Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Перемога України та українців! Угода з ЄС діє!



Вітаю всіх нас з 1-м днем дії Угоди про асоціативне членство України в Європейському Союзі - це велика перемога українського народу!
Найкращий подарунок нашим дітям на 1-ше вересня до свята Дня Знань - ми даруємо їм гарне майбутнє! Вітаю!
Слава Україні! Героям слава!


За злочин проти держави буде кара!

четвер, 31 серпня 2017, 10:51 • Олена Вечеровська
А.Геращенко: вирок у справі щодо подій під ВР очікується в жовтні-листопаді
Антон Геращенко
Антон Геращенко

КИЇВ. 31 серпня. УНН.Вирок у справі про кидок гранати під будівлею Верховної Ради, в результаті якого загинули четверо нацгвардійців, очікується в жовтні-листопаді. Про це повідомив журналістамнародний депутат, член колегії МВС Антон Геращенко, передає кореспондент УНН.

"Засідання (з розгляду справи про кидок гранати - ред.) йдуть регулярно і очікується в жовтні - максимум листопаді винесення вже вироку суду", - сказав А.Геращенко.

При цьому він нагадав, що існують два кримінальних провадження за фактом подій 31 серпня під ВР. Одне з них стосується двох цивільних осіб - Ігоря Гуменюка та Сергія Крайняка, - які безпосередньо звинувачуються в киданні гранати. Друге - стосується представників ВО "Свобода", які брали участь в мітингу і закликали активістів до агресивних дій.

"Очікується, що швидше за все суд почує аргументи слідства, прокуратури і оцінить це жахливе вбивство з тим, що той, хто кидав, повинен отримати довічне ув'язнення", - зазначив А.Геращенко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Києві відкрили дошку пам'яті загиблих два роки тому нацгвардійців під Радою

За його словами, батьки загиблих нацгвардійців регурно ходять на засідання Шевченківського райсуду Києва і заявляють, що обвинувачені Гуменюк і Крайнюк не каяться в скоєному.

"Слідство вже знає, що цей кидок гранати був не єдиним в той день, і до цього причетні представники спецслужб іноземних держав для того, щоб показати, що в Україні відбувається щось огидне", - додав А.Геращенко.

Як повідомляв УНН, 31 серпня 2015 року Верховна Рада прийняла в першому читанні президентський законопроект про зміни до Конституції в частині децентралізації. В цей час сталися заворушення біля стін парламенту, були кинуті димові шашки, вибухові пакети та бойова граната в бік правоохоронців. В результаті отриманих від вибуху травм загинули четверо військовослужбовців Національної гвардії і близько 130 правоохоронців отримали поранення.

Джерело: УНН

В Україні посилення кібербезпеки розпочато!

четвер, 31 серпня 2017, 11:23 • Ірина Матюшенко
Президент увів у дію рішення РНБО про посилення кібербезпеки

КИЇВ. 31 серпня. УНН. Президент України Петро Порошенко увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони щодо посилення заходів із кібербезпеки держави. Про це повідомляє прес-служба АП, передає УНН.

Президент Петро Порошенко підписав указ, яким увів у дію рішення РНБО від 10 липня 2017 року "Про стан виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року "Про загрози кібербезпеці держави та невідкладні заходи з їх нейтралізації", введеного в дію Указом Президента України від 13 лютого 2017 року №32".

Згідно з указом, уряд у тримісячний строк має врегулювати питання щодо заборони державним органам, підприємствам, установам і організаціям державної форми власності закуповувати послуги (укладати договори) з доступу до мережі Інтернет у операторів (провайдерів) телекомунікацій, у яких відсутні документи про підтвердження відповідності системи захисту інформації встановленим вимогам у сфері захисту інформації.

Також Кабінет міністрів має запровадити в установленому порядку в рамках розвитку державно-приватного партнерства механізм залучення фізичних і юридичних осіб на умовах аутсорсингу до виконання завдань кіберзахисту державних електронних інформаційних ресурсів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Порошенко і Меттіс домовились про співпрацю у протидії кіберзлочинності

Згідно з указом, уряд за участю СБУ має підготувати та подати на розгляд парламенту законопроект щодо розмежування кримінальної відповідальності за злочини у сфері використання комп’ютерів, систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, вчинені щодо державних та інших інформаційних ресурсів, щодо об’єктів критичної інформаційної інфраструктури та інших об’єктів, а також відповідного розмежування підслідності.

