Датська русалочка


   Ця ляля - медіа-зірочка, фіт- модель із Данії Міа Санд ( Міа Sand).

1989 р.н.
Зріст - 170
Вага - 80 кг




















У мене теж така сумка є lol



7%, 2 голоса

30%, 9 голосов

63%, 19 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Мені теж, чомусь, хочеться порахувати чужі гроші

  • 08.08.17, 15:18
       Не знаю, що зі мною. Вірус який на мене попав рахівницький від декого чи що?  ХЗ. 
Але хочеться мені залізти в кишеню чужій людині. Зокрема - С.М. Ротару.

       А чого це тобі так захотілося, Мила,  спитаєте ви мене? А я вам скажу чого:  прочитала я вчора в новинах, що Софія Ротару відсвяткувала свій 70-річний ювілей десь на Сардинії, довгого віку їй і здоров'я! (https://tsn.ua/glamur/direktor-sofiyi-rotaru-rozpoviv-yak-vona-shudla-na-10-kg-i-chomu-ne-vistupaye-v-ukrayini-ta-rosiyi-972485.html)

       Директор артистки розказує, що Софія Михайлівна похудла, повна сил і енергії, хоча вже на пенсії. На щастя, вона  від  пенсії, яка у неї складає 1756 грн., не залежить.  Вона її віддає на лікування однієї хворої дівчинки, за це ще раз їй подяка і побажання довгого  віку й здоров'я.   І живе зірка за рахунок виступів на вечірках, правда, лише закритих,на  корпоративах і концертах

       Але турбуюють мене  не гроші від її виступів, а  її пенсія.

1756 грн. Люди!!!! 1756 гривень. Народна артистка!!! І чому така мізерна пенсія у людини, яка отримує тисячі за свої виступи? Як  нараховують пенсію артистам естрадного жанру? Під чиєю егідою творицця таке беззаконня? 

        Почнемо здалеку. Прирівняємо радянську зарплату С.М до зарплати радянського інженера. Бо тоді їхні зарплати були співвимірні.  Тоді пенсія С.М. має бути в Україні мінімальна, 1300-1400. Плюс понаднормові. Начебто, все сходиться, скільки податків сплатив у ПФ, стільки і отримав. В цілому виходить 1600-1700 з надбавками за стаж і  "сєвєрні". 

        Але ж - з розпадом СРСР С.М. пішла на вольні хліба і зарплата її суттєво зросла.

Цитата Єдіти Пьєхи, коллєги по гарячому цеху: «Я начинала свою концерт­ную деятельность в 1957 г., - призналась «АиФ» Эдита Пьеха, народная артистка СССР, певица, - со ставки 3 рубля. У нас на эстраде тогда была тарификация по трём категориям. Артистам низшей категории платили 3 рубля за концерт, второй категории - 5 рублей и высшей от 13 до 19 рублей. Артистам камерных жанров, например исполнителям народных песен, платили больше. Когда у меня концертная ставка была 19 рублей, у Людмилы Зыкиной - 33 рубля. И ей, как народной артистке, выплачивали до трёх ставок за концерт. Помню, я даже ходила к тогдашнему минист­ру культуры, чтобы выпросить себе «камерную» ставку, как у Людмилы Георгиевны, но мне, увы, отказали. Получая 13 рублей за выступление, я давала иногда по три концерта в день. Мой личный рекорд - 39 сольных концертов за 13 дней на Дальнем Востоке. Я копила на платье от Зайцева, которое стоило больше 1000 рублей. И вот когда я накопила эти день­ги, у меня их украли вместе с красивым кошельком. Когда к власти пришёл Михаил Горбачёв, ставки были отменены, гонорары стали договорными. В конце 80-х за мои концерты платили до 150 рублей. А потом цены поползли вверх. И уже в начале 90-х я получала 2-3 тысячи рублей и чувствовала себя тогда невероятно богатой».

      А всі ми знаємо, що С.М. - артистка першого ешелону і мала такі ж гонорари, а то і вищі (корпоративи тримаємо поки-що в голові, типу два рахуємо - три в умі). Податки платяться? Платяться. Для правдоподібності візьмемо до уваги реформи грошові, такі, сякі, які пройшли тоді, розділ імперії і відокремлення в самостійну державу. Все одно щось не сходиться. Якщо вже така мала пенсія у артистки  та всенародно улюбленої з її гонорарами, то куди братися тим, хто отримував мінімалку?

