Вона дуже обережно Його приймала, намагаючись не зачаровуватися, надто не захоплюватися і не прив’язуватися. Та Він давав всі підстави подобатися: сяючі цікавістю до Неї очі, усміхнені і дуже привабливі губи, голос, сповнений того тремтячого французького «р», що заколихує. Звертався до неї на ім’я... Випромінював хвилі «справжній», «щирий», «не зверхній», а ще «розумний» і, головне, «уважний». Він умів слухати, а Вона повірила (так нечасто буває), що йому важливо знати про неї все. І тоді...
Читати далі...