хочу сюди!
 

Юлия

43 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 27-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Унікальна нідерландська архітектура ..

 


[cut text="Читати далі"]


Унікальна нідерландська архітектура ...


Житлові райони на воді: унікальна голландська архітектура
Жителі Нідерландів навчилися не лише «відвойовувати» землі у моря, але й ефективно використовувати власні водні ресурси.
На фото комплекс Brekkense Wiel з міста Леммер, Нідерланди, збудований на початку 1990-х років.
Він складається з п’яти ліній штучних острівків з таунхаусами, які розраховані на близько 300 домовласників.
З одного боку будинки поєднує автомобільна дорога, з іншого облаштовані причали для яхт.
Brekkense Wiel може виглядати незвично, проте це не єдиний подібний комплекс навіть у Леммері.
Частини міста збудована фактично посеред води. Одна з основних причин такого проєктування полягає в особливостях ландшафту Нідерландів: території тут часто доводиться «відвойовувати» у водойм.
Значна частина країни знаходиться на рівні моря або навіть нижче цієї позначки і відповідно ці території знаходилися або досі знаходяться під водою.
Жителі почали освоювати ці землі ще у ХІІІ столітті: для цього будували дамби та вітрові млини, які відкачували воду.
Згодом на заміну їм прийшли парові насоси. Одна з таких станцій досі працює Леммері та підтримує рівень води у регіоні Фрисландія. Парова насосна станція Вауда занесена до переліку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Найбільший проєкт з осушення територій реалізували в 1932 році: тоді затока Зейдерзе була відгороджена 32-кілометровою дамбою від Північного моря. В результаті цього утворилось штучне прісноводне озеро Ейсселмер та значні території, які згодом об’єднали у провінцію Флеволанд. На березі Ейсселмера знаходиться й вже згадане місто Леммер.
Разом з тим, розташування на воді мало і свої переваги. У ХVII столітті в Амстердамі розробили систему каналів у вигляді концентричних напівкіл, які вели до причалів. Це сприяло розвитку судноплавства, торгівлі та економічному підйому загалом.
У випадку Леммеру ХХІ століття, таке рішення теж створює свої переваги.
Зараз місто це туристичний центр, який приваблює любителів риболовлі та водних видів спорту. Які, відповідно, можливостей виходу до води та зручних причалів поблизу житла.

 
[/cut]



Случайности

А Боги смеялись все утро и вечер
Смешила их фраза: "Случайная встреча" ...
До колик, до слез они долго так ржали,
Наивные люди - вам шансик мы дали.

Случайностей мало, счастливых тем паче!
Всю жизнь можно ждать, твердо веря в удачу...
А мы вас столкнули совсем не случайно
И что с вами будет для нас ведь не тайна.

Совпали маршруты и время, и дни...
Совсем не случайно  сошлись так  они.
Понять бы вам это еще, чтобы ныне
Любимых беречь пуще  собственной жизни..

Римаке (с привнесением логики и краткости).
Без участия ИИ!
  

Українська музика 2624







33%, 1 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

67%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Вітання з минулого.


  Шкільна лінійка в далекому 1976 році. Змужнілі хлопці десятого класу і неймовірно привабливі дівчата в святковій шкільній формі нетерпляче очікували, коли директор школи закінчить свою промову і можна буде розійтись.

  Неочікувано до столу, за яким сиділи вчителі, підійшов молодий чоловік. Одягнений він був в джинси, футболку і кросівки, які були вершиною бажання кожного, і які можна було придбати хіба що в магазині «Берізка».

   Він показав директору якесь посвідчення, після чого всі вчителі піднялися зі стільців, наче до них підійшов сам міністр освіти. А директор після цього звернулася до учнів школи.

– Увага! Зараз кореспондент з телебачення зніме невеликий сюжет про нашу школу. Поводьтеся чемно і достойно.

  Далі директор продовжила свою промову, а дивний чоловік почав нібито знімати відео на дивний пристрій розміром з блокнот.

– Дивіться, це якась вистава. Щоб щось знімати, потрібна відеокамера на плечі розміром з чемодан, а не отой клоунський блокнот.

– Та то якийсь кегебешнік. Бачили, як перед ним вчителі прийняли стійку струнко?

  Шепіт серед десятикласників раптом стих, коли кореспондент направився до них. Він підходив до деяких учнів і промовляв настільки дивні фрази, що ті не знали як на них реагувати.

  Миколо, а ти точно хочеш стати лісівником?

