Петиція на підтримку ЗНО ТУТ
Про ЗНО на радіо "Свобода"ТУТ
вже більше 1000 підписів ,
підтримай акцію

Я вас любив, а може, і люблю я,
Огонь у серці не погас моїм;
та ця любов нехай вас не хвилює,
Не хочу я печалить вас нічим.
Я вас любив безмовно, безнадійно,
То ревнував, то ніжно вірив знов,
Я вас  любив сердечно так і мрійно,-
Дай, Боже, вам ще раз таку любов!
(Муратов)

От візьміть і прочитайте вголос цей вірш. Відчуйте його. Хіба не прекрасний переклад? І тут справа не в тому, що при будь-якій можливості потрібно вчити/читати оригінал. А в тому що багато хто в своєму українофобстві вважає що українська мова якась недорозвинута(навіть якщо не каже, але має на увазі і це легко простежується), або що в будь-якій частині країни українці мають володіти російською чи не краще ніж українською. Звичайно, багатомовність - це плюс людині, але, але, але...

Ну і яка в вас реакція?

П.С. Для тех кто в танке - сам я пишу стихи на русском. Родной мой язык - русский. И националистом меня тоже ну никак назвать нельзя
П.П.С. Для тех кто ну совсем в танке - это перевод стихотворения Пушкина
П.П.С. Оно назыв... Та ну вас

