Архітектор театру на Подолі: Дискусія про будівлю в мережі – колосальна дикість



Олег Дроздов не уявляє собі, як можна переробити фасад театру з урахуванням думки городян
Елена Панченко Середа, 30 листопада 2016, 19:22

Олег Дроздов не уявляє собі, як можна переробити фасад театру з урахуванням думки городян Архітектор Олег Дроздов Фото: Костянтин Чегринський/KHARKIV Today

Цього тижня в епіцентрі великого скандалу опинився театр на Подолі. Не всім киянам сподобалося нове приміщення, яке звели на Андріївському узвозі. У мережі споруда вже обізвали "енергоблоком" і "крематорієм". "Апостроф" поспілкувався з автором проекту будівництва театру, харківським архітектором ОЛЕГОМ ДРОЗДОВИМ. Він розповів про всі перипетії і визнав, що краще було б зовсім не починати будувати в цьому місці. Резонанс, який викликав фасад нового театру в соціальних мережах, архітектор пов'язує з політикою і ізоляцією України від цивілізованого світу.

- Для початку розкажіть передісторію. Як до вас потрапив цей проект?

- Насамперед, проект називається "Завершення будівництва будівлі театру на Подолі". Взагалі, ініціатива бере свій початок ще в початку 1990-х, коли театр з театру-студії трансформувався в драматичний і став відомим, міським начальством того часу було вирішено побудувати театр. І був обраний будиночок, такий купецький двоповерховий, схожий на ті, які стоять праворуч і ліворуч від театру.

А ще раніше, на початку 1980-х, Андріївський узвіз став культовою вулицею і остаточно сформувався в туристичний атракціон, яким не був до цього часу. До цього він був більш секретний. Вже в перебудовний час на Андріївському узвозі почали проводити різні фестивалі, і, як завжди, таке бурхливе життя призвела до того, що все почало змінюватися.

І тоді було вирішено поруч з існуючим театром-студією, котрий вміщував 70 місць, побудувати традиційну будівлю театру з усіма його атрибутами, колосниками і так далі. Працювала команда, яка вибрала псевдоісторичну естетику з безліччю деталей. Тоді й сформувався подальший шлях пенопластового історизму. Фінансування то починалося, то припинялося, загалом, щось там відбувалося. Від перших ескізів, які є в інтернеті, він став сильно відрізнятися – він став в три рази більшим. Проте в самому залі на вузьких лавочках, як для профспілкових зборів, могло розміститися всього 170 осіб. Будівля була дуже лабіринтовою, і у неї був образ житлового будинку багатої людини, а не театру. Наприклад, в зал виходили три скляних вікна. Така ось симулякра, в якій повинен був оселитися театр.

Пізніше знайшовся відповідальний спонсор, який вирішив все-таки цей театр добудувати. Був конкурс портфоліо, який проводив директор театру разом з меценатом. Вже далі ми працювали одночасно з командою театру і командою "Рошену".

- Які були основні складності у вашій роботі?

- Коли ми взялися за цей проект, це був такий лабіринт, що нам здавалося, місія нездійсненна. Але ми пропрацювали певний час і увірували в те, що у нас все виходить. Ми щосьзнесли, всередині якось спростили, бо для двохсот глядачів там було багато дуже-дуже дивного і незручного: треба було піднятися, щоб спуститися, перетиналися всі потоки, коли ти з гардеробу повертаєшся в зал, зустрічаєшся з тими, хто заходить... загалом, якась була страшна плутанина, але ми загалом впоралися. І нам це сподобалося.

- У чому була ідея вашого проекту?

- Про що був наш проект? Звичайно, про контекст Андріївського узвозу. Наша концепція була така, що одна з найцінніших речей – це якраз ступінчаста структура маленької парцеляції, ритміка цегляних будиночків, які, як правило, будувалися навіть без архітектора, артілями, і які мають свою принадність. І це якраз підкреслює те, що ми опустили наш карниз до цієї сходинки, виконаної із старовинної київського цегли, котру купували на різних звалищах. Це була окрема робота. Ідея була – успадкувати саму плоть, абсорбувати, щоб це була не якась підробка, а щоб плоть була справжня.

Друга ідея, яка доповнювала першу, це зелений пагорб, біля підніжжя якого знаходиться театр. Він у багатьох ракурсах зливається з нашим будинком, і для цього ми обрали такий природний матеріал – цинк-титан. Це не фарбування, це такий сплав, який з часом окислюється. Можете собі уявити які-небудь бронзові скульптури зі стажем більше 5-6 років, які, умовно, не сідають на коліна. Ось і цей матеріал отримає таку патину, стане схожим за своєю суттю, текстурою.

- Журналісти говорили, що архітектурно-містобудівна рада винесла певні зауваження, які ви не врахували. Прокоментуйте, будь ласка.

- Там були різні думки. Юридично вони носили рекомендаційний характер. Ми вислухали, напевно, дві третини виступів. З негативних там були, скажімо, думки про те, що "харків'яни не можуть зрозуміти київських скреп". Якісь конструктивні речі були, були версії, які ми перевіряли. Загалом, якісь ще зміни ми внесли, але використовували той же інструментарій, який у нас був, трохи змінили пропорції – нижню частину зробили трохи вищою і більшою. Десь знайшли можливість прибрати метр-півтора в одній частині, що ближче до Андріївського. А так всі геометричні параметри, які були, вони ж і залишилися. Він не став більшим чи меншим.

- Вам самому подобається ваш проект?

- Ви знаєте, це питання з розряду: а чи любите ви своїх дітей? Ми віддали цьому проекту дуже багато часу і віддали його для того, щоб знайти максимально професійне рішення. Це дуже важливий проект для нас, і нам він дуже близький. Там вже стоять наші підписи.

- А скільки людей працювало над цим проектом?

- Я думаю, що десь близько 30-40 осіб. Команда з 6-7 архітекторів в нашому офісі, група інженерів з усієї України – від інженерів по акустиці до тих, хто забезпечує систему пожежної безпеки; конструктори, всякі різні служби, багато-багато різних людей. Режисер, колектив театру, інші служби театру. Загалом, це була велика колективна безперервна робота протягом двох років.

- Після відкриття фасаду головний архітектор Києва Олександр Свистунов заявив, що він може бути скоригований з урахуванням думки жителів міста. Як ви ставитеся до цього?

- Давайте подумаємо, як ці думки можна зібрати. Нам потрібно акумулювати цю думку і її представити. Повинен бути для цього якийсь релевантний механізм, це раз. А вийде майже як колективний живопис або колективна театральна постановка. Я собі це так уявляю. Інша справа - проводити якісь слухання, щоб відповісти на питання: так чи ні. Зараз же не обговорюється, бути театру чи не бути. А обговорюється, яким він повинен бути. Я, наприклад, собі це не дуже добре уявляю, як абсорбувати цю колективна свідомість і як її направити. Напевно, це можливо. Я просто не знаю як.

- Мер Києва Віталій Кличко навіть сказав, що поки не буде схвалення киян, це будівля не буде введена в експлуатацію.

- Це слова політика. І одне, і інше. Добре було б, якщо б цей алгоритм хтось пояснив. Можливо, були якісь прецеденти.

- Як ви взагалі ставитеся до того резонансу, який викликала ваша робота?

- По-перше, я хочу розібратися в його природі. Я приймаю це на свій рахунок і на рахунок всієї команди - і з театру, і з "Рошену". Ми не були досить публічними, не було інформаційного поля навколо цього театру. Це абсолютно точно наша помилка. Занадто сильно всі були занурені в питання творення. А ці питання були дуже важливими.

Другий момент – це дуже професійна маніпуляція свідомістю, тому що ті картинки, які були вкинуті, і ті слова, які були написані, - це абсолютно точно замовна штука. Судячи зі стилю і з усього іншого, людина так не може писати. Це дуже професійна робота.

Третій момент – це те, що наше суспільство переживає таку глибоку незадоволеність всією ситуацією в країні, пов'язану з тим, що були дуже високі очікування, за це було заплачено колосальними жертвами і були ніби як потужні зусилля спрямовані на те, щоб перейти на інший щабель, а ми залишилися, а то й відступили на кілька кроків назад. І як би нічого такого не відбувалося для того, щоб така була реакція. Це виявилося просто приводом для того, щоб вилити той негатив, який накопичився. Тим паче це виявилося ще якось політично пов'язано з меценатом, хоча, я б сказав, що "Рошен" діє як соціально відповідальний бізнес.