  Ніяким лісівником Микола стати не хотів. Він мріяв поступити в політех. Це вже через роки він згадає запитання того чоловіка, коли не поступить в політех і подасть документи на лісфак.

  Потім кореспондент підійшов до однієї учениці і його обличчя стало сумним.

– А давай ти уявиш, що в тебе зараз є можливість звернутись до своєї внучки. Що б ти хотіла їй сказати?

– Вибачте, дядьку, але я навіть не знаю, коли вийду заміж, а ви вже про мою внучку.

– Ну, ви ж всі вважаєте, що я тут влаштував спектакль. То чому ж тобі в ньому не зіграти достойну роль?

  Учениця погодилась, і дивлячись на дивний блокнот, досить довго говорила, ніби звертається до своєї внучки Катрусі.

  Пройшли десятки років. Та учениця вийшла заміж і народила доньку Оленку. Але дочекатися на внучку так і не змогла. Коли її донька Оленка була ще малою, жінка невиліковно захворіла і померла. А через ще багато років вже і Оленка вийшла заміж і народила доньку. Назвала її Катрусею, навіть не знаючи про ту дивну історію з її молодою мамою.

  Якось на електронну адресу Оленки прийшло повідомлення від невідомої людини з вкладеним відео.

  Відкривши відео на моніторі ноутбука, Оленка була шокована настільки, що не могла і поворухнутись. З екрана до неї зверталася її мама, коли була ще ученицею і про дочку взагалі не могла знати.

– Привіт, Оленко. Позови Катрусю. Скажи, що з нею хоче поговорити її бабуся.

  Після цих слів учениця не змогла втримати сміх, але через мить з усмішкою на обличчі продовжила говорити.

   Врешті, опанувавши собою, Оленка позвала Катрусю.

– Катрусю! Йди но сюди, з тобою хоче поговорити твоя бабуся.

– Бабуся?. Ти ж казала, що вона померла, коли ти була ще малою.

– Не питай мене, Катрусю, не питай.

  На екрані молода, жива і усміхнена мама Оленки все говорила і говорила щось своїй внучці, хоча ні про ім’я якої, ні про саме існування її знати не могла.

  А по щоках Оленки все текли і текли сльози. Навіть після численних повторних переглядів цього неймовірного відео.

Війна кацапів проти України розпочалась не в 2022 році...

...і, навіть, не в 2014-му...
І ця війна була не збройна, а економічна!
Дивимось!
https://youtu.be/3kUfAadXSTw?feature=shared

Деякі спогади про Фаріон. Майстерність лінгвістики? Та інше.

Фаріон оцінила українську мову Тимошенко, Азарова і Герман
На прохання журналіста Газета.ua поставити оцінку по мові екс-прем'єрові Юлії Тимошенко і діючому прем'єрові Миколі Азарову, Фаріон відповіла:

"Юлія Володимирівна добре вивчила мову на лексичному рівні, але на синтаксичному вона абсолютно неукраїнська, тому що Тимошенко мислить на російській. У неї неукраїнська фонетика", - сказала Фаріон.


"Відносно Азарова: те, що він тримає карту в руках і читає на українському, добре... Я категорично не сприймаю їх ідеологію, але якщо давати Азарову об'єктивну оцінку, то він зробив перший позитивний крок. Йому треба хорошого репетитора, щоб ставив йому усну мову", - відмітила депутат облради.

Вона також відмітила, що українською мовою добре володіє регионалка Ганна Герман. "Але її мова у мене викликає відразу плутанину, вона говорить одно, думає інше, а робить взагалі щось третє", - вважає Фаріон.


****
Знаменитий скандал з дітьми пам"ятаєте?

А ось що трапляється з россійськими дітьми. Для порівняння.

"- Это было ужасно! Они пришли в 9 утра, - возмущается делопроизводитель детского сада Ольга Уймина. - Сначала люди в штатском окружили территорию, заблокировали все входы и выходы, а потом в здание вошли около 20 человек. Мужчины проходили в группы к детям прямо в верхней одежде, не снимая грязной обуви! Эти люди, не спросив разрешения родителей, допрашивали детишек!

Ольга Уймина рассказала, что сотрудники милиции задавали детям множество вопросов: «Как тебя зовут? Сколько тебе лет? Кто твои родители? Как их зовут?». Многие не выдерживали такой прессинг и начинали плакать. А потом, доведя почти до истерик малышей, стражи порядка наконец-то ушли, взяв с собой заведующую Анну Дубнову и компьютеры."
"Тётя Фарион" молча отдыхает

А ось вам англійський варіант дій з дітьми. 

