Бойовики зазнали удару у відповідь на свою збройну провокацію і панічно вимагали "спалити "Градами" Новгородське".

Сили АТО перехопили істеричні радіопереговори терористів і російських військ під Горлівкою. Запис перемов та відео з місця подій опублікувала агенція "ЛІГАБізнесІнформ".

Зазначається, що на записі йдеться про епізод, коли Збройні Сили України завдали удару у відповідь по позиціях російсько-терористичних військ під Горлівкою. За даними бійців 43-го окремого мотопіхотного батальйону ЗСУ, 15 серпня ворог обстріляв українські позиції з автоматичного станкового гранатомета (АГС). У відповідь вояки застосували стрілецьку зброю, станкові гранатомети та 82-мм міномети – тобто зброю, відведення якої не передбачене Мінськими угодами. Потрапивши під відплатний вогонь ЗСУ, російські бойовики почати хаотично просити підмоги та підтримки артилерії та "Градів", щоб "спалити на***й Новгородське", де базуються підрозділи української армії.

Під час перемов терористи доповідають про втрати в результаті удару у відповідь, але підтримку їм лише обіцяють за 10 хвилин. За даними українських бійців, обіцяна "через 10 хвилин" допомога бойовикам так і не надійшла, зазначається у повідомленні.

(Обережно, на записі присутня нецензурна лексика).

ДЖЕРЕЛО

КОМЕНТАРІ ВАТНИКІВ БУДУТЬ ВИДАЛЕНІ, А ЇХ АВТОРИ ВІДПРАВЛЕНІ У БАН.

Павло Подобєд  

Україна після закінчення Другої світової війни не вийшла із воєнного стану: до кінця 1940-х років на її західних теренах точилася боротьба УПА проти червоного окупанта. Часом навіть світлини не здатні передати атмосферу того часу, а тим більше настрої та почуття. Утім, по обидва боки барикад були люди з властивими їм емоціями. Ними вони намагалися ділитися з рідними та близькими.

ДЕРЖАВА У ПІДПІЛЛІ

За роки широкого визвольного руху Української повстанської армії було створено фактично прототип держави: військо, запілля, служба безпеки, медична опіка. Тож станом на 1945 рік не збиралися здаватися на милість переможцям кілька десятків тисяч українців. Радянські військовослужбовці, більшість із яких мріяли видряпатися з війни додому, опинилися на новій – неоголошеній. Досягнення радянськими діячами кінцевої мети – знищення визвольного руху та умиротворення українців – розтяглося на невизначений термін. На запитання «скільки ще воювати?» не мали відповіді навіть генерали.

За таких умов психічні та моральні якості військовослужбовців зазнають помітних змін. Ворога не видно. Він ніде і водночас усюди. Місцеве населення не змінює свого ставлення до окупантів так швидко, як би цього хотілося. Єдиним дієвим інструментом управління залишаються репресії. Певне полегшення приносило спілкування зі співслуживцями та листування з родиною. Архів Управління контррозвідки «СМЕРШ» Прикарпатського військового округу містить спецповідомлення Відділу військової цензури НКДБ 4 Українського фронту начальнику управління контррозвідки «СМЕРШ» генерал-лейтенанту Ковальчуку № 00535-а від 8 серпня 1945 року «О действии бендеровских банд на територии Западной Украины». (Саме «бендеровских» – через «е».)

ВТОМА ВІД «БЕНДЕРІВЦІВ»

Працівники НКДБ стурбовані великою кількістю листів військовослужбовців своїм рідним, у яких описується боротьба українців за власну державну незалежність. Спостереження, які робили самі автори у власній кореспонденції, змушували військову цензуру «вживати заходів» як щодо відправників, так і щодо одержувачів таких листів. Із кореспонденції стають зрозумілими і небажання воювати, і страх, і втома, і ерозія моральних цінностей радянських військових. Утім, поза межі штампів радянської пропаганди в оцінках упівців вояки НКДБ-МДБ так і не спромоглися вийти.

З прочитаного можна зробити такі висновки:

– Військовослужбовці чітко усвідомлювали, що вони потрапили на війну.

– Головний ворог – українські повстанці, які борються за незалежність України.

– Населення на боці повстанців, усіляко їх підтримує та допомагає їм.