      Їдемо далі. А далі артистів знімають з "довольствія" і вони всі стають ФОПовцями і самостійно платять податки зі своїх середніх і не дуже середніх доходів. Ось тут ми витягаємо тих три, що тримали в умі і починаємо дивуватися середньоарифметичному, яке ну ніяк не хоче збігатися в наших математичних діях.
 Вартість одного виступу - орієнтовно порядку 30-50 тис. єврогривень   (http://akulamedia.com/naidorozhchi-ta-naipopuljarnishi-znamenitosti-ukraini-v-2013-mu-rotsi-reiting). Переводимо в гривні, легенько заздримо отриманій сумі і дивуємося, чому ми теж не пішли тоді в артисти. Пан Поплавський недорого ж тоді брав у своєму Кульку за диплом.
        
          Податки з таких величезних сум, які є запорукою великої  пенсії і забезпеченої старості, перераховуються артистом  відповідні?  Думаю, що так. Адже не  було ж ніяких кримінальних справ по ухилянню від сплати податків, як було із  капіталістичною співачкоюМ. Кабальє.  Тоді чому наша Софа заробила таку малу пенсію???? Коли біле стало сірим?  Чому виходить, як у тому вислові - "все сходится, а ребеночек не наш" (с)

      Незрозуміло? От і я над цим думаю. Несправедливо з нею держава обійшлася, не цінить її.
Ось у О. Білозір, такої ж народної,  і то - пенсія 5 тис. гривень (https://ukr.media/politics/306041/). А Софія Михайлівна рижа чи шо?

іронічне, взагалі-то

Потрібна порада. Замітка тимчасова.

  • 04.08.17, 10:41
Питання до знаючих людей, бо кадровик на моїй роботі сама "путається в показах"  crazy

Суть питання: надумала з  понеділка, 21 серпня, у відпустку. На відпустку припадає 24.08 - День незалежності. Цей день плюсується до відпустки. 
Але ж є ще 25 серпня, який теж в цьому році вихідний, але за нього треба відпрацювати 19 серпня в суботу.

Моя точка зору: я не повинна в суботу, 19.08, відпрацьовувати за 25.08, оскільки  я в той день вже буду у законній  відпустці. А якщо відпрацюю, то мені до відпустки мають добавити ще один день.

Точка зору кадровички: відробляєш 19 за 25, але до відпустки тобі лише добавлять один день, за 24 серпня. Бо так.

Може хтось пояснити? 
Бажано не просто ссилку на КЗОТ, я його читала, там така ж непонятка, як і з моєю кадровичкою.



Наперед всім дуже вдячна! 



Надаю відповідь модератора Експерт HR-Ліги. 


Кадровик правий.
Працівник має працювати за графіком підприємства.
Оскільки 19.08 за графіком робочий, і працівник не оформлює відпустку на 19.08, то він має працювати.

Відпустка надається в календарних днях (незалежно це вихідні за графіком чи робочі), на конкретний період, який вказаний в заяві чи в графіку відпусток.

При підрахунку днів відпустки, святкові і не робочі дні не рахуються.



Буду працювати, виходить.
Еххх, жизнь моя жестянка.... 
 prostite


Всім дуже дякую!  

Ви мені всі дуже допомогли - і порадами і  добрим словом!

Настрій підняли  - ого-го! lol

Всіх люблю!kiss

Коментарі закриваю!

Єдинороги - кругом!

  • 03.08.17, 16:21

Не вірите?
 То ось вам  історія!!!!




Все почалося з Ноя...








А потім  пішло-поїхало:



Єдінорожья їжа 












Єдінорожья легка промисловість

















Живопісь










Випивон переводять













РомантікЕ












Сов підсадили, гади








Ландшафт з'їдають









 В офісах барагозять








І в лікарнях дуркують







А мужчини від них страждають








Отак танцювають
(Ніколас Кейдж, по ходу) 






В страйкбол по-єдінорожьї  грають







А потім переживають 







І не думають, що кажуть










Ну, добре, хоч  не козли










І відеодоказ:



Не їжте після 18:00 мороженку

Не потрібна вона вам








Спонсор замітки: 
Криворіжський єдінорожьїй завод важко- і легкозаймистих ароматизованих силіконів. 


Тайбей приготувався до Універсіади-2017


   Всесвітні студентські змагання, Універсіада-2017, пройдуть з 19.08 по 30.08 2017 року у китайському Тайбеї.  Це всесвітні студентські змагання, які проводяться один раз у два роки. Тайбей завоював цю високу честь у напруженій боротьбі, адже за право приймати студентську олімпіаду традиційно боролися багато мегаполісів світу. Попередніми локаціями літніх Універсіад були російська Казань і південнокорейський Кванджу.

   

40849c4b0424c9a601e309e49215d7a4 Літня універсіада 2017 пройде в Тайбеї (Китай)




       Щоб викликати інтерес до майбутньої літньої Універсіади 2017 року, місто Тайбей застосувало фантастичну маркетингову стратегію, в якій міські поїзди метро перетворилися на реалістичні фони кількох популярних спортивних майданчиків. Підлога  кожного вагона були замінена ламінатними накладками у вигляді доріжок, трави, баскетбольних майданчиків та бейсбольних майданчиків.





