноцид українського народу: Голодомор 1932–1933 рр.: http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/
Конквест Роберт. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор: http://zhnyva33.narod.ru/

    Головною метою цієї замітки — дізнатися вашої думки про тогочасні голодомори. Не вірте тому, що кажуть буцімто голодомор 1932-1933 рр. забрав 3,941 млн осіб, — насправді загинуло 12 млн.
    Моя бабця в 40-х роках минулого XX ст. отримувала в колгоспі 50 г пшениці на трудодень, а пропрацювавши цілиј день з ранку до вечора, не завжди була позначена галочкою щодо трудодня. Зарплатня (зароблена пшениця) видавалася раз на рік після збору врожаю. Виїхати з села до міста тоді не було можливим, позаяк у містах пријмали на працю тільки з пашпортом, а селянам їх не видавали мов кріпакам. Бабця працювала в колгоспі за трудодні в тој час, як такі бандюки, прошу панства, на зразок В. Януковича та јого посіпак запихалися кав'яром і заливалися кон'яком. Таким добре жилося за любої влади.
    Загалом, від голодоморів најбільше постраждали українські села. В українських містах не було такого голоду, бо вони були змосковщені. Власне кажучи, не було сенсу знищувати «своїх». Причому, постраждали українські села не лише в Україні, але ј в інших частинах Совітського Союзу. Під час голодомору українці вимірали цілими селами. На їх місце до їхнього мешкання завозили селян з Росії на поселення. Для того, щоб голод «скосив» геть усіх, заготбригади забірали все їстівне, що бачили і не бачили, а находили трусами. Через це можна впевнено сказати: «Геноцид був».
    Всього цього можна було уникнути, якби Україна виборола незалежність 1918 року під час віјни з Росією. Червона армія вдарила на Україну зі сходу, блискавично скориставшися тим, що Віјсько Польське вдерлося на Україну зі заходу, з півдня — румунське віјсько, а Закарпаття окупувала Угорщина. Україна програла віјну на багато фронтів, бо недолугі керівники, демонструючи миролюбність, перед тим розпустили віјсько разом зі зброєю.
    Не будь України в складі Совітського Союзу, не було би ні голодоморів, ні репресіј, ні Чорнобильської трагедії. Хоча насправді Україна як і Естонська Республіка, Латвіјська Республіка, Литовська Республіка ніколи не вважала себе частиною того Союзу, бо була окупована ним. Врешті-решт, потрібно засудити не тільки тих злочинців, що виконували неприпустимі накази, а ј країну, що призвела до такої страшної трагедії. Це велике горе буде сторіччями нагадувати і позначатиметься на всіј нації.

    Як панство ся ставе до українських голодоморів?