Наступний, більш серйозний момент, це повна ментальна ізоляція від цивілізованого світу. Ми досі представляємо собою якийсь ізольований острів в цивілізаційному плані. По-перше, те, як ведеться взагалі вся ця дискусія в інтернеті. Я перший раз з цим зіткнувся. Звичайно, це колосальна дикість. Другий момент пов'язаний з тим, що Київ залишається герметичним містом з точки зору професійної культури. Я думаю, що це пов'язано з тим, що старше покоління окупувало своїми смаками це місто, і нав'язується такий образ міста через те, що сталося за останні 25 років. Це місто, наповнене майже утопічного розміру гігантами, просто величезними будівлями. Найстрашніше – що це житло, в якому точно є міні-ком'юніті, - це такі величезні в'язниці, які люди купують за власний кошт. І друга крайність - це ось цей пінопластовий псевдоісторизм, абсолютно позбавлений смаку, ірраціональний. І він заполонив практично всю основну історичну частину Києва. І, напевно, на Подолі він є взагалі домінуючою плоттю. І заповідник всього цього – сусідня Воздвиженка. І, напевно, противники нашого підходу до історичного середовища якраз апелюють ось до такого. Взагалі це мало зрозуміло комусь ще за межами України. Таке ставлення до середовища, до історії, взагалі до місця, міста, тому що такої кількості підробок, симулякрів немає ніде на планеті.

Ще одна важлива тема нашого будинку – це правдивість. Ось з того, з чого він складається, - це і є суть. Цей будинок побудований в таке дуже-дуже складний час. Це чудово, що у цей складний час витрачаються гроші на культуру. Цей будинок і всередині, і зовні є дуже прагматичним, дуже якісним з точки зору технології, з точки зору всіх цих поверхонь і матеріалів, які там будуть, естетичних і стійких до часу.

Що мене вразило у всьому цьому, так це те, що майже ніхто з городян не говорив про те, що це будівля театру. Я постараюся провести аналогію: уявіть собі, що величезна п’ятимільйонна громада (я думаю, Київ зараз налічує не менше), величезна християнська громада не потребує церкви. Мені здавалося, що це такий дефіцит, така необхідність в цьому місці, цьому будинку, який всі чекають. Але про це взагалі не йшлося. Не випадково я таку аналогію провів, тому що церква має свою інфраструктуру, вона відрізняється від усіх сусідніх будинків, на ній дзвіниця, це певний публічний простір, який має свою оболонку. Театр – приблизно те ж саме. І колосники – це його дзвони, вони потрібні для того, щоб забезпечити світ перфомансу, світ вистави, диво драматичного жанру. Це місце для всіх. Це публічний будинок. З точки зору масштабів, якщо це театр – тут не треба цього соромитися, цього приховувати.

- Може, проблема якраз в тому, що театр не варто будувати на Андріївському узвозі?

- А тепер до вас питання, і я думаю, що кожен повинен на нього відповісти. Що треба було зробити з будівлею театру, яка зараз добудовується, на думку кожного? Я думаю, що, за сьогоднішніми цінами, будівля театру, котру ми переробляли. вже коштувала 5-6 млн доларів. Там колосальні роботи, там мільйони бетонів, палі, зміцнення схилів, які робили попередні будівельники, інженери. І що з цим? Місто повинен був продати це під офіс? Взагалі все це знести, засипати землею? Яка думка городян, цікаво, з цього приводу? Напевно, є місця, які найбільше могли підходити для цього. От якщо ми зараз уявимо, що не було нічого. Але ми напевно знаємо, що кожен клаптик землі в центрі, де хотілося б бути театру (а це не просто будівля, це успішна трупа, на чиї вистави квитки розкуплені заздалегідь), вже зайнятий. Ми говоримо зараз про сучасний театр з дуже високою сучасною технологією. Ось ми просто зважили одне і інше. Ми зробили свій вибір. Ці гроші, які витрачені (насправді їх було набагато більше, вони безсовісно розкрадені, там десятки кримінальних справ щодо будівництва цього театру), ці розкрадені гроші – це було даремно? Нам здалося, що соціально відповідально його закінчити. Та що там він може бути.

- А якби там не було нічого?

- То ми б рекомендували його не починати. Абсолютно точно.

- А крім всяких відгуків від "експертів" в соціальних мережах, напевно, ви почули якесь професійне думку з приводу проекту. Було таке?

- Ви знаєте, було. Є думки, які я поважаю і які мені близькі. Були там слова підтримки, була дуже тонка дискусія, тому що це пов'язано з тим, що важливо всю історію знати від початку і до кінця, те, в якому контексті ми працювали.
Елена Панченко
https://apostrophe.ua/ua/article/society/kiev/2016-11-30/arhitektor-teatra-na-podole-diskussiya-o-zdanii-v-seti--kolossalnaya-dikost-/8604

Звернення Президента України з нагоди Дня Гідності і Свободи

20 Листопада 2016 - 14:58



Дорогі співвітчизники! Громадяни України!

Три роки тому кілька сотень сміливих дівчат та юнаків, без участі жодних політиків, зібралися на Євромайдан – щоби висловити мирний протест проти дій режиму Януковича,  який вкрав у них велику європейську мрію. Звіряче побиття молоді «беркутом» сколихнуло тоді всю країну.

За лічені дні вже мільйони українців вийшли на площі й вулиці. Вийшли, щоб зірвати план з перетворення України на малоросійський закуток російської імперії. Щоб продемонструвати свій проєвропейський вибір.

Per aspera ad astra. Шлях до зірок пролягає через терни  – такий сенс крилатого вислову, який ми дуже добре знаємо. Та в листопаді тринадцятого ніхто навіть уявити собі не міг наскільки важкі випробування підготувала нам доля… І яку високу ціну випаде заплатити за такі цінності як свобода, гідність та незалежність.

І після перемоги над режимом виявилося, що від усього державного механізму залишився лише штурвал, та й то – гнилий. Україну душив дефолт, який здавався вже невідворотним. Економіка так і не оговталася від світової кризи. Росія не просто розв’язала війну, а ще й влаштувала справжню торговельну блокаду, чим у сукупності завдала нам збитків на сотні мільярдів. Армії і спецслужб практично не існувало. От такої глибини було те дно, з якого ми починали підніматися.

Одразу після перемоги Революції Гідності найкращі і найсміливіші майданівці вирушили прямо на фронт. Перші добробати кров'ю, пролитою за Вітчизну, вписали себе у сторінки нашої військової історії. А цього року ми вже дозволили собі відмовитися від чергових хвиль мобілізації, відпустити в резерв демобілізованих і укласти професійні контракти з десятками тисяч добровольців. Це – промовисте свідчення прогресу у зміцненні обороноздатності нашої держави. Армію одягнено і нагодовано. Вона фахова і озброєна. І хай не за останнім словом техніки, але достатньо, щоб стримувати Росію.

В економіці, щоб уникнути дефолту та катастрофи, Уряд не мав жодного іншого виходу, як вдатися до жорстких та непопулярних заходів. Так само стандартних кроків, які успішні сусіди по Центральній та Східній Європі здійснили ще на початку 90-х.

Критично важливою для нас була і все ще залишається підтримка Міжнародного валютного фонду. А Фонд ніколи не виписує солодких ліків. Тож я розумію, що ми зробили мимоволі боляче мільйонам родин. За це не гріх і перепросити. Але я впевнений, що незабаром ефективність вжитих заходів відчуватиме все більша й більша кількість людей.

Наш економічний організм вже виписано із реанімації і демонструє ознаки одужання. Після чотирнадцяти кварталів падіння поспіль, яке, до речі,  почалося ще за рік до революції і війни, економіка нарешті відновила зростання.

Пожвавлення ділової активності і перші кроки з детінізації, збільшення надходжень до бюджету дали змогу запланувати відчутне підвищення зарплат вчителям, лікарям, іншим бюджетникам і зробити з початку сімнадцятого крок назустріч найбіднішим верствам населення – підняти вдвічі мінімальну заробітну плату до 3200 гривень.

Настає час збирати перші, хай поки що не дуже соковиті, але плоди жорстких антикризових заходів.

