Ви ще пам’ятаєте свою першу закохану осінь? Тодішній свій стан, коли все здається кольоровим і світлим, а в голові макітриться від одного погляду коханої людини, ніби від чистого озону? Або як ви, обійнявшись, гуляєте вечірніми вулицями, а все навкруги засипано жовтим листям? І ви, такі молоді і щасливі, підкидаєте оберемки листя вверх і милуєтеся цим рукотворним листопадом. І говорите безупинно про все на світі, бо ж ви тоді були найрозумніші, все знали і перед вами були відкриті всі двері. І те, що на вулиці холодно, вас не лякало. Бо завжди можна було притулити свій замерзлий ніс до її тендітної шиї, спеціально, щоб зайвий раз вдихнути рідний запах коханої. А вона могла погріти свої холодні рученята в його кишенях. А ще ви цілувалися. Пам’ятаєте, як ви ловили губами губи одне одного і цілувалися так довго, допоки вистачало повітря в легенях? І за поцілунками навіть не помічали, що вже ніч надворі. І сумували, що треба прощатися. Всього лишень до завтра, а ніби назавжди. І те молоде кохання, звичайно, було у всіх нас на все життя.

     Де вони зараз - наші кохані? Поряд чи десь далеко? На відстані в тисячі кілометрів чи повернуться ввечері після роботи і поцілують нас за вушком?

     Є тисячі способів нагадати коханим про свою любов. Виберіть свій.

      І будьте коханими.