Я ТБ не дивлюсь, вже більше 4 років, але десь пів року тому підсів на канал ТВІ, тому що цікаво було що реально відбувається в Україні, цікаві були журналістські розслідування та новини на різних каналах, щоб знати чим мізки полощуть лохторату. Однак "ТВІ" ПРасти заблокували на кабельному "Воля-кобель" і дивитись стало нічого, от вже виробилась звичка включати ТВ на ТВІ (може включать), а потім тому що не працює ТВІ, переключати на інші канали і я жахнувся, давно помітив але без ТВІ це явище набрало жахливих-кричущих форм.

Прийшовши з роботи чи в вихідні дні, періодично "проклацую" телеканали в базовому пакеті програм від "воля кобель", звичка вже така виробилась через ТВІ, що одразу кидається в вічі це  повна відсутність українських телеканалів, такі канали як "Київ" я не сприймаю як канали взагалі, бо це дочірні філіали з реклами ПР та мера лизоблюда ПРастичного, інші ІСТВ, СТБ, 1+1, новий, тет, тоніс ... показують повну лобуду для совкодегенератів на суржику, як потіють ліниві ненажери, як деякі кухарі готують невдало яєчню, як погано співають чи танцють гуртом чи поодинці якісь таланти, як вдягаються дами без мізків... а всіх їх судять педики та афроукраїнці .... Про таку низькопробну дегенератщину для совків (перевірено хіт здегенерованих совком після 50 р.) на "інтер", "украіна" ... як "кравінушка", "вазмездіє", "спецнах", "марскіє давала" .... звичайно продуковану совкодеградованими північними оленеводами, навіть писати часу шкода, на ригіанальщину нічого увагу звертати.

ОТ І ПИТАННЯ, А УКРАЇНСЬКІ ТЕЛЕКАНАЛИ В УКРАЇНІ ХТОСЬ ЧУВ ЧИ БАЧИВ ???
Чому ригіанальна низькопробна муйня так витребувана лохторатом стала, чи може в неї просто українофоби вкладають дуже великі ресурси для нищення української колискової мови ?

Світлини з моєї 2х денної поїздки в Харків. Дорога в ремонті і закінчать вони ще не скоро, як завжди зловив скол. Харків місто "совок", хоча це моя не перша зустріч з цім містом, за 5 років, або більше коли я там був останній раз, нічого не змінілось. Хоча звісно недивлячись що Харків сіре місто є багато цікавих місць яки варто побачити.

Луцьк. вул. Лесі Українки Надзвичайно цікава в архітектурному та історичному плані пішохідна вулиця Луцька – вулиця Лесі Українки. Тягнеться вулиця Лесі Українки від майдану Братський Міст та виходить до Театрального майдану. Довжина вулиці близько 730 м.

Вулиця зародилася ще в епоху середньовіччя, наприкинці 18 ст. почалася її інтенсивна розбудова, з 19 ст. була головною, а в 1980-х рр. стала пішохідною.В різні історичні епохи вулиця та місцевість довкола мала різні назви – Пречистенська, Олицька, Дубнівська, Шосова, Імператора Миколи ІІ, Головна, Ягеллонська, Сталіна, Радянська. Сучасну назву вулиця отримала на початку 1990-х рр.

Вулиця Лесі Українки зберігає чимало будинків різних епох та стилів. Старіші будівлі містяться у нижній частині вулиці біля Старого міста, новіші — у верхній поруч із Театральним майданом.

Будинок Кронштейнів, 1890 – 1894 рр. Нині тут розміщується Медичний коледж (вул. Лесі Українки, №2).

