Про співтовариство

Співтовариство "Слава Україні!" є чітко скероване на державотворчий зміст, тому прохання цього дотримуватись дописувачів. Наразі це є відкритий для всіх дописувачів ресурс, але залишаю за собою право видаляти всі матеріали, які не відповідають вказаній темі. Всі дописи повинні бути українською, а винятки можливі суто як винятки. Зміст може бути різним, якщо є головне: Україна в серці. Будьмо! Гей!

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Слава Україні!

Український арсенал: 152-мм самохідна гармата 2С5 «Гіацинт-С»

Український арсенал: 152-мм самохідна гармата 2С5 «Гіацинт-С»

27.03.20 09:10

Український арсенал: 152-мм самохідна гармата 2С5 «Гіацинт-С»

В ході війни на Донбасі наша армія використовувала весь спектр свого артилерійського озброєння, в тому числі і зразки, кількість яких буквально можна «перерахувати на пальцях однієї руки». У тому числі і досить потужні 152-мм САУ «Гіацинт-С».

Після «ракетного буму» часів Хрущова на початку 1970-х радянські конструктори повернулися до ідеї потужних самохідних артилерійських систем, які могли б «працювати» на поле бою ядерними тактичними боєприпасами. На той момент це було досить перспективний напрямок, так як ракетні тактичні системи були дуже недосконалі - вимагали досить великого часу на розгортання комплексу і були вкрай вразливі для противника.

«Гіацинт-С» в експозиції АСВ (м.Львів)

Спочатку була прийнята популярна в той час схема відкритої установки знаряддя, хоча розглядалися і баштовий, і рубочний варіанти. Крім того, в рамках аванпроекта «Гіацинт» паралельно йшли розробки самохідного і на буксирі варіанту. В результаті з'явилися самохідна 2С5 «Гіацинт-С» і 2А36 «Гіацинт-Б». Основою самохідного варіанту стала 152,4-мм гармата 2А37 з роздільно-гільзовим заряджанням. При цьому варто відзначити, що постріли (снаряд + заряд) як самохідної гармати, так і її буксирі аналога 2А36 не мали взаємозамінності з пострілами інших 152-мм гармат, які стоять на озброєнні радянської армії.

Основний калібр САУ «Гіацинт-С»

Основою для установки гармати стало шасі 100-мм самохідної установки СУ-100П (на цій же базі змонтований ЗРК «Круг»), корпус - суцільнозварний і повністю броньований з лобовим листом товщиною 30 мм. Він захищає екіпаж установки та обладнання від куль, осколків і забезпечує захист екіпажу від зброї масового ураження на марші. У середній і кормовій частинах корпусу розташоване бойове відділення, де розміщений возить боєзапас в вертикальних укладаннях. У передній частині корпусу розміщено моторно-трансмісійне відділення з 12-циліндровим багатопаливним дизелем В-59.

Принципово нова компоновочная схема системи з передачею зусилля пострілу через опорну плиту на грунт надала велику стійкість самохідної гармати при пострілі.

Механізована боеукладка на 30 пострілів і механізм заряджання забезпечують автоматизований цикл заряджання. Установка 2С5 оснащена напівавтоматичним механізмом заряджання з ланцюговим транспортером і електроприводом. За допомогою механізму заряджання елементи пострілів переміщаються на лінію досилання. Стрільба з гармати 2С5 може вестися не тільки з подачею пострілів з боеукладки, але і з грунту.
Максимальна дальність стрільби з гармати звичайними снарядами становить 28 400 м, активно-реактивними снарядами - 33 500 м. Маса осколково-фугасної снаряда - 46 кг.

У серійне виробництво САУ «Гіацинт» були запущені в 1976 році і надійшли на озброєння артилерійських бригад і дивізій.

Україна після розпаду СРСР дісталося всього 24 артустановки зі складу 13-го артилерійського полку. Всі вони на момент початку війни на Донбасі були зібрані в 26-й окремій артилерійській бригаді (базування - м Бердичів Житомирської області). Це був 3-й дивізіон з 18 САУ (ще дві машини знаходилися на постаментах в 6-му навчальному полку і Академії Сухопутних військ).

8-я батарея готується до відправки в сторону Криму, квітень 2014 р

Першою на війну вирушила 8-я батарея (по суті, єдина боєготовності), яка 10 квітня залізницею була перекинута на полігон «Широкий Лан», де формувалася угруповання для захисту кримського напрямку. 

Решта дві батареї (7-я і 9-я) після доукомплектування мобілізованими 3 травня були відправлені на житомирський полігон, де проходили бойове злагодження.

На Донбасі вперше самохідні «Гіацинти» з'явилися лише 1 червня, коли 7-я батарея (командир - капітан Віталій Вітковський) вирушила для посилення дій 2-ї батальйонно-тактичної групи 30-ї мехбригади. Приблизно через місяць (14-я липня) в АТО вирушила і 9-я батарея (командир - капітан Євген Луценко). В цей же період на Донбасі з'явилася і 8-я батарея, яка першою і понесла втрату в матчастини. Це сталося 15 липня під час обстрілу ворожої артилерії. Хоча установка з №312 по документам і вважається знищеною в ході обстрілу, однак на фото від бойовиків вона виглядає непошкодженою. На початок серпня одна батарея діяла на луганському напрямку, а решта дві підтримували бойові дії нашої угруповання на прикордонному напрямку.

САУ 9-ї батареї на фронті, літо 2014 р

До пори до часу у бойовиків не було коштів для ураження наших далекобійних САУ, однак коли в справу втрутилася російська армія, «гіацинт» довелося не солодко. В першу чергу доводилося дуже часто міняти дислокацію. Так, наприклад, 8-а батарея перебазувалася з Білоярівка Амвросіївського району в Осикове Старобешівського.

Втрачена (кинута?) САУ, Амвросіївський район, липень 2014 р

Однак основні втрати дивізіон поніс на луганському напрямку. Так, 30 серпня в результаті вогневого нальоту в районі Лутугине були знищені одна гармата (бортовий №315), три автомобіля, тягач МТ-лобі, а також боєприпаси.

На жаль, не обійшлося і без втрат особового складу. Так, 1 вересня в результаті обстрілу російськими «Градами» позицій 9-ї батареї і 12-й 4-го дивізіону в районі Веселої Гори загинув механік-водій старший солдат Василь Маляновскій, ще четверо бійців отримали осколкові поранення (14 вересня один з них - командир гармати солдат Олексій Богуш помер в госпіталі).

 

 Втрачена в районі Лутугине САУ

Після підписання Мінських угод «Гіацинти» були відведені на необхідну відстань від лінії протистояння і в боях більше не брали участь.

Практично весь нинішній склад дивізіону САУ «Гіацинт-С» 26-й артбригади на одному фото

Нині подальша доля САУ 2С5 «Гіацинт-С» в складі ВСУ досить туманна. Справа в тому, що виробничих потужностей для ремонту шасі немає, як і виробництва стовбурів, які були вкрай зношені під час літньої кампанії 2014 року. Проте час від часу самохідки миготять на навчаннях і нині перебувають на озброєнні бригади.
 