Відповідно до указу, СБУ, Адміністрація Держспецзв’язку разом із Національною поліцією України мають невідкладно активізувати співпрацю із зарубіжними партнерами щодо протидії кібератакам на критичну інформаційну інфраструктуру, проведення розслідувань таких кібератак, установлення причин і умов, що сприяли їх вчиненню, а також щодо залучення міжнародної технічної допомоги для забезпечення кіберзахисту державних електронних інформаційних ресурсів, об’єктів критичної інформаційної інфраструктури.

Крім того, протягом 2017 року уряд має, зокрема, забезпечити фінансування видатків на проектування захищеного центру обробки даних для розміщення державних електронних інформаційних ресурсів, вжити заходів щодо створення Національного центру оперативно-технічного управління мережами телекомунікацій України та забезпечення його функціонування, забезпечити безумовне виконання державними органами законодавства у сфері технічного захисту інформації, а також оперативно реагувати в установленому порядку на виявлені порушення.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: СБУ попередила про можливу кібератаку на українські сервери

Також рекомендовано Національному банку України за участю Адміністрації Держспецзв’язку та СБУ невідкладно вжити заходів, спрямованих на удосконалення кіберзахисту системно важливих банків України.

Рада нацбезпеки і оброни, розглянувши комплекс проблем у сфері забезпечення кібербезпеки, пов’язаних із наслідками здійснених останнім часом масованих кібератак на державні електронні інформаційні ресурси та об’єкти критичної інфраструктури, також доручила Кабінету Міністрів України опрацювати питання щодо визначення Держспецзвя’зку органом, відповідальним за збереження резервних копій інформації та відомостей державних електронних інформресурсів, а також щодо встановлення порядку передачі, збереження і доступу до цих копій.

Як повідомляв УНН, О.Турчинов не виключив нових спроб військового втручання РФ у справи України та Білорусі.

Джерело: УНН

В Україні корупції не місце!

середа, 30 серпня 2017, 17:54 • Олена Вечеровська
Фастівський голова земкомісії вимагав 70 тис. дол. за виділення в оренду кладовища

КИЇВ. 30 серпня. УНН.Правоохоронці затримали голову земельної комісії Фастівської міської ради Київської області за вимагання 70 тис. дол. хабара. Про це на своїй сторінці у Facebook написала прес-секретар Генерального прокурора України Лариса Сарган, передає УНН.

"Досудовим розслідуванням установлено, що депутат Фастівської міської ради, голова місцевого осередку політичної партії "Радикальна партія О. Ляшка", голова земельної комісії Фастівської міської ради вимагав у голови релігійної організації неправомірну вигоду у вигляді 70 тис доларів США за прийняття позитивного рішення міською радою та підпорядкованою йому земельною комісією щодо виділення в оренду релігійній організації території кладовища площею 1,5 га", - написала Л.Сарган.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Депутата Рівненської міськради викрили на хабарі

За її словами, голову земкомісії затримано після отримання частини неправомірної вигоди у сумі 15 тис. дол.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Старшого слідчого управління поліції затримали у Дніпрі на хабарі

"На даний час проводиться комплекс слідчих та розшукових дій з метою встановлення усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, а також вирішується питання щодо обрання затриманому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою", - додала Л.Сарган.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Співробітника управління СБУ Львівщини затримали на хабарі

Досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (надання неправомірної вигоди, поєднаного з вимаганням) здійснюється Департаментом з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України, за оперативного супроводження Головного відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Головного управління Служби безпеки України в м. Києві та Київській області.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Головного інженера комунального підприємства у Дніпрі затримали на хабарі

Воїн-митець Михайло Гаврилко (1882-1922).


До 199-ї роковини з дня народження Т.Г.Шевченка.
Ой Романе, Романочку,
Пусти ж мене до домочку!
(Українська народна пісня)



Воїн-митець Михайло Гаврилко (1882-1922).