Навіть не знаю з чого почати свою статтю. Хочеться окреслити її тему, а це означає узагальнити всіх тих з ким я дискутував а іноді і просто лаявся останнім часом. І дискутував я не тому що хотів примусити їх щось зробити, а тому що захищав свою позицію та своє право на вільний вибір. Також відправною точкою для мене став перегляд передачі «Чорне та біле» за участі скандально відомої депутатки Ірини Фаріон. Можливо саме через розмаїття всіх тих, хто мене вразив своєю, я б сказав, світоглядною позицією, мені так важко зараз прийти до коректного узагальнення теми. Але я не буду коректним. Моя тема – ідіоти. Проте в значенні трохи іншому ніж надавали цьому слову давні греки і зовсім в іншому ніж зараз є в медицині. Мої, так би мовити, ідіоти можуть бути людьми освіченими. В тому сенсі, що вони можуть мати вищу освіту отриману ними абсолютно чесно, можуть мати багато знань в своїй голові, але при цьому абсолютно не здатні до широкого мислення та, що набагато гірше, не здатні побачити в своїх поглядах суперечності або навіть здатні але в них це не викликає ані найменшого дискомфорту чи бажання щось в них змінити. Я буду говорити про найгіршу спадщину тоталітарного режиму(хоча так чи інакше це присутнє всюди де є Homo Sapiens) – «двомислення», яке, що цікаво, вкоренилося як в тих, хто сумує за славетним минулим у вигляді Союзу, так і в їх опонентів(хоча самі вони ніколи в своїй совковості не зізнаються)
Почну я шерстити ворогів України(бо самовпевнений ідіот – це завжди загроза; в кращому випадку – тільки для самого себе) з ... націоналістів. Чому? Бо цю статтю я пишу в першу чергу для українських патріотів і в котрий раз кидаючи камінь в город українофобів та інших російських шовіністів(типу того ж Табачника чи Вітренчихи з її спалюванням книжок) я зможу тільки принести позитивні емоції, але нічого нового не скажу.
    Але зараз казати я буду неприємне. Зараз я буду намагатися розірвати ту ізольованість через яку тільки і можуть існувати настільки полярні погляди не тільки загалом в нашому суспільстві, але і в окремих її течіях. Ізольованість засновану на небажанні іти на компроміси, на прямому обмані, на униканні відкритої дискусії. Ізольованість яка веде до постійної та виснажливої внутрішньої боротьби. Моя ж головна ідея в цій статті – будьте чесними, поважними та прагматичними – тільки так можна принести користь собі, своїй сім’ї та своїй державі.
    Почну я з питання мовного. Для цього наведу цитату Ірини Фаріон, яка мене просто вбила: «Порушувати закони мови – це означає не усвідомлювати що таке принцип демократії» Ну... що тут скажеш? Хіба що знову процитую її: «Ми говоримо про закони граматики, а закони граматики жорсткі» Отакої! Виходить, що в дитячому садочку вона не жартувала і російський варіант імені справді привід для того, щоб переселитися в Росію. Тут мені одразу згадалися ненависні ще зі школи «Михайлик» та «Мішо» (це у кличному відмінку) та вчителі української мови – всі ніби цілеспрямовано підібрані аби відбити у київських діток любов до української, при цьому самі вони цього не помічали. Що якраз і є ось цим ідіотизмом – тунельне бачення, через яке вони не могли помітити очевидного. Я – дитина з російськомовної сім’ї завжди відчував їхнє відношення до себе і таких же дітей як до якихось «недо», або, в кращому випадку, як до якихось жертв чи хворих, яким потрібно допомагати навіть якщо вони проти цього. І тут мені знову стане в нагоді той телевізійний монолог пані Фаріон(адже Мустафі – ведучому «Чорного та білого», дуже рідко вдавалося вставити бодай слово), в якому вона порівняла явище, коли українець вважає рідну мову російською, з мутацією. Якщо розібратися в цьому, то мутація зазвичай призводить до зниженої дієздатності та до хвороби. І це не обмовка, це не наслідок неповного розуміння сказаного. Це просто вияв позиції яку мені неодноразово озвучували в дискусіях націоналісти: ти – малорос, ти жертва русифікації. Тобто в будь-якому разі я не заслуговую на поважливе ставлення до себе, як хворий, який не хоче лікуватися. І в цьому сенсі це ні чим не відрізняється від тиску тих, хто намагався і намагається зрусифікувати українців. І якщо не громадянські свободи та соціальна справедливість в новітній українській державі їх мета, то з ними в мене нема нічого спільного. Ті, хто живуть минулим не можуть повести людей в майбутнє прийнявши ідеальне прагматичне формулювання «маємо те, що маємо»
Саме життя минулим перетворило мене в очах пересічного націоналіста в жертву, в таку собі недолюдину. Він відсилає мене в минуле і розказує як моїх предків русифікували за допомогою примусу і насилля. А мені на це байдуже! Я вимагаю зараз ставлення до себе з повагою, я зараз проти насилля над моїми інтересами. Я, вибачте, не бидло, яке буде бігати туди-сюди під батогами одних чи інших. Під батогами всіх тих, хто збирається заганяти людей силою у «світле майбутнє». До речі про бидло.
    У націоналістів зазвичай є дві такі тези:
1) Українська мова – чи не основа всієї нашої державності
2) За Україну і Українську Державу кожний справжній націоналіст має бути готовим покласти своє життя(в ідеалі)
Якщо подумати логічно, то виходить, що задля повертання малоросів в лоно української мови будь-які методи згодяться(якщо свого життя заради цього не жаль(це ж питання державності!), то тим паче й іншого). Цей висновок не озвучується, але він логічний. Він непомітно закладений в їхню програму навіть якщо це не афішується. З огляду на заяви і Фаріон(і на цій передачі також) і Тягнибока і інших представників ВО «Свобода» про те, що їх мало цікавить, яке враження вони справляють на тих, хто з ними не згоден. І в тому числі на тих, кого вони збираються повертати в якийсь «природний» для цих людей стан(звичайно визначений ними, ким же іще?) Що означає коли політик прямо каже, що йому чхати на те, яке він справляє на мене(до речі потенційного прихильника) враження? Що це означає, якщо він додає «Якби влада була... то...» Це означає, що він сприймає мене за бидло, яке він буде вчити жити за допомогою влади, якої йому не вистачає щоб по-експериментувати наді мною. І я при цьому не кажу що ті, хто «тримає маску» - кращі. Я не кажу що це не тенденція в наших політиків вважати людей за «лохів» та «казлів», забуваючи про те, що вони мають служити людям, але обирати між різними видами гівна я не збираюся.
    Підсумовуючи мовне питання... Як ви вважаєте що більш загрозливе для української держави: порушення граматики чи може прогресуюча без залежності від мови корупція, розвал системи правосуддя, армії та національної спортивної школи?
Націоналісти вважають, що порушення граматики... Мова – основа духовності народу. Вивчи українську і корупція зникне. Як же? Вони ж стають такими духовними!
    Ну і щодо «сучасності» того націоналізму, що сповідує ВО «Свобода», для мене дуже показовим було посилання Фаріон на творчість Мелентія Смотрицького та на твір початку сімнадцятого сторіччя. І «поклик крові», як на мене – теж не вершина сучасного наукового мислення. Скоріше нагадало бонхедівське B&H.
    Тепер від мовного питання перейдемо до питання більш насущного – до державотворення. І тут виявляється, що на думку Фаріон «патріот із сфери почуттів», а «націоналіст із сфери політики і державотворення». Тобто тільки націоналіст(а вони не потерплять конкуренції в цій іпостасі) має відношення до державотворення! Всі інші не мають відношення до цього процесу. При цьому знову ж таки зі слів Фаріон очевидно, що це мається на увазі не політична нація, а якесь дивне поєднання застарілого на новий лад – якась етнонація.