ВІЙНА ЗАСЛІПЛЕНИХ

Шукаючи пояснення на запитання «чому вони не хочуть здаватися?», «скільки це триватиме?», «чому вони нас так ненавидять?», бійці з «буржуазним націоналізмом» часто самі творили образ свого ворога. Він був доволі строкатим. Йдеться про «шайки» та «банды» «по 300, 400 человек, которые нападают на воинские части». Бандерівці постають перед чекістами як «обтрёпанная, оборванная шайка полоумных людей». Водночас ці нібито пришелепкуваті, які вештаються у «шайках», «имеют свои органы власти, свою разведку и печать». На перший погляд, «неорганізованим та диким бендеровцам» чомусь вдається регулярно нападати на місця постою військ НКВС, беручи полонених, і навіть на бійців, які вишикувалися на плацу для збірки. Неадекватне та спотворене сприйняття дійсності, формоване політруками та брехливою радянською ідеологією, перетворило солдатів НКДБ на сліпе «гарматне м’ясо», озлоблене на все і вся навкруги. Зрозуміти справжні причини боротьби УПА вони не змогли.

Даю Вам Я інформацию про конфлікт між Рідновірами і московськими Християнами з участю Міліції який був в Київі біля Музея України 19 серпня 2007 року.Об"єднання Рідновірів Україны ОРУ Голова Волхвиня Зореслава було втягнуто в бійку з "Украинской Православной церковью УПЦ Московского патриархата".Рідновіри проводять свої обряди в Київі на місці давнього рідновірського капища Рода біля музея на вулиці Володимирський і Вони були здивовані з"явленням приблизно в 10 метрах від капища нової часовні з дерева збудованої Представниками "Украинской Православной церкви УПЦ Московского патриархата".Фанатичні московські Християни категорично відмовляються признати право Рідновірів на Їх народні традиційні обряди з піснями.Коли приблизно на протязі місяця конфлікт досяг кульмінації і почалися бійки між Рідновірами і московськими Християни в справу втрутилася Міліція.Потім приблизно через тиждень в одній з бійок Представники московської церкви почали стрільбу на ураження по Рідновірах з пістолетів з гумовими кулями.Після бійки Рідновіри поранені гумовими кулями потрапили у лікарні.Большість ЗМІ як українські так і московські подали конфлікт неправдиво з додаванням фантастичних обвинувачень проти Рідновірів.Витоки конфлікта знаходяться на початку христианської єпохи коли народні традиції Русі України Візантійці бажали змінити на віру засновану на Библії.Київ в ті часи одне з найбагтших міст Европи мав прибуток тому що контролював шлях «з варяг в грекі» південна частина якого проходила по Дніпру.Найбілш давнє з відомих Архіологам капищ в Київі зтворено Русичами приблизно в VI столітті до різдва Христа.Знаходиться капище недалеко від вала Владимирова на горі над Подолом.Його разкопав в 1908 році Археолог - любитель Вікентій Хвойко.Стаття 19 Декларації Прав Людини Організації Об'єднаних Націй сповіщає:"Кожна Людина має право на свободу переконань і на вільне виявлення їх; це право включає свободу без перешкод триматися своїх переконань і свободу шукати, отримувати і розповсюджувати інформацію і ідеї всякими засобами і незалежно від державних кордонів."Ми звертаємо увагу Читачив на відсутність в статті 19 всяких додаткових обмежень які стосуються "розпалювання чи збудження національної, расової чи релігійної різниці".Всі судебні статті і акти які обмежують розповсюдження інформації під ширмою що вона "розпалює чи збуджує націоальну, расову чи релігійну різницю" проти діють Декларації Прав Людини Організації Об'єднаних Націй і формально мізерні, як статті що мають нижчий рівень виконання для судів.Слава Людям які боряться з цензурою в літературі.

Пройшло аж два дні, а я й досі не можу збагнути, чому свята для кожного достойного українця (якщо брати глобальніше – європейця) неділя перетворилась на криваву. У цей день порядні люди зазвичай відпочивають після трудових буднів, а багато з них навіть присвячують вихідний справам духовним.

Хтось недільного ранку заходить до золотоверхої церкви, а дехто, як Артем Брезгін, приходить на капище. Та чи можна було збагнути, що у нашій аж занадто терпимій до різних вірувань та релігій країні, звичайна прогулянка з дружиною та півторарічною дитиною поруч Головного Капища України обернеться ледь не трагедією.

