хочу сюди!
-
-
47 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 38-48 років
Пошук
Стрічка заміток за місяць
Самокопання. Питання 3
- 24.01.24, 00:21
- Самопізнання
Яка людина вплинула на мене в минулому (в негативному чи позитивному сенсі)?
Мабуть, це найочевидніша відповідь: мама. Вона була моїм компасом, моїм локомотивом. Вона вчила мене, виховувала і всіляко оберігала та контролювала. Швидше за все, це єдина людина, яка вплинула на мене найбільше. На моє становлення як людини, формування моральних принципів, обрання життєвого шляху. Інші просто не були допущені.
Коли її не стало – це був колосальний удар. Я не знала, що робити. Як жити це життя далі. Стало ні з ким радитися, нема кому було підказати мені, як бути в тій чи іншій ситуації.
Вона намагалася навчити мене, як бути "дурненькою", будучи розумною. Але так само вкладала чесність, порядність і людяність. Тому з цим завданням я не впоралась. Я не вмію змовчати, коли потрібно, постійно тащу за чесність, справедливість.
Вона старалась навчить мене жіночності в підлітковому віці, але стригла під хлопця і дозволяла лазити по деревах, коли я була малою. На підборах я так і не навчилась ходити, фарбуватись також, плаття і юбки настільки рідкість, що на пальцях однієї руки можна порахувать їх наявність в гардеробі. Я ніколи не почувалась в них безпечно. Бо з ранніх літ наслухалась, шо "мужікам нужєн только сєкс", шо по вулиці бродять злі дядьки, які можуть мене вкрасти (це вже від баби наслухалась) і бог зна шо (у всіх подробицях) зі мною зробить. І бабка ще любила все це підкріпить "реальними" історіями.
Напевно, мене можна порівняти з пластиліном, що довго пролежав у воді: наче мнеться, але якось не так.
Ох, скільки разів ми сварились через надмірний контроль. Вона постійно дзвонила з питанням де я і шо я. І я запевнила себе, що то вона просто переживає за мене. Спочатку я навіть не опиралась. Коли стало трохи за 20, я почала зустрічатись з другим хлопцем, ми періодично з мамою гризлись з цього приводу. Він їй дуже не подобався і вона всіляко намагалась переманити увагу на себе. Маніпуляції і все таке. Тут мені не дали шансу самій вирішувати. В кінці кінців, ми з ним розійшлись. Якось про нього також напишу епос, буде корисно.
У 2019 році мені було 26 років. І останні пів року перед її смертю ми дуже сварились. Я розуміла, що їй самотньо і тому вона потребує мого спілкування. Але я вважала тоді, що досить. Що я маю жити своє життя сама. Хоча б спробувати. І для цього мені потрібен був простір. І я його отримала, але якою ціною.
Так, у мами було багато недоліків, але вона була, є і буде людиною, яку я буду любити до кінця своїх днів. Шкода тільки, що не скажу цього вже особисто.
5
Сексуальні священики виявилися не священиками))
- 23.01.24, 13:12
сексуальністю "заманюють" людей до церкви, чи як це розуміти??
2
EL Кравчук: нове аранжування
- 23.01.24, 12:42
Знайшов пісню EL Кравчука "Доля" в новому аранжуванні!
5
.Львівська художниця Вікторія Проців.
- 23.01.24, 11:50
- ЖИТТЯ ТРИВАЄ
11
Самокопание. Вопрос 2
- 22.01.24, 23:44
- Самопізнання
Какую короткую записку/послание я-десять-лет-назад написала бы себе сегодняшней?
Весьма занимательный вопрос. Тут надо напрячься и вспомнить, какой я была десять лет назад. Закомплексованной, тихой, несамостоятельной, очень зависела от мнения окружающих и ждала, что все само собой придет. Примерно так. Так что, скорее всего, я-десять-лет-назад написала себе нынешней что-то вроде такого:
"Здравствуй, будущая я!
Знаю, со мной не легко. Я лентяйка и не шибко умная. Но надеюсь, что через десять лет у нас все наладится и будет машина, квартира и дача на Канарах! Желаю успехов и новых свершений :)"
А к черту все это. Херня на постном масле...
4
Мій щоденник
- 22.01.24, 21:47
Іноді в моїй голові бувають такі вихори думок, що я не знаю, за яку вхопитися. А іноді в цій самій голові буває так порожньо, що, вдаривши по ній, можна почути дзвін. От і зараз приблизно так. Хочеться написати щось розумне і цікаве, але думки пішли у відпустку. Тож, я вирішила дістати зі своїх сховків щось, що я писала у позаминулому році на своїй сторінці у фейсбуці. (Зараз там у мене не дуже цікаво. Принаймні на одній із сторінок.
)
)Отже, мій допис-роздум на тему, яка в той час була дуже популярна, бо усі вірили і сподівалися, що ця війна не триватиме довго. Принаймі не усі такі оптимісти і мрійники були.
"Що ви зробите після Перемоги?"
Таке питання часто можна зустріти у стрічці на фейсбуці. У кожного своя відповідь, свої сподівання, мрії, бажання, плани.Я також питала себе, що я зроблю після Перемоги. І я знаю, що я зроблю. Я ВИСПЛЮСЯ.
Хтось може сказати, що я егоїстична і окрім себе ні про кого не думаю. Ні, я не егоїстична, я думаю про рідних. Я дуже хочу обійняти усіх своїх рідних, але це просто неможливо, бо вони живуть у різних містах і селах. За один день цього не зробити.
Але я так хочу увечері лягти спати не чуючи сирен, прокинутися вранці і не чути сирен. І коли війна скінчиться, прийде Перемога, я обов'язково ляжу спати з радісною думкою, що на дворі не чути ті кляті "колискові" від яких голова гуде, і чуючи які, думаєш: "Хоч би не прилетіло у наш будинок за ніч." А на ранок прокинуся і моїми першими діями не буде перевірка новин на підтвердження сирен за ніч і на ранок. Я відкрию штори, зроблю собі і чоловікові чаю зі спеціями і ми поп'ємо ранковий чай, не заглядаючи у новини і не прислухаючись до сирен. А вже потім будемо дзвонити рідним.
Ось так буде після Перемоги.
А як буде у вас?"
9