Та ґрунт, на якому ми виплекали паростки відновлення, ще недостатньо міцний. Не так вже й багато треба зусиль, щоб все зроблене, все вистраждане зійшло нанівець. Ворог не лише атакує Україну ззовні, але й розхитує нас зсередини. Метою Кремля є постійна  внутрішня дестабілізація, анархія, отаманщина. Дострокові вибори в Україні і посилення позицій проросійських сил в новому парламенті. А далі – ревізія європейського курсу. А ще потім – повна зміна зовнішньополітичного вектору держави. У фіналі – повернення України в імперське стійло.

Якщо піти шляхом гострих внутрішніх конфліктів, можна дуже швидко кинути країну у прірву хаосу і безладу, зробити незахищеною перед зовнішньою агресією. Як Президент, я не допущу такого сценарію.

Я вже неодноразово на історичних прикладах показував, як авторитарна Московія переваги демократії в сусідніх країнах використовувала в своїх інтересах – аж до поглинання цих країн. Впевнений, цього разу у неї нічого не вийде. Чому? Бо ми, українці – мудрий народ, який складно збити на манівці.

Водночас, закликаю не таврувати всіх без розбору учасників масових акцій. Зрозуміло, що у людей є підстави для невдоволення і кожний вільний громадянин у вільній Україні має невід’ємне право на протест. Саме демократія та свобода стали очевидними здобутками Революції Гідності. Війна і криза заважали зосередитись на питаннях добробуту. Зараз вже Уряд і вся влада мають можливість сконцентрувати увагу саме на цьому.

Дорогі співвітчизники!

Свобода слова, як і дотримання всіх інших прав і свобод, навіть під час війни. Нова патрульна поліція і незалежне антикорупційне бюро. Антикорупційна електронна система державних тендерних закупівель ProZZoro, яка вже заощадила десятки мільярдів і децентралізація, яка перерозподілила гроші від центру на користь громад. Декларування статків високопосадовців і початок відновлення доріг. Хіба в Україні до Майдану все це було можливим?

Ми реалізували 144 пункти Плану дій з візової лібералізації, здійснивши при цьому низку надзвичайно важливих для нас самих реформ. Цього тижня Рада Євросоюзу одностайно ухвалила рішення, яким визнала повне виконання Україною всіх зобов'язань. Вона задекларувала чітку політичну волю Союзу та всіх його членів надати нам безвізовий режим найближчим часом, після узгодження деяких суто внутрішніх процедур Європейського Союзу.

Мої переговори з лідерами інституцій та держав-членів Європейського Союзу також дають підстави прогнозувати, що буде знайдено взаємоприйнятний компроміс між Україною, Євросоюзом та Нідерландами і ратифікацію Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі буде завершено.

Саме Євромайдан, Революція Гідності і світлої пам'яті Небесна сотня безповоротно визначили європейський вектор України. Ми рухаємося в правильному напрямку і до правильних цілей. Та шлях до європейських зірок, як і будь-який інший, пролягає крізь терни - рer aspera ad astra. Тому в дорозі так важко. Тому й прорахунки при вирішенні надскладних завдань неминучі.

Часом я сам собі ставлю питання: «Чи міг би я уникнути помилок?» Спільна мудрість багатьох народів відповідає: «Не помиляється лише той, хто нічого не робить».

Із висоти горизонт видно трохи ширше. Проблем проглядається ще чимало, і я не збираюся прикрашати дійсність. Але не можу не поділитися своїм чітким баченням, що найскладніше в економці ми пережили і все буде гаразд, якщо ми з вами не дозволимо окремим політиканам обнулити результат, досягнутий такою дорогою ціною. Якщо не дамо їм перетворити на сізіфів труд важку працю влади, громадянського суспільства, волонтерів, і всього народу, які за три роки заклали фундамент нової України.

Уряди, парламенти, президенти, казав колись Вацлав Гавел, будь вони навіть найкращими у світі, не здатні нічого зробити самі по собі, бо свобода й демократія передбачають участь всіх і кожного.

Отже, дякую, дорогі українці, що нашу європейську державу ми будуємо разом!

Вітаю всіх вас з Днем Гідності та Свободи.

Слава Україні!

http://www.president.gov.ua/videos/vistup-prezidenta-ukrayini-na-urochistomu-zahodi-z-nagodi-dn-238

http://www.president.gov.ua/news/zvernennya-prezidenta-ukrayini-z-nagodi-dnya-gidnosti-i-svob-38796

Самотній час Галини Гордасевич



Українську письменницю Галину Гордасевич доля пов`язала з Донеччиною внаслідок трагічних подій воєнного і повоєнного лихоліття. Незалежний, у рамках системи, Донбас післясталінського періоду охоче приймав «вільнонайманців», звичайно, і тих, хто вийшов із таборів ГУЛАГу. Звідси, з тих таборів, – Галина, яка знайшла свою долю тут, на Донеччині, хоча і повернулася згодом на рідну Волинську землю.

Тернопільська земля здавна славилася релігійністю, сільський священик був не просто представником інтелігенції, а залишався сам-один адміністративно-правовою силою, котра могла впливати на навколишню ситуацію. Галина Гордасевич любила повторювати такий вислів, що справжній інтелігент повинен мати не один, а три дипломи про вищу освіту: свого діда, свого батька і власний. Десь так воно і сталося. Тільки свою, справжню, інтелігентську освіту їй довелося здобувати в інших «університетах».

Народилася 31 березня 1935 року у м. Крем’янцi на Тернопiльщинi в родинi священика Леоніда та його дружини Олени. Дитинство майбутньої письменниці не було щасливим через щоденні сімейні чвари, ініціатором яких була мати. Все своє дитинство Галина Гордасевич згадує як суцільну чорну незгоду, де їй добряче перепадало, особливо після народження сестрички. Тому більшу частину вільного часу дитина проводила у «шевченківських» бур`янах. Десь із цього моменту п’ятирічна Галина стала серйозно мучитись над питанням: «А може мої теперішні батьки – не мої? Може мої справжні люблячі батьки – якісь інші люди?». З дитинства вона звикла бути самотньою, згодом ця самотність стає її своєрідним авторським стилем, що відбився у кількох книжках її поезій і прози.

Переживши війну і німецьку окупацію 1941-1945 років, Галина влітку 1946 року стала свідком арешту батька, якого засудили на 10 років, сім’я опинилась без засобів для існування. Не зважаючи на все, Галина закінчила семирічну школу з похвальною грамотою, поступила в Острозьке педагогічне училище, наступного року перевелась до м. Костополя. Однак настали важкі часи: 13 березня 1952 р. Г. Гордасевич була заарештована після тривалого вистежування органами МГБ, вдруге заарештована 20 травня того ж року і засуджена до 10 років ув’язнення по ст. 54 Кримінального Кодексу УРСР з вироком «За написання націоналістичних віршів та антирадянську агітацію серед студентів». Згодом були кількамісячні перебування під слідством у тюрмі м. Рівного, етапування до жіночої зони коло м. Чернігова, а в подальшому – покарання у зонах Одеси та Куйбишева (нині – Самара, Росія).

Усі жахи, пов’язані з арештом і перебуванням в ув’язненні, вона описала в автобіографічній повісті «Соло для дівочого голосу».

Як неповнолітню, її не відправили за межі України, утримували під Черніговом у таборі для жінок-інвалідів. У зв`язку із беріївською амністією звільнені були майже всі жінки – карні в`язні, тому дівчат, яким виповнилося 18 років, 29 квітня 1953 р. перевели в Одесу, щоб там не зупинилася фабрика, яка шила білизну для солдатів. Коли кримінальні повернулися в зону з новими термінами, політичних у вересні 1953 р. перевели до Куйбишева, де вони працювали на заводі будівельних деталей. Галині Гордасевич доводилося також розвантажувати баржі з цементом (мішки по 50 кг). За Указом 1954 р. Г. Гордасевич як малолітній і за добру роботу зняли судом 2/3 терміну.

На волю вийшла 24 грудня 1954 р. Удома її ніхто не чекав – мати з сестрою поїхали в Сибір до батька. Що чекало дівчину з табірним минулим у радянському суспільстві, згуртованому навколо соціалістичного будівництва? Саме доля безликої трудівниці-чорнороба: Галина Гордасевич завербувалася за оргнабором у січні 1955 р., прибула на Донбас, де починала з різноробочої на будівництві. Жила спершу у м. Макіївці та шахтарському поселенні Ханжонковому, з 1962 р. – мешкала у м. Донецьку.