Похована у рідному Кремянці 13 березня 2001 р.

19 років тому Галина Гордасевич похована у рідному любому її серцю Кремянці 13 березня 2001 р.


На фото: Галина Гордасевич разом з сином Богданом і онукою Соломією

Після похорону у багатьох було здивування, чому Галина Гордасевич обрала Кремянець місцем свого вічного спочинку, бо перебувала тут всього нічого часу в кілька місяців, коли на кілька тижнів приїжджала в гостину до друзів, але відповідь досить проста: де народилася - там і захотіла бути похованою. Дуже мудре рішення. А ще в тому велика правда життя, що жодні життєві напасті не в силі переінакшити волю і долю людини, яка сильна духом! 
Якби не проклята радянська влада, не прокляті "визволителі", що запроторили Галину Гордасевич в 16-ть років за грати після того, як повезли на каторгу ГУЛагу аж на Колиму її батька - священника Леоніда Гардасевича, - то і вчилася б вона у Кремянці обов'язково, а за тим і жила та писала тут, а не промучилася 30-ть років в здеградованому зрусифікованому Донецьку. Так само діти письменниці виростали б не в середовищі бандюковичів-януковичів, а посеред нормального освіченого люду Кремянеччини, Острога і цілої Волині - серед панів, а не пролетарів-злидарів Донбасу. Чи ж не тому перша дитина Галини Гордасевич - син Сергій помер немовлям через убогу медичну допомогу сповна безоплатну, як і я, друга дитина, дивом вижив за тих умов Донбасу з його дикої соціальної убогості, засилля дегенератів та аморального суспільства. Для нормальної людини СРСР був як тотальний жах! А Донбас - як його найвища еволюція людо-ненависницького комуністичного устрою! 
Там була мука, виснаження і безнадія. Навпаки,  у рідному Кремянці відпочивала і раділа душа Галини Гордасевич у рідкісні моменти перебування тут, а планувалося і мати тут житло, як і ще багато було планів та задумів. Галина Гордасевич дуже сподівалася, що за вільної України зможе мати такий достаток зі свого творчого доробку, аж стане меценатом. Зокрема, вона мріяла спільними зусиллями відкрити у Кремянці мистецький пансіонат значно кращий за той, що в Ірені для письменників, бо тут мали бути різні митці, що творчо б проводити свої вакації: письменники, музиканти, малярі, науковці тощо. Пленери, фестивалі, конференції і просто зустрічі різноманітні прийшли б до Кремянця на постійно і це б зробило його центром культури місцевого, регіонального і всеукраїнського значення. Отже і дало значний поштовх економічному та соціальному розвитку і процвітанню. Всесвітньо відомі Канни були довгий час убогим занедбаним містечком, а ідея проведення там кінофестивалю стала золотою жилою для цього всього краю. Для могутнього історичним минулим Кремянця його оновлення було цілком реальним, як вважала Галина Гордасевич. Але, як сказав Іван Багряним і ще дехто, а тепер і я: "Маємо те, що маємо..."

Повернення в дитинство

Пострибаю по доріжці
На одній ніжці –
я в дитинство повернулась!
В мене бантики рожеві
і сандалики дешеві,
та ціна не має значення.
Головне, що я весела
і що недалекі села –
це для мене землі невідомі,
а життя переді мною
озивається луною
і, звичайно, обіцяє радість.
Півстоліття пролетіло,
зупинитись не хотіло,
і було там всього і усякого.
Але я лиш усміхнулась
і в дитинство повернулась:

– Добрий день, Дібровице!
 

Повернення на Батьківщину

Повернутись на батьківщину
        – не така вже оригінальна мрія,
особливо, коли тобі за полудень береться.
Щось тонко і ніжно щеміло побіля серця,
коли я в’їжджала в Тернопіль
          по вулиці Малишка Андрія.

День був хмарний і зимний.
          Чи ж би гнів на мене земля моя мала,
що я так довго чужими стежками ходила?
Ну, що ж, як бачиш, настала ота хвилина,
що я вернулась до тебе
          і сльозу на льоту спіймала.

Не все воно в житті виходить, як мріється,
і далекі дороги не стеляться рушниками.
Підгинаються ноги з утоми, а треба іти та іти.
І побачиш: на місці стоїш,
          хоч здавалось –  сягаєш мети.

І одна хвилина руйнує все,
          що будувалось роками.
Та за куряву тих нелегких доріг,
          що на скроні і серце впала,
як повернення в юність,
          колись нагорода прийде:
щастя ще раз вернутись на землю, де,
рідна мати моя, ти ночей не доспала.

 
                            * * *
А коли мене спитають:
              – Де на світ родилась ти?
Я скажу:
              – Це там, де гори
не якої й висоти,
та коли на кручі станеш,
та коли з гори поглянеш –
то такий довкола простір,
що зривайся і лети!

А коли мене спитають:
         – Де на світ ти народилась?
Я скажу:
              – Це там, де Іква,
що Словацькому любилась,
в’ється межи берегами,
ще там билась з ворогами
мужня і чарівна Ірва,
що в потік дзвінкий розбилась.

А коли мене спитають:
              – Де родилась ти на світ?
Я скажу:
              – Там, де катальпи
жовтувато-білий цвіт,
де пісні дзвенять усюди,
де веселі й добрі люди.
Я у Кремянці родилась –
кремянчанкою зовіть!

Місто мого дитинства Дібровиця

Тихо долає простори,
Ледве колише рінь.
Може, то річка Гуринь...
Може, вона – Горинь...

Місто моє чорноброве,
Як дівчину, приголуб.
Може, воно від “діброви”...
Може, від слова “дуб”...

Тут люди, душею близькі,
А тілом міцні, як дубки,
Говорять вони по-поліськи,
Милі мої земляки.

Тут доля мене причастила
Великої тайни життя.
Тут серця лишилась частина,
Хоч була я ще зовсім дитя.

Знову церква біліє,
Звільняючись бруду й іржі.
Князівно Іуляніє,
Місто моє бережи!

Хай бігають по Воробинській,
Де пісня моя розпочата,
Хлопчики, мов горобчики,
І мов синички, дівчата.

Будинки в разок, мов намисто,
І з бджілкою квітка кожна.
Як це потрібно – місто,
В яке повернутись можна.

 © Галина Гордасевич

Заповіт Галини Гордасевич

Коли помру, —колись-таки помру, —

Хоч вірю,що це станеться нескоро, —

То дайте спокій сивому Дніпру,

Де кручі і високі осокори.

На Личаківський також не несіть:

Там надто пишно і, до того, тісно.

Ні-ні, не хочу! Навіть не просіть!

Сказала так — хай буде нині й прісно.

На цвинтарі малому схороніть,

Де хрестики і написи наївні.

