хочу сюди!
 

Любов

55 років, овен, познайомиться з хлопцем у віці 50-57 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Лайфхак для жён

  • 07.08.22, 11:25
- Маш, меня утомил твой мобильник, ну сделай тише звонок! Кто тебе трезвонит весь вечер?
- Мальчики.
- А что им всем надо?
- Ну... по-разному. Спрашивают, что делаю, не выйду ли гулять, предлагают сидеть вместе в автобусе на экскурсии, на технораме со мной в паре быть. Миша спросил, не тяжёлый ли у меня на завтра портфель, хотел зайти за мной перед школой.
- Слушай, а чем ты их цепляешь, а? Расскажи, мне уже самой интересно! Почему к тебе вечно такая очередь стоит, как к телу Ленина в моём детстве?
- Тебе зачем это? У тебя папа!
- Чисто теоретически. Изучаю людей.
- Ну ладно, расскажу. Просто мальчики - это такие люди, что им всё время надо, чтобы их хвалили. Это как по голове погладить, только без рук. Даже самый никому ненужный мальчик что-то делает хорошо. Уравнения решает, например, или на физкультуре дальше всех прыгает, или танки рисует красиво. А ему про это никто никогда не говорит кроме мамы. А я всегда говорю. Мне не жалко, и это же честно. Не все умеют красиво рисовать танки и хорошо прыгать в длину. Я восхищаюсь этим вслух!
- Ну это и с девочками наверное так. И со взрослыми тоже.
- Этого я не знаю. Ты про мальчиков спросила. Ещё нельзя быть круче мальчика - вот прямо во всём. Мальчик должен себя чувствовать крутым всегда.
- Ну и как ты реализуешь этот принцип на таэквондо? У всех твоих пацанов зеленый пояс, у тебя синий. Ну и объективно ты там круче всех в группе.
- Ай... - Маша снисходительно машет рукой - Это же маль-чи-ки!!! Я им сказала, что с поясом мне случайно повезло на аттестации. И когда у меня получается кого-то из них в спаринге забороть, я потом говорю, что мне было так страшно! Говорю - я заранее тебя так боялась, что спаринг выиграла от страха!
- Врешь, иначе говоря?
- Не вру!! Я всегда боюсь: двинешь не туда, промахнешься - сломаешь ещё что-нибудь, они так плохо блоки ставят! Прогуливать не надо потому что тренировки. Ну и ещё кормить мальчиков надо. Они, знаешь, прямо как-то очень зависят от этого. Если мальчик знает, что у него дома будет вкусный суп со сметанкой - зачем ему идти куда-то гулять с другими мальчиками или девочками? Мне кажется, они и женятся для этого на своих женах, когда вырастут. Поэтому я всегда угощаю - на переменке, на прогулке. Вы вот с папой смеётесь, что я таскаю с собой много еды всегда, но мне нужно. Я сама всё время ем и мальчиков кормлю.
- Ну это я уже слышу который год от тебя, что надо муженьку кормить. Это я уяснила. Кормлю на всякий случай всех подряд больших мальчиков, хотя не планирую никого завоевывать.
- Незачем тебе завоевывать. У тебя папа есть. И одно я ещё у тебя подсмотрела, рассказать?
- Конечно. Что именно?
- Нельзя приставать с разговорами, когда мальчик уставший или голодный. Надо, чтоб он поел и помолчал. Ну знаешь, когда они тупо в одну точку смотрят? Это они не тупят, а отдыхают. Мальчики не могут столько разговаривать, сколько девочки. Им иногда надо помолчать, подумать о всякой мальчиковой важной фигне. Ты правильно делаешь, что к папе не лезешь сразу после его работы со всякими там счётчиками воды и репетитором.
Я только что в ленте видела рекламу: 4-дневные курсы, как быть востребованной девушкой и выйти замуж. Стоят дорого. Я им сейчас обломаю весь бизнес, чувствую. Запишите: хвалить, кормить, не трещать без умолку, не быть круче. И все женихи - ваши. Ноги от ушей не обязательны, забейте, у Маши самые обычные ноги, подлиннее видали. Но её 8-10-летние друзья готовы ночевать у нас под дверью.
©Галина Созанчук

Не надто обнадійливе про війну

Натрапив на розгорнутий пост журналіста Юрія Бутусова на Ютубі (так, там тепер можна не лише завантажувати відео, а й писати пости). Про війну і очікування. Хто захоче, може почитати повністю, я ж наведу основні тези.

Коли закінчиться війна? Вона вже триває 8 років, тому не треба вірити всіляким "експертам", які розповідають, що війна скоро закінчиться. Не закінчиться. Вона триватиме ще багато років.

Чи зупиниться росія, якщо захопить Донбас? Ні. "Російська армія зупиниться тільки там, де вона буде розбита".

Чи закінчуються у росії ракети та гармати? У Лаптєстана величезні запаси зброї. До того ж, у них посилено працювала військова промисловість. Тому російське озброєння ще довго буде переважати союзницьке.