Найстаріший будинок на вулиці, зведений у цегляному стилі. Пам’ятка архітектури початку 19 ст. (вул. Лесі Українки, №5). Будинок з прикладом декору 19-20 ст. (вул. Лесі Українки, №13). За невеличким сквериком можна побачити будівлі колишнього монастиря тринітаріїв (вул. Сенаторки Левчанівської (до 2007 р. вул. Медведєва), №4)

Луцьк. вул. Лесі Українки повний опис, старі світлини

Театральний майдан центральна площа Луцька, розташована на перетині семи вулиць: Винниченка, Лесі Українки, Градного узвозу, проспекту Волі, Словацького, Тараса Шевченка, Богдана Хмельницького. Саме тут відбуваються головні громадські, розважальні та культурні заходи.Пагорб, на якому нині розташований Театральний майдан свого часу носив назву Градна гора і був заселений здавна, проте не входив до складу міста, а був його північною околицею.В 15-16 ст. на Градній горі був побудований перший католицький храм в цій місцевості костел Святого Хреста, розташували який на колишніх землях православного монастиря Святого Василя, а з 1643 р. подарований Агнешкою (Пашинською) Станішевською ордену бернардинів разом з шпиталем для вбогих та камяницею. На цих землях вони заснували монастир. Навколо комплексу були збудовані господарські приміщення, сад.

На цвинтарі, що був основним місцем поховання луцьких католиків, наприкінці 1640-х рр. була збудована каплиця Скорботного Христа. У 1803 р. у зв’язку з розширенням міста цвинтар перенесли в інше місце.

У 1720-х р. був збудований новий мурований монастир з системою підземних ходів. Креслення майбутньої споруди було виконане у формі підкови з двома вежами. В 1737 р. заклали новий костел, який у плані мав форму троянди, однак цей проект не сподобався капітулі, тому було наказано розібрати його фундаменти.

Затверджено було новий проект архітектора Павла Гіжицького, члена ордену єзуїтів. Будівництво храму тривало в 1754 – 1789 рр. Освячення нового костелу відбулося у 1792 р. Мурований костел у стилі пізнього бароко мав 9 мурованих вівтарів.

Крокуючи проспектом можна побачити своєрідний архітектурний комплекс споруд університету та будинків-близнюків. Проект виконаний у 1950-х рр. архітекторами Ю. Бородіним, В. Бабій, К. Юровською та І. Рейтер. Будівлі зведені у стилі сталінського ампіру. Проект оформлення майдану виконав у 1956—1957 рр. архітектор Р. Метельницький.

Волинський Національний університет імені Лесі Українки (проспект Волі, №13).

Повний опис Театральний майдан та проспект Волі, старі світлини

Життя продовжується. Один за одним виникають українські за формою та духом  інтернет-ресурси.

Цього разу мова йде про непростий інтернет-магазин Ореста Лютого: 

http://ol-shop.com.ua/

Містечко Вишнівець розташоване в Збаразькому районі Тернопільської області.Перша писемна згадка про Вишнівець зустрічається в історичних джерелах з 1395 р. Великий князь Литовський Вітовт (близько 1350 — 1430), позбавивши Дмитрія (Ольгердовича) Корибута (близько 1358/1359 — 1404) Сіверського князівства, дав йому взамін кілька поселень на Волині, в тому числі і Вишнівець. Тоді на правому березі р. Горинь там, де нині розташоване село Старий Вишнівець, Дмитрій Корибут збудував перший укріпний замок для захисту від татаро-турецьких набігів.Повний опис Вишнівця

У привілеях польського короля Владислава Варнєньчика (1424—1444) від 9 липня 1443 р. знаходимо запис, що після смерті власника Вишнівця, Василя Несвіцького(?- 1443) на підставі акту поділу маєтків Вишнівець дістається його синові Солтанові Несвіцькому(Збаразькому)(?-1472), який уперше почав іменуватися князем Вишневецьким. В 1494 р. татари вщент зруйнували місто і замок, а населення перетворили на ясир.

Весною 1542 р. 25-тисячна татарська орда на чолі iз ханом Меглі-Гіреєм потерпіла поразку у бою біля села Лопушно неподалік Вишнівця. Відомо, що у цій битві брав участь і князь Дмитро Вишневецький (1516 /17— 1563) – представник роду князів Вишневецьких, відомий в народі як Байда. Саме цей нащадок волинських князів Гедиміновичів у 1550 р. за крутими Дніпровськими порогами, на острові Мала Хортиця влаштував першу козацьку залогу, з часом названу Запорізькою Січчю.