Навчалася у школі робітничої молоді. Вступила до Донецького індустріального інституту, потім – на театральне відділення культосвітнього училища. Працювала в Макіївці на труболиварному заводі, керівником драмгуртка в Ханжонковому, друкарем у Донецькій обласній друкарні.

У Донецьку Галина Гордасевич вийшла заміж. Але і в родинному житті вона залишалася самотньою, чоловік покинув її вагітною. Її перша дитина померла від дизентерії. У 1961 році, поза шлюбом, народився син – Богдан Гордасевич, нині відомий львівський поет Жорж Дикий.

У середині 1960-х Галина Гордасевич знову після юнацьких спроб почала писати вірші, трохи пізніше – прозу і критичні статті, стала членом літературного об`єднання „Обрій” при газеті «Комсомолец Донбасса», яким керував Йосип Курлат і з якого вийшли відомі письменники Василь Стус, Леонід Талалай, Василь Захарченко, Анатолій Гарматюк. Тоді ж познайомилася і подружилася з українськими дисидентками Аллою Горською та Надією Світличною. У 1965 році Галина вступила на заочне відділення Літературного інституту ім. М. Горького у Москві (закінчила 1971 р.). У цей час були спроби КДБ завербувати письменницю, навіть послали її з групою шахтарів до Польщі, та вона категорично відмовилася.

Як наслідок, 1968 року у видавництві «Донбас» знімають з виробництва підписаний до друку рукопис нової збірки поезій, 1971 року у київському видавництві «Молодь» знищують верстку наступної книжки. Донецькі письменники влаштовують обструкцію «затятій націоналістці і бандерівці»: до Спілки письменників України її прийняли лише в 1988 році.

У 1990-му році Галина Гордасевич переїхала з сином до Львова. З тих пір вийшло понад 30 її книг, серед яких «Степан Бандера – людина і міф» і «Нескорені берегині» – про українських жінок, політичних ув`язнених.

Не склалося особисте життя табірного в`язня Галини Гордасевич: у неї є свій варіант весільної пісні про Галю:

«Ой, повезли Галю темними лісами,
Прив`язали Галю до сосни косами...
А щоб слухала батька-матір,
Та не рвалась в широкий світ!
І стали біля неї сосни на варті,
І до ніг їй послався калиновий цвіт.
І виходили з гущавини сарни й лисиці,
Не насмілювались ближче підійти.
І тільки конвалія принесла росиці,
Щоб губи зволожила в час самоти».

Галина Гордасевич померла 11 березня 2001 р. у м. Львові, похована у м. Кременці на старовинному Монастирському цвинтарі.

Творчий дебют Галини Гордасевич відбувся 1966 р., коли вийшла друком її перша поетична збірка «Веселки на тротуарах». Книжку було визнано однією з найкращих за підсумками року серед українських видань, але час поетичних лаврів в умовах нової хвилі репресій тривав дуже недовго. Творчий доробок письменниці – чотири поетичні збірки та п`ять книжок прози вкупі з добірками критичних та публіцистичних статей – не є показником її справжнього потенціалу, але виразно ілюструє ситуацію, коли письменник змушений «писати в шухляду», правдами і неправдами вибиваючи друк власних творів.

Поезії Галини Гордасевич – це діалоги з сучасниками, гострі рефлексії з приводу реалій навколишньої дійсності. У більшості своїй це твори сповідального характеру, у яких без прикрас і зайвих метафор озвучені малоприємні прикмети часу і факти власного невтішного життєвого досвіду. Як гостро і болісно свідчать рядки поезії «Для мене «культ» – не абстрактне поняття…», жаль за загубленою молодістю, прикрість несправедливих звинувачень, коли доказом злочину ставили дівочі вірші про першу весну і перше кохання, не можуть змінити поетичне кредо героїні: «Найстрашніша із зрад – це себе зрадити».

Раз у раз ставить Галина Гордасевич питання «Хто ми?», нагадує, що без ідентифікації національної приналежності не може бути самодостатньої людської особистості, і рецепти для цього лишаються незмінними:

«То що ж ми чинити маємо?
Що нам тепер робити? –
Рабів у собі убиваймо!
Воскрешаймо мужність убиту!»

Часто у її віршах оживають постаті близьких за духом і творчістю людей. Тут і тверда постава та ясний погляд Алли Горської у вірші «Споконвічний вогонь», і величний сум над труною В`ячеслава Чорновола, до якого «приліпились не ті, ой не ті», і спогади, про подругу-єврейку Раю Розенберг, з якою переносила центнери бетону, спогади, що легко розв`язують національне питання:

«Трагічне в життя нашого повісті
Було на кожній сторінці.
А між тими, хто нас стеріг по совісті,
Були свої, українці».

Творчість Галини Гордасевич відображає невгамовні пошуки самореалізації знедоленої, але незламаної особистості, самотньої, але не одинокої у пошуках одвічних істин душі, мисткині, яка до кінця своїх днів не втратила можливості побачити у людині людину, відкинути фальш, лицемірство і фарисейство, а натомість наголосити на збереженні божественного начала у людині, милосердя як вищої духовної цінності. «Так, жiнка в свiт приходить для любовi!» – стверджує письменниця у своїй поезії «Історія жінки», власним прикладом свого життя вона доводила цю істину, щиро і безхитрісно намагаючись протистояти будь-яким проявам свавілля, жорстокості, цинічності і звичайної байдужості.

«Але якби усе почати знов?
Адже обiд щоденний – це любов!
Сорочка, чисто випрана, – любов!
І ночi, що не спала ти – любов!
І пiсня, що спiвала ти, – любов!
І квiти, що посiяла, – любов!
І очi правнукiв яснi – любов!
І Україна вся – одна любов!
Було б все так, якби почати знов.
Жiноча доля в свiтi – це любов».

Автопортрет, який у вигляді творчої самохарактеристики підготувала письменниця, вражає ліричними нюансами, поєднанням звукових і зорових вражень і легкістю мистецької фантазії. Він завершується грайливим візерунком, у якому відчутні нотки суму і самотності, адже справжній митець завжди залишається самотнім.

«У Жака Превера є вірш про те, як намалювати птицю. Детально описавши цей процес, поет радить підписувати свою картину лише після того, як птаха заспіває. Дивлюся на свій автопортрет і чую музику, яку слухає та, намальована. Але чи почують її інші люди? Того я не знаю. Але беру свій пензель (тобто кулькову ручку) і ставлю своє ім`я в нижньому правому кутку картини: Галина Гордасевич».

Сергій Несвіт.
Газета "Провинция":
    № 14 (1265) 08.04.2015
http://www.konstantinovka.com.ua/node/23315

Для львів’ян відкрили онлайн-доступ до всіх ухвал Міськради від 1990 року



Львів – перше місто України, яке розмістило у відкритому доступі на сайті міської ради всі прийняті ухвали, починаючи з 1990 року.

Як зазначив секретар Львівської міської ради Анатолій Забарило, проведено велику роботу щодо оприлюднення ухвал Львівської міської ради. Тепер понад 17 тисяч ухвал, прийнятих з 1990 року, доступні для громадськості. Знайти перелік ухвал за скликаннями можна за посиланням http://city-adm.lviv.ua/lmr/docs/decisions-by-session

«Ще на початку каденції ми акцентували увагу на прозорості та відкритості роботи Львівської міської ради. На Інформаційному порталі депутатів ЛМР є оприлюдненні порядки денні пленарних засідань, не лише проекти ухвал, додатки, викопіювання. В рубриці «Постійні комісії» за день до засідання постійних депутатських комісій розміщують проект порядку денного засідання із питаннями, які розглядатимуть члени комісій, та протоколи».

Як повідомив в.о. начальника управління «Секретаріат ради» Юрій Лукашевський, оцифруванням ухвал займались працівники управління «Секретаріат ради». В результаті оцифрована і оприлюднена 3361 ухвала (1990-2002 роки).

«Зараз львів’яни мають можливість зайти на сайт Львівської міської ради і через пошук довідатись, чи були якісь ухвали щодо питання, яке їх цікавить. Це стало можливим завдяки співпраці з архівним відділом ЛМР. До речі, на сайті є знакові ухвали, які передають дух цих часів. Наприклад, Декларація першого демократичного скликання від 03.04.1990 року про прагнення львів’ян до незалежності України», - зазначив Юрій Лукашевський.

На думку декана історичного факультету ЛНУ ім. І Франка Романа Шуста, оприлюднення оцифрованих ухвал є важливим історичним джерелом для істориків.