Чому НАТО дає мало зброї? НАТО дає багато зброї, просто Україна не створила власних запасів озброєння. "Нам передали основних озброєнь та боєприпасів набагато більше, ніж у нас було запасів до війни."

Звичайно, є й обнадійливі тези. Наші війська зупили наступ рашистів. Правда, недостатньо сил для контрнаступу. Але є шанси, що ми можемо перемогти.

_R

_R

Ранкова серпнева злива

  • 07.08.22, 07:00
Ранкова серпнева злива
Вгамовує спеку літню,
Втамовує спрагу дбайливо.
Стає свіжіше помітно.

Ковток води дістається
Траві, кущам та деревам,
Земля оживає й сміється -
Багата життям королева.

Краплини, торкнувшись до всьОго,
Шумлять, мов мільйони кроків,
Нема вже нічого сухого,
Дороги - стрімкі потоки.

Помиті дерева скидають
Перше пожовкле листя...
Про осінь так нам нагадають
Й що близько вона вже до міста.


«Нормально»


Звонок будильника. Открытые глаза. 
Колючий свет, заполнит пустоту. 
Скрипит паркет. Июльская гроза. 
Горячий чай и завтрак «на лету». 
Часы: тик-так. И слышно стук колёс. 
Электропоезд. Ветер из окна. 
Жужжат машины, где-то лает пёс, 
А наверху еще видна луна. 

Глоток. Укус. Зажмуриться. Дышать. 
Откинуть мысли, в небо посмотреть. 
Не думать, не грузить себя, не ждать, 
Что можно ещё что-то не успеть.
Одеться, напоследок бросив взгляд, 
Почувствовать всю пустоту углов. 
Услышать, что там стены говорят, 
И отмахнуться от их странных слов. 

Дверная ручка. Поворот ключа. 
Знакомый едкий запах сигарет. 
Везёт вниз лифт, кабиною стуча, 
Украшенный остатками газет. 
В подъезде темень, не видать ни зги. 
Подпёр глухую стену света луч. 
Пробился вдруг, под гулкие шаги, 
Среди налитых влагой летних туч. 

Щелчок замка, залитый утром двор, 
Блестящих луж цепочка манит в даль. 
Идти вперед, вдыхая петрикор, 
Развеивая с каплями печаль. 
Ногами рушить их сырую гладь, 
Шептаться с ветром о своих делах, 
Пытаться перестать хотеть догнать 
Оставленное в предрассветных снах. 

Глубокий вдох. Мелькание листвы. 
Бегущий глупый голубь впереди. 
Выдавливает мир кусок мечты, 
Холодной, жгучей коликой в груди. 
Ломает меж сознанием мосты, 
Осколками, застрявшими в душе, 
Величием пространства красоты, 
Звенящим в безответной тишине. 

Вес космоса. Необратимый мрак. 
Сутулит плечи, вдавливая вниз. 
И хочется зажать всю злость в кулак, 
И выгнать всё плохое на карниз, 
Столкнуть его к чертям куда-то в ад, 
И пусть горит, ведь место ему там. 
И хочется слова все взять назад. 
И хочется напиться снова в хлам.

За шагом шаг. За тенью снова тень. 
Отбрасывают ветки на зрачки. 
Планета начинает новый день 
И можно уже прятаться в очки. 
Нырять под маски, чувствами скрепя 
И кожу превращать в сухой бетон. 
Все говорят – пора любить себя, 
Но это на когда-нибудь потом. 

Пускай нормально будут все дела. 
И даже лучше, если спросит кто. 
А если ты действительно ждала, 
То просто знай, я был недалеко. 
И буду здесь, всегда на пол пути. 
Лелеять тихо свой самообман. 
Я жёлтый лист, что так хотел найти, 
Из паутины выход в океан. 

© William van Warg


Сорок днів тому..