Нікому йти туди не бороніть

Нехай то будуть кози або півні.

Вони зчиняти бійки мастаки,

І я малою трохи їх боялась.

Ага, ще напис напишіть такий:

«Жила. Любила. Плакала. Сміялась».



Галина Гордасевич похована 13 березня 2001 р. у рідному Кремянці на старому Монастирському цвинтарі, як того і бажала...

Галина Гордасевич цього річ мала б 85-ть, але її немає 19 років

На згадку про Галину Гордасевич
11.03.18, 12:10 Слава Україні! україна,пам'ять,галина гордасевич

Сьогодні 11 березня 2018 року виповняється 17-та річниця з часу смерті відомої української письменниці Галини Гордасевич (Леонідівни). А ще просто моєї мами, яка народилася 31 березня 1935-го року у місті Кремянці за Польщі, а померла 11 березня 2001-го у місті Львові за Вільної і Соборної України.
Відстань у 17-ть років досить вже значна у людському вимірі, але попри те я і далі не знаю, як і що робити, розповідати, поширювати чи ще щось потрібне зробити на вшанування пам'яті Галини Гордасевич.
З одного боку я, як син, доробив усе те, над чим працювала мама. Зокрема я докінчив багаторічну поважну працю мами про українських жінок-політв'язнів комуністичного тоталітарного режиму під назвою "Нескорена Берегиня", що є своєрідним мартирологом героїчних жінок України 20-го століття. 
Завдяки моїм старанням у кількох видавництвах почергово масовим тиражем було видано і  перевидано декілька раз документальну розвідку Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф". 
Вийшла завдяки моїм особистим коштам перша посмертна книжка Галини Гордасевич з її автобіографічним романом "Соло для дівочого голосу", а також 4-ри поетичні збірники. Завдяки меценату Володимиру Кашицькому та енергії Ореста Бокайчука побачила світ збірка перекладів Галини Гордасевич з іноземних мов "Українка йде по світу".
До 80-річчя Галини Гордасевич у державному видавництві "Каменяр" на чолі з Дмитром Сапігою побачив світ тритомник "Вибраного" Галини Гордасевич, до чого доклався увагою і сприянням Микола Горинь.
Також до цієї дати в м. Кремянці, де на старовинному Монастирському цвинтарі поряд з могилою Січових Стрільців похована Галина Гордасевич, у Кременецькому педагогічному інституті завдяки старанням Романа Дубровського була проведена конференція, присвячена дослідженню творчості Галини Гордасевич. Матеріали з конференції опрацював, доповнив і видав книгою "Силует Галини Гордасевич на тлі історії" академік Сидір Кіраль з Києва, що зараз опрацьовує епістолярну спадщину письменниці.
Завдяки старанням журналістки Львівського телебачення п. Ауріки Стратан в циклі передач "Народжені вільними" минулого 2017-го року було випущено документальний фільм про Галину Гордасевич, що вже набрало в Ютюбі 22 перегляди і один мій "одобрямс" (https://www.youtube.com/watch?v=YRSxf3ctHhQ)
Дуже плідно поширює доробок Галини Гордасевич її давній побратим "по-долі і недолі" Ярослав Гелетій у своїх численних різноманітних виданнях. Також з великою вдячністю згадую видавця Миколу Пшеничного з міста Дубно, завдяки якому у дуже важкий час економічної скрути в Україні попри все було видано невеличкі книжечки з творами Галини Гордасевич ще за її життя, чим мама дуже тішилась.
На цей 2018-тий рік навіть не знаю, що й загадувати щодо пошанування Галини Гордасевич, бо як слушно зауважила на мої бідкання відносно забуття мами, як і ще багатьох видатних людей минулого, інша Галина Гордасевич (Володимирівна) і моя жінка: - Зараз у нас повно своїх героїв, а вони були героями у свій час, тому все йде природньо.
В тому є своя рація. Як і я не раз у своїх виступах наголошував, що мама писала не для мене, а для людей, тому нехай люди і вирішують, як її вшановувати та пам'ятати. На тому і амінь.

Заповіт Галини Гордасевич

Коли помру, — колись-таки помру, —
Хоч вірю,що це станеться нескоро, —
То дайте спокій сивому Дніпру,
Де кручі і високі осокори.

На Личаківський також не несіть:
Там надто пишно і, до того, тісно.
Ні-ні, не хочу! Навіть не просіть!
Сказала так — хай буде нині й прісно.

На цвинтарі малому схороніть,
Де хрестики і написи наївні.
Нікому йти туди не бороніть
Нехай то будуть кози або півні.

Вони зчиняти бійки мастаки,
І я малою трохи їх боялась.
Ага, ще напис напишіть такий:
«Жила. Любила. Плакала. Сміялась».

Богдан Гордасевич
12:08 11.03.2018
м.Львів-Рясне 

Правда про Крути чи просто чиясь версія?

(Не)популярно про Крути: справжні втрати, правдива роль, маловідомі деталі
Те, що не розкажуть у школах. Чи ні?
Думаю, вже можна. Говорити, як воно було насправді без зайвих емоцій та сліз. Потужили, поговорили про зрадоньку сторічної давності. Послухали різноманітні думки від тієї, де Крути — це безглузда помилка, через яку загинуло 300 (а подекуди й 500) молодих людей, до такої, що, попри весь драматизм, ця трагедія не дала нічого, крім героїчного прикладу, не стала поворотною точкою у війні, не врятувала країну тощо.

Але розберімося в усьому.

Бо насправді Крути були зовсім не тим, чим стали у попсовій історії. Нашої провини в неправильному трактуванні події мало: міфи народилися ще з першими пореволюційними емігрантами (головно — зусиллями Дмитра Дорошенка, який мав свої рахунки з урядом УНР і приписував йому аж занадто багато зради) і закріпилися надміру частими порівняннями із трьома сотнями спартанців, які полягли під Фермопілами.

Сучасні українці радше винні в тому, що не люблять перевіряти факти і натомість дуже люблять тужити. Ну, і пристрасть до гучних, поетичних назв, далі яких іноді текст й не читається, теж робить свою справу. Чого тільки варта назва «Нас тут триста, як скло, товариства лягло», що зустрічається чи не в кожній другій статті на тему того історичного бою. Багато хто вже й не згадує, звідки взявся цей вислів і що до полеглих під Крутами військових він ніякого стосунку не має. Навіть літературну паралель провести важко. Адже вірш Тараса Шевченка «За байраком байрак», звідки і взявся вислів про трьохсот полеглих, розповідає про долю козаків, які продали в рабство своїх земляків й були вбиті у бою своїми ж.

«Нас тут триста, як скло,
Товариства лягло!
І земля не приймає.
Як запродав гетьман
У ярмо християн,
Нас послав поганяти.
Крові брата впились
І отут полягли
У могилі закляті
», —

ніби розповідає свою історію козак у вірші. Тобто взагалі повз.

