Як Вам ришення про видмину указу Ющенка що до Черновецького. Цикаво це загравання до КИЯН чи по совисти.

Весна-красна, а чомусь не дуже весело... Чогось для повноти щастя не вистачає... Чого ж? А пташиного цвірінькання! Звичного з дитинства весняного гомону зграйок горобців!
Вже третій чи навіть четвертий рік пішов, як у славному Львові зникли горобці. Нема! Дивлюсь-видивляюсь котрий рік - а нема! Жодного! Пропали зовсім!
Я не натураліст, тобто не переймаюсь питаннями природи з специфічною зацікавленністю, а тому не знаю, чи в колах місцевих натуралістів обговорювали проблему зникнення популяції горобців в межах міста Львова. Не володію жодною інформацією щодо того. Але знаю, що в ширшому об’ємі місцевої громадськості це питання є фактично невідомим. Ось так ми,  люди, і живемо: поряд з нами відбулась величезна трагедія природи, а ми її і не помітили! У Львові вимерли з невідомої причини всі горобці і зараз ви їх ніде не знайдете! Не вірите? То озирніться, нарешті, довколо себе! Розкрийте, люди, свої очі! І якщо хоч хтось побачить в межах Львова хоч одного горобчика - буду щиро втішений з того.
Тільки не сплутайте горобця з іншою дрібною пташиною, як синичка тощо, які є у Львові, як і числені голуби, сороки та круки. Втому і глобальність проблеми: одні птахи збереглись у Львові, а ось горобці - зникли.
Нещодавно дивився телерепортаж з Києва, в якому був сюжет, як зграйка горобців обсіла бильця балкону і аж душа заболіла, бо згадав, як часто бачив подібну картину раніше у себе на балконі, ще й крихти хліба насипав там для цих галасливих гостей, а вже котрий рік нема кому...
І що цікаво: коли я розмовляю на цю тему зі знайомими, то їх першою реакцією є завжди здивування: як то у Львові і нема горобців?! Але почасі ті ж люди так само здивовано підтвердужють: таки дійсно ніде не видно горобців. І далі починали наводити свої теорії причин цього явища: що горобців зумисно потруїли, що вони перелетіли всі на села через відсутність поживи, і навіть: що горобці повмирали через випромінювання мобільного зв’язку... Тільки у Києві мобілок ще більше, ніж у Львові, а горобці живуть.
З найбільш вірогідних причин я особисто рахую епідемію пташиного грипу, тому що зникнення популяції горобців у Львові і поширення хвороби в світі практично збігаються в часі. Оскільки горобці не належать до мігруючих птахів, то і оновлення популяції не може відбутись природнім шляхом, тому я закликаю всіх натуралістів з місць, де є горобці, якщо ви будете їхати до Львова, то прихопіть з собою кільканадцять горобців і випустіть їх у нас на волю. Повернемо горобчиків до Львова!
Аж тоді будемо проводити акції "Нагодуй горобчика", про яку взимку було надруковано в одній львівській газеті. Отакі у нас ЗМІ: нагодуй те, чого нема! Прояви турботу і доброчинність... До кого, як нема у Львові горобців! А вони, наші "інформатори" славні, про те і не знають! Що ж тоді дивуватись щодо незнання звичайних мешканців Львова?
Я також належу до звичайних мешканців Львова, але водночас є і з тих небагатьох, хто помітив і знає про трагедію зникнення наших львівських горобчиків, і хто щиро сумує з того приводу й дуже-дуже хоче повернути знову горобців до нашого славного Львова. Горобчику, лети до нас!

Богдан Гордасевич
2 березня 2010 р.
м. Львів-Рясне
 

ЯНУКОВИЧ ЗГАНЬБИВСЯ В БРЮССЕЛІ: ПОПЛУТАВ УСЕ НА СВІТІ  Президент Віктор Янукович під час перебування в Брюсселі черговий раз допустив географічний конфуз. Під час запису інтерв'ю каналу "Євроньюз" Янукович переплутав Косово із Сербією і Чорногорією, а Північну Осетію – з Південною. Це сталося, коли журналіст запитав Януковича, чи визнає Україна незалежність Південної Осетії й Абхазії. "Я висловився у свій час, що ми проти політики подвійних стандартів. Це на прикладі Сербії... Або, вірніше, визнання незалежності Чорногорії... Визнання незалежності Косово", - сказав Янукович. "Ще тоді було зрозуміло, що конфлікти на території заморожених конфліктів будуть тільки загострюватися. І наступний яскравий приклад був приклад Північної Осетії", - додав Янукович, переплутавши Північну Осетію з Південною. "Моя точка зору – ми повинні в черговий раз підкреслити, що міжнародні правила, які мають працювати для усіх, не повинні мати винятків", - додав Янукович. На уточнююче питання, чи готовий Янукович визнати незалежність Південної Осетії та Абхазії, він відповів: "На сьогоднішній день це питання не стоїть на порядку денному. Ми мали прецедент, якого могли не мати, однак, ми його допустили". Після спілкування президента з "Євроньюс" група супроводу Януковича попросила журналіста при підготовці інтерв'ю до ефіру змонтувати так, щоб цих помилок в остаточній версії не було.

