Президент Володимир Зеленський затвердив положення про Офісі Президента і перепризначив керівництво Адміністрації Президента керівниками Офісу. Про це йдеться в указах №436-450 від 25 червня, передають Українські Новини.

Згідно з указом, Офіс Президента є постійно діючим допоміжним органом, основним завданням якого є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом визначених Конституцією повноважень.

До складу Офісу входять: керівник Офісу, перший заступник і заступники, керівник апарату, перший помічник і помічники Президента, радники Президента, прес-секретар Президента, представники та уповноважені Президента, кабінет Президента, кабінет керівника Офісу, директорати та департаменти.

Зеленський звільнив Сергія Трофімова з посади першого заступника глави Адміністрації Президента і призначив його першим заступником керівника Офісу Президента (укази №437 та 438).

Також Президент звільнив Олексія Гончарука, Юрія Костюка, Вадима Пристайка, Руслана Рябошапку, Кирила Тимошенко з посади заступника глави Адміністрації і призначив їх заступниками керівника Офісу (укази №439-448).

Зеленський, крім того, звільнив Олексія Дніпрова з посади керівника апарату Адміністрації і призначив його керівником апарату Офісу (укази №449-450)

Як повідомляли Українські Новини, 20 червня Зеленський створив Офіс Президента і комісію з реорганізації Адміністрації Президента.

Зеленський звільнив Андрій Богдана з посади глави Адміністрації Президента і призначив його руководимтелем Офісу Президента.

https://ukranews.com/ua/news/638735-zelenskyj-v-ofis-prezydenta-perepryznachyv-kerivnytstvo-i-reglamentuvav-jogo-diyalnist

Народний депутат і координатор групи ”Інформаційний спротив” Дмитро Тимчук помер від кульового поранення в голову 19 червня. Слідство розглядає версії вбивства, самогубства й необережного поводження зі зброєю

19 червня загинув народний депутат від "Народного фронту", координатор групи "Інформаційний спротив" 46-річний Дмитро Тимчук.

Із вогнепальним пораненням голови його знайшла дружина Ганна у квартирі на столичному бульварі Перова. Правоохоронці кажуть, він чистив нагородний пістолет і випадково вистрелив. Крім версії про нещасний випадок, розглядають убивство та самогубство.

—Попередньо — вогнепальне поранення голови. Є низка робочих версій, серед яких нещасний випадок, необережне поводження з вогнепальною зброєю, — каже голова Нацполіції України 47-річний Сергій Князєв. — Версії кримінального характеру розглядатимемо. У квартирі на момент вчинення правопорушення він був не сам. Збираємо свідчення громадянки, яка була поруч, і сусідів.

Дмитро Тимчук народився у російському місті Чита. В дитинстві жив у Німеччині — там працював його батько-офіцер. Юність провів у Бердичеві на Житомирщині. Закінчив факультет військової журналістики Львівського вищого військово-політичного училища. Служив у військах протиповітряної оборони. Працював у штабі Національної гвардії та різних підрозділах Міноборони. Відвідував українські контингенти миротворчих сил ООН в Іраку, Лівані, Косово.

Із 2008 року був головним редактором інтернет-проекту "Флот-2017" і керівником громадської організації Центр військово-політичних досліджень.

Із початком російської агресії підполковник запасу Тимчук став координатором групи "Інформаційний спротив". Займався військовою і політичною журналістикою. Висвітлював анексію Криму, події на Донбасі, російську диверсійну діяльність в Україні. Став одним із найпопулярніших у країні користувачів "Фейс­буку" — на його сторінку підписалися понад 268 тис. осіб.

Восени 2014-го потрапив до Верховної Ради. Ішов 13-й у списку "Народного фронту". Був одним із експертів, які запускали інформаційно-аналітичний центр Ради нацбезпеки та оборони.

"Дмитро — професійний військовий журналіст. Ми познайомилися, коли він ще пропрацював у газеті Міністерства оборони "Народна армія", — пише речник Державної прикордонної служби 41-річний Олег Слободян у блозі на сайті "Ліга.Нет". — На початку війни в Україні утворився інформаційний вакуум. Тоді органи державної влади не розуміли, як протидіяти інформаційним загрозам. Дмитро разом із однодумцями взяв на себе ініціативу. Перші депеші про реальну обстановку на фронті вийшли від групи "Інформаційний спротив". Про війну почали говорити, чорне стало чорним, а біле — білим. За останні роки провів десятки блискучих розслідувань російської агресії проти України. Написав кілька книжок на цю тему. Долучився до розслідування збитого Росією малайзій­ського боїнга. Своїй принциповості й патріотичності Дмитро не зрадив до останнього дня. До нього прислухалися, його дані про війну ніколи не ставили під сумнів".

Верховна Рада 19 червня вшанувала пам'ять Дмитра Тимчука хвилиною мовчання.

Наступного дня стало відомо, що нардеп грався пістолетом і вистрілив випадково. Про це розповіла цивільна дружина покійного журналістам. У нього був нагородний бойовий пістолет Форт-17.

