Пропоную викопати вздовж кордону із кацапстаном рів та, звести стіну

Днями вчені в Китаї найшли якихсь древніх бєлок - хараміід. Пізній тріас, 200 мільйонів год назад жили. Ну, не живих, конєшно найшли, а тільки отпечатки костєй на листях та камнях… Лежать на фотографії, такі розпластані, видно під машину попали… Шкурка не сохранилась. Згнила, або вкрали… Будем думать, що вони все-таки були лохматі й м’які… Це тіпо перші млєкопитающі, і відповідно наші предки. Дальні…

Що саме інтересно, так це шо вони вели себя як обичні білки. То-єсть, сверлили дупла, жрали горіхи… І ходили до дінозаврів в гості… Я думаю, що якраз од бєлок дінозаври і вимерли… Як? – Щас об’ясню…

Вообще-то щитається, що дінозаври не бухали… Ну, я цьому не вірю. Дарвін цей вопрос якось обійшов стороною… Пить вони должни були об’язательно, по моєму мнєнію…

От представте собі, що ви якийсь тріцератопс. Ростом під 4 метри, дліною в 8 метрів і вагою до 15 тонн… Мало того, шо ви огромна, некрасіва тварь з величезною целюлітною задницею і з непонятним рогом на голові, так ви ше й травоядне, яке несамовито боїться всякіх хіщніков размєром з індика… Це ж постоянний стрес і комплекс неполноценності… З’їдать тріцератопсу в день треба було кілька центнерів якогось бур’яну, або в крайньому случаї комбікорму чи силосу… От візьміть і попробуйте без випивки з’їсти бур’яну чи комбікорму, даже не центнер, а хотя би кілограм… Ніхрена не получиться…

Кроме того, вся ця отвратітєльна внєшность доповнена абсолютно бесполєзними і некрасівими лапами… дуже короткими. Так шо ні зуби почистить, ні підтертися в уборні… Не жизнь, а якісь сплошні страданія…

Тут би кожен запив, причому сильно… Воно стрес сніма і додає смєлості… Бо на трезву голову, коли до тебе приходить в гості подлий, мєлкий і голодний, допустім, велоциратопс, то ти ховаєшся під кроваттю і там дрожиш од страха… А як випив, - то вже всьо ні по чом… І тоді йому кажеш откровенно,: ей ти, як там тебе, вело,.. вело, велосіпед, бля, ану пашол нах отсюда… Ік!... І всьо – конфлікт ісчерпан…

На кілька центнерів трави треба було випивать кілька центнерів якогось алкоголю… А це таки дуже багато. Навіть для тріцератопса… Де вони брали випивку? – Та хрен його зна… Мабуть гнали з якоїсь папороті… Я увєрєн, що у найбличжі годи учоними арехеологами неодмінно буде знайдений якийсь самогонний апарат мєлового періода… Просто ще не добралися до нього…

Ну і от, значить, що після такої кількості випитого, конєшно до дінозаврів приходила бєлка, а то і сразу по нєсколько… Знатоки в курсі… Од цього вони, собственно, і передохли… А то понавидумовували – комета, метеорит, екологічна катастрофа… Антинаучна отсібятіна…

Латиніна: Перша російсько-українська війна закінчилась. І надовгоПерша російсько-українська війна закінчилась створенням убогого і кримінального анклаву, але це ненадовго.

Про це у своїй статті для «Новой газеты» пише журналіст Юлія Латиніна.

ІА ZIK подає текст статті мовою оригіналу:

«Первая российско-украинская война кончилась. Всех, кто думает, что это ненадолго, уверяю: надолго.

Кончилась она, что примечательно, тем же что и российско-грузинская. А именно: созданием на территории государства, которое Кремль счел враждебным, нищего и криминального анклава, единственным видом занятости в котором будет борьба против «украинских фашистов».

Вообще обе войны протекали совершенно одинаково.

В обоих случаях гнев Кремля был вызван революцией, организованной, как казалось Кремлю, США.

В обоих случаях инструментом действий России служили криминально-террористические анклавы. В обоих случаях Россия заявляла, что не контролирует события, хотя без ее поддержки и осетинский, и донецкий ХАМАС не продержались бы и дня. В обоих случаях Россия, не разрешающая своим гражданам иметь оружие, вдруг пропускала через свои пограничные пункты огромное количество «добровольцев», большая часть из которых представляла собой криминальный вооруженный сброд.

В обоих случаях рассказы о зверствах «грузинских фашистов» и «украинских карателей» служили для идеологического распаления этого сброда, привычной криминальной деятельности которого вдруг придавался характер служения идее. В обоих случаях сброд оказался совершенно не боеспособен перед лицом регулярной армии.

В обоих случаях в дело пришлось вводить армию, причем превосходство российской армии было оба раза подавляющим. Открытая фаза российско-грузинской войны продолжалась 5 дней. Открытая фаза российско-украинской – около 10 дней, если считать с 24 августа – момента, когда части 8-й и 9-й мотострелковых бригад, а также 98-й и 106-й воздушно-десантных дивизий, усиленные подразделениями 31-й десантно-штурмовой бригады, пересекли российско-украинскую государственную границу и ударили по Иловайску.

Почему Украина пошла на перемирие?

Во-первых, за три дня она потеряла под Иловайском около 1000 человек, то есть столько же, сколько за все время войны с «сепаратистами». Демократическое государство не может себе позволить такие потери. Потери России были сопоставимы, но Россия – государство недемократическое.

Во-вторых, с введением российских войск в Донецк и Луганск стало ясно, что эти города взять невозможно. Армия страны, стремящейся в Европу, в принципе не может взять город-миллионник у противника, который превосходит ее по количеству и качеству вооружения, не придерживается никаких правил ведения войны, пользуется мирными жителями в качестве заложников и точно знает, что любые жертвы среди мирного населения спишет на «украинских фашистов».