Оригінал статті http://www.pravda.com.ua/articles/2010/03/1/4821508/ 

там є також аудіо. Послухайте. воно того варте

Наверное никто так в Украине не переживал за исход президентских выборов так, как Виктор Лозинский. Победа Тимошенко гарантировала ему самое главное – команда подконтрольного ей МВД сохранится. Стоило отстранить от руководства МВД Юрия Луценко, как Лозинский сразу же нашелся. То, что Лозинский получил гарантии своей свободы от Тимошенко, скорее всего никто никогда не докажет. И мы не будем ничего такого утверждать. Но иногда достаточно просто включить память и логику и вспомнить развитие событий вокруг дела Лозинского.

Нужно ответить на вопрос - зачем Виктор Лозинский сразу же после скандала отказался от депутатского мандата? И кому это было выгодно?

Подробнее об этом здесь:

http://sd.net.ua/2010/03/01/lozinskijj_ne_dozhdalsja_pobedy_juli.html

Интересно и то что Лозинский скрывался от правосудия в Крыму - на подведомственной территории начальника крымской милиции генерала Геннадия Москаля, верного соратника Юрия Луценко, а значит и Юлии Тимошенко. Это конечно, само по себе ничего не означает, но тем не менее...

Теперь ждем подвижек по делу "артековских педофилов"?

Помер український історик Ярослав Дашкевич 25 лютого, на 84-му році життя помер український історик, керівникЛьвівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України Ярослав Дашкевич.

   Ярослав Дашкевич народився 13 грудня 1926 року у Львові. У 1944-му закінчив Академічну гімназію у Львові, рік навчався у Львівському медичному інституті, вищу освіту здобув на філологічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка за спеціальністю "Українська мова і література".    Працював бібліотекарем та бібліографом у Львівській бібліотеці АН УРСР. У грудні 1949 р. був арештований органами КДБ за звинуваченням у політичній неблагонадійності і засуджений на 10 років позбавлення волі. З того часу почались випробування: пересильні в'язниці у Львові, Харкові, Петропавловську та інших містах, так звані виправно-трудові табори у Спаську та Караганді. Після звільнення він не міг знайти роботу через тавро "політично неблагонадійного". Вимушене безробіття тривало 23 роки. Саме в цей час Ярослав Дашкевич стає відомим у світі україністом, знавцем історії Сходу, насамперед, Вірменії, автором наукових праць з історичної науки, джерелознавства та археографії.   У Львові вдавалося лише час від часу знайти роботу за фахом: старший науковий співробітник, в.о. завідувача відділу Музею етнографії та художніх промислів АН УРСР, начальник відділу допоміжних історичних дисциплін, старший науковий співробітник Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові в 1974-1978 рр.    Після відновлення в Києві діяльності Археографічної комісії при Академії наук, очолив її Львівське відділення, а після створення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Львівське відділення інституту. За сукупністю наукових праць "Стан і напрями джерелознавчих та історіографічних досліджень історії України (друга пол. ХІХ-ХХ ст.)" присуджено учений ступінь доктора історичних наук (1994). Вчена рада Львівського державного університету імені Івана Франка присудила йому звання професора (1996). З 1998 р. очолив засновану кафедру сходознавства.    Науковий доробок Я. Р. Дашкевича більше 900 наукових праць з української історіографії, джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін, сходознавства, українсько-вірменських, українсько-турецьких, українсько-єврейських відносин тощо. Заступник головного редактора "Українського археографічного щорічника" та видання "Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів", член редколегій низки наукових часописів: "Збірник праць Науково-дослідного центру періодики", "Людина і політика" та ін.