Я не вправі судити про моральне право та далеко не компетентний, щоб коментувати юридичний аспект будівництва УПЦ МП каплички поруч із розкопками руїн Десятинної, але вочевидь її служителям та прихожанам там досить таки тісно і вони зовсім не готові ділитися зручним місцем із язичниками, яких представляє Об’єднання Рідновірів України (ОРУ.

Хай там як, але похмурого ранку 19 серпня, язичники знову прийшли, щоб віддати шану Богам. З каплички суворо споглядали дійство, та переконаний, журилися через відсутність міжконфесійних контактів, бо некомунікабельність та ігнорування з боку язичників, пресдтавники московського патріархату лихо компенсували гостинними криками про те, що “никакого хохляцкого языка нет и нет никакой хохляцкой земли, нет и не будет”.

Напевно, все й закінчилося би дружньою сваркою на грунті українофобії та ненависті до нашого національного, якби пономар каплички Сергій, за власним висловом “людина божа”, не почав вправно орудувати кастетом, доказом чого є глибокі рани на обличчі одного з рідновірів - громадського діяча Івана Івановича Тернового. Далі гарячіше… Охоронець якогось з прихожан дістав пістолет "Форд-17" та без застережень сумління почав стріляти в язичників.

Не варто навіть описувати розпач дружини Артема, на очах якої чоловіку всадили дві кулі та вже лежачого були чимдуж руками, ногами та різними предметами, за які зазвичай дають кілька років умовно. Це не голлівудський бойовик, а справжній христовий поход. Приїхала швидка та міліція. Артема відвезли до лікарні.

Здається на цьому жахи кривавої неділі мали скінчитися і зранку Артема виписали з лікарні. Не знаю, чи зарікався він у цей момент ходити із сім’єю на щонедільні славлення, але часу в цього добропорядного та серйозно потерпілого громадянина наче демократичної та правової країни для філософських роздумів було не багато. Не встиг Артем зібрати речі, як з’явився полковник міліції Олексій Іванович Кірєєв разом з конвоєм та відправив законослухняну жертву бійні, дякувати вищим силам, не по етапу, а для початку до відділку міліції на Прорізній.

Продовження історії не показують навіть у відвертіших бандитських серіалах: пресинг слідчих, допити, відмова пустити до підозрюваного рідних та правозахисників, небажання викликати швидку, не зважаючи на жахливий стан здоров’я. Лише після погрози вчинити ґвалт та організувати прес-конференцію прямо у стінах райвідділку, Артема відвезли до лікарні.

Переконаний, варто запитати начальника Шевченківського РУВС пана Петра Тимофiйовича Мiрошнiчнка варта була спроба відібрати фотоапарат у немолодої язичниці великого синця на руці від укусу, чому для всіх оточуючих очевидна річ, що Артем – жертва ганебної провокації, ігнорується правоохоронцями. Хоча на останнє питання відповідь просто – резонансна справа потребує оперативної реакції, а людину, яка щойно встала з операційного ліжка зробити крайньою надзвичайно легко. Зараз не карають винних. Зараз роблять “терпілами” слабких та беззахисних.

Не лише Артема затисли коліщата каральної машини. Наразі ще четвера молодиків, які навіть не проходили в неділю поруч з Володимирською, 2 знаходяться певно на оздоровленні в ІТУ на Подолі. Можливо молодим хлопцям, серед яких один неповнолітній, сплести лапті швидше, ніж дорослому Артему? Це питання на совісті міліції.

Залишається гадати, кому вихідне подібне шоу? Для чого людини, що прийшлся з дружиною та малою дитиною накидатися на кiльканадцять головорiзiв? Хто не побоявся вдягнути на руку кастет? Хто хочу дограбувати країну остаточно роз’єднавши її полум’ям ворожнечі? Хто готовий заради примарних успіхів на позачергових виборах спаплюжити життя ще одній українській сім’ї? Чому деякі прибічники УПЦ МП діяли так нахабно, неначе “господа” джеймси бодни чи просто офіцери ФСБ на спеціальному завданні? Кому заважає наша національна єдність? Чому російські канали відверто провокують і змальвують нам міфічний погром скінхедами, яких між іншим ніхто не бачив, погром православної церкви. Навіщо, в решті решт, сварити українців та росіян? Висновки робіть самі. http://untp.org.ua/index.php?id=780 