Давно це було. 130 літ тому.
За 20 верст від Полтави на хуторі Свинківка у родині Омеляна Свиридовича та Марії Павлівни Гаврилків народився син Михайло, якому судилася переповнена вщерть різними пригодами доля козацька, доля непередбачувана.
Малого Михайлика матуся дуже любила, співала йому колискових пісень, а коли він підріс, то говорила йму час від часу:
– Затям, дитино моя, затям…Ти роду вільного, козацького, кармазинного (колись заможного), ніколи не цурайся ні роду свого, ні батька ні матері, ні мови своєї, а то гріх великий буде…Затям…
Він це затямив-запам’ятав добре. Ріс швидко. В 17 літ був уже кріпкої статури, голубоокий, легкий, як степовий вітер, захоплювався подвигами князя Святослава-завойовника, творця великої держави Руси-України. Мав, як і Святослав, нестримний, прямий, відкритий характер.
Вступивши до Миргородської художньо-промислової школи імені Миколи Гоголя, він навчався малюванню, різьбленню, токарній, слюсарній, ливарній справам. Спочатку не все ладилось, але коли в 1900-му році з Петербурга приїхав новий викладач Опанас Сластіон, все стало як треба. Опанас Григорович був талановитий художник, графік-ілюстратор, захоплювався Т.Г. Шевченком, намалював портрети всіх кобзарів, яких тільки знав. В ньому Михайло вбачав того вчителя, якого йому так бракувало.
Під час навчання Гаврилко досить активно переймався громадсько-політичним життям. Спонукало його до цього рішення міністра внутрішніх справ Дмитра Синягіна заборонити підпис українською мовою на пам’ятнику Івану Котляревському. Пам’ятник основоположнику української літературної мови спорудили за кошти, зібрані українськими селянами та інтелігенцією. Гаврилко вступає до РУП – революційної української партії, розповсюджує листівки з відозвою знаного полтавчанина Миколи Міхновського. Розпочались протести студентів, бунти селян, забунтувала і Миргородська художня школа.
Та в цей час Михайло вже успішно закінчив навчання і з державною стипендією був рекомендований для студіювання в Петербурзі у професора Володимира Беклемішева, який прославився гарною роботою над погруддям Т.Г. Шевченка.