В-третьих, существовала опасность, что Кремль двинется дальше, и тогда Украина потеряет как минимум Мариуполь, а как максимум – всю территорию «Новороссии» и выход к морю.

В-четвертых, Европа давила на Украину в рамках проводимой Европой политики умиротворения Путина. Не случайно российское наступление началось после визита в Украину канцлера Германии Ангелы Меркель. После него окончательно стало ясно, что даже на «Боинг» Европа готова закрыть глаза и что Украина – это новая Чехословакия, а Порошенко – это новый Бенеш.

Почему пошел на перемирие Путин?

Во-первых, он выполнил программу-минимум – создание криминального анклава на территории Украины. Страну с такой язвой не возьмут в ЕС и НАТО, а если начнут брать – с территории анклава в любой момент можно будет организовать обстрел, войну или теракт.

Во-вторых, продолжение войны грозило нешуточными санкциями. Мюнхен не вечен.

В-третьих, итог войны был весьма неясен. Российские войска за несколько дней боев понесли потери, сопоставимые с украинскими, при этом далеко не все военные цели были достигнуты: даже Мариуполь не был взят, именно благодаря ожесточенной обороне.

При этом боевой дух войск, оказавшихся под украинским «Градом», резко изменился, и вместо телевизионных лозунгов «борьбы с украинскими фашистами» в их частных разговорах стали преобладать жалобы на то, что их бросили умирать, как собак, и даже не признают, что они воюют. История, раскопанная нашим корреспондентом Ниной Петляновой, – о мертвом десантнике Леониде Кичаткине, по телефону вдовы которого какая-то бойкая барышня отвечала, что «Леня жив и рядом со мной», – судя по всему, произвела большое впечатление.

Несмотря на фразу Путина, якобы грозившего, как заявил Баррозу, «взять Киев за две недели», возникал вопрос: а что будет, если он Киева не возьмет? «Маленькая победоносная война» хороша, только пока она маленькая и пока победоносная. Если бы война продлилась, скажем, месяц и Россия потеряла бы уже не 800–1000, а несколько тысяч человек (напомню: в Афгане мы потеряли за все время 14 тысяч), то отрезвление, которое охватило воюющие части, распространилось бы на все российское общество.

Итог войны уже можно подводить.

Во-первых, никакой «Новороссии» не получилось. Проект закрыт. Завоеванная Екатериной Великой «Новороссия» отличается от освобожденного Путиным Лугандона примерно так же, как сам Путин – от Екатерины.

Во-вторых, это полное выпадение остальной Украины, как и Грузии, из «Русского мира».

В-третьих, это экономический кризис, который грянет в полной мере через несколько лет в связи со стратегическим решением на снижение нефтегазовой зависимости Европы от России. Этот кризис, судя по всему, приведет к окончательному разделу экономики между друзьями Путина, исчезновению независимого среднего класса и любых инновационных отраслей и к ограничению свободного обращения валюты.

В-четвертых, это продажа страны Китаю – которая совершается на наших глазах, видимо, в стремлении продемонстрировать Европе, что на российские газ и нефть, кроме нее, есть и другие покупатели.

В общем, если коротко, то итог войны таков. Из обиды на Европу, которая почему-то называет нас агрессорами, продали страну Китаю. Зато украинцам, гадам, жизнь медом не покажется: у них теперь на территории будет вечная язва, и, если они захотят в Европу, язва тут же начнет возбухать».

Затримано терориста, який стратив трьох жителів Дружківки

Контррозвідка Служби безпеки України ліквідувала «розстрільну групу», яка викрадала, мордувала, вчиняла фізичні тортури та розстрілювала місцевих жителів Дружківки. Вбивці згуртувалися та були «каральним органом» терористичної організації «ДНР».

Про це повідомляє прес-служба СБУ, передає Преса України.

Співробітники СБУ затримали ще одного бандита з дружківської “розстрільної групи НКВД комендатури ДНР”, місцевого мешканця «П».

«Встановлено, що молодик-зловмисник особисто стратив трьох громадян. Перед убивством «П» вивозив своїх жертв у лісосмугу на околицю міста, де катував, а потім убивав», - повідомляє прес-служба СБУ.

Слідчим відділом УСБУ в Харківській області стосовно «П» розпочато кримінальне провадження за ч. 2 ст. 110 Кримінального кодексу  України.Наразі тривають допити, слідчі дії.

Нагадаємо, днем раніше СБУ затримала одного з «катів» цієї банди – 24-річного мешканця Дружківки «К», який теж власноруч розстрілював людей з особливою жорстокістю.

Серед закатованих - місцеві проукраїнські підприємці, на майно яких спокусилися злочинці. Під гаслом «очищення суспільства» банда  на свій розсуд знищувала беззахисних людей  - без постійного місця проживання, безробітних та хворих.  У слідства є свідчення місцевих жителів, що бандити страчували й захоплених терористами українських військових.

Куми розгадують кросворд
- Чотири літери, "...те, що може зупинити Путіна".
- Куля.
- Взагалі то підходить НАТО. Але ваш варіант, куме, мені подобається більше.

Виступ Президента України Петра Порошенка на засіданні Кабінету Міністрів 10.09.2014 11:08

"Людське життя є найвищою цінністю і ми повинні зробити все можливе і неможливе для того, щоб припинити кровопролиття та покласти край стражданням людей",- наголосив у своєму виступі Президент України Петро Порошенко



Вельмишановні Арсенію Петровичу, Олександре Валентиновичу, шановні члени Уряду, голови обласних державних адміністрацій, шановні колеги, шановні телеглядачі.