Післяслово від Богдана Гордасевича    Я був знайомий з Ярославом Дашкевичем особисто, не надто близько, бо не було чого зближуватись, але я завжди дуже і дуже з повагою і особливою пошаною ставився до цієї людини у Львові, навіть не усвідомлюючи чому. Тепер усвідомлюю: від нас пішов останній з представників родової української шляхти! Пішов гордим і не переможеним!   В українців завжди була проблема з національною шляхтою, яка в силу обставин бездержавного існування постійно денаціоналізувалась або ж емігрувала, і дуже-дуже мало знайшлось шляхетної інтелігенції, яка не зрадила ні нації, ні землі. Героїчна Олена Степанів, а за нею і її син Ярослав Дашкевич,  - не зважаючи на всі лихі умови життя не піддались насиллю окупантів і вперто жили у себе на батьківщині у Львові, і наполегливо творили для свого народу інтелектуальний доробок.   За своєю статурою Ярослав Дашкевич був високим і худорлявим, а в останні роки з нього можна було малювати ілюстрацію образу Дон Кіхота до одноіменного роману Сервантеса - таким він, Ярослав Дашкевич, і пішов з життя - незламним українським Дон Кіхотом Львівським. Вічная пам‘ять і упокій славному герою слова і честі.  

В сучасному українському Інтернет-просторі посеред різних розважальних порталів є чимало ресурсів, призначених поширювати, підтримувати та розвивати українську культуру.
Крім того, в Україні є люди для яких популяризація української ідеї має піоритетне значення.
Один із таких людей полтавець Тарас Токар. Він з надзвичайною енергією використовує усі можливі Інтернет-портали і сайти, щоб поширити набутки української ментальності.



Можна сказати, що Тарас на сьогоднішній день створив Інтернет-імперію під назвою «Україна понад усе».
Хочу продемонструвати ряд його співтовариств, груп, форумів, де він разом із однодумцями (котрих заходить посеред користувачів) пропагує українську ідею.

Співтовариство «Ми любимо тебе , Україно!» на порталі i.ua

http://blog.i.ua/community/662/

Форум «Україна понад усе»

http://tarastokar.uaforums.net/index.php?sid=3e3122b82112109090d85cfe07209fb2 (...)


Група «Україна» на facebook


http://www.facebook.com/tatiana.rizhenko?ref=profile#/group.php?gid=181075473139 (...)

Сьогодні у Тараса Токара день народження

Я хочу привітати його із цим святом

Побажати йому усіляких гараздів і приємних речей, а також сказати, що я пишаюся тим, що я знайома з Тарасом!


Слава Україні!

Героям СЛАВА!!!

Слова: Олесь Бердник 

Знову не моє, але знову наболіле. Найкращою ознакою гарного публіцистичного тесту для мене є відчуття резонансу з власними думками й ідеями. Тут відрезонувало. Сильно. Ідеї шароварного квазіпатріотизму, ксенофобські настрої, невиправний романтизм націоналпатріотів - невже це так принципово? Зрештою ми самі повинні жити так як господарі на своїй землі, корінний етнос, щоб за нами хотілося йти. На жаль, не хочеться зараз. Багатьом не хочеться.   

Колись я любив і ненавидів Україну водночас.