В 1603 р. у Вишнівці з’явився втікач-авантюрист Григорій Отреп’єв (? – 1606), відомий як Лжедмитрій I. Він отримав підтримку від князя Адама Вишневецького (близько 1566—1622). Адам Вишневецький познайомив Лжедмитрія з Мариною Мнішек (близько 1588 —близько 1614), донькою польського воєводи Юрія (Єжи) Мнішека (1548 – 1613). В 1605 р. Лжедмитрій І, заручившись з Мариною Мнішек, вирушив здобувати Московский престол. Князі Вишневецькі і Мнішеки виступили головними організаторами походу самозванця на Москву. Прекрасні полотна, що колись на стінах Вишнівецького палацу зображували ці події, сьогодні є окрасою Московського історичного музею.

Всередині палац вражав пишністю, всюди оксамит і атлас, позолота і бронза, картини і коштовні годинники, китайська і турецька зброя, срібний та порцеляновий посуд, багаті меблі з гербами. Найбільшою гордістю власників палацу була величезна бібліотека, що нараховувала тисячі томів, зібраних з усього світу. Привертала увагу відвідувачів і театральна зала, де ставилися різноманітні вистави, в тому числі і з запрошеними іноземними акторами.

Сьогодні у містечку на козацькому цвинтарі залишилося декілька кам’яних хрестів, імовірно у згаданий період саме тут були поховані полеглі воїни. У 2009 р. в пам’ять про загиблих козаків тут було встановлено та освячено новий дерев’яний хрест.

З 1852 р. до 1913 р. Вишнівець змінив дев’ять власників: княгиня Анна Абамелек(1814— 1889), граф Володимир де Броель Плятер (1831/1836-1906), князь Горчаков, княгиня Гогенлоє, київський міський голова Іван Андрійович Толлі (1819-1887), князь М.М.Кочубей, князь Імеретинський, Павло Олександрович Демидов, Зигмунт Грохольський. В цей період починається занепад Вишнівецького палацу – картини, частина славетної бібліотеки та інші цінні речі були в основному вивезені до Росії.

Біля підніжжя гори, на якій було зведено палац, знаходиться призамкова церква Вознесіння Господнього (реконструкція 1872-1873 pp., 1989 p.).Перша писемна згадка про цей храм датується 1530 р. Очевидно, на початку свого існування церква виконувала оборонну роль, про що свідчать товсті стіни та маленькі віконця-бійниці.

Богато світлин Вишнівця, старі, фото схеми

Для небайдужих українців. Відкрився новий інтернет-ресурс. Рекомендую.

http://ounuis.info/

У бібліотечці Історичного клубу “Холодний Яр” вийшла нова книжка Юрія Горліса-Горського "Ми ще повернемось!".

Юрій Горліс-Горський – автор знаменитих спогадів “Холодний Яр”. І ось вийшла нова його книжка – “Ми ще повернемось!”. Її упорядник Роман Коваль зібрав під однією палітуркою всі твори та спогади визначного письменника, більшість яких невідомі сучасному читачеві.

Читачам пропонується такі твори письменника-повстанця: “Великдень на сусідах”, “До характеристики московського наїзду на Україну”, “У ворожому таборі”, “В казематах ҐПУ”, “Отаман Хмара”, “Їх прийшло дванадцять”, “Ave, diсtator!”, “Колгосп над Інгулом”, “Час вибиратися за кордон”, “Подорожні зиґзаґи”, “Печене порося (китайська легенда)”, “Фінляндія. Країна скель і крицевих людей”, “Донька Петлюри”, а також “Тюремні поезії”.

Окрім згаданих творів у книжці вміщено документи, які стосуються біографії Юрія Горліса-Горського (справжнє прізвище Городянин) у час перебування його в Армії Української Народної Республіки.

Опубліковано й низку документів з особової справи письменника за 1939 рік, коли він перебував у Карпатській Україні, серед них і власноручний життєпис. Розшукала справу в Державному архіві Закарпатської області Ірина Гармасій.

Опубліковано і спогади про Юрія Горліса-Горського.