Радий бути присутнім на засіданні Кабміну. Це моя перша участь як Глави держави і впевнений, що сьогодні сам час вимагає від нас чітко скоординованих і ефективних дій.

В неділю на нараді із силовиками ми домовилися з керівником Уряду, Головою Верховної Ради про проведення цього засідання.

Чіткі доручення отримали керівники силових відомств, і впевнений в тому, що питання, які винесені сьогодні на порядок денний, сприятимуть зміцненню нашої обороноздатності.

Але перш, ніж ми з вами заслухаємо відповідних міністрів, я хотів би поінформувати про зусилля з реалізації мирного плану України.

Завдяки мужності та звитязі українських військових, славних воїнів Збройних Сил України, Національної гвардії, Міністерства внутрішні з справ, Державної прикордонної служби за червень-серпень нам вдалося суттєво скоротити територію, контрольовану бойовиками.

З терористичної неволі визволено мільйони громадян України, в першу чергу, мешканців Донбасу.

Але наш героїчний наступ змусив ворога вдатися до прямого вторгнення на територію української держави, до використання підрозділів регулярної армії Російської Федерації, до ще більш масованого постачання техніки та високоточної зброї – в комплекті із фахівцями, які вміють професійно нею користатися та холоднокровно вбивають українців.

Людське ж життя є найвищою цінністю, і ми повинні зробити все можливе і неможливе для того, щоб припинити кровопролиття та покласти край стражданням людей.

Саме тому я вийшов з ініціативою про негайне припинення вогню. Домовилися про це в розмові з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним. В Мінську в рамках Тристоронньої контактної групи було підписано відповідний протокол, підкреслюю, протокол на основі мирного плану Президента України.

Так, режим припинення вогню запроваджується зараз дуже непросто, дуже важко. Терористи час від часу намагаються постійно спровокувати українські війська.

Розраховую, і проведені усі необхідні консультації з представниками ОБСЄ, спеціальної моніторингової групи, яка вже працює в Києві, про те, що саме ця організація візьме на себе левову частку навантаження щодо моніторингу, верифікації та забезпечення суворого дотримання режиму припинення вогню з усіх боків.

Повномасштабні бойові дії, я відповідально хочу на цьому наголосити, з 18.00 5 вересня не ведуться. На жаль, цього не можна побачити по більшості телеканалів, я можу сказати, що обстановка на фронті кардинально змінилася. Кожен день до 5 вересня, особливо в останні дні, країна втрачала десятки життів своїх героїв, кожен день серце стискалося, коли вночі мені дзвонили і повідомляли про черговий штурм, артилерійський обстріл чи атаку системи залпового вогню, які забирали життя найкращих українців.

Прошу вшанувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

Прошу сідати.

Що ми маємо зараз внаслідок підписання протоколу?

Не лише збережені українські життя. Не лише зупинку наступу регулярних збройних сил сусідньої країни.

Розпочався процес звільнення українських військових і цивільних, які утримувалися незаконними збройними формуваннями.

Вже сьогодні з часу оголошення припинення вогню звільнено майже 700 наших громадян. До кінця тижня існує чіткий графік, коли ще 500 українців нарешті отримають можливість повернутися додому.

Мінський протокол передбачає не лише режим припинення вогню, але й окреслює контури майбутнього політичного врегулювання.

Я розумію, що ми вступили у передвиборчу кампанію. Я розумію, що зараз комусь дуже хочеться створити неіснуючу сенсацію, продовжити війну, але народ України сьогодні потребує миру. Я в цьому твердо переконаний. І я не маю жодного сумніву в тому, що специфіка цієї кампанії мала б спонукати всіх відповідальних політиків не вдаватися до дешевого політиканства та примітивних політичних спекуляцій і об'єднатися навколо збереження миру в державі.

Я хотів би чітко проінформувати та наголосити, що Україна не зробила жодних поступок в питаннях своєї територіальної цілісності та державного устрою!

Ще раз наголошую – зараз йде війна за незалежність України. Не більше й не менше, за існування нашої держави, і ми нікому не здамо ані питання суверенного устрою, ані питання незалежності, ані питання територіальної цілісності.

Ми залишаємося соборною й унітарною державою.

І для того, щоб в цьому усі мали можливість переконатися, я наполіг на тому, щоб, незважаючи на нібито існування таких домовленостей, усі документи, які підписуються, негайно були оприлюднені. І щоб кожен мав можливість в цьому переконатися.

Протокол передбачає відновлення і збереження суверенітету України на усій території Донбасу, - в тому числі і тій, яка зараз тимчасово контролюється бойовиками.

Ця частина теж повернеться в правове поле України.

Звертаю вашу увагу, що ні про яку федералізацію, ні про яке відчуження в протоколі не йдеться і йтися не може.

Ще раз наголошую, що такі утворення, як так звані ДНР та ЛНР, в документі не згадуються взагалі!

Оговорено, що Закон України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" передбачає чітко статус цих регіонів у складі України.

Наступного тижня цей проект буде внесено до Верховної Ради. Цей проект забезпечує мирне повернення цих районів під український суверенітет. І я просив би, від цього залежить доля миру, підтримати його. Я просив би, щоб ми ні в якому разі не зірвали мирний процес.

Можу погодитися - напевно, ми будемо не в захваті від складу місцевих депутатів, яких на дострокових виборах до міських та районних Рад оберуть мешканці Луганська та Донецька. Але хіба не краще, щоб політика вершилася виборчими бюлетенями, а не автоматними чергами та залпами градів?

Шановні друзі!

Я буду відвертим, напевно, один Господь знає, як довго буде тривати режим припинення вогню. Я можу лише запевнити вас, що українська влада спільно буде робити все можливе, щоб зберегти мир.