  • 06.08.22, 20:41
  
  А я про зовсім не смішне зараз. Сорок днів по загиблим в ТЦ Амстор. На фото усміхнені, гарні , зовсім юні хлопці і дівчата.
 Завжди дивувало, що коли подивитися на фото десь в випускному альбомі - всі гарні. Завжди списувала на силу макіяжу і бога фотошопу, ретельно підігнаних для цього альбому, але оце дивлюся на колаж з фото загиблих - а всі такі красиві.. і це прості , домашні часто, фото, буденні, ніхто не розраховував, що їх отак розглядатимуть. І через це тільки тяжче дивитися.
  Я все ще дуже добре пам'ятаю той день - бо в "Амсторі" під час вибуху мав бути мій середній брат. Він буквально за десяток хвилин до влучання ракети приїхав рейсовою маршруткою з Полтави, і висадився на майданчику перед цим торговим центром, де в них офіційно стоянка. Він рідко приїжджає, взагалі то, і ми чекали на цей приїзд) Розклад рейсів такий, що йому треба ще годину і 20 хвилин чекати вже на маршрутку до нас, тому він завжди заходив в "Амстор" скоротити час, купити морозиво, чи замовити піцу в єдиному в місті "Сільпо", бо піца від "Маркетопту" на зупинці біля ринку, звідки їде вже до нас, йому, бачте, не така смачна, просто походити по магазинчиках , це був цікавий ТЦ з набором хороших магазинів.Одним словом - пів годинки і перечекати непомітно. 
Але цього разу в мами десь щось пригоріло, і вона ще напередодні попередила брата, щоб як тільки приїде - відразу набрав, їй, бачте, треба купити зіп-пакети в певному магазині майже біля ринку, а тоді вже "хай йде по свої піци і морозиво".  Ну, він майже дійшов якраз, метрів двадцять залишилося. Я якраз розповідала йому телефоном куди йти, бо це навпростець старими вуличками зигзагом, коли гримнуло так, що ми всі навіть пригнулися. На хвилинку до мого будинку від місця вибуху - кілометрів під тридцять якщо прямо. В брата ж на очах посипалися склянки з вікон, і те, що не на голову - теж випадковість - він відійшов до проїжджої частини і оглядався де вивіска потрібного магазину, а от я б на його місці впевнено б йшла під самими будинками, в тіньочку під самими вікнами, бо знаю куди.
  Горіти почало швидко.. брат виходив вже вуличками, заповненими димом. Оці сім-десять хвилин і мамине зовсім нераціональне бажання тих пакетиків тільки тут і сьогодні - можливо врятувало його життя. Я б, мабуть, на його місці після двогодинної зовсім некомфортної при його зрості майже в 190 см поїздки в маленькій маршрутці на спеці - спочатку б сходила по морозиво, чи щось прохолодне попити, а тоді вже б дзвонила, але він не я , відповідальніший)), як сказав, що відразу набере - так і зробив. В мами з тиждень починали трусилися руки коли згадувала, а про ті пакети взагалі згадала тижнів за два, коли вони дійсно були потрібні. 
  Я двічі на тиждень проїжджаю мимо згарища. Раніше ніколи не уявляла розмірів "Амстору", в моїх очах це був плоский височенний фасад весь в склі і вивісках, з боків я його ніколи не бачила, через парк з одного боку і будівлі з іншого. А зараз це видовище вражає - згорілий каркас з товстого двутавру з рештками впалої покрівлі раптово надають йому тривимірності і видно його гігантські розміри - близько 10 000 квадратних метрів зі стелею метрів в шість висоти. Там все, що можна було прибрати і вимести - прибрано. Пересіяно навіть, в пошуках хоч якихось решток тих, хто згорів в епіцентрі вибуху і пожежі. Це саме ті гарні, усміхнені хлопці і дівчата, продавці-консультанти з "Комфі", єдиного в місті, ракета розірвалася просто всередині їхнього торгового залу. Щоразу коли проїжджаєш мимо отих товстелезних обгорілих і поржавілих колон - думаєш про це. 
 І про сміх та насмішки росіян в коментарях під відео в Ютубі. Звичайно, їх президент краще знає , що ТЦ не працював і там всюди як не база нацистів, так склад боєприпасів, куди нам то, місцевим... Будь вони прокляті.
  

Помощь клуба!

  • 06.08.22, 15:58
Не знаю, как отвязаться от молодой девченки!
Я ее в два раза старше! Она молодая, из хорошей семьи, только после универа.
Гоню ее: говорю, иди к ровесниками! А она мне говорит, что нет, что они все - дураки, что с ними и поговорить не о чем.
Я ей говорю, что не бывает так, чтобы не было умных ровесников. Я ведь тоже чей-то ровесник и умный - значит найдутся и ей под стать...
Чего я тебе, спрашиваю, вообще сдался?  Она отвечает, у тебя, мол, глаза умные и с огоньком - нравятся ей мои глаза, понимаешь!
Познакомились на презентации фототехники. Я ее снимал на среднеформатный фуджик. Взял телефон, на свою голову, чтобы фотки отдать.
 Эх, жизня... Так что характерно: родителям ее я тоже нравлюсь!
К стати - симпатичная. Не знаю, что и думать!


Теплая река

В  долине Амазонки  есть теплая река Шанай. 
Средняя температура воды в ней 86*С,
при сезонных колебаниях от 45*С до 100*С. 

   Похоже сбылась мечта наших поставщиков тепла.  
Правда  далеко от наших краёв.
А то бы они взымали с нас законные платежи:
за обслуживание источника,
за амортизацию русла,
за транспортировку теплоносителя,
за абонентское обслуживание...

Українська музика 1898







0%, 0 голосів

50%, 1 голос

50%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Помощь зала.

  • 06.08.22, 11:00
Народ, подскажите, как женатому мужчине объяснить, что ему ничего не светит, вообще... никак... 
Объясняла прямым открытым текстом, приходила без макияжа, даже прыщик на лбу нарисовала... пофиг, всёравно приходит и шоколадки турецкие с перцем приносит... он виделите случайно коснулся и его там чем то - как то пробило ( этож каким разрядом должно было шибануть, если у меня был ноль, ну т.е. полное заземление)))) Теперь не знаю как коротнуть.