«Хочу зауважити, що ініціатива Львівської міської ради щодо оприлюднення ухвал всіх скликань вартує на підтримку і заохочення. Це є не тільки доступ до публічної інформації, а й дуже важливе історичне джерело. Це велике підґрунтя для істориків, науковців для подальших праць з історії нашого славного міста Львова. Багато істориків зараз вивчають історію ХХ століття, радянський період та період Незалежності України. Документи цього часу в архівах дістати досить важко, які, до речі, часто зберігаються в неналежних умовах. А оцифровані угоди уже, як то кажуть, не пропадуть. Будь-який дослідник, не виходячи з квартири, може використати ці документи для свого дослідження. І, що ще важливо, ці документи після оприлюднення не можуть уже бути сфальшовані».
http://tvoemisto.tv/news/lya_lvivyan_vidkryly_onlayndostup_do_vsih_uhval_miskrady_vid_1990_roku_80645.html

Право автора чи право вибору: Чому закривається EX.UA
 1
6 листопада 2016
Проблеми у ресурсу через проект закону "Про державну підтримку кінематографа в Україні"

Найбільший у країні файлообмінник - EX.UA вирішив закритися. Через погрози, шантаж, небажання працювати поза межами правового поля. Так, принаймні, пояснили користувачам. Про рішення закрити ресурс повідомили 16 листопада ввечері на головній сторінці.

"За останній рік EX.UA довелось відчути на собі прямі погрози, шантаж (зокрема і на міждержавному рівні), DDоS-атаки. Дані дії піддають небезпеці особисту інформацію та особисті файли, які зберігаються на ресурсі", - сказано в повідомленні EX.UA. Також у заяві стверджують, що завжди працювали в правовому полі, незалежно від вимог законодавця.

Адміністрація ресурсу просить користувачів до 30 листопада вилучити свої файли з архівів і зазначає, що "останні законодавчі ініціативи в сфері нібито боротьби з піратством несуть всі ознаки нецивілізованого лобізму. Новий закон, який знаходиться на підписанні у президента, робить невигідним його дотримання: він буде діяти тільки проти тих, хто спробує йому слідувати. Він буде стимулювати нехтування авторськими правами. І тому він невигідний. Він мертвий".

Проблеми у ресурсу через закон "Про державну підтримку кінематографа в Україні". Документ чекає на підпис президента і передбачає блокування піратського контенту. Законодавець вирішив, що у разі, якщо власник авторського права виявляє фільм або музику, розміщені без його дозволу, то має право вимагати заблокувати доступ до нього. Якщо власник сайту заявляє, що не зніме контент, то доступ до файлу повинен заблокувати постачальник технічних послуг. Якщо контент не блокується, правовласник може звернутися до суду.

Практика судового блокування сайтів з піратським контентом існує в Росії. Там у травні 2015 року в силу вступила розширена версія антипіратського закону. Документ ще на етапі проекту охрестили "Законом проти інтернету". Він передбачає можливість блокування сайтів, що містять неліцензійний контент, на вимогу правовласника. Спочатку передбачалося, що це торкнеться всіх видів інформації, але, після внесення поправок, закон застосовується тільки до відеопродукції. Якщо після попередження власники сайту не видалять спірний матеріал, то блокується весь ресурс.

На думку адміністрації EX.UA, судова система блокування сайтів вигідна виключно іноземним компаніям, а українські правовласники у разі підписання закону президентом та набуття чинності більше коштів не отримають. А ось у глядача і слухача, стверджують в адміністрації файлообмінника, стане значно менше свободи вибору.

"Найтемніша ніч – перед світанком. Можливо, нашому ринку знову варто повернутися до безконтрольного торрент-піратства, щоб правовласники усвідомили, що, не надаючи глядачам можливість легально отримувати контент, вони не можуть забороняти". Так завершили в EX.UA своє звернення до користувачів.

EX.UA — найбільший український файлообмінник. Він працює з 2009 року. Файлообмінник - один з 15 найбільш відвідуваних серед українських інтернет-користувачів. Трафік сервісу становить близько 15% всього трафіку зони UA-IX.

Творці сервісу задумували його саме як файлообмінник. Користувач може зберігати необмежену кількість інформації і обмінюватися нею. EX.UA з'явився після того, як у 2009 році МВС закрило сайт infostore.org, користувачі якого володіли аналогічними функціями зберігання й обміну даними.

Майже відразу ж після запуску Американська асоціація звукозапису RIAA внесла ресурс у список з 25 сайтів, які сприяють поширенню нелегальної музики. Після цього керівництво українського файлообмінника заявило про те, що EX.UA можуть зробити платним, відраховувати відсоток авторам розміщеного контенту і таким чином уникнути подальших звинувачень у піратстві.

Платним сайт не зробили, а проблеми з законом не закінчилися. У січні 2012 року сайт закрили в рамках розслідування кримінальної справи за статтею про порушення авторських прав. Справу було відкрито за ініціативою Adobe Systems Inc., Microsoft, Graphisoft Inc. МВС проводило обшук і вилучило багато техніки, серед якої близько 200 серверів, де зберігалося понад 6000 терабайт інформації. Адміністрація сервісу інформацію про обшуки і вилучення спростовувала, а заявляла лише про призупинення делегування доменного імені реєстратором.

МВС тоді повідомляло, що з'ясувало громадянство голови адміністрації EX.UA. Це був нібито громадянин Латвії. Після цих подій деякі нардепи зверталися до силовиків з вимогою перевірити законність проведених слідчих та процесуальних дій, а обладнання сервісу повернули тільки після того, як у лютому сталася серія DDoS-атак на сайти органів уряду і силовиків. Апаратуру повернули, але справу не закрили. Епопея з відкриттям-закриттям кримінальних справ і поверненням серверів тривала ще близько півроку. Повідомлялося навіть про кримінальні справи проти слідчих.

Деякий час EX.UA просто працював, але ось влітку 2014 року в Росії його внесли в список заборонених. Можливо, що вже до початку 2017 року і нам доведеться забути про те, що такий сервіс існував
http://ua.112.ua/statji/pravo-avtora-chy-pravo-vyboru-chomu-zakryvaietsia-exua-353222.html

http://www.ex.ua/88689655?r=82543,80938

У Порошенка заявили, що закриття Ex.ua – це "класно"
Четвер, 17 листопада 2016, 14:13

Заступник глави адміністрації президента Дмитро Шимків вважає, що припинення роботи файлообмінника Ex.ua є позитивним моментом і безумовним успіхом у сфері боротьби з піратством в інтернеті.

Про це він розповів журналістам у четвер, повідомляє "Інтерфакс-Україна".

"У них (Ex.ua – ред.) є бізнес-модель, яка давала їм можливість заробляти кошти, поширюючи нелегальний відеоконтент, вставляючи в нього українську рекламу. Українські рекламодавці платили гроші за розміщення реклами, а правовласники контенту не отримували ніякої бенефіції від цього", – сказав він.

Шимків заявив, що власники ресурсу отримували таким чином близько $1 млн доходів на рік.

"Знаєте, завжди в піратській історії наступав момент, коли пірати усвідомлено переходили на світлу сторону. Це класно", – сказав Шимків.

Як відомо, 16 листопада Ex.ua повідомив про рішення припинити свою роботу і попросив всіх користувачів вилучити файли зі своїх архівів до 30 листопада.

В ресурсі відзначили, що за останній рік їм довелося відчути на собі прямі погрози, шантаж (у т. ч. і на міждержавному рівні), DDoS атаки, які наражають на небезпеку особисту інформацію та особисті файли, які зберігаються на ресурсі.

В Ex.ua вважають, що їх ресурс працював у правовому полі, однак "не всім подобалася таке трактування законодавства".

Раніше силовики вилучили сервери найбільшого онлайн-кінотеатру України Fs.to, тим самим заблокувавши його роботу. Представники ресурсу пообіцяли відновити роботу в найближчі дні.

Українська правда
http://www.epravda.com.ua/news/2016/11/17/611458/

Богдан Гордасевич:
Я особисто категорично проти, бо замість допомогти власним інтернет-ресурсам увійти в потрібне правове поле - їх тупо закривають.Чому Ютюбу можна і це не піратсво, а EX.UA не можна. Все повторюється як з ігровим бізнесом, який так само вмомент знищила одна дама (ЮВТ) і він перейшов закордон, через що Україна втрачає величезні кошти.