Аби зрозуміти роль бою, що стався 29 (у деяких джерелах — 30) січня 1918 року під Крутами, треба зробити крок назад, подивитися на повну картину, вийти за межі однойменної залізничної станції та збагнути мить того життя, що кипіло навколо. Треба усвідомити, що світ і Україна тієї хвилини оберталися не лише навколо Крутів. Насправді бої тривали у багатьох точках. Найбільший бій, як це часто буває і сьогодні, був дипломатичним. Окрім того, потрібно спростувати декілька міфів. Хоча б той, що під Крутами бились лише студенти й учні і що всі вони загинули. Насправді учасників битви з українського боку було більше, ніж триста, і далеко не всі вони полягли там.

Зрештою, бій під Крутами не завершився повною поразкою. Власне, беручи до уваги кількісну перевагу ворога, його втрати і здобутий результат, виходить зовсім навпаки. 4800 (за іншими даними — до 7000) червоногвардійців Муравйова проти українців чисельністю 400–600 осіб, серед яких бійці загону Вільного козацтва Армії УНР, офіцери (старшини) і юнацтво (курсанти) 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького, студентський добровольчий курінь Січових стрільців, імовірно, учасники інших формувань.

"Олекса Алмазов, уродженець міста Херсон, генерал-хорунжий Армії УНР, за спогадами Степана Самійленка — учасник бою під Крутами

Тож, незважаючи на величезну численну перевагу ворога, українські військові змогли утримувати позиції впродовж п’яти (!) годин.

У ході бою декілька десятків українців загинули, частина — потрапили в полон і були страчені. Загальна кількість загиблих — 70–100 осіб. Решта змогли уникнути оточення і відступити. Втрати ворога — до 300 осіб загиблими. Українським військовим також удалося знищити колії та мости, що допомогло суттєво затримати просування більшовиків на Київ. Таким чином, українці насправді завдали нищівного удару ворогу.

Бій під Крутами також не був суцільною зрадою. Попри розповсюджену думку, що офіцери дали драла з бойовища, а українські студенти билися з червоногвардійцями мало не голіруч, ситуація була іншою. Українські військові мали достатньо зброї і набоїв, аби вести бій, що тривав п’ять годин, а також 16 кулеметів, бронепотяг та бойовий потяг.

Два офіцери, дійсно, відбули до Ніжина, але це сталося ще перед боєм та для того, аби залучити до оборони станції українізований полк імені Тараса Шевченка, що дислокувався в місті. Щоправда, зробити це їм так і не вдалося. За даними прем’єра УНР Бориса Мартоса, який опитував учасників бою вже в еміграції, офіцери відбули «втихомирювати згаданий полк, адже він був розагітований більшовиками і загрожував виступити проти Юнацької школи. Водночас відомо, що певна частина військ київського гарнізону зайняла нейтральну позицію і таки відмовлялася протистояти більшовикам.

"Схема бою, виконана сотником Сергієм Горячком

Тут також варто зауважити, що, говорячи «студент», ми радше уявляємо 17-річного юнака, що жодного разу не тримав зброю в руках. Однак людина може бути одночасно студентом і військовим із великим досвідом, правда ж? Так, скажімо, студент на прізвище Довгаль, який командував одним із куренів, нещодавно повернувся з німецького фронту в ранзі підпоручника й, окрім того, вже встиг взяти участь у боях на вулицях Києва. І він такий був далеко не один.

Тож чим був бій під Крутами? Це був непересічний приклад героїзму і звитяги. У цьому немає жодного сумніву. Окрім того, це однозначно була трагедія, адже загинули люди. Молоді люди.

Якою була роль бою на залізничній станції Крути? Надзвичайно вагомою. Окрім того, що українським військовим удалося на чотири доби призупинити просування червоногвардійців до Києва, вони дали дорогоцінний час українській дипломатичній місії в Бересті, аби вона змогла залучити на свій бік союзників та досягти визнання Української Народної Республіки як незалежної рівноправної держави низкою країн, зокрема, Німецькою імперією, Австро-Угорською імперією, Османською імперією, Болгарським царством. Згідно з підписаним згодом договором, визнавались кордони УНР та надавалась військова допомога, яка на певний час дала змогу витіснити більшовиків на схід.

"Підписання мирного договору у Бересті після тривалого перемовного процесу. Фото із сайту УІНП

Важливий факт: незважаючи на те, що більшовики зайняли Київ через декілька днів після бою під Крутами, вже 2 березня до столиці повернулася Центральна Рада, поновився вихід українських газет. І в цих газетах сім’ї загиблих хлопців розміщували оголошення, в яких просили всіх, хто знає бодай щось про долю або обставини загибелі їхніх рідних, надати відповідну інформацію. Тобто подію не вдалося викреслити з ефіру, вона одразу набула широкого розголосу. Тоді в Києві створили комісію для пошуку тіл загиблих і встановлення обставин бою. Тіла розстріляних у полоні й полеглих у бою військових знайшли під Крутами за допомогою місцевих мешканців. Згодом їх урочисто перепоховали на Аскольдовій горі у столиці. Поховальна процесія пройшла вулицями Києва. Громада міста змогла оплакати своїх захисників. Історики вважають, що у той самий день із фасаду будівлі Центральної Ради було збито двоголового орла — символ Російської імперії.

Подвиг військових, що віддали свої життя у бою під Крутами, став прикладом незламності для бійців ОУН та УПА. Пам’ять про бій зберігали діаспоряни, які щороку згадували полеглих військових і проводили меморіальні заходи, а також небагаточисельні мешканці України, які такої розкоші, як вшановування власних військових, звичайно, дозволити собі не могли.

Радянська влада ж намагалась стерти пам’ять про Крути, зокрема, могили на Аскольдовій горі було знищено. Вперше вшанування полеглих героїв відбулося тільки 29 січня 1991 року. На той час більшість мешканців Крут навіть не могли зрозуміти, кому та якій події присвячено меморіальний захід. Вони вже просто не знали цієї історії.

Нагадаю, завдяки тому, що українські дипломати мали час і змогу заявити про свою позицію у Бересті, коли ситуація погіршилася й Україна втратила державність, Уряд УНР, витіснений за кордон, інші держави визнавали як екзильний. Його представництва були у Тарнові, Ченстохові, Варшаві, Парижі, Веймарі, Кіссінгені, Мюнхені та Філадельфії.

Уряд УНР у вигнанні зміг пронести українську державницьку традицію через все ХХ століття. Сьогодні ми мало про це говоримо і багато хто про це не знає, але Україна мала шістьох екзильних президентів. Останній із них — Микола Плав’юк — за погодженням з Українською Національною Радою, яка, провівши 14–15 березня 1992 року 10-ту Надзвичайну сесію, визнала правонаступником Державного Центру УНР в екзилі державу Україна, передав першому президенту часів незалежності грамоти, заяви, Знак гідності Голови Української Держави (Клейнод гетьмана Івана Мазепи), президентські печатки і прапор 22 серпня того ж року.