Тут би попрацювати, тут би повчитись, але ж революція. За організацію студентського страйку йому дісталась в’язниця, де нема ні мудрих професорів, ні глини, а лиш поезія, яка завжди з тобою. Петербурзькі університети Гаврилкові закінчились «вовчим квитком», з яким в імперії російській ніде на навчання не беруть. Залишалось прориватись до Львова, в Австро-Угорщину. Але і там порушника кордону чекала тюрма, з якої він вийшов, завдячуючи небайдужій тамтешній громадськості.
Знов Полтавщина, знов агітація, знов бунт селян і розшук його поліцією за те, що «вимагав відібрати у поміщиків землю і відлучити Україну від Росії». Продовжуються поневіряння, переховування – Миргород, Прилуки, Ічня, Київ, Канів…В Полтаві арештували вдруге, не маючи доказів, відпустили, а в Миргороді взяли втретє….
А що мені? Ох доле, доле,
Лиш перші квіти зацвіли,
Мене вже втретє душогуби,
В холодні мури завели.
Накінець, воля… Яка воля? Щоб завтра торувати дорогу в Сибір несходиму… Ні-ні… Краще еміграція. Вже з необхідними документами партії РУП перейшов кордон.
Про непосидющого, талановитого козака інтелектуальний український Львів дещо знав. Письменниця, засновниця жіночого руху в Галичині Наталія Кобринська, а потім і митрополит граф Андрій Шептицький допомогли Михайлу Гаврилку коштами, щоби він продовжив своє навчання спочатку в Краківській академії художеств, а потім уже був Париж, Монпарнас, удосконалення у Вільній Художній Академії у скульптора Еміля Бурделя, учня Родена.
Бурдель зразу помітив не схожого на всіх українця, його виразну стрімку манеру, яка нагадувала Михайла Анжела (так звав Гаврилко Мікеланджело Буонаротті, якого дуже любив, як син природи і чистоти).
За весь час перебування у Львові, Кракові, Парижі він багато ліпив, малював, писав вірші. До 100-ліття з дня народження Тараса Григоровича Шевченка 4 рази приймав участь у відкритих конкурсах на встановлення пам’ятника поетові в Києві. Займав престижні місця.
Пам’ятник не був поставлений. Не поставлений не тому, що митцям бракувало хисту, а тому що тодішній владі в Києві (Петру Столипіну) це зовсім не було потрібно.
– А кто он есть, этот Шевченко??? Мужик, бунтарь, мазепинец…Не дворянського со-словия…– бурчали «благородні» в Дворянськім Зібранні і ниці в чорносотенній пресі.
Гаврилко старався, працював як віл, писав листи, мучився, не до кінця розуміючи, в чім справа. Але крига скресла. Він був нестримним у творчому пориві, ліпить Івана Франка, Юрія Федьковича, Маркіяна Шашкевича, князя Святослава, його шевченкіана продовжується. Створює погруддя Т.Г. Шевченка для Чернігова, Кіцмані, Косова, Седнева. По всій Галичині, Буковині ще зберігаються і понині барельєфи, горельєфи, медальйони із зображеннями Т.Г. Шевченка, створені руками Гаврилка.
1914-й рік. Війна. Гаврилко з однодумцями приступає до створення січового стрілецтва. Йде на фронт. Служить чотарем у саперній сотні. Під вогнем батарей зводить мости, приймає участь у боях, як посланець січових стрільців відкриває українські народні школи на Волині. Коли в Києві постає Українська Центральна Рада, формує загони з колишніх військовополонених українців для Сірої дивізії. У 1920 році, Україну окуповують більшови-ки, а боротьба Гаврилка за українську Україну не припиняється, він повертається на Полта-вщину, щоб продовжити свою шевченкіану, готувати підпілля і повстання проти незваних гостей. ЧКа довго розшукувало голову повставкому, отамана Шевченка чи Трясила (під такими псевдонімами звався Михайло, щоб не принести біди своїм рідним).
Невідомо, за яких обставин його заарештували, але влітку 1922 року, як передав людський поголос і його брат Іван Гаврилко, Михайла душогуби після довгих катувань живцем спалили у топці локомотива.
Тим же шляхом пішла значна частина його графічних робіт. У 1954-му році вони були спалені слугами диявола Берії у кочегарці бібліотеки ім. Стефаника у Львові. Але, на щастя, не всі. Раніше, у 1939-му році разом з матеріалами товариства ім. Шевченка частина його робіт була вивезена до Праги. Дещо вдалось зберегти його вірній дружині, вчительці-художниці Олені Гаврилко (Гордієвській). Вона виховувала дочку Надію, допомагала вирощувати онуків Ореста, Ярослава, Любомира, не вийшла заміж вдруге і до самої смерті вірила, що Михайло живий, чекала свого Прометея.
Нарешті він повертається до нас у назві вулиці в місті Болехові, пам’ятником, який от-от буде встановлений там, де він жив, у книзі і фільмі «Стеком і шаблею» за матеріалами, зібраними письменником Романом Ковалем.
До справи увіковічення Гаврилка докладають зусиль всі небайдужі, і фастівчани також. 7 лютого у вщерть переповненому залі Будинку Кіно відбулась презентація книги і фільму, де говорив номінант на «українського Нобеля і Оскара» – Шевченківську премію Роман Коваль. За ним мав слово співавтор фільму, науковий секретар державного музею ім. Т.Г. Шевченка фастівчанин В.В. Портяк. Василь Васильович розповів про те, що залишилось за кадром і не потрапило на сторінки книги.
Від себе додам, що книга і фільм дійсно гідні високої премії і визнання.
Серед фото в книзі і фільмі найбільше варте уваги те, де Гаврилко в перерві між боями біля бліндажу, підклавши дощечку, сидить на мотку колючого дроту і на ящику з-під набоїв ліпить погруддя курінного Василя Дідушка. В ньому відчувається сила і воля козака-характерника, який пройде вогонь і воду, загнуздає і підкує дикого коня, створить із глини людину і вдихне в неї свою душу.
З боку на це чудодійство дивиться Черник. Це той Федір Черник, що 18 листопада 1918 року на першому бронепоїзді зі своєю сотнею прорветься з окупованого німцями Фастова до Мотовилівки, поведе своїх стрільців у бій, впаде смертельно поранений на Корчах, і через 90 літ волею і талантом скульптора М.А. Дмитрієва вознесеться на ефесі меча, який розсікає брилу неправди і несвободи в Боровій.
На цій ноті завершується розповідь про буремний час і долю безпідставно забутого «ідеаліста хрустально чистої води» (Голубець), який багато в чому повторив життєвий шлях Великого Українця Т.Г. Шевченка. Він був художник, поет, скульптор, стрілецький чотар, отаман, хорунжий армії УНР, ініціатор першої шевченкіани – Михайло Гаврилко.



автор: Андрій Мороз, хорунжий, краєзнавець. Борова.

Іван Франко і жінки

Франко і жінки: відверто про особисте життя письменника
 27 серпня 2017 
Іван Франко: особисте життя генія
Іван Франко: особисте життя генія / 24 Канал

Іван Франко відомий нам зі шкільної програми як геніальний письменник та поет, борець і взірець. А поміж тим він був людиною. Людиною, в житті якої було багато кохання, пристрасті і, звісно ж, жінок. Хто вони –кохані Франка? До дня народження письменника редакція 24 Каналу зібрала для вас найцікавіше з особистого життя генія.