Ну і на останок процитую Дж. Оруела (якого процитував на останок Мустафа – що цікаво, що він для мене здався більшим українцем ніж Фаріон): «Под «национализмом» я прежде всего имею в виду привычку считать, что человеческие существа можно классифицировать, как насекомых, и что к миллионам, а то и к десяткам миллионов людей могут быть, ничтоже сумняшеся, приклеены ярлыки «хорошие» или «плохие».
Во-вторых, — и это куда важнее — я имею в виду привычку человека отождествлять самого себя с одной-единственной нацией или какой-либо другой группой и ставить ее выше добра и зла, не признавая за собой никакого иного долга, кроме служения ее интересам. Национализм не следует путать с патриотизмом. Оба этих слова обычно употребляются настолько неопределенно, что любые их толкования будут оспаривать; нельзя, однако, смешивать эти понятия, поскольку в основе их лежат две разные и даже исключающие одна другую идеи»
От і якщо подивитися, то можна побачити що навколо одні націоналісти. Тільки одні напряму про це кажуть, інші в своєму ідіотизмі пішли навіть далі і звичайнісіньке українофобство та проросійську експансію назвали «інтернаціоналізмом».
    От поясніть мені, товариство, чому мені постійно хтось вказує як жити? Чому мені постійно люди, які самі не розібралися в питанні, намагаються нав’язати якусь свою недоідею? А ще вважають що я щось комусь винен. Винен якійсь намальованій в їхній уяві «Батьківщині» чи «історичній справедливості» віддати свої свободи. І що цікаво: одні мене називають москалем та малоросом, а інші націоналістом та навіть іноді бандерівцем. Але собі зраджувати я не збираюся. І це моя позиція.
    Також цікаво які у вас думки з цієї проблеми здатної розколоти суспільство на два табори ідіотів та примусити таким чином інтелігенцію(єдину надію на розвиток) або ставати на якійсь бік, або відсторонюватися від процесу, бо їх закидають лайном з обох боків.

Для тех, кто в танке: я не за украинофобство. Более того оно меня бесит не меньше, так как обычную ксенофобию и нацизм эти "ревнители русской славы" выдают за маловразумительные "интернационализм" и "братскую дружбу"
Для тех кто совсем в танке: не думаю что вам что-либо уже поможет.