"Передача повноважень і атрибутів влади президентом УНР в екзилі Миколою Плав'юком президенту України Леоніду Кравчуку. Фото із сайту УІНП

Так, можливо, ця акція почасти мала декларативний характер, а перший президент незалежної України не надав події належного значення й не провадив необхідних заходів з успадкування правонаступництва, але загалом усі зусилля державників і військових УНР вважаю надзвичайно важливими сьогодні. Адже це те, на що ми можемо спиратися; це те, із чого ми можемо виносити важливі уроки. Ворог, його прийоми і тактика мало змінилися. Тут уже залежить від нас, які ми висновки зробимо.

Зрештою, те, що вдалося зробити Уряду УНР в екзилі — це зберегти не лише пам’ять, а й чималу документальну спадщину.

Тому, коли сьогодні говорять, що бій під Крутами був битвою за майбутнє, не варто сприймати цей вислів як голослівний. Саме так воно і було.

Найсвятіша правда в тому, що українська армія під Крутами — впоралась, виконала, покладену на неї місію.

700 млн доларів для підтримки України від США

У Конгресі США затвердили законопроекти на 700 млн доларів для України
У Конгресі США затвердили законопроекти на 700 млн доларів для України

КИЇВ. 21 червня. УНН. Палата представників Конгресу США схвалила проекти законів про фінансування американських урядових структур на 2020 рік, у яких передбачено майже 700 млн доларів для підтримки України. Про це повідомляє УНН з посиланням на сторінку посольства України в США у Facebook.

У проекті закону про "Про асигнування на потреби Міноборони на 2020 рік" кошторис допомоги, що пропонується виділити для безпекової підтримки Україні, визначений в обсязі 250 млн доларів.

Із зазначеної суми 50 мільйонів мають бути спрямовані виключно для надання летальної зброї оборонного характеру.

По лінії Держдепу, Агентства США з міжнародного розвитку та суміжних відомств передбачено 445,7 мільйонів доларів.

Ця сума охоплює асигнування для надання Україні безпекової допомоги за програмою "Міжнародне військове фінансування".

"Проекти аналогічних законодавчих актів повинні бути ухвалені також Сенатом. Після цього обидві палати Конгресу мають узгодити їх остаточну редакцію, яку буде передано на підпис президентові США", - йдеться у повідомленні.

Нагадаємо, Пентагон в 2020 фінансовому році, який почнеться 1 жовтня 2019 року, повинен виділити 250 млн доларів на військову допомогу Україні.


Війна стукає в наші серця щоденно

Карта ООС (АТО) станом на 20 червня 2019
20-06-2019 13:42

Ситуація на сході країни (карта АТО) станом на 12:00 20 червня 2019 року за даними РНБО України.

Вчорашній день був одним з небагатьох за останні тижні, коли російсько-окупаційні війська не застосовували зразки зброї, забороненої до використання в районі проведення Операції Об'єднаних сил. Проте, противник продовжував обстрілювати позиції українських військ з піхотної зброї, інформує Ukr.Media.

За вчорашню добу, 19 червня, в штабі операції Об'єднаних сил обліковано двадцять чотири ворожі збройні провокації по всій лінії зіткнення, без застосування противником артилерії та мінометів.

Військовослужбовці Збройних Сил України вели активні оборонні дії та відкривали вогонь у відповідь зі штатної піхотної зброї.

На превеликий жаль, минулої доби внаслідок ворожих обстрілів загинув військовослужбовець Збройних Сил України.

Ще двоє військовослужбовців зі складу об'єднаних сил зазнали поранень та бойових травм. Наразі вони отримують невідкладну медичну допомогу.

За інформацією української розвідки, минулої доби влучним вогнем у відповідь на ворожі збройні провокації наші військовослужбовці знищили одного окупанта. Ще одного бойовика зі складу російсько-окупаційних військ вдалося поранити.

Луганський напрям

Тут вчора зафіксовано десять ворожих збройних провокацій.

Кожен з населених пунктів, що знаходиться у смузі дій зазначеного оперативно-тактичного угруповання, вчора потрапляв під ворожий вогонь по одному разу, за виключенням н.п. Кримське та Новотошківське, які були обстріляні двічі.

Збройні провокації з боку противника почалися о 10:35 ранку з ворожого прицільного обстрілу наших позицій біля Новозванівки. Там російсько-окупаційні війська застосували проти наших військових автоматичні гранатомети АГС. Ворог бив з напрямку с. Калинове.

Після доволі тривалої паузи, вже надвечір противник відновив збройні провокації, і до кінця доби здійснив ще цілу низку прицільних обстрілів із застосуванням гранатометів та стрілецької зброї.

Так, під ворожий вогонь потрапляли позиції українських військ біля н.п. Луганське, Зайцеве, Південне, Попасна, Світлодарськ та Новотошківське. Переважно противник застосовував автоматичні та ручні гранатомети та стрілецьку зброю, включно з кулеметами великого калібру.

У семи випадках військовослужбовці Збройних Сил України відповідали ворогу з аналогічного озброєння, вчасно та рішуче реагуючи на його провокації.

Донецький напрям

За минулу добу обліковано чотирнадцять фактів відкриття вогню в бік позицій українських підрозділів.

Там ситуація була дещо інакшою, зокрема противник активізувався вже з перших годин нової доби. Так, вночі російсько-окупаційні війська відривали вогонь тричі.

Тоді під обстріли потрапили опорні пункти Об'єднаних сил в районі Миколаївки, Лебединського та Мар'їнки. Під час обстрілу Миколаївки, що стався близько першої години ночі, окупанти застосували ручні та автоматичні гранатомети. Обстріл був прицільним, відтак наші захисники відкрили щільний вогонь у відповідь зі стрілецької зброї та станкових гранатометів, що змусило противника припинити вогонь.

Після нічних обстрілів противник дещо вгамувався, і упродовж всього дня ворожих обстрілів на донецькому напрямку не фіксувалося. Але надвечір російсько-окупаційні війська знову активізувалися, і до кінця доби вчинили ще одинадцять збройних провокацій в бік наших підрозділів.

Зокрема, чотири рази противник відкривав вогонь біля с. Водяне, двічі в районі Пісків та Богданівки, а також по одному разу неподалік Павлополя, Лебединського та Гнутового.

Наші оборонці чітко ідентифікували місця, звідки противник вів прицільний вогонь, та влаштували окупанту гідну відсіч із застосуванням стрілецької зброї та гранатометів різних типів.

Обставини на лінії фронту сьогодні, 20 червня

З початку поточної доби станом на 12:00 в районі проведення операції противник відкривав вогонь шість разів, у тому числі із заборонених калібрів.

Так, о 04:15 ранку противник здійснив вогневий наліт на позиції Об'єднаних сил в районі н.п. Травневе, витративши десять мін 120-го калібру. Вогонь вівся з напрямку с. Гольмівське, наші оборонці відповіли противнику вогнем з гранатометів та стрілецької зброї.