На всіх українських блокпостах і укріпленнях фронту в Донецькій області є коти. Вгодовані. "Киця воює" - це не метафора

Про це на своїй сторінці у "Фейсбуці" пише боєць АТО  Олег Ахтирський. Вони працюють психотерапевтами (або "ходячим щастям", як сказав один комбат), ловлять мишей і щурів, яких у степових укріпленнях повно. Кішки і коти чують вибухи раніше людей. Вони стежать за чужинцями і попереджають про небезпеку.

Також кішки - прекрасні кадровики і показують своєю поведінкою стан військових. Бригадний психолог говорив, що по відношенню котів, він одразу розуміє, в якому стані знаходиться військовий і чи потрібна йому допомога. Коли українське військо займає нову територію, то пошук котів стає одним з перших завдань. Коли йдуть, то проблема, кому віддати котів, стає однією з насущних.

"Віддам кота з блокпоста в хороші руки" - такими оголошеннями повні соціальні мережі та записники волонтерів.
Собак на передовій менше, в основному спеціально навчені, породисті, щоб зайвий раз не гавкнув. Військові кішки за визначенням зайвого шуму не підіймають.

           А це окопна киця, ходить просто серед варти і БТРів десь там в Донецькому степу.

Варто бачити, як радіють її приходу бійці. Волонтери, які їздять через захоплені території, кажуть, що на блокпостах терористів по дорозі зрідка зустрічаються дикі собаки і вони ніколи не бачили кішок. І на це є причини. Страшні. Це була відбита від атаки терористів територія. При її захоплення "ополченці" використовували кішок, щоб зняти "розтяжки". Це не поодинокий випадок.

Для того, щоб змусити кота бігти, терористи поливали хвости котів скипидаром або бензином і запускали в напрямку розтяжок, щоб ті зривали вибухівку. Для надійності до хвоста коту ще й прив'язують палицю і теж підпалюють. Без підпалу це не працює, тому як змусити кота кудись бігти мимо волі неможливо. Перебили таким чином всіх кішок в окрузі.

Військових така жорстокість вражає більше, ніж жорстокість до людей, тому що люди все ж відпиратися можуть, на відміну від тварин. На питання, чи не менш цей засіб - вбити кота, ніж людина підірветься, один військовий відповів, що людина має вибір йти воювати, а підпалена тварина немає.

Практика використання тварин для розмінування територій не нова для радянсько-російської армії. Читайте, що таке протитанковий пес. Це неприємне читання.
Розповідали, що один бойовий кіт сам вліз у БТР і їздить тепер з бійцями на патрулювання.
Р.S А ще кішки можуть використовуватися на блокпостах для зігріву. Кладеш кицьку за пазуху - обом тепленько.

До речі, і "легендарний капітан Борис Рябуха"  , якого навіть дратує трохи те, що захисників аеропорту називають кіборгами, має розповідь про кота –

ГІТЛЕР - "ПОХІТІТЕЛЬ БАЛАБАСОВ"

Кіт Гітлер мешкає у Слов'янську у базовому таборі атошників. Коли там живуть бійці, він примудряється влазити по балконам на верхні поверхи, відшукувати та красти балабаси - так військові називають різні смаколики.

"Кіт "гітлєр", ізвєсний в наших кругах як форточнік, балконщик, лупить палку колбаси і пів кг м'яса за 15 хв, при помощі дерева, рєшотки і балконів залазить з вулиці до 6 поверху. А в тебе на балконі він був?" (наведено мовою оригінала)

"А потім в нього ще вистачає нахабності улягтися спати на наших ліжках, - сміється Борис. - Ми його назвали Гітлером за чорні вуса під носом, але здається він усе ж таки кішка"

Ось вони – чотири лапі вояки! Милуйтесь та отримуйте позитивні емоції!

Такого погляду, злякається будь - який ворог...

Джерело: 
http://www.depo.ua/ukr/life/za-shcho-ukrayinski-viyskovi-postavlyat-pam-yatniki-kotam-04102015162800  
http://www.depo.ua/ukr/life/za-shcho-kotam-v-ato-treba-postaviti-pam-yatnik-7-06082016134800