 ЕХ.UA прекращает работу

Ресурс EX.UA принял решение прекратить работу. За последний год EX.UA довелось ощутить на себе прямые угрозы, шантаж (в т.ч. и на межгосударственном уровне), DDOS атаки. Данные действия подвергают опасности личную информацию и личные файлы пользователей, которые хранятся на ресурсе.

EX.UA работал в правовом поле. Не всем нравилась такая трактовка законодательства, но ресурс всегда уважал законы Украины. EX.UA соблюдал авторские права, что постоянно подтверждал быстрым реагированием на любые нарушения на площадке. При этом, ресурс не одобряет ту систему распределения и управления авторскими правами, которая сложилась сегодня.

За время существования EX.UA поставил перед собой задачу поднять эту проблему в украинском обществе. Личным примером ресурс показал, что страна способна соскочить с иглы торрентов, и в рамках рыночных механизмов плавно двигаться к нормализации правоотношений между пользователями, правообладателями и Интернет-площадками. Часть из этих задач выполнена, часть – нет.

Последние законодательные инициативы в сфере якобы борьбы с пиратством несут все признаки нецивилизованного лоббизма. Новый закон, который находится на подписании у Президента, делает невыгодным его соблюдение: он будет действовать только против тех, кто попытается ему следовать. Он будет стимулировать пренебрежение авторскими правами. И поэтому он невыгоден. Он мертв.

Выгоду получат только иностранные компании. Украинские правообладатели не получат больше денег. Украинский бюджет не получит вообще никаких денег. А украинский зритель получит меньшую свободу выбора. Мы считаем то, что сейчас будет происходить в Украине после принятия закона, сильно вредит ее интересам.

EX.UA всегда идентифицировал себя как национальное файловое хранилище и отвергал любые "предложения" связанные со сменой доменной зоны и территории вещания. Название EX.to/co/ru для EX.uа неприемлемо.

EX.UA никогда не сойдет с позиций уважения законов Украины, и поэтому ресурс принял решение просто прекратить свою работу. Мы просим всех пользователей изъять файлы из своих архивов на EX.UA до 30.11.2016. Также уведомляем пользователей mail.ex.ua, что данный сервис будет в ближайшее время перенесен на новый домен.

PS: Самая темная ночь – перед рассветом. Возможно, нашему рынку снова стоит вернуться к бесконтрольному торрент-пиратству, чтобы правообладатели осознали, что, не предоставив зрителям возможность легально получать контент, они не могут запрещать.
http://www.ex.ua/

Вчені розгадали написи на стінах Софійського собору

10.11 23:26



Вчені виявили і розшифрували на стінах Софійського собору 4 тисячі написів.

Велика частина графіті - це молитви з проханнями допомогти і благословити. Наприклад, на фресці святого Ефіопа є таке послання: "Господи, поможи рабу своєму Осію, який писав це, йдучи в Ємь кухарем Бориса Вячеславича".

"Ємь - це народність фінської затоки. Очевидно, що автор цього послання звернувся з молитвою, йдучи на війну. При цьому він назвав себе кухарем Бориса Вячеславича. Він же князь-ізгой, який, як відомо, загинув в битві в 1078 році. Завдяки таким відомостям вдалося датувати графіті ", - пояснює заступник директора заповідника В'ячеслав Корнієнко.

Ще одне послання - на фресці Пантелеймона - підпис самої дочки Ярослава Мудрого Анни. На фресці надряпано слово "Анна".

"У нас є запис Анни на одному з документів, і після експертного порівняння визначили, що це підпис саме Анни Ярославни, - розповідає Корнієнко.

Незважаючи на те, що згідно з указом князя Володимира було заборонено робити графіті в храмах, люди не переставали дряпати стіни. На фресці Святої Єлени любовне послання написане голкою.

"Дівчина, яка писала це послання, зверталася до своєї небесної покровительки. Вона написала "Куприяне, гораст е си, елы суе расмаглитца", що перекладається як: "Купріян, красивий ж ти, скільки ж мені даремно розпорошуватися", - пояснює вчений.

А запис XII століття "Кузьма тать. Украл еси мясо. Асилонь твои кокошь. Аминь" слід розуміти так: "Кузьма лиходій. Вкрав м'ясо. Щоб тобі ноги сплутала. Амінь". Експерт запевняє, що прокляття в храмі - рідкість, але зустрічаються і вони.

У соборі є кілька графіті із зображенням коней, кота і навіть собаки. Швидше за все, вони створені дітьми. У вівтарній частині є графіті з Георгієм Переможцем, який бореться зі змієм.

А на одній з фресок є навіть малюнок священика.

Як повідомляв "Знай.ua", Київський апеляційний суд заборонив будувати житловий будинок біля Софійського собору і скасував договір оренди на 0,1 га землі з забудовником

http://znaj.ua/news/society/74812/vcheni-rozgadali-napisi-na-stinah-sofijskogo-soboru.html

На Львівській площі відкрили пам'ятник Ганні Ярославні



В четвер, 10 листопада, в Києві урочисто відкрили пам'ятник "Ганна Ярославна. Королева Франції", авторства Костянтина Скретуцкого і Федора Баландина. Скульптура прикрасила собою Львівську площу.



Кошти на реконструкцію довколишнього сквера і спорудження монумента виділив французький підприємець і меценат Бертран Кост. За його словами, Україні потрібні месиджі для європейських партнерів і інвесторів про те, що Україна пам'ятає свою історію і гордиться історичними зв'язками з Європою. "Ганна Ярославна стала першою справжньою француженкою, хоча була українкою", - відмітив Кост на відкритті пам'ятника.



Висота монумента разом з постаментом склала 2,4 м, а обличчя Ганни обернене у бік Франції. "Ганна не уявляла собі, що на початку 21 століття інша жінка, родом з Франції, тобто я, відкриватиме статую, зведену в її честь, в центрі її рідного міста. Мені здається, це дуже символічно. Це зміцнить зв'язки, - як відмітила посол Франції в Україні Ізабель Дюмон.



Також на відкритті монумента були присутніми посли Бельгії, Швейцарії, Мексики, Польщі, Словенії, Норвегії, Грузії, міністр культури України Євгеній Нищук, скульптор, один з авторів пам'ятника Костянтин Скритуцкий і учні київських французьких шкіл.



Ганна Ярославна : дочка князя Київської Русі Ярослава Мудрого і шведської принцеси Ингигерди - в 1048 році поїхала з Києва у Францію, де вийшла заміж за французького короля Генріха I. Ганна стала не лише королевою Франції, але і прабабусею майже 30 європейських королів, багато видатних аристократів, політики і відомі світові діячі. Ініціатори проекту відмічають, що пам'ять Ганни Ярославни шанують у Франції - пам'ятники королеві стоять в містечку Санлис під Парижем і в місті-побратимові Києва Тулузі.

Активісти, депутати і журналісти написали відкритого листа Генпрокурору на підтримку Міхальця
субота, 05 листопада, 2016 13:48



Активісти просять Генерального прокурора Юрія Луценка взяти під контроль розслідування кримінального провадження відносно начальника Управління патрульної поліції в м. Івано-Франківську лейтенанта поліції Дмитра Міхальця та гарантувати неупередженість і раціональність дій прокуратури у цій справі.

Лист на підтримку Дмитра Міхальця уже підписали 35 осіб.

Як повідомляв КУРС, 26 жовтня голова патрульної поліції Івано-Франківська Дмитро Міхалець отримав оголошення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ст. 365 ч. 2 – перевищення влади або службових повноважень. Учасник АТО, боєць батальйону спецпризначення "Івано-Франківськ", колишній даівець Іван Чайковський звинуватив начальника патрульної поліції Дмитра Міхальця у побитті. Та дав свідчення в прокуратурі Івано-Франківська. Начальник патрульної поліції заперечив побиття ветерана. Спроба вирішити конфлікт між ветераном АТО, інвалідом другої групи Іваном Чайковським та начальником патрульної поліції Івано-Франківська Дмитром Міхальцем тоді провалилася.

28 жовтня міський суд Івано-Франківська відхилив клопотання прокуратури про відсторонення Дмитра Міхальця із займаної посади на час слідства та частково задовольнив клопотання про обрання запобіжного заходу начальнику патрульної поліції.

Текст листа:

Відносно «Справи Міхальця» (Патрульна поліція Івано-Франківська)

Шановний Юрію Віталійовичу!