Але при цьому розслаблятися у нас немає жодних підстав.

Ми вже зараз здійснюємо перегрупування наших Збройних Сил, Національної гвардії, прикордонників, але не дня нападу і наступу, а для того, щоб гарантовано і ефективно забезпечити захист своєї території.

Щойно, я наголошую, завершено третю чергу часткової мобілізації.

Трьохзмінна робота оборонних підприємств України, яка була налагоджена за останні тижні, сьогодні дає можливість постачати у війська щодобово до 30 одиниць броньованої техніки з відновлення боєздатності після бойових дій або з складів.

Три лінії оборони Маріуполя, велике угрупування військових і патріотичний порив місцевого населення, мешканців Маріуполя, сповнених рішучості захистити місто – створюють надійний заслон від можливої атаки з боку ворога на це квітуче і дуже дуже проукраїнське зараз місто. Я в цьому переконався особисто, позавчора відвідавши Маріуполь.

Так, наше військо створюється з коліс, протягом лише останніх шести місяців, в той час, як нам протистоїть одна з найбільших армій світу.

Військова потуга в Європі номер один. Збройні сили якої протягом останніх 10-15 років постійно модернізувалися і сьогодні володіють найсучаснішою, найдосконалішою зброєю у світі. Крім того, вони ще й набралися досвіду в різних «гарячих точках».

Це, на жаль, - тривала військова загроза. Вона не минеться і в тому випадку, коли поточна криза завершиться найближчим часом. Нам треба навчитися жити в таких умовах. І горизонт нашого стратегічного планування – не місяці, не роки, а, навіть, десятиліття.

Звертаю вашу увагу, що в день, коли у Мінську був підписаний меморандум трьохсторонньої групи, у Ньюпорті проходив саміт найбільшої безпекової організації світу, саміт НАТО. Можу наголосити, що, дякуючи зусиллям українських представників, ми вийшли зараз на максимально можливий рівень співпраці з Північно-Атлантичним альянсом, який тільки може бути з країною - не членом НАТО.

З низкою країн на двосторонньому рівні нам вдалося домовитися про суттєве розширення військово-технічного співробітництва. Я не маю жодного сумніву, що весь світ сьогодні продемонстрував бажання допомогти нам захистити себе. Але є реальність, друзі, - ніхто за Україну воювати на нашій території не буде. Це – наш хрест, це наш святий обов’язок.

Так, зобов’язання влади зробити все можливе для того, щоб українському солдату було чим воювати, щоби створити умови захистити себе, ефективно діяти, і для цього використовуємо міжнародне співробітництво. Але це – справа українського війська. І підвищувати нашу обороноздатність – це наш з вами святий обов’язок.

Сьогодні ми заслухаємо голову Прикордонної служби, я сподіваюсь, буде можливість заслухати і міністра оборони. Думаю, що варто послухати і керівника Нацгвардії, і Міністра внутрішніх справ.

Я впевнений в тому, що матеріали, які зараз вам пропонуються, - там сформульовано реальні потреби нашої армії. Українська держава робить все можливе, щоб сьогодні забезпечити українського воїна всім необхідним. Ми будемо задовольняти потреби і в зброї, і в техніці, і в грошах, як би важко не було.

Ще дві з половиною тисячі років тому давньогрецький історик Фукідід дійшов висновку, що успіх у війні залежить від фінансів. Він знав, про що казав, бо писав історію війни, в якій сам брав участь.

Як би це не було важко, я запевняю, ми спільно знайдемо гроші на оборону. І зробимо так, щоб значна частка коштів пішла не в пісок, і не зависла на рахунках. Якщо ми не збудуємо ефективну систему воєнного управління, логістики й контролю за використанням ресурсів, ми нікого не переможемо.

Та система, яка існує зараз, – громіздка, допотопна, архаїчна. І я сьогодні чекаю пропозицій по створенню такої системи, якій би аплодували і українські воїни, і волонтери, і весь український народ. Треба дослідити кожен тромб в системі, який робить наші війська неефективними.

Волонтери, до речі, на моїй вчорашній зустрічі, підказали, як краще це робити.

Немає жодного сумніву, що потреби армії треба визначати не за застарілими нормами постачання, за пожовклими папірцями та інструкціями, а по тому, що реально сьогодні необхідно бійцям та підрозділам в зоні АТО. Конкретному солдату, конкретній бригаді, батальйону, взводу, роті.

Ми сьогодні маємо обговорити готовність не лише Міноборони, а всіх підприємств, установ та організацій до виконання мобілізаційних завдань - незалежно від форми власності.

Війна дуже негативно впливає на нашу економіку. І економіка без реформ надто слабка, щоб гарантувати перемогу.

Щоб розірвати це коло, ми маємо прискорити реформи. Ми з Урядом, з керівництвом Парламенту робимо все можливе, щоб скоординувати і прискорити реформування, якого країна вже зачекалася.

Нема лиха без добра, вчить народна мудрість. І оскільки військова загроза носить, на жаль, довготривалий характер, нагальні потреби оборони країни можуть зробити військово-промисловий комплекс одним із локомотивів вітчизняної економіки.

Ще одне питання – це охорона українського державного кордону та захисне укріплення лінії безпосереднього протистояння з бойовиками.

Якщо без лінії Маннергейма не обійтися, значить, треба зводити й такі фортифікації, тільки ще більш потужні, з урахуванням досвіду попередників. Звертаю увагу, не фортифікаційні споруди зразка 41-42-го років, а те, чого сьогодні потребує сучасна оборонна наука. Глибоко ешелонована оборона, з танковими позиціями, з механізмами захисту від систем залпового вогню, з сучасної комунікацією, з чіткою взаємодією всіх підрозділів, які задіяні в антитерористичній операції. З спеціальною зоною, яка дозволяє ефективно застосовувати зброю.