Далі, о 06:00 ранку ворог випустив шість мін цього ж калібру неподалік с. Новолуганське, та дві міни калібру 82 мм в бік захисників н.п. Майорське.

Окрім того, ворожі постріли зі стрілецької зброї фіксувалися вночі та вранці поблизу Луганського, Павлополя та Мар'їнки, де російсько-окупаційні війська застосовували гранатомети.

Підрозділи Об'єднаних сил вели вогонь у відповідь зі штатного озброєння, без ведення вогню із заборонених калібрів.

Внаслідок цих обстрілів, з початку поточної доби один український військовослужбовець дістав поранення, та ще один зазнав бойового травмування.

Станом на зараз наші оборонці продовжують надійно контролювати противника по всій лінії зіткнення.

Інформація Головного управління розвідки Міністерства оборони України

Російське окупаційне командування продовжує утримувати у районах передових позицій з'єднань і частин 1 та 2 армійських корпусів, у готовності до негайного застосування заборонені Мінськими домовленостями вогневі засоби, зокрема артилерійські системи, міномети та танки. При цьому противник збільшив кількість тренувань корегувальників вогню артилерійських і мінометних підрозділів, під керівництвом інструкторів ЗС РФ.


Також, на полігонах тимчасово окупованої території у Донецькій та Луганській областях зросла інтенсивність проведення стрільб артилерійськими та мінометними підрозділами, екіпажами танків, бойових броньованих машин, гранатометниками та снайперами.

https://ukr.media/ukrain/394922/

Секретар РНБО України Олександр Турчинов подав у відставку

Секретар РНБО України Олександр Турчинов подав у відставку, - прес-служба РНБО України
17 травня 2019

Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов подав у відставку у зв’язку із припиненням повноважень Президента України. Про це йдеться в його заяві на звільнення. «У зв’язку із припиненням повноважень Президента України, який призначав мене на посаду, прошу розглянути питання щодо припинення відповідно до законодавства моїх повноважень як Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.

Враховуючи продовження збройної агресії Російської Федерації проти України, готовий безпосередньо на військовій службі у будь-якому військовому підрозділі або військовому формуванні і надалі захищати нашу країну», - йдеться в заяві.

Олександр Турчинов перебував на посаді Секретаря РНБО України з січня 2015 по травень 2019 року, за цей період були зроблені суттєві кроки по зміцненню оборони та безпеки країни.

Секретар РНБО України забезпечував координацію реформування сектору безпеки і оборони України. Вперше в історії незалежної України проведено комплексний огляд сектору безпеки і оборони, та на основі його результатів оновлено систему стратегічних документів безпекового й оборонного планування з урахуванням відповідних принципів і стандартів ЄС і НАТО.

Завдяки його зусиллям та наполегливості ухвалено:

  • нову Стратегію національної безпеки України,
  • Воєнну доктрину України,
  • Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України,
  • Стратегію кібербезпеки України,
  • затверджено Стратегічний оборонний бюлетень України,
  • Концепцію реформування та подальшого розвитку системи управління державою в умовах надзвичайного стану і в особливий період,
  • Концепцію забезпечення контррозвідувального режиму в Україні,
  • Доктрину інформаційної безпеки України,
  • пакет нормативно-правових актів щодо санкційної політики держави. Відповідно до Закону України «Про санкції» Рада національної безпеки і оборони України ухвалила низку рішень щодо застосування санкцій стосовно 3140 фізичних і 1193 юридичних осіб.

Розроблено низку законодавчих актів, що регулюють діяльність сектору безпеки і оборони України та забезпечують соціальні гарантії і захист військовослужбовців.

Ухвалено новий Закон України «Про національну безпеку України». Удосконалено механізм координації діяльності всіх складових сектору безпеки і оборони. Створено Воєнний кабінет РНБО України, Головний ситуаційний центр України, активно розвивається мережа ситуаційних центрів органів сектору безпеки і оборони.

За ініціативою Секретаря РНБО України було розроблено Закон Україн «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях», відповідно до якого замість Антитерористичної операції під керівництвом СБУ на Донбасі розпочалася Операція Об'єднаних сил під керівництвом Генерального штабу ЗСУ, а також Росію було визнано агресором і окупантом.

Розроблено і ухвалено ряд інших законів України, що регулюють безпекові питання. Йдеться, зокрема, про Закон України «Про військово-цивільні адміністрації», нову редакцію Закону України «Про правовий режим воєнного стану» тощо.

За ініціативи О. Турчинова розпочато реформування розвідувальних органів. Інституціалізовано систему координації діяльності цих органів, розроблено і затверджено Главою держави Національну розвідувальну програму на період до 2020 року. Налагоджено інформування вищого військово-політичного керівництва держави. Ухвалено ряд рішень щодо вдосконалення контррозвідувального режиму, зміцнення безпеки державного кордону, осучаснення міграційного законодавства відповідно до нових викликів.

Створюється система стратегічних комунікацій органів сектору безпеки і оборони, яка передбачає скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави - публічної дипломатії, зв’язків із громадськістю, цивільно-військових зв’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на реалізацію національних інтересів. Налагоджено взаємодію з НАТО і ЄС у цій сфері.

Формується національна система кібербезпеки і кіберзахисту, яка забезпечує оперативне і адекватне реагування на кіберзагрози. Чітко визначено відповідальність складових цієї системи. Секретар РНБО України очолив Національний координаційний центр кібербезпеки, який забезпечив безпеку державних інформаційних ресурсів, зокрема, під час виборів Президента України, та системну протидію кіберзагрозам, розгортається Національна телекомунікаційна мережа.

О. Турчинов усіляко сприяв відродженню українського оборонно-промислового комплексу, який перетворився на один з пріоритетних секторів економіки: у найкоротші терміни відновлено виробництво та створено нові підприємства, які забезпечують ЗСУ й інші силові структури всією необхідною зброєю та військовою технікою. На сучасному обладнанні розпочалося виробництво боєприпасів, які в Україні раніше ніколи не вироблялися.

Секретар РНБО України забезпечував координацію стратегічних оборонних програм, зокрема, відновлення ракетного щита нашої країни. Під його безпосереднім керівництвом у найкоротші терміни почали вироблятися ракетні комплекси, зокрема, «Вільха», «Вільха-М», «Нептун» тощо.

Для чіткого аналізу ситуації з питань безпеки і оборони нашої держави О.Турчинов регулярно відвідував зону бойових дій, де перебував на передовій у самих гарячих точках. 


Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов подав у відставку у зв’язку із припиненням повноважень Президента України. Про це йдеться в його заяві на звільнення. «У зв’язку із припиненням повноважень Президента України, який призначав мене на посаду, прошу розглянути питання щодо припинення відповідно до законодавства моїх повноважень як Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.