Дивіться самі, яка крута підлога!  



































Від України їде 21 студент - 13 дівчат і 8 хлопців


Хороші сусіди

  • 01.08.17, 09:00
Ніч. Багатоповерхівка.
П'яний чоловік на площадці дзвонить у двері вже хвилин п'ять. Ніхто не відчиняє.  Йому важко і хочеться додому. Тому він починає стукати у двері кулаком.
- Що ти стукаєш? Напився - додому не пущу! - жінчин голос із-за дверей. 
- Лєна!!!! Відкрий!
- Шо ти лєнаєш? З ким пив?
- З однокласниками пив, зустрілися випадково.
- Ну то треба було йти до тих, з ким пив. Нормальні чоловіки додому приходять ввечері, а не серед ночі.
- Лєна! Ну відкрий двері! Ну, Лєна!
На шум із квартири напроти вийшов сусід. 
- Що, Олєг, твоя не пускає до хати?  А у мене жінка поїхала до тещі, у мене є пляшечка, котлет ціла кастрюлька. Пішли до мене, та й прийдеш аж (говорить дуже голосно, щоб Лєна почула за своїми дверима) завтра ввечері!
- І хай іде! І залишається у вас жити! - бубнить Лєна із-за зачинених дверей.
Зі ще однієї квартири в коридор виходить сусідка.
- Олег Леонідович! Я дама незаміжня, можете у мене переночувати.
- Я тебе переночую, лярво ти патлата! - Лєна моментально відкриває двері навстіж. - Олєг! Ану, бігом додому, бо я тебе вночую зараз. 
Олєг похилитався у відкриті двері повз усміхнених сусіда і сусідку. Лєна сердито  грюкнула дверима, буркнувши: " Бач, що удумав - вдома не ночувати"
- Добраніч, Миколо Сергійовичу! Отак і виручили сусіда! - сусідка збирається зачиняти свої двері.
- Анно Іванівно! Я можу у вас переночувати, раз ви дама незаміжня! - Микола Іванович підморгнув.
- Давайте залишимося просто сусідами. Хорошими сусідами. 

(с)

Васильович. На конкурс.

Все почалося ось тут: http://blog.i.ua/user/518748/2028913/



          Васильович, скільки я його пам’ятаю, завжди носив бороду і кирзові чоботи. Носив цілий рік і в будь-яку погоду. Ще з самого дитинства перед очима ця картина – якщо по бруківці іде, вибиваючи чобітьми ехо на всю вулицю, бородатий дядько – значить, це Васильович або вже йде на конеферму, або вже повертається додому з роботи. Борода у нього була довжелезна, чорна, із сивими пасмами. Коли він сідав верхи, брав у руку батога і гнав табун коней на пасовище, борода у нього розвівалася на вітрі і в той момент він мені був схожий на Карабаса  Барабаса із дитячого кіна.

       Потім, коли я трохи підріс,то здружився із Володькою, його сином. Той обмовився мені якось, що його мама під милий бік просила батька ту бороду обрізати і не смішити людей, але Васильович ніяк не погоджувався. " Чоловік має носити бороду. І крапка»". Вулична банда із кількох пацанів, серед яких я і Володька, якому, до речі, ми теж вчепили клікуху "Васильович", часто потайки бігали дивитися на коней-красенів, яких доглядав Володьчин батько на вигоні за селом. Потайки, тому що нашими батьками нам було категорично заборонено ходити на конячий випас. Та хто б їх там слухав, а тим більше, що батьки весь день на роботі? І ми, попри заборони, ходили дивитися на коней - сідали з того боку високої огорожі і через великі щілини задивлялися, як гривасті красені ганяли по полю, виблискуючи тугими коричневими боками. Жеребці були високі і грайливі – вони голосно фиркали, іржали і літали з задертими вгору, ніби парус, хвостами. Кобилки були трохи менші розмірами, більш спокійні і часто, чуючи, що ми з хлопцями гукаємо їх до себе, підходили до огорожі і обережно заглядали до нас своїми величезними і вологими карими очима. Ми добре знали, що цього не можна робити, але ж ми так чекали цього моменту. Тому простягали їм крізь щілини, на витягнутих долонях, шматочки хліба, що принесли з собою з дому. А вони, забираючи хліб, смішно цілували нас своїми м’якеньким волохатими губами у долоні. Від дотику оксамитових кінських губів здавалося,ніби у мене бігали мілкі мурашки від самих кінчиків пальців і аж до шиї. І такі ці доторки були лоскотні і приємні, що я й досі,  через багато років, пам’ятаю свої тодішні відчуття. Ну і від цих приємних миттєвостей ми з хлопцями інколи й втрачали пильність.