Сам Франко писав, що в його житті "тричі являлася любов". Жінок у нього було значно більше, однак справжні почуття були лише до трьох… Письменник відверто говорив: "Значний вплив на моє життя, а значить, також на мою літературу мали мої зносини з жіноцтвом". Тож детально про усіх.

Читайте також: Жінки Шевченка

Ольга Рошкевич

Перше світле юне кохання Франка було до доньки священика Ольги Рошкевич. Ольга була жінкою з вищого світу. Знала кілька іноземних мов, збирала фольклор, мала власні друковані праці. Познайомилася пара у 1874 році. Тоді Іван був гімназистом і прийшов у гості до свого друга і брата Ольги Ярослава.

Спочатку їхні стосунки подобалися батькам, і ледь не дійшло до офіційних заручин. Однак Франка заарештовують за участь у таємній соціалістичній організації. І після цього батько Ольги забороняє будь-яке спілкування з Франком. Це не зупинило дівчину, і вони продовжували зустрічатися таємно.

Франко жінки
Ольга Рошкевич

Однак відбувається другий арешт. Зрештою, під тиском батька Ольга виходить заміж за священика Володимира Озаркевича. Франкові вона написала: "Не думай, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш — все буде тісно пов’язане з тобою, твоєю роботою, твоїми думками". І справді, перші роки життя пара була одружена фіктивно, спали в окремих кімнатах, Ольга мала свободу дій. Однак згодом їхній шлюб перетворився на справжній. Франко ж написав Агатангелу Кримському: "Наша любов тяглася 10 літ". Письменник присвятив Ользі чимало своїх творів.

Кілька захоплень одночасно

Розрив з Ольгою, мабуть, сильно вразив Франка. Тож він майже одночасно почав стосунки аж з кількома жінками. Новими захопленнями письменника стали:

- поетеса Юлія Шнайдер (псевдонім — Уляна Кравченко);
- вчителька, письменниця, громадська діячка Климентина Попович;
- представниця відомого роду Ольга Білинських.

З них трьох Ольга Білинська серйозно збиралася заміж за Франка. За деякими даними, вона навіть встигла пошити весільну сукню. Однак весілля не відбулося. Що стало причиною розриву стосунків – теж невідомо.

Приблизно у цей же час Франка пов’язували з відомою соціалісткою Анною Павлик (сестра його товариша Михайла Павлика). Однак дівчина йому відмовила. Анна не хотіла одружуватися взагалі. Зрештою, так і склалося – вона ніколи не була заміжня.

Юзефа Дзвонковська

Другим справжнім коханням Франка дослідники називають Юзефу Дзвонковську. Друге кохання письменник зустрів у Станіславі (Івано-Франківськ). Полька із шляхетної родини припала до серця усім членам гуртка, до якого входив Франко. Привітна і розумна дівчина залишається для усіх неприступною. Однак з Франком вона починає листування. І 27-річний письменник вирішує: от вона – жінка, яка має стати його дружиною. Проте в Юзефи про це була інша думка, і вона відмовляє Франкові… Думки дослідників розходяться. Частина вважає, що дівчина відмовила через свій вищий соціальний статус. Інші переконані: через смертельну хворобу.

Жінки Франка
Прекрасна панночка зі смертельною хворобою

І справді, Дзвонковська прожила неповних 30 років. У травні 1892 року вона померла від туберкульозу. Поет їй присвятив кілька віршів і оповідань. А в його робочому кабінеті висів портрет "Дівчина з маком у волоссі". Дослідники вважають, що на ньому зображене друге кохання поета.

Целіна Зиґмунтовська

Третє кохання – шляхтянку і затяту польку (принципово листувалася лише польською) Целіну – Франко зустрів на пошті. Тут вона працювала. Письменник безмежно закохався в прекрасну дівчину. Однак абсолютно безрезультатно! Целіна відверто говорила, що Франко їй не подобається. Вона була в захваті від брюнетів, а Франко – рудий.

Жінки Франка
Целіна Журовська (дівоче прізвище)

Целіна запевняла, що Франко її переслідує. І дуже зраділа, коли він одружився. Сама дівчина вийшла заміж за поліцейського комісара, мала з ним двоє дітей і швидко овдовіла.

Як не дивно, Франко і Целіна зустрічалися все життя. Він допомагав вдові вирішувати справи, допомагав грошима. Згодом поселив її з дітьми у своєму будинку як економку. Після смерті Франка його син теж допомагав старенькій екс-коханій батька.