Лист ведучому радіо "Єра" політологу Сергію Крижанівському

Вельмишановний пане ведучий, я прослухав вашу програму (25.11.2011) з головою Комітету виборців України і хочу висловити кілька своїх думок для подальшого їх використання, якщо вони вас зацікавлять.
Найперше, що ми повинні визнати і припинити хибну традицію постійно переробляти закони про вибори і народних депутатів, і президента України на напередодні виборів, а тим більше - під час виборчої компанії. Це основне. Закон - це стала норма, а не змінна згідно до кон'юнктури моменту.
Коли я чую фразу, що хтось підлаштовує "закон під себе", то іронізую в тему, як визнання тим "підганяйлом" власної інвалідності, тому що "під себе роблять" виключно лежачі важкохворі... Не хворі політсили домагаються справедливих норм для всіх.
З повноваженнями влади теж однозначно їх не можна самочинно перерозподіляти, тому рішення про відміну реформи положень Конституції 2004 року повинно було вирішуватись щонайменше конституційною більшістю у Верховній Раді Україні, а по-суті це мало бути винесено на всенародний референдум з автоматичним імперативом дії його рішення.
Взагалі все існуюче законодавче поле в Україні важко визнати легітимним, коли жодного (!) свого рішення Верховна Рада не прийняла за конституційною нормою "один депутат - один голос", тобто особисте голосування, а не піаністами-кнопкодавами. На жаль, але це рівень нашої політичної культури, точніше - безкультур'я.
Однозначно, що політична культура і поводження обранців на пряму залежить від політичної культури виборця. Тому я надзвичайно радий, що у вашій програмі нарешті прозвучало головне, на мою думку, правило для виборця: депутатів обирають не для благочинної діяльності, а для творення законів та умов нормального життя в державі! Те саме в області, районі чи  місті. Але якщо полікультурність на рівні кілограмів гречки чи подачки в 100 - 200 гривень, то результати бачимо вже.
Також я вважаю всілякі "звітування перед виборцями" або так звану "роботу в округах" скоріше за фарс, чим серйозні речі, тому що чимало бачив і побачив цей процес без жодних результатів від нього. Навіть якщо траплялись епізоди допомоги з боку депутата, то це не змінювало кардинально самої проблеми як соціального явища, що і є головним завдання обранців: законодавчо робити добро для загалу.
І зовсім смішним є бажання "відкликати депутата", бо як вдало було зауважено: а хто його має з виборців відкликати ? - за логікою це мають робити ті, що його обирали, а як їх визначити при таємному голосуванні? Тому як контрольна норма "відкликання депутата" є абсолютно малодієвим засобом, що доказано життям. Це нагадує ситуація, коли таксі найняти з умовою розрахунку після кожного кілометра, бо раптом клієнту щось не сподобається: от і зупиняється таксі, щоб розрахуватись і знову рушати - ох і малоприємною подорож вийде... Тому загальний рівень життя є основним показником для виборця про успішну чи не дуже успішну діяльність депутата, а головною карою для всіх з них було і буде відсторонення від влади. Вибирайте і обирайте вдумливо - це основний принцип контролю за депутатами, а не відкликання.
Навпаки, вилучення графи "проти всіх" є погіршенням, тому що це звуження демократичних прав волевиявлення виборця: можу не прийти, можу зіпсувати бюлетень, а можу і висловити своє побажання-замовлення в графі "проти всіх" на нові політичні формації. Власне саме ця графа і стимулює творити нові політичні партії, тому що вказує на факт наявності вільного електорату. Отже графа "проти всіх" хоч і не принципова, але важлива.
Щодо норми балотуватись в депутати одночасно і мажоритарно, і в партійному списку - це абсолютно недопустимо і антиконституційно. Чого не можу сказати про вимогу так званих "відкритих списків" - це скорше політологічна мулька, аніж ділова пропозиція, тому що давайте спробуємо уявити численні партійні списки-простирадла з їх повним переліком, де виборець має розібратись і проставити позначки, а тоді ще повинні прискіпливо облікувати цей інформаційний вал у виборчкомах - це абсолютно неможливо навіть технічно, не кажучи просто психично, тому що кожен виборець має уважно дослідити біографії незчисленної кількості претендентів. Поки що відкриті списки не є на часі в Україні.
Але, звичайно, що найголовніше у виборах є не закони, а сам виборець! Буде масовим бажання чесних виборів - будуть вони чесні! А буде домінувати байдужість чи за подачку продажно віддаватимуть свій голос - ну тоді не нарікайте, що життя таке безчесне. Теза "Кожен народ заслуговує на ту владу, яку має" - цілком слушна і перевірена часом.
Владі ж особливо варто потурбуватись про чесність виборів, тому що з негативними результатами виборів влада ще може знайти компроміси, а ось невизнання виборів як сфальшованих позбавляє владу легітимності в абсолюті як у всього власного народу, так і світової громадськості. Таким чином: хочеш краху - сфальшуй вибори і матимеш крах. Приклади відомі і в нас, і поряд нас.
Всі на вибори 2012!

З повагою, Богдан Гордасевич
Львів - Рясне 

Сама тема не дозволяє вживання слів і фраз як "радісно" чи "мені приємно" тощо, але коли я бачив чотирьох президентів України разом на покладанні квітів до меморіалу Жертвам голодомору, а потім всі вони поїхали до Биківні, де вшанували пам'ять репресованих, розстріляних і похованих тут сотень тисяч людей - це однозначно викликало у мене дуже і дуже позитивні враження.
Ще зовсім недавно на урочистий ювілей 20-річчя Дня Незалежності України цього єднання не спостерігалось. Як не було помітним минулого року духовна глибина у відзначенні цієї вічнопам'ятної дати владними структурами, а також в ЗМІ, зокрема - на телебаченні. Цього року все пройшло значно виваженіше, щиріше із співчуттям та пошаною. А що не було масовості заходів та великої кількості людей у процесіях - то цього і не потрібно, тому що головна масовість має відбуватись в душах людей по всій Україні. Мільйони невинних мучеників освячують наше теперішнє буття, той мир і спокій, що є у нас зараз. Коли хтось починає нарікати та бідкатись, як погано йому живеться, то часом так хочеться відповісти: вам все зле зараз тому, що ви справжньої біди не зазнали. Принаймні я ні разу не чув від людей, що пройшли війни та голод, подібних нарікань при всьому їх нелегкому житті, яке насправді в нас є.
Наголошую ще і ще на тому, що не потрібно штучної масовості ні заходів, а ні їх учасників у відзначенні такої глобально-трагічної дати, як геноцид українського народу через застосування голодомору, а потрібно саме те, що продемонстрували 26 листопада усі 4 президенти України - добру волю і щире співчуття. Ніхто в цей день з політичних діячів не думав про так званий піар, як і не було якихось протистоянь.
Часом лунають нарікання, чому ми в Україні надто багато значення надаємо вшануванню трагічних дат з нашої історії, а не радісним перемогам: чому Берестечко, Крути, Базар, голодомори, Бикивня, Павлокома і Бабин Яр? Чому не Зборів, не Конотоп, не Чортків, не Космач, або ще якісь інші перемоги, які були у нас? Напевно це тому, що поразки значно більше виховують, гуртують і гартують націю, що яскраво засвідчено ще у величній літописній повісті "Слово о полку Ігоревім". Усвідомлення спільного горя, всенародної трагедії спричиняє до духовного очищення нації від усякої душевної захланності, яку навпаки спричиняють перемоги і грабунок майна переможеного. Чи не в цьому першопричина того, що Німеччина стала і є світовим лідером, а СРСР зник з мапи світу, як приклад всім нам.
Доречно також зауважити, що вшановуючи трагічні дати з історії українського народу, ніде не звучить ні безкінечних бідкань, що ось які ми нещасні і безневинно знедолені, як і не займаємось злобними прокльонами в бік своїх ворогів-загарбників. Навпаки в усіх таких заходах переважно настрій інший, самокритичний: і чого ж це ми піддались, якщо ми є така велетенська потуга? Хіба зараз на вшануванні жертв Голодомору та репресій прозвучала хоч одна думка щодо помсти чи вимог компенсацій? Не було жодного натяку на те. Виключно одне: як ми допустили подібну грандіозну наругу над собою? Дозволили, щоб мирний народ вимирав мільйонами люду в рідній хаті на рідній землі - що може бути  ще жахливішого?..
Плачі та бідкання, як і ненависть і намагання помститись - не мають якоїсь цінності у становленні суспільної свідомості українського народу, але нас єднає усвідомлення того, що подібне лихоліття не має більше повторитись з нами. І в тому плані в черговий раз маємо визнати просту істину: покладатись варто тільки на власні сили. Всі сподівання на чиюсь поміч в біді ніколи не справдились для українців ні в часи Хмельниччини і опісля для Мазепи, ні у революційні часи початку ХХ століття, ні у часи Другої світової війни і подальших повстанських та дисидентських рухів -  усі такі очікування на допомогу різних світових потуг були марними і примарними . На дослідженні трагедії Голодомору можна пересвідчитись навіть в протилежному: світові уряди були чудово поінформовані у правдивому стані геноциду проти українців у 1931 - 1933 роках, але свідомо замовчували цю світову трагедію з власних  корисливих інтересів, бо самі жерли наше збіжжя і тому догоджали Сталіну, як зараз догоджають Путіну заради дешевих енергоносіїв з Росії, віддавши вкотре Україну на поталу. Але ми вже не ті, кого можна легко подолати.