        "Ах ви, бісові чортенята!" - Васильович, як завжди, з’являвся несподівано позаду нас, - я ж казав не годувати коней. Володька! Ану бігом забирай всю ватагу і додому, бо зараз батогом по сраці надаю!" Як йому вдавалося непомітно вийти з воріт і підійти до нас впритул, ми, малі шкети, ніяк не розуміли. Батіг в руках, та ще й ця його космата борода – ох і страшна картина, навіть для таких як ми, безстрашних, хлопчаків!!!!!! Ми хватали руки в ноги і тікали від Васильовича метрів на 300 в поле, а потім, вже осмілівші, оберталися і кричали : "Борода, борода, через чобіт тормоза!!!" Саме смішне, що й Володька кричав це разом з усіма, за що, інколи, отримував на повну котушку. Правда, не від батька, а від матері, і не за гульки, а за те, що через біганину до коней не налив води качкам у ночви, але то таке.

       З часом ми дрочитися перестали, але дещо нас страшно цікавило. "Чому твій батько такий бородатий? Може, як він її збриє, то перестане нас ганяти?" - все допитувалися ми у Володьки, думаючи, що борода змушує дядька на нас гримати. "Та не знаю я, він навіть маму не хоче слухати", - бурчав той сердито, почухуючи налупцьовану вчора жалкою кропивою жопу.

          Це ж саме питання: " Навіщо вам така велика борода?”- я задав Васильовичу особисто дещо пізніше, коли уже років зо три провчився в університеті. "Бо! – з гордим видом сказав він мені тоді. – Я ж невисокий, а з бородою я виглядаю солідніше. Приїздять до нас із-за кордону покупці купляти коней, а я тут такий – з бородою, поважний…. Поки я живий – бороду я не збрию!" Одним словом, роки летіли, а Васильович все так само працював на конюшні і розвівав свою бороду, сидячи верхи. І тоді, коли я влаштувався на роботу у іншій області і приїздив до батьків три-чотири рази в рік, я бачив цю саму картину. І навіть на Володьчиному весіллі нічого не змінилося. На сімейне свято Васильович одягнув моднявий синій костюм, куплений на базарі у Хмельницькому, а з-під ще більше посивілої бороди сором’язливо виглядали біла сорочка і сірий галстук.

             Цього літа я приїхав на зустріч однокласників. Як пролетіли роки, я й сам не помітив. Вже й 15 років після школи." Заскочи до мене, - по телефону каже мені Володька, - по дорозі зайдемо заберемо ще Вітку і Андрія, та й підемо всі разом до школи". "Заходь! Заходь! - ми з Володькою давно не бачилися, міцно обійнялися. - Мам! Пап! Женька прийшов!". З хати вийшли Володьчина мама і якийсь моложавий лисуватий чоловік. Я геть оторопів – це був Васильович......і без бороди!!!! В той момент радість від майбутньої зустрічі з однокласниками згасла перед скаженою цікавістю – де? ділася? його? борода??? Яку він обіцяв ніколи не брити?

           "Нічого собі ! А як же це ви так наважилися?”- я не вірив своїм очам. “ Та він геть і нам не розповідає”, - засміявся Володька. “Ой, хлопці!- зітхнув дядько. - Зі мною така історія трапилася, що й соромно розказувати. Але ж ви вже дорослі жонаті мужики, розкажу вам, Бог з тим соромом" .

            Одним словом, на конефермі справи йшли добре. Власники купили за кордоном якогось крутющого і дорогущого племінного жеребця. Слідкувати за тим, як він покриває породистих кобилиць, поставили Васильовича, як досвідченого ветеринара і гарного спеціаліста. І ось одного разу поляки привезли свою елітну кобилку до їхнього жеребчика. І щось в процесі парування пішло не так - не виходило у жеребчика вкласти меча до піхов. Робити нічого: Васильович нахилився до конячого паху допомогти схвильованому породистому конику. Направити, так сказати. І в цей самий момент вітерець – пустун підхопив бороду і… " Як вона прилипла до його апарату, я й не встиг зрозуміти. Я спарував дуже багато коней за своє життя. Але ще ніколи мене добрих п’ять хвилин не возили мордою туди-сюди по спині кобили…. В той самий момент, коли я одним оком бачив кобилячу “квіточку”, а іншим оком - живіт жеребця над своєю головою, я собі поклявся збрити бороду. І голитися, поки сам зможу це робити".

          Сказати, що ми реготали - це нічого не сказати. Ми з Володькою ржали так, що у мене аж ребра заболіли.     " Ану, цитьте! Бо зараз батогом по сраці надаю!" - разом з нами реготався Васильович.

Не надо себя сдерживать или Суровое мужское нытье -2






Ведь все можно  было решить намного  быстрее...







Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
16
предыдущая
следующая