Враховуючи продовження збройної агресії Російської Федерації проти України, готовий безпосередньо на військовій службі у будь-якому військовому підрозділі або військовому формуванні і надалі захищати нашу країну», - йдеться в заяві.

Олександр Турчинов перебував на посаді Секретаря РНБО України з січня 2015 по травень 2019 року, за цей період були зроблені суттєві кроки по зміцненню оборони та безпеки країни.

Секретар РНБО України забезпечував координацію реформування сектору безпеки і оборони України. Вперше в історії незалежної України проведено комплексний огляд сектору безпеки і оборони, та на основі його результатів оновлено систему стратегічних документів безпекового й оборонного планування з урахуванням відповідних принципів і стандартів ЄС і НАТО.

Завдяки його зусиллям та наполегливості ухвалено:

нову Стратегію національної безпеки України,

Воєнну доктрину України,

Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України,

Стратегію кібербезпеки України,

затверджено Стратегічний оборонний бюлетень України,

Концепцію реформування та подальшого розвитку системи управління державою в умовах надзвичайного стану і в особливий період,

Концепцію забезпечення контррозвідувального режиму в Україні,

Доктрину інформаційної безпеки України,

пакет нормативно-правових актів щодо санкційної політики держави. Відповідно до Закону України «Про санкції» Рада національної безпеки і оборони України ухвалила низку рішень щодо застосування санкцій стосовно 3140 фізичних і 1193 юридичних осіб.

Розроблено низку законодавчих актів, що регулюють діяльність сектору безпеки і оборони України та забезпечують соціальні гарантії і захист військовослужбовців.

Ухвалено новий Закон України «Про національну безпеку України». Удосконалено механізм координації діяльності всіх складових сектору безпеки і оборони. Створено Воєнний кабінет РНБО України, Головний ситуаційний центр України, активно розвивається мережа ситуаційних центрів органів сектору безпеки і оборони.

За ініціативою Секретаря РНБО України було розроблено Закон Україн «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях», відповідно до якого замість Антитерористичної операції під керівництвом СБУ на Донбасі розпочалася Операція Об'єднаних сил під керівництвом Генерального штабу ЗСУ, а також Росію було визнано агресором і окупантом.

Розроблено і ухвалено ряд інших законів України, що регулюють безпекові питання. Йдеться, зокрема, про Закон України «Про військово-цивільні адміністрації», нову редакцію Закону України «Про правовий режим воєнного стану» тощо.

За ініціативи О. Турчинова розпочато реформування розвідувальних органів. Інституціалізовано систему координації діяльності цих органів, розроблено і затверджено Главою держави Національну розвідувальну програму на період до 2020 року. Налагоджено інформування вищого військово-політичного керівництва держави. Ухвалено ряд рішень щодо вдосконалення контррозвідувального режиму, зміцнення безпеки державного кордону, осучаснення міграційного законодавства відповідно до нових викликів.

Створюється система стратегічних комунікацій органів сектору безпеки і оборони, яка передбачає скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави - публічної дипломатії, зв’язків із громадськістю, цивільно-військових зв’язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на реалізацію національних інтересів. Налагоджено взаємодію з НАТО і ЄС у цій сфері.

Формується національна система кібербезпеки і кіберзахисту, яка забезпечує оперативне і адекватне реагування на кіберзагрози. Чітко визначено відповідальність складових цієї системи. Секретар РНБО України очолив Національний координаційний центр кібербезпеки, який забезпечив безпеку державних інформаційних ресурсів, зокрема, під час виборів Президента України, та системну протидію кіберзагрозам, розгортається Національна телекомунікаційна мережа.

О. Турчинов усіляко сприяв відродженню українського оборонно-промислового комплексу, який перетворився на один з пріоритетних секторів економіки: у найкоротші терміни відновлено виробництво та створено нові підприємства, які забезпечують ЗСУ й інші силові структури всією необхідною зброєю та військовою технікою. На сучасному обладнанні розпочалося виробництво боєприпасів, які в Україні раніше ніколи не вироблялися.

Секретар РНБО України забезпечував координацію стратегічних оборонних програм, зокрема, відновлення ракетного щита нашої країни. Під його безпосереднім керівництвом у найкоротші терміни почали вироблятися ракетні комплекси, зокрема, «Вільха», «Вільха-М», «Нептун» тощо.

Для чіткого аналізу ситуації з питань безпеки і оборони нашої держави О.Турчинов регулярно відвідував зону бойових дій, де перебував на передовій у самих гарячих точках. 

Комент БГ: Шановний пан Турчинов, дякую вам за все зроблене задля України у найважчі моменти її існування, як і в подальшому на посилення обороноздатності і могутності.


Мова – це платформа, на якій будується нація і держава

Президент підписав закон про державну мову: Мова – це платформа, на якій будується нація і держава

15 травня 2019 року - 16:36

Президент підписав закон про державну мову: Мова – це платформа, на якій будується нація і держава

Президент України Петро Порошенко переконаний, що саме мова є тією базою, фундаментом, на якому будуються нації і держави, і Україна не є виключенням. Глава держави підписав закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

«Я наголошую, що під час підписання закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» робиться акт, один із найголовніших, для формування української державності. Платформа, фундамент, на якому будується нація і держава - точно є мова», - сказав Глава держави.

«Я скріпляю підписом ретельно збалансований мовний закон. Він вивірений настільки, щоб жодна політична сила не мала підстав ініціювати його перегляд. Не має підстав», - підкреслив Глава держави.

Президент наголосив, що закон має високий рівень підтримки не лише у Верховній Раді, а й в українському суспільстві. «Всі хвилювалися, що закон буде роз’єднуючим, аж ні – виявилося, що закон об’єднує націю. І влада, і опозиція – всі ми рішуче пішли на те, щоб зробити це можливим», - зазначив Петро Порошенко.

«Я сподіваюся, що і нова влада також, ретельно проаналізувавши цей закон, буде імплементувати його норми в життя, бо це є ключова державницька позиція існування Української держави», - сказав він.

Президент підкреслив: «Сьогодні – це історичний день. Для мене висока гордість і висока честь поставити підпис на цьому документі».

Ухвалення закону про мову Глава держави назвав надзвичайною подією, важливою для України та її громадян. «Я можу наголосити, що сьогодні є надзвичайно відповідальний, епохальний навіть день, якого українці чекали багато-багато років», - наголосив Петро Порошенко і нагадав, що в радянські часи прийняття такого документа було неможливим, а необхідність його прийняття напряму була відображена вже за незалежності України у її Конституції.

Президент особливо наголосив, що цей закон жодним чином «не зачіпає жодну мову національних меншин, які проживають в Україні». «Чому? Бо він не про це. Жодним чином там не згадується, не обмежується ні те, що намагається навісити на українців російська пропаганда. Навпаки», - зауважив він.

