Почну з того, що наш регіон дуже обрусили, та в принципі як намагались і більшість країни. Але ж дякуючи нашим бабусям, дідусям, батькам, родичам ми як могли зберегли українську мову. Прикро звичайно, що в ній трохи є примісі, але ж те, що змогли зовсім не перейти на іншу мову це вже добре. Я повністю навчалась у російськомовних навчальних закладах: дитсадок, школа, технікум, ВУЗ. Але мені навіть на думку не спадало вдома говорити не українською. Те саме і більшість родичів.
Так от був у нашого дідуся рідний брат, який під час війни опинився у Пскові, там оженився, обзавівся сім"єю і там і залишився жити. Влітку він іноді приїздив до дідуся у гості. Говорив він не те що чисто російською, а ще й з таким кацапським акцентом, що навіть не можна було здогадатись що наш дідусь і дід Фєдя два рідні брати. Ну зараз би я зрозуміла, що людина там прожила багато років і звичайно могла так проникнутись їхнім говором. Але на мої 5 - 6 років я чомусь не любила того дєда Фєдю, мені здавалось, що та мова якась не щира. Ще мене більше всього дратувало, що всі мої рідні люди теж говорили з ним іншою мовою і мені це страшенно різало вуха і псувало настрій. Отже коли я чула, що скоро приїде дєдушка Фєдя, я навіть не хотіла гратись іграшками і постійно мовчала і сумувала.
А ще коли я бачила в новинах Ігоря Кирилова, який був схожий на дєда Фєдю, то був капець, настрій падав на ноль
Дєд Фєдя завжди привозив якісь інші ніж у нас цукерки і пригощав ними нас, шістьох дідусевих онуків. П"ятеро з радістю їли ті цукерки і навіть зберігали обгортки, а шоста
непокорна відсувала від себе ті цукерки і навіть не торкалась їх або віддавала своїм братам і сестрам
. Те і примітив дєд Фєдя. Йому звичайно хотілось мене, так би мовити, приручити, він намагався зі мною ласкаво говорити, і окремо від всіх давав цукерки, але я була непреклонна
. А головне що мені не подобалось: коли ми приходили зустріти дєда Фєдю, він бачив мене і казав: "Ну здравствуй хохлушка". І тут вже всі його намагання примиритись ставали зовсім марними, бо цього я простити не могла
І от одного разу наш дідусь вирішив з"ясувати зі мною, чому ж у мене така неприязнь до його брата. Тим більше, що дідок він був дійсно позитивний і не поганий, завжди доброзичливий (це я зрозуміла як трохи підросла). І я сказала, що він поганий, тому що ви всі з ним починаєте говорити не по-людські, а ще він мене взиває хохлушкою. А дідусь питає: а як тебе звати? Я кажу: як це як? Українкою
Ну не знаю чому і звідки я тоді так придумала, але ж "Вустами дитини говорить істина"
Після розмови з дідусем, дід Фєдя перестав мене називати хохлушкою і навіть став поважніше до мене ставитись, а не як завжди сміятись.
Пізніше ми з дідом Фєдьою навіть потоваришували
І коли він приїздив, ми гарно спілкувались.
На фото звичайно не дід Фєдя
А просто наша творчість в молодості )))