Стосунки Івана і Целіни були дивні. Григорій Величко про неї писав: "Ще третя жінка відіграла велику роль в житті Франка. Це була поштова співробітниця, яку побачив поет на пошті й запалав до неї великим коханням, хоч ніколи до неї не наближався. Усе вказує на те, що це кохання було фантазією, уявою Франковою. Ця ідеальна жінка в уяві Франка не виказала себе в житті нічим визначним, не була ані письменницею, ані суспільним діячем, була зовсім тихою, буденною людиною, а все-таки Франко через неї терпів дуже сильно. Випливом цього кохання з'явилося "Зів'яле листя". Були й інші твори присвячені дивному третьому коханню Франка.

Ольга Хоружинська

Франкові було вже 30, а він все ніяк не міг знайти на Галичині собі дружину. І от він зустрічає свою майбутню половинку в Києві. Красуня з дипломом вчителя, яка володіла кількома іноземними мовами та неймовірно грала на фортепіано, Ольга Хоружинська щиро закохалася у Франка, який мав жахливу репутацію. Звісно ж, рідні відмовляли Ольгу як могли. Але все ж вона одружується з письменником. Ольга стає вірною опорою для Франка, допомагає йому у творчості та спонукає отримати освіту. Жінка народила чотирьох дітей, та попри це не залишає громадської діяльності, видає журнал.

Франко дружина
Франко з дружиною

Здається, все ідеально? Лише здається. Франко не кохав свою дружину. У листі своєму другові Агатангелу Кримському він пише: "З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою... Но то дарма. Судженої і конем не об’їдеш".

Ольга робила все, що могла, терпіла злидні, ревнувала Івана до інших жінок, але тішилася, що саме вона його половина. У неї все частіше стаються неврози. Останньою каплею стала смерть їхнього сина. Ольга потрапляє до божевільні. Вона навіть не була присутня на похороні Франка, бо вийшла з лікарні значно пізніше. Згодом через скульптору Сергія Литвиненка на могилі Франка Ольгу не змогли навіть поховати поруч з чоловіком. Її могила розташована неподалік…

23 серпня - День Прапора України



День прапора відзначають і на гарячому Донбасі. Без зайвого пафосу на передових позиціях, у прифронтових містах і селищах Донеччини та Луганщини замайоріли жовто-блакитні стяги.


Від початку війни на Сході державний прапор став символом вільних від ворога територій. Тож на позиціях українських армійців жовто-блакитні кольори усюди – від малесеньких бантиків до величезних полотнищ.

Читайте також: Рекордно довгий прапор України з петриківським розписом створили у Дніпрі

Просто перед носом у ворога також повісили український стяг. Зробив це 22-річний військовослужбовець, який воює з початку конфлікту.

Після сильного обстрілу, коли ми сюди заїхали, хлопці запропонували повісити прапор. Показати, що ми тут є,
– розповів боєць ЗСУ Влад.

На передовій святкувати немає часу. День Прапора відзначають у прифронтових містах. У Костянтинівці місцеві активісти влаштували автопробіг і в центральній площі роздавали перехожим прапорці. Щоправда, не всім це подобалося. А у Торецьку люди живуть у безпосередній близькості до боїв. Тож свідомість від російської пропаганди очищується значно швидше. Тут зробили і концерт, і прикрасили місто великими державними прапорами.


http://24tv.ua/ukrayina_tag1119?utm_source=seocopy

Прозаїк із Донеччини про україномовний Донбас та війну

Прозаїк із Донеччини про україномовний Донбас та війну
19 Серпень 2017
Ольга Стрижова Донбас.Реалії



Обкладинка антології «Порода»



Олег Полоз – прозаїк із Донеччини. Виїхав до Києва ще у 2010 році, тож запевняє, писати про події 2014 року на Донбасі не має права. Адже сам не бачив. «Має бути чесно», – це головний принцип, за яким донецький автор і пише твори. До антології «Порода» увійшли два оповідання Полоза: одне про музиканта, інше – про поєднання сучасності та минулого.

– Чи вплинув воєнний конфлікт на вашу творчість?

– Опосередковано донецька атмосфера впливала на мою творчість. У Донецьку коли я жив та навчався, можна було знайти, як гарне, так і химерне, і потворне. Як і в будь-якому місці.

Але сама війна не вплинула, бо я не готовий писати про це. Я поїхав із Донецька у 2010 році. Востаннє там був, коли в Києві відбувався Майдан. Тож маю уявлення, як все розпочиналось. Але саме про війну, я вважаю, що не маю права писати.

– Ви спілкуєтеся та пишете українською принципово?

– Це мій вибір. Я не можу сказати, що спілкуюсь українською, щоб комусь щось довести. Ні. Це був мій вибір до всіх подій. Колись на Донбасі українська мова була поширена – і це не було рідкістю.