Я не виключаю, що найближчим часом доведеться створити особливий режим перебування громадян в зонах, що прилягають до антитерористичної операції.

Заслуговує на увагу ініціатива громадськості щодо розробки стратегічного плану та створення інфраструктури для організації так званого партизанського руху. Ми і до цього маємо бути готовими, бо береженого й Бог береже.

Вже сама думка про те, що кожен метр української землі горітиме під ногами окупантів, має стати фактором, стримуючим від широкомасштабного вторгнення.

Зміцнення обороноздатності – це один із способів боротьби за мир.

Ми не прагнемо війни, ми хочемо миру, але, якщо хочеш миру, порох треба тримати сухим.

На кожному із тут присутніх лежить колосальна відповідальність за захист країни. Я впевнений, що сьогодні у нас відбудеться фахова дискусія з цього приводу.

Прошу не коливати повітря лише переліком проблем, нам вони дуже добре відомі, а одразу пропонувати шляхи їхнього вирішення в тих умовах, які є, тими ресурсами, які є в нашому розпорядженні.

Ще раз підкреслюю, навіть тема нашого засідання – зміцнення обороноздатності, планування будівництва фортифікаційних споруд, планування рубежів оборони, перегрупування і забезпечення підвищення ефективності дій наших Збройних Сил і силових підрозділів. Все це робиться виключно для одного – ми маємо зберегти мир в державі. І ми це зробимо. Я в цьому переконаний, я в це вірю.

Хочу повідомити останню інформацію, яку я отримав від нашого головного управління розвідки - 70% військ РФ відведені за кордон. І це ще одне палке сподівання, що мирні ініціативи мають гарну перспективу. І сьогодні, завдяки нашій спільній ефективній і злагодженій роботі від нашого об’єднання всієї країни залежить, наскільки ефективним буде подальший розвиток подій.

Ми збираємося вже зараз навести порядок в організації управління військами, коли лінія фронту, оборони буде триматися бригадами, коли у батальйонів територіальної оборони буде своє завдання і не у безпосередньому зіткненні з противником, а з оборони території. Коли зведені підрозділи Міністерства внутрішніх справ будуть мати свою функцію і утримувати звільнені від окупантів міста. Коли Нацгвардія буде мати виключно свою функцію і займатися притаманними їй і тільки їй завданнями.

Я впевнений в тому, що в цьому наведенню порядку буде сприяти відновлення миру.

Не треба сьогодні розслаблятися і думати, що війна не може прийти будь-куди. Ми сьогодні маємо бути готові і донести, бо народ України сьогодні потребує чесної і відвертої розмови щодо того, в якій ситуації знаходиться країна, які сьогодні перед Україною стоять загрози, яких відповідальних кроків від політиків та високопосадовців вона потребує. І я не маю жодного сумніву - нам вдасться це організувати. Мир буде в Україні, ми все для цього зробимо. Все в Україні буде добре - я в це вірю.

Прес-служба Президента України

http://www.president.gov.ua/news/31197.html

 
Росія провела успішний тестовий запуск нової міжконтинентальної балістичної ракети "Булава".



Росія випробувала нову ракету: 37 т, може нести 10 гіперзвукових маневруючих ядерних блоків індивідуального наведення і радіусом ураження до 8 тис. Км

Запуск відбувся в середу, 10 вересня, з підводного ракетоносця "Володимир Мономах" в Білому морі по цілі на півострові Камчатка, повідомляє Цензор.НЕТ з посиланням на інформагентство "Інтерфакс". За словами головнокомандувача військово-морських сил Росії Віктора Чиркова, в жовтні і листопаді цього року російський флот "здійснить ще дві ракетні стрільби двома ракетними крейсерами, оснащеними балістичними ракетами". Ракета "Булава" важить майже 37 тонн і може нести до десяти гіперзвукових маневруючих ядерних блоків індивідуального наведення, здатних змінювати траєкторію польоту по висоті і курсу, і потрапляти по цілях в радіусі до 8 тисяч кілометрів.

Крім того, як повідомляє BBC Україна, міністерство оборони Росії заявило, що може створити власну "систему глобального блискавичного удару". У відомстві не уточнили, як діє ця зброя. Як підкреслив заступник міністра оборони РФ Юрій Борисов, при цьому Росія виходитиме з оборонної доктрини розвитку озброєнь. "Росія може і буде змушена це зробити" у разі виникнення загрози, - сказав пан Борисов після наради з розробки проекту Держпрограми озброєнь на 2016-2025 роки. З початку конфлікту на Сході України російські збройні сили помітно збільшили кількість військових випробувань і навчань. Незважаючи на це, президент Росії Володимир Путін у середу заявив, що Москва не має наміру "втягуватися в нову гонку озброєнь". Однак Росія, за словами Путіна, повинна дати "адекватну відповідь" всім потенційним викликам безпеці країни, цитує російського президента "Інтерфакс".

Відносини між Росією і Заходом, враховуючи українську кризу увійшли в найгострішу фазу з часів "холодної війни". На саміті країн-членів НАТО, який відбувся минулого тижня у Великобританії, було прийнято рішення про створення військових груп швидкого реагування з метою забезпечити захист східноєвропейських членів від потенційної агресії з боку Москви. Путін, у свою чергу, згадуючи в середу про посилення присутності НАТО в Східній Європі, звинуватив Захід у використання української кризи "для реанімації" Альянсу. Раніше Цензор.НЕТ повідомляв, що Обама звинувачує Путіна у порушенні ядерного угоди і відправляє в Москву делегацію.