© Mike911

[ Читати далі ]

Звернення президента НаУКМА Сергія Квіта до освітянської громадськості 16 March 2010  Шановні колеги! Призначення Дмитра Табачника міністром освіти і науки України стало відвертою несподіванкою — політика, який ставить під сумнів українську ідентичність, пропонуючи натомість концепцію невідомої «украинско-русской культуры» (мова оригіналу). На думку Дмитра Табачника, Закон України «Про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні» ставить нашу державу «в один ряд с наиболее отвратительными тоталитарными диктатурами». Міністр освіти і науки вважає, що «желание мелко подгадить соседу, предать, выгадать что-то, обманув ближнего, согласие потерять глаз, чтобы сосед вовсе ослеп, — характерная особенность формирующейся украинской нации».   Його висловлювання на кшталт «галичане – это лакеи, едва научившиеся мыть руки», які «практически не имеют ничего общего с народом Великой Украины ни в ментальном, ни в конфессиональном, ни в лингвистическом, ни в политическом плане», як і про «боротьбу між римсько-католицько-галицьким і російсько-православним етносами», що нібито розгорнулася на території України, викликають подив, оскільки вони належать докторові історичних наук.  Така позиція нетерпимості до будь-якої нації чи національної культури характеризується як ксенофобія. У цьому ж випадку мова йде про ненависть до українців та української культури з боку міністра, який відповідає за державну політику в освітній галузі. Чутливість до браку толерантності відрізняє весь повоєнний світ, особливо Європу. Тому такий міністр не може сідати за стіл переговорів з міністрами цивілізованих держав, не може відповідати за науку і освіту нашої країни.  Україна потребує єдності і культури, наша освіта і наука — якісного зростання, конкурентоздатності на глобальній арені, а університети — автономії. До цих завдань не може братися Дмитро Табачник, бо гуманітарна галузь не будується на ненависті і неправді. Не будьмо байдужими сьогодні, бо наші учні і студенти не вибачать нам цього завтра! Справжня педагогіка починається з власного прикладу, з відстоювання власної гідності. Закликаємо Вас висловитися публічно проти Дмитра Табачника — особи, неприйнятної на такій важливій та відповідальній посаді, як міністр освіти і науки України. Президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергій Квіт

http://www.ukma.kiev.ua/news/news_detailed.php?id=1532

Началу футбольного сезона посвящается.

Иногда болезнь страны видно через неожиданные симптомы...

Все мы знаем закон сохранения материи – если где-то что-то прибавилось, то, значит, где-то что-то убавилось. Национальное богатство также подчиняется закону сохранения материи – если в нищей стране по улицам городов носятся сверкающие стада «Лексусов», то значит у пенсионеров в этой стране нищенские пенсии. Чем длиннее «Мерседесы» и «Майбахи» у наших депутатов и олигархов, тем меньше зарплаты у медиков и педагогов. Механизм прост – мы бедные именно потому, что они богатые. То же самое и с футболом – если в сером шахтерском регионе вырастает сияющий стадион стоимостью в 400 млн. долларов, то нет ничего удивительного в том, что в этом же регионе закрываются детские сады, а убогие школы и больницы не отапливаются. Блеск стадиона-«бриллианта» и холод в потрескавшихся школах и больницах – это звенья одной цепи. Это замечают и сами иностранные футболисты. Именно это они и рассказывают про Украину у себя на родине. Например, игрок «Шахтера» Мариуш Левандовски сделал простой диагноз украинскому обществу в интервью польской газете: «Донецк - очень специфический город. Кстати, здесь нет среднего класса в обществе. Здесь есть только богатые люди, и люди, которые живут от получки до получки»… Мариуш, не сомневайся – в других городах все тоже самое, что и в Донецке. Иметь футбольные клубы, доминирующие в Европе могут позволить себе только страны – мировые лидеры, со сверхразвитой экономикой. Если же это происходит в бедной стране, то значит эта страна тяжело больна. Возможно, даже неизлечимо…

Полный текст статьи:

http://sd.net.ua/2010/03/15/football_naryv.html

ІНФОРМАЦІЯ З ОСОБИСТОГО БЛОГУ  МИХАЙЛА БРОДСЬКОГО

В Києві стартує «АнтиТабачна кампанія!». Першою акцією стане театралізоване дійство під назвою «Табачника – на смітник історії!»