Я сам народився в Лисичанську (Луганська область), і почути там українську можна було щодня. Це не було якоюсь несподіванкою. Просто ми звикли сприймати Донбас, як великі міста – Донецьк, Луганськ – а в селах там спілкувалися українською.

– Про що ви взагалі пишете? Що вас надихає?

– Життя. Те, що я сприймаю та бачу. Головне – це має бути чесно. Мені здається, якщо писати не відверто, це буде нецікаво для читача.

Я не такий титулований письменник. І для мене було несподіванкою, коли запросили взяти участь в антології «Порода». Але, як-то кажуть, поганий той солдат, який не хоче стати генералом. І кожен письменник пише для когось. Необов’язково, щоб прославити себе, він хоче, щоб його почули. Такий собі крик душі.

– Якщо порівнювати ваші перші твори і ті, над якими працюєте зараз, дуже змінився стиль?

– Я став жорсткішим. Я не вважаю, що заради кон'юктури потрібно писати щось недозволене та маргинальне. Є тепер вже життєвий досвід… Розумію, що сентиментальні речі – це красиво, але тебе турбують вже більш серйозні речі.

– Як вважаєте, така антологія важлива для Донбасу?

– Я не можу казати за всіх мешканців Донбасу. У першу чергу, це важливо для тих, хто буде опублікований у цій антології. Сказати своє слово та нагадати, що Донбас – літературний.

Ми звикли, що відомі літературні прізвища Донбасу – Стус, Сосюра, Голобородько та Жадан. А про інші імена знають одиниці.

А ось для людей, які залишилися на тих територіях, і читають українські новини та просто українське, для них «Порода» – це знак, що їх не забули.

– До речі, не всі українці взагалі знайомі зі своєю рідною літературою. Наскільки це проблема для нації?

– Після Майдану, навпаки, багато людей почали цікавитися саме українською літературою. Хтось взагалі відмовився від російської. І це не одна людина… Я не впевнений, що в Україні ця проблема настільки гостра.

– Ви були на Майдані. За ці три роки змінилися емоції?

– Ні! Я не розчарувався в жодному дні, які я там провів. Це було щастя. Звичайно, були якісь події, що не подобалися. Але вразила сама організованість людей та ставлення один до одного. Ми були незнайомі, але ми були одним цілим.

Люди, з якими я познайомився, емоції, що там отримав, нові думки, переконання – це все нікуди не ділося. Навіть через три роки не змінилося, бо ми знали, що за один день ми не потрапимо до райської держави. Але мені, як перекладачеві, цікаво спостерігати, як збільшується кількість іноземців у місті. І це не лише ті, хто приїхав через бізнес. Дуже багато туристів, яким цікава Україна.

– А що ви перекладаєте?

– Загалом наукові публікації. Був досвід перекладу історичного твору – щоденникові записи 18-го століття.

– Існує стереотип, що жителі Луганської та Донецької областей з іншим менталітетом, ніж на Західній Україні…

– Так, але це не означає, що вони – не українці. Якщо відкинути емоції та політику, ми зможемо знайти погане і на півдні, і на півночі, і в центрі.

– А як ви ставитеся до думки, що Донбас потрібно «зробити україномовним»?

– Ми зробили україномовними Київ, Херсон, Миколаїв? «Зробити україномовним»… Це як вони уявляють: написали закон, а вже наступного дня всі заговорили українською?

Це довгий процес. Це зміна вектору життя – і справа не лише в мові.

Ми робимо з цього питання якесь страховисько. Щось потрібно змінювати. Більше приділяти уваги українській історії, мові та літературі в школах і в університетах. Але це і так потроху робилося.

На Донбасі багато людей залишилося з проукраїнською позицією. І вони не знають, що робити з усім тим, що там відбувається

Дуже легко когось звинувачувати, щось кричати про патріотизм, коли ти тут, а вони – там. Але, якби я через сімейні обставини був змушений залишитися там у цей час, я не знаю, як би діяв.

– Для вас можна вважати антологію «Порода» – новим етапом?

– Так. Це відповідальність. Інколи ти думаєш: «Яка література? Які збірки? Потрібно гроші заробляти». Але все одно в тобі залишається потяг до письменництва. І ця антологія – це аванс, щоб далі щось робити.

– І що збираєтеся робити?

– Писати. Але чесно. Якщо ми там не були, то не можемо писати про це. Але не писати про ті відчуття, які залишив Майдан та війна, мовчати про те, що відбувається та робити вигляд, що нічого не змінюється, ми теж не можемо. Потрібно бути чесними і, наскільки можна відверто, не вигадуючи подій, писати.