 Учитель пообещал отправить школьников в "газовые камеры"
В классе начальной школы 28 детей, многие из них евреи по национальности. Учительница на уроке пообещала отправить в газовые камеры тех, кто не успеет справиться с заданием. Это старая добрая Англия. 

Детская площадка в Нью-Йорке
    Есть в Нью-Йорке одна детская площадка. На первый взгляд, как бы и ничего особенного. Но есть одно "но". По соседству с песочницей и качелями находятся самые настоящие могилы!
   Единственное чего не хватает, так это таблички для детей в песочнице "ОСТОРОЖНО! Глубоко не копать!"

Не працює пошта

  • 31.07.24, 16:12
Дуже цікаво я що одна така. в кого не приходить вже тиждень пошта, а адміни мовчать на всі запити..?
Це ж просто треш якійсь... 

я- причина цієї війни

  • 31.07.24, 14:17
Олександр Мудрий з фб, червень 2022

Я - причина цієї війни. Так-так, саме через мене вона стала можливою. Я постійно про це думаю. Зараз спробую пояснити.
Ще раз наголошую, що це моя особиста сторінка, на якій я викладаю свої особисті думки, з якими ви можете бути не згодні.
Я російськомовний українець. Я мешканець на 95 % російськомовного міста. При тому, що 30 років свого життя з 33-х я прожив у незалежній країні Україні з єдиною державною мовою. Я до 8 класу навчався російською мовою, більшість предметів в ліцеї та університеті теж викладалися російською. Я дивився російські фільми, читав російську класику та слухав російську музику. При цьому я ніколи не вважав росіян "братським" народом - я ніколи не жив з ними в одній країні (принаймні, у віці, коли я міг щось тямити), ніколи не відвідував цю країну. Я до 2014 року всі народи світу вважав братськими, бо дружити, товаришувати і навчатися розумним речам треба зі усім світом та всіма країнами. Для мене росіяни ніколи не відрізнялись від американців, кенійців чи, скажімо, еквадорців. Всі навколо однакові, думав я. В моїй родині ми спілкувалися російською, з друзями, на роботі чи в компаніях - теж. При тому у мене не було ніколи проблем з українською - я навіть вигравав шкільні олімпіади, а проводити урочисті заходи мені навіть зручніше було саме українською (особливо офіційні заходи). Просто всі навколо російською - і я теж. Так зручніше. Так просто легше.
Ще коли я отримав паспорт у 2004 році я замислився - а чого це у країні, де офіційною мовою по Конституції є лише українська, паспорт громадянина (найважливіший документ, на хвилинку) заповнений двома мовами? Ще більше я здивувався коли у 2016 році отримав новий паспорт-книжку (загубив старий документ), де так само моє ім'я, прізвище та по-батькові на другій сторінці вказані російською. Дивно, подумав я. Як ще можна говорити про "ущемление", коли така фігня твориться.
У 2012 році в мене народилась донька і я читав їй книжки та казки. Різними мовами - українською, російською та, навіть, англійською. Та вдома, в побуті, з донькою розмовляв російською. Вона казала на мене "папа", а не "тато". Хоча маю зазначити, що коли вона почала читати сама, я купував книжки для неї виключно українською. Тут у мене якийсь ніби принцип прокинувся, проте, на жаль, не до кінця.
В 2014 році в Україні почалась війна. росія для мене особисто чітко стала ворогом. Але росія, перш за все, як щось загальне, як держава передусім. Війна тоді оминула Херсонщину і я став жити як раніше - робота, родина, можливість відпочивати і таке інше. Війна (дуже неприємна зараз аналогія виникає - адже Україна офіційно називала події 2014 - і до лютого 2022 антитерористичною операцією, а потім операцією об'єднаних сил, а не війною) йшла десь далеко від мене, і я, чесно визнаю, останні років 7 про неї не так часто і думав. Я читав новини, я так само як і багато моїх друзів просто реготав з російської пропаганди (не підозрюючи про жахливу її загрозу), не піддавав сумніву, що Донбас та Крим то українські землі - але війна йшла осторонь. В театрі, в якому я працював, йшли вистави російською (в тому числі, за моєї участі), я організовував концерти зірок в Херсоні (в тому числі, і російських зірок).