«Я пишаюся тим, що вдалося зробити за останні п’ять років. Причому зробити без тиску, зробити без примусу, зробити, щоб це законодавче врегулювання аж ніяк не утискало нікого. Ми просто дали право українцям слухати українські пісні на українському радіо, дивитися українські фільми, читати українські книги. Без примусу. Коли люди прагнуть це читати, коли це стало модно, драйвово. І відповідно немодно не знати української мови», - додав Петро Порошенко.

Глава держави також нагадав, що закон про мову має дуже довгу історію ухвалення, але зазначив, що вважає такий порядок його прийняття правильним. «Бо ретельне обговорення, яке було організовано і яке тривало місяцями, якщо не роками – воно точно пішло на користь закону. Там намагалися врахувати думки всіх зацікавлених сторін, якщо вони сповідують державну політику. Єдине, думку кого ми не збирались враховувати – це Кремля чи Москви. Нехай займаються російською мовою», - сказав він.

Так само ретельно документ обговорювався і у Верховній Раді, зазначив Президент. «Це теж було правильно. Бо кожен повинен мати можливість висловити свою позицію і Верховна Рада мала її врахувати», - підкреслив Петро Порошенко.

Він також зауважив, що підтримує той факт, що Верховна Рада прийняла цей Закон після 21 квітня. «Це яскраво демонструє відсутність будь-якої політичної кон’юнктури при врегулюванні цього державницького Закону», - констатував Глава держави.

Глава держави подякував всім присутнім на церемонії підписання документа за їх зусилля, які вони здійснили, аби ухвалення закону відбулося.

Голова Верховної Ради України Андрій Парубій, в свою чергу, подякував Президенту Петру Порошенку за рішення невідкладно підписати закон. Він нагадав, що лише вчора в Парламенті змогли розблокувати його підписання від намірів реваншистів, які домагалися скасування його підписання. «Ваша рішуча позиція з цього приводу є великою державницькою позицією і позицією великої відповідальності», - додав він.

Спікер Парламенту зауважив, що довкола цього закону довгий час точилося чимало дискусій. Андрій Парубій також відзначив позицію громадських діячів та активістів, які доклали багато зусиль для того, щоб цей документ був ухвалений.

«Ми говорили про це роками – мова об’єднує, не роз’єднує. Про те, що мова роз’єднує – це міф, який дали нам з Москви. Мова об’єднує і є фундаментом для будь-якої нації, для будь-якої держави. Мова прошиває націю в її єдності від краю до краю – від Луганська до Львова», - підкреслив Голова ВРУ.

«Мова творить єдиний народ. І мова є наша найгостріша зброя», - сказав він.

Видавець, директор видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» Іван Малкович відзначив унікальність сьогоднішньої події, наголосивши, що це фактично «Конституція української мови».

Акторка театру і кіно, громадська діячка, заслужена артистка України Ірма Вітовська-Ванца зазначила, що «мова – це не тільки зброя, мова – це безпека, мова – це маркер, яким ти цікавий іншим країнам». Вона також нагадала, що багато поколінь українців боролися за свою мову.

Засновник всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молодий рух» Тарас Шамайда зазначив, що сьогодні для української мови справді історичний, епохальний день. «Наші нащадки через багато поколінь оцінять значення цього закону і цього підпису, який сьогодні ставиться на цей закон», - сказав він та додав, що графіті на стінах тисячолітньої Софії написані майже такою ж мовою, як зараз використовують в Україні. Він підкреслив, що потрібно пам’ятати і тих людей, які поклали своє життя задля збереження української мови

Рухаємося в майбутнє


СПРАВА ГРОМАД
ІДЕОЛОГІЧНИЙ МАНІФЕСТ
Після президентських виборів 2019 року Україна опинилася на порозі реваншу.
Реванш – це не тільки суттєве посилення російської загрози. Реванш – це повернення в політику сил та персоналій, які уособлюють державне управління із максимальним патерналізмом, надмірною концентрацією влади, вірою в популістів, які обіцяють створити соціально-економічне диво для всіх і кожного.

Тепер, як ніколи, важлива консолідація ініціативних громадян, які покладаються на себе, готові брати відповідальність за країну і усвідомлюють свою солідарність з європейським та євроатлантичним курсом України.
Ми – учасники громадського руху «Справа Громад» - вважаємо, що ініціативні громадяни зараз мають взяти на себе відповідальність за невідворотність європейського вибору України. Лише наша сила, воля і наснага зможуть зупинити повзучий реванш та вивести України з політичної та економічної кризи.

Ми – порохоботи, патріоти, небайдужі громадяни та активісти – запускаємо нову загальнонаціональну ініціативу для полегшення комунікації, розвитку мережі, вирішення технічних питань та координації зусиль конструктивної опозиції в Україні.

Наша ГО називається «Справа громад» (від латинського res publica — «справа громади»), бо ми впевнені, що саме згуртовані однодумці, громада, виведуть країну із кризи до здорового поступального розвитку.

Ми маємо потужний центр консолідації – Петра Олексійовича Порошенка. І маємо достатню кількість небайдужих громадян, які не залишаться пасивними спостерігачами, а впливатимуть на ситуацію у країні.
«Справа громад» оголошує відкритий набір членства. Критеріями прийому є доброчесність, сумлінність, відмінна репутація та тверда патріотична позиція.

Ми пропонуємо ознайомитися із принципами та цілями ГО на сайті https://spgr.org.ua і заповнити членську анкету. Ми шукаємо соратників, партнерів, прихильників по всій Україні. Нам потрібні люди з експертними знаннями у конкретних галузях, активісти та спостерігачі для роботи під час виборчої кампанії та після виборів.

У кінці травня у Києві відбудеться форум членського активу, на якому у ході інтенсивних «мозкових штурмів» будуть визначені завдання, цілі та стратегія ГО на найближчі місяці.

Наша організація стане кадровим резервом для оновленої партії «Солідарність». Наші рішення та ресурси допоможуть здоровій опозиції провести ефективну виборчу кампанію та здобути гідне представництво в українському парламенті.
Загалом, діяльність організації буде структурована довкола трьох основних напрямків:

«Захист» - фаховий моніторинг дій та рішень нової влади. Ми будемо відстежувати кожне порушення, кожен випадок злочинної недбалості, кожен корупційний сигнал. Ми забезпечимо відповідну суспільну та юридичну реакцію, виступаючи єдиним фронтом проти реваншу.

«Громада ідей» - робочі групи з підтримки реформаторських ідей, об’єднані довкола потужних лідерів, розробляють законопроекти та лобіюють їх прийняття.

«Громада територій» - територіальні об’єднання однодумців заради вирішення конкретних локальних питань.

«Ти зможеш!» - ми говоримо кожному небайдужому українцеві. Не втрачай віри у себе і свою країну, працюй. Ми допоможемо.

Приєднуйтесь до нас вже сьогодні, щоб завтра спільно долучитися до реформування Країни!
Сторінка на ФБ https://www.facebook.com/sprava.gromad/

SPGR.ORG.UA