Також:

  Росія засекретить умови нанесення превентивного ядерного удару

В уточненій версії своєї військової доктрини Росія відмовиться від позначення ймовірного противника та умов нанесення по ньому превентивного ядерного удару, знає один з авторів чинної військової доктрини зразка 2010 року, генерал Юрій Балуєвський.

Він пояснив рішення тим, що такі «офіційно визнані погляди», як імовірний противник і умови удару по ньому, «уточнюють і конкретизують плани закритого характеру», передає Цензор.НЕТ з посиланням на Інтерфакс.

Генерал уточнив, що інформація про ймовірні противники і умови удару по них буде міститися в плані оборони Російської федерації та ряді інших секретних документів.

Генерал зазначив, що «система ядерного стримування НЕ буде панацеєю від нових викликів і загроз». У приклад він навів СРСР, який ядерну зброю «не змогло захистити від розвалу».

2 вересня стало відомо, що Росія внесе в діючу з 2010 року військову доктрину ряд поправок. За словами заступника секретаря Ради безпеки Росії Михайла Попова, це пов'язано з кризою в Україні, розширенням НАТО і проблемою розміщення американської системи протиракетної оборони поблизу від російських кордонів. Попов зазначив, що уточнення військової доктрини викликані не тільки зовнішніми чинниками, а й змінами в складі і організаційно-штатній структурі Збройних сил Росії.

У військовій доктрині Росії право застосування ядерної зброї у відповідь на застосування звичайних видів зброї використовується «в разі агресії проти Російської Федерації, коли під загрозу поставлено саме існування держави».

 Полковник Євген Сидоренко - начальник бронетанкового управління оперативного командування "Південь" (сектор "Б" антитерористичної операції). Учасник боїв під Іловайськ з першого дня.

«Я був під Іловайськ з самого початку операції. Прибув туди з Мар'їнки, разом з бронегруппе Василя Коваля, в складі 4 танків і 4 БМП зі складу 17-ї танкової бригади. Це була наша головна ударна сила. Техніка вся далеок не нова, за нею потрібен кваліфікований догляд, я «технар», тому після кожного переходу займався ремонтом. Так, я штабний офіцер, полковник, але у нас гостра нестача кваліфікованих фахівців, і тому доводиться особисто брати в руки інструмент, і займатися ремонтом. Це гостра проблема, оскільки техніка, яку ми ставимо зараз на озброєння, давно вистояла терміни по ресурсу зберігання. Згідно інструкції МО СРСР, середньостатистичний термін зберігання бойової техніки - 15 років. Наша техніка перевищила цей термін у півтора рази. Тому в частинах гостро необхідні фахівці для проведення поточних ремонтів. Аналогічна ситуація склалася не тільки з забезпеченням роботи бронетехніки - всі провідні штабні офіцери і сам командувач сектором «Б» генерал-лейтенант Руслан Хомчак безпосередньо перебували під Іловайськ, оскільки для управління військами, застосування бойової техніки, потрібні професіонали, а їх у нас гостро не вистачає . Генерал-лейтенант, командувач оперативним командуванням, керував різними загонами бійців загальною чисельністю як одна батальйонно-тактична група. Офіцерські кадри на передовій - на пальцях полічити. Ми не мали повноважень знімати війська з інших ділянок фронту - все саме боєздатне було стягнуто під Іловайськ, бо інакше ми б там не втрималися.

Операція із захоплення Іловайська і взаємодія всіх наших підрозділів були проведені тактично грамотно. Багато шляхи постачання противника були відрізані. Бронетехніки було мало - кожен танк і БМП були на рахунку, особисто командувач їх розподіляв по позиціях. Найманці атакували постійно, за підтримки бронетехніки в тому числі. Постійно йшли артнальотів. Танки використовувалися інтенсивно - ви писали про реальний подвиг танкового екіпажу 17-ї танкової бригади в складі молодшого сержанта Сергія Ісаєва та механіка-водія Євгена Мартинюка. Хочу відзначити одну неточність у викладі - в результаті численних влучень в танк там вийшов з ладу не досилатель, а накатник знаряддя. Саме тому хлопці під вогнем розганялися і гальмували для заряджання гармати.
Ми могли повністю захопити Іловайськ, і повністю оточити Донецьк - але для цього нам було необхідно посилення. Крім того, необхідно було посилення нашого тилового району. Нам нічим було прикривати район Старобешеве-Кутейникове - перш за все була нестача техніки. Незважаючи на перекидання прекрасних резервних підрозділів зі складу добровольчих батальйонів МВС, їх чисельність була невеликою, і вони могли тільки посилити нашу оборону в Іловайську, без техніки наступати було неможливо.

24 серпня ми отримали інформацію про вторгнення російських військ. Генерал Хомчак запросив дозволу на негайний відхід від Іловайська, але отримав наказ «Триматися», відхід був заборонений. Тому Хомчак підготував наші війська до кругової оборони. На жаль, в результаті неорганізованого відходу наших військ з сектора «Д», в результаті відходу з району Кутейникове 5-го і 9-го батальйонів територіальної оборони наші тили залишилися зовсім нічим не прикриті.

Приблизно в 16.00 наша разведгруппа під командуванням начальника розвідки оперативного командування «Південь» висунулася в район Кутейникове. Там ми підібрали залишений нашими бійцями танк зі складу, або 28-й або 30-й механізованих бригад. В цей момент відбувся перший вогневий контакт з російськими військами. Наш загін прикриття в Кутейникове знищив передову розвідгрупу росіян - я бачив знищену БМД і БТР. Ми оглянули БМД - номери і знаки замазані, але машина була майже нова.

В цей же час недалеко від нас в іншому бою під Кутейникове було розбите ще один підрозділ російських десантників зі складу 98-й повітряно-десантної дивізії, взято в полон 10 російських солдат.