Падлюка цей Ассанж!

WikiLeaks приховав інформацію

 про вторгнення РФ в Україну

сегодня 14:40
WikiLeaks приховав інформацію про вторгнення РФ в Україну

Засновник сайту Джуліан Ассанж відмовився публікувати великий обсяг даних, пов'язаних з російською агресією.

Засновник сайту WikiLeaks Джуліан Ассанж у 2016 році відмовився публікувати майже 68 гігабайт даних про вторгнення РФ в Україну. Про це повідомило видання Foreign policy.

Зазначається, що саме тоді на сайті оприлюднили документи Демократичної партії США під час виборчої гонки, однак інформацію, пов'язану з російською агресією, приховали.

Як пише видання, ще у 2014 році ВВС та інші ЗМІ повідомляли про ці дані, в яких була інформація про російське військове втручання в Україну. У свою чергу інформація, отримана Wikileaks в 2016 році, містила в два рази більше даних про вторгнення в Україну, але Ассанж відмовився її публікувати.

Згодом дані були таки опубліковані в Інтернеті, але на інших ресурсах і залишилися майже без уваги.

Видання зауважило, що питання про зв'язки Ассанжа з Росією стало актуальним у 2016 році, коли Daily Dot повідомило, що WikiLeaks не опублікував документи, в яких у 2012 році було виявлено угоду на суму 2 мільярди євро між сирійським режимом і державним російським банком.

А вже у червні 2016 року Ассанж почав погрожувати оприлюдненням у мережі файлів на кандидата в президенти США Гілларі Клінтон, що завдало б шкоди її кампанії.

Зазначимо, що директор Центрального розвідувального управління США Майк Помпео заявив, що сайт публікації викрадених таємних і конфіденційних матеріалів інших держав WikiLeaks і його засновник відіграють роль «ворожої розвідувальної служби», яку використала військова розвідка Росії для втручання у президентські вибори у США.

http://internetua.com/WikiLeaks-prihovav--nformac-ua-pro-vtorgnennya-rf-v-ukra-nu

Провокація ФСБ, щоб виправдати початок агресії



ФСБ хотіла втемну використати колишніх учасників АТО для скоєння терактів в Росії – Грицак Головна новинка російських спецслужб – це використання втемну колишніх учасників АТО для прикриття своїх операцій. 

Політика  18 серпня 2017 

ФСБ готує чергову провокацію проти нашої держави / фото УНІАН ФСБ РФ намагалася втемну використати колишнх учасників АТО для скоєння терактів в Росії. Як передає кореспондент УНІАН, про це повідомив голова СБУ Василь Грицак сьогодні на брифінгу в Києві. «Цинізм російських спецслужб полягає в тому, що ФСБ заради досягнення геополітичних цілей вищого російського керівництва не тільки планує вбивство українських громадян, але і готова організувати масові жертви серед російського, тобто свого, населення. Фактично мова йде про сценарії, які були використані спецслужбами РФ у 1999 році, які слугували фактично початком чергової чеченської кампанії», - заявив він. «Головна новинка російських спецслужб – це використання втемну колишніх учасників АТО для прикриття своїх операцій. Ми отримали інформацію, що ФСБ через підконтрольну структуру, Федеральний інформаційний центр, готує чергову провокацію проти нашої держави», - зауважив Грицак. Він зазначив, що керівники цього центру отримали завдання від ФСБ підібрати з числа колишніх воїнів АТО, громадян України, кандидатів для нібито заробітків в Росії і як посередників залучили двох громадян України. «Трьом колишнім учасникам АТО – це Бондар Юрій, Морозов Сергій, Юркевич Станіслав – посередники, жителі Дніпропетровщини, запропонували виїхати в Москву і здійснити там незначні будівельні роботи, за це отримати хорошу винагороду. Адже саме на цих колишніх військовослужбовців планували повісити власноруч підготовлені, як ми вважаємо, диверсії або теракти в Москві, і не тільки в Москві», - розповів Грицак.

Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/politics/2087784-fsb-hotila-vtemnu-vikoristati-kolishnih-uchasnikiv-ato-dlya-skoennya-teraktiv-v-rosiji-gritsak.html

Богдан Гордасевич: Надзвичайної ваги подія, яку чомусь замовчують всі телеканали під час диспутів з політологами, неначе нічого не трапилось, або то є незначна подія. А це ж - війна!  Це сучасний варіант "Гляйвицкий инцидент"