Як повідомляли національні і місцеві засоби масової інформації, прокуратура в Івано-Франківській області здійснює досудове розслідування кримінального провадження відносно начальника Управління Патрульної поліції у м. Івано-Франківську лейтенанта поліції Міхальця Дмитра Володимировича. Розслідування проводиться з приводу конфлікту, який стався між ним та громадянином Іваном Чайковським, який є інвалідом АТО, а також колишнім співробітником ДАІ. Конфлікт виник тому, що І. Чайковський 6 вересня 2016 року прийшов в кабінет до Д. Міхальця з метою «вирішити питання» щодо винесеної на нього постанови  за порушення правил дорожнього руху. Наступного дня, 7 вересня 2016 року, громадянин Чайковський звернувся до прокуратури із заявою про застосування до нього фізичної сили з боку начальника Патрульної поліції. В результаті 26 жовтня Д. Міхальцю було повідомлено про підозру у перевищенні влади за (ч. 2 ст. 365 КК України) та проведено обшуки в його кабінеті та вдома. 28 жовтня 2016 року відбулося судове засідання, на якому суд обрав запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання та не задовольнив клопотання прокуратури про відсторонення Д. Міхальця від займаної посади. Прокуратура оперативно подала апеляцію на рішення суду щодо відсторонення від займаної посади Д. Міхальця, хоча не навела у першому засіданні жодного доказу, що за минулі два місяці Д. Міхалець вчиняв будь-які спроби уникати розслідування або впливати на заявника чи слідчих.

Ми – громадські активісти, керівники громадських організацій, журналісти, блогери та інші лідери громадської думки, підтримуємо чесне та неупереджене розслідування стосовно заяви Івана Чайковського та водночас заявляємо про нашу стурбованість діями прокуратури у цій справі. У декого з нас складається враження, що окремі особи в Івано-Франківській прокуратурі керуються іншими мотивами, аніж захист прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (ст. 1 Закону "Про прокуратуру"). Ми хочемо повідомити Вам, що Управління патрульної поліції в Івано-Франківську та його керівник лейтенант поліції Д. Міхалець своєю роботою показали високий професіоналізм та чесність, заслужили повагу та довіру з боку громади міста й області. Дмитро Міхалець за дев'ять місяців служби в Івано-Франківську не дав підстав сумніватися в своїй добропорядності та відданості принципу «Служити і захищати».

Просимо Вас взяти під контроль розслідування кримінального провадження відносно начальника Управління патрульної поліції в м. Івано-Франківську лейтенанта поліції Д. Міхальця та гарантувати неупередженість і раціональність дій прокуратури у цій справі.

З повагою,

Аркуш для підписів відносно «Справи Міхальця» для Генерального прокурора України Юрія Луценка
 
1.   Сергій Никоноров (ГО «Д.О.М.48.24»)

2.   Костянтин Скіпор (Автоакадемія водійської майстерності)

 3. Андрій Черніков (ГО «Vision Zero»)

4.   Роман Стельмах (інтернет-видання «Станіславське ТБ»)

5.   Ігор Сусяк (громадський активіст)

6.   Юлія Канюс (інтернет-сайт «0342.ua»)

7.   Михайло Джогола («ГО «Центр «Антикорупційна Платформа»)

8.   Роман Турій (головний редактор «Галка.іф.юа»)

9.   Андріан Волгін (учасник АТО, боєць, який пройшов «Іловайське пекло» та був у полоні. Зараз депутат Івано-Франківської міської ради)

10. Сергій Борис (головний редактор інтернет-видання «КУРС»)

11. Денис Бондарчук-Грита (фізична особа)

12. Іван Гарасимко (ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат")

13. Віктор Загреба (ГО «Vision Zero»)

14. Лідія Бойко (інтернет-видання «Станіславське ТБ»)

15. Максим Кицюк (фізична особа)

16. Андрій Озорович (ГО «Громадський центр Еталон»)

17. Андрій Грималюк (депутат Івано-Франківської міської ради)

18. Говера Оксана (редактор інтернет-видання «briz.if.ua»)

20. Богдан Томенчук (громадський активіст)

21. Микола Гавриляк (ГО «Український Вектор»)

22. Мирон Дмитрик (ГО «Бюро з прав людини»)

23. Тарас Случик  (громадський активіст)

24. Богдан Гдаль (громадський активіст)

25. Мирослав Кошик (журналіст AH «Фіртка»)

26. Олександр Шевченко (ГО «Тепле Місто»)

27. Михайло Ткач (Федерація дебатів України)

28. Мирослав Федорків (ГО «Вело-Франківськ»)

29. Віталій Гоголь (ГО «Контроль»)

30. Микола Макар (ГО «СЛІД»)

31. Оксана Архипчук (ТзОВ "Ектів Юкрейн")

32. Оксана Шишляннікова (фізична особа)

33. Олег Іванов (фізична особа)

34. Ярослав Наваляний (координатор ГО «Народна самооборона Івано-Франківської області»)

35. Наталія Драганчкук (фізична особа)

    "Якщо Ви готові підписатися і Вас немає у цьому списку, то ми прикріплюємо «Аркуш» у форматі JPEG, який Ви можете роздрукувати, підписати і передати нам. Цей «Аркуш» ми також додамо до цього листа і відправимо Генпрокурору", – повідомляють активісти

Передати "аркуш" можна Віктору Загребі або Лідії Бойко.

Активісти, депутати і журналісти написали відкритого листа Генпрокурору на підтримку Міхальця
http://kurs.if.ua/news/aktyvisty_deputaty_i_zhurnalisty_napysaly_vidkrytogo_lysta_genprokuroru_na_pidtrymku_mihaltsya_46294.html

( з архівів)

Керівник військової прокуратури Анатолій Матіос - про дезертирство під Іловайськом, шпигунів, мобілізацію і кримінальні справи проти екс-міністрів оборони

Анатолій Матіос  про "котел" під Іловайськом

Поки інтерв'ю було на узгодженні, з'явилася інформація, що в рамках розслідування дезертирства добровольців з Івано-Франківська прокуратура відкрила провадження за статтями непокору, опір начальнику і уникнення військової служби, з комбатом проводяться слідчі дії.

- Президент Петро Порошенко поклав відповідальність за оточення бійців АТО в Іловайську на командирів підрозділів, які самовільно покинули свої позиції. Цей факт розслідується військовою прокуратурою?

- Дійсно, основним підрозділом, який залишив місце розташування біля Амвросіївки, був 5-й батальйон територіальної оборони "Прикарпаття". Він був у другому кільці, недалеко від місця проведення АТО. Коли почався обстріл, бійці покинули позицію і перемістилися в Запорізьку область, повністю оголивши фланг.

Батальйон був мобілізований в травні і проблеми почалися з моменту його створення, коли понад 60 осіб після формування в Івано-Франківську відмовилися їхати в зону АТО. На початку червня особовий склад отримав зброю і на автобусах і вантажівках у кількості 400 осіб відправився в зону АТО, де перебував до 23 серпня. Наскільки я знаю, за цей період двох бійців вбили, п'ятьох поранили - один середньої тяжкості, решта отримали не важкі поранення.

- Батальйон намагалися повернути на позицію, але невдало. Чому?

- Незважаючи на наказ командування АТО зупинитися, вони відмовилися виконувати накази і виявили бажання відправитися в Івано-Франківськ. Я разом з командувачем Сухопутними військами вилетів на переговори, і на Кіровоградщині біля Знам'янки чотри години ми, м'яко кажучи, обговорювали з бійцями ситуацію.

Вони говорили, що у них не було важкої зброї, їх позиції обстріляли, техніку розбили, і вони були змушені покинути місце дислокації. Це не зовсім правда. Вони виїхали звідти на 17 автобусах, 14 вантажівках і 7 легкових автомобілях або без розпізнавальних знаків, або з номерами серії АН (Донецька область - ред.). Яким чином ці легкові машини потрапили їм в руки - невідомо.

- Чим закінчилися переговори?