 

17 березня, в середу, о 12:00 біля Міністерства освіти і науки України (м. Київ, просп. Перемоги, 10) молодіжні та студентські організації Києва проведуть театралізовану акцію під назвою «Табачника – на смітник історії!» Вона є першим заходом в рамках «АнтиТабачної кампінії» метою якої є звільнення новопризначеного Міністра освіти і науки Дмитра Табачника, який має скандальну і суперечливу репутацію не лише серед його опонентів, але й союзників з Партії регіонів.

Учасникиакції проведуть під стінами Міносвіти театралізоване дійство, під часякого продемонструють реальну сутність політики Табачника: переписування історії, спекуляції на мовних і культурних питаннях, розпалюванняміжрегіональної неприязні та міжконфесійної ворожнечі, вкорінення корупції і хабарництва в освіті шляхом скасування зовнішнього незалежного оцінювання, повернення «кучмістських» методів адміністративного управління у ВНЗ, згортання процесу провадження позитивних сторін Болонської системи тощо.

Учасниками кампанії є такі організації як Молодіжний Націоналістичний Конгрес, Студентська Рада Києва, Фундація Регіональних Ініціатив, «Зарево», Спілка Української Молоді в Україні, Студентське братство НАУКМА, Національний Альянс, «Молода Просвіта». студентські організації КПІ, КНУ та інших ВНЗ столиці.

Закликаємо всі інші організації, яким небайдужа доля нашої освіти і науки долучатися до кампанії!

Контактні особи:

Сергій Пархоменко – 050 384 52 04 Іван Кішка – 096-188-37-93 По-можливості закликаю розповсюдити листівку! ІНФОРМАЦІЯ З ОСОБИСТОГО БЛОГУ  МИХАЙЛА БРОДСЬКОГО

Увага!!!!

Оголошується конкурс на кращу літературну або міжмовну шараду

Конкурс триватиме до 27 березня, Міжнародного дня театру

Головний приз книга «Улюблені афоризми для розуму і серця»

Тернопільського видавництва «Навчальна книга - Богдан»




http://www.profeo.ua/gallery/photo/100008782/Ulubleni-aforizmi-dlya-rozumu-i-ser (...)

Конкурс проводиться на сайті Профео у групі "Розмовляти правильно українською"


http://www.profeo.ua/board/topic/100007713/Konkurs-na-krashchu-sharadu.html


ШАРАДА - це загадка, в якій загадане слово ділиться на декілька частин — окремих слів; спершу треба відгадати ці слова, а потім складати з них нове слово, довше.
Зазвичай, така загадка - поетична.
Приклад шаради
ТАРАБАРЩИНА = ТАРА + БАРЩИНА


 Приклади міжмовних шарад у товаристві "Розмовляти правильно українською"

http://www.profeo.ua/board/topic/100006955/,0

Отже, Українська Держава має новий склад уряду. Більшість “нових” міністрів – “старі” політики, що бували вже у кабінеті міністрів. Щоправда, часто мали інші повноваження, що зайвий раз підтверджує, що в уряд призначають не за професійними навичками або спеціалізованими знаннями, а по квоті від різних олігархічних груп.

Неукраїнку Тимошенко-Григян замінив неукраїнець Микола Азаров.

Азарова більшість національно орієнтованих українців знають як палкого українофоба. За національністю – єврей. Після призначення його прем’єром, він пообіцяв вивчити українську мову. Тим паче, що напевно він керувався принципом “мову народу-ворога потрібно знати”. Він не вперше у кабміні. Був там уже як В.О. Прем’єр-міністра, віце-прем’єра та міністра фінансів. Після того як Янукович став Президентом – піднявся до висот прем’єрства. Воно і не дивно враховуючи, що рахувати гроші у міністерстві фінансів, Янукович із своїм минулим довірить не кожному. На яку суму він допоміг олігархічним групам Партії Регіонів і скільки дасть ще – достеменно не відомо. Але багато коштів до пункту призначення в Українській Державі завдяки йому не дійшли, а осіли у просторих гаманцях олігархів.

