Кажуть, що Нацбанк випустив в обіг 800 з гаком мільярдів гривні, і має зо тридцять мільярдів долярів валютного запасу. Могли б курс гривні до долара зробить і один до 20, але не хочуть. Говорять, що ці резерви позичені, тож нехай полежать. В принципі ця ситуація повторюється з часу введення гривні в обіг.
І так, прив’язали гривню до долара. Навіщо її в’язать до долара, коли впринципі вона забезпечується товарами, от як забезпечується такою вона є. І от є інфляція. інфляція може буть як із-за зменшення виробництва, відповідно мало товарів і багато грошей, відповідно і зростає ціна, або із-за збільшення грошової маси, друкують гроші, емісія по научному.
В 90, коли друкували багато грошей, була дуже велика інфляція, були люди мільйонерами, а купить то не вельми мона було, але тим не менше. Я навіть спеціально багатьох перепитував: «Слухай, як ти колись був мільйонером, як ти себе економічно почував?», тим не менше почувались більш-менш, не дивлячись, що йшов спад економіки, виробництво тріщало по швам, не стільки сільськогосподарське, скільки промисловість. Але, тим не менше, ще щось тай ворушилося. Проблеми почалися більші, коли стала стабільна гривня, яка була прив'язана до долара, і що ж тут говорить, якось воно отак: невиплати зарплат пішли, і так далі. Потім девальвація гривні - раз, другий, третій, четвертий, і на фоні цього знову ж таки друк гривні, тобто емісія, знову ж таки інфляція. Інфляція – це прихований податок, він складається з того, що той, хто надрукував гроші, він за ці гроші купує якісь товари по тій ціні яка є на даний момент. Далі ті, хто взяли ті гроші купують ще товари, які залишилися, далі купують ті до кого знов перейшли гроші, і товарів уже не лишається, бо грошей вже більше, і хто останній купує, той в принципі платить той податок, бо товарів менше, і відповідно ціна більша. Але, знову ж таки, повторю, тим не менше, ті 3 роки в дев’яності, коли ми були мільйонерами, держава, так би мовить, контролювала ситуацію, оскільки друкувала сама гроші. Вона була головним «фальшивомонетчиком», і вона сама себе непогано почувала. Це не сприяло розвитку економіки, але випуск гривні з прив’язкою до долара, чи з прив'язкою до юаня, фунта, неважливо, він нічого по суті справи не змінив, те що держава додруковувала гроші тепер воно не компенсувалося тими доларами, а навпаки, інфляція, як прихований податок, працювала і надалі, тобто отримавши позику держава надрукувала нову суму грошей. Браво! Люди знову ж таки віддавали свою продукцію задарма державі, відповідно до того скільки вона надрукувала грошей. Ну припустимо вона надрукувала в два рази більше грошей ніж було, відповідно в два рази дешевше, в три рази, так як в 14-15 році, відповідно в три рази дешевше. Це видима сторона айсберга, а є ще й невидима. Це коли була стабільність так звана, знову ж таки, гроші додруковувались, ціни трошки росли, їх просто було не так помітно, бо не в кілька раз за рік, і в скільки вони виросли за 30 років незалежності порахувать не особливо важко. Якщо брать по гривні, то з 96 року гривня відносно долара опустилася з 1,70 до 40, тобто більше ніж в 20 раз, то це по долару, а по ціновій політиці, з копійки зараз пачка сірників більше гривні, тобто більше ніж в 100 раз. Це можна сказать в скільки раз держава намахала людей за 27 років. Ну, але ж давайте виправдаємо державу, наша ж держава, держава це ж ми, вона взагалі хотіла чогось хорошого, чому так не вийшло не зрозуміло. Тільки ще раз вернемося до питання прив’язки до долара, не було б прив’язки до долара щоб було? Нічого б не змінилося, ціни так само зросли б, купюри так само б надрукували. Обмеження можна поставить, що друкуємо не більше стільки то в рік, і можна було б до того значення зараз дійти, але пішли іншим шляхом, пішли шляхом прив’язки до долара, і тут питання не в тому, що долари випускають якісь американці, діло в тому, хто їх дає в позички. Позичає багато хто, доречі, це і різні банки, і міжнародні валютний фонд, і приватні інвестори, кредитори, і так далі. І тут ми доходимо до розуміння, що раз для того, щоб оподаткувать своє населення треба позичить долари, тобто населення віддає податки, стає трохи бідніше, хоча толку з них, нажаль, на данний момент ми від нашої держави не бачимо за 30 літ, по великому рахунку не бачимо. Але, якщо на початку 90х років, умовно кажучи, в 92-95, держава забирала ці податки і вкладала назад в державу, і на цьому крапка, то з прив’язкою до якогось долара держава, тобто ми, надрукувавши грошей під заставу долара, якого ми позичили, щоб надрукувать гроші, залишаємось винні долари. Їх звісно можна віддать, але поки ми їх не віддали то потрібно заплатить відсоток. Для чого??? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ??? ??? Якщо в 92-95 можна було не платить відсоток, щоб оподаткувать своє населення, то тут треба заплатить ще відсоток комусь, щоб оподаткувать своє населення. Клепка є в голові? Нема. У кого нема? В народу нема. У тих хто це зробив клепка є в голові. Вони ні на чому, взагалі ні на чому, з повітря заробляють гроші. Хлопці, ви платите податки? Заплатіть ще й нам. Ось так. Ні більше, ні менше.