Восени 2020 я вирішив у своїх соціальних мережах перейти на українську. Не знаю, чому саме, але прийняв таке рішення. Але в побуті все одно продовжував спілкуватися російською. Дивився російських ліберальних блогерів, слухав російську музику, щоправда перестав дивитися російські фільми. Моя донька, приходячи зі школи, часто казала мені, а давай вдома говорити українською? Я погоджувався, та мене вистачало на півгодини максимум.
Так було до 24 лютого 2022 року.
З початком повномасштабної війни я перейшов на українську мову тотально. Я видалив всю російськомовну музику зі свого телефона, видалив всі підписки на російські ютуб канали. В Херсоні до самого мого виїзду (це сталося 16 квітня) я розмовляв виключно українською. В усіх громадських місцях, крамницях, транспорті чи чергах. Здебільшого, коли я починав розмовляти зі своїми знайомими, мої знайомі теж переходили на українську (хоча я нікого про це не просив).
Я виїхав 16 квітня. Ввечері 17 квітня опинився у Стрийському районі Львівської області. Була можливість там зупинитися, але так як мав ще один варіант, то вирішив спробувати і його. Та 17 квітня ввечері, коли я був за тисячу кілометрів від рідного дому з одним рюкзаком в будинку абсолютно невідомих мені людей, я запам'ятав питання, яке мені поставила господиня того дому (дівчина мого віку, можливо, навіть і молодша за мене) після того, як нас нагодували та показали кімнату, де можна лишитись на ніч: "Що ви думаєте з приводу мови?" А її свекор, поцікавившись становищем у Херсоні сказав: "Вони (росіяни) сюди ніколи не прийдуть. Вони нас бояться більше за все. Бо вони знають, що тут по ним будуть стріляти з кожного вікна."
Наступного дня, 18 квітня ми відправились в невелике містечко поблизу Івано-Франківська (за 15 км від нього). Тут я знаходжусь і досі. Вже майже півтора місяця. Я зловив себе нещодавно на думці, що ніколи в свідомому житті я не лишав рідний Херсон так надовго. Це прекрасне містечко, де чудові і гостинні люди, де не має на вулицях п'яниць і сварок, а хати у людей кращі ніж в елітних херсонських Мельницях. І всі один з одним чудово спілкуються, вітаються і цікавляться життям одне одного. Тут не має мовного питання взагалі. Знаєте чому? Бо всі говорять українською.
Одного разу в черзі до військомату, я підслухав розмову двох місцевих чоловіків: "У мене є робота і родина, мені 50 років, чого я маю кудись йти? Хай донецькі та херсонські йдуть воюють. Це ж вони руський мир кликали". Я стояв в п'яти метрах від нього і розумів, що він абсолютно правий. Так, це я кликав руський мир. А коли війна почалась у 2014 році, я навіть до військомату не пішов. І я для себе поставив нарешті всі крапки над "і" - це я причина війни. Бо я читав російські книжки, дивився російські фільми, слухав російську музику та розмовляв російською мовою, ходив по вулиці Суворова повз пам'ятник Потьмкіну. Я можу скільки завгодно кричати зараз, що Херсон - це Україна, та коли я там жив, я для цього нічого не зробив. І не має нічого дивного в тому, що бомблять російськомовні регіони та міста - я дав привід комусь там "за порєбріком" вважати нас своїми землями та одним народом.
Ми багато зараз говоримо про колективну відповідальність росіян в тому, що вони мовчать або підтримують війну. А я зараз хочу визнати свою особисту відповідальність за те, що дав можливість розпочати цю війну.
Сьогодні я видалив російську розкладку з клавіатури телефону. І якщо буду чути від когось фрази "какая разница" або "я знаю українську, но буду говорить на том язікє, на каком хачу" - то я буду тільки підтримувати таких хлопців, як чувак з Франківська, який набив морду вуличному музиканту за пісні російською, або волонтер зі Львову, який відмовився допомагати біженкам із Харкова, що принципово не бажали говорити українською. Бо за "язіком" йде війна. Слідом за ним йде той самий руський мир.
І я для себе особисто знаю точно і ніщо в мене не викликає зараз більшої впевненості - той "язік" має піти за руським кораблем. Всюди. Скрізь по всій Україні. І тоді я, і всі ми, колишні російськомовні українці - станемо причиною, чому ми виграємо цю війну. Бо коли викинемо з нашої лексики слово "російськомовний" - то зникне остання зачіпка в нісенітній маячні про "братскість" народів. Лишаться лише українці, яких вони бояться більш за все та які готові стріляти по окупантам з кожного вікна.
Слава Україні!