Перший віце-прем’єр-міністр Андрій Клюєв не менш цікава особа. Є одним із найвпливовіших осіб у Партії Регіонів. Дуже наближений до Януковича. Олігарх. Єврей. Володіє разом із своїм братом активами корпорації “Укрпідшипник”, в яку входять підприємства кольорової металургії і ПЕК, фінансові установи (Артемівський машинобудівний завод “Вістек”, Костянтинівський металургійний завод, “Актив-банк”, ВЕЗ Горенерго, “Південно-східна страхова компанія” і т.д.). Працюючи свого часу в урядовому комітеті, що займався ПЕК та працюючи зараз у кабміні, приніс він не мало пільг для бізнесових інтересів Партії Регіонів, що опирається головним чином на промисловість на території Донбасу. Звісно все за рахунок українців.

Сергій Тігіпко, молдаванин за національністю, задовольнився посадою віце-прем’єр міністра по економічним питанням. Гадаю старі друзі його вмовляли не довго. Свого часу він працював у виборчому штабі Януковича (президентські вибори 2004 року). Можливо із іншими теперішніми міністрами він перетинався у ЛКСМУ, де був не останньою людиною. Колишній очільник ЛКСМУ також колишній власник кількох банків (особливо варто згадати про ПриватБанк). Мільярдер. Олігарх. Як і всі олігархи, “первинний капітал” отримав аж ніяк не чесною працею. Почував себе доволі добре при всіх президентах і прем’єрах. Багато, хто пророчив йому прем’єрство, але враховуючи його безпринципність, кар’єризм, враховуючи, що власної реальної політичної розкрученої сили немає, окрім чужих політичних груп, на які має вплив, то він зміг добре прилаштуватися. Не думати ж про народ він там буде. Як і всі інші міністри.

Ще один неукраїнець та ще один віце-прем’єр-міністр Борис Колєсніков. Олігарх-мільйонер, що аж ніяк нечесною працею заробив ці гроші. За національністю єврей. Це ті кошти, які недоотримала Українська Держава та кожен українець. Одна із найвпливовіших осіб у Партії Регіонів.

Дмитро Табачник – міністр освіти. Призначення ідейного українофоба демократичної національності міністром справило шок на багатьох. Призначення його міністром освіти ще більший шок. Але дивуватися діям антиукраїнського режиму не доводиться вже давно. Табачник може захищати інтереси будь-яких меншин, проте про українців згадає хіба що тоді, коли і вони стануть меншістю. Тим більше “проблемами нацменшин” він займався на державному рівні давно.

Василь Цушко – міністр економіки. Особа, що міняла партії та принципи як перчатки. Соплеміник Тигіпка. Був некомпетентний на посаді міністра МВС і звісно ж буде некомпетентний на посаді міністра економіки. Кримінальна справа, яка на ньому висіла більше року раптово була закрита напередодні призначення. Видно “боротися” із корупцією у державі він розпочне із того, що її очолить.

Нестор Шуфрич – “бойовий неадекват” Партії Регіонів. Займає пост міністра надзвичайних ситуацій, хоч сам є такою “надзвичайною ситуацією”. Скандаліст та істерик. Неукраїнець, а точніше єврей. Не приховує того, що  мільйонер. Розбагатів на тому, що належить народу – на корисних копалинах на території України. Це індивід, для якого головним є гроші, жага до влади заради влади та тепленька посада.

Це далеко не повний перелік новопризначеного уряду, проте найяскравіший. Вищезазначені, переважно некомпетентні, особи отримали посади по квоті інородної олігархії і даремно від них чекати захисту державних, а тим паче національних інтересів. Теперішній уряд можна скоротити до трьох міністерських портфелів: міністерство олігархії, міністерство нацменшин та міністерство некомпетентності.

http://sna.in.ua/?p=1069