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
27 листопада 2011 р.

— Верстаю сьогодні книженцію. Читаю: "З гімном на вустах попадали на землю герої". Лише з третього разу дойшло шо з гімном - це в смислі з піснею... (с) інтернети

Він народився так, як і всі Щоб прожити життя на землі. Він ріс, навчався, спортом займався, А з нього люд насміхався. Він не пив і не палив І навіть дівчину одну полюбив. Він так сильно її покохав, Що майже серце собі зламав, Але це інша тема з життя його, Бо буде нелегкою вона для нього... І ось він виріс - пішов у життя, Поїхав у місто здобувати знання. Але це місто виявилося для нього чужим, Бо майже нікому було поговорити рідною мовою з ним. Це місто було на вкраїні його, Де майже ніхто не говорив рідною мовою народу свого. Але він нічого не боявся, Й милою йому мовою з людьми спілкувався... Вони дивилися на нього скоса, А деякі оцінку ставили на голову нижче від верха. Можливо він й справді нічого не знав, А може - з ними не так розмовляв? Чому має він страждати,

Що на Україні українською мовою прагне розмовляти?

Знаете ли вы
	украинскую ночь?

Нет,
	вы не знаете украинской ночи!

Здесь
	небо
		от дыма
			становится черно,

и герб
	звездой пятиконечной вточен.

Где горилкой,
	удалью
		и кровью

Запорожская
	бурлила Сечь,

проводов уздой
	смирив Днепровье,

Днепр
	заставят
		на турбины течь.

И Днипро
	по проволокам-усам

электричеством
	течёт по корпусам.

Небось, рафинада

и Гоголю надо!

 

---

 

Мы знаем,
	курит ли,
		пьёт ли Чаплин;

мы знаем
	Италии безрукие руины;

мы знаем,
	как Дугласа
		галстух краплен…

А что мы знаем
	о лице Украины?

Знаний груз
	у русского
		тощ —

тем, кто рядом,
	почёта мало.

Знают вот
	украинский борщ,

Знают вот
	украинское сало.

И с культуры
	поснимали пенку:

кроме
	двух
		прославленных Тарасов —

Бульбы
	и известного Шевченка, —

ничего не выжмешь,
	сколько ни старайся.

А если прижмут —
	зардеется розой

и выдвинет
	аргумент новый:

возьмёт и расскажет
	пару курьёзов —

анекдотов
	украинской мовы.

Говорю себе:
	товарищ москаль,

на Украину
	шуток не скаль.

Разучите
	эту мову
		на знамёнах —
			лексиконах алых, —

эта мова
	величава и проста:

«Чуешь, сурмы заграли,

час расплаты настав…»

Разве может быть
	затрёпанней
		да тише

слова
	поистасканного
		«Слышишь»?!

Я
	немало слов придумал вам,

взвешивая их,
	одно хочу лишь, —

чтобы стали
	всех
		моих
			стихов слова

полновесными,
	как слово «чуешь».

 

---

 

Трудно
	людей
		в одно истолочь,

собой
	кичись не очень.

Знаем ли мы украинскую ночь?

Нет,
	мы не знаем украинской ночи.

1926