Stone Dead Forever
              Вічність без ознак життя

And didn't you see me in the glass
              Невже ти не помічав мене у люстерку?
And didn't you hear me you never listen past
              Хіба ти мене не чув? - авжеж, ти не зважаєш на щось стороннє.
And didn't I see you gone to seed
              Та й чи я не бачив, що ти давно перезрів?
And the only reason is that you're too young greed
              І єдине пояснення в тому, що лише твоя ненаситність
              лишилася дуже молодою.

You're out there on your own
              От ти і зловлений на гарячому!
Your face turned to stone
              Твоє лице скам'яніло.
Whatever happened to your life
              Що б не трапилося з твоїм життям -
Stone dead forever
              пронизливо мертва вічність...
All right
              Влаштовує...

You're in perhaps you'll listen a judge like you
             Невпевнені відмовки... - звісно ти слухатимеш
             лише такого суддю, як ти сам,
In your sweet life innocence that's nobody's fault
             у безгрішності твого солодкого життя,
             до якого не підкопаєшся.
You've never had it quite so good
             Але насправді в тебе ніколи не було з цим
             все аж так добре,
Because you didn't know that you even could
             бо ти і не уявляєш, як натомість могло би бути.

At times it's been too old
             Час від часу діялося щось старе знайоме -
Your judge turned to gold
             твій суддя перетворювався на золото.
Whatever happened to your life
             З чим би ти не здибався у своєму житті -
Stone dead forever
             це позначено печаткою кам'яно-нерухомої вічності,
All right
             авжеж...

And it's been a long, long time been a long, long wait
             Була жага, прірву часу була жага, нескінченне вичікування,
And then you thought you'd beat us at the pearly gates
            а потім ти уявив, що даси нам по зубах.
You better leave your number, oh and we'll call you
            Краще висунь носа зі свого номера,
            ох ми розповімо тобі, що до чого!
You must admit your problem and it's heckling you
            Мусиш визнати свою проблему, оце і рве тебе на шмаття.

The time has come to pay
           Настав час розплати!
Turns out you've been the prey
           Виявляється, ти був здобиччю.
Whatever happened to your life
           Що б не сталося з тобою,
Stone dead forever
           гранично мертва вічність...
All right
           Вcе гаразд!
                                            30.11.2018

Слух.
                                                     

Короче нахлинула хвиля спогадів. То одна чудасія, то інша. І згадалась одна історія.

Був чудовий літній сонячний день. Ми всі, звичайно, на канікулах. Вийшли гуляти на вулицю, сидимо, хто на лавочці, хто просто на траві, хтось намагається зловити метелика, хтось стрибає за кониками. Сидимо такі без азарту, знаєте, як ото зійдеться дітвора, і ще нічого путнього не придумала, так собі «Коля пєл, Боріс молчал, Ніколай ногой качал…» І тут йде баба Ольга. Йде, несе повну сумку чогось, йде в піднесеному настрою і швиденьким шагом. А поперед баби Ольги біжить, підстрибує Андрюха.  Андрюха – худюще, білобрисе хлопченя, з примурзаною пицькою, в землистого кольору труселях, але безмежно щасливе. Навіть очі блищать від щастя. Біжить, аж  в’ється навколо своєї баби Олі.  І викрикує аж підспівує, дивлячись в сторону дітвори: а нам баба щось смачне купила, а нам баба щось смачне купила. Вона пенсію получила і щось купила. Ура, ура, зараз я щось буду смачне їсти.

Хто ж ця баба Ольга?  Жила у нас на вулиці сім’я: мати – баба Ольга, її син Серьожка, дочка Наташка і два хлопчики (сини Наташки) Серьога і Анрюха. Всі дорослі в цій сім’ї любили випити. Ну звичайно там де це присутнє, дітям вже перепадає що перепадає.  Так і тут, коли баба отримувала пенсію це була радість для всієї сім’ї. Дорослі отримували випивку з закуссю, а дітям купували щербет, цукерки або печиво. Але як пізніше з’ясується делікатес був інший. Отже перша діюча особа – Андрюха.

Тепер перейдемо до другої діючої особи: Поряд з Андрюхиною сім’єю жила інша сім’я, значно протилежна Андрюхиній.  Бабуся, дідусь, мама, тато і теж два хлопчики. Дітям ні в чому не відмовляли, добре вдягали і кормили. Менший Стася був однолітком Андрюхи і вони часто грались разом по своїм віковим цікавостям, можна сказати, були приятелями.  Стася, на відміну від непосидючого і примурзаного Андрюхи, був завжди розчесаний, вмитий, одягнений в шортики і чисті сорочечки. Ходив спокійно і розважливо, посміхався сором’язливо і стримано.

Отже: продовжуємо ми сидіти і придумувати в що б цікаве погратись і тут з двору вилітає Андрюха. Точно як отой П’ятачок з повітряною кулькою. Але замість кульки у нього видніється щось в долонях. Підбігає він ближче. В руках у нього кусень білої паляниці, відрізаний через всю хлібину, намащений чимось білим і щедро посипаний цукром, який аж виблискує на вранішньому сонечку. І Андрюха з тааааким смаком і щасливими оченятами, відкусює від того шматка і з таким смаком насолоджується тією вкуснятіною.  Поряд сидить Стася і наче намагається заглянути в рота Андрюсі. Коли Андрюха пережувавши чергову відкушену порцію ковтає її, у Стасі виникає рефлекс ковтання і він ковтає слинки, аж сльози на очах виступають.

Стася питає: Андрюха, а что это у тебя?

-          Це хліб з маргарином і цукром, - з гордо піднятою головою, хизуючись, каже Андрюха

 

Стася  питає: а он вкусный?

 -          Ще який смачний, - облизуючи цукор на губах і відкусюючи на весь рот нову порцію смаколика, каже Андрюха

Не витримавши мук і наступивши на горло своєму вихованню (Стасю вчили не попрошайнічать), Стася з жалібним виглядом, тихенько, щоб не почув його старший брат, каже: Андрюха, дай куснуть! 

Андрюха, зміривши оком свій шматок хліба, повівши бровою, щось порозмислив. Наче аж розправив плечі, подивився снісходітєльно на Стасю і гордо простягнув до його рота смаколик.

Стася обережно, культурно куснув, почав жувати і почав кривитися, наче його заставили з’їсти хто зна й що. Але із-за своєї інтелігентної вихованості він не хотів показати як йому не смачно і намагався жуючи посміхатись.

Андрюха з гордістю спитав: ну шо, класно? Дать ще куснуть?

Стася з острахом в очах, що йому прийдеться ще вкусити смакоти, аж руками замахав: нет, нет, Андрюха, больше не надо.

І Андрюха з радістю сів на траві безтурботливо доїдати свій делікатес.