Через багато років я розумію, що це була одна і та ж Україна, просто спроектована у різних відчуттях, притаманних, мабуть кожному, хто все ж таки більше любить. Зараз я розумію, що залишилося все – і любов і ненависть, змінилися лише епітети, символи того, що ненавидиш і що любиш. Колись я ненавидів і любив її з погляду галицького, зараз – з київського. Я таки люблю її несвідомою любов'ю, що не давала мені виїхати звідси стократ при стрократній можливості, бо про причини любові до матері не сперечаються – їх сприймають як данність, як факт. Я таки ненавиджу в ній все те, що не дає спокою душі яструба періоду унсовських воєн поза межами батьківщини і спогадів періоду українського романтизму початку дев'яностих. Зараз я, мабуть, найбільше ненавиджу Україну мізерності. Мізерності мрій, сподівань, вчинків. Мізерності мислення – бо в окремих випадках воно невиліковне. Народжений на Волині, тривалий час живучи на Галичині, мені, молодому, хотілось все негайно українізувати. Пізніше я полюбив Україну в її розмаїтті. Адже хочемо ми чи ні ми маємо дві культурні України – україномовну і російськомовну за змістом, але українську духовну субкультуру. Для мене завжди українська ідея вимірювалась через призму соборності. Соборності територіальної та культурної. Тому соборність цих культур, хочемо ми того, чи ні є, якщо не національною ідеєю, то, принаймі, її складовою і серед російськомовних українців переважна більшість є прихильниками ідей української державності. Мені не подобається і не подобалась хуторянська система цінностей президента Ющенка. Можливо, в чомусь Кучма і Кравчук були кращими президентами. Їм знадобилось набагато менше часу, щоб усвідомити себе президентом всієї держави і почати завойовувати симпатії тієї частини України, що голосувала проти них. На жаль, Ющенко так і залишився президентом лише "Нашої України". Я завжди любив великі цілі, що можуть стати основою національної ідеї. Цілі вступу до НАТО, ВТО чи набуття ринкового статусу є ціллю споживацької ідеології. Ця мізерність поглядів, розрахунків і дій, заслуговує лише ненависті. Я завжди любив Україну шляхетних. Я зараз мало бачу таких. Я завжди любив Україну політичної нації, обєднаної спільною метою. І ненавидів Україну лицемірів. Я завжди любив Україну героїв. Зараз на заваді цієї любові стає Кримінальний кодекс і кримінальна практика влади. Я думав, що люблю українську мову. Зараз на заваді цієї любові стають реформи правопису. Я завжди любив імперські претензії України. Зараз Україна, як завжди, зраджує інтереси своїх співвітчизників у Придністров'ї, Польщі, Білорусії, Росії. Я завжди любив ядерний статус України. Зараз про це (вірніше кілька років тому ) говорять політики – але не міністр оборони. Я завжди любив порядність в стосунках(як між політиками, так і серед людей. Зараз порядність не в моді. Я ненавиджу Україну пасічників ( нехай розводять бджіл, але не принижують щось набагато більше). Я ненавиджу Україну фальшивих символів і споживацьких ідеалів. Я ненавиджу Україну заздрості до сусідського щастя ( як і до людського загалом) – один з класичних українських архетипів. Мені завжди припадала більше до душі романтика барикад, ніж тихий міщанський спокій. Я люблю символ священника на коні, але ненавиджу Україну торгашів у храмі. Я ненавиджу Україну пенсіонерів та пільговиків ( як це не крамольно звучить) – бо нація завжди повинна дивитися в майбутнє, і якщо не вистачає можливостей на кілька речей – потрібно вибирати пріоритети. Нехай таким пріоритетом будуть безпритульні діти. Ця любов і ненависть – це почуття до самого себе, до того, що не любиш і навпаки у собі. Людині властиво прагнути вдосконалення. Я часто задавався питанням – що є мірилом добра і зла, любові і ненависті. Може правий був Ейнштейн, коли говорив, що зло – це не що інше, як відсутність добра, божої іскри. Все, врешті пізнається в порівнянні. Я не хочу, щоб мої діти жили в Україні ліберальних цінностей, однакових культурних смаків. Як не хочу сам померти в ліжку від старості. Чому ж я досі не виїхав, чому цього не роблять інші? Для мене це теж запитання. Як не піддається поясненню виключно епічні речі – передзвін Львівських церков, світанок над Дніпром чи чорні піраміди Донбаських териконів – так, зрештою, не піддається чіткому логічному аналізу ніщо в нашому житті. Можливо тому, що кожен з нас, хто ще тут, все ж любить Україну більше, ніж ненавидить. А можливо тому, що при всій ненависті і нелюбові до того, що не подобається, Україна, країна наших мрій і сподівань, для багатьох з нас сьогодні єдине, заради чого варто жити і заради чого не шкода було б померти.

Олег Вітович для УП

Оригінал статті http://www.pravda.com.ua/columns/2010/02/25/4810244/

З офіційного сайту Президента зникли банери про Голодомор З офіційного сайту Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА зникли банери, присвячені проектам про Голодомор.  Заступник голови Адміністрації Президента Ганна ГЕРМАН в інтерв’ю газеті "Сегодня" прокоментувала це так : "Ми будемо працювати не над Голодомором, а над тим, щоб нагодувати зараз народ".  "Це буде топова тема роботи Президента, і саме про це ми будемо говорити. Про голод ми вже сказали все, що можна було сказати", - заявила Г.ГЕРМАН. У свою чергу народний депутат від НУНС Андрій ПАРУБІЙ переконаний, що "це має стати сигналом до рішучих дій, щоб не дозволити новообраному Президенту і його команді повернути Україну в стан напівколонії РФ". Крім того, з сайту зник розділ Дружина президента. З розділу Віртуальна екскурсія зник підрозділ про Мистецький Арсенал. Залишилися лише будинок Адміністрації на Банковій, Будинок з химерами і Маріїнський палац.  За словами Г.ГЕРМАН, над сайтом поки працюють ті ж люди, що і за екс-президента Віктора ЮЩЕНКА.  Вона запевнила, що наразі йде пошук концепції сайту та людей, які будуть над нею працювати.   постiйна адреса статтi: http://www.unian.net/ukr/news/news-365123.html