Можете мене привітати, я нарешті (what?) потрапив під дійсно по-ту-жний обстріл рф.
Сьогодні я прокинувся десь о першій ночі у своїй лухарі-хрущовці в Харкові під давно знайомі "хлопки". За три роки повномасштабної рашкоінвазії подібні акції вже не новина. Просто сьогодні "хлопнуло" не так - ближче і раза три.
Я нашорошився. А потім заснув. І вже через годину прокинувся від також знайомого виття двотактного двигуна в пустотному нічному небі. Не встиг я прийти до тями, як бісівський агрегат російсько-кацапського виробництва з ниття перейшов на противний крик, і за пару секунд гугухнув, як здавалось, десь поряд.
Це теж для мене не стало новиною, і я знову подумки натиснув "продовжити" на призупиненому сні. Аж тут... Трясця... Знову летить.
Зрозумівши, що повієхед наближається, я скочив з ліжка і, як годиться (так взагалі не годиться), побіг до вікна. Кілька секунд - і небо осяяв слабко-оранжевий спалах, і за кілька секунд - докотився звук вибуху.
Тут стало ясно, що справа хрінова. Це вже, ребята, не лінивий братський обстріл, в стилі "штоби хахли не раслаблялісь", а стара і... "добра" (привіт зима 2023!) комбінована ракетно-дронова атака!
І дійсно - після другого рашкохеда прилетів третій, за третій - четвертий... І так - штук десять. Вони, противно ниючи над головою, заходили в піке і гримали десь попереду, відсвітивши наостанок секундним спалахом. Усе мене загнало в якийсь транс, бо я замість того, аби спуститись у під'їзд або хоча би одягнути штани, стояв біля відчиненого вікна, стояв, мерз, уже навіть не смикаючись при кожному "гу-гух!"
Упродовж наступної пари десятків хвилин тривала ця "діскотєка". Вило, спалахувало, бахкало. У дворі періодично тривожилась сигналізація авто і біля якого під'їзду панікував якийсь чолов'яга, то нарікаючи на вітчизняних ППОшників ("Оні вабщє будут сбівать? Єті шахєди как у сєбя дома"), то просто коментуючи наближення чергового "подарунка" десь однаковою фразою - "О, дрон лєтіт!"
Зрештою ниття в небі затихло... Щоб на світанку повернутись коротким, але густим шумом реактивних двигунів. Після першого "бабаху" стало зрозуміло, що "шахеди" - не так і страшно. Це не передати словами, але таке відразу розумієш - вибух був у кілька разів потужнішим (справка для гіків - "Шахед" несе максимум 90 кг вибухівки, а ракета типу "Х", а це була вона, - 400).
Тут я нарешті почав діяти виважено і сховався в туалет. І правильно зробив - за кілька миттєвостей впала друга ракета, ближче. Трошки згодом - третя, аж стіни затряслись (я взагалі думав, що вона в мій будинок влучить, бо шум двигунів був ніби аж над головою; у цей момент час ніби зупинився).
На щастя, це була остання. Я вийшов з "укриття" і побачив у вікно густий чорний дим десь на горизонті. По місту вили сирени "швидких" та пожежників, а на карнизі біля вікна вже вуркотіли голуби.
Отака була сьогодні ніч і такий був добрийранок, який став водорозділом у війні - сьогодні відбулась наймасованіша повітряна атака рф на Україну. Але мета блага - "допомогти" нам швидше підписати "мирну угоду", яка принесе перепочинок армії рф і дасть час їм, врахувавши всі помилки, поперти знову. Нам же - приз: місяці чи навіть пара років відносної тиші. Затишшя перед бурею. Мовляв, ви, харківці, кияни, дніпряни, хочете, щоб ТАКЕ було щодня? Ну то давайте, давайте, підписуйте, віддавайте нам все, що нам треба, а ми вам - спокойную жізнь. На рік чи два.
На жаль, ми не можемо вплинути на уми ("уми") наших ворогів. Але ми можемо донатити. Волонтерити. Чи іти на фронт. Або хоча би спробувати з цього (із задумів ворога, а не жертв і руйнувань) поіронізувати. Але це - потім, а зараз сум і жаль Києву, Харкову, Дніпру та всім містам, яким сьогодні дісталась чергова порція цього триклятого кацапського "міра".