24 серпня вночі почалися серйозні бої - наші позиції піддалися ураганному обстрілу важкої артилерії. Наші польові укриття були надійні, але важка артилерія за допомогою безпілотних розвідників громила ці легкі укріплення. Ми понесли великі втрати в техніці і транспорті, загинули люди. Тим не менш, наша імпровізована бойова група військових інженерів за допомогою БМП підбила російський танк. Я не був учасником цього бою, але мене відразу запросили для огляду трофея. Екіпаж кинув машину, і втік разом з іншими російськими бронемашинами.

Я заліз в танк і виявив, що це новітня російська модифікація Т-72Б-3, яка надійшла на озброєння російської армії в 2012 році. Особливість модифікації - тепловізійний приціл у командира і у навідника танка типу «Сосна-У». Приціли були пошкоджені нашим вогнем, але були ще в робочому стані. В іншому танк був повністю справний.

Ми виявили документи, що танк належить військовій частині Російської федерації № 54096 - це 8-а окрема мотострілецька бригада, 3-я танкова рота, командир роти - Рашитов А.Р., командир танка - молодший сержант Гончаров.

Я прийняв цей танк на озброєння нашої групи, і сам повів його на наші позиції, замаскував. Цей танк під час прориву врятував життя багатьом нашим бійцям і мені особисто.

Від Саур-Могили ввечері 24-го крізь заслін російських військ до нас пробилася група наших бійців зі складу 93-й механізованої бригади на семи БМП. Але артилерії довелося покинути наш маленький район оборони - як тільки наші робили кілька залпів, противник засікав нас станціями артразведкі і накривав весь район декількома дивізіонами. Були серйозні втрати і артилерію вивели. 24 серпня ми могли вночі без всяких перешкод вийти з кільця оточення. Але не було наказу. Залишилися міномети, але у них був обмежений запас мін і скоро вони залишилися без боєприпасів. Очевидно, без наявності артилерійської підтримки і ліній оборони, міцних укриттів від вогню артилерії і без наявності запасів постачання, ми могли протриматися під Іловайськ дуже недовго. Але завдання відходити не було, і наші війська спокійно і без паніки готувалися відбивати російські атаки. На солдатів і офіцерів справило глибоке враження, що генерал Хомчак залишився разом з нами на передовій позиції. Цей приклад дозволяв не допускати ніяких думок про відступ, бо інакше витримати постійний масований артобстріл було б дуже непросто. Хомчак ризикував разом з нами, коли ми відходили, то район нашого командного пункту представляв собою місячний пейзаж.

25 серпня в 15.00 по дорозі від Кутейникове на Іловайськ була виявлена колона російської бронетехніки - 16 одиниць, включаючи танки, яка рухалася прямо на наші позиції, які зазнали артобстрілу. Мені повідомили про рух колони. Я був один поруч з російським танком, екіпаж не був сформований. Тому я сів на місце мехвода, і поїхав на загрозливий напрямок. На позиції, що прикривала дорогу, я виявив одну нашу протитанкову гармату «Рапіра» зі складу 2 протитанкової батареї 51-ї механізованої бригади. У знаряддя стояв сам комбат Костянтин Коваль. Він прорвався з оточення. Навідника знаряддя я також записав ім'я, але він поки не значиться в списках що вийшли з «котла», тому говорити зараз про цей героїчний воїна і його розрахунку поки не буду.

Хлопці проявили себе просто блискуче і професійно. Першим же пострілом була знищена головна машина противника - це була МТЛБ-6М, яка знаходиться на озброєнні тільки російської армії. В цей момент я зрозумів, то треба прикрити наших під час перезарядки і відвернути увагу від нашої засідки, і різко виїхав вперед на дорогу, перебрався в крісло командира і відкрив вогонь з великокаліберного кулемета по ворожій колоні і розбігаючим солдатам. Було трохи тривожно, звичайно, я ж не знав, хто там за моєю спиною - раптом їх зараз накриють вогнем, або вони побіжать, а я тут один залишусь, на відкритій місцевості взагалі без шансів. Але хлопці виявилися справжніми героями і професіоналами. Вони підбили дві наступних машини противника. Росіяни відкрили безладний вогонь, і під прикриттям диму і пожежі трьох передових бронемашин втекли, кинувши своїх убитих, і одного тяжкопораненого солдата зі складу 31-ї десантно-штурмової бригади.

Надалі, противник робив атаки в напрямку селища Аграрне. Вони прощупували наші сили, але зустрівши організовану систему вогню вперед не лізли.

В цей період активно і ефективно працювали розвідники. Ми мали в своєму розпорядженні точну інформацію про розташування противника, постійно велися активні пошуки. Розвідники билися геройськи - одна з наших груп, позивний «Морячок», скоїла рейд по тилах противника, вступила в бій, вони вийшли до нас на моїй дільниці, я побачив, що з дев'яти бійців вийшло всього четверо ...

Ми воювали, але виконували наказ командування АТО, і утримували позиції. Всі інші наші війська в районі Кутейникове, Старобешеве відійшли. Своїми слабкими силами, ми звичайно, ці населені пункти закрити не могли. Скориставшись нашим стоянням, противник глибоко обійшов наші позиції, і просунувся на захід приблизно на 25-30 кілометрів.