- Командувач Сухопутних військ запропонував прослідувати в найближчу військову частину, здати зброю і боєприпаси, отримати медичну допомогу та гарячу їжу і всім учасникам відбути в короткострокову відпустку. Вони категорично відмовилися, бо розуміли, що скоїли військовий злочин. Сказали, що будуть їхати зі зброєю через всю Україну, так як повинні її здати там, де отримували. Нам вдалося переконати здати важку зброю - гранатомети, які не перебували на штатному озброєнні. Де вони їх узяли теж незрозуміло, це стане предметом вивчення слідством. У підсумку вивантажили УРАЛ з причепом і ще один автомобіль з гранатами і гранатометами. З такою кількістю важкого озброєння можна було б зупинити танковий батальйон - який згодом і заїхав в Новоазовськ.

Батальйон доїхав до Івано-Франківська, там здали зброю і отримали відпустку на 7 діб. Йде слідство. Допитано більше 30 чоловік. Решта бійців також будуть допитані, хоча і діють за принципом: моя хата скраю...

Для мене, як для людини, яка виросла на Західній Україні, дезертирство вихідців з Прикарпаття в будь-якому вигляді - це велике горе і ганьба.

- Причини, що спонукали батальйон покинути позицію, вже зрозумілі?

- Я можу зрозуміти і розумію людей, які не мали досвіду участі у військових діях, не потрапляли під обстріли важкої військової техніки. Але в таких випадках зобов'язані діяти командири, а вони виявилися не на висоті. І в цьому, на мою думку, безпосередня вина військового комісара Івано-Франківської області, який під час мобілізації при підборі і призначенні на посаду командирів цього батальйону зобов'язаний був перевірити морально-ділові та психологічні якості людей, а також їх організаторські навички та здібності.

В процесі розслідування з'ясувалося, що один з командирів роти взяв на себе роль командира батальйону, який самоусунувся від командування, і наполіг на поверненні додому. Ним виявилася людина, яка закінчила військове училище в Росії, брала участь в Чеченській і Абхазькій війнах на боці Росії. З 1995-му жив в Україні, одружився, має дітей, а коли почався конфлікт, пішов добровольцем в цей батальйон. Висновки робіть самі.

- Вважаєте, що він саботував цілеспрямовано, зі злим умислом?

- Це стане предметом слідства. На даний момент (1 вересня) ця людина за місцем проживання поки відсутня. На мій погляд, сусідня країна давно і системно готувалася до такого сценарію подій. Як вже стало відомо, асиміляція офіцерського складу, в силу різних причин, почалася ще з 1994 року через повернення в Україну російських військовослужбовців. Їх добровільний похід в українську армію, думаю, не випадковість.

.........................................
Дмитрий Орлов
ЛIГАБiзнесIнформ

( з фейсбуку)
Богдан Гордасевич Не розумію, що то за "оперативність" ТБ: де вересень, а де - жовтень. Але зміст від того незмінний. Мене вже допекло паразитичне поводження щодо прав атошників на виключно повагу і, відповідно, - зневагу через їх власну ганьбу.
Подобається · Відповісти · 1 · 29 жовтня о 15:29
андрій мат відповів · 3 відповіді
андрій мат
андрій мат Богдан Гордасевич,перш ніж писати пост і обгаджувати людину, треба про неї дізнатись. Що ж для таких "особливих" по порядку: 1. не рахіт, а людина, яка отримала бойову травму в м.Іловайську - розірвало нерв, м*язи на руці, після чого рука не функціонує на всі 100%. Результат - 2 група інвалідності. 2. Іван був ДОБРОВОЛЬЦЕМ, одним з перших, батальойну міліції "Івано-Франківськ", що захищав Іловайськ. І дійсно є учасником бойових дій. 3. Хіба дезертири отримують Державні нагороди. А саме Державну нагороду від Президента України отримав Іван. 4. Москаль-дезертир не Іван, а Ви, який замість того, щоб послідувати прикладу добровольців і захищати Батьківщину, сидите у теплій квартирі, ситий і здоровий, пишите всіляку ХЕРНЮ!
Подобається · Відповісти · 4 · 29 жовтня о 19:41
Приховати 15 відповідей
Богдан Гордасевич
Богдан Гордасевич "перш ніж писати пост і обгаджувати людину, треба про неї дізнатись" Алаверди!
Подобається · Відповісти · 22 год
Богдан Гордасевич
Богдан Гордасевич Полон - не є зрада, але і честі не додає. Я знаю-знав, царство їм небесне, багато справжніх героїв і вони ніколи тим не вихвалялися, були надзвичайно скромними людьми. Тим більше так не принижувались, як оцей колишній мент. Права качає...
Подобається · Відповісти · 22 год
андрій мат
андрій мат Богдан Гордасевич Авін і не вихваляється
Подобається · Відповісти · 22 год
андрій мат
андрій мат Богдан Гордасевич а судити можна тоді, коли сам все це пройшов
Подобається · Відповісти · 22 год
андрій мат
андрій мат Богдан Гордасевич і цей колишній "мєнт" воюв, а що робили Ви та пан патрульний?
Подобається · Відповісти · 22 год
андрій мат
андрій мат Богдан Гордасевич полон честі не додає? А що додає? Коменти у фейсбуці?
Подобається · Відповісти · 22 год
Богдан Гордасевич
Богдан Гордасевич андрій мат Я нікого слава Богу не судив і не збираюсь, як і не бачу причин перед вами звітувати.
Подобається · Відповісти · 22 год
андрій мат
андрій мат Богдан Гордасевич майдан був якраз і для того, щоб ми могли захищати свої права усюди, в тому числі і перед новою поліцією.
Подобається · Відповісти · 22 год
андрій мат
андрій мат Богдан Гордасевич звітувати не потрібно. Але Ваш пост не тільки засуджує, але як я писав вище і обгаджує людину честі.
Подобається · Відповісти · 1 · 22 год · Відредагований
Богдан Гордасевич
Богдан Гордасевич Як кажуть: а на цьому місці з подробицями: де і чим займався пан мент під час Євромайдану? Отож бо що не з нами.
Подобається · Відповісти · 22 год
андрій мат
андрій мат Богдан Гордасевич кривавого четверга був разом з людьми на Інститутський, оскільки на той час вже покинув лави міліції і проживав за кордоном. А де були Ви і пан патрульний?
Подобається · Відповісти · 22 год
андрій мат
андрій мат Богдан Гордасевич і ще траба розібратись, за які такі заслуги Міхалець має такий стрімкий карєрний ріст?
Подобається · Відповісти · 22 год · Відредагований
Lesya Markovetska
Lesya Markovetska · Дружить з Ruslan Telipskyi
Богдан ГордасевичТо ви визнаєтє лише мертвих героїв?
Подобається · Відповісти · 20 год
Lesya Markovetska
Lesya Markovetska · Дружить з Ruslan Telipskyi
Богдан Гордасевич Що,Богдан не клеїться? Іван і на майдані стояв(повернувшись спеціально з-за кордону).І добровольцем пішов.І товаришів своїх не покинув (тому й попав в полон).І батькв і дружин загиблих побратимів підтримує.І сам чудовий сім"янин.Що ще? Які ще придирки будете шукати щоб якось оправдати свої зневажливі слова? Зауважте,що Іван відмовився від всіх "флеш-мобів" в свою підтримку.Категорично заборонив.Бо не потребує цього.Хто знає його-той знає яким він є ,а інші нехай собі надумують..Але думати треба.
Подобається · Відповісти · 2 · 29 жовтня о 22:50
Подобається · Відповісти · 2 · 29 жовтня о 22:50
Lesya Markovetska
Lesya Markovetska · Дружить з Ruslan Telipskyi
Інтерв"ю ДО (з 0.56хв)https://www.youtube.com/watch?v=g2vkj6-20Ys
Громадськість побачила, як готуються до АТО у батальйоні…
youtube.com
Подобається · Відповісти · Видалити огляд · 2 · 29 жовтня о 22:58
Богдан Гордасевич
Богдан Гордасевич І що там далі? Хто перед ким вибачився?
Подобається · Відповісти · 20 хв
Богдан Гордасевич
Богдан Гордасевич Активісти, депутати і журналісти написали відкритого листа Генпрокурору на підтримку Міхальця
http://kurs.if.ua/.../aktyvisty_deputaty_i_zhurnalisty..
Активісти, депутати і журналісти написали відкритого листа…
kurs.if.ua
Подобається · Відповісти · Видалити огляд · 12 хв
Богдан Гордасевич
Богдан Гордасевич Я вважаю за честь перебувати з цього боку з такими людьми, які підписали звернення
Подобається · Відповісти · 11 хв

моє попереднє: http://blog.i.ua/community/662/1972285/