"То вставляв, то виймав магазин, пересмикував затвор, натискав на курок "вхолосту". Зі слів жінки, вона просила його не робити цього, покласти пістолет, але він не слухав. Далі, вона каже, що відвернулася — і у цей момент пролунав постріл", — пише видання "Ньюзрум".

За інформацією видання, депутат останнім часом був у депресії, про це знали рідні і сусіди.

Це  називається за сучасними технологіями, що я «завис». І застряг я на двох темах, які хочу описати, але не можу знайти раціональне пояснення, а бачу тільки ірраціональне, що важко уяснити і ще важче описати.

16 червня я був на урочистій поминальній молитві за всіх полеглих у боротьбі за долю і волю України на Янівському меморіальному полі зі похованнями вояків Українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії, які загинули в часи визвольних змагань 1918-1920-х років. Людей було мало, а думок в мене навпаки – багато. Звести усе до купи непроста справа, чим і займаюся, але не виходить.

Друга тема також проблемна, бо 19 червня я приймав участь як член у початку роботи комісії з освіти і науки Громадської Ради при Львівській Облдержадміністрації, а з того теж виникла якась ситуація в стилі бурлеску, отож пробую самому-собі пояснити що то є і навіщо, але нічого не виходить. Це як марево: воно існує і його навіть бачать, а сенс у чому? Я особисто не розумію…

Думав, що маю 21-го червня вільний день і зможу в тому спокійно розібратися, але з того нічого не виходить в мене, тому відкладаю на подальші часи. Все одно не зачерствіє. Шкода, що сам день пішов у ніщо – ось я про що.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

 

Непростий день видався 20 червня, де трагічні події  загибелі народного депутата Дмитра Тимчука зійшлися зі виясненням обставин жахливої загибелі 11-річної дівчинки Дарини Лук'яненко  на Одещині. Разом це показує небезпеку соціуму, в якому ми опинилися зараз і живемо або точніше: виживаємо. І скажу щиро, при всій повазі до Дмитра Тимчука, загибель безневинної дівчинки мене жахає набагато більше, бо так немає бути. Але, на жаль, - так є. І хто зна, коли припиниться?..

Звичайно, що важко обійти увагою дві абсолютно тотожні за своєю реальною нікчемністю події, як визнання Конституційним Судом України чинним Указ про розпуск Верховної Ради України Президента України Володимира Зеленського, а друга – це малозначиме зібрання, організоване колишнім самопроголошеним Патріархом Філаретом (Денисенком), як «Помісний Собор» та його заяву про відновлення Київського патріархату. Сповна аналогічні події за своєю нікчемністю. У кожного може бути своє ставлення до цих двох подій, а я заявляю про своє зневажливе ставлення до обох. І поясню, чому. 

Так, справді, в законодавстві України існують прогалини, де важко визнати чітко правознавчу норму, але саме КСУ, як найвищий судовий орган!- для того і створено, щоб ці прогалини заповнити своїм рішенням – це світова практика, а не я то тільки-но придумав. Голова ВРУ Андрій Парубій надав КСУ чіткі письмові докази, що коаліція фракцій з більшістю голосів від конституційної норми існувала від 2016 р. по травень 2019 р. коли фракція «Народного фронту» заявила про свій вихід з неї, але КСУ проігнорував ці докази і заявив, що він не спроможний встановити наявність коаліції, отже визнає Указ президента правочинним, хоча в ньому взагалі немає посилання на причини розпуску парламенту, що є протиріччям діючому законодавству, зокрема положенням Конституції України ст. 90 (Я описав все детально у ЗА від 12.06.19). Тобто КСУ пішло на догоду політичній кон'юнктурі, що в загальному плані є непогано, оскільки відміна виборів, які вже розпочалися, внесла б хаос у цей процес. Але юридичної правди у тому немає! КСУ переклало свої обов'язки вирішувати правові конфлікти на головного носія влади – на народ, що ставить під запитання потребу існування такої надкоштовної установи, якою є Конституційний Суд. З того всього у мене двояке ставлення до цієї події, бо як анархіст я за всі послаблення державних інституцій на користь народовладдя, але як людина, що дотримується норм певного правопорядку визнаю, що це є протизаконний вчинок і я з ним категорично не згоден.

Стосовно псевдо-собору Філарета, то тут і говорити немає про що, оскільки тут немає жодних наслідків для вже існуючої і діючої Православної церкви України – ніякого розколу не відбулося і не буде, що і підтвердила «наявність відсутності» хоч одного діючого ієрарха від ПЦУ, яким, до речі, не є і Філарет «за власним бажанням», як не є вже «почесним Патріархом», бо і цього звання позбавив сам себе. Мені навіть шкода цієї людини, тому що свіжа ще пам'ять про Любомира Гузара, видатного діяча УГКЦ, який надзвичайно гідно добровільно пішов з посади очільника своєї церкви, у величезній повазі та почестях відійшов до Бога та був похований як Провідник і Світоч української нації. Для Філарета це вже нездійсненна річ. Людина самознищилась, хоча ще є жива. Вкотре визнаю просту і надзвичайно всеохоплюючу істину: на все є Воля Божа. Значить у Бога не та заслуга для Філарета, якою була для Любомира Гузара. На тому і – амінь.

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)