*
Розприндилася дуже Єва
Немов би справжня королева.
Кричить:-Важке в раю життя.
Не відпочинеш допуття.

А благодать - лише омана,
Немає, навіть, ресторана...
Кричить, що дуже хоче їсти
Що, навіть, ніде тут присісти.

Кохана Єва схитрувала
Адама в райський сад послала.
По яблука Адам пішов,
Під деревом їх не знайшов.

Стоїть Адам і хоче їсти,
Та лінь на дерево залізти.
Геть облінився, божий сину!
Тому придумав він драбину.

Він мудре рішення знайшов
І відтоді прогрес пішов...
Про цей прогрес як Бог узнав,
То враз на землю їх прогнав.

А на землі потрібна хата,
То ж довелося будувати.
Що б тепло в ній було всю нічь
Ще й довелось зробити пічь.

Чи не забули ви бува,
Що в піч потрібні ще й дрова.
Так не хотілось працювати,
То ж довелося мудрувати.

Спочатку сам тягав він воза
Придумав, згодом, паровоза.
Що б знов по дрова не ходити
Електропіч він зміг зробити.

Щоб воду з річки не тягати,
То водогона треба мати.
А водогін - це мудра штука
І вже порібна тут наука.

Тому з’вилися навколо
Підручники і вища школа.
Сказав, що сам все буде знати
І діточок своїх навчати.

А згодом так вже облінився,
Як телевізора дивився,
Що не хотілося вставати
Канали що б перемикати.

То ж довелось попрацювати,
Що б з ліжка все перемикати.
Отак з’вилось навіка
Для всіх лінивих ПДК.

Ось так жіноча хитрість мила
На всій землі прогрес зробила.
Адама працювать послала-
І ера техніки настала.

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Маю таке невеличке хоббі. По інтернет-пейджеру відшукую по всьому світу наших українських жінок
і розпитую, як їм живеться на чужині. Пишу і присвячую їм вірші. Одного разу познайомився з Марічкою з Естонії,
і вона розповіла мені свою історію. Написав і їй кілька віршів, а потім об’єднав їх у невеличку поему. Що з цього
вийшло - зараз перед вами.

   Марічка.
Закинула злая доля далеко від дома.
Навіть дітям рідна мова майже не знайома.
Та коли хоч раз почуєш українську мову,
Повернутися додому так хочеться знову.

Тільки там, на батьківщині, лихі дії стались.
Там від тебе батько й мати змалку відцурались.
Не від примусу й нещастя - із своєї волі
Прирекли маленьку доньку до лихої долі.

То й пішла мала Марічка щастя в світ шукати,
І сирітського гіркого хліба добувати.
Повернутись в Закарпаття нІ до кого нині,
Тож знайшла собі домівку тільки на чужині.

Довго лихо веселилось,потім притомилось,
І Марічка на чужині зараз оселилась.
Має там свою домівку, синок підростає.
Наче добре все, а щастя знов чомусь немає.

Вже синочок величенький - щастя і надія.
Про його щасливу долю знов Марічка мріє.
Що  він виросте щасливим і багатим буде.
І ніколи свою неньку рідну не забуде.

Всю любов свою вкладаєш ти у свого сина,
Бо для тебе твій синочок надія єдина.
Чоловіки то тікають, то знову приходять.
Тільки рідний твій синочок тебе не підводить.

Ти люби його безмежно, так, як серце радить.
Зрадить може хто завгодно, лиш синок не зрадить.
Тільки двом вам в цьому світі разом виживати.
Знову лиху прокидатись разом не давати.

Дуже добре, що Марічка мову не забула.
І до рідного до слова сина навернула.
Ти візьми свого синочка, з’їздіть у Карпати.
Не біда, що там немає навіть рідной хати.

Там зосталась Батьківщина, у світі єдина,
А щоб стала вона рідной і для твого сина,
Покажи йому Карпати, гори й полонину,
Може там він собі знайде кохану дівчину.

Життя летить, життя триває.
Що буде завтра ніхто не знає.
Чи може щастя безмежне море,
Чи увірветься зненацька горе.

Не треба тільки складати руки,
І не боятись ні зла, ні муки.
Завжди сміятись в лице негоді,
Чекати завжди змін у погоді.

Тоді і щастя тобі посміхнеться.
Кохання й радість в душі озветься.
Весь білий світ тобі засяє.
Так дуже часто в житті буває.

2007 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

По гілках - золоті витинанки,

Дощ мережить і небо, і землю.

Саксофони та арфи осінні... Чуєш, грають?..

 

21.09.2010

 

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

*
Від борща і хліба відкажусь негайно
Тільки дуже хочу молодицю файну.
Щоб покуштувати сексу по-новОму.
Як іще дізнатись про це все старому.

Ті старі бабусі,що сидять на лавках,
Дуже непривабливо виглядають в плавках.
Та вони й не вміють палко вигинаться.
Як від них нового сексу сподіваться?

Жаль,що молодиці щось мене минають,
Тільки молоденьких хлопців обирають.
Всеж кохать не дивно хлопця молодого
Краще покохайте дідуся старого.

Бо дідусь старенький в гречку не стрибає
Молоду дівчину лиш одну кохає.
Не зверне увагу,як стрибне з дороги
Зосліпу старечого не помітить роги.

Буде дуже зручно від такого шлюба.
Не набридне навіть , швидко вжарить дуба.
Ну а їй залишить з пенсієй  впридачу.
Дім, авто заморське, і чудова дачу.
 
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Грудень суворий землею ступає,
Сонце яскраве нікого не гріє.
Сіра земля вже про літо забула,
Сумно під сонцем холодним сіріє.

Голі дерева дрижать на морозі
Тільки-но їх вітерець обвіває.
Згадують зелень і зливу весняну.
Спогадів кращих в житті не буває.

Про весняну милу, лагідну пору,
Що молодий, новий лист відкриває.
І смагарагдовим ніжним покровом
Землю стражденную ніжно вкриває.

На підвіконні синичка завмерла,
Мріє про сонце і літа чекає.
Холодно, сіро і дуже похмуро,
Навіть тоді, коли сонечко сяє.

15-17 грудня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

І от зима… Подвір’я оніміло

(навіщо слів порожня метушня?)

Виблискують сніжинки білі-білі

У срібній гриві хмарного коня.

Якесь тепло розлито понад світом,

Хоча морозом світиться блакить,

І огортає душу оксамитом,

Та чайник розтривожений кипить.

Сьогодні вечір добрим є.

Сьогодні вечір – старомодний:

Неквапно час копитом б’є,

І світ до радості голодний.

Повільно падають зірки,

Душа мугикає колядку.

Тепло торкається щоки,

Тепло безмовності і згадки.