Спроби наших невеликих частин деблокувати зв'язок з нашою групою виявилися безуспішними. Наші війська були розбиті. Ми знали про це, і розуміли, що іншої допомоги не буде. Боєприпасів залишилося на 1-2 дні боїв максимум, і за цей час наше становище могло тільки погіршитися. Тому генерал Хомчак прийняв рішення йти на прорив. Перед тим як ми знищували на КП апаратуру секретної зв'язку, я чув, як якийсь начальник говорив, що групі треба прориватися по напрямку через Іловайськ на Харцизьк. Це дуже здивувало, але насправді варіантів прориву у нас не було, окрім як йти по двох дорогах повз Старобешеве. Ці дороги як ми знали були щільно перекриті російськими військами. Ми запропонували росіянам видати їм полонених в Старобешеве, на умови пропуску нашої колони. Російське командування заявило, що надає коридор для проходу угруповання, і оскільки це було підтверджено вищим політичним керівництвом Росії та України, ми вирішили рухатися в складі колон. Проте вранці 28-го російські офіцери почали всіляко затягувати вихід колони. Зараз зрозуміло, що це була пастка. Противник під прикриттям переговорів посилював свої війська на напрямку руху наших колон.
 
Ми сформували дві колони, кожну з яких очолювали офіцери штабу оперативного командування «Південь» на чолі з генералом Хомчак. Нашу колону вів підполковник Грачов, наш маршрут був на Многопілля-новокатиринівка. Я здивований, що деякі люди кажуть, ніби якусь колону підставили, командири кинули. Це образлива брехня. Всі, хто проривався в колонах, ризикували абсолютно однаково. На всіх висотах противник обладнав позиції з танками, БМД. БМП, і снаряди могли змести будь-якого. При прориві геройськи загинув один з наших кращих офіцерів - командир бригади зв'язку. Ряд офіцерів потрапили в полон. Штаб сектора «Б» йшов у бій зі зброєю в руках як прості бійці, і офіцери також гинули і билися також, як і воїни-добровольці.

Мій Т-72 йшов другим у нашій колоні. Мені дуже пощастило - моїм екіпажем стали ті самі герої з 17-ї танкової - Сергій Ісаєв та Євген Мартинюк. Навідника їх бойової машини евакуювали в тил, а вони самі, незважаючи ан отримані поранення, відмовилися від евакуації і залишилися на передовій. І ось для цих героїв знайшовся новий танк. Я зайняв місце навідника. І ми пішли на прорив.

Незабаром після виходу нашої колони зав'язався бій. За минулі чотири доби противник зайняв в цьому районі глибоку ешелоновану оборону.

У нас не було підтримки артилерії - я побачив якісь розриви, але цей вогонь був рідкий і дуже неточним, відкрили його дуже пізно, приблизно в 12 годин. Підтримки авіації я не бачив. Один раз я побачив пару наших літаків і все.

Ми йшли, покладаючись на свій маневр і вогонь. Моє завдання було йти як таран, подавляти вогневі точки і відволікати на себе вогонь противника. Вогонь був дуже щільним з усіх сторін.

Дивно, що ми вціліли - під вогнем противника ми пройшли з боєм близько 22 кілометрів. Нас врятував рівень бойової підготовки, унікальне майстерність механіка-водія Євгена Мартинюка. Він вів бій постійно маневруючи, використовуючи місця, даючи можливість вести вогонь, і при цьому не затримувався виходячи з під прицільного вогню. Ми отримали безліч попадань. У відповідь бив наш кулемет, і працювала гармата. Важливо було придушувати вогневі точки з першого пострілу, працювати на попередження, не давати їм пристрілятися. Виходило непогано. За нашими танкам противник бив зосередженим вогнем. Другий танк в нашій колоні незабаром підбили, але нам щастило.

Як стріляли? Я достовірно бачив поразка однієї БМП противника, яка загорілася і вибухнула, по двох інших були прямі влучення, але фіксувати всі результати у мене не було н секунди можливості. Ми старалися придушити всі вогневі точки, але росіяни окопалися і у них була явна чисельна перевага. Наш танк був підбитий в 22 кілометрах від кордону з якого ми починали рух вранці. Боєприпаси майже скінчилися. І останні російські заслони були розташовані у нас на флангах на двох висотках - нам довелося прориватися між ними. Я довернул башту на одну з висот, тоді як з другої нас розстрілювали в борт. Там був обкопаний танк і я не міг вразити його, у нього була в прицілі тільки башта. В результаті влучень всі ми отримали множинні поранення вторинними осколками танкової броні, були повністю розбиті всі прилади спостереження, приціл. Ми майже прорвалися, але тут пряме попадання танкового снаряда вивело машину з ладу. Танк заглох і Мартинюка різко кинуло на прилад спостереження, він дуже сильно розбив голову.

Під прикриттям вогню з кулемета я витягнув Євгенія з танка. Перев'язати. Пощастило - залишилися цілі очі, хоча на обличчях були численні осколкові поранення. Відремонтувати машину своїми силами ми не змогли, довелося її кинути. У нас був автомат у Сергія, а мій автомат міг стріляти тільки поодинокими і не дуже надійно - він був поруч зі мною в танку, і виявився понівечено осколками. Нас врятувало поле соняшників і улоговина, по якій ми пройшли повз всіх дозорів і засідок і вийшли до своїх військ.

Ми потрапили в госпіталь, наші рани обробили. Вчора я вже вийшов перший день на роботу - війна триває, і треба бути в строю, роботи дуже багато.

За підсумками бою за Іловайськ я можу сказати так: я бився серед героїв, і я дуже вдячний всім, хто проявив мужність і бився до кінця. Трусов під Іловайськ я не бачив. Я бачив як ми били російські війська і як вони розбігалися в усьому сторони. Ми можемо захистити нашу Батьківщину від російської агресії. Але для цього необхідний професіоналізм - на всіх рівнях. На рівні командування, на рівні мобілізації, на рівні оснащення, розвідки, взаємодії, технічного озброєння, постачання. Ми зобов'язані боротися і перемогти задля світлої пам'яті тих хлопців, з ким ми ходили в бій під Іловайськ. Тих, хто вийшов, і тих, хто залишився там назавжди